Меріл Стріп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Меріл Стріп
Meryl Streep by Jack Mitchell.jpg
Меріл Стріп, друга половина 1970-тих рр
Ім’я при народженні Мері Луіз Стріп
Народження 22 червня 1949(1949-06-22) (66 років)
Самміт, Нью-Джерсі, США
Роки діяльності з 1971
Чоловік Дон Гамер (з 1978)
Діти 4
IMDb: ID 0000658
Сторінка в інтернеті merylstreeponline.net
Нагороди

Оскар(3), BAFTA(2), Еммі(2), Золотий глобус(8), SAG(2)

Commons-logo.svg Меріл Стріп у Вікісховищі
Меріл Стріп, 2014 рік

Ме́рі Луї́з «Ме́ріл» Стріп (англ. Mary Louise "Meryl" Streep, *22 червня 1949) — американська акторка, яка працює в театрі, на телебаченні та в кіно. Вона вважається однією з найкращих кіноактрис сучасної епохи.

Біографія[ред.ред. код]

Юність[ред.ред. код]

Мері Луїз Стріп народилася 22 червня 1949 року в Самміті[en] (штат Нью-Джерсі). Батько, Гаррі Вільям Стріп-молодший, — менеджер фармацевтичної компанії, мати Мері Вульф — художниця[1]. Крім Меріл, у родині зростали двоє її братів — Ден і Гаррі[2]. Родина належала до пресвітеріанської церкви, предки матері Меріл Стріп мали швейцарське, ірландське і британське громадянства, батька — нідерландське, його далекі предки були сефардами[3].

Все своє дитинство Меріл провела в боро Бернардсвілль[en], штат Нью-Джерсі, де навчалась у Вищій школі Бернардс[en][4]. 1971 року Стріп здобула ступінь бакалавра мистецтв за спеціалізацією «драма» в коледжі Вассар[en], де її викладачем недовгий час була актриса Джин Артур[5], і впродовж однієї чверті за обміном навчалася в Дартмутському коледжі[6]. Згодом акторка здобула ще й ступінь магістра образотворчого мистецтва[en] в Єльській школі драми[en][7]. Під час навчання в Єльській школі драми Стріп виконувала ролі різноманітних персонажів у місцевому театральному гуртку: від манірної Олени в шекспірівському «Сні в літню ніч» до 80-річної бабусі у виставі за п'єсою Крістофера Дюранга[en] і Альберта Іннаурато[en] «Ідіот Карамазов»[8].

Початок акторської кар'єри і перший «Оскар»[ред.ред. код]

Стріп розпочала кар'єру на сцені в 1971 році в п'єсі «Плейбой із Севільї». Після закінчення Єльської школи драми Стріп переїхала до Нью-Йорка, де грала в різних театральних постановках, в тому числі в тих, що демонструвалися на Нью-Йоркському шекспірівському фестивалі[en][9] спектаклях «Генріх V», «Приборкання норовливої» з Раулем Хулією в головній ролі і «Міра за міру», де партнерами Стріп були Сем Уотерстон і Джон Казале, з яким у актриси незабаром розпочався роман[2]. У 1975 році Стріп не пройшла кастинг на головну жіночу роль у фільмі «Кінг-Конг». Продюсер Діно де Лаурентіс, обговорюючи Стріп зі своїм сином італійською, сказав: «Навіщо ти надіслав мені цю свиню? Ця жінка настільки потворна…» і був шокований, коли актриса відповіла йому тією ж мовою: «Мені дуже шкода, що я розчарувала вас»[10].

1977 року Меріл Стріп вперше з'явилася в повнометражному фільмі — мелодрамі Фреда Циннеманна «Джулія», в якій виконала невелику роль Енн-Марі. В цьому фільмі вона грала поряд із Джейн Фондою та Ванессою Редґрейв. Фільм був прихильно прийнятий світовими кінокритиками і здобув три «Оскари» на 50-й церемонії вручення[11]. Через рік Меріл погодилася на роль Лінди у військовій драмі Майкла Чіміно «Мисливець на оленів». Як пізніше зізнавалася Стріп, вона дала згоду зіграти у фільмі тільки через те, що одну з головних ролей в ньому виконував її коханий Джон Казале, вже смертельно хворий. Також в ньому грав Роберт де Ніро. Актриса не була зацікавлена в самій ролі і говорила, що «їм була потрібна дівчина між двома хлопцями, і нею стала я»[12]. Фільм став подією, він був номінований на дев'ять «Оскарів» і виграв п'ять з них, в тому числі і в категорії «Найкращий фільм»[13]. Сама Меріл Стріп висувалася в номінації «Найкраща жіноча роль другого плану», але програла Меггі Сміт[13]. Крім премії Кіноакадемії, Стріп номінувалася і на «Золотий глобус», проте знову програла, цього разу Даян Кеннон[14]. Завдяки фільму до Стріп швидко прийшов успіх, як серед критиків, так і з комерційної точки зору. У захват від гри Стріп прийшов кінокритик Дан Жарден, сказавши, що «…Стріп — найкраща акторка всіх часів. назавжди»[15]. З ним погодився Вінсент Кенбі (The New York Times): «Меріл Стріп, яку давно визнали за її перевтілення на сцені нью-йоркських театрів, показала приголомшливу акторську гру …»[16].

Меріл Стріп, 1979 рік

Того ж року в мінісеріалі Марвіна Чомські[en] «Голокост» Стріп виконала роль німкені Інги Хельм, яка вийшла заміж за єврейського художника Карла Вайсса. Пізніше актриса зізналася: «Я погодилася через гроші. Я мала в них велику потребу і не приховую цього»[17]. Міні Серіал був позитивно визнаний кінокритиками і номінований на «Еммі» в п'ятнадцяти номінаціях (8 перемог) і три премії «Золотий глобус» (2 перемоги). За виконання ролі нещасної німкені Меріл Стріп стала володаркою першої премії «Еммі» в категорії «Найкраща жіноча роль в міні-серіалі або фільмі»[18]. Після повернення з Німеччини, де акторка знімалася в «Голокості», вона виявила, що стан Джона Казале сильно погіршився, й увесь свій час до його смерті доглядала за ним. Джон Казале помер від раку легенів 12 березня 1978 року[2].

1979 року Меріл Стріп з'явилася в трьох картинах: романтичній комедії Вуді Аллена «Мангеттен», політичному трилері Джеррі Шацберга «Спокушування Джо Тайнена[en]» і соціальній драмі Роберта Бентона «Крамер проти Крамера» з Дастіном Гофманом. Всі три фільми були дуже добре прийняті публікою і критиками і відзначені преміями. Останній фільм отримав дев'ять номінацій на «Оскар» і переміг у п'яти з них, включаючи «Найращий фільм». За роль дизайнера Джоани Крамер, яка судиться з чоловіком через п'ятирічну дитину, Меріл Стріп здобула першу в житті статуетку на 52-й церемонії вручення[13]; крім цього, Стріп стала лауреатом премії «Золотий глобус»[19]. Вінсент Кенбі назвав гру Стріп «однією з найбільш важливих за 1979 рік»[20], а Дон Вілмотт вважав, що «саме цей фільм зробив з Меріл Стріп справжню зірку»[21]. Примітно, що під час обговорення сценарію з продюсером Стенлі Джеффі, режисером Робертом Бентоном і партнером по знімальному майданчику Дастіном Хоффманом Стріп наполягала, щоб її героїня була ближчою до реальних жінок, які стикаються з розлученням і судом, і не була «занадто злою». Всі присутні погодилися з запропонованим актрисою варіантом, і сценарій заново переписали[22].

Другий «Оскар» і попит у Голлівуді[ред.ред. код]

Після успіху на «Оскарі» Меріл Стріп стала користуватися попитом у Голлівуді й отримувати безліч нових пропозицій про зйомки. Першою роллю актриси у 1980-х роках стала роль Сари Вудраф в мелодрамі Карела Рейша «Жінка французького лейтенанта» за класичним романом Джона Фаулза. Разом зі Стріп грав тоді ще актор-початківець Джеремі Айронс. Злагоджена акторська робота принесла Меріл Стріп першу премію BAFTA, другий «Золотий глобус» і третю номінацію на «Оскар», в якій актриса програла прославленій Кетрін Гепберн, що здобула рекордний 4-й «Оскар» в кар'єрі[23]. 1982 року на екрани світових кінотеатрів вийшла драма Алана Пакули «Вибір Софії» (екранізації однойменного роману Вільяма Стайрона), в якій Меріл Стріп зіграла польку Софію Завістовську, яка пережила нацистську окупацію й емігрувала до США. У новому житті героїню Стріп переслідувало відчуття провини за загибель дітей у таборі (після прибуття туди німецькі солдати надали їй вибір: убити одразу сина або доньку) і за батька, який був переконаним антисемітом. Все це привело Софію до трагічного кінця. За виконання цієї ролі Меріл Стріп здобула другу статуетку премії «Оскар» і третій «Золотий глобус»[24][25]. Авторитетний кінокритик Роджер Еберт так висловив свою думку про акторську гру Стріп:

Меріл Стріп чудова в ролі Софії. Вона не виглядає, не звучить і не сприймається як та Меріл Стріп, яку ми бачили раніше у фільмах «Мисливець на оленів», «Мангеттен» або «Жінка французького лейтенанта». Щось є в ній тут більш яскраве; тут вона веселіша і розкутіша, вона випромінює хороший настрій і грайливість перед тим, як почати розповідати Стінго про своє минуле. У бруклінських сценах Стріп має чарівну польсько-американську вимову (це перший акцент, який мені хотілося обійняти). У цьому фільмі вона втілює увесь спектр людських емоцій - без будь-яких зовнішніх ​​зусиль. Це одна з найбільш приголомшливих акторських робіт, природних і в той же час позбавлених будь-якої награності, які собі тільки можна уявити.

Роджер Еберт[26]

За словами рецензента The New York Times, Джанет Маслін, Стріп досягла майже неможливого, втіливши героїню Стайрона досить переконливо для глядача, але зберігши весь закладений письменником масштаб персонажа[27]. Успіх не полишив її й у наступній роботі в біографічному фільмі «Сілквуд», де вона виконала роль активістки Карен Сілквуд, працівниці фабрики з очищення плутонію, яка вступає в боротьбу з адміністрацією, винною у багатьох порушеннях технології і, як наслідок, в радіоактивному зараженні співробітників.

Меріл Стріп на церемонії вручення премії «Оскар», 1989 рік

1985 року Меріл Стріп перевтілилась в данську баронесу Карен фон Бліксен-Фінеке в драмі Сідні Поллака «З Африки». Фільм зібрав хорошу касу і безліч кінопремій, у тому числі сім «Оскарів» і три «Золотих глобуси»[28][29]. Сама Стріп номінувалася на обидві премії та обидва рази поступилася — Джеральдін Пейдж і Вупі Голдберг відповідно[28][29]. Попри велику кількість номінацій, світові критики переважно негативно сприйняли акторські роботи Роберта Редфорда. Більшість з них нарікали на відсутність «любовної хімії» між акторами, яка за сюжетом мала бути[30][31]. Впродовж наступних двох років Стріп з'явилася в двох не звернених до широкої публіки картинах за участю Джека Ніколсона — «Ревнощі» Майка Ніколса і "Будяк "Гектора Бабенка, у яких вона співала на екрані, вперше від часів телефільму «Секретна служба» (1977).

Драма Фреда Скепісі «Крик у темряві» (1988) принесла актрисі нові номінації на «Оскар» і «Золотий глобус» і єдиний в кар'єрі приз за найкращу жіночу роль Каннського кінофестивалю; актриса програла «Оскар» Джоді Фостер і «Золотий глобус» Фостер, Сіґурні Вівер і Ширлі Маклейн[32][33]. Стріп зіграла Лінді Чемберлен[en], засуджену за вбивство власної дитини[en], попри її твердження, що дитину викрала собака динго. Вінсент Кенбі назвав гру Стріп «незрівнянною»[34]; з ним погодився і Роджер Еберт, додавши, що «Стріп зіграла ризиковано, але впевнено»[35]. Два роки по тому на широкі екрани кінотеатрів вийшла трагікомедія Майка Ніколса «Листівки з краю безодні», в якій Стріп виконала роль актриси-наркоманки Сьюзан Вейл. Вчергове Стріп номінувалася на «Оскар» і «Золотий глобус», проте на обох церемоніях вручення статуетки дісталися іншим акторкам — Кеті Бейтс і Джулії Робертс відповідно[36][37]. Після виходу «Листівок» акторка планувала створити фільм «Тельма і Луїза» разом з подругою Голді Гоун, але через свою вагітність Стріп не змогла взяти участь у проекті, і розробка картини відійшла до Рідлі Скотта[38].

Біограф Карен Холлінгер описала 1990-ті роки як «абсолютний спад популярності фільмів за участю Меріл Стріп»[39]. Перша половина 1990-х років виявилася найбільш невдалою в кар'єрі Меріл Стріп. Якщо за провальну комедію «Дияволиця[en]» акторку висували на «Золотий глобус», то надалі невдачі переслідували Стріп по п'ятах. У першій половині 1990-х років Стріп зіграла в таких провальних, згідно з відгуками кінокритиків, картинах, як «Захищаючи твоє життя[en]» (1991), «Смерть їй личить» (1992), «Будинок духів[en]» (1993), «Дика річка[en]» (1994). Єдиним успішним проектом серед них була драма Клінта Іствуда «Мости округу Медісон», в якій актриса перевтілилася в добропорядну італійку Франческу Джонсон. Фільм Іствуда часто порівнюють з радянською мелодрамою Тетяни Ліознової «Три тополі на Плющисі[ru]»[40][41]. Роль Франчески Джонсон принесла Меріл Стріп вже стандартні номінації на премії «Оскар» і «Золотий глобус», і вчергове актриса поступилася Сьюзан Серендон і Шерон Стоун відповідно[42][43]. Акторську гру Стріп у цьому фільмі високо оцінили провідні кінокритики світу. Репортерка газети The New York Times Джанет Маслін заявила, що «це найкраща роль Меріл Стріп за останні роки»; залишившись незадоволеним фільмом, критик San Francisco Chronicle[en] Мік Ласаль висловився так:

«Мости округу Медісон» належать Стріп. Навіть у такій недоробленій халтурі, як ця, - опинившись у фільмі, де їй не запропоновано нічого іншого, як чекати і дивуватися, - вона приковує до себе всю увагу і здається справжньою кожну хвилину, проведену на екрані. З іншою актрисою в головній ролі «Мости» взагалі було б нестерпно дивитися. У своєму нинішньому вигляді картина має цінність хоча б тому, що тут ми можемо споглядати Стріп довше, ніж в будь-якому іншому фільмі останніх років.

Мік Ласаль[44]

Ще однією стрічкою 90-х, що відбулася, стала телевізійна драма Джима Абрахамса «...Перше: не нашкодь[en]», яка здобула позитивні відгуки кінокритиків. Крім того, за виконання ролі люблячої матері Лорі Реймаллер Меріл Стріп номінувалася на премії «Золотий глобус» і «Еммі» в категорії «Найраща жіноча роль в міні-серіалі або телефільмі», однак поступилася Елфрі Вудард[en][45][46]. Успішними проектами Стріп кінця 90-х були «Кімната Марвіна» (номінація на «Золотий глобус»[47]) і «Справжні цінності» разом із «Музикою серця» (номінації на «Оскар»[48][49], «Золотий глобус» і премію Гільдії кіноакторів США[50][51] за обидва фільми). У «Кімнаті Марвіна» Стріп зіграла Лі, жінку, яка погодилася на трансплантацію кісткового мозку для рідної сестри, в «Справжніх цінностях» — смертельно хвору матір родини Галденів, а в «Музиці серця» — самотню шкільну вчительку Роберту Гуаспарі, яка намагається налагодити власне життя після зради чоловіка.

2000-ні[ред.ред. код]

2000-ні роки почалися для Меріл Стріп з озвучування Блакитної Феї в науково-фантастичній драмі Стівена Спілберга «Штучний розум». Того ж року, після двадцятирічної перерви, Стріп повернулася на сцену нью-йоркського театру Делакорте[en], де виконала роль Ірини Миколаївни Аркадіної у виставі за п'єсою Антона Чехова «Чайка[ru]». Режисером постановки старий старий друг Стріп Майк Ніколс, якого актриса довгий час переконувала поставити цей спектакль[52]. Постановка і акторська робота Меріл Стріп удостоїлися позитивних відгуків від преси: репортер The New York Times Бен Брентлі сказав, що «Стріп зобразила портрет комічної жорстокості і ніжного розуміння»[53].

Рік по тому актриса приступила до роботи над перетворенням у журналістку Сьюзан Орлеан[en] у трагікомедії Спайка Джонза[en] «Адаптація[en]», за роль якої Стріп отримала четверту статуетку премії «Золотий глобус», а також номінації на премії «Оскар» і BAFTA[54][55][56]. Стріп описала сценарій картини як «один з найбільш цікавих і неоднозначних сценаріїв … за останні роки»[57] і вкрай хотіла зіграти у фільмі перед тим, як її затвердили на цю роль[58]. Журналістка газети Access Atlanta Елеанор Рейнджел Гіллеспі сказала, що «Перевтілення Стріп — одне з найкращих цього року. Вона рухлива, елегантна і весела»[59], а Пітер Рейнер, критик газети New York Movies, сказав, що «… Стріп ще ніколи не була такою відкритою і чуттєвою, як тут»[60].

Меріл Стріп у Санкт-Петербурзі, 2004 рік

Того ж року Меріл Стріп з'явилася в драмі Стівена Долдрі[en] «Години», де її партнерами по знімальному майданчику були Ніколь Кідман і Джуліанн Мур. Фільм здобув велику кількість кіновинагород, а всі три акторки зібрали «урожай» схвальних відгуків критиків і спільну премію «Срібний ведмідь найкращій акторці» на 53-му Берлінському кінофестивалі[61]. Персонаж Стріп — літературний редактор Кларисса Воган, зайнята турботою про колишнього коханця Річарда, який вмирає від СНІДу. Акторку висували на премії «Золотий глобус» і BAFTA, однак на обох церемоніях вручення статуетки дісталися її колезі по фільму Ніколь Кідман[54][56]. Журналіст газети The Guardian Пітер Бредшоу свою думку про акторську гру Стріп висловив так:

Акторська гра Стріп найбільш логічно завершена з усіх трьох головних героїнь, вона повернулася до складної ролі, що вимагає зрілої майстерності. Подібні ролі в минулих голлівудських фільмах взагалі були її вотчиною. Нервово виснажена, розсіяна, змучена пристрастю, яку вона намагається видати за співчуття до іншої людини, вона з тужливим презирством до себе розуміє, що її власне життя витекло крізь пальці.

Пітер Бредшоу, [62]

Крім Бредшоу, позитивну думку про гру Стріп залишили Патрік Неш з сайту Three Movie Buffs («… Кідман і Стріп — блискучі акторки»)[63], Лі Джонсон з журналу Hollywood («… Але це Стріп, яка без будь-якої допомоги, вживається у свого персонажа настільки, що за найменшого руху ви бачите, що це — Кларисса»)[64] і Пітер Рейнер з газети New York Movies («Меріл Стріп показала хороший пробіг у цьому місяці: спочатку „Адаптація“…, а тепер „Години“, де її чутливість настільки виразна, що ви відчуваєте це, як ніби вона всередині вашої шкіри»)[65].

У 2003 році Меріл Стріп взяла участь у єдиному проекті — міні-серіалі Майка Ніколса «Янголи в Америці[en]», в якому акторка виконала чотири різні ролі — турботливої матері Ганни Пітт, американської шпигунки Етель Розенберг, рабина Ісидор Чемельвітц і янгола Австралії. За ці перевтілення Стріп стала володаркою другої статуетки «Еммі»[66] і п'ятого «Золотого глобуса». Через рік Стріп стала наймолодшою жінкою за всю історію існування Американського інституту кіномистецтва, яка здобула почесну премію «за життєві гідності»[67]. Того ж року акторка з'явилася в політичному трилері Джонатана Деммі[en] «Маньчжурський кандидат» (номінації на «Золотий глобус» і BAFTA), а також сімейній комедії Бреда Сілберлінга[en] «Лемоні Снікет: 33 нещастя[ru]».

Через два роки Меріл Стріп постала в образі Міранди Прістлі, владної дизайнерки і головної редакторки журналу «Подіум» у комедії Девіда Френкеля[en] «Диявол носить Прада» (2006), що зібрала в прокаті понад 300 млн доларів. Прототипом Прістлі була редакторка Анна Вінтур, яка дійсно існувала, у зв'язку з чим Стріп намагалася зробити свою героїню наближеною до справжнього образу; спеціально для картини актриса навіть сіла на дієту і схудла на 10 кілограмів[68]. Фільм добре прийняли кінокритики, які відзначали також акторську гру Меріл Стріп. Роб Гонсальвес з сайту EFilmCritic.com сказав, що «Стріп — набагато більша причина подивитися фільм, ніж всі його складові», а Джо Лозіто з сайту BigPictureBigSound.com висловив свою думку так: «Меріл Стріп додала цю роль до свого довгого списку акторських звитяг. Міранда вийшла ганебною і чуйною»[69]. Роль Прістлі принесла Стріп шосту статуетку «Золотого глобуса», а також номінації на премії «Оскар» та BAFTA[70][71][72].

Меріл Стріп, увесь склад фільму «Мамма міа!» і чотири учасники гурту ABBA на прем'єрі, Швеція, 2008 рік

2008 року режисерка Філліда Ллойд розпочала підготовку до зйомок мюзиклу «Мамма Міа!», На головну роль в якому запросила Меріл Стріп. Персонаж Стріп — матір-одиначка Донна, яка виховувала дочку Софі одна. Софі вирішує знайти свого батька, знаючи лише, що він — хтось із колишніх коханих Донни. Фільм зібрав у прокаті по всьому світі $ 609 млн, проте мав неоднозначні відгуки кінокритиків[73]. У картині Меріл Стріп неодноразово співала й після виходу фільму навіть видала пісенний альбом, за який номінувалася на премію «Греммі»[74]. За виконання ролі Донни її висували лише на премію «Золотий глобус», проте статуетка відійшла до молодої акторки Саллі Хокінс[en][75]. Попри це, критикиня журналу Slate Дана Стівенс назвала гру Стріп «енергійною»[76], а репортер сайту FilmFreakCentral.com Волтер Чоу, навпаки, докоряв Меріл Стріп і сказав: «… Ймовірніше, що інопланетні паразити, які висмоктали мозок Меріл Стріп, коли вона погоджувалася на цю роль, зробили те саме і з моїми очима»[77].

З останніх проектів Меріл Стріп кінця 2000-х:

2010-ті: третій «Оскар»[ред.ред. код]

2011 року, в драматичному біографічному фільмі Філліди Ллойд «Залізна леді», Меріл Стріп зіграла прем'єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер. Попри більшість негативних відгуків колег Тетчер і її прихильників, критики хвалили акторську гру Меріл Стріп. Журналіст газети The Daily Telegraph Девід Грітті сказав, що «всі можливі нагороди і премії дістануться Стріп цього року»[84]. Ксен Брукс, який пише для газети The Guardian, назвав гру Стріп «дивовижною і бездоганною»[84]. За словами самої баронеси Тетчер, яка спочатку відмовилася дивитися картину, мотивуючи це тим, що з її кар'єри зробили «своєрідну розвагу», Меріл Стріп не змогла втілити на екрані реальний образ[85]. 15 грудня 2011 року Голлівудська асоціація іноземної преси оголосила номінантів на 69-ту церемонію вручення премії «Золотий глобус»; за роль Тетчер Стріп удвадцятьшосте номінували на цю премію[86] і увосьме стала володаркою статуетки[87], а також здобула другу статуетку премії BAFTA[88]. Акторці також пророкували номінацію на премію «Оскар»[89], на яку акторку зрештою висунули, вже всімнадцяте для неї[90]. 26 лютого 2012 року Меріл Стріп утретє стала володаркою премії «Оскар», обійшовши найближчу суперницю Віолу Девіс[91].

14 лютого 2012 року Меріл Стріп здобула почесний приз Берлінського кінофестивалю — «Золотий ведмідь»[92][93]. Під час оголошення цієї новини директор фестивалю Дітер Косслік[en] сказав, що «Меріл Стріп — блискуча, унікальна акторка, яка з легкістю балансує між драматичними і комедійними ролями»[92].

Того ж року в прокат вийшли дві картини за участю Стріп — комедія «Весняні надії» режисера Девіда Френкеля, з яким акторка працювала шістьма роками раніше на знімальному майданчику «Диявол носить Prada», і масштабний документальний проект "У Арктику 3D ", де Стріп озвучила багато сторінок закадрового тексту. За участь в першій акторці та її основному напарнику Томмі Лі Джонсу пророкували чергові номінації на премію «Оскар»[94], і хоча до шорт-листа Стріп не потрапила, роль принесла їй 27-му номінацію на «Золотий глобус»[95].

«Здається, що Меріл Стріп приєднується до перегонів за „Оскар“ кожного разу, коли з'являється в [будь-якому] фільмі» — так починає свою замітку про нову картину зі Стріп «Серпень: Графство Осейдж» газета Daily Mail[96]. У драмі режисера Джона Веллса акторка виконала роль Матріарха великого сімейства, що зібралося разом на похоронах Беверлі Вестона — чоловіка героїні Стріп. Крім всіх проблем, що навалилися на неї, жінка до того ж дізнається, що хвора на рак[97]. Прем'єра стрічки відбулася на міжнародному кінофестивалі в Торонто у вересні 2013 року, де акторську роботу Стріп традиційно зустріли захопленими відгуками критики[97]. Акторку висунули на премію «Оскар»[98] і «Золотий глобус», проте на обох церемоніях її обійшли Кейт Бланшетт і Емі Адамс відповідно.

У фільмі «У темному-темному лісі» персонаж Меріл Стріп — відьма, яка наклала закляття бездітності на пекаря і його дружину. Щоб повернути собі колишню красу, вона згодна зняти закляття в обмін на 4 речі[99][100]. Після отримання ролі Стріп зізналася, що порушила своє правило «не грати відьом», оскільки їй здався проект Маршалла вельми привабливим. В інтерв'ю вона розповідала: «Коли мені виповнилося 40 років, упродовж року я отримала пропозиції зіграти трьох відьом. І нічого іншого. <…> Лише відьом. Я думала: „Боже, має ж бути інший шлях“»[101]. Перевтілення акторки принесло їй вже звичне визнання від кінокритиків і номінації на «Оскар» і «Золотий глобус»[102][103].

Особисте життя та діяльність поза кінематографом[ред.ред. код]

Відбитки рук і ніг Меріл Стріп перед Китайським театром TCL.

Меріл Стріп була заручена з актором Джоном Казале від 1976 року аж до його смерті від раку легень у березні 1978[104]. Того ж року акторка вийшла заміж за скульптора Дона Гаммера[en], від якого у неї четверо дітей: Генрі «Хенк» Вулф Гаммер (нар. 13 листопада 1979), Мемі Гаммер (нар. 3 серпня 1983), Грейс Гаммер (нар. 9 травня 1986) і Луїза Джекобсон Гаммер (нар. 12 червня 1991). Мемі і Грейс стали акторками, Хенк — музикант, який виступає під ім'ям Генрі Вулф[105].

На питання, чи дотримується Стріп релігії, сама актриса відповіла: «Я не дотримуюся ніякої доктрини. Я не належу до церкви, храму, синагоги або ашраму. Але я не виключаю можливості існування Бога. У мене є відчуття того, що я повинна робити світ кращим. Звідки ж воно взялося?»[106].

У 2001 році Меріл Стріп спільно з Ліамом Нісоном вела Нобелівський концерт[107]. 2010 року увійшла до складу Американської академії мистецтва і літератури[en] і була удостоєна почесного звання доктора мистецтвознавства в Гарвардському університеті[108][109]. Крім цього, Меріл Стріп є оратором Національного музею жіночої історії, у який внесла значну суму грошей і де вела численні заходи[110].

Нагороди[ред.ред. код]

Загалом Меріл Стріп отримала за свою роботу три «Оскари», приз Каннського кінофестивалю, дві премії Гільдії акторів кіно, чотири номінації на премію «Греммі», дві премії «Еммі», премію БАФТА та номінацію на премію «Тоні». На премію «Оскар» її номінували 17 разів, більше, ніж будь-кого із акторів чи акторок. Вона отримала 6 премій «Золотий глобус», стільки ж як Анжела Лансбері та Джек Ніколсон. На цю премію Стріп номінували рекордні 23 рази, що б'є попередній рекорд (22 рази), який належав Джеку Леммону. Стріп належить до жменьки акторів, які зуміли отримати чотири основі премії у світі кіномистецтва: «Оскар», «Золотий глобус», премію гільдії акторів кіно та БАФТА.

Фільмографія[ред.ред. код]

Як кіноакторка[ред.ред. код]

Рік Фільм Оригінальна назва Роль
1977 Джулія Julia Анна Марі
1978 Мисливець на оленів The Deer Hunter Лінда
1979 Мангеттен Manhattan Джил
Зваблення Джо Таймена The Seduction of Joe Tynan Карен Трейнор
Крамер проти Крамера Kramer vs. Kramer Джоанна Крамер
1981 Жінка французького лейтенанта The French Lieutenant's Woman Сара/Анна
1982 У нічній тишині Still of the Night Брук Рейнольдз
Вибір Софії Sophie's Choice Софія Завістовська
1983 Сілквуд Silkwood Карен Сілквуд
1984 Falling in Love Моллі Ґілмор
1985 Plenty Susan Traherne
З Африки Out of Africa Карен Бліксен
1986 Ревнощі Heartburn Rachel Samstat
1987 Будяк Ironweed Helen Archer
1988 A Cry in the Dark Lindy Chamberlain
1989 Дияволиця She-Devil Мері Фішер
1990 Postcards from the Edge Suzanne Vale
1991 Defending Your Life Джулія
1992 Смерть їй личить Death Becomes Her Madeline Ashton
1993 The House of the Spirits Clara del Valle Trueba
1994 Дика річка The River Wild Gail Hartman
1995 Мости округу Медісон The Bridges of Madison County Франческа Джонсон
1996 Before and After