Море Достатку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Море Достатку
лат. Mare Fecunditatis
Mare Fecunditatis.jpg
Мозаїка знімків, зроблених при високому Сонці
Координати центра
2°30′ пд. ш. 50°18′ сх. д. / 2.5° пд. ш. 50.3° сх. д. / -2.5; 50.3
Розмір
900×600 км
Епонім
достаток
Назву затверджено 1935
Море Достатку. Карта розташування: Місяць, видимий бік
Море Достатку

Commons-logo.svg Море Достатку на Вікісховищі

Море Достатку (лат. Mare Fecunditatis) — море на сході видимого боку Місяця. Розмір — близько 900 км із півночі на південь та близько 600 км із заходу на схід[1][2], площа — близько 300 тисяч км2[3][4][5].

Море Достатку лежить у древньому зруйнованому басейні. Подібно до інших таких морів, воно має неправильну форму, порізані береги, малу глибину й позбавлене гірського кільця та значного маскона[6][4][7][8]. Примітне своєрідною парою кратерів Мессьє та Мессьє A, великим молодим кратером Лангрен, численними кратерами-привидами[⇨], грядами, грабенами[⇨], вулканами[⇨] та іншими об'єктами[9][10][11][12].

Назва[ред. | ред. код]

Сучасну назву Моря Достатку, як і більшості інших місячних морів, запропонував Джованні Річчолі 1651 року[13][14]. Подібно до інших назв морів східної половини видимого боку Місяця, що пов'язані переважно зі сприятливими поняттями, вона може відображати тодішні уявлення про вплив Місяця на погоду[14]. У Річчолі латинська назва моря мала вигляд Mare Fecunditatis, але згодом набув поширення варіант Mare Foecunditatis[15], що й увійшов у перший каталог місячних назв, затверджений Міжнародним астрономічним союзом (1935)[16]. Пізніше з ініціативи Джерарда Койпера місячну номенклатуру переглянули[17] й назві моря повернули початковий вигляд, пояснивши зайву літеру помилкою Кассіні. Ці зміни були запропоновані в атласі 1960 року видання[18], а наступного року їх затвердив Міжнародний астрономічний союз[19][20].

Інші селенографи давнини називали море інакше. З погляду Вільяма Гілберта, який спостерігав Місяць близько 1600 року неозброєним оком, воно зливалося з сусідніми морями, але утворювало виступ. На карті вченого цей виступ називається мисом Bicke (Caput Bicke)[14][21][прим. 1]. Припускали, що цією назвою Гілберт вшанував якусь важливу для нього людину або місце[22], але, можливо, він назвав «мис» просто Коротким (Caput Breve), а переписувач цього не розібрав[23][прим. 2]. Міхаель ван Лангрен 1645 року назвав море Лангренівським (Mare Langrenianum), а яскравий кратер поруч — кратером Лангрена (Langreni). Друга назва (втративши родовий відмінок) збереглася досі[24][25][26]. 1647 року Ян Гевелій, який ставив об'єкти поверхні Місяця в відповідність об'єктам околиць Середземномор'я, назвав це море Каспійським (Mare Caspium), а його південний виступ — Нижньою затокою (Sinus Inferior)[27][28].

Розташування та суміжні об'єкти[ред. | ред. код]

Мозаїка знімків зонда LRO (ширина — 1200 км)
Карта висот цієї ж ділянки (жовте — височини, синє — низовини)
Карта гравітаційного поля на цій же ділянці за даними GRAIL (червоне — області посиленої гравітації, синє — послабленої). Частково видно маскони сусідніх морів Нектару та Криз.
Західний берег моря. Знімок «Аполлона-8», 1968.

На північному заході Море Достатку межує з Морем Спокою, від якого відділене невисокими горами Секкі. На південному заході місячні Піренеї відокремлюють Море Достатку від Моря Нектару, а на північному сході безіменне узвишшя — від Моря Криз[29].

З північно-східного боку від Моря Достатку відходить Затока Успіху, яка межує з маленьким Морем Піни. Ще один виступ море утворює на півдні, виходячи за межі свого басейну[30][31][32][33]. Можливо, цей виступ лежить в іншому зруйнованому кратері[34]. На заході Море Достатку заходить у басейн Моря Нектару[35][36]. Координати центра основної частини Моря Достатку — 2°30′ пд. ш. 50°18′ сх. д. / 2.5° пд. ш. 50.3° сх. д. / -2.5; 50.3 (Море Достатку)[37].

Біля південно-східного краю моря розташований зруйнований басейн Бальмер — Каптейн із центром поблизу 15°48′ пд. ш. 69°36′ сх. д. / 15.8° пд. ш. 69.6° сх. д. / -15.8; 69.6 (Центр басейна Бальмер — Каптейн)[33]. Його діаметр становить, за різними оцінками, близько 265[33], 450[38] або 550 км[39]. У цьому басейні є ще одне море, але дуже давнє, вкрите викидами кратерів і тому таке ж світле, як навколишні материки («криптоморе»)[прим. 3]. Воно тягнеться з півночі на південь на 400[40] — 600[38] км і є одним із найбільших та найстарших криптоморів Місяця[40].

Розташування Моря Достатку поблизу краю видимого боку Місяця ускладнює дослідження деталей його поверхні з Землі, а до зйомок «Клементини» (1994) для нього не було й якісного покриття фотографіями з орбіти[41][12][34].

Басейн[ред. | ред. код]

Басейн Моря Достатку такий старий і зруйнований так сильно, що в його існуванні довго були сумніви[42][43][44]. У роботі 2015 року на основі альтиметричних даних зонда LRO та гравіметричних даних місії GRAIL він був віднесений до таких, існування яких підтверджено[33] (самі лише дані про рельєф, за висновками роботи 2012 року, такої можливості не давали)[44].

Добе розпізнаваних кільцевих хребтів чи уступів у цього басейну не збереглося. За даними згаданого дослідження 2015 року, його головне кільце могло мати діаметр близько 690 км, а внутрішнє — близько 345 км[33]. Раніше припускали існування на додачу до 690-кілометрового кільця 990-кілометрового[42][43], а також те, що дугоподібний вигин гряд усередині моря окреслює ще одне (сховане під лавою) кільце, менше за два попередні[42][9].

Басейн Моря Достатку перекривається з басейнами морів Нектару, Спокою, Криз[39][36][33] і, можливо, з басейном Бальмер — Каптейн[39][36][38].

Значного маскона в Морі Достатку нема, але є невелика гравітаційна аномалія[8][45][46]. Область підвищених значень аномалії Буге[ru] має неправильну форму й розмір близько 360 км. Різниця значень цієї аномалії між центром та найближчими околицями басейну становить 205 ± 46 мГал, що менше, ніж у басейнів більшості інших місячних морів[33].

