Месопотамські болота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 31°00′ пн. ш. 47°00′ сх. д. / 31.000° пн. ш. 47.000° сх. д. / 31.000; 47.000

Месопотамські болота
Алювіальні солоні болота Тигру та Євфрату
Болота в околицях Ен-Насирії
Екозона Палеарктика
Біом Затоплювані луки і савани
Статус збереження критичний/зникаючий
Назва WWF PA0906
Межі Аравійська пустеля та сахарсько-аравійські склерофітні чагарники
Нубо-Синдські тропічні пустелі та напівпустелі Південного Ірану
Лісостеп Загросу
Площа, км² 35 572
Країни Ірак, Іран[1]
Охороняється 3070 км² (9 %)[2]
Розташування екорегіону (фіолетовим)
Месопотамські болота на півдні Іраку: центр біорізноманіття та реліктові ландшафти міст Месопотамії
The Ahwar of Southern Iraq: Refuge of Biodiversity and the Relict Landscape of the Mesopotamian Cities [3]
Світова спадщина
31° пн. ш. 47° сх. д. / 31° пн. ш. 47° сх. д. / 31; 47
Країна Ірак Ірак
Тип Культурний, природний
Критерії iii, v, ix, x
Об'єкт № 1481
Регіон Арабські країни
Зареєстровано: 2016 (40 сесія)
Месопотамські болота (Ірак)
Месопотамські болота
Месопотамські болота
Мапа
CMNS: Месопотамські болота у Вікісховищі

Месопотамські болота, також відомі як Іракські болота або Ель-Ахвар — це водно-болотні угіддя, розташовані на півдні Іраку та на південному заході Ірану, в заплавах річок Тигр і Євфрат, в околицях міст Басра, Ен-Насирія та Ель-Амара[4][5][6]. Історично ці болота, які складаються з окремих, але пов'язаних між собою, Центральних боліт[en], боліт Хавіза[en] та Хаммар[en], були найбільшою водно-болотною екосистемою Західної Євразії. Цей водно-болотний ландшафт є домом для народу болотних арабів, які розвинули унікальну, тісно пов'язану з оточуючим їх ландшафтом культуру, що полягає у збиранні очерету та рису, риболовлі та випасі водяних буйволів[7][8][9].

Осушення частини боліт почалося в 1950-х роках і тривало до 1970-х років. Воно мало на меті звільнити землі для ведення сільського господарства та видобутку нафти. Наприкінці 1980-х і 1990-х років, під час президентства Саддама Хусейна, ці роботи, метою яких було переселення болотних арабів, були розширені та прискорені[10]. До 2003 року болота були осушені на 90 % від початкового розміру[11]. Після американської інтервенції та повалення Хусейна в 2003 році болота частково відновилися, але посухи разом із будівництвом та експлуатацією дамб у Туреччині, Сирії та Ірані перешкодили цьому процесу[12]. З 2016 року Месопотамські болота внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО[13].

Географія[ред. | ред. код]

Супутникова зйомка Месопотамських боліт у період з 2000 по 2009 рік
Месопотамські болота у 2007 році

Як випливає з назви, Месопотамські болота розташовані у великому регіоні, який раніше називався Межиріччям або Месопотамією. Території давньої Месопотамії наразі розділені між Іраком, східною Сирією, південно-східною Туреччиною та південно-західним Іраном. Болота розташовані переважно на півдні Іраку та в південно-західній частині Ірану. Початково Месопотамські болота охоплювали 20000 км² і поділялися на три основні частини — Центральні болота, розташовані між Тигром і Євфратом, болота Хаммар, розташовані на південь від Євфрату, та болота Хавіза, розташовані на схід від Тигру. До вторгнення в Ірак у 2003 році близько 90 % боліт були осушені.

