Алексєєва Людмила Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Алексєєва Людмила Михайлівна
рос. Людмила Алексеева
Lyudmila Alexeyeva 2011-03-10.jpg
Людмила Алексєєва
Народилася 20 липня 1927(1927-07-20)[1][2][3]
Євпаторія, Q18407246?, Кримська АРСР, РСФРР, СРСР[3]
Померла 8 грудня 2018(2018-12-08)[3] (91 рік)
Москва, Росія[3]
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Flag of the United States.svg США
Діяльність історик, авторка, правозахисниця, письменниця, політикиня
Alma mater Історичний факультет МДУ[d]
Володіє мовами російська
Заклад Інститут наукової інформації з суспільних наук РАН
Членство Рада при Президенті РФ з розвитку громадянського суспільства і прав людини[d]
Партія КПРС
У шлюбі з Nikolai Vilyams[d]
Нагороди
IMDb nm4889954, nm2300449
Сторінка в Інтернеті lm-alexeeva.livejournal.com

Людми́ла Миха́йлівна Алексє́єва (20 липня 1927(19270720), Євпаторія, Кримська АРСР, РРФСР — 8 грудня 2018, Москва, Росія) — російська громадська діячка, учасниця правозахисного руху в СРСР і пострадянській Росії, одна із засновників (у 1976 році) Московської Гельсінської групи (МГГ), від 1996 року — голова МГГ. У 2002-2012 роках — член Комісії з прав людини при Президенті Російської Федерації (згодом перетворена в Раду при Президентові Російської Федерації з розвитку громадянського суспільства і прав людини[ru]). З 3 грудня 2018 року — член Ради при Президенті Російської Федерації з розвитку громадянського суспільства і прав людини. Була одним з організаторів (листопад-грудень 2004 року)[4] і до 2008 року одним з трьох співголів Всеросійського громадянського конгресу[ru].

Життєпис[ред. | ред. код]

Дитинство і юність[ред. | ред. код]

Людмила Алексєєва (в дівоцтві Славінська) народилася 20 липня 1927 року в Євпаторії[5]. Батько, Михайло Львович Славинський, економіст, загинув в 1943(?) році під Ленінградом[6]. Мати, Валентина Опанасівна Єфименко, кандидат фізико-математичних наук, викладала в МВТУ імені Баумана. В інтерв'ю новинному порталу Естонського телебачення[en] Алексєєва розповіла про те, що естонська бабуся виховувала її у протестантському дусі. З раннього дитинства Людмили її родина влаштувалася в Москві, спочатку жили в бараці в Останкіно, а 1937 року переїхали в центр Москви до комунальної квартири, яка звільнилася після арешту одного з відповідальних працівників Центросоюзу — відомства, у якому працював Михайло Славинський.

В 1937 році почалися арешти, 29 квартир в їх будинку змінили мешканців. Десятирічна Людмила не сприймала те, що відбувається, як щось надзвичайне, вона не знала іншого життя і не задавала питань. Дорослі вели себе обережно, не обговорювали те, що відбувалося навколо них, діти інтуїтивно вели себе так само. Навесні 1937 року заарештовано голову Центросоюзу, який на допитах зізнався в тому, що створив у відомстві «підпільну фашистську організацію», в яку втягнув близько трьохсот комуністів, своїх співробітників. Батько Людмили потрапив під слідство, але уникнув репресій. Загалом, згідно з мемуарами Людмили Алексєєвої, 297 співробітників М. Л. Славинського відправлено в табори або знищено[7]:19-24.

3 липня 1941 року вони виїхали поїздом до Москви.

14 липня 1941 року М. Л. Славинський пішов на фронт, Людмилу Алексєєву разом з іншими дітьми співробітників Інституту математики відправили в евакуацію до Казахстану.:25-27.

