Луна-20

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Луна-20
Luna sample return and Lunokhod lunar rover models.jpg
Художнє зображення концепції супутника
Основні параметри
Виготівник НВО ім. С. А. Лавочкіна
Тип апарата міжпланетні перельоти
Дата запуску 14 лютого 1972
Ракета-носій Протон
Тривалість польоту 11 діб

«Луна-20» — радянська автоматична міжпланетна станція для вивчення Місяця і космічного простору.

Запуск[ред. | ред. код]

Автоматичну станцію «Луна-20» було запущено з космодрому Байконур 14 лютого 1972 за допомогою чотириступінчастої ракети-носія «Протон-К».

На трасі перельоту до Місяця 15 лютого було проведено корекцію траєкторії.

При підльоті до Місяця 18 лютого станцію було загальмовано, внаслідок чого «Луна-20» перейшла на кругову селеноцентричну орбіту з параметрами: висота над поверхнею Місяця 100 км, нахил до площини місячного екватора 65 °, період обертання навколо Місяця 1:00 58 хвилин.

З метою формування умов для сходу з орбіти 19 серпня було здійснено одну корекцію орбіти, внаслідок чого станція стала здійснювати політ еліптичною орбітою з максимальною висотою над поверхнею Місяця 100 км і мінімальною висотою 21 км.

21 лютого о 22 годині 13 хвилин було включено двигун посадкової платформи, який відпрацював 267 секунд і забезпечив сходження з орбіти. Після вимикання двигуна до висоти 760 метрів станція здійснювала вільне падіння. Надалі зниження станції відбувалося в режимі керованого спуску, в процесі якого за допомогою автоматичної системи управління змінювалася тяга основного двигуна. Починаючи з висоти 20 метрів до поверхні Місяця, гальмування здійснювалося за допомогою двигунів малої тяги.

Операції на Місяці[ред. | ред. код]

Після посадки було визначено положення станції на місячній поверхні, а за допомогою телефотометрів отримано зображення місячної поверхні, за яким було обрано місце взяття зразків місячної породи. На Землю було передано зображення місячної поверхні і здійснено збір зразків місячного ґрунту.

За командою з Землі було включено ґрунтозабірний пристрій, і почалися операції збору ґрунту. У процесі збору ґрунту двічі спрацьовував автомат захисту по струму, буріння припинялося, і його знову відновлювали по командах з Землі.

Взяті зразки за допомогою маніпулятора було вміщені в контейнер міжорбітальної ступені і загерметизовано. Після закінчення перевантаження ґрунту в рятівний апарат за допомогою телефотометра було повторно отримано зображення місця взяття проб ґрунту. 22 лютого 1972 з поверхні Місяця в бік Землі стартувала злітна ступінь станції «Луна-20». 25 лютого 1972 повертальний апарат автоматичної станції «Луна-20» здійснив м'яку посадку за 40 кілометрах на північний захід від міста Джезказган.

Результати місії[ред. | ред. код]

Головним результатом польоту «Луни-20» стала доставка на Землю зразків місячного ґрунту масою 55 грам.

Ґрунт, доставлений станцією «Луна-20», являє собою пухкий різнозернистий матеріал світло-сірого кольору, значно світліший, ніж реголіт з Моря Достатку. У порівнянні з ґрунтом «Луна-16» в ньому менше оплавлених частинок.

Світліший відтінок реголіту «Місяця-20» підтверджується дослідженням альбедо. Значення альбедо вище, ніж у зразків, доставлених «Луна-16», «Аполлоном-11» і «Аполлоном-12».

Джерела[ред. | ред. код]

  • Грунт из материкового района Луны // Отв. ред. В. Л. Барсуков, Ю. А. Сурков. М.: Наука, 1979. 708 с.

Посилання[ред. | ред. код]