Болота лежать на пласкій алювіальній рівнині, оскільки падіння Євфрату протягом останніх 300 км становить лише 12 м, а падіння Тигру — 24 м. Такий ухил дозволяє Тигру та Євфрату звиватися, утворюючи численні меандри та рукави. Євфрат сповільнює свою течію в болотах Хаммар, поблизу Ен-Насирії. Тигр також частково сповільнюється, коли перенаправляє частину свого потоку до Центральних боліт та боліт Хавіза поблизу Ель-Амари. Проте нижче за течією в Тигр впадає кілька приток, що беруть початок в Ірані, через що його течія знову пришвидшується. Колись три системи боліт створювали взаємопов'язане середовище, особливо під час повеней, коли річки Євфрат і Тигр розливалися[14].

Центральні болота[ред. | ред. код]

Центральні болота[en] живляться водами приток Тигру, а саме річок Шатт-ель-Муміна та Маджар-ель-Кабір, які впадають в нього південніше Ель-Амари. Тигр слугує східним кордоном для цих боліт, а Євфрат — південним кордоном. Центральні болота займають площу 3000 км², складаються з плавнів та з кількох постійних озер, зокрема з озер Ель-Зікрі та Умм-ель-Бінні[en] глибиною до 3 м[14].

Болота Хаммар[ред. | ред. код]

На болотах водяться водяні буйволи. Печатка писаря, що служив аккадському царю, демонструє жертвоприношення водяних буйволів[9]
Іракська поштова марка 1971 року

Болота Хаммар[en] переважно живляться водами Євфрату. Вони лежать на південь від нього, на захід від Насирії, на схід від річки Шатт-ель-Араб та на південь від Басри. Зазвичай площа цих боліт та постійних озер становить 2800 км², однак під час повеней вона може досягати 4500 км². В цей час вода з Центральних боліт, що живляться Тигром, може розливатися і поповнювати водою болота Хаммар. Озеро Хаммар[en] є найбільшою водоймою в цих болотах, його ширина становить 120 км, довжина — 250 км, а глибина коливається від 1,8 до 3 м. Влітку рівень води в озері падає, а з-під води виступають острови, які використовуються в сільському господарстві[14].

Болота Хавіза[ред. | ред. код]

Болота Хавіза[en] лежать на схід від Тигру, частково на території Ірану. Іранська частина боліт, відома як Хаур Аль-Азім, живиться водами річки Керхе, тоді як іракську частину живлять води річок Ель-Мушарра та Ель-Кахла, що є притоками Тигру, і постачають набагато меншу кількість води, ніж Керхе. Під час весняної повені Тигр може безпосередньо впадати в болота. Річка Керхе відіграє вирішальну роль у живленні боліт Хавіза, у збереженні їх як проточної системи та у запобіганні перетворенню їх у закритий солончаковий басейн.

Болота Хавіза простягаються на 80 км з півночі на південь і близько 30 км зі сходу на захід, займаючи загальну площу 3000 км². Північна та центральна частини боліт є постійними, тоді як південна частина, як правило, сезонно пересихає. У північній частині боліт росте густа рослинність та трапляються великі озера глибиною до 6 м[14]. Оскільки болота Хавіза продемонстрували високу стійкість під час намагань їх осушити, вони можуть сприяти відтворенню флори і фауни у Центральних Болотах та у болотах Хаммар[15].

Екологія[ред. | ред. код]

Месопотамські болота вночі. У воді можна побачити будинок з очерету (мудіф) та вузьке каное (машуф)

Месопотамські болота представляють собою палеарктичний екорегіон затоплюваних луків і саван, відомий як Алювіальні солоні болота Тигру та Євфрату (ідентифікатор WWF: PA0906). Окрім месопотамських боліт, цей екорегіон також включає Шадеганські ставки[en] — водно-болотні угіддя, розташовані в нижній течії річки Карун у сусідньому Ірані. Болота мають надзвичайно важливе значення в екології регіону, оскільки вони фільтрують забруднюючі речовини та відходи, перш ніж вони досягають Перської затоки[16][17], хоча ця здатність значно погіршилася після їх осушення[18]. Болота також служать місцем нересту для прибережних видів риб і креветок[19].

На сезонних і постійних болотах ростуть такі водні рослини, як звичайний очерет (Phragmites australis), південний рогіз (Typha domingensis) та папірус (Cyperus papyrus). На берегах річок та на річкових островах ростуть прибережні ліси, де зустрічаються євфратські тополі[en] (Populus euphratica), галузисті тамарикси (Tamarix ramosissima), тамарикси Меєра[ru] (Tamarix meyeri) та голколисті верби (Salix acmophylla)[20].

