Муніципальне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Муніципа́льне право — комплексна галузь публічного права в окремих національних правових системах; наука і навчальна дисципліна про місцеве самоврядування.

Деякі автори вважають муніципальне право підгалуззю конституційного[1].

Назва[ред.ред. код]

Поняття «муніципальне право» походить від «муніципалітет», а останнє, в свою чергу, від лат. municipium — самоврядна громада. Конституція України не вживає терміну «муніципалітет», використовуючи замість нього поняття «місцеве самоврядування» і «комунальна власність».

Але термін «комунальне право» з деяких причин не сприймається в Україні. В юридичній, науковій, навчальній та іншій літературі в основному вживається термін «муніципальне право». Відповідну назву мають навчальні дисципліни у вищих навчальних закладах.

Аналогічну назву ця галузь має у Великій Британії, Іспанії, Російській Федерації, США та в інших країнах.

Комунальним правом цю галузь називають у Німеччині та на півночі Європи.

Крім того, послуговуються словосполученням «локальна демократія».

Муніципальне право як наука[ред.ред. код]

Предметом муніципального права є місцеве самоврядування як відносно самостійний вид суспільних відносин, пов'язаних з організацією і здійсненням влади територіальними громадами.

Систему муніципального права складають його інститути і норми.

Основними інститутами муніципального права України є:

 — інститут загальних засад місцевого самоврядування;
 — інститут територіальних громад;
 — інститут форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад: місцевих виборів, місцевих референдумів та інших форм безпосередньої демократії;
 — інститут представницьких органів місцевого самоврядування (рад);
 — інститут виконавчих органів місцевого самоврядування;
 — інститут сільських, селищних, міських голів;
 — інститут органів самоорганізації населення;
 — інститут територіальних основ місцевого самоврядування;
 — інститут комунальної власності;
 — інститут фінансових основ місцевого самоврядування;
 — інститут об'єднань органів місцевого самоврядування;
 — інститут гарантій місцевого самоврядування;
 — інститут юридичної відповідальності органів і посадових осіб системи місцевого самоврядування.

З 1990 року у вітчизняній науці розпочалися системні дослідження проблем місцевого самоврядування, поступово сформувалася вітчизняна школа муніципального права, представниками якої є такі вчені, як М. Баймуратов, Ю. Бальцій, О. Батанов, В. Борденюк, Т. Буряк, І. Бутко, М. Воронов, Р. Давидов, І. Дробуш, В. Кампо, А. Коваленко, М. Корнієнко, В. Кравченко, П. Любченко, М. Орзіх, В. Погорілко, О. Грієшкіна, М. Тухтинський, О. Фрицький, Г. Чапала та інші вчені.

Вітчизняні теорія та методологія самоврядування знаходяться на стадії формування. Їм поки що бракує ґрунтовних досліджень з проблематики муніципального права.

Джерела муніципального права[ред.ред. код]

Джерелами муніципального права України є:

До числа міжнародних стандартів місцевого самоврядування, або ж інтернаціональних джерел муніципального права, належать:

  • Європейська хартія місцевого самоврядування 1985
  • Всесвітня декларація місцевого самоврядування 1985–1993[3]
  • Європейська типова конвенція про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980[4]
  • Маастрихтський договір 1993
  • Європейська хартія урбанізму 1993[5]
  • Декларація про принципи місцевого самоврядування в державах — учасницях Співдружності Незалежних Держав 1994[6]
  • багато інших документів.

Теорії місцевого самоврядування[ред.ред. код]

Формування науки про місцеве самоврядування — складний діалектичний процес, який спирається на різноманітні соціальні ідеї та наукові теорії (концепції) про походження місцевого самоврядування.

Серед таких концепцій, передусім, громадівська і державницька, а також різноманітні комбіновані підходи.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела цієї статті[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]