Орлан-білохвіст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Орлан-білохвіст
Дорослий птах
Дорослий птах
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Соколоподібні (Falconiformes)
Родина: Яструбові (Accipitridae)
Рід: Орлан (Haliaeetus)
Вид: Орлан-білохвіст
Біноміальна назва
Haliaeetus albicilla
(Linnaeus, 1758)
Синоніми
Falco albicilla
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Haliaeetus albicilla
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Haliaeetus albicilla
EOL logo.svg EOL: 1049120
ITIS logo.svg ITIS: 175419
IUCN logo.svg МСОП: 22695137
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8969
Fossilworks: 336225

Орла́н-білохві́ст (Haliaeetus albicilla) — птах ряду Соколоподібних родини Яструбових. Один з найбільших представників хижих птахів Євразії — розмах крил досягає 2,5 м. Характерною рисою виду є білий хвіст у дорослих особин (у молодих птахів забарвлення хвоста буре). Мешкає в прибережних лісах, поблизу водойм, багатих рибою. Гнізда влаштовує на високих деревах, подалі від людей. У більшості районів мешкання є рідкісним. У середині XX сторіччя чисельність орлана-білохвоста драматично скоротилася внаслідок переслідування з боку людини та отруєння птахів отрутохімікатами. Протягом останніх декількох десятиліть чисельність в багатьох країнах частково відновилася. В Україні осілий, кочовий, перелітний птах.

Походження та систематика[ред.ред. код]

Орлан-білохвіст за походженням дуже близький до білоголового орлана, поширеного в Північній Америці. Вони виникли внаслідок дивергенції не пізніше початку міоцену (близько 10 мільйонів років тому) але не раніше середнього олігоцену (близько 28 мільйонів років тому)[1].

До недавнього часу більшість авторів у межах виду орлан-білохвіст виділяла два підвиди: номінативний (Haliaeetus albicilla albicilla) та гренландський (Haliaeetus albicilla groenlandicus). Підстави для виділення базувалися на більших розмірах останнього та інших пропорціях тіла. Однак з початку XXI ст. вид розглядають як монотиповий, а відмінності у розмірах пояснюють правилом Бергмана[2]. Нещодавні дослідження мітохондріальної ДНК підтверджують цю гіпотезу. З точки зору еволюційного масштабу гренландські орлани від'єдналися відносно нещодавно і не накопичили достатньо великої кількості генетичних відмінностей[3].

Опис[ред.ред. код]

Визначення в природі[ред.ред. код]

Великий за розміром хижий птах (розмах крил досягає 2—2,5 м). У природі можна впізнати за довгими та широкими крилами (махові пера у польоті розставлені), хвіст короткий, клиноподібної форми. Дорослий птах темно-бурий, з більш світлою головою і шиєю, білим хвостом, жовтуватим дзьобом і ногами. Молодий птах — темно-бурий, низ із поздовжніми плямами, хвіст і дзьоб темні, ноги сірувато-жовті. У польоті довго ширяє. Від орлів, особливо в польоті, відрізняється клиноподібною формою хвоста, а дорослий птах — також білим забарвленням хвоста.

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Статевий диморфізм виражений тільки у розмірах. Маса тіла (кг): 3,1—6,9 (самці — 3,1—5,4, у середньому — 4,0; самиці — 4,1—6,9, у середньому — 5,6). Довжина крила (см): 55,2—71,5 (самці — 55,2—64,0, у середньому — 60,6; самиці — 62,1—71,5, у середньому — 66,8). Довжина хвоста (см): 25,4—33 (самці — 25,4—33,1, у середньому — 28,0; самиці — 27,6—33,0, у середньому — 30,5)[4].

Перше пухове вбрання — із довгого розрідженого пуху сірувато-бурого кольору, на голові пух особливо довгий і чисто-білий, з темною плямою біля ока; лапи і восковиця рожеві; дзьоб чорний. Друге пухове вбрання розвивається у віці близько 3 тижнів — воно густе і коротке, темне буро-сіре, між пухом пробиваються білі пухнасті вершини пер; лапи і восковиця блідо-жовті, дзьоб чорний.

Після вильоту із гнізда мають перше річне вбрання, яке щороку змінюється і більш-менш остаточним стає після чотирьох років життя.

