Матері площі Травня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Матері Площі де Майо (ісп: Asociación Madres de Plaza de Mayo) це асоціація аргентинських матерів, рух жінок, чиї діти «зникли» під час державного терору,  військової диктатури, так званої "Брудної війни» в Аргентині між 1976 та 1983 роками. Вони організувалися під час безрезультатних намагань дізнатися що трапилося з їхніми дітьми. Жінки почали свої марші у 1977 році на площі Травня в Буенос-Айресі перед резиденцією президента Каса Росада, з метою викрити злочинні дії держави. На протестні акції матері приходили у білих хустинках з власноруч вишитими іменами та датами зникнення їх дітей.  Ці хустинки  символізували дитячі пелюшки. Також, білий колір хусток символізував їх відмову носити чорну траурну мантилью. Таким чином, рух почав асоціюватися з надією та материнською турботою. [1] Вони намагалися притягнути до  відповідальності за порушення прав людини уряд, який на той час перебував при владі. [2]

Матері Площі де Майо були першим в Аргентині жіночим рухом такого масштабу. Разом жінки створили динамічну та несподівану силу, яка стала в опозицію до традиційних обмежень участі жінок у публічних справах у Латинській Америці. З’єднавшись разом, матері підняли питання про порушення прав людини не тільки на локальному вимірі, але і на глобальному. Високий рівень групової організації, використання символіки та гасел, та звичайно, регулярні, щотижневі марші забезпечили прогрес їх протесту. Учасниці руху виходили на площу щочетверга. [3]

Військовий уряд вважав цих жінок політично «підривними»; засновницю руху, Азуцену Віллафлор, разом із французькими черницями Алісою Домон і Леоні Дуке, які підтримували рух, було викрадено, піддано тортурам і вбито військовим урядом під командуванням Альфредо Астіза і Хорхе Рафаеля Відели (старший командувач аргентинської армії і диктатор Аргентини з 1976 по 1981 рр.), кожен з яких пізніше був засуджений до довічного ув'язнення за їхню участь в репресіях над протестувальницями Площі де Майо та над іншими дисидентами під час Брудної війни.

Початок руху[ред. | ред. код]

30 квітня 1977 року Азусена Віллафлор де Вінсенті та ще десяток інших матерів відправилися на площу Майо до президентської резиденції в столиці Аргентини. Жінки заявили, що кожна з них мала принаймні одну дитину, вкрадену військовим урядом. Матері стверджують, що між 1970 і 1980 роками більше 30 тисяч осіб зникли безвісти, без слідів арештів, або зафіксованих звинувачень проти них [3].

По мірою того як кількість пропавших безвісти протягом Брудної війни росла, матері почали привертати до свого руху міжнародну увагу . Поділившись своїми історіями, протестувальниці все більше тиснули на уряд з вимогою отримати відповіді. 10 грудня 1977 року в Міжнародний день прав людини матері опублікували оголошення в газеті з іменами своїх зниклих дітей. Тієї ж ночі Азуцена Віллафлор (одна із засновниць) була викрадена з дому групою озброєних чоловіків. Вона, як повідомляється, була доставлена в сумнозвісний центр ESMA, а звідти - на «смертельні польоти» до океану біля узбережжя. Під час цих польотів викрадених роздягали та кидали з літаків у воду [4]. В 1978, коли Аргентина приймала у себе Чемпіонат світу по футболу, міжнародна преса вперше висвітлила трагічні історії матерів.

Військові визнали, що понад 9 тисяч дітей було викрадено, але Матері Плаза де Майо стверджують, що кількість зниклих безвісти наближається до 30 тисяч. Більшість з них зараз вважається мертвими. Багато з викрадених та ув'язнених були учнями старшої школи, молодими професіоналами та працівниками профспілок, які безпідставно підозрювалися у виступах проти уряду. Засуджені, як правило, були молодше 35 років, як і члени режиму, що їх вбивали. [5]

За підрахунками, 500 зниклих безвісті немовлят, народилися в концентраційних таборах або в'язницях у вагітних жінок, яких було викрадено злочинним урядом; багатьох немовлят віддали на нелегальне всиновлення сім’ям військових та іншим прихильникам злочинного режиму. Точні цифри важко встановити, адже інформація була засекречена. [5]

Загострення протистояння[ред. | ред. код]

У післявоєнні роки Асоціація збільшила свій тиск на уряд, вимагаючи відповіді на питання про долі та місцезнаходження своїх зниклих дітей. Після того, як у 1983 році військові здали свої позиції перед цивільним урядом,матері Плаза де Майо відновили сподівання, що зможуть дізнатися про долі своїх дітей. [6]

Починаючи з 1984 року, команда, за участю американської генетикині Мері-Клер Кінг, почала використовувати тести ДНК для ідентифікації останків тіл колись «зниклих» осіб.

