Тасліма Насрін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Тасліма Насрін
бенг. তসলিমা নাসরিন
Taslima Nasrin receiving Ananda Award in 2000.jpg
Народження 25 серпня 1962(1962-08-25)[1] (55 років)
  Міменсінгх, ПакистанСхідний Пакистан (нині Бангладеш)
Громадянство Бангладеш Бангладеш
Швеція Швеція
Alma mater Mymensingh Medical College[d]
Мова творів бенгальська
Рід діяльності письменниця, поетеса
Напрямок гуманізм (права людини, права жінок)
Magnum opus: Lajja[d]
Чоловік Рудра Мохаммад Шахідуллах[d] і Наїмул Іслам Хан[d]
Нагороди та премії
почесна громадянка Парижу (2008) Премію імені Сахарова (1994), премію Французької Республіки За права людини (2007)
Автограф: Autograph Taslima Nasrin.png
Facebook nasreen.taslima
Сайт: taslimanasrin.com

Тасліма Насрін у Вікісховищі?

Тасліма Насрін (бенг. তসলিমা নাসরিন, нар. 25 серпня 1962) — бенгальська письменниця-феміністка, правозахисник, за фахом лікар-гінеколог. Відома як борець за права жінок та своєю критикою ісламу.

Біографія[ред.ред. код]

Насрін народилася в сім'ї Раджаба Алі і Едуль Ари в місті Міменсінгх в 1962 році; її батько був лікарем, згодом і вона стала гінекологом.

Після закінчення середньої школи в 1976 році і коледжу в 1978 році, вона вивчала медицину в медичному коледжі Міменсінгху, філії університету Дакки, який закінчила в 1984 році зі ступенем бакалавр медицини; У коледжі, вона продемонструвала свою схильність до поезії, написала твори у поетичному журналі під назвою «Shenjuti». Після закінчення університету, вона працювала деякий час в клініці планування сім'ї у Міменсінгху, потім практикувалася в гінекологічному відділенні лікарні Мітфорд і в відділенні анестезії лікарні медичного коледжу Дакки.

Насрін була одружена тричі: першим чоловіком був бенгальський поет Рудра Мохаммад Шахідуллах, другим — бангладеський журналіст Наджімул Іслам Хан і, нарешті, редактор Мінар Махмуд.

Працюючи гінекологом, вона бачила багато історій про зґвалтування, бачила, як розчаровуються жінки, народивши дівчаток, і тема гноблення жінок стала основною в її творчості. Спочатку вона писала вірші, потім есе, потім романи. Світова слава до неї прийшла в 1990-і, коли в 1993 році вона опублікувала напівдокументальний роман «Lajja» («Ганьба»), про переслідування індуїстів в Бангладеші (після того, як в 1992 році індуїстські фанатики в Індії зруйнували стародавню мечеть, побудовану, як вони вважали, на місці народження бога Рами).

Після цього вона піддалася нападкам, в тому числі і фізичних нападів, її роман вимагали заборонити, а в жовтні цього ж року одна фундаменталістське угрупування запропонувало нагороду за її смерть (вона виступала за скасування шаріату, тобто права, заснованого на релігії). У 1994 році проти неї було порушено справу (за розпалювання ворожнечі), пішли інші загрози смерті, її називали «платною агентка» анти-ісламістів. Сто тисяч демонстрантів кричали, що вона ренегатка, наймичка імперських сил, ще одне угрупування загрожувала випустити в місті отруйних змій, якщо її не стратять. Їй вдалося втекти до Швеції, в 2004 року вона на кілька років переїхала до Індії (вона приїжджала у 2000 на презентацію книги, і тоді звучали заклики спалити її живцем), але після того, як знову почалися погрози (за її голову було запропоновано 500 000 рупій в березні 2007, а в серпні 2007 обмежень на суму вже не робилося, а в листопаді в Колкаті, де вона жила, почалися такі заворушення, спрямовані проти неї, що довелося застосовувати армію. Вона переїхала в Нью-Делі, де кілька місяців жила, по суті, під домашнім арештом), вона знову поїхала у Європу. Їй не вдалося більше побачити ні матері, ні батька.

