Марія I Стюарт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марія
гал. Mary, Queen o Scots
фр. Marie Stuart
англ. Mary, Queen of Scots
Марія
Марія Стюарт в період повноправного правління Шотландією
Armes marie stuart (sceau).png
герб Шотландських королів
Прапор
крон-принцеса Шотландії
1542 — 1542
Коронація: не було
Попередник: Яків Сюарт
Наступник: Яків Стюарт
Прапор
королева Шотландії
1542 — 1567
Коронація: 9 вересня 1543
Попередник: Яків V
Наступник: Яків VI
 
Громадянство: ШотландіяФранціяАнглія
Віросповідання: Християнство (Католицтво)
Народження: 8 грудня 1542(1542-12-08)
Палац Лінлітгоу
Смерть: 8 лютого 1587(1587-02-08) (44 роки)
Замок Фотерінгей
Похований: Вестмінстерське абатство
Династія: Стюарти
Батько: Яків V (король Шотландії)
Мати: Марія Гіз
Чоловік: 1 Франциск II (король Франції)
2 Генріх I (герцог Олбані)
3 Яків I (герцог Ботвеллу)
Діти: 1 Яків
2 Дочка
3 Дочка
Автограф: Автограф
Монограма: Монограма

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Wikisource-logo.svg Роботи у  Вікіджерелах

Марія I (8 грудня 1542(15421208) — 8 лютого 1587) — королева Шотландії з дитинства (фактично з 1560) до повалення в 1567, а також королева Франції в 1559—1560 (як дружина короля Франциска II) і претендентка на англійський престол. Її трагічна доля, повна цілком «літературних» за драматизмом поворотів і подій, приваблювала письменників романтичної і наступних епох.

Молоді роки[ред.ред. код]

Регентство Аррана[ред.ред. код]

Марія Стюарт була дочкою короля Шотландії Якова V і французької принцеси Марії де Гіз. Саме вона ввела у вживання офранцужене написання імені династії Stuart, замість раніше прийнятого Stewart.

Марія народилася 8 грудня 1542 в палаці Лінлітгоу в Лотіані, а через 6 днів після народження помер її батько, король Яків V, що не виніс принизливої поразки шотландців при Солуей-Мосс і недавніх смертей двох його синів. Крім Марії у короля не залишилося законних дітей, а оскільки до цього часу в живих вже не було нікого з прямих нащадків по чоловічій лінії першого короля з династії Стюартів Роберта II, Марія Стюарт була проголошена королевою Шотландії.

Регентом країни при малолітній королеві став Джеймс Гамільтон, 2-й граф Арран, найближчий родич Марії Стюарт і її спадкоємець. До Шотландії повернулися дворяни-емігранти — прихильники союзу з Англією, що були вигнані або втекли з країни при Якові V, який проводив профранцузьку політику. За їхньої підтримки регент Арран в кінці січня 1543 сформував проанглійський уряд, припинив переслідування протестантів і почав переговори про шлюб молодої королеви зі спадкоємцем англійського престолу. Ці переговори завершилися в липні 1543 підписанням Гринвіцького договору, відповідно до якого Марія повинна була вийти заміж за сина короля Англії Генріха VIII — принца Едуарда, що надалі мало спричинити приєднання Шотландії до Англії. Тим часом, 9 вересня 1543 Марія Стюарт була коронована в Стерлінгському замку королевою Шотландії.

Війна з Англією[ред.ред. код]

Посилення профранцузької партії шотландських дворян на чолі з кардиналом Бітоном і королевою-матір'ю, а також вимога Генріха VIII про передачу йому Марії Стюарт, викликали поворот у політиці Шотландії. Наприкінці 1543 проанглійські барони на чолі з графом Ангусом були зміщені, а до влади прийшов кардинал Бітон та прихильники орієнтації на Францію. Це не могло не викликати відповідної реакції з боку Англії. В 1544—1545 англійські війська графа Гертфорда неодноразово вторгалися до Шотландії, знищуючи католицькі церкви і плюндруючи шотландські землі. Одночасно все більш широке поширення в країні отримувало протестантство, прихильники якого в політичному відношенні виступали за зближення з Англією. 29 травня 1546 група радикальних протестантів вбила Бітона і захопила Сент-Ендрюський замок. Уряд не зміг впоратися з ситуацією і звернувся за допомогою до Франції.