На болотах мешкають численні водоплавні птахи, зокрема рожевокрилі фламінго (Phoeniconaias roseus) та різні види чапель (Ardeidae). В екорегіоні гніздиться від 40 до 60 % світової популяції вузькодзьобих чирянок (Marmaronetta angustirostris), а також майже 90 % світової популяції ірацької очеретянки (Acrocephalus griseldis) та більша частина світової популяції ірацької кратеропи (Argya altirostris)[21]. Тут зустрічається ендемічний підвид сірої ворони (Corvus cornix capellanus). Серед інших видів, поширених на Месопотамських болотах, слід відзначити священних ібісів (Threskiornis aethiopicus) та африканських змієшийок (Anhinga rufa chantrei)[22]. Месопотамія є єдиним місцем поширення цих видів поза межами Африки.

Велика кількість різних видів птахів зимує на болотах Месопотамії або використовує їх як місце відпочинку під час міграції з Євразії до Африки. Серед перелітних видів, що зустрічаються в екорегіоні, слід відзначити рідкісних малих бакланів (Microcarbo pygmaeus), кучерявих пеліканів (Pelecanus crispus), східних могильників (Aquila heliaca). та орланів-білохвостів (Haliaeetus albicilla).

Ендеміками Месопотамії є два види гризунів — довгохвості несокії (Nesokia bunnii) та месопотамські піщанки[en] (Gerbillus mesopotamiae), а також ендемічний підвид гладкошерстної видри (Lutrogale perspicillata maxwelli). Серед інших видів слід навести аравійського вовка[en] (Canis lupus arabs), індійського їжатця (Hystrix indica), дику свиню (Sus scrofa) та річкову видру (Lutra lutra). Популяції всіх видів значно скоротилися внаслідок осушення месопотамських боліт, і науковці побоювалися щодо зникнення багатьох з них, однак коли екосистема почала відновлюватися, чисельність тварин поступово почала збільшуватися[23].

Населення[ред. | ред. код]

Болотні араби, також відомі як маадани, мешкають в розрізнених селах у очеретяних будинках, до яких часто можна дістатися лише човном. Основними їхніми заняттями є рибальство, рисівництво та випас водних буйволів. У 1950-х роках налічувалося близько 500 тисяч болотних арабів. Після осушення боліт та жорстоких репресій Саддама Хусейна, їх чисельність скоротилася приблизно до 20 тисяч, а від 80 до 120 тисяч мааданів втекли до сусіднього Ірану[24]. Після повалення Хусейна у 2003 році болотні араби почали повертатися до Месопотамії[25]. Багато з них брало участь в руйнуванні гребель і дамб, побудованих Саддамом[26].

Уряд Іраку надає мааданам підтримку, зокрема через Іракський культурний фонд охорони здоров'я, який фінансує болотних арабів у їхніх зусиллях із захисту традиційних культурних практик[27]. Тим не менш, болотні араби залишаються однією з найбільш незахищених груп населення Іраку у доступі до медичного обслуговування, до чистої питної води та до належного харчування[28][29][30].

Оскільки болота стають все більш засоленими та забрудненими, багато болотних арабів знову змушені переселятися[31]. Традиційний спосіб життя тих, хто залишився, знаходиться під загрозою[29]. Болота постачали 60 % риби в Іраку, однак наразі це число скоротилося на порядок [32]. Разом з цим, відсутність питної води для розведення водяних буйволів спонукає деяких болотних арабів переселитися на периферію боліт, де вони вирощують зерно[18].

Історія[ред. | ред. код]

Похід на болота південної Вавилонії під час правління Ашшурбаніпала. Ассирійські воїни на човнах переслідують ворогів, які намагаються втекти; деякі ховаються в очереті

У 4-му тисячолітті до нашої ери в Південній Месопотамії, яку часто називають «колискою цивілізації», виникли перші писемні суспільства. В Урукський період тут були розроблені складні державні бюрократичні системи та побудовані перші міста — Ур, Урук, Еріду. Ур і Урук розташовувались на берегах давніх рукавів Євфрату, а Еріду в давнину стояв на узбережжі Перської затоки, однак внаслідок алювіальних наносів, узбережжя віддалилося від того місця, де він знаходився, на 250 км.

