Пароізоляція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Пароізоля́ція (англ. vapor barrier) — захист огороджувальних конструкцій будинків і споруд від проникнення водяної пари або конденсованої вологи[1]. На відміну від гідроізоляції пароізоляція перешкоджає проникненню пари, а не рідини.

Пароізоляцією запобігають перезволожуванню і загниванню матеріалів конструкцій, втраті ними міцності або теплоізоляційних властивостей. Пароізоляція сприяє нормальній експлуатації будинків і споруд, підвищує надійність і довговічність споруд.

Для пароізоляції використовують рулонні матеріали (пергамін, руберойд, толь), бітумні мастики й емульсії, полімерні та олійні фарби, полімерні плівкові матеріали (геосинтетики або ПВХ мембрани), щільні штукатурки тa інші матеріали, що їх наносять на внутрішню поверхню зовнішніх стін, горищних і міжповерхових (над вологими приміщеннями) перекриттів, безгорищних покриттів.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • ДСТУ Б А.1.1-29-94 ССНБ. Мастики покрівельні, гідро- і пароізоляційні та приклеювальні. Терміни і визначення.

Посилання[ред.ред. код]