Французькі війська прибули в Шотландію на початку 1547 і вибили протестантів із Сент-Ендрюса. У відповідь англійська армія знову перейшла кордон і вщент розгромила шотландців у битві при Пінкі у вересні 1547. Англійці захопили основні шотландські фортеці в Лотіані та на берегах Ферт-оф-Тея, підпорядкувавши таким чином найважливішу частину королівства. Марія де Гіз була змушена сховати свою дочку в Дамбартонському замку. До цього часу на престол Франції вступив Генріх II, прихильник рішучої боротьби з Англією. За його пропозицією 7 червня 1548 був підписаний договір про шлюб королеви Марії Стюарт і спадкоємця французького престолу дофіна Франциска. До Шотландії були введені французькі війська, які до кінця 1550 змогли домогтися відходу англійців з країни. 7 серпня 1548 королева Марія, якій на той час виповнилося лише п'ять років, відбула до Франції.

Життя у Франції[ред.ред. код]

Разом з юною Марією 13 серпня 1548 до Франції прибула її невелика свита, що включала єдинокровного брата графа Морейского і «чотирьох Марій» — чотирьох юних дочок шотландських аристократів з одним ім'ям. Французький двір, ймовірно в той час найблискучіший в Європі, зустрів юну наречену пишними урочистостями. Король Генріх II відчував симпатію до Марії Стюарт і забезпечив їй чудову освіту: молода королева вивчала французьку, іспанську, італійську, давньогрецьку мови і латину, твори античних та сучасних авторів. Вона також навчилася співати, грати на лютні та полюбила поезію і полювання. Марія зачарувала французький двір, їй присвячували вірші Лопе де Вега, Брантом, Ронсар.

В 1550 до Франції прибула мати королеви, Марія де Гіз, що займається зміцненням франко-шотландського союзу. Вона, однак, не залишилася зі своїми дітьми, а в 1551 повернулася до Шотландії, щоб забезпечити своїй доньці стабільну владу в розділеній релігійними суперечками країні. В 1554 Марії де Гіз вдалося усунути від влади графа Аррана і самій очолити уряд Шотландії.

Регентство Марії де Гіз[ред.ред. код]

Правління Марії де Гіз ознаменувалось посиленням французького впливу в Шотландії; французькі війська були розміщені в шотландських фортецях, в королівській адміністрації домінували вихідці з Франції. 24 квітня 1558 в Соборі Паризької Богоматері відбулося весілля Марії Стюарт і дофіна Франциска. Секретним додатком до шлюбного контракту королева передавала Шотландію королю Франції в разі відсутності дітей від цього шлюбу.

Така політика не могла не викликати невдоволення більшої частини шотландської аристократії. У той же час поширення протестантства остаточно розкололо суспільство. Положення ускладнилося сходженням на престол Англії наприкінці 1558 королеви Єлизавети I, яка почала надавати підтримку протестантам Шотландії. Єлизавета I згідно з канонічними правилами католицької церкви була незаконно народженою, тому Марія Стюарт, яка припадала правнучкою короля Англії Генріху VII Тюдор, оголосила себе англійською королевою. Це рішення Марії стало фатальним: у Шотландії не було сил відстояти її права на престол, а відносини з Англією були безнадійно зіпсовані.

10 липня 1559 помер Генріх II, і на престол Франції вступив Франциск II. Марія Стюарт стала королевою Франції.

Протестантська революція[ред.ред. код]

Франциск II був слабким монархом, і на перші ролі у Франції вийшла королева-мати Катерина Медічі та Гізи, дядьки Марії Стюарт. У той же час в Шотландії почалася протестантська революція. Велика частина шотландських аристократів приєдналася до повсталих протестантів і звернулася за допомогою до Англії. У країну були введені англійські війська, які зустрічалися протестантами як визволителі.

Марія де Гіз і французький гарнізон був обложений в Леіте. Марія Стюарт не могла надати допомогу своїй матері: Амбуазька змова в березні 1560 підсилила вплив Гізізів при дворі, у Франції назрівали релігійні війни католиків з гугенотами, і Катерина Медічі не бажала загострювати відносини з Англією. 11 червня 1560 померла Марія де Гіз — остання перешкода на шляху руху Шотландії до протестантизму і союзу з Англією. Единбурзький договір, укладений між Францією і Англією 6 липня 1560, забезпечив відхід і англійських, і французьких військ з Шотландії і закріпив перемогу протестантизму в країні. Марія Стюарт відмовилася затвердити цей договір, оскільки в ньому містилося визнання Єлизавети I королевою Англії.