Загальний опис[ред. | ред. код]

На відміну від подібних за розміром морів, що лежать у добре збережених басейнах, Море Достатку має неправильну форму, невелику глибину, позбавлене кілець гряд та грабенів усередині й кільцевих хребтів та уступів навколо[47][36][46][48][30]. Проте це мілке море багате на острівці, кратери-привиди, хаотично розташовані гряди, скупчені в окремих місцях грабени та інші деталі рельєфу[49][50][12][10].

Глибина Моря Достатку (товщина лавового покриву) на більшій частині його площі порівняно мала. За даними дослідження напівзатоплених кратерів[1], а також молодих кратерів, дно яких сягає материкових порід[6][51], вона переважно менша за 500 м, але в найглибшому місці (біля центра основної частини моря) може сягати понад 1000[6][51] і, можливо, навіть близько 1500 м[1][30][52].

Поверхня Моря Достатку лежить на 1,5—2,7 км нижче за місячний рівень відліку висот — переважно нижче за сусіднє Море Спокою і вище за моря Нектару та Криз. Висота поверхні моря зменшується з південного заходу на північний схід[53].

Склад лави Моря Достатку в різних місцях дещо різний, що проявляється в відмінностях альбедо та відтінку[6][54][41]. Більша частина тамтешньої лави порівняно бідна на титан[6][12]. Зразки, доставлені «Луною-16» із північного заходу моря, до таких не належать (вміст TiO2 у них — 4-5 % — є середнім), але є одними з найбідніших на залізо та магній і найбагатшими на алюміній з-поміж доставлених на Землю місячних базальтів (близько 13,5 %, а в окремих частках — до 20 % Al2O3)[55][56][52]. Багата на алюміній лава типова для морів, що лежать у місцях із великою товщиною місячної кори[8][52]. На основі розподілу поверхнею лави різних відтінків було висунуте припущення, що в Море Достатку затікала лава з Моря Спокою[57][58].

Спектральні дані свідчать, що в ґрунті Моря Достатку є значна (більша, ніж у Морі Спокою) домішка материкових порід із викидів навколишніх кратерів, насамперед Лангрена й Тарунція[6][2][51], що ускладнює дослідження морської лави[58][52].

За даними альфа-спектрометрів «Аполлона-15» та «Аполлона-16», по краях Моря Достатку та Моря Криз спостерігається найбільш інтенсивне з-поміж досліджених місячних морів виділення радону, причому є ознаки непостійності його швидкості[59]. Крім того, виявлено, що радіаційне пошкодження порід із Моря Достатку, доставлених «Луною-16», набагато більше, ніж у решти доступних на момент цього дослідження місячних зразків («Аполлона-11», -12, -14 і -15), але це пояснюють довшим перебуванням цих порід на поверхні, під космічними променями[60].

Деталі поверхні[ред. | ред. код]

Кратери[ред. | ред. код]

На східному березі моря виділяється трійка великих кратерів: яскравий молодий Лангрен[en] діаметром 132 км, темний залитий лавою Венделін (141 км) та світлий Петавій[en] (184 км)[7][3]. Наступні за розміром кратери берегів моря — Колумб[en] (79 км), Гокленій (75×55 км) і Гутенберг (71 км) на заході, а також Тарунцій[en] (57 км) на півночі. Кратери Петавій, Гокленій і Тарунцій примітні потрісканим дном[7][45][29], що є наслідком інтрузії під нього магми[61][62][прим. 4].

Море Достатку дуже багате на кратери-привиди — затоплені лавою кратери, що лишаються видимими завдяки його малій глибині та грядам, що пролягли над їх краями[10][49][12]. В ході дослідження знімків апаратів LRO та SELENE 2016 року там виявлено понад 50 таких кратерів[64][65].

У Морі Достатку розташовані одні з найнезвичайніших кратерів Місяця[11][4] — Мессьє[en] та Мессьє A. Це пара молодих витягнутих кратерів довжиною близько 15 км кожен, від яких на 150 км розходяться світлі промені у формі птаха — двома «крилами» від першого та подвійним «хвостом» від другого[66][67][68]. Ці кратери утворені вкрай похилим ударом (не більше кількох градусів до поверхні) зі східного боку. Засновані на експериментах міркування вказують на те, що першим з'явився кратер Мессьє, після чого значна частина космічного тіла відскочила й створила Мессьє A[11][69][66][70].

Слідом похилого удару, ймовірно, є й кратер Гокленій, який, подібно до Мессьє, має витягнуту форму й видовжену центральну гірку. Це значно старший кратер; його дно залите лавою, розтріскане і, крім того, перетяте одним із грабенів, що тягнуться вздовж західного краю моря, — борозен Гокленія (Rimae Goclenius)[71][72]. Менш похилим падінням створений молодий 35-кілометровий кратер Петавій B на південному березі моря. Він не є значно витягнутим, але в його ореолі променів є прогалина з північного боку, яка свідчить, що космічне тіло прилетіло саме звідти (ймовірно, під кутом близько 10° до поверхні)[73].

На півострові в південно-західній частині моря (14°01′ пд. ш. 49°23′ сх. д. / 14.02° пд. ш. 49.39° сх. д. / -14.02; 49.39 (Кратер Крозьє H)) лежить один із найпримітніших концентричних кратерів — 11-кілометровий Крозьє H[74]. Менш виражені їх ознаки мають безіменний 10-кілометровий грушоподібний кратер на тому ж півострові (16°11′ пд. ш. 47°52′ сх. д. / 16.19° пд. ш. 47.86° сх. д. / -16.19; 47.86 (Безіменний концентричний кратер))[прим. 5], 15-кілометровий кратер Колумб B поблизу нього (16°28′ пд. ш. 45°10′ сх. д. / 16.47° пд. ш. 45.17° сх. д. / -16.47; 45.17 (Кратер Колумб B))[прим. 6] та 13-кілометровий кратер Лікі[en] дещо західніше моря (3°11′ пд. ш. 37°27′ сх. д. / 3.19° пд. ш. 37.45° сх. д. / -3.19; 37.45 (Кратер Лікі))[75][76].

На заході моря (3°06′ пд. ш. 43°54′ сх. д. / 3.1° пд. ш. 43.9° сх. д. / -3.1; 43.9 (Центр гіпотетичного затопленого кратера Мессьє-W)) є гравітаційна аномалія, що дає підстави припускати існування там повністю схованого під лавою кратера діаметром близько 100 км. До нього та деяких інших затоплених метеоритних кратерів моря приурочені різноманітні прояви вулканізму (див. нижче). Крім того, він містить три кратери-привиди[64][65].