Новий уряд запровадив національну комісію зі збору даних про "зниклих", розглядаючи свідчення сотень свідків. У 1985 році почався трибунал над обвинуваченими у скоєнні злочинів, починаючи з суду над Хунтою, де декілька високопоставлених військових офіцерів були арештовані.

Крім того, разом з Бабусями Плаза де Майо, Матері ідентифікували 256 зниклих дітей, яких були усиновлено незабаром після народження матерями, які утримувалися у в'язницях і таборах. Станом на початок 2018 року 137 таких дітей, які зараз є дорослими, були знайдені і отримали можливість зустрітися зі своїми біологічними сім'ями [7]і відновили сімейні зв'язки. Прийомних батьків, які знаючи про походження дітей, привласнили їх собі через нелегальне всиновлення, суд визнав винними та ув’язнив. Подекуди, активістки зазнавали розчарувань, адже деякі діти та онуки не бажали проходити тест на ДНК, або відмовлялися знати свою історію [8].

Гендер та материнство[ред. | ред. код]

Рух матерів також підняв питання про жінок у політичному просторі та про кордони, що оточують цей простір [9]. Соціально сконструйовані гендерні ролі, превалюючі в аргентинському суспільстві, обмежували участь жінок у політиці, політичну мобілізацію жінок  та конфронтацію з чоловіками [10]. Коли Матері вийшли на площу Майо, у громадський простір з його історичним контекстом, вони політизували свою роль, як жінок та матерів у суспільстві, і перевизначили цінності, пов'язані як із політикою, так і з материнством. [11] Незважаючи на те, що вони напряму  не кидали виклик патріархатній  структурі аргентинського суспільства, перетинаючи кордони маскулінізованої політичної сфери, вони розширили простори представництва для аргентинських жінок і відкрили шлях до нових форм участі у громадській діяльності [10].

Рух супроводжувався питаннями гендеру та материнства [11] З моменту свого заснування Матері були суто жіночою організацією. Частково, це було гарантією того, що їх голоси не загубляться в опозиційному русі, в якому переважали чоловіки. [12]

Матері Плаза де Майо політизували роль матері та надали їй нове значення . Вони використали материнську ідентичність, щоб сформувати свій протест, вимагаючи прав, притаманних їх традиційній ролі: зберегти та підтримати життя [10]. Вони протестували не тільки проти того, що було зроблено їх дітям, але і проти того, як вчинили з ними самими, забравши їх дітей [10]Ідентичність жінки як матері не обмежила їх участі або впливу на маскулінізований політичний простір. Їх публічні протести суперечили традиційному, приватному осередку материнства, але, мобілізувавши себе, вони політизували свою свідомість як жінок. [9]. Протестувальниці спростували упередження, що для того, аби рух сприймався серйозно, він має бути гендерно-нейтральним або маскулінним. [13]

Бабусі Площі де Майо[ред. | ред. код]

Бабусі Плаза де Майо (ісп: Asociación Civil Abuelas de Plaza de Mayo) - це організація, яка має на меті знайдення "вкрадених" немовлят, чиї матері були вбиті під час диктатури Хунти в 1977 році. Станом на серпень 2018 року, їхніми зусиллями було знайдено 128 онуків. [14] [15] [16]

Матері Площі де Майо в літературі[ред. | ред. код]

У своїй книзі «Чоловіки пояснюють мені» (2014) авторка Ребекка Солніт згадує історію учасниць руху як частину більш широкого наративу – стирання жінок, їх імен та ідентичностей з історії. «Від п’ятнадцяти до тридцяти тисяч було викорінено». Під страхом бути зрадженими, виданими владі, люди перестали розмовляти зі своїми сусідами та друзями. «Буття жінок ставало все тоншим по мірі того як вони намагалися захистити себе від небуття». З’явилося слово, похідне від слова «desaparecer», зникати, та утворився іменник «los desaparecidos», тобто «зниклі». Хоча учасниць руху атакували, заарештовували, витісняли з найбільш публічного з усіх публічних просторів – площі перед резиденцією президента – Каса- Росада, вони відмовлялися йти геть. На жінках були одягнені хустинки з власноруч вишитими іменами їх зниклих дітей та датою їхнього зникнення. Таке явище материнського єднання не могло розглядатися тогочасною владою як ліберальне та опозиційне. «Материнство в цих історичних подіях виступило як захисна броня, яка дозволила матерям протистояти диктатурі та кинути виклик війні  загалом.» [16]

