Обадія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Обадія
[[Файл:
Davestar
Обадія]]
Час на посаді:
приблизно 790 рік — приблизно 809 рік
Монарх   ха-мелех, хамалех (бек)
Попередник невідомий
Наступник Єзекія

Народився друга половина VIII ст.
Помер початок IX ст.
Національність єврей

Династія Буланіди
Звання бей Хазарського каганату
Релігія юдаїзм

Обадія (Обадій, Овадія; івр. עבדיה‎) (кін. VIII — 1-ий дес. IX ст.) — нащадок Булана, засновник династії хазарських (інше написання - хозарських) царів (беків). З його ім'ям пов'язаний другий (остаточний) етап закріплення в Хазарії юдаїзму.

Час правління визначається залежно від датування акту юдаїзації. У вітчизняній літературі його прийнято визначати періодом після останнього набігу хазар на Закавказзя в 799 році і до кінця правління халіфа Гаруна Ар-Рашида — 809 року[1]. На початку IX ст. в Хазарії стався державний переворот під керівництвом Обадії[2]. Владу захопила юдейська община (рахдонітів[3][4]), яка поставила поряд з каганом-тюрком царя-юдея[5].

Реформи "Відновлення царства"[ред.ред. код]

Релігійна реформа[ред.ред. код]

Ха-мелех Обадія провів великі реформи. У релігійній області встановив ортодоксальну раввіністичну форму юдаїзму. Збудував синагоги і школи. Запросив в країну єврейських мудреців, встановивши їм щедру плату. Вони познайомили місцеву знать з Мішною й Талмудом. За даними арабських джерел, зокрема Аль-Масуді[6], юдейська релігія стала пануючою в каганаті за часів халіфа Гаруна ар-Рашида, отже, Обадія почав свою реформаторську діяльність десь на рубежі VIII і IX вв. — через декілька років після початку панування на троні. Батько його, останній язичницький каган Хазарії, помер приблизно в 790 р., про що збереглася звістка в «Житії Іоанна Готського»[7].

Цар Йосип (нащадок Обадії) у своєму листі до Хасдаї ібн-Шафрута (близько 960 р.) розповідає про свого прародителя Обадію наступне: «Потім явився цар з його (Булана) онуків, на ім'я Обадія, який відновив царство і зміцнив справжню віру; він побудував синагоги і учбові дома, зібрав учених Ізраїлю, дав їм срібло і золото, і вони пояснили йому 24 книги священного писання, Мішну, Талмуд і збірки святкових молитов, будучи богобоязливим, люблячим Тору і справжнім служителем Господа, да почиє на ньому дух Божий»[8].

Політична реформа[ред.ред. код]

У політичній області став засновником системи подвійного правління, при якій за номінальними правителями країни каганами залишилися тільки символічні функції, а керівництво державою здійснювали їх заступники — нащадки Обадії. Юдаїзм, таким чином, став релігією правлячого дому.

Каган (хакан) перетворився на харизматично-релігійного сакрального живого бога, який проте, не мав ніякої влади, а його іменем правив цар (ха-мелех, бек). Хакан став своєрідним талісманом юдейської Хазарії, якого боготворили коли країна процвітала, і вбивали за перших негараздів, замінюючи сином чи братом[9].

Після прийняття юдаїзму Обадією і його оточенням «стали стікатися до нього юдеї з різних мусульманських країн і з Руму», — відмітив Аль-Масуді[10]. Слід сказати, що вже при Булані, що зробив спробу впровадити юдаїзм в Хазарії, багато євреїв переселилося в Східне Передкавказзя з Ірану під тиском мусульман. Євреї, що знову прибувають, гнані в християнських і в мусульманських країнах, швидко заселили цілі квартали хазарських міст, особливо кримських. Велика кількість їх осіла й в Ітилі. Вони щільним кільцем оточили трон Обадії та його наступників, що зробило каганат синкретичною культурно, та юдейською за політикою, державою.

Для своєї династії встановив прогресивний порядок престолонаслідування: замість традиційного «лествичного» принципу від старшого брата до молодшого, трон став передаватися строго від батька до сина. Проте, після правління сина Обадії, Єзекії і онука Манассії, його лінія завершилася і трон перейшов до брата Обадії Ханукки[11]. Є підстави вважати, що це сталося внаслідок швидкої загибелі перших царів через опір частини хазарської знаті новим порядкам.