Завдяки географічному розташуванню та екологічним факторам на території Родючого Півмісяця, що тягнеться від долини Нілу в Єгипті на північ уздовж узбережжя Середземного моря в Палестині та Ізраїлі та знову повертає на південь уздовж Євфрату і Тигру в напрямку до Перської затоки, люди створили цивілізацію. Вирішальним у винайденні сільського господарства стала наявність в регіоні диких їстівних видів рослин, зокрема дикої пшениці та бобів, які були поживними та легко окультурювалися[33].

У X-XI століттях на болотах Месопотамії існувала держава Батіха[en], заснована Імраном ібн Шахіном[en].

Осушення боліт та їх подальше відновлення[ред. | ред. код]

Мапа 1994 року з позначенням месопотамських боліт та гідротехнічних споруд

Осушення Месопотамських боліт[en] почалося в 1950-х роках із Центральних боліт і поступово поширилося на два інших болота. Початково воно мало на меті отримати землі для ведення сільського господарства та розвідки нафтових родовищ, однак пізніше його метою стало покарання для арабів-шиїтів, як відповідь на повстання 1991 року в Іраку. Осушення боліт відбулося шляхом побудови гребель, дамб та інших подібних споруд на території Іраку, однак також посилювалося будівництвом дамб у Сирії та Туреччині[34].

У той час як британські інженери працювали з урядом Іраку, Френк Хей у 1951 році розробив звіт, в якому рекомендував побудувати комплекс каналів, шлюзів і дамб у нижній частині Тигру та Євфрату. Ці водорегулюючі споруди можна було би використовувати для осушення боліт, створюючи прибуткові сільськогосподарські угіддя. У 1953 році почалося будівництво «Третьої річки», яка пізніше почала називатися «Річкою Саддама», яка відводила б воду з Центрального болота до Перської затоки[34]. Робота над «Третьою річкою» та іншими проектами з осушення, зокрема з осушення болота Хавіза, швидко прогресувала у 1980-х роках під час ірано-іракської війни, метою чого було забезпечення Іраком тактичної переваги[14]. Частина боліт Хаммар також була осушена в 1985 році, щоб розчистити територію для розвідки нафти[35].

Після війни в Перській затоці у 1991 році мусульмани-шиїти в південному Іраку повстали проти Саддама Хусейна. Він придушив повстання та ще більше прискорив осушення Центральних боліт та боліт Хамма з метою переселити шиїтів, які знайшли притулок у болотах[14]. За винятком насирійської насосної станції[en], побудова «Третьої річки» довжиною 565 км була завершена в 1992 році. Також південніше були побудовані два інші канали, майже паралельно їй. Перший з них, канал «Матір битв», був побудований, щоб відвести течію Євфрату на південь нижче болота Хаммар. Другий канал, «Вірність лідеру» довжиною 240 км, також відомий як басранський канал прісної води, брав початок у нижній частині Євфрату, збирав воду в гирлі річки Ель-Гарраф[en] та направляв подалі від Центральних боліт, в напрямку Басри[14][36]. Також була побудована Річка Слави[en], завданням якої було відведення води від притоків Тигру на схід, паралельно вздовж Тигру, поки вона не досягала Євфрату поблизу його злиття з Тигром у Ель-Курні[en][14].

