Обадія
| Обадія | |
|---|---|
 Davestar | |
| приблизно 790 рік — приблизно 809 рік | |
| Монарх | ха-мелех, хамалех (бек) |
| Попередник | невідомий |
| Наступник | Єзекія |
| Народився |
друга половина VIII ст. |
| Помер |
початок IX ст. |
| Національність | єврей |
| Династія Буланіди | |
| Звання | бей Хазарського каганату |
| Релігія | юдаїзм |
Обадія (Обадій, Овадія; івр. עבדיה) (кін. VIII — 1-ий дес. IX ст.) — нащадок Булана, засновник династії хазарських (інше написання — хозарських) царів (беків). З його ім'ям пов'язаний другий (остаточний) етап закріплення в Хазарії юдаїзму.
Час правління визначається залежно від датування акту юдаїзації. У вітчизняній літературі його прийнято визначати періодом після останнього набігу хазар на Закавказзя в 799 році і до кінця правління халіфа Гаруна Ар-Рашида — 809 року[1]. На початку IX ст. в Хазарії стався державний переворот під керівництвом Обадії[2]. Владу захопила юдейська община (рахдонітів[1][3]), яка поставила поряд з каганом-тюрком царя-юдея[1].
Реформи «Відновлення царства»[ред. | ред. код]
Релігійна реформа[ред. | ред. код]
Ха-мелех Обадія провів великі реформи. У релігійній області встановив ортодоксальну раввіністичну форму юдаїзму. Збудував синагоги і школи. Запросив в країну єврейських мудреців, встановивши їм щедру плату. Вони познайомили місцеву знать з Мішною й Талмудом. За даними арабських джерел, зокрема Аль-Масуді[4], юдейська релігія стала пануючою в каганаті за часів халіфа Гаруна ар-Рашида, отже, Обадія почав свою реформаторську діяльність десь на рубежі VIII і IX вв. — через декілька років після початку панування на троні. Батько його, останній язичницький каган Хазарії, помер приблизно в 790 р., про що збереглася звістка в «Житії Іоанна Готського»[5].
Цар Йосип (нащадок Обадії) у своєму листі до Хасдаї ібн-Шафрута (близько 960 р.) розповідає про свого прародителя Обадію наступне: «Потім явився цар з його (Булана) онуків, на ім'я Обадія, який відновив царство і зміцнив справжню віру; він побудував синагоги і учбові дома, зібрав учених Ізраїлю, дав їм срібло і золото, і вони пояснили йому 24 книги священного писання, Мішну, Талмуд і збірки святкових молитов, будучи богобоязливим, люблячим Тору і справжнім служителем Господа, да почиє на ньому дух Божий»[6].
Політична реформа[ред. | ред. код]
У політичній області став засновником системи подвійного правління, при якій за номінальними правителями країни каганами залишилися тільки символічні функції, а керівництво державою здійснювали їх заступники — нащадки Обадії. Юдаїзм, таким чином, став релігією правлячого дому.
Каган (хакан) перетворився на харизматично-релігійного сакрального живого бога, який проте, не мав ніякої влади, а його іменем правив цар (ха-мелех, бек). Хакан став своєрідним талісманом юдейської Хазарії, якого боготворили коли країна процвітала, і вбивали за перших негараздів, замінюючи сином чи братом[2].
Після прийняття юдаїзму Обадією і його оточенням «стали стікатися до нього юдеї з різних мусульманських країн і з Руму», — відмітив Аль-Масуді[7]. Слід сказати, що вже при Булані, що зробив спробу впровадити юдаїзм в Хазарії, багато євреїв переселилося в Східне Передкавказзя з Ірану під тиском мусульман. Євреї, що знову прибувають, гнані в християнських і в мусульманських країнах, швидко заселили цілі квартали хазарських міст, особливо кримських. Велика кількість їх осіла й в Ітилі. Вони щільним кільцем оточили трон Обадії та його наступників, що зробило каганат синкретичною культурно, та юдейською за політикою, державою.
Для своєї династії встановив прогресивний порядок престолонаслідування: замість традиційного «лествичного» принципу від старшого брата до молодшого, трон став передаватися строго від батька до сина. Проте, після правління сина Обадії, Єзекії і онука Манассії, його лінія завершилася і трон перейшов до брата Обадії Ханукки[1]. Є підстави вважати, що це сталося внаслідок швидкої загибелі перших царів через опір частини хазарської знаті новим порядкам.
Протиюдейська війна, відділення кабарів[ред. | ред. код]
Усі, хто не прийняв юдаїзм, у тому числі християни і мусульмани, об'єдналися проти уряду, почалася громадянська війна, про яку через 100 років писав Костянтин Порфірогенет: «Коли у них сталося відділення від їх влади і зайнялася міжусобна війна, перша влада взяла верх, і одні з повсталих були перебиті, інші втекли і оселилися з тюрками (можливо, маються на увазі мадяри) в нинішній печенізькій землі, уклавши взаємну дружбу і діставши назву кабарів»[8][9]. Міжусобиця ослабила державу в цілому. Так, після репресій, зроблених проти кримських християн хазарським каганом, після ліквідації Готської митрополії Крим відколовся від Хазарії, і його приєднала до себе Візантія. Хазарам-юдеям довелося з цим змиритися, оскільки антиюдейськи налаштовані феодали і союзні з ними угорці тривожили царя навіть на його власній землі. У відповідь на це, каган зруйнував один з найпрекрасніших замків у своїй державі — Правобережний, який належав, мабуть, булгарину-неюдею[1].
Цілком допустимо, що каган Обадія, обертаючи знать в юдаїзм, прагнув не лише до протиставлення своєї держави двом великим державам (імперії і халіфату), але і до послаблення (але не знищення сакралізіції) язичницьких пут сакралізації влади (династії Ашина), що дало б йому реальну можливість боротися за владу в хазарській державі.
Ймовірно, саме тому Йосип і написав, що Обадія «поправив царство», тобто, на його думку, дещо відрегулював стосунки кагана зі своїми підданими, окрім відновлення юдейських обрядів та побудови в містах синагог.
Сумніви, щодо історичності Обадії[ред. | ред. код]
Деякі дослідники, наприклад К. Цукерман, заперечують реальність Обадії як історичної фігури, на тій основі, що він не згаданий в короткому списку хазарських царів (твір Ієгуди Барселонця, XII століття)[10]. Проте ця точка зору не є загальноприйнятою.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Nikolaevich., Gumilev, Lev (2011). Drevni︠a︡i︠a︡ Rusʹ i Velikai︠a︡ stepʹ. Aĭris-Press. ISBN 9785811241729. OCLC 785986507.
- ↑ а б Anatolìjovič., Rubel, Vadim (2002). Ìstorìâ seredn'ovìčnogo shodu. "Libìd'". ISBN 9660602340. OCLC 749220551.
- ↑ Alan., Brook, Kevin (2010, ©2006). The Jews of Khazaria. Rowman & Littlefield. ISBN 0742549828. OCLC 505472499.
- ↑ Masʻūdī, Abu l-Chasan ʻAli Ibn al-Chusajn Ibn ʻAli al-; Mikulʹskij, Dmitrij Valentinovič (2002). Zolotye kopi i rossypi samocvetov istorija abbasidskoj dinastii (749-947 gg.) (Russian) . Moskva: Natalis. ISBN 5806200582.
- ↑ Артамонов, М. И. (2002). История хазар (рос.). Филологический факультет СПбГУ. ISBN 5811403771.
- ↑ Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона (рос.).
- ↑ Valentinovič, Mikulʹskij, Dmitrij (2002). Zolotye kopi i rossypi samocvetov istorija abbasidskoj dinastii (749-947 gg.). Natalis. ISBN 5806200582. OCLC 249061114.
- ↑ East), Constantine VII Porphyrogenitus (Emperor of the; Moravcsik, Gyula (1967). Constantine Porphyrogenitus de Administrando Imperio (гр.). Dumbarton Oaks. ISBN 9780884020219.
- ↑ Этапы становления иудаизма в Хазарском каганате. www.sir35.ru. Архів оригіналу за 29 травня 2017. Процитовано 7 червня 2017.
- ↑ Цукерман, К. (2003). Про дату навернення хозар до юдаїзму й хронологію князювання Олега та Ігоря // Ruthenica (PDF). http://history.org.ua (Українською) .
Джерела[ред. | ред. код]
- Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. — К., 2002
- Цукерман К. Про дату навернення хозар до юдаїзму й хронологію князювання Олега та Ігоря // Ruthenica. — Т. ІІ. — К., 2003. — № 2
- Артамонов М. И. История хазар. — Л.,1962.
- Львова З. А. Данные булгарской летописи Гази-Барадж тарихы
- Обадия, царь хазарский // Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. — СПб., 1908—1913.
- Гумилëв Л. Н. Древняя Русь и Великая степь — М., 1989.
| ||||||||||||||||||||||||