Навесні 1943 року Людмила Алексєєва з матір'ю повернулися до Москви. В школу Людмила не пішла, звернулася в комсомольську організацію з проханням направити її на фронт або на оборонне підприємство. Її направили на будівництво станції метро «Сталінська» (нині «Семенівська»), Людмила тягала вагонетки з породою з тунелю. Праця була виснажлива, але дівчина сприймала її як вимогу часу:30-31.

1945 року Людмила Алексєєва вступила на перший курс історичного факультету МДУ[ru]. Через тиждень занять її обрали комсоргом групи, однак незабаром їй заявили, що комсоргом повинен бути фронтовик, і рішення переглянули. Як згодом Людмила Алексєєва наголошувала у своїх спогадах, на історичний факультет йшли фронтовики «особливої породи» — ті, хто в армії стали партійними і комсомольськими функціонерами, відчули смак до влади над людьми. Історичною наукою вони не цікавилися, зате вибудовували свою майбутню кар'єру керівників. Для того, щоб їх помітили старші товариші, студенти-функціонери порушували «персональні справи», звинувачуючи однокурсників у нелояльності, втраті пильності та інших гріхах. Студент міг зазнати виключення з університету навіть за те, що не здав вчасно транспарант після демонстрації:38.

Спостерігаючи подібні розгляди, Людмила Алексєєва сформулювала для себе теорію, що в партію проникли люди, позбавлені моральних принципів і прагнуть до влади. Вона роздумувала над дилемою — вступити в партію, щоб боротися за чистоту рядів, або триматися від неї подалі. У той період Алексєєва зупинилася на другому варіанті:38-40.

Вона вибрала кафедру археології[ru] — найменш ідеологізовану галузь історичної науки, хоча дуже цікавилася історією російського революційного руху, але цей предмет вона вирішила вивчити самостійно. Згідно з мемуарами її захопила історія декабристів, у якій вона знаходила паралелі з наявною дійсністю: в боях з наполеонівською армією не було місця функціонерам, оскільки війну виграли громадяни, які повернувшись з Європи, виявилися не потрібні імператорському уряду, оскільки йому потрібні були слухняні піддані:41.

Ще одним способом втечі від реальності для Людмили Михайлівни стало особисте життя:43. Їй зробив пропозицію давній знайомий їхньої родини, Валентин Алексєєв. Людмила переконала себе, що закохана, і дала згоду вийти заміж, а незабаром виявила, що вагітна. Сімейне життя і турботи про дитину дозволяли забути про навколишні кривди сталінського суспільства:47.

Однак контраст між деклараціями офіційної ідеології і реальним життям не давав Людмилі спокою. Свої сумніви вона неодноразово намагалася обговорити з братом батька, дядею Борею. На всі питання у нього була одна відповідь: «Принципи соціалізму — для таких учених дуреп, як ти. Немає принципів. Немає соціалізму. Є просто зграя паханів». Людмила Алексєєва не могла прийняти таке радикальне пояснення і вважала, що дядько Боря — «людина чудова, але примітивно мислить»:50.

У 1950 році вона закінчила історичний факультет МДУ[ru], а в 1956 - аспірантуру Московського економіко-статистичного інституту[8] за фахом «історія КПРС».

Робота в СРСР[ред. | ред. код]

Учасниця дисидентського руху[ред. | ред. код]

Надавала правову і організаційну допомогу політичним в'язням в СРСР, їздила в табори і заслання[5].

У правозахисному русі почала брати участь коли 1966 року відбувся процес Синявського і Даніеля. У 1967-1968 підтримала петиції під чпс політичного процесу над А. Гінзбургом та Ю. Галансковим. У квітні 1968 року її виключили з КПРС та звільнили з роботи[9].

У 1968-1972 роках була друкаркою першого в СРСР правозахисного бюлетеня "Хроніка поточних подій"[10][9].

1974 року отримала попередження КДБ про припинення «антирадянської діяльності» і можливий арешт[5].

У 1976 році за пропозицією дисидента Юрія Орлова стала одним із засновників Московської Гельсінкської групи в СРСР[5].

