Патті Дьюк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Патті Дьюк
англ. Patty Duke
Patty Duke 1975.JPG
Народилася 14 грудня 1946(1946-12-14)[1][2][3][3][4]
Elmhurst[d], Квінз, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США або Квінз, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США
Померла 29 березня 2016(2016-03-29)[5][1][3][3] (69 років)
Коур-д'Ален, Кутенай, Айдахо, США
·сепсис
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Діяльність телеактор[d], кіноактор, співак, політик, актор театру[d], профспілковий діяч[d]
У шлюбі з John Astin[d]
Діти Шон Астін
Mackenzie Astin[d]
Нагороди
Сторінка в Інтернеті officialpattyduke.com

Патті Дьюк (англ. Patty Duke, *14 грудня 1946 — †29 березня 2016) — американська акторка та співачка, володарка премій «Оскар», «Золотий глобус» та «Еммі».

Ранні роки[ред. | ред. код]

Анна Мері «Патті» Дьюк (англ. Anna Marie «Patty» Duke) народилася 14 грудня 1946 в нью-йоркському районі Квінс, в родині касирки Френсіс і водія таксі Джона Патріка Дьюка. Її батько був ірландцем, а бабуся по материнській лінії — німкенею.

Її сім'я була не дуже вдалою: батько страждав від алкоголізму, а у матері були часті депресії і до того ж вона була схильна до насильства. Коли Анні Мері виповнилося шість років її мати пішла від чоловіка, забравши дочку з собою.

У восьмирічному віці Дьюк виявили агенти Джон і Етель Росс, що розгледіли в ній талант і вирішили зробити з неї маленьку акторку. Вони ж в той час стали фактично опікунами для неї, і змінили її ім'я на сценічне Патті Дьюк, сподіваючись, що вона досягне такого ж успіху, як Патті Маккормак.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Її акторська кар'єра почалася на телебаченні в одній з мильних опер. Перша головна роль Патті Дьюк була в бродвейській п'єсі «Створивши диво», яку вона грала протягом двох років. У 1962 вийшла екранізація п'єси також з Дьюк в головній ролі, яка принесла їй премію «Оскар» як «найкращої акторки другого плану», а також «Золотий глобус» як найкращій акторці. У 1963 стала ведучою своєї власної телевізійної програми «Шоу Патті Дьюк», яка протрималася в ефірі три сезони і принесла їй першу номінацію на «Еммі».

Але незважаючи на успішну кар'єру, в особистому житті у Дьюк були проблеми. Її агенти, Джон і Етель Росс, фактично керували її життям і заробітками. Патті Дьюк і її мати отримували від них тільки жалюгідні копійки на життя. До того ж, завдяки їм у житті юної акторки з'явився алкоголь, через який в майбутньому у неї були великі проблеми. Вільної від своїх агентів вона стала лише у вісімнадцятирічному віці.

У 1960-х Патті Дьюк зайнялася музичною кар'єрою, записавши кілька пісень, які потрапили в Top 40, серед яких «Do not Just Stand There» в 1965 і «Dona Dona» в 1968. У 1970 вона отримала свою першу премію «Еммі» за роль у телевізійному фільмі «Мій дорогий Чарлі». У наступні роки Дьюк в основному працювала на телебаченні, з'явившись у великій кількості телефільмів і серіалів, при цьому знявшись лише кілька разів на великому екрані. Найбільш знаменитими її кіноролями тих років стали Наталі Міллер у фільмі «Я, Наталі» (1969), за яку вона була удостоєна другої премії «Золотого глобуса», а також Рита у фільмі «Рой» (1978).

У 1977 вона стала володаркою другої премії «Еммі» за роль у міні-серіалі «Капітани і королі», а в 1980 знову отримала цю премію за роль у телевізійній версії фільму «Створивши диво». У 1985 Дьюк була обрана президентом Гільдії екранних акторів, на посаді якого була до 1988.

У 2002 акторка з'явилася на Бродвеї в ролі тітки Еллер в мюзиклі «Оклахома!». У грудні 2007 вона була нагороджена почесним докторським ступенем Університету Північної Флориди за свою роботу в області психічного здоров'я людини.

Патті Дьюк є автором автобіографії «Call Me Anna» (1987) і «Brilliant Madness: Living with Manic Depressive Illness» (1992).