До вторгнення в Ірак у 2003 році площа боліт скоротилася на 90 %, порівняно з попередніми десятиліттями[25]. Центральні болота та болота Хаммар були майже повністю осушені, а площа боліт Хавіза становила лише 35 % від початкової[11]. Після вторгнення місцеві жителі зруйнували дамби. Спільні зусилля уряду Іраку, Організації Об’єднаних Націй, агентств США та рекордні опади в Туреччині допомогли розпочати відновлення боліт[37]. Станом на кінець 2006 року 58 % площі боліт від початкової знову були затоплені[38] The Nasiriyah Drainage Pump Station was completed in 2009, affording the Third River to be used for agricultural drainage.[39]. У 2009 році було завершено будівництво насирійської насосної станції, що дозволило використовувати Третю річку для сільського господарства. Однак до 2009 року посухи та продовження будівництва і експлуатації дамб у Туреччині, Сирії та Ірані зменшили площу боліт приблизно до 30 % від їхнього початкового розміру. Туреччина побудувала принаймні 34 дамби на річках Тигр і Євфрат, що загрожує відновленню боліт[40][41][42][43].

У 2008 році площа боліт становила близько 75 % від початкової, однак до весни 2015 року вона знову скоротилася до 58 % від її середнього розміру до осушення. Тим часом, коли рівень води впав, солоність у деяких районах зросла до 15 ‰, порівняно з 0,3-0,5 ‰ у 1980-х роках. Це пов'язано зі зміною стоку Тигру і Євфрату: сток Тигру, води якого менш солоні, зменшився, і наразі болота живляться переважно водами Євфрату[44].

Загрози зміни клімату та забруднення[ред. | ред. код]

Середня температура в регіоні підвищилася[en] більш ніж на 0,5 °C за десятиліття, що викликає посухи в Іраку та сусідніх країнах[31]. У поєднанні з дамбами, вище по річках, зменшення кількості води призвело до того, що три основні болота розпалися на 10 менших боліт[32].

Величезна кількість неочищених стічних вод та інших забруднюючих речовин скидається в Тигр і Євфрат, рухаючись вниз за течією в болота і ще більше погіршуючи якість води[31][45][46]. Уряд надає першочергову увагу забезпеченню водою міст уздовж Тигру та Шатт-ель-Арабу, що має призвести до зменшення стоку води до боліт[31].