Роки еміграції[ред. | ред. код]

У лютому 1977 року під загрозою арешту Людмила Алексєєва була змушена разом з другим чоловіком Миколою Вільямсом[ru] і молодшим сином Михайлом, випускником економічного факультету МДУ, емігрувати з СРСР і оселилася в США.[11] В еміграції була закордонним представником МГГ. У 1977—1984 роках підготувала видання документів групи. У 1977—1980 роках працювала над монографією «Історія інакомислення в СРСР. Новітній період» — першим фундаментальним історичним дослідженням на цю тему[5]. Спочатку ця робота планувалася у вигляді 200-сторінкової довідки про дисидентський рух у СРСР для Конгресу США, написати яку Людмилі Алексєєвій запропонувала адміністрація Джиммі Картера. Однак праця над рукописом, яку планувала завершити за рік, розтягнулася на три роки і перетворилася на справжнє дослідження[12].

У цей же період Людмила Алексєєва вела програми про права людини на радіостанціях «Свобода» і «Голос Америки», друкувалася в російськомовній емігрантській періодиці, а також в англійській і американській пресі, консультувала низку правозахисних організацій[9]. У другій половині 1980-х років у складі делегації США брала участь у роботі конференцій ОБСЄ (Рейк'явік, Париж).

Видала в США свої мемуари The Thaw Generation (Покоління відлиги). З літа 1989 року і до повернення в Росію — заочний член відновленої МГГ.

Отримала громадянство США в 1982 році: через п'ять років після того, як вона покинула СРСР під загрозою тюремного ув'язнення за свою правозахисну діяльність[13].

Правозахисна діяльність у Росії[ред. | ред. код]

1993 року повернулася разом з чоловіком в Росію. Син Михайло (Майкл) залишився в США, де з 1992 року є професором економіки в Університеті Індіани в Блумінгтоні[en] і активно співпрацює з російськими економістами[14][15].

У травні 1996 року Алексєєву обрано головою Московської Гельсінкської групи. У 1998-2004 роках - президент Міжнародної Гельсінської федерації[ru][9].

З 2002 року була членом Комісії з прав людини при президенті Росії. Після перетворення Комісії в листопаді 2004 року в Раду зі сприяння розвитку інститутів громадянського суспільства і прав людини при президенті Росії, увійшла до складу оновленої Ради.

У грудні 2004 року Алексєєва стала одним з організаторів, а потім одним із співголів Всеросійського громадянського конгресу[ru] (разом з Гаррі Каспаровим та Георгієм Сатаровим). ВГК створювався як широке правозахисне об'єднання під загальним гаслом «За демократію проти диктатури». При цьому було визначено, що конгрес не бере участь у виборах та створенні партій, і ним не повинні керувати чинні політики. Частина членів ВГК вирішила, що діяльність Каспарова, як одного з лідерів коаліції «Інша Росія», який мав висунути свою кандидатуру на виборах Президента Росії 2008 року, порушує принцип рівновіддаленості конгресу від будь-яких політичних сил і запропонувала відмежуватися від Каспарова, на що ВГК не пішов. Восени 2007 року Алексєєва і Сатаров звернулися до Каспарова із закликом призупинити свою діяльність на посаді співголови, а 14 січня 2008 року повторно його попросили піти у відставку. Оскільки Каспаров обидва рази на прохання піти з керівництва ВГК не відгукнувся, в результаті 17 січня 2008 року Алексєєва разом з Сатаровим самі вийшли з ВГК[16].

Пізніше разом з Сатаровим Алексєєва була організатором Всеросійської громадської мережі (ВГС), створеної на базі «правозахисної частини» ВГК.

2 червня 2010 року Алексєєва підписала угоду з головним редактором інтернет-видання «Портал-Credo.Ru» Олександром Солдатовим «про об'єднання своїх зусиль і початок спільної інформаційно-правозахисної діяльності»[17].

Підтримала ініціативу Комітету громадянських ініціатив Олексія Кудріна про проведення 23 листопада 2013 року у Москві громадянського форуму й увійшла в його оргкомітет.