У Морі Достатку є один найменований ланцюжок кратерів — 70-кілометровий ланцюжок Тарунція (Catena Taruntius)[29][62].

Море перетинають світлі промені Лангрена, Тарунція, Мессьє, Мессьє A, Петавія B та інших кратерів. Походження деяких променів невідоме[77][78][7]. Один із них може належати навіть кратеру Тихо, віддаленому на 2 тисячі кілометрів, або кратеру Джордано Бруно[en], розташованому приблизно на такій же відстані з іншого боку[5][78].

Вулканічні об'єкти[ред. | ред. код]

Скупчення ймовірних місячних куполів біля центра моря (в лівій частині кратера-привида — типовий купол)[79][80][10]. Знімок LRO (87×87 км).
Великий купол навколо острівця на заході моря[81]. Знімок LRO (70×70 км).
Північно-західна частина моря. Правіше центра (над грядою) — короткий ланцюжок дрібних вулканів[65] та окремий малопомітний куполоподібний вулкан[80]. Ліворуч унизу — вулканічний кратер, із якого виходить звивиста борозна, що перетинає два грабени й переходить у ланцюжок кратерів[82][65]. Знімок LRO (88×105 км).
Вулканічний кратер зі звивистою борозною великим планом. Помітно темний ореол пірокластичних викидів із характерним[83] згладженим рельєфом. Мозаїка знімків LRO (16×16 км).

Крім лавових рівнин, у Морі Достатку є й різноманітні інші сліди вулканічної активності. В окремих місцях їх особливо багато.

Біля центра моря є безіменний 30-кілометровий кратер-привид, всередині та навколо якого розкидано не менше 5 ймовірних місячних куполів[en][10] — пагорбів своєрідної форми, що можуть бути щитовими вулканами або результатами інтрузії під поверхню магми. Найбільш упевнено ідентифікованим як купол (у цьому разі вулканічний) є пагорб на 2°30′ пд. ш. 50°25′ сх. д. / 2.50° пд. ш. 50.42° сх. д. / -2.50; 50.42 (Купол Me2)[80][79] з розміром підніжжя приблизно 9×6 км і висотою 80 ± 10 м[80][12]. Ще одне скупчення таких об'єктів є на півдні моря, біля кратера Венделін; із них найупевненіше ідентифіковані куполи на 15°44′ пд. ш. 57°50′ сх. д. / 15.74° пд. ш. 57.83° сх. д. / -15.74; 57.83 (Купол Ve1) (діаметр — близько 17 км, висота — 80 ± 10 м) та на 17°45′ пд. ш. 59°00′ сх. д. / 17.75° пд. ш. 59.00° сх. д. / -17.75; 59.00 (Купол Ve2) (діаметр — близько 14 км, висота — 30 ± 10 м)[80].

Окремий великий купол (діаметр — близько 35 км, висота — 212 ± 20 м) розташований на заході моря (6°12′ пд. ш. 45°12′ сх. д. / 6.20° пд. ш. 45.20° сх. д. / -6.20; 45.20 (Купол Go1)) й охоплює кількаразово вищий острівець[81]. Такі поєднання спостерігаються й в інших морях; їх причина невідома[49][84]. Є ознаки того, що цей купол створений неодноразовими виверженнями[81]. Місячні куполи трапляються і в інших місцях Моря Достатку. Чимало з них через малопомітність і невиразність є гіпотетичними[12][85][79][50][86][87][88].

Біля кратера Мессьє (2°43′ пд. ш. 49°04′ сх. д. / 2.72° пд. ш. 49.06° сх. д. / -2.72; 49.06 (Ймовірний вулкан)) є два сполучені пагорби, що вирізняються крутішими схилами й темнішим забарвленням (ймовірно, через наявність пірокластичних порід[89]). Вони можуть бути шлаковими конусами або конусами розбризкування[58][прим. 7].

Ще одне скупчення вулканічних об'єктів виявлене на північному заході моря, над гіпотетичним затопленим 100-кілометровим кратером[65]. Там стоїть купол із розмитими межами діаметром близько 8 км і висотою 85 ± 10 м, інтерпретований як щитовий вулкан (координати центра — 1°57′ пд. ш. 43°28′ сх. д. / 1.95° пд. ш. 43.47° сх. д. / -1.95; 43.47 (Купол Me1))[80][12]. За кілька кілометрів від нього тягнеться ланцюжок вулканів іншого типу: чітко окреслених пагорбів. Він має довжину близько 10 км, ширину 1 км і оточений темним ореолом, що, ймовірно, свідчить про пірокластичні викиди[89][87][65].

Навколо цих вулканів трапляються дрібні «меніскові западини» (англ. meniscus hollows, irregular mare patches) — рідкісні об'єкти загадкового, але, за більшістю версій, теж пов'язаного з вулканізмом походження[прим. 8]. Вони там розташовані по краях кількох кратерів діаметром у сотні метрів[90][91][65]. У Морі Достатку виявлено і ще одне (менш багате) їх скупчення, розташоване на 50 км північніше (0°19′ пд. ш. 42°48′ сх. д. / 0.32° пд. ш. 42.80° сх. д. / -0.32; 42.80 (Одне зі скупчень «меніскових западин»))[90][92][прим. 9].

Біля західного берега моря (за 45 км від згаданого ланцюжка вулканів і на краю згаданого гіпотетичного кратера) є 4-кілометровий вулканічний кратер, теж оточений пірокластичними породами[87][89]. З нього виходить звивиста борозна шириною близько 1 км, що тягнеться на 27 км, перетинаючи рештки валу невеликого метеоритного кратера та два грабени, після чого переходить у 18-кілометровий ᒧ-подібний ланцюжок кратерів[82]. Такі борозни інтерпретують як русла лавових потоків або обвалені лавові тунелі. Ланцюжок кратерів показує, що ця борозна закінчується підземним тунелем, обваленим лише в окремих місцях і, судячи з його кутастої форми, розташованим уздовж розлому[82][65][прим. 10].

Темні ореоли пірокластичних викидів, крім уже згаданих місць, спостерігаються в околицях низки розломів поблизу берегів моря — навколо борозен Секкі (біля північно-західного берега)[89][87] та на дні кратерів із розтрісканим дном: Тарунція (на північному березі)[93], Петавія (біля південного берега)[87] та Гокленія (біля західного берега)[71].

Поблизу кратера Гокленій є й ознаки дуже своєрідного прояву вулканізму. Там лежить 37-кілометровий кратер-привид, у якого східний край окреслений ланцюжком дрібних пагорбів, що нагадують місячні конічні вулкани (тоді як західний — звичайною грядою)[94][64]. Ймовірно, це наслідок полегшення на краю кратера підйому лави з глибин — можливо, через появу кільцевого розлому[64].

