Мобі́льний зв'язо́к (рухо́мий зв'язо́к) — зв'язок із застосуванням радіотехнологій, під час якого кінцеве обладнання хоча б одного із споживачів може вільно переміщуватися в межах телекомунікаційної мережі, зберігаючи єдиний унікальний ідентифікаційний номер мобільної станції.[1]
Уперше мобільний телефонний зв'язок використала в 1921 році Detroit Police Department (США). Спочатку це був односторонній зв'язок (У діапазоні 2 МГц), а через 20 років поліцейські Нью-Йорка почали застосовувати і двосторонній. Перший споживчий мобільний радіотелефон (Частота — 150 МГц) розроблений у Bell Labs в 1946-му. А через рік працівник цієї ж лабораторії Дуглас Ринг запропонував «стільниковий» принцип для мереж мобільного зв'язку. У 1949-му першу спробу використовувати «стільниковий» принцип здійснила служба таксі Детройта, в 1955 році розпочала роботу 11-канальна система (150 МГц), а через рік — 12-канальна (450 МГц).
Класифікація систем мобільного радіозв'язку (СМРЗ)[ред. | ред. код]
найпростіші системи мобільного радіозв'язку, транкінгова система мобільного радіозв'язку (використовують ретранслятори, система автоматично вибирає найкращий)
Кількість користувачів мобільним зв'язком на 100 мешканців за період 1997–2007 років
В грудні2008 року кількість абонентів мобільного зв'язку на Землі стала більше за 4 мільярди користувачів[2].
На кінець вересня2010 року кількість абонентів мобільного зв'язку на планеті досягла відмітку 5 мільярдів користувачів[3]. Тобто, мобільними телефонами користуються три з чотирьох мешканців Землі (або близько 73,4 %[4]). Природно, що проникнення мобільного зв'язку дуже залежить від регіону. Наприклад, у Африці цей показник становить всього 50 %, а в Європі він вже перейшов за 157,6 %.
За даними iKS-Consulting, в Україні на грудень 2011 налічувалося 53,67 млн абонентів (SIM-карт) стільникового зв'язку. Це — проникнення мобільного зв'язку на рівні 117 %. У грудні 2010 цей показник дорівнював 111 %[6].