  1. Krause, Wanda C. (2004-04). The role and example of Chilean and Argentinian Mothers in democratisation. Development in Practice 14 (3). с. 366–380. ISSN 0961-4524. doi:10.1080/0961452042000191204. Процитовано 2019-04-14. 
  2. Meade, Teresa A., 1948-. A history of modern Latin America : 1800 to the present (вид. Second edition). Chichester, West Sussex. ISBN 9781118772485. OCLC 915135785. 
  3. а б Meade, Teresa A., 1948-. A history of modern Latin America : 1800 to the present (вид. Second edition). Chichester, West Sussex. ISBN 9781118772485. OCLC 915135785. 
  4. madres-de-plaza-de-mayo-newsletter-vol3-no10-may-1982-47-pp. Human Rights Documents online. Процитовано 2019-04-14. 
  5. а б Meade, Teresa A., 1948-. A history of modern Latin America : 1800 to the present (вид. Second edition). Chichester, West Sussex. ISBN 9781118772485. OCLC 915135785. 
  6. Femenia, Nora Amalia; Gil, Carlos Ariel (1987). Argentina's Mothers of Plaza de Mayo: The Mourning Process from Junta to Democracy. Feminist Studies 13 (1). с. 9. ISSN 0046-3663. doi:10.2307/3177832. Процитовано 2019-04-14. 
  7. Contreras Mira, Mayte (2017-12-05). Noticia del Pro pace sancienda…, la obra recuperada del inquisidor Adam de la Parra. Criticón (131). с. 145–156. ISSN 0247-381X. doi:10.4000/criticon.3614. Процитовано 2019-04-14. 
  8. Elizabeth Bishop at the New Yorker. Guilty Knowledge, Guilty Pleasure. New York Chichester, West Sussex: Columbia University Press. 2014-01-31. ISBN 9780231537230. 
  9. а б Shepherd, Laura J. (2010-01-21). Gender Matters in Global Politics. doi:10.4324/9780203864944. Процитовано 2019-04-14. 
  10. а б в г Bellucci, Mabel (1999-1). Childless motherhood: Interview with Nora Cortiñas, a Mother of the Plaza de Mayo, Argentina. Reproductive Health Matters (en) 7 (13). с. 83–88. ISSN 0968-8080. doi:10.1016/S0968-8080(99)90116-7. Процитовано 2019-04-14. 
  11. а б Bosco, Fernando J. (2006-6). The Madres de Plaza de Mayo and Three Decades of Human Rights' Activism: Embeddedness, Emotions, and Social Movements. Annals of the Association of American Geographers (en) 96 (2). с. 342–365. ISSN 0004-5608. doi:10.1111/j.1467-8306.2006.00481.x. Процитовано 2019-04-14. 
  12. Krause, Wanda C. (2004-4). The role and example of Chilean and Argentinian Mothers in democratisation. Development in Practice (en) 14 (3). с. 366–380. ISSN 0961-4524. doi:10.1080/0961452042000191204. Процитовано 2019-04-14. 
  13. Krause, Wanda C. (2004-04). The role and example of Chilean and Argentinian Mothers in democratisation. Development in Practice 14 (3). с. 366–380. ISSN 0961-4524. doi:10.1080/0961452042000191204. Процитовано 2019-04-14. 
  14. Houssay, Prof. Bernardo Alberto, (10 April 1887–21 Sept. 1971), President, National Scientific Research Council, Buenos Aires; Director, Instituto de Biologia y Medicina Experimental, Obligado 2490, Buenos Aires. Who Was Who (Oxford University Press). 2007-12-01. Процитовано 2019-04-14. 
  15. Gandsman, Ari (2009-4). “A Prick of a Needle Can Do No Harm”: Compulsory Extraction of Blood in the Search for the Children of Argentina's Disappeared. The Journal of Latin American and Caribbean Anthropology (en) 14 (1). с. 162–184. doi:10.1111/j.1935-4940.2009.01043.x. Процитовано 2019-04-14. 
  16. а б Diz, María Luisa (2018-01-01). The television spots of Abuelas de Plaza de Mayo: between the name, the blood and the testimony. Comunicación y Sociedad 0 (31). с. 73–94. ISSN 0188-252X. doi:10.32870/cys.v0i31.6861. Процитовано 2019-04-14.