З магматичною активністю пов'язують і походження групи столових гір із неправильними обрисами, розташованих у морі біля Затоки Успіху. Найвища з них стоїть в області з дещо збільшеним вмістом у ґрунті торію (на 0°56′ пн. ш. 55°38′ сх. д. / 0.93° пн. ш. 55.64° сх. д. / 0.93; 55.64 (Столова гора)), сягає 400 м над рівнем моря і має серцеподібну в плані верхівку розміром 3,3×4,4 км. Існує припущення, що ці об'єкти були підняті вгору інтрузіями та (або) були центрами вивержень[95][87]. Їх порівнювали з вулканами біля кратера Маріус в Океані Бур[58].

На лавових рівнинах Моря Достатку виявлено два поодинокі провалля, що з'явилися через руйнування даху підземних порожнин — ймовірно, лавових тунелів. Одне з них розташоване північніше центра моря (0°55′01″ пд. ш. 48°39′36″ сх. д. / 0.917° пд. ш. 48.660° сх. д. / -0.917; 48.660 (Провалля)), має глибину близько 45 м та ширину 130×110 м, а інше — біля західного берега (6°45′07″ пд. ш. 42°45′32″ сх. д. / 6.752° пд. ш. 42.759° сх. д. / -6.752; 42.759 (Провалля)); його глибина становить близько 75 м, а ширина — 16×14 м[прим. 11]. Подібна, але менша, западина (7×4×6 м) є в кратері Мессьє A[96][97][98]. Завдяки крутим схилам, де на поверхню виходять не зруйновані метеоритами шари лави, такі провалля цікаві для досліджень геології моря[97].

Тектонічні об'єкти[ред. | ред. код]

Гряди біля центра моря. Мозаїка знімків LRO (300×300 км).
Грабени на заході моря (борозни Гокленія). Знімок LRO (85×70 км).

Море Достатку багате на гряди[3][58]. На відміну від гряд круглих морів, вони не утворюють кільце й розташовані доволі хаотично[31][45][36][49], хоча в центральній частині моря є вигин гряд, який, за припущенням деяких дослідників, може окреслювати внутрішнє кільце його басейну[42][9] або край окремого затопленого кратера[30]. Положення більшості гряд Моря Достатку, ймовірно, пов'язане з дрібними деталями рельєфу його дна[84]; виявлено, що гряди тяжіють до місць найрізкіших змін рівня дна або товщини лави[45]. Шість гряд цього моря отримали назви — подібно до інших гряд Місяця, на честь людей, які зробили внесок у науки про Землю[99]: Андрусова, Гейкі[ru], Кайо[ru], Катона, Кушмана[en] та Моусона[29]. Загальна довжина гряд Моря Достатку, виявлених на знімках зонда LRO в ході дослідження 2015 року, становить близько 1400 км — 5,5 % від загальної довжини виявлених гряд Місяця[37].

У морі багато грабенів, розташованих переважно в його західній та північній частинах. Здебільшого вони спрямовані з північного заходу на південний схід і йдуть паралельно берегу[1][36][34]. На заході моря тягнуться борозни Гокленія, а неподалік на березі — борозни Гутенберга[100]. І ті, і інші лежать переважно в межах басейну Моря Нектару[34][36], але борозни Гокленія, ймовірно, все ж пов'язані походженням із Морем Достатку і з'явилися при просіданні його лави[100]. Це особливо помітно на борозні біля 2°33′ пд. ш. 42°03′ сх. д. / 2.55° пд. ш. 42.05° сх. д. / -2.55; 42.05 (Грабен із бортами різної висоти)[прим. 12]: з того її боку, що звернений до центра моря, поверхня на понад 100 м нижча, ніж із протилежного[65]. Північно-східним берегом Моря Достатку тягнуться борозни Аполлонія, а на північному заході розташовані борозни Секкі та борозна Мессьє (остання, на відміну від решти перерахованих, перпендикулярна берегу). Дно кратера Тарунцій перетинають концентричні тріщини, відомі як борозни Тарунція[29].

Геологічна історія[ред. | ред. код]

Басейн Моря Достатку з'явився в донектарському періоді. Визначити його абсолютний вік за підрахунком кратерів через погану збереженість неможливо[39]. Він старший за сусідні басейни Моря Нектару та Моря Криз, але, ймовірно, молодший за басейн Моря Спокою та басейн Бальмер — Каптейн[39][101]. При появі перших двох басейнів він був не лише вкритий їхніми викидами, але й частково перекритий ними самими[39][36][33][1]. Крім того, в ньому є викиди більш далеких басейнів морів Ясності та Дощів[102][7][81].

Вік лавового покриву різних ділянок Моря Достатку, за даними підрахунку кратерів, лежить у межах 3,1—4,0 млрд років (у більшості випадків — у межах 3,3—3,7 млрд років). Таким чином, ця лава вивергалася переважно в імбрійському періоді. Для ділянки, де сіла «Луна-16», така оцінка становить 3,36 млрд років[103]. Вона близька до радіоізотопного віку доставлених цим апаратом уламків базальту — за одним дослідженням, 3,41 ± 0,04 млрд років[55], за іншим — 3,37 ± 0,02 млрд років для одного уламка та 3,35 ± 0,04 млрд років для іншого[104]; ще одне дослідження виявило сліди принаймні 3 вивержень віком 3,421 ± 0,030, 3,347 ± 0,024 та 3,155 ± 0,004 млрд років[105][51].

Спочатку в Морі Достатку вивергалася бідніша на титан лава, а потім — багатша. Ця тенденція подібна до тієї, що була в сусідньому Морі Спокою[51]. Наприкінці вивержень вміст титану знову дещо зменшився[102][41]. Обсяг виливів із часом падав; після початку виверження лави з 5-6 % TiO2 він різко скоротився і активність зберігали лише окремі невеликі вулканічні центри[102][51]. Внаслідок цього стара й бідна на титан лава займає переважну частину об'єму моря і значну частину його поверхні, насамперед на півдні[52][102][41].

Найзначнішими з подальших подій геологічної історії моря стали утворення на його берегах кратерів Тарунцій та Лангрен, які вкрили море своїми викидами та вторинними кратерами[58][7]. Перший із них з'явився ще до остаточного припинення вивержень: подекуди його викиди залиті лавою[62].