Алексєєва посіла 10-те місце в рейтингу «100 найвпливовіших жінок Росії за 2011 рік («Ехо Москви», РІА «Новини», «Вогник» та «Інтерфакс»)[18]. У рейтингу «100 найвпливовіших жінок Росії» журналу Вогник, радіостанції «Ехо Москви» і агентства «Інтерфакс» опублікованому в березні 2014 року, посіла 18-те місце[19].

20 липня 2017 року, в день дев'яносторіччя Л. М. Алексєєвої, президент Росії Володимир Путін приїхав до неї додому, привітав, провів у \\ будинку кілька хвилин[20].

Померла ввечері 8 грудня 2018 року в московській міській клінічній лікарні №15 у віці 91 року. Була найстаршою російською правозахисницею[5].

Стратегія-31[ред. | ред. код]

Людмила Алексєєва на Тріумфальній площі на акції протесту в рамках руху «Стратегія-31». 31 січня 2010

Від 31 серпня 2009 року Людмила Алексєєва брала активну участь у «Стратегії-31» — регулярних виступах громадян на Тріумфальній площі Москви на захист 31 статті Конституції РФ (про свободу зібрань). З 31 жовтня 2009 року була одним з постійних організаторів цих акцій. 31 грудня 2009 року під час спроби проведення чергового мітингу на Тріумфальній площі[ru] Людмилу Алексєєву затримали бійці ОМОН і серед десятків інших затриманих доставили до відділку міліції, що викликало великий резонанс у Росії та за кордоном.

Голова Європейського парламенту Єжи Бузек і Рада національної безпеки США висловили своє обурення затриманням відомої правозахисниці[21], газета «Нью-Йорк таймс» опублікувала на першій шпальті статтю про цю акцію протесту «Ентузіазм російських дисидентів винесе будь-які випробування»[22].

Наприкінці 2010 року розійшлася в поглядах на тактику проведення заходів з Едуардом Лимоновим і вийшла зі «Стратегії-31».

Учасниця конгресу «Україна — Росія: діалог», що відбувся 24-25 квітня 2014 року в Києві[23].

Інциденти[ред. | ред. код]

У серпні 2004 року Алексєєва і лідер Молодіжного правозахисного руху Андрій Юров отримали листи з погрозами від лідера Слов'янського Союзу Дмитра Дьомушкіна[ru]. На аркуші зображено снайпера, під ним — напис: «Гіренко, Юров, Алексєєва». Микола Гіренко[ru], науковець з Санкт-Петербурга, убитий в червні 2004 року у своїй квартирі[24].

У червні 2008 року під час прес-конференції на захист в'язнів Алексєєву закидала яйцями група молодих людей, імовірно з ЛДПР[25]. 31 березня 2010 року Алексєєву вдарив якийсь Костянтин Переверзєв, коли вона покладала квіти на станції метро «Парк Культури» в пам'ять про загиблих у терористичному акті, і був затриманий.[26]. За «заподіяння побоїв з хуліганських спонукань» Переверзєв був засуджений на один рік умовно.

Влітку 2010 року на щорічному Всеросійському молодіжному освітньому форумі (таборі) «Селігер»[ru] Алексєєва стала одним з персонажів інсталяції «Тут вам не раді». Пластикова голова з її фотозображенням в головному уборі з нацистською символікою була насаджена на палю[27].

Погляди[ред. | ред. код]

У вересні 2014 року підписала заяву з вимогою «припинити агресивну авантюру: вивести з території України російські війська і припинити пропагандистську, матеріальну та військову підтримку сепаратистам на Південному Сході України»[5].

2012 року виступала за звільнення Юлії Тимошенко, засудженої за часів Віктора Януковича[28], а 2016 року виступила на захист Олега Сенцова, утримуваного в російській в'язниці[29].