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ The past, present and future of the Mesopotamian marshes.
  2. ↑ Dinerstein, Eric; Olson, David; Joshi, Anup; Vynne, Carly; Burgess, Neil D.; Wikramanayake, Eric; Hahn, Nathan; Palminteri, Suzanne; Hedao, Prashant; Noss, Reed; Hansen, Matt; Locke, Harvey; Ellis, Erle C; Jones, Benjamin; Barber, Charles Victor; Hayes, Randy; Kormos, Cyril; Martin, Vance; Crist, Eileen; Sechrest, Wes та ін. (2017). An Ecoregion-Based Approach to Protecting Half the Terrestrial Realm. BioScience. 67 (6): 534—545. doi:10.1093/biosci/bix014.
  3. ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
  4. ↑ Map of Ecoregions 2017 (англ.). Resolve, using WWF data. Процитовано 01 серпня 2023.
  5. ↑ Mesopotamian Marshes. earthobservatory.nasa.gov (англ.). 3 березня 2002. Процитовано 2 липня 2022.
  6. ↑ mesopotamian marhes - Search. www.bing.com. Процитовано 2 липня 2022.
  7. ↑ The past, present and future of the Mesopotamian marshes. 24 вересня 2021.
  8. ↑ Broadbent, G., "The Ecology of the Mudhif," in: Geoffrey Broadbent and C. A. Brebbia, Eco-architecture II: Harmonisation Between Architecture and Nature, WIT Press, 2008, pp 15-26
  9. ↑ а б McIntosh, Jane (2008). The First Civilizations in Contact: Mesopotamia and the Indus (англ.). ABC-CLIO. ISBN 978-1-57607-907-2.
  10. ↑ Iraq's marshes, once drained by Saddam, named world heritage site. Reuters (англ.). 17 липня 2016. Процитовано 4 червня 2022.
  11. ↑ а б CURTIS J. RICHARDSON AND NAJAH A. HUSSAIN (June 2006). Restoring the Garden of Eden: An Ecological Assessment of the Marshes of Iraq (PDF). www.biosciencemag.org. Архів оригіналу (PDF) за 6 червня 2012.
  12. ↑ Muir, Jim (24 лютого 2009). Iraq marshes face grave new threat. BBC News. Процитовано 7 серпня 2010.
  13. ↑ Iraqi marshlands named as Unesco world heritage site. TheGuardian.com. 18 липня 2016.
  14. ↑ а б в г д е ж и Azzam Alwash; Suzanne Alwash; Andrea Cattarossi. Iraq's Marshlands - Demise and the Impending Rebirth of an Ecosystem (PDF). University of Reno, Nevada. Архів оригіналу (PDF) за 20 липня 2011. Процитовано 7 серпня 2010.
  15. ↑ Curtis J. Richardson, Peter Reiss, Najah A. Hussain,3 Azzam J. Alwash, Douglas J. Pool (February 2005). The Restoration Potential of the Mesopotamian Marshes of Iraq. Science Magazine. Процитовано 7 серпня 2010.
  16. ↑ “Restoring the Marshlands of Iraq: An Ecosystem Under Threat.” Relief Web, 2021. https://reliefweb.int/sites/reliefweb.int/files/resources/SWEDO_WFP_Restoration%20Iraq%20Marshlands%20ecosystem%20under%20threat_A3.pdf .
  17. ↑ Newman, Susan Dunreath. “The Plight of the Marsh Arabs, an Environmental and Human Rights Crisis.” Advances in Nursing Science 30, no. 4 (December 2007): pp. 318. DOI:10.1097/01.ans.0000300181.71724.c7.
  18. ↑ а б Richardson, Curtis J., and Najah A. Hussain. “Restoring the Garden of Eden: An Ecological Assessment of the Marshes of Iraq.” BioScience 56, no. 6 (June 2006): 477, 487. DOI:10.1641/0006-3568(2006)56[477:rtgoea]2.0.co;2.
  19. ↑ Richardson, Curtis J., Peter Reiss, Najah A. Hussain, Azzam J. Alwash, and Douglas J. Pool. “The Restoration Potential of the Mesopotamian Marshes of Iraq.” Science 307, no. 5713 (2005): 1307–11. DOI:10.1126/science.1105750
  20. ↑ Naval Intelligence Division (2014) Iraq & The Persian Gulf. Routledge, Sep 3, 2014.
  21. ↑ Iraq's Marshes Show Progress toward Recovery. Wildlife Extra. Архів оригіналу за 9 травня 2010. Процитовано 7 серпня 2010.
  22. ↑ Harper, Nicki (14 березня 2007). Marsh Arabs of Iraq. Sprol. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 7 серпня 2010.
  23. ↑ Al-Sheikhly, O.F.; and Nader, I.A. (2013). The Status of the Iraq Smooth-coated Otter Lutrogale perspicillata maxwelli Hayman 1956 and Eurasian Otter Lutra lutra Linnaeus 1758 in Iraq. IUCN Otter Spec. Group Bull. 30(1).
  24. ↑ ROJAS-BURKE, JOE (14 травня 2003). IRAQ'S MARSH ARABS, MODERN SUMERIANS. Simply Sharing. Архів оригіналу за 27 травня 2011. Процитовано 7 серпня 2010.