5 грудня 1560 помер Франциск II. Це означало швидке повернення Марії Стюарт в Шотландію. Перспектива прибуття королеви-католички змусила шотландських протестантів прискорити оформлення нової державної церкви: парламентом країни були затверджені протестантський символ віри і дисциплінарний статут, оголошено про розрив шотландської церкви з Римом і заборону католицької меси.

Повернення в Шотландію[ред.ред. код]

Внутрішня політика[ред.ред. код]

19 серпня 1561 вісімнадцятирічна королева прибула до Шотландії. Країна, в яку вона повернулася, представляла собою розділену націю. Консерватори, на чолі з графом Хантлі, були готові беззастережно підтримати королеву, яка перестала після смерті Франциска II уособлювати французьке домінування. Радикальні протестанти, на чолі з Джоном Ноксом, вимагали розриву королеви з католицтвом і її шлюбу з графом Арраном, одним з протестантських лідерів. Помірне крило лорда Джеймса Стюарта і державного секретаря Вільяма Мейтланда могло надати Марії Стюарт підтримку тільки за умови збереження протестантської релігії і продовження зближення з Англією.

З перших днів свого правління Марія Стюарт стала проводити обережну політику, не намагаючись реставрувати католицтво, але і не переходячи в протестантство. Головні ролі в королівській адміністрації зберегли Джеймс Стюарт, який став графом Морейским, і Вільям Майтленд. Крайні протестанти намагалися влаштувати змову з метою захоплення королеви, але він провалився. Арран незабаром зійшов з розуму, а радикалізм Джона Нокса вже не зустрічав розуміння у широких верствах шотландського дворянства. З іншого боку, консервативне крило в 1562 виявилося обезголовленим: граф Хантлі, що добивався передачі йому графства Морів, підняв повстання проти Марії Стюарт, але був розбитий лордом Джеймсом і незабаром помер. У 1562—1563 королева офіційно визнала протестантство як державну релігію країни і затвердила порядок розподілу церковних доходів на релігійні і державні потреби. Марія Стюарт відмовилася послати шотландську делегацію на Тридентський собор, який завершив оформлення католицької доктрини. При цьому вона не поривала з Римом, продовжувала листування з папою, а при дворі служила католицька меса. У результаті, з початком правління Марії Стюарт відзначено досягненням відносної політичної стабільності.

Підтримка дворянства в чималому ступені пояснювалася новими можливостями, які відкрилися перед молодими шотландськими аристократами після створення королівського двору за французьким зразком в Холірудському палаці Марії. Молода, струнка, красива королева, любляча музику, танці, маскаради, полювання і гольф, не могла не привертати до себе увагу шотландських дворян, які за час громадянських воєн відвикли від придворного життя. Передоручивши щоденну адміністративну роботу Морею і Мейтланду, Марія Стюарт змогла створити у себе в Холіруді маленьку подобу Лувру.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Зовнішня політика становила серйозну проблему. Лідери шотландського уряду Мореї і Майтленд — були переконаними прихильниками англо-шотландського зближення. Сама королева Марія відмовлялася визнавати Єлизавету I королевою Англії, сподіваючись на реалізацію своїх прав на англійський престол. Компроміс міг бути можливим на умовах відмови Марії від претензій на корону за життя Єлизавети в обмін на визнання її спадкоємицею англійської королеви. Однак ні Марія, ведена самовпевненими надіями, ні Єлизавета, не готова вирішувати питання спадкування, не бажали йти на зближення.

У той же час постало питання нового шлюбу королеви Марії. На її руку було безліч претендентів серед європейських монархів (королі Франції, Швеції, Данії, ерцгерцог Австрії). Найбільш імовірним нареченим довгий час вважався Дон Карлос, син короля Іспанії Філіпа II. Переговори про цей союз стурбували Англію: Єлизавета I навіть запропонувала за відмову від іспанського шлюбу визнати Марію своєю спадкоємицею. Однак до кінця 1563 стало ясно, що Дон Карлос психічно неосудний, і цей проект провалився. Єлизавета зі свого боку запропонувала руку Роберта Дадлі, графа Лестера, свого ймовірного коханця, що, природно, викликало обурення королеви Шотландії.