Посадки космічних апаратів[ред. | ред. код]

Карти[ред. | ред. код]

Карти Моря Достатку та найближчих околиць, видані в 1963—1966 роках (Aeronautical Chart Information Center, United States Air Force)[112]:

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі
  1. Гілберт не поділяв поширену тоді думку, що темні регіони Місяця є водоймами, і вважав їх, навпаки, суходолом посеред води[22][14].
  2. Карта Гілберта збереглася лише в копіях. Caput Bicke — єдина на ній нелатинська й незрозуміла назва, але якщо розуміти її як викривлене латинське Caput Breve («мис Короткий»), вона вписується в систему й стає парою до сусіднього Caput Longum («мису Довгого»), що приблизно відповідає Морю Нектару[23][14].
  3. За даними підрахунку кратерів 2015 року, море в басейні Бальмер — Каптейн має вік 3,84+0,05−0,07 млрд років. Воно вкрите викидами басейнів морів Ясності, Сміта та Нектару[40], а по краях — і менших кратерів: Лангрена, Петавія, Гумбольдта тощо[38].
  4. Товщину інтрузива під Тарунцієм оцінюють в 1,9 км, а діаметр — у 30 км[63].
  5. Див. знімок апарата Lunar Reconnaissance Orbiter.
  6. Див. знімок апарата Lunar Reconnaissance Orbiter.
  7. Див. знімок апарата Lunar Reconnaissance Orbiter та знімок апарата Lunar Orbiter 5.
  8. Див. Іна (кратер).
  9. Ці западини помітні в центральній частині знімка LRO M119571034RC.
  10. Див. борозну цілком та сусідні об'єкти на мозаїці знімків апарата Kaguya[82] та на знімку «Аполлона-11».
  11. Наведена ширина стосується нижньої (крутостінної) частини западин; верхня частина (воронкоподібна) є ширшою й менш чітко окресленою. Глибина стосується западини цілком і виміряна відносно навколишньої поверхні[96][97].
  12. Велика залита тінню борозна в лівій нижній частині цього знімка.
Джерела
  1. а б в г д De Hon R. A., Waskom J. A. Geologic structure of shallow maria. — University of Arkansas at Monticello, 1975. — P. 20–22, fig. 19. — Bibcode:1975STIN...7617001D.
  2. а б Li L., Mustard J. F. (2003). Highland contamination in lunar mare soils: Improved mapping with multiple end-member spectral mixture analysis (MESMA). Journal of Geophysical Research: Planets 108 (E6). Bibcode:2003JGRE..108.5053L. doi:10.1029/2002JE001917. 
  3. а б в Rükl A. Atlas of the Moon. — Cambridge : Sky Publishing Corp, 2004 (orig. publ. in 1990 in Czech). — P. 100–101, 122–125, 144–145. — ISBN 1-931559-07-4.
  4. а б в Chu A., Paech W., Weigand M. The Cambridge Photographic Moon Atlas. — Cambridge University Press, 2012. — P. 48–52. — ISBN 9781107019737. — DOI:10.1017/CBO9781139095709.
  5. а б Grego P. The Moon and How to Observe It. — Springer Science & Business Media, 2005. — P. 216–219. — ISBN 978-1-846-28243-0. (На Google Books).
  6. а б в г д е Rajmon D., Spudis P. (2000). Geology and Stratigraphy of Mare Fecunditatis. 31st Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 13-17, 2000, Houston, Texas, abstract no. 1913. Bibcode:2000LPI....31.1913R. 
  7. а б в г д е ж Чикмачев В. И. Глава 3.2. Море Изобилия // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — М. : Физматлит, 2009. — С. 95–100. — ISBN 978-5-9221-1105-8.
  8. а б в Wilhelms D. Chapter 5. Mare materials // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 99, 103. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  9. а б в Wood C. A. (2005-05-29). A Shallow Sea of Lava. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2019-01-27. 
  10. а б в г д Braga R. (April 2005). Domes in Mare Foecunditatis. The Lunar Observer: 4–5. 
  11. а б в Wood C. A. (2006-08-01). Messier on the Moon. Sky & Telescope. Архів оригіналу за 2016-01-02. Процитовано 2019-02-14. 
  12. а б в г д е ж и Lena R., Wöhler C., Bregante M. T., Phillips J., Zompatori D., Sbarufatti G. (2007). Two domes in Mare Fecunditatis near Messier crater. Selenology Today 3: 25–37. 
  13. Карта Місяця, яку склали Франческо Грімальді та Джованні Річчолі (1651).
  14. а б в г д Родионова Ж. Ф. Глава 5. История лунных карт // Путешествия к Луне / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — М. : Физматлит, 2009. — С. 195–196, 200–201. — ISBN 978-5-9221-1105-8.
  15. Blagg M. A., Saunder S. A. Collated list of lunar formations named or lettered in the maps of Neison, Schmidt, and Madler. — Edinburgh : Neill & Co., Ltd, 1913. — P. 34. — Bibcode:1913cllf.book.....B.
  16. Blagg M. A., Müller K., Wesley W. H., Saunder S. A., Franz J. Named Lunar Formations. — London : P. Lund, Humphries & Co. Ltd, 1935. — P. 186. — Bibcode:1935nlf..book.....B. (Витяги).
  17. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 173. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  18. Kuiper G. P., Arthur D. W. G., Moore E., Tapscott J. W., Whitaker E. A. Photographic Lunar Atlas Based on Photographs Taken at the Mount Wilson, Lick, Pic du Midi, McDonald and Yerkes Observatories. — Chicago : The University of Chicago Press, 1960. — P. 13. — Bibcode:1960pla..book.....K. (Витяги).
  19. Transactions of the IAU Vol. XI B. Proceedings of the 11th General Assembly (Berkeley, 1961) / Ed. D. H. Sadler. — Blackwell Scientific Publications, 1962. (Витяги).
  20. Mare Fecunditatis. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 2010-10-18. Архів оригіналу за 2016-12-11. 
  21. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 10–15. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  22. а б Montgomery S. L. The Moon & the Western Imagination. — University of Arizona Press, 1999. — P. 103–104. — ISBN 9780816519897.
  23. а б Pumfrey S. (2011). The Selenographia of William Gilbert: His Pre-telescopic Map of the Moon and his Discovery of Lunar Libration. Journal for the History of Astronomy 42 (2): 193–203. Bibcode:2011JHA....42..193P. doi:10.1177/002182861104200205. 
  24. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645).
  25. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 45, 196, 198. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W. (P. 191—200).