Особисте життя[ред. | ред. код]

У віці 18 років Патті Дьюк вийшла заміж за режисера Гаррі Фалка, якому в той час був 31 рік. В цей же час у неї почалися проблеми з алкоголем, які також супроводжувалися кількома спробами самогубства. Це призвело до того, що через чотири роки шлюб розпався. У 1970-ті у акторки були романтичні стосунки з актором Джоном Астіном. Вона також зустрічалася з сином Люсіль Болл Дезі Арназом, відносини з яким були дуже недовговічні, так як мати Дезі активно виступала проти цього.

У 1970 вона вийшла заміж за промоутера Майкла Телла, шлюб з яким був анульований через два тижні. Незабаром Патті Дьюк заявила, що вагітна. У пресі повідомлялося, що батьком дитини є Дезі Арназ, хоча сама Дьюк стверджувала, що Джон Астін. 25 лютого 1971 вона народила свого первістка Шона Астіна.

У 1972 Дьюк вийшла заміж за Джона Астіна, який визнав Шона своїм сином, а в 1973 акторка народила від нього другого сина, Маккензі Астіна. Під час шлюбу Астін і Дьюк багато працювали разом. Акторка навіть додала до свого імені прізвище чоловіка. У 1985 Патті Дьюк розлучилася з Джоном Астіном, і, через рік, в третій раз вийшла заміж, за сержанта Майкла Пірса і переїхала в штат Айдахо, де вони разом займалися вихованням її молодшого сина.

У 1982 у неї було діагностовано біполярний афективний розлад, але завдяки своєчасному і якісному лікуванню її здоров'я з часом нормалізувався.

Вона померла від сепсису під час розриву кишечника.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Патті Дьюк (1959)
  • Country Music Holiday, regia di Alvin Ganzer (1958)
  • La divina (The Goddess), regia di John Cromwell (1958)
  • Divieto d'amore (Happy Anniversar), regia di David Miller (1959)
  • Delitto in quarta dimensione (4D Man), regia di Irvin S. Yeaworth Jr. (1959)
  • Anna dei miracoli]] (The Miracle Worker), regia di Arthur Penn (1962)
  • Billie (film 1965)|Billie]], regia di Don Weis (1965)
  • The Daydreamer, regia di Jules Bass (1966)
  • La valle delle bambole (Valley of the Dolls), regia di Mark Robson (1967)
  • Me, Natalie, regia di Fred Coe (1969)
  • Quella casa sulla collina (My Sweet Charlie), regia di Lamont Johnson (1970)
  • A un passo dalla morte (You'll Like My Mother), regia di Lamont Johnson (1972)
  • Swarm (The Swarm), regia di Irwin Allen (1978)
  • By Design, regia di Claude Jutra (1982)
  • September Gun, regia di Don Taylor (1983)
  • Il dubbio degli dei (Willy/Milly), regia di Paul Schneider (1986)
  • A un passo dalla morte (Fight for Life), regia di Elliot Silverstein (1987)
  • The Hitch-Hikers, regia di Alan Bergmann (1989)
  • Amityville Horror — La fuga del diavolo (Amityville: The Evil Escapes), regia di Sandor Stern (1989)
  • Chi ha ucciso mia figlia? (A Killer Among Friends), regia di Charles Robert Carner (1991)
  • Прелюдія до поцілунку (Prelude to a Kiss), режисер Норман Рене (1992)
  • Kimberly, regia di Frederic Golchan (1999)
  • Wrong Turn, regia di Steve Danton (2003)
  • Bigger Than the Sky, regia di Al Corley (2005)
  • Colpo di fulmine (Falling in Love with the Girl Next Door), regia di Armand Mastroianni (2006)
  • The Four Children of Tander Welch, regia di Ashlon Langley (2007)

Нагороди[ред. | ред. код]

1963 — «Найкраща акторка другого плану» («Створивши диво»)
1963 — «Найкраща акторка» («Створивши диво»)
1970 — «Найкраща акторка в комедійному фільмі» («Я, Наталі»)
1970 — «Найкраща акторка в міні-серіалі або фільмі» («Мій дорогий Чарлі»)
1977 — «Найкраща акторка в міні-серіалі або фільмі» («Капітани і королі»)
1980 — «Найкраща акторка в міні-серіалі або фільмі» («Створивши диво»)

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]