Окремий морський курінь ім. Сагайдачного

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Окремий морський курінь ім. Сагайдачного
На службі 1917лютий 1918
Країна УНР УНР
Вид військово-морські сили
Тип піхота
Чисельність 612
Війни/битви Січневе повстання
Командування
Командир підполковник Плещук

Окремий морський курінь ім. Сагайдачного ― українське військове піхотне утворення.

Організований 1917 року на основі севастопольського флотського півекіпажу підполковника Володимира Савченка-Більського. Чисельність куреня ― 612 офіцерів та матросів.

Командир ― підполковник Плещук, також у складі куреня були відомі діячі українського руху на Чорному морі: боцман Іван Прокопович, штурман Іван Усенко, прапорщик морської піхоти Дмитро Величко, мічман (або прапорщик) Д. Дежур, голова Севастопольської української чорноморської громади прапорщик Яким Христич, секретар громади однорічник Михайло Михайлик. 24 листопада (за іншими відомостями 9 листопада[1]) 1917 був відправлений до Києва задля посилення військової моці Української Центральної Ради. Разом із куренем до Києва прибули підполковники Савченко-Більский і Вадим Богомолець та прапор, який незадовго до цього піднімали на лінкорі «Воля». На ньому була зображена жінка, як уособлення України, та містився напис «Не плач Мамо, не журися, Твої сини на морі добувають Тобі Волю — усміхнися»[2].

Саме морякам довелося вперше репрезентувати українську збройну силу перед іноземними військовими аташе. Коли восени 1917 до Києва прибули військові місії країн Антанти, український уряд вислав їм назустріч почесну варту з 60 матросів під проводом ад'ютанта генерального секретаря військових справ Юрія Гасенка[3].

У середині січня 1918 більшість вояків куреня була демобілізована, у складі залишилося лише 225 моряків. Трохи згодом вони взяли активну участь у боях з червоногвардійцями на Подолі, щонайменше 3 вояків у цих боях були вбиті. Коли війська Центральної Ради у ніч з 8 на 9 лютого були вимушені покинути місто, курінь, із незрозумілих причин чомусь залишився. Після того як до Києва зайшли більшовицькі війська, вояки підрозділу були замкнуті в Оперному театрі, 12 чи 15 із них (переважно керівників та старшин) згодом були страчені, решту вивезли у невідомому напрямку[4][5]. Від інших українізованих морських частин, як згадував Святослав Шрамченко, мало що залишилось: «Упали перші вартові українського моря. Кров'ю припечатали відродження княжого й козацького панування на Чорнім морі».

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Тинченко, Я. Військово-морські сили України. 1917—1921 рр. — К. : Темпора, 2012. — 116 с. — ISBN 9786175690161.