  26. van der Krogt P., Ormeling F. (2014). Michiel Florent van Langren and Lunar Naming. Els noms en la vida quotidiana. Actes del XXIV Congrés Internacional d’ICOS sobre Ciències Onomàstiques. Annex (Biblioteca Tècnica de Política Lingüística; 11): 1851–1868. doi:10.2436/15.8040.01.190. 
  27. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 230. — DOI:10.3931/e-rara-238. Архів оригіналу. (Caspium Mare — у списку назв на с. 230 (архів); та ж книга на Google Books).
  28. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 203, 205. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W. (P. 201—209).
  29. а б в г д Moon nearside. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 2018-11-13.  Див. також карти Місяця з усіма чинними назвами деталей поверхні (архів). Актуальні дані про назви деталей поверхні Місяця доступні також через безкоштовну програму JMARS.
  30. а б в г DeHon R. A., Waskom J. D. (1976). Geologic structure of the eastern mare basins. Lunar Science Conference, 7th, Houston, Tex., March 15-19, 1976, Proceedings. Volume 3. (A77-34651 15-91): 2729–2746. Bibcode:1976LPSC....7.2729D. 
  31. а б Westfall J. E. Atlas of the Lunar Terminator. — Cambridge University Press, 2000. — P. 68–74. — ISBN 978-0-521-59002-0.
  32. Byrne C. Lunar Orbiter Photographic Atlas of the Near Side of the Moon. — Springer Science & Business Media, 2005. — P. 194. — ISBN 9781846281549.
  33. а б в г д е ж и Neumann G. A., Zuber M. T., Wieczorek M. A. et al. (2015). Lunar impact basins revealed by Gravity Recovery and Interior Laboratory measurements. Science Advances 1 (9). Bibcode:2015SciA....1E0852N. doi:10.1126/sciadv.1500852.  Supplements; archive (див. табл. S6).
  34. а б в г Wilhelms D. Chapter 11. Upper Imbrian Series // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 241. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  35. Wilhelms D. E., McCauley J. F. (1971). I-703: Geologic Map of the Near Side of the Moon. Department of the Interior, United States Geological Survey. Архів оригіналу за 2019-01-22.  (Description; archive).
  36. а б в г д е ж и Wilhelms D. Plate 3A (Geologic map of ringed basins), Plate 4A (Maria), Plate 5A (Structural features) // Geologic History of the Moon. — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  37. а б Yue Z., Li W., Di K., Liu Z., Liu J. (2015). Global mapping and analysis of lunar wrinkle ridges. Journal of Geophysical Research: Planets 120 (5): 978–994. Bibcode:2015JGRE..120..978Y. doi:10.1002/2014JE004777. 
  38. а б в г Hawke B. R., Gillis J. J., Giguere T. A., Blewett D. T., Lawrence D. J., Lucey P. G., Smith G. A., Spudis P. D., Taylor G. J. (2005). Remote sensing and geologic studies of the Balmer-Kapteyn region of the Moon. Journal of Geophysical Research 110 (E6). Bibcode:2005JGRE..110.6004H. doi:10.1029/2004JE002383. 
  39. а б в г д е Wilhelms D. Chapter 8. Pre-Nectarian System // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 146, 148. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  40. а б в Whitten J. L., Head J. W. (2015). Lunar cryptomaria: Physical characteristics, distribution, and implications for ancient volcanism. Icarus 247: 150–171. Bibcode:2015Icar..247..150W. doi:10.1016/j.icarus.2014.09.031. 
  41. а б в г Kodama S., Yamaguchi Y. (2003). Lunar mare volcanism in the eastern nearside region derived from Clementine UV/VIS data. Meteoritics & Planetary Science 38 (10): 1461–1484. Bibcode:2003M&PS...38.1461K. doi:10.1111/j.1945-5100.2003.tb00251.x. 
  42. а б в г Wilhelms D. Chapter 4. Basin materials — Orientale // Geologic History of the Moon. — 1987. — P. 65. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  43. а б Wood C. A. (2004-08-14). Impact Basin Database. lpod.org. Архів оригіналу за 2014-08-07. Процитовано 2015-02-07. 
  44. а б Fassett C. I., Head J. W., Kadish S. J., Mazarico E., Neumann G. A., Smith D. E., Zuber M. T. (2012). Lunar impact basins: Stratigraphy, sequence and ages from superposed impact crater populations measured from Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA) data. Journal of Geophysical Research 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H06F. doi:10.1029/2011JE003951. 
  45. а б в г Waskom J. D., DeHon R. A. (1976). Fecunditatis: Basin Structure and Mare Ridges. Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference 7: 921–923. Bibcode:1976LPI.....7..921W. 
  46. а б Muller P. M. (1972). Implications of the Lunar Mascon Discovery. Proceedings of the American Philosophical Society 116 (5): 362–364. 
  47. Bratt S. R., Solomon S. C., Head J. W., Thurber C. H. (1985). The Deep Structure of Lunar Basins: Implications for Basin Formation and Modification. Journal of Geophysical Research 90 (B4): 3049–3064. Bibcode:1985JGR....90.3049B. doi:10.1029/JB090iB04p03049. 
  48. Wood C. (2006-11-17). Gravity Eyes. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2019-02-01. 
  49. а б в г Wood C. A. (2006-01-24). Fecund Questions. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2019-02-03. 
  50. а б Wood C. A. (2005-03-11). Fertile Ridges. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2015-09-22. 
  51. а б в г д е Rajmon D., Spudis P. (2004). Distribution and stratigraphy of basaltic units in Maria Tranquillitatis and Fecunditatis: A Clementine perspective. Meteoritics & Planetary Science 39 (10): 1699–1720. Bibcode:2004M&PS...39.1699R. doi:10.1111/j.1945-5100.2004.tb00067.x. 
  52. а б в г д Kramer G. Y., Jolliff B. L., Neal C. R. (2006). Searching for High-Al Mare Basalts: Mare Fecunditatis and Luna 16. 37th Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 13-17, 2006, League City, Texas, abstract no.2227. Bibcode:2006LPI....37.2227K. 
  53. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS.
  54. Wood C. A. (2006-09-01). Black & White & Color All Over. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2015-09-22. 
  55. а б в New Views of the Moon (Reviews in Mineralogy & Geochemistry: Volume 60) / B. L. Jolliff, M. A. Wieczorek, C. K. Shearer, C. R. Neal. — Walter de Gruyter GmbH & Co KG, 2006. — P. 60, 565, 575. — ISBN 978-1-5015-0953-7.