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Нагороди
Премії

У 2012 і 2013 роках її висунуто на Нобелівську премію миру[20].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119000865 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Filmportal.de — 2005.
  3. а б в г https://www.lepoint.fr/monde/lioudmila-alexeeva-la-lutte-pour-les-droits-de-l-homme-de-brejnev-a-poutine-08-12-2018-2277600_24.php
  4. В День Конституции в Москве пройдёт конгресс «Россия за демократию, против диктатуры». // NEWSru.com, 10 грудня 2004 п
  5. а б в г д е ж Померла російська правозахисниця Людмила Алексеєва
  6. Радио «Эхо Москвы» (рос.)
  7. Алексеева Л. М. Поколение оттепели. — М.: Захаров, 2006. — ISBN 5-8159-0603-4].
  8. Життєпис Людмили Алексєєвої Архівовано 23 липень 2017 у Wayback Machine.. // Сайт Московської Гельсінської групи(рос.)
  9. а б в г У Росії померла правозахисниця Людмила Алексєєва
  10. У Москві померла правозахисниця Людмила Алексєєва
  11. Как преследовали правозащитницу Людмилу Алексееву. // Газета «Коммерсантъ» № 11 (3342) от 24 января 2006
  12. Алексеева Л. М. Как писалась «История инакомыслия в СССР» // Газета «Панорама» № 10 (22), сентябрь 1990
  13. Алексеева отвергла намёки госТВ на её связь со шпионами // BBC, 23.01.2012
  14. Воспоминания о Самиздате председателя Московской хельсинкской группы Людмилы Алексеевой
  15. Майкл Алексеев
  16. Гарри Каспаров переиграл демократов // Независимая газета. 15 октября 2007 п
  17. Заявление Московской Хельсинкской группы и редакции «Портала-Credo.Ru» // Официальный сайт МХГ, 02.06.2010
    Совместное Заявление Московской Хельсинкской группы и редакции «Портала-Credo.Ru» // Credo.Ru. 03.06.2010
  18. Сто самых влиятельных женщин России // РИА Новости. 23.01.2012.
  19. Самые обаятельные и влиятельные // Журнал «Огонёк» № 8 от 03.03.2014. С. 10
  20. а б в г д е Померла правозахисниця Людмила Алексєєва
  21. Европейский парламент и Совет национальной безопасности США возмущены задержанием Людмилы Алексеевой. // «Radio France Internationale», Франция, 1 января 2010
  22. Russian Dissident’s Passion Endures Despite Tests.(англ.) // The New York Times, 11 січня 2010
  23. В Киеве открылся Конгресс «Россия — Украина: диалог». Фоторепортаж
  24. Правозащитникам обещают «ночь длинных ножей». Грани.ру. 2004-08-23. Архів оригіналу за 2015-01-19. Процитовано 2015-01-19. 
  25. Почётных правозащитников — Льва Пономарёва и Людмилу Алексееву — закидали яйца в Москве // NEWSru.com, 10.06.2008.
  26. На правозащитницу Людмилу Алексееву совершено нападение (ВИДЕО) // Mobus.com. 02.04.2010.
  27. «Нашисты» на Селигере приравняли правозащитницу Алексееву к фашистам // NEWSru.com. 26.07.2010
  28. В Росії померла голова московської Гельсінської групи Людмила Алєксєєва
  29. а б https://espreso.tv/news/2018/12/08/u_rosiyi_pomerla_vidoma_dysydentka_lyudmyla_aleksyeyeva У Росії померла відома дисидентка Людмила Алексєєва
  30. Людмила Алексеева получила высшую награду Германии. // Газета «КоммерсантЪ» № 207 (4262) от 06 ноября 2009
  31. [Декрет від 5 лютого 2008 року № 1K-1250 — Інформація на офіційному сайті Президента Литви(лит.)]
  32. Відмітка про нагородження Людмили Алексєєвої в реєстрі державних нагород Естонії (ест.)// Сайт Президента Естонської Республіки
  33. Вручены премии Федерации еврейских общин России «Человек года — 5765». МХГ. 2005-12-26. Процитовано 2015-10-10. 

Посилання[ред. | ред. код]