Протиюдейська війна, відділення кабарів[ред.ред. код]

Усі, хто не прийняв юдаїзм, у тому числі християни і мусульмани, об'єдналися проти уряду, почалася громадянська війна, про яку через 100 років писав Костянтин Порфірогенет : «Коли у них сталося відділення від їх влади і зайнялася міжусобна війна, перша влада взяла верх, і одні з повсталих були перебиті, інші втікли і оселилися з тюрками (можливо, маються на увазі мадяри) в нинішній печенізькій землі, уклавши взаємну дружбу і діставши назву кабарів»[12][13]. Міжусобиця ослабила державу в цілому. Так, після репресій, зроблених проти кримських християн хазарським каганом, після ліквідації Готської митрополії Крим відколовся від Хазарії, і його приєднала до себе Візантія. Хазарам-юдеям довелося з цим змиритися, оскільки антиюдейськи налаштовані феодали і союзні з ними угорці тривожили царя навіть на його власній землі. У відповідь на це, каган зруйнував один з найпрекрасніших замків у своїй державі — Правобережний, який належав, мабуть, булгарину-неюдею[14].

Цілком допустимо, що каган Обадія, обертаючи знать в юдаїзм, прагнув не лише до протиставлення своєї держави двом великим державам (імперії і халіфату), але і до послаблення (але не знищення сакралізіції) язичницьких пут сакралізації влади (династії Ашина), що дало б йому реальну можливість боротися за владу в хазарській державі.

Ймовірно, саме тому Йосип і написав, що Обадія «поправив царство», тобто, на його думку, дещо відрегулював стосунки кагана зі своїми підданими, помимо відновлення юдейських обрядів та побудови в містах синагог.

Сумніви, щодо історичності Обадії[ред.ред. код]

Деякі дослідники, наприклад К. Цукерман, заперечують реальність Обадії як історичної фігури, на тій основі, що він не згаданий в короткому списку хазарських царів (твір Ієгуди Барселонця, XII століття)[15]. Проте ця точка зору не є загальноприйнятою.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Nikolaevich., Gumilev, Lev (2011). Drevni︠a︡i︠a︡ Rusʹ i Velikai︠a︡ stepʹ. Aĭris-Press. ISBN 9785811241729. OCLC 785986507. 
  2. Anatolìjovič., Rubel, Vadim (2002). Ìstorìâ seredn'ovìčnogo shodu. "Libìd'". ISBN 9660602340. OCLC 749220551. 
  3. Nikolaevich., Gumilev, Lev (2011). Drevni︠a︡i︠a︡ Rusʹ i Velikai︠a︡ stepʹ. Aĭris-Press. ISBN 9785811241729. OCLC 785986507. 
  4. Alan., Brook, Kevin (2010, ©2006). The Jews of Khazaria. Rowman & Littlefield. ISBN 0742549828. OCLC 505472499. 
  5. Nikolaevich., Gumilev, Lev (2011). Drevni︠a︡i︠a︡ Rusʹ i Velikai︠a︡ stepʹ. Aĭris-Press. ISBN 9785811241729. OCLC 785986507. 
  6. Masʻūdī, Abu l-Chasan ʻAli Ibn al-Chusajn Ibn ʻAli al-; Mikulʹskij, Dmitrij Valentinovič (2002). Zolotye kopi i rossypi samocvetov istorija abbasidskoj dinastii (749-947 gg.) (Russian). Moskva: Natalis. ISBN 5806200582. 
  7. Источники книг. Википедия (ru). Процитовано 2017-06-07. 
  8. Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. Википедия (ru). 2016-12-17. Процитовано 2017-06-05. 
  9. Anatolìjovič., Rubel, Vadim (2002). Ìstorìâ seredn'ovìčnogo shodu. "Libìd'". ISBN 9660602340. OCLC 749220551. 
  10. Valentinovič, Mikulʹskij, Dmitrij (2002). Zolotye kopi i rossypi samocvetov istorija abbasidskoj dinastii (749-947 gg.). Natalis. ISBN 5806200582. OCLC 249061114. 
  11. Nikolaevich., Gumilev, Lev (2011). Drevni︠a︡i︠a︡ Rusʹ i Velikai︠a︡ stepʹ. Aĭris-Press. ISBN 9785811241729. OCLC 785986507. 
  12. East), Constantine VII Porphyrogenitus (Emperor of the; Moravcsik, Gyula (1967). Constantine Porphyrogenitus de Administrando Imperio (el). Dumbarton Oaks. ISBN 9780884020219. 
  13. Этапы становления иудаизма в Хазарском каганате. www.sir35.ru. Процитовано 2017-06-07. 
  14. Nikolaevich., Gumilev, Lev (2011). Drevni︠a︡i︠a︡ Rusʹ i Velikai︠a︡ stepʹ. Aĭris-Press. ISBN 9785811241729. OCLC 785986507. 
  15. Цукерман, К. (2003). Про дату навернення хозар до юдаїзму й хронологію князювання Олега та Ігоря // Ruthenica. http://history.org.ua (Українською). 

Джерела[ред.ред. код]