  56. Kramer G. Y., Jolliff B. L., Neal C. R. (2008). Searching for high alumina mare basalts using Clementine UVVIS and Lunar Prospector GRS data: Mare Fecunditatis and Mare Imbrium. Icarus 198 (1): 7–18. Bibcode:2008Icar..198....7K. doi:10.1016/j.icarus.2008.06.009. 
  57. Wilhelms D. E. Stratigraphy of part of the lunar near side. — Washington : U.S. Government Printing Office, 1980. — P. A38–A39. — (USGS Professional Paper 1046-A) — DOI:10.3133/pp1046A. (На Google Books).
  58. а б в г д е Whitford-Stark J. L. (1986). The Geology of the Lunar Mare Fecunditatis. Lunar and Planetary Science XVII: 940–941. Bibcode:1986LPI....17..940W. 
  59. Gorenstein P., Golub L., Bjorkholm P. (1974). Detection of Radon Emission at the Edges of Lunar Maria with the Apollo Alpha-Particle Spectrometer. Science 183 (4123): 411–413. Bibcode:1974Sci...183..411G. doi:10.1126/science.183.4123.411. 
  60. Phakey P. P., Price P. B. (1972). Extreme radiation damage in soil from Mare Fecunditatis. Earth and Planetary Science Letters 13 (2): 410–418. Bibcode:1972E&PSL..13..410P. doi:10.1016/0012-821X(72)90117-3. 
  61. Korteniemi J. Fractured-Floor Crater // Encyclopedia of Planetary Landforms / H. Hargitai, Á. Kereszturi. — Springer New York, 2014. — P. 1–9. — ISBN 978-1-4614-9213-9. — DOI:10.1007/978-1-4614-9213-9_160-2.
  62. а б в Wood C. A. (2009-11-27). Taruntian Travails. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2019-02-08. 
  63. Wichman R. W., Schultz P. H. (1996). Crater-Centered Laccoliths on the Moon: Modeling Intrusion Depth and Magmatic Pressure at the Crater Taruntius. Icarus 122 (1): 193–199. Bibcode:1996Icar..122..193W. doi:10.1006/icar.1996.0118. 
  64. а б в г д Zhang F., Zhu M.-H. (2016). Intrusions Below Volcanically Buried Craters in Mare Fecunditatis Indicated by Extrusive Features Associated with Mare Ridge Ring Structures. 47th Lunar and Planetary Science Conference, held March 21-25, 2016 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1903, p.1798. Bibcode:2016LPI....47.1798Z. 
  65. а б в г д е ж и к Zhang F., Zhu M.-H., Bugiolacchi R., Huang Q., Osinski G. R., Xiao L., Zou Y. L. (2018). Diversity of basaltic lunar volcanism associated with buried impact structures: Implications for intrusive and extrusive events. Icarus 307: 216–234. Bibcode:2018Icar..307..216Z. doi:10.1016/j.icarus.2017.10.039. 
  66. а б Herrick R. R., Forsberg-Taylor N. K. (2003). The shape and appearance of craters formed by oblique impact on the Moon and Venus. Meteoritics & Planetary Science 38 (11): 1551–1578. Bibcode:2003M&PS...38.1551H. doi:10.1111/j.1945-5100.2003.tb00001.x. 
  67. Nyquist L. E. (1984). The oblique impact hypothesis and relative probabilities of lunar and Martian meteorites. Journal of Geophysical Research 89 (S02): B631–B640. Bibcode:1984LPSC...14..631N. doi:10.1029/JB089iS02p0B631. 
  68. Harrington Ph. (2017-05-31). Cosmic Challenge: Lunar Craters Messier and Messier A. Cloudy Nights. Архів оригіналу за 2019-02-08. 
  69. Spudis P. D. (2016-07-25). Ricochets, Decapitations and Lunar Sculptures. Air & Space Magazine. Архів оригіналу за 2019-02-01. Процитовано 2019-02-14. 
  70. Herrick R. R. Ricochet Crater // Encyclopedia of Planetary Landforms / H. Hargitai, Á. Kereszturi. — Springer New York, 2014. — P. 1–2. — ISBN 978-1-4614-9213-9. — DOI:10.1007/978-1-4614-9213-9_307-1.
  71. а б Fitz-Gerald B. (2012). Two Oblique Impact Craters. Selenology Today 29: 15–26. 
  72. Wood C. A. (2008-05-16). Unexpected Obliquity. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2015-09-22. 
  73. Wood C. A. (2007-11-16). Oblique Fireworks. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2019-02-09. 
  74. King B. (2015-02-25). Crazy About Concentric Craters. Sky & Telescope. Архів оригіналу за 2015-10-14. 
  75. Trang D. Chapter 4. The origin of lunar concentric craters // A remote analysis of the lunar landscape. A dissertation submitted to the graduate division of the University of Hawai'i at Manoa in partial fulfillment of the requirements for the degree of doctor of phylosophy in geology and geophysics. — December 2014. — P. 73–103, 145–156. Архів оригіналу.
  76. Trang D., Gillis-Davis J. J., Hawke B. R. (2016). The origin of lunar concentric craters. Icarus 278: 62–78. Bibcode:2016Icar..278...62T. doi:10.1016/j.icarus.2016.06.001. 
  77. Wood C. A. (2004-04-16). Eastern Rays. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2019-02-06. 
  78. а б Wood C. A. (2012-08-07). Intersections. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2015-09-22. 
  79. а б в Wood C. A. (2004-10-11). Fertility Central. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2015-09-28. 
  80. а б в г д е Lena R., Wöhler C., Phillips J., Chiocchetta M. T. Lunar Domes: Properties and Formation Processes. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 97–99. — ISBN 9788847026377. — DOI:10.1007/978-88-470-2637-7. (Appendix A: Lunar dome images).
  81. а б в г Lena R., Phillips J., Lazzarotti P. (2017). A lunar dome north-east of the crater Goclenius. Journal of the British Astronomical Association 127 (6): 338–349. Bibcode:2017JBAA..127..338L. 
  82. а б в г Hurwitz D. M., Head J. W., Hiesinger H. (2013). Lunar sinuous rilles: Distribution, characteristics, and implications for their origin. Planetary and Space Science 79: 1–38. Bibcode:2013P&SS...79....1H. doi:10.1016/j.pss.2012.10.019.  (Інтерактивна карта звивистих борозен Місяця за даними цієї роботи).
  83. Gustafson J. O., Bell J. F. III, Gaddis L. R., Hawke B. R., Giguere T. A. (2012). Characterization of previously unidentified lunar pyroclastic deposits using Lunar Reconnaissance Orbiter Camera data. Journal of Geophysical Research 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H25G. doi:10.1029/2011JE003893. 
  84. а б Wood C. A. (2010-06-28). Rings And Reality. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2015-09-22. 
  85. Kapral C. A., Garfinkle R. A. (2005). GLR Lunar Domes Catalog. Geologic Lunar Research Group. Архів оригіналу за 2008-09-06.  (Карта розташування місячних куполів за даними цього каталога).
  86. Wood C. A. (2004-09-19). Colchis East. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2019-02-03. 
  87. а б в г д е Hofmann F., Paech W. Chamäleon + Onjala Observatory – lunar atlas. Segment 02. Архів оригіналу за 2019-02-03. Процитовано 2019-02-13.  (Позначення вулканічних об'єктів на заході моря: 1, 2; біля кратера Венделін: 3).
  88. Tarsoudis G. Project record Lunar Domes. Lunar Captures. Архів оригіналу за 2019-01-17. Процитовано 2019-02-13.  (Знімок можливого купола на заході Моря Достатку).
  89. а б в г Wood C. A. (2007-06-05). Stunning!. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2015-09-22. 
  90. а б Stooke P. J. (2012). Lunar Meniscus Hollows. 43rd Lunar and Planetary Science Conference, held March 19-23, 2012 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1659, id.1011. Bibcode:2012LPI....43.1011S. 
  91. Braden S. E., Stopar J. D., Robinson M. S., Lawrence S. J., van der Bogert C. H., Hiesinger H. (2014). Evidence for basaltic volcanism on the Moon within the past 100 million years. Nature Geoscience 7 (11): 787–791. Bibcode:2014NatGe...7..787B. doi:10.1038/ngeo2252.  (Supplementary material).
  92. Mark Robinson (2014-10-12). New Evidence For Young Lunar Volcanism!. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. Архів оригіналу за 2014-10-28. Процитовано 2019-02-14. 
  93. Gaddis L. R., Staid M. I., Tyburczy J. A., Hawke B. R., Petro N. E. (2003). Compositional analyses of lunar pyroclastic deposits. Icarus 161 (2): 262–280. Bibcode:2003Icar..161..262G. doi:10.1016/S0019-1035(02)00036-2. 
  94. а б Strom R. G. Lunar Mare Ridges, Rings and Volcanic Ring Complexes // The Moon. Proceedings from IAU Symposium no. 47 held at the University of Newcastle-Upon-Tyne, 22-26 March, 1971 / S. K. Runcorn, H. C. Urey. — Dordrecht : D. Reidel Publishing Company, 1972. — P. 212–213. — ISBN 978-94-010-2861-5. — Bibcode:1972IAUS...47..187S. — DOI:10.1007/978-94-010-2861-5_19. (Інше посилання).
  95. Fogerty C. V., Watkins R. N., Lauber C., Jolliff B. L. (2018). Morphometric and Compositional Analysis of a Small Mound of Potentially Evolved Volcanic Material Southwest of Webb U in Mare Fecunditatis. 49th Lunar and Planetary Science Conference 19-23 March, 2018, held at The Woodlands, Texas LPI Contribution No. 2083, id.1486. Bibcode:2018LPI....49.1486F. 
  96. а б Wagner R. V., Robinson M. S. (2014). Distribution, formation mechanisms, and significance of lunar pits. Icarus 237: 52–60. Bibcode:2014Icar..237...52W. doi:10.1016/j.icarus.2014.04.002. 
  97. а б в Kerber L., Jozwiak L. M., Whitten J., Wagner R. V., Denevi B. W., The Moon Diver Team (2019). The geologic context of major lunar mare pits. 50th Annual Lunar and Planetary Science Conference, abstract no.2132. Bibcode:2019LPI....50.3134K. 
  98. Stopar J. (2014-08-27). Mare Pit Topography!. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. Архів оригіналу за 2018-08-09. 
  99. Categories for Naming Features on Planets and Satellites. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 2015-07-22. Процитовано 2019-02-14. 
  100. а б Wood C. A. (2006-12-16). Land of Milk and Honey and Rilles. Lunar Photo of the Day. Архів оригіналу за 2019-02-03. 
  101. Kamata S., Sugita S., Abe Y., Ishihara Y., Harada Y., Morota T., Namiki N., Iwata T., Hanada H., Araki H., Matsumoto K., Tajika E., Kuramoto K., Nimmo F. (2015). The relative timing of Lunar Magma Ocean solidification and the Late Heavy Bombardment inferred from highly degraded impact basin structures. Icarus 250: 492–503. Bibcode:2015Icar..250..492K. doi:10.1016/j.icarus.2014.12.025. 
  102. а б в г Rajmon D., Spudis P. (2000). Basalt Units and Their Distribution in Mare Fecunditatis. Meteoritics & Planetary Science. 35 (supplement): A133. Bibcode:2000M&PSA..35Q.133R. 
  103. Hiesinger H., Head J. W. III, Wolf U., Jaumann R., Neukum G. (2006). New Ages for Basalts in Mare Fecunditatis Based on Crater Size-Frequency Measurements. 37th Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 13-17, 2006, League City, Texas, abstract no.1151. Bibcode:2006LPI....37.1151H. 
  104. Fernandes V. A., Burgess R. (2005). Volcanism in Mare Fecunditatis and Mare Crisium: Ar-Ar age studies. Geochimica et Cosmochimica Acta 69 (20): 4919–4934. Bibcode:2005GeCoA..69.4919F. doi:10.1016/j.gca.2005.05.017. 
  105. Cohen B. A., Snyder G. A., Hall C. M., Taylor L. A., Nazarov M. A. (2001). Argon-40-argon-39 chronology and petrogenesis along the eastern limb of the Moon from Luna 16, 20 and 24 samples. Meteoritics & Planetary Science 36 (10): 1345–1366. Bibcode:2001M&PS...36.1345C. doi:10.1111/j.1945-5100.2001.tb01829.x. 
  106. Luna 16. NASA Space Science Data Coordinated Archive. Архів оригіналу за 2019-01-27. Процитовано 2019-02-13. 
  107. Sinus Successus. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 2010-10-18. Архів оригіналу за 2016-12-12. 
  108. Luna 18. NASA Space Science Data Coordinated Archive. Архів оригіналу за 2019-01-27. Процитовано 2019-02-13. 
  109. Гурштейн А. А[ru]. Глава 17. Космическая рутина (1971-1972) // Московский астроном на заре космического века. — М. : НЦССХ им. А. Н. Бакулева, 2012. — 674 с. — ISBN 9785798202935.
  110. Luna 20. NASA Space Science Data Coordinated Archive. Архів оригіналу за 2019-01-27. Процитовано 2019-02-13. 
  111. Chang'e-1. Earth Observation Portal. ESA. Архів оригіналу за 2019-01-27. Процитовано 2019-02-13. 
  112. The Lunar Cartographic Dossier. Series: NASA-CR 1464000. Defense Mapping Agency, Aerospace Center; edited by Lawrence A. Schimerman. 1973. 

Посилання[ред. | ред. код]

     
північно-західний край
()
північно-східний край
()
західна частина
()
східна частина
()
південно-західний край
()
південно-східний край
()
Знімки з орбіти