Криза і падіння Марії[ред.ред. код]

Другий шлюб і вбивство Річчі[ред.ред. код]

В 1565 до Шотландії прибув двоюрідний брат королеви — дев'ятнадцятирічний Генріх Стюарт, лорд Дарнлі, син графа Леннокса і нащадок по материнській лінії англійського короля Генріха VII — високий, гарний молодий чоловік. Марія Стюарт з першої зустрічі закохалася в нього і вже 29 липня 1565 вийшла за нього заміж, задля більшого незадоволення Єлизавети I. Цей шлюб не тільки означав розрив з Англією, а й одночасно відштовхнув від королеви її колишніх союзників — Морея і Мейтланда. У серпні 1565 Морей спробував підняти повстання, але Марія Стюарт, заручившись підтримкою Гордонів і Хепбернів і заклавши свої коштовності для оплати солдат, моментально атакувала заколотника і змусила його тікати до Англії.

Виступ Морея продемонструвало королеві, що радикальні протестанти і англофіли далекі від беззастережної лояльності. Це викликало поворот у політиці королеви. Вона почала зближуватися з католиками і відновила листування з королем Іспанії. Одночасно Марія віддаляє від себе провідних шотландських аристократів і наближає осіб незнатного походження та іноземців, бажаних особисто королеві. Положення посилило охолодження у відносинах з чоловіком: Марія Стюарт усвідомила, що лорд Дарнлі морально виявився не готовий до королівського титулу, що вона вийшла заміж за людину без особливих таланів і гідності. Королева, зрозумівши свою помилку, стала нехтувати своїм чоловіком.

В результаті, до початку 1566 склалася ворожа королеві коаліція Дарнлі і протестантських лордів на чолі з Мореєм і Мортоном. 9 березня 1566 в присутності вагітної королеви лідери опозиції жорстоко вбили Давида Річчі, одного з найближчих друзів, фаворита і особистого секретаря Марії Стюарт. Ймовірно, цим злочином змовники хотіли, створивши загрозу життю королеви, змусити її піти на поступки. Однак ефективні дії Марії знову зруйнували плани опозиції: королева демонстративно примирилася з чоловіком і Мореєм, що викликало розкол у лавах змовників, і рішуче розправилася з виконавцями вбивства. Мортон і його сподвижники втекли до Англії.

Вбивство Дарнлі і повалення королеви[ред.ред. код]

Примирення Марії Стюарт з чоловіком було короткочасним. Незабаром стала очевидною її симпатія до Джеймса Хепберна, графа Ботвелла, який різко контрастував з Дарнлі своєю силою, мужністю і рішучістю. Розрив королеви і короля стає доконаним фактом: Дарнлі навіть відмовляється бути присутнім на хрещенні їхньої дитини, майбутнього короля Якова VI, який народився 19 червня 1566. Політика Марії Стюарт все більше починає визначатися її почуттями, перш за все пристрастю до Ботвелла. Дарнлі стає перешкодою, яку треба подолати.

10 лютого 1567 при таємних обставинах вибухнув будинок в Керк-о'Фільде, передмісті Единбурга, де зупинився Дарнлі, а сам він був знайдений убитим у дворі, мабуть, заколотий при спробі втечі з палаючого будинку. Питання про участь Марії Стюарт в організації вбивства свого чоловіка — одне з найбільш спірних в усій історії Шотландії. Мабуть, про підготовлюваний злочин принаймні знали, а, можливо, і самі брали участь, граф Морей і Майтленд. Також зі значною часткою впевненості можна говорити про наявність змови проти Дарнлі його колишніх партнерів по вбивству Річчі на чолі з Мортоном, яких король зрадив. Участь у змові графа Ботвелла теж більш ніж імовірно. Причому, якщо Ботвелл, мабуть, хотів розчистити собі шлях до руки королеви Марії, то групи Мортона і Морея, можливо, вбивством Дарнлі намагалися викликати кризу довіри до королеви і її повалення. Можливо, всі перелічені групи діяли незалежно один від одного.

Однак, хто б не був дійсним вбивцею Дарнлі, принаймні, непряму провину в цьому злочині громадська думка Шотландії поклала на королеву як невірну дружину. Марія Стюарт не зробила нічого, щоб довести свою невинність. Навпаки, вже 15 травня 1567 в Холіруді відбулося одруження Марії і графа Ботвелла. Цей шлюб з імовірним убивцею короля позбавив Марію Стюарт будь-якої підтримки в країні, чим негайно скористалися лорди-протестанти і прихильники Морея. Вони організували «конфедерацію» лордів і, зібравши значні військові сили, вибили королеву і Ботвелла з Единбурга. 15 червня 1567 війська королеви, зіткнувшись у Карберрі з армією конфедератів, розбіглися. Марія Стюарт була змушена здатися, попередньо забезпечивши безперешкодний від'їзд Ботвелла, і була перепроваджена повсталими в замок Лохлевен, де 24 липня підписала зречення від престолу на користь свого сина Якова VI. Регентом країни на час неповноліття короля був призначений граф Морей.