  25. ↑ а б Sorel, Marc A. (November 2009). A Return to Normalcy? The Restoration of Iraq's Marshlands. Foreign Policy Digest. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  26. ↑ Iraq's Famed Marshes Are Disappearing—Again. Science (англ.). 9 липня 2015. Процитовано 19 липня 2023.
  27. ↑ Akerman, Iain. “'Ark Re-Imagined' - Reviving the Cultural Heritage and Lost Knowledge of the Marsh Arabs.” Arab News, May 21, 2021. https://www.arabnews.com/node/1862251/lifestyle .
  28. ↑ Lewis, Philip, Ali Nasser Al-Muthanna, Preeti Patel, and Baroness Nicholson of Winterbourne. “Effect of Armed Conflict on Health of Marsh Arabs in Southern Iraq.” The Lancet 381, no. 9870 (March 16, 2013): 959–61. DOI:10.1016/s0140-6736(13)60282-2.
  29. ↑ а б “Ma’Dan (Marsh Arabs).” Worldmark Encyclopedia of Cultures and Daily Life: Asia & Oceania, L-Z, 2017.
  30. ↑ Newman, Susan Dunreath. “The Plight of the Marsh Arabs, an Environmental and Human Rights Crisis.” Advances in Nursing Science 30, no. 4 (December 2007): 315–316. DOI:10.1097/01.ans.0000300181.71724.c7.
  31. ↑ а б в г Bruneau, Charlotte; Al-sudani, Thaier (14 жовтня 2021). 'Our whole life depends on water': Climate change, pollution and dams threaten Iraq’s Marsh Arabs. Reuters (англ.). Процитовано 19 липня 2023.
  32. ↑ а б Martin Fletcher. “Paradise Lost: Iraqi Marsh Arabs Have Fished, Hunted, Worked and Feuded in Their Reed-Flled Watery World for 5,000 Years. But Saddam Hussein, Modernity and Now Isil Have Dealt Their Traditions a Deadly Blow. Martin Fletcher Reports.” Telegraph Magazine, 2016, 32–.
  33. ↑ Brown, Robert W. (2006). Ancient Civilizations to 300 BC Introduction: The Invention and Diffusion of Civilization. University of North Carolina. Архів оригіналу за 26 липня 2012. Процитовано 7 серпня 2010.
  34. ↑ а б Askari, Masour (12 лютого 2003). Iraq's Ecological Disaster. International Review. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 7 серпня 2010.
  35. ↑ Iraq and Kuwait 1972, 1990, 1991, 1997. NASA. Архів оригіналу за 28 жовтня 2002. Процитовано 7 серпня 2010.
  36. ↑ Water Resources and Public Works Sector. Joint Contracting Command Iraq-Afghanistan. Архів оригіналу за 14 липня 2010. Процитовано 14 серпня 2010.
  37. ↑ Water returns to Iraqi marshlands. BBC News. 24 серпня 2005. Процитовано 7 серпня 2010.
  38. ↑ UNEP project to help manage and restore the Iraqi Marshlands. Iraqi Marshlands Observation System (IMOS). United Nations Environment Programme. Архів оригіналу за 8 вересня 2010. Процитовано 7 серпня 2010.
  39. ↑ January 30th, 2009 Report to Congress (PDF). Special Inspector General for Iraq Reconstruction. January 2009. с. 65. Архів оригіналу (PDF) за 17 липня 2011. Процитовано 14 серпня 2010.
  40. ↑ In Iraq's iconic marshlands, a quest for endangered otters. AP News (англ.). 28 травня 2021. Процитовано 19 липня 2023.
  41. ↑ Schwartzstein, Peter (18 січня 2017). Iraq's Marsh Arabs test the waters as wetlands ruined by Saddam are reborn. The Guardian (en-GB) . ISSN 0261-3077. Процитовано 19 липня 2023.
  42. ↑ Richardson, Curtis J., Peter Reiss, Najah A. Hussain, Azzam J. Alwash, and Douglas J. Pool. “The Restoration Potential of the Mesopotamian Marshes of Iraq.” Science 307, no. 5713 (2005): 1307–11. DOI:10.1126/science.1105750.
  43. ↑ Patrick (28 січня 2022). Water justice in Iraq in the aftermath of war. Policy Forum. Процитовано 19 липня 2023.
  44. ↑ Iraq's Famed Marshes Are Disappearing—Again. National Geographic. 9 липня 2015. Процитовано 9 жовтня 2017.
  45. ↑ Lewis, Philip, Ali Nasser Al-Muthanna, Preeti Patel, and Baroness Nicholson of Winterbourne. “Effect of Armed Conflict on Health of Marsh Arabs in Southern Iraq.” The Lancet 381, no. 9870 (March 16, 2013): 959–60. DOI:10.1016/s0140-6736(13)60282-2.
  46. ↑ Al‐mudaffar Fawzi, Nadia, Kelly P. Goodwin, Bayan A. Mahdi, and Michelle L. Stevens. “Effects of Mesopotamian Marsh (Iraq) Desiccation on the Cultural Knowledge and Livelihood of Marsh Arab Women.” Ecosystem Health and Sustainability 2, no. 3 (January 2016): 4, 12. DOI:10.1002/ehs2.1207.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Месопотамські_болота&oldid=40946864