Перше річне вбрання з чорнувато-бурою головою, на спинному боці бурий зі світлим вохристим рисунком із плям і білих країв пер, прикритих основою пір'я; краї пер іноді білуваті; махові пера темно-бурі, стернові чорно-бурі з мармуровим рисунком, іноді брудно-білі з темною строкатістю, що утворюють краї пера; черевний бік світло-сірий з темно-бурими плямами і білими основами пер. Райдужка бура, дзьоб чорнуватий, восковиця і лапи блідо-жовті, кігті чорні.

Друге річне вбрання орлана подібне до першого, але голова більш світла, на спинному боці ще помітні білі основи пер, надхвістя із домішкою білого, хвіст білий з чорною строкатістю.

У третьому річному вбранні, четвертому та, частково, п'ятому голова забарвлена дещо темніше, ніж у дорослих, білі основи пер на грудях ще зберігаються у більшому чи меншому ступені, залишки темної строкатості наявні на бічних парах стернових пер.

Дорослі птахи (у четвертому і наступних річних вбраннях) одноманітно бурі, у свіжому оперенні темні з фіолетовим відблиском, у зношеному вигляді — сірувато-бурі; відтінки бурого кольору варіюють також індивідуально; шия і голова світлі, у зношеному оперенні брудно-вохристо-білі; пір'я спини, вола, черева і боків з нерізкими блідими краями; махові пера чорно-бурі; довгі пера надхвістя білі, зазвичай з чорними вершинними мітками; стернові білі. Райдужка від блідої горіхово-бурої до жовтої, дзьоб жовтий, лапи і восковиця яскраво-жовті, кігті чорні. Це вбрання з'являється після трьох річних линянь і пов'язане з першим річним проміжним.

Географічної мінливості забарвлення і розмірів не виявлено. Статевий диморфізм у забарвленні не проявляється[5].

Голос[ред.ред. код]

Дорослі орлани подають голос переважно у гніздовий період на гніздовій території. Це гучний крик, який складається з низки 15—30 коротких пронизливих звуків у ростучому темпі та тоні, які можна передати як «кльо-кльо-кльо-кльо» або «кра-кра-кра-кра». Коли кричить сидячи, то дещо витягає шию вперед і піднімає голову вгору. Кричить і в повітрі, при ширянні на висоті. Біля гнізда з яйцями або пташенятами у тривозі може видавати писклявий на високих нотах короткий крик[6].

Характер перебування та поширення[ред.ред. код]

У північній частині ареалу перелітний, у південній — осілий або кочовий вид[5]. Ступінь осілості також залежить від віку — молоді птахи більш схильні до дальніх переміщень[4].

Ареал[ред.ред. код]

Помаранчевий: гніздовий, перелітний.
Зелений: зустрічається протягом року
Синій: зустрічається тільки взимку

Поширений у північній Палеарктиці, пов'язаний з великими водоймами і деревною рослинністю вид.

Ареал протягом останніх двох століть зазнавав суттєвих змін. Протягом XIX — першої половини XX століття відбувалося помітне скорочення області поширення[4], з 1970—1980-х років на більшій частині відбувається відновлення ареалу та його розширення.

Поширений в Євразії від Скандинавії, Данії, долини Ельби, Словаччини, Угорщини, Балканського півострова на схід до басейна Анадиру, Камчатки, тихоокеанського узбережжя Східної Азії. На північ по узбережжю Норвегії до 70-ї паралелі, до північної частини Кольського півострова, південної частини Каніна, Тиманської тундри[ru], південної частини Ямалу, на Гиданському півострові до 70-ї паралелі, до гирла Єнісею, на Таймирі до гирла Пясіни, між долинами Хатанги і Лени до 73-ї паралелі, далі на схід на півночі до 70-ї паралелі та приблизно до південного схилу Чукотського хребта. У Північній Азії гніздиться вздовж північної межі зростання деревної рослинності[5][7][8].

На південь до Греції, Малої Азії, північного Іраку, пониззя Амудар'ї, нижньої течії Ілі, Алаколя, Зайсану, північної Монголії, північно-східного Китаю і Корейського півострова. Заселяє західне узбережжя Гренландії на північ до затоки Диско. Острови: Ісландія, Британські острови, Еланд, Сахалін, Курильські острови, Хоккайдо[7].

У період скорочення чисельності в XIX — першій половині XX століття зник на гніздуванні у районах західної межі ареалу: в Шотландії, Данії, Австрії, Албанії, Ізраїлі, Єгипті та ряді інших місць. Південна межа відступила на північ в Азії, на Кавказі[4][9].

Спеціальні заходи щодо реінтродукції виду були успішно здійснені у Великій Британії[10][11][12], Ізраїлі[13], окремих районах Німеччини[14], Данії[15].

Завдяки вжитим заходам щодо реінтродукції та загального збільшення чисельності на початку XXI століття відновив гніздування у більшій частині європейського ареалу, за виключенням острова Сардинія, Сирії та деяких інших районів. Ареал відновився також в більшій частині Азії та на Кавказі.

У минулому гніздився на Фарерських островах, Корсиці[4].

У більшості регіонів має нерівномірне поширення, гніздиться головним чином вздовж басейнів великих річок, морського узбережжя і берегів озер. Відсутній у гірських і безводних районах.

Зальоти нестатевозрілих і холостих птахів влітку і восени відмічали за межами ареалу — аж до полярного узбережжя, на півночі Ямалу, на острові Білий та Новосибірських островах[8][16].

Поширення в Україні[ред.ред. код]

В Україні мешкає практично на всій території, крім Карпат та гірського Криму, поблизу водойм (боліт, озер, річок). Гніздиться вздовж Дніпра та його головних приток, на річках Сіверський Донець, Дунай, а також поблизу великих ставкових господарств у інших регіонах. Під час кочівель трапляється по всій Україні. На зимівлі — переважно вздовж Дніпра, у західній частині Північного Причорномор'я, на Сиваші та спорадично в інших регіонах[17].

Чисельність[ред.ред. код]

Сучасна популяція орлана-білохвоста у світі оцінюється в 5000—7000 пар, в тому числі в Європі гніздиться 4000—4700 пар. Протягом XIX — першої половини XX століття чисельність виду в Європі скорочувалася. З 1980-х років у більшій частині ареалу чисельність зростає[18].

В Україні протягом XIX — першої половини XX століття чисельність катастрофічно скорочувалася. У другій чверті XX століття гніздилося 100—150 пар. Мінімальна кількість зафіксована в 1960–1970-ті роки — 20—30 пар. Відновлення чисельності у заплаві Дніпра почалося з другої половини 1970-х років, в інших регіонах — з середини 1980-х. У 1989 гніздилося 30—40 пар. З початку 1990-х років чисельність зростає. У середині 1990-х років гніздилося 50—70 пар, станом на 2009 рік — 100—120 пар[19][20].

На території України щороку зимує 260—370 особин[17].

Причини зміни поширення та чисельності[ред.ред. код]

Однією з головних причин скорочення чисельності орлана-білохвоста було переслідування з боку людини. У Західній Європі кампанія щодо винищення «шкідливих» хижих птахів розпочалася ще в XVIII столітті[21][10]. У Російській імперії цей процес розпочався дещо пізніше — наприкінці XIX століття. З цією метою відстрілювали птахів, розоряли гнізда. У період після німецько-радянської війни у СРСР навіть виплачувалися премії за відстріл пернатих хижаків. У цілому в СРСР до середини 1960-х років щорічно знищували 100—150 тисяч хижих птахів[22]. В Україні виплата грошових премій була зупинена тільки в 1969 році.

Однією з головних причин скорочення чисельності хижих птахів в Європі та Північній Америці в 1950—1960-х роках на сьогодні більшість дослідників визнають широке застосування отрутохімікатів, у першу чергу хлорорганічних сполук[21]. Це призводило до зниження репродуктивних здібностей птахів та, як наслідок, до зниження їх чисельності. Дослідження продуктивності орлана в Швеції встановили суттєві її відмінності протягом XX століття, що корелювало із вмістом ДДТ в яйцях орланів[23], подібні результати були отримані в Німеччині[24] та інших країнах.

Протягом XIX століття та до 1970-х років головними причинами скорочення чисельності в Україні були винищення дорослих птахів, їхніх яєць, вирубування лісів в місцях гніздування, створення каскаду водосховищ на Дніпрі, що супроводжувалося вирубуванням заплавних лісів, затопленням долини ріки, скороченням кормової бази[17][19][20].

Чинниками, які сприяли відновленню чисельності орланів в Європі починаючи з 1980-х років, називають покращення охорони, заборону застосування ДДТ, реінтродукція, пристосування орланів до гніздування поруч з людиною[25].

Річний цикл[ред.ред. код]

Осілий птах, частина популяції в осінньо-зимовий період кочує. Кочують поодинці або парами, у місцях концентрації здобичі утворюють скупчення. Осінні кочівлі спостерігають переважно в жовтні — листопаді; весняні — з початку лютого до середини березня.

Розмноження[ред.ред. код]

Повітряна дуель між орланами, Норвегія
Гніздо на сосні біля вирубки
Пташеня у другому пуховому вбранні
Троє пташенят у гнізді

Орлан-білохвіст на гніздуванні звичайно пов'язаний з морськими узбережжями, широкими річками, озерами та вологими місцями. В Україні пари білохвостів оселяються на відстані 0,5—6 км від найближчої кормової водойми (в середньому ця відстань становить 1,7 км)[17]. Для гніздування зазвичай обирає найбільш віддалені від антропогенної діяльності ділянки. Проте з кінця XX століття намітилася тенденція пристосування цього хижака до існування поруч з людиною. Нині окремі пари гніздяться неподалік від доріг, у лісосмугах серед полів тощо. Відмічено успішне гніздування в адміністративних межах Гамбурга та Берліна[26].

Гніздиться головним чином на деревах, місцями — на скелях та, як виняток, на землі[27][10][28]. Відзначали також гніздування білохвостів на металевій опорі лінії електропередачі[29], на надмогильних спорудах[30], на триангуляційній вежі[31] та інших місцях.

В Україні в наш час всі гнізда білохвостів розташовані на деревах. Найбільше гнізд (52,6 %) збудовані на соснах, дещо менше — на чорних тополях (15,8 %), вільхах (11,8 %), а також на білих тополях та вербах (по 6,6 %), черешчатих дубах (5,3 %) та осиках (1,3 %)[17]. До кінця XIX століття орлани також гніздилися на скелях південного узбережжя Криму[6].

На своїй гніздовій ділянці нерідко має декілька гнізд. У Норвегії із 48 ділянок на 10 знаходилося по 1 гнізду, на 21 — по 2 гнізда, на 11 — по 3 гнізда, на 4 — по 4 гнізда, на 1 — 5 гнізд, на 1 було 11 гнізд, всього 117 гнізд, в середньому 2,5 гнізда на пару[27]. У Німеччині середня кількість гнізд на пару становила 2,2[32], в різних регіонах Польщі — від 1,8 до 3,2[31]. В Україні 15 гніздових територій мали по 1 гнізду, 4 — по 2 гнізда, та 5 — по 3 гнізда; в середньому 1,58 гнізда на гніздову територію[17]. Одне гніздо птахи можуть займати багато років. Покинувши гніздо, як правило, будують нове і до старих не повертаються.

Гнізда орланів-білохвостів являють собою масивні споруди, побудовані з гілок дерев. Лоток влаштовується з тонших гілок і вистилається сухою травою[6]. Новозбудовані гнізда мають діаметр 145—170 см та висоту від 33 до 80 см. Багаторічні гнізда можуть досягати 175—180 см завширшки та до 1,5—3,1 м заввишки[17].

Орлан-білохвіст — моногам, пари постійні. Дорослі птахи протягом усього року тримаються парою.

На території України токування білохвостів починається вже з середини грудня, більшої активності воно набуває з середини січня, досягаючи піку перед відкладанням яєць. Шлюбна поведінка включає повітряні демонстрації і голосову активність. Один птах або пара високо кружляють над гніздовою територією на висоті 60—100 м, рідше до 200 м і вище. Нерідко під час таких кружлянь спостерігаються і повітряні ігри пари, а також сутички із сусідніми парами. Крики, пов'язані зі шлюбною поведінкою, в умовах Середнього Придніпров'я найчастіше можна почути з першої декади грудня до першої декади березня, тобто до початку насиджування[17].

Відкладання яєць білохвостами в різних частинах ареалу значно варіює: на півдні це відбувається наприкінці лютого — в березні, в середній смузі наприкінці березня — у квітні, у лісотундрі та тундрі наприкінці квітня — на початку травня[5][4][33].

У білохвостів в Україні відкладання яєць відбувається з кінця першої декади лютого до початку першої декади квітня, тобто може розтягуватися на два місяці. Найбільш звичайним є яйцевідкладання з кінця лютого до кінця другої декади березня, коли відкладається близько 86 % кладок[17].

Яйця орлана великі, білі, іноді з ледве помітним блакитним відтінком. Вони еліптичні з полюсами, які не дуже відрізняються один від одного, зрідка — короткоеліптичні. Яйця з чітко відмінними тупим і гострим полюсами, наприклад гостроовальні, трапляються рідко[6].

Розміри яєць орланів у Норвегії були такими: довжина 65—89, ширина 56—63 мм[27]. Оологічні показники орланів на території України: довжина 69,5—80,1 (75,89), ширина 53,5—62,0 (58,83) мм; вага 128,0—151,5 (139,3) г.

Орлани відкладають від одного до трьох яєць, найчастіше трапляються кладки з двох яєць. Середній розмір кладок становить: у Великій Британії — 1,64[10], у Швеції — 1,62[34], у Норвегії — 2,16[27], в Україні — 2,24[17] яйця. Відкладання яєць відбувається з інтервалом 2—5 діб. Насиджує переважно самиця, інкубаційний період становить 38 діб на одне яйце[4].

Вилуплення першого пташеняти у білохвостів в Україні відбувається звичайно з середини першої декади квітня до кінця другої декади цього місяця, найчастіше в середині другої декади квітня. Пташенята залишають гніздо найчастіше у третій декаді червня у віці 70—80 діб. Протягом 1—2 місяців батьки їх підгодовують.

В Україні успішність гніздування (відсоток пар, які успішно виростили пташенят до кількості пар, які приступали до розмноження) становить 73,5 %. Найчастіше гніздо залишає лише одне пташеня (близько ⅔ випадків), рідше — двоє пташенят (близько ⅓ випадків) та лише у 4 % випадків успішно виростає троє пташенят[35][17].

Статевозрілими стають у 4—6 років[4].

Сезонні переміщення та зимівлі[ред.ред. код]

У залежності від географічної широти та віку орлан-білохвіт є осілим, кочовим або перелітним птахом. Сезонні переміщення мають досить складний характер. Вони розпочинаються у птахів усіх вікових категорій у серпні — на початку вересня у зв'язку із пошуком територій, багатих на здобич. У другій половині вересня розпочинається міграція молодих птахів із місцевостей, де орлани не залишаються зимувати. Згодом починається переліт або кочівля дорослих білохвостів, що пов'язано із замерзанням водойм.

Осіння міграція виду в Україні триває з початку вересня до кінця листопада. Найінтенсивніше скрізь вона проходить протягом жовтня. Строки міграції залежать від температурного режиму — у теплі осені міграція може розтягуватися до середини грудня[36]. Більшість перелітних птахів — це молоді особини[4]. У Західній Палеарктиці переміщення здійснюються переважно на південь та південний захід[4][27]. Білохвости мігрують поодиноко, рідко парами. Лише на місцях тимчасових зупинок спостерігаються скупчення, які нараховують десятки особин. Більша частина мігрує вздовж великих та середніх річок, що пояснюється трофічним характером міграцій. В Україні переміщення відбуваються переважно вздовж Дніпра та його притоків, а також вздовж Сіверського Дінця[36]. Характерно, що міграція молодих птахів спостерігається на місяць раніше, ніж дорослих[4].

Взимку білохвости тримаються переважно біля незамерзаючих ділянок морів та річок. Частина птахів зимує на гніздових ділянках, які віддалені від незамерзаючих водойм, поблизу скотомогильників та в степу. В Європі найважливішим місцем зимівлі орланів є узбережжя Балтійського моря, де зимує близько 3600 птахів[18]. Найважливішими місцями зимівлі виду в Україні є узбережжя Чорного й Азовського морів, а також Дніпро. Чисельність зимуючих орланів в Україні становить 260—370 птахів, із них 140—160 зимує в Північно-Західному Причорномор'ї, Приазов'ї та на Сиваші та 100—150 особин — на Дніпрі[37].

Відліт птахів з місць зимівлі на півдні України відбувається з середини лютого до кінця квітня, найчастіше — з кінця лютого до початку третьої декади березня та збігається в цілому зі строками розпаду зимівель водоплавних. В інших регіонах країни міграція звичайно триває від середини березня до середини квітня, окремі особини мігрують до кінця квітня[36]. Характерно, що весняна міграція виду на території України проходить у строки, коли дорослі орлани в багатьох випадках уже мають кладки.

Живлення[ред.ред. код]

Широкий спектр об'єктів живлення, їх розмір та вага є відображенням різноманітних способів полювання білохвоста. У цілому, в залежності від наявної здобичі та ситуації, білохвіст є хижаком, падлоїдом або клептопаразитом, який здобуває рибу, водно-болотних птахів, ссавців, споживає також падло. У Середньому Придніпров'ї риба становить близько 80 % його здобичі. З риб найчастіше у раціоні білохвостів на Середньому Дніпрі трапляється лящ (25 %), на другому місці — судак (14 %), на третьому — короп (4 %). Серед птахів найчастішою здобиччю є крижні[17]. В інших частинах ареалу риба також зазвичай переважає в раціоні орлана[5][4].

Орлан-білохвіст під час полювання над водою

Загрози та охорона[ред.ред. код]

Головними загрозами та обмежувальними факторами для виду сьогодні вважають лісогосподарську діяльність; використання земель для розвитку інфраструктури; зміну гідрологічного режиму річок і меліорацію; турбування біля гнізд через рекреаційне навантаження; скорочення кормової бази; браконьєрське полювання, вилучення з гнізд та нелегальна торгівля; отруєння від поїдання приманок для інших тварин; вторинне отруєння внаслідок накопичення свинцю в організмі; зниження плодючості; підвищену смертність; загибель на лініях електропостачання; зміну клімату[38].

У наш час головними чинниками загрози для орлана-білохвоста в Україні є лісогосподарська діяльність, браконьєрство, збільшення рекреаційного навантаження поблизу водойм, збіднення кормової бази, забруднення довкілля[39][17][19][20].

Орлана-білохвоста занесено до усіх трьох видань Червоної книги України (1980, 1994, 2009). В останньому виданні (2009) його віднесено до категорії «рідкісний». Вид занесено до Червоного списку МСОП (2000, статус — найменший ризик) та Європейського Червоного списку (статус — рідкісний). Включено до Додатка І Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (Конвенція СІТЕС, 1973), Додатка II Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979), Додатків I і II Конвенції про збереження видів диких тварин, що мігрують (Бонн, 1979).

Орлан-білохвіст і людина[ред.ред. код]

Взаємовідносини орлана-білохвоста з людиною різноманітні та мають давню історію. Кістки цього хижака знайдені в культурних шарах людських поселень. Їх появу у таких місцях пояснюють декількома причинами: 1) Використання кісток скелета для виготовлення знаряддя (переважно проколок у періоди кам'яної і залізної доби); 2) використання кісток скелета в символічних цілях (кігтеві фаланги орланів знайдені на стоянках неандертальців, середнього палеоліту тощо); 3) використання орланів в їжу; 4) використання оперення для виготовлення стріл та прикрас; 5) для полювання — цих хижаків використовували вкрай рідко; 6) використання в ритуальних цілях[40].

Вважають, що саме орлан-білохвіст був прообразом зображення «білого орла» на гербі Польщі — на ньому зображено великого хижого птаха з голою цівкою (у всіх орлів цівка оперена, на відміну від орланів)[41]. Оскільки орлан-білохвіст є рідкісним видом, у багатьох країнах його зображають на поштових марках.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Wink M., Heidrich P., Fentzloff C. (1996). A mtDNA phylogeny of sea eagles (genus Haliaeetus) based on nucleotide sequences of the cytochrome b-gene. Biochemical Systematics and Ecology 24. с. 783–791. (англ.)
  2. Josep del Hoyo (ed.), Andrew Elliott (ed.), Jordi Sargatal Handbook of the Birds of the World. — Barcelona : Lynx Edicions, 1992. — Т. 2. — ISBN 8487334156.(англ.)
  3. Hailer F., Helander B., Folkestad A. O. et al. (2007). Phylogeography of the White-tailed eagle, a generalist with large dispersal capacity. Journal of Biogeography 34 (7). с. 1193–1206. (англ.)
  4. а б в г д е ж и к л м н Cramp S., Simmons K.E.L. Haliaeetus albicilla White-tailed Sea Eagle // The Birds of Western Palearctic. — Oxford : Oxford Univ. Press, 1980. — Т. 2. — С. 48-58.(англ.)
  5. а б в г д Дементьев Г. П.[ru] Отряд хищные птицы — Accipitres или Falconiformes // Птицы Советского Союза. — М. : Советская наука, 1951. — Т. 1. — С. 70-341.(рос.)
  6. а б в г Зубаровський В. М. Фауна України. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К. : Наукова думка, 1977. — 322 с.
  7. а б Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.(рос.)
  8. а б Кищинский А.А. Орнитофауна северо-востока Азии. История и современное состояние. — М. : Наука, 1988. — Т. 2. — 288 с.(рос.)
  9. Галушин В.М. Орлан-белохвост // Красная книга РСФСР: Животные. — М. : Россельхозиздат, 1983. — С. 215-217.(рос.)
  10. а б в г Love J.A. The return of the Sea Eagle. — Cambridge : Cambridge University Press, 1983. — 227 с.(англ.)
  11. Mee A. Re-introduction of the White-tailed sea eagle to County Kerry, Republic of Ireland // Soorae (ed.) Global Re-introduction perspectives: re-introduction case-studies from around the global. — Cambridge : Cambridge University Press, 2008. — С. 153-155.(англ.)
  12. Evans R.,Broad R., Duffy K., MacLennan A., Bainbridge I., Mudge G. (2003). Re-istablishment of a breeding population of the White-Tailed Eagles in Scotland. Sea Eagle 2000. Procceedings from an international conference at Björkö, Sweden, 13–17 September 2000 / Helander B., Marquiss M. & Bowerman W. (eds.) – Stockholm: Swedish Society for Nature Conservation/SNF & Atta. 45 Tryckeri AB, 2003. с. 397–404. (англ.)
  13. Hatzofe O., Oron T., Woodley B. (2001). The Reintroduction of the White-Tailed Sea Eagle (Haliaeetus albicilla) in Israel. Abstracts of the 4-th Eurasian Congress on Raptors. Seville, Spaine, 25-29 Sept. 2001. с. 84–85. (англ.)
  14. Frolich K. (1983). Ein Versuch zur Wiederansiedlung der Seeadler (Haliaeetus albicilla) in einem Randbiotop der Schleswig-Holsteinishen Seeadlerpopulation mit helf der Wildflugmethode. Zool. Anz. 211 (1-2). с. 30–42. (нім.)
  15. Gensbol B. The re-colonization of the Sea Eagle in Denmark. Sea Eagle 2000. Procceedings from an international conference at Björkö, Sweden, 13–17 September 2000 / Helander B., Marquiss M. & Bowerman W. (eds.) Stockholm: Swedish Society for Nature Conservation/SNF & Atta. 45 Tryckeri AB, 2003. с. 67–70. (англ.)
  16. Головатин М.Г., Пасхальный С.П (2005). Распространение, численность и экология орлана-белохвоста на севере Западной Сибири. Беркут 14 (1). с. 59–70. (рос.)
  17. а б в г д е ж и к л м н п Гаврилюк М.Н. Орлан-білохвіст в Україні: сучасний стан, біологія та охорона. — Автореф. дис. … к.б.н.. — К., 2002. — 22 с.
  18. а б BirdLife International Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge : UK: BirdLife International, 2004. — 374 с. — ISBN 0-9468888-53-1.(англ.)
  19. а б в Гаврилюк М.Н. (2004). Изменения численности орлана-белохвоста на территории Украины в XX ст. и возможные их причины. Беркут 13 (2). с. 205–225. (рос.)
  20. а б в Гаврилюк М. Н. Орлан-білохвіст // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 432.
  21. а б Newton I. Population Ecology of Raptors. — Berkhamsted : T. & A.D. Poyser, 1979. — 399 с.(англ.)
  22. Галушин В. М. Хищные птицы. — М. : Лесная промышленность, 1970. — 134 с.(рос.)
  23. Helander B., Olsson A., Bignert A., Asplund L., Litzen K. (2003). DDE, PCB, coplanar PCB, eggshell parameters and reproduction in the White-tailed Sea Eagle in Sweden. Sea Eagle 2000. Procceedings from an international conference at Björkö, Sweden, 13–17 September 2000 / Helander B., Marquiss M. & Bowerman W. (eds.) – Stockholm: Swedish Society for Nature Conservation/SNF & Atta. 45 Tryckeri AB, 2003. с. 265–266. (англ.)
  24. Oehme G. (1990). Thin eggshell phenomenon and its trend in the White-tailed Sea Eagle (Haliaeetus albicilla) especially in the population to be found in the German Democratic Republic (GDR). Baltic Birds 5 (2). с. 64. (англ.)
  25. Haliaeetus albicilla. The IUCN Red List of Threatened Species 2015: e.T22695137A80155303. BirdLife International. 2015. Процитовано 8.03.2016. (англ.)
  26. Лыков Е.Л. (2012). Гнездящиеся дневные хищные птицы в городах Европы. Хищные птицы в динамической среде третьего тысячелетия: Тр. VI Междунар. конф. По соколообразным и совам Северной Евразии, г. Кривой Рог, 27–30 сентября 2012 г. — Кривой Рог: Изд. ФЛ-П Чернявский Д.А. с. 558—565. (рос.)
  27. а б в г д Willgohs J.F. The White-tailed Eagle Haliaetus albicilla albicilla (Linne) in Norway. Arbok for Universitetet I Bergen. Mat.- Naturv. Serie. — Bergen-Oslo : Norwegian Univ. Press., 1961. — Т. 12. — 212 с.(англ.)
  28. Русанов Г.М., Кривоносов Г.А., Виноградов В.В. (1983). Орлан-белохвост и скопа в дельте Волги. Охрана хищных птиц. - М.: Наука. с. 155–158. (рос.)
  29. Султанов Э. Г., Карабанов Н. И., Гумбатова С. Э., Карабейли Ф. А. Материалы по хищным птицам Каспийского побережья Азейбарджана. Матер. 3 конф. молодих орнитологів України. - Чернівці, 1998. с. 141–143. (рос.)
  30. Грачев В. А. (1976). Биология орлана-белохвоста в дельте Или. Орнитология 12. с. 103–113. (рос.)
  31. а б Mizera T. Bielik. — Swiebodzin : Wydawnictwo Lubuskiego klubu przyrodników, 1999. — 195 с. — ISBN 83-87846-04-X.(пол.)
  32. Sieber H. (1980). Bestandsentwicklung und Schutz des Seeadlers (Haliaeetus albicilla) im Bezirk Schwerin. Nat. Natschutz Mecklenbg 16. с. 81–104. (нім.)
  33. Fischer W. Die Seeadler. Die Neue Brehm-Buchrei. 221. — Magdeburg : Westarp Wissenschaften, 1995. — 192 с.(нім.)
  34. Helander B. (1985). Reproduction of the White-tailed Sea Eagle Haliaeetus albicilla in Sweden. Holarctic Ecology 8. с. 211–227. (англ.)
  35. Gavrilyuk M., Grishchenko V. (1999). Breeding success of the White-tailed Eagle (Haliaeetus albicilla) in Ukraine in 1988–1998. The Ring. (Abstracts of the 2-nd Meet. of European Ornithologists Union and 3-rd Internat. Shrike Symposium). 21 (1). с. 142. (англ.)
  36. а б в Гаврилюк М.Н (2000). Міграції орланів-білохвостів в Україні. Вісник Черкаського державного університету. Серія біологічні науки (22). с. 25–31. 
  37. Gavrilyuk M (2003). Wintering of the White-tailed Eagle Haliaeetus albicilla in Ukraine. 6-th World Conference on Birds of Prey and Owls. Budapest, Hungary, 18−23 May 2003. Abstracts. с. 65. (англ.)
  38. Action Plan for the conservation of White-tailed Sea Eagle (Haliaeetus albicilla) / B. Helander, T. Stjernberg. — Strasbourg, 2002. — 43 с.(англ.)
  39. Клестов М. Л. Орлан-білохвіст // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Укр. енциклопедія, 1994. — С. 333.
  40. Зиновьев А.В. Орлан-белохвост: история взаимодействия с человеком в Евразии (по архезоологическим матеріалам) // Хищные птицы в динамической среде третьего тысячелетия: Тр. VI Междунар. конф. по соколообразным и совам Северной Евразии, г. Кривой Рог, 27–30 сентября 2012 г. — Кривой Рог, 2012. — С. 26-31.(рос.)
  41. Piotr Stanisławski, Marcin Zegarek (2010-07-22). Orłana cień (польск.). Tygodnik Przekrój. Архів оригіналу за 7 березня 2011. Процитовано 2010-07-22. 

Література[ред.ред. код]

  • Cramp S., Simmons K.E.L. Haliaeetus albicilla White-tailed Sea Eagle // The Birds of Western Palearctic. — Oxford : Oxford Univ. Press, 1980.(англ.)
  • Зубаровський В. М. Фауна України. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К. : Наукова думка, 1977. — 322 с.
  • Гаврилюк М. Н. Орлан-білохвіст // Червона книга України. Тваринний світ / За ред. І. А. Акімова. — К. : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 432.
  • Гаврилюк М.Н. Орлан-білохвіст в Україні: сучасний стан, біологія та охорона. — Автореф. дис. … к.б.н.. — К., 2002. — 22 с.
  • Дементьев Г. П.[ru] Отряд хищные птицы — Accipitres или Falconiformes // Птицы Советского Союза.  М.: Сов. наука. — 1951. — Т. 1. — С. 70—341.(рос.)

Посилання[ред.ред. код]