Втеча в Англію[ред.ред. код]

Повалення законної королеви не могло не викликати невдоволення частини шотландської аристократії. Союз «конфедератів» швидко розпався, встановлення регентства Морея викликало перехід в опозицію Гамільтонів, графів Аргайла і Хантлі. 2 травня 1568 Марія Стюарт втекла із замку Лохлевен. До неї негайно приєдналися опозиційні Морею барони. Однак невелика армія королеви 13 травня була розбита військами регента в битві при Лангсайді, і Марія бігла до Англії, де звернулася за підтримкою до королеви Єлизавети I.

Спочатку Єлизавета I пообіцяла допомогу Марії, однак вона була далека від ідеї військової інтервенції на користь своєї конкурентки на англійський престол. Єлизавета взяла на себе функції арбітра в суперечці між Марією Стюарт і графом Мореєм і ініціювала розслідування обставин смерті Дарнлі і повалення королеви Шотландії. У ході розслідування прихильники регента пред'явили як доказ невірності Марії Стюарт і її участі в змові проти чоловіка знамениті «Листи зі скриньки», кинуті Ботвеллом після його втечі. По всій видимості частина цих листів (наприклад, вірші, адресовані Ботвеллу) дійсно були справжніми, проте інша частина була фальшивою. Результатом розслідування став розпливчастий вердикт Єлизавети в 1569, який, проте, дозволив режиму Морея утвердитися в Шотландії і отримати визнання Англії.

Справа Марії Стюарт ще не було остаточно програною. Після вбивства Морея в січні 1570 в Шотландії спалахнула громадянська війна між прихильниками королеви (Аргайл, Хантлі, Гамільтон, Майтленд) і партією короля (Леннокс і Мортон). Лише завдяки втручанню Єлизавети I 23 лютого 1573 сторони підписали «Пертське примирення», відповідно до якого королем Шотландії визнавався Яків VI. Незабаром війська Мортона захопили Единбург і заарештували Мейтланда, останнього прихильника партії королеви. Це означало втрату Марією Стюарт надії на її реставрацію в Шотландії.

Суд і страта Марії[ред.ред. код]

Невдача в Шотландії не зломила королеву. Вона як і раніше залишалася претенденткою на англійський престол, відмовляючись відректися від своїх прав, що не могло не турбувати Єлизавету I. В Англії Марія перебувала під наглядом в Шеффілдському замку. Не можна сказати, що умови утримання Марії Стюарт відзначалися суворістю: у неї був значний штат прислуги, на утримання королеви Англією і Францією виділялися великі кошти. Однак вона була відрізана від своїх друзів в Шотландії і повільно старіла на самоті.

Марія не переставала створювати інтригу проти Єлизавети I, зав'язавши секретне листування з європейськими державами, однак реальної участі у повстаннях проти англійської королеви вона не приймала. Проте ім'я Марії Стюарт, законної правнучки короля Генріха VII Англійського, активно використовувалося змовниками проти Єлизавети I. У 1572 була розкрита змова Рідольфі, учасники якого намагалися змістити Єлизавету і посадити на трон Англії Марію Стюарт. У 1586, можливо, не без участі міністра Єлизавети Френсіса Уолсінгема і свого тюремника Еміаса Паулета, Марія Стюарт була втягнутою в необережне листування з Ентоні Бабінгтоном, агентом католицьких сил, в якій вона підтримала ідею змови з метою вбивства Єлизавети I. Проте змова була розкрита і листування потрапило в руки англійської королеви. Марія Стюарт постала перед судом і була засуджена до страти. 8 лютого 1587 Марія Стюарт була обезголовлена в замку Фотерінгей.

Королева була похована в соборі Пітерборо, а в 1612 за наказом її сина Якова, який став королем Англії після смерті Єлизавети I, мощі Марії Стюарт були перенесені в Вестмінстерське абатство, де були поховані в безпосередній близькості від могили її вічної суперниці королеви Єлизавети.