У 2008 році її нагородили премією Симони де Бовуар, але вона відмовилася поїхати на церемонію нагородження в Париж, так як боялася, що після її не впустять назад в Індію.

Їй все-таки вдалося повернутися в Індію, але жила вона в Нью-Делі, тому що уряд Західної Бенгалії в Калькутту її не пускала. У 2015 році, через погрози Аль-Каїди, вона емігрувала в Нью-Йорк.

Вона каже, що великий вплив на неї справили Вірджинія Вульф, Симона де Бовуар і Бегум Рокія

Крім поезії, есе та романів, вона написала ще дуже відверті мемуари, які в Бангладеш заборонені.

Твори[ред.ред. код]

Поезія[ред.ред. код]

  • Shikore Bipul Khudha (Голод в коріннях), 1986
  • The Game in Reverse: Poems and Essays by Taslima Nasrin (Гра у Зворотнє: вірші та есе Тасліми Нашрін), 1995
  • Nirbashito Bahire Ontore (Вигнанець всередині і зовні), 1989
  • Amar Kichu Jay Ashe Ne (Мені наплювати), 1990
  • Atole Ontorin (Полонянка в безодні), 1991
  • Balikar Gollachut (Гра дівчат), 1992
  • Behula Eka Bhashiyechilo Bhela, 1993
  • Ay Kosto Jhepe, Jibon Debo Mepe, 1994
  • Nirbashito Narir Kobita (Вірші з вигнання), 1996
  • Jolopodyo (Водяні лілії), 2000
  • Khali Khali Lage (Відчувши порожнечу), 2004
  • Kicchukhan Thako (Погостювати), 2005
  • Bhalobaso? Cchai baso (Це твоя любов! або купа сміття!), 2007
  • Bondini (Полонений), 2008

Зібрання есе[ред.ред. код]

  • Nirbachito column (Вибрані колонки), 1990
  • Jabo na Keno jabo (Я не піду; навіщо це мені?), 1991
  • Noshto meyer noshto goddo (Зіпсована проза зіпсованої дівчини), 1992
  • ChoTo choTo dukkho kotha (Казка про тривіальні скорботи), 1994
  • Narir Kono Desh Nei (Жінки не мають вітчизни), 2007
  • Nishiddho (Заборонений),2014
  • Taslima Nasreener Godyo Podyo (Проза та поезія Тасліми Насрін), 2015

Романи[ред.ред. код]

  • Oporpokkho (Суперник) 1992
  • Shodh (Помста), 1992 (ISBN 978-81-88575-05-3)
  • Nimontron (Запрошення) 1993
  • Phera (Повернення) 1993
  • Bhromor Koio Gia (Скажіть йому секрет) 1994
  • Forashi Premik (Французький коханець) 2002
  • Lajja (Ганьба), 1993 (ISBN 978-0-14-024051-1)

Оповідання[ред.ред. код]

  • Dukkhoboty Meye (Сумні дівчата), 1994
  • Minu, 2007

Автобіографія[ред.ред. код]

  • Amar Meyebela (Моє дівоцтво), 1999
  • Utal Hawa (Дикий вітер), 2002
  • Ka (Висловлювання), 2003
  • Dwikhondito (Спліт на двох), 2003
  • Sei Sob Andhokar (Все те темрява), 2004
  • Meyebela, My Bengali Girlhood — A Memoir of Growing Up Female in a Muslim World, 2002 (ISBN 1-58642-051-8)
  • Ami Bhalo Nei, Tumi Bhalo Theko Priyo Desh, 2006.

Посилання[ред.ред. код]



  1. Encyclopædia Britannica