Лунар орбітер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лунар орбітер-1.

Лунар орбітер (англ. Lunar orbiter) — назва серії з п'яти однотипних американських орбітальних апаратів (штучних супутників) навколо Місяця, запущених в період з 10.8.1966 по 1.8.1967. Оснновною метою запусків було фотографування місячної поверхні з орбіти апарата і передавання зображень по телевізійному каналу на Землю.

Історія[ред. | ред. код]

Програма «Лунар орбітер» прийшла на зміну програмі Рейнджер.[1]

У серпні 1963 року Науково-дослідний центр Ленглі НАСА запропонував кільком компаніям розробити орбітальний апарат для виконання програми. У відповідь свої проекти надіслали п'ять авіакомпаній. У грудні 1963 року було оголошено переможця — компанію «Боїнг». З нею у квітні 1984 року було заключено контракт на 80 млн долларів.[1]

Було зроблено 8 апаратів «Лунар орбітер», з яких 3 було використано для наземних випробувань, а 5 було призначено для для польоту на орбіту Місяця.[1]

Опис апаратів[ред. | ред. код]

Схема будови апарату «Лунар орбітер».

Орбітальні апарати «Лунар орбітер» були заввишки 2,08 м, з сонячними батареями, розведеними на 3,76 м по діаметру, відстань між краями параболічної (гостронапрямленої) й всенапрямленої батарей становила 5,21 м. Важив апарат 390 кг.[1]

Апарат мав систему стабілізації в трьох осях, що працювала з використанням датчиків орієнтації на Сонце й астроорієнтації, спрямований на зірку Канопус. Система стабілізації використовувалася при маневрах космічного апарату.[1]

На космічному апараті було встановлено спеціальний фотоапарат фірми Кодак з двома об'єктивами, що міг фотографувати ними одночасно на різні частини однієї й тієї самої фотострічки. В фотоапараті використовувалася дрібнодзерниста фотострічка, намотана на бабину. Один з об'єктивів мав фокусну відстань 610 мм, він робив високоякісні чіткі фотографії. В іншого об'єктива фокусна відстань була 80 мм, в нього був ширший кут зору і він робив фотографії середньої якості. Над об'єктивами було встановлено захистну кришку, що при потребі відкривалася або закривалася. Одержані на плівку фотографії сканувалися потім променем світла й передавалися на Землю.[1]

На апаратах «Лунар орбітер» встановлювалося також обладнання для збору данних про поверхню Місяця, вимірювання радіації і мікрометеоитних потоків біля Місяця.[1]

Для виведення апарату в космос використовувалися ракети «Агена».[1]

Опис[ред. | ред. код]

Фотознімки, одержані за допомогою «Лунар орбітер-1», «Лунар орбітер-2», «Лунар орбітер-3», використовувались, головним чином, для пошуку місць посадки на Місяць автоматичних апаратів «Сервейєр» та місячних кабін космічних кораблів «Аполлон». За допомогою «Лунар орбітер-4» і «Лунар орбітер-5» було одержано додаткові знімки ділянок можливої посадки і найцікавіших з наукової точки зору ділянок видимого боку Місяця, а також полярних районів його зворотного боку, сфотографованих раніше радянськими автоматичними міжпланетними станціями «Луна-3» і «Зонд-3». Крім того, «Лунар орбітер» використовувалися для вивчення радіаційної і мікрометеорної обстановки в навколомісячному просторі, гравітаційного поля Місяця за еволюціями орбіти апаратів, а також випробування бортового обладнання і юстирування наземних станцій командно-вимірювального комплексу.

П'ятьма апаратами загалом було зроблено 1654 фотографії, з яких біля половини було зроблено з метою визначення місця посадки космічних короблів «Аполлон».[2]:597

Хронологія[ред. | ред. код]

Хронологія запусків апаратів була такою:[2]:7[3]

Література[ред. | ред. код]

Про програму[ред. | ред. код]

Про одержані фото Місяця[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Tom Lund. Early Exploration of the Moon: Ranger to Apollo, Luna to Lunniy Korabl. — Springer. — 2018. — P. 27 — 41. (англ.) ISBN 978-3-030-02071-2
  2. а б Grant Heiken. Lunar Sourcebook: A User's Guide to the Moon. — CUP Archive. — 1991. ISBN 0-521-33444-6 (англ.)
  3. Hansen, T.P. (1970). Guide to Lunar Orbiter Photographs. Washington DC: NASA. (англ.)