Марія Стюарт в мистецтві і літературі[ред.ред. код]

Доля Марії Стюарт, в якій перепліталися сходження на вершини влади і падіння, любов і зрада, успіх і розчарування, пристрасть і державна мудрість, протягом багатьох століть цікавила не лише істориків, але і діячів культури та мистецтва. Чи була винна королева у вбивстві чоловіка? Наскільки правдиві «Листи зі скриньки»? Що стало причиною її падіння: пристрасть і підступна змова противників Марії або природний хід шотландської історії? На ці та багато інших питань намагалися відповісти такі видатні письменники, як Йост ван ден Вондела, Фрідріх Шиллер, Юліуш Словацький і Стефан Цвейг. За кількістю історичних та белетристичних біографій, із завидною регулярністю видаваних починаючи з XVI століття і до теперішнього часу, Марія Стюарт не має рівних собі персоналій у шотландській історії. Романтичний образ королеви надихнув на створення опер «Марія Стюарт» Гаетано Доніцетті і Сергія Слонімського, а також циклу віршів «Двадцять сонетів до Марії Стюарт» Йосипа Бродського. Леся Українка присвятила їй вірш «Остання пісня Марії Стюарт».

Епізод страти Марії Стюарт відтворюється в 11-секундному фільмі «Страта Марії Шотландської», знятому в серпні 1895 студією Т. Едісона. Доля королеви лягла в основу кількох художніх фільмів: «Марія Шотландська» (1936, в головній ролі Кетрін Хепберн), "Марія — королева Шотландії " (1971, в головній ролі Ванесса Редгрейв), «Змова проти корони» («Gunpowder, Treason & Plot») (2004, BBC), у головній ролі Клеманс Поезі. У телевізійному фільмі «Остання ніч» («La dernire nuit», 1981) в ролі Марії Стюарт знялася французька актриса Анні Жирардо.

Сім'я[ред.ред. код]

Чоловіки[ред.ред. код]

Діти[ред.ред. код]

  • Від першого чоловіка не було.
  • Від другого чоловіка:
  • Від третього чоловіка:

Джерела[ред.ред. код]

  • Bain, Joseph (editor) (1900). Calendar State Papers, Scotland: Volume II. Edinburgh: General Register Office (Scotland).
  • Bingham, Caroline (1995). Darnley: A Life of Henry Stuart, Lord Darnley, Consort of Mary Queen of Scots. London: Constable. ISBN 978-0-09-472530-0.
  • Boyd, William K. (editor) (1915). Calendar of State Papers, Scotland: Volume IX. Glasgow: General Register Office (Scotland).
  • Clifford, Arthur (editor) (1809). The State Papers and Letters of Sir Ralph Sadler. Edinburgh: Archibald Constable and Co.
  • Donaldson, Gordon (1974). Mary, Queen of Scots. London: English Universities Press. ISBN 978-0-340-12383-6.
  • Fraser, Antonia (1994) [1969]. Mary Queen of Scots. London: Weidenfeld and Nicolson. ISBN 978-0-297-17773-9.
  • Greig, Elaine Finnie (2004). «Stewart, Henry, duke of Albany [Lord Darnley] (1545/6-1567)». Oxford Dictionary of National Biography. Oxford University Press.doi:10.1093/ref: odnb/26473. Retrieved 3 March 2012. (subscription or UK public library membership required)
  • Guy, John (2004). «My Heart is my Own»: The Life of Mary Queen of Scots. London: Fourth Estate. ISBN 978-1-84115-753-5.
  • Lewis, Jayne Elizabeth (1999). The Trial of Mary Queen of Scots: A Brief History with Documents. Boston: Bedford/St. Martin's. ISBN 978-0-312-21815-7.
  • McInnes, Charles T. (editor) (1970). Accounts of the Lord High Treasurer of Scotland Volume 12. Edinburgh: General Register Office (Scotland).
  • Weir, Alison (2008) [2003]. Mary, Queen of Scots and the Murder of Lord Darnley. London: Random House. ISBN 978-0-09-952707-7.
  • Williams, Neville (1964). Thomas Howard, Fourth Duke of Norfolk. London: Barrie & Rockliff.
  • Wormald, Jenny (1988). Mary, Queen of Scots. London: George Philip. ISBN 978-0-540-01131-5.
Попередник
Яків V
Royal Arms of the Kingdom of Scotland.svg Королева Шотландії
15421567
Royal Arms of the Kingdom of Scotland.svg Наступник
Яків I (VI)