Гологори (село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Гологори
Gologory gerb.gif
Герб
Гологори, липень 2007 року
Гологори, липень 2007 року
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Золочівський район
Рада/громада Гологірська сільська рада
Код КОАТУУ 4621882601
Основні дані
Засноване 1271
Населення 658
Площа 2,681 км²
Густота населення 245,43 осіб/км²
Поштовий індекс 80736[1]
Телефонний код +380 3265
Географічні дані
Географічні координати 49°45′07″ пн. ш. 24°43′17″ сх. д. / 49.75194° пн. ш. 24.72139° сх. д. / 49.75194; 24.72139Координати: 49°45′07″ пн. ш. 24°43′17″ сх. д. / 49.75194° пн. ш. 24.72139° сх. д. / 49.75194; 24.72139
Середня висота
над рівнем моря
346 м
Водойми Золота Липа (річка)
Місцева влада
Адреса ради 80736, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Гологори, тел. 56-3-18
Карта
Гологори. Карта розташування: Україна
Гологори
Гологори
Гологори. Карта розташування: Львівська область
Гологори
Гологори

Гологори у Вікісховищі?

Голого́ри — село в Україні, в Золочівському районі Львівської області. Населення становить 658 осіб. Орган місцевого самоврядування — Гологірська сільська рада. Давніше було містечком.

Географія[ред. | ред. код]

У селі річка Гнила Липа впадає у Золоту Липу.

Назва[ред. | ред. код]

Перекази зберегли давню назву сучасного села Гологори як «містечко Дукля». Археологічні дослідження, проведені в 60-х рр. XX століття, виявили тут поселення висоцької, липецької та черняхівської культур XI—XIII ст.[2]

Історія[ред. | ред. код]

Дукля (Гологори) — одне із найдавніших поселень Галичини. Перша згадка про «Княжі Голі гори» і «Рожене поле» була в літописі за 1099 р. 1132 року місто Гологори згадано в літописах і хроніках. Належало до Звенигородського князівства, а 1140 року Звенигородський князь Володимир приєднав місто до Галицького князівства. Інший літопис розповідає, що року 1144 на Великому полі поблизу Гологір відбулася битва Київського князя Всеволода Олеговича з Володимиром Володаровичем.

Інтенсивного розвитку Гологори досягли в XV ст. Поселення Дукля стало важливим торговим центром, через який проходили торгові шляхи. В XVII—XVIII століттях тут проводилися великі кінні ярмарки, продавали велику рогату худобу.

Згадується село 14 лютого 1446 року в книгах галицького суду[3].

У 1469 р. Гологори одержали магдебурзьке право. З XVIII століття збереглися примірники печатки місцевої ратуші, на якій зображено руїни Гологірського замку.

Панорама села. Світлина з 1909 року

Справжнім лихом для міста і всієї округи були часті турецько-татарські набіги. У 1498 р. татари вкотре обложили замок. За переказами, в цьому бою загинув їхній воєначальник, улюблений ханський син. Жителі Гологір захоронили його прах на гірській вершині навпроти замку. Там же, на відзнаку перемоги у боротьбі з татарською навалою, спорудили пам'ятний знак. Це 5-метрова капличка 1670-х років, побудована у вигляді масивної колони, що стоїть на пагорбі, названому на честь св. Марка. За легендою, колона споруджена на честь перемоги над татарським загоном, що взяв замок в облогу. Сталося це у день св. Марка. Колона, що носить в народі назву «Марко», розташована при в'їзді в Гологори з лівого боку.

Гологори населяли українці, поляки і жиди (євреї). В 1895 р. Барон Гірш (нім. Hirsch) заснував у Гологорах приватну єврейську школу, яка отримала статус державної школи в 1901 р. Діяв заклад до 1939 р. Відвідували школу не лише юдеї, а й діти інших конфесій. Окрім грамоти, учнів тут вчили боднарській справі. У 1941 р. євреї в Золочівському районі були винищені нацистами.

Статус міста Гологори зберегли до 1939 р. У 1929 р. населення міста почало скорочуватись і становило на той час 2480 осіб. Покинуті в час війни давні будинки навколо ринкової площі розібрали для будівництва будівель райкому і райвиконкому у Красне, що було райцентром (1944—1959). Це остаточно знищило вигляд давнього міста, сліди земляних фортифікацій якого проглядаються донині. Руїни замку повністю розібрали для будівництва корівників, руїни яких видніються сьогодні.

Сьогодні в селі залишились лише храми Св. Юрія і Пресвятої Трійці. Є греко-католицька церква. Серед старих колгоспних споруд — бетоноване зерносховище округлої форми.

Околиці[ред. | ред. код]

Колона «Марко» в Гологорах

Під'їжджаючи з півночі трасою до Гологорів, ліворуч розташована Лиса Гора, що є природним заповідником. Висота гори — 420 м над р. м. Її західні та північні схили круті, південні та східні — пологі. Лиса Гора покрита лучно-степовою рослинністю, трапляються рідкісні види гірської рослинності: скабіоза блискуча (в Європі росте лише в Піренеях, Альпах і Карпатах) та козилець гірський. Виявлено відкасник будяколистий — одну з найрідкісніших рослин української флори, давній релікт і ендем, а також — сон-траву, підсніжник білий, горицвіт, котячі лапки карпатські, що занесені до Червоної книги України.

Село розташоване в межах мальовничого низькогірного пасма Гологори, вздовж якого поруч зі селом проходить Головний європейський вододіл.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Втрачені[ред. | ред. код]

Парафіяльний костел у містечку (арх. Франциск Ксаверій Кульчицький[4]) будувався у 17741790 роках, посвячений у 1828, зруйнований у 1950-х. Стиль — бароко. Його світлину можна побачити у праці «Przeszlość і zabytki województwa Tarnapolskiego» (S. XLVIII).

Гологірський замок[ред. | ред. код]

Окрасою міста був Гологірський замок — один з найдавніших на Галичині оборонних замків, збудований у XV ст. Замок мав чотирикутну форму, його оточували вали і рів з водою. До нього можна було увійти лише через підйомний міст. Замок мав таємний вихід у лісі біля с.Гологірки.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Дідичі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Золочівський район
  2. Гупало В. Звенигород і Звенигородська земля у ХІ–ХІІІ століттях (соціоісторична реконструкція). – Львів, 2014. – С. 445.
  3. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.148, № 1669 (лат.)
  4. Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 215.
  5. Kazimierz Przyboś (opracował). Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieków. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987. — S. 42. — ISBN 83-04-0251213-4 całość, ISBN 83-04-01814-4. (пол.)
  6. Kazimierz Przyboś (opracował). Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieków… — S. 333.
  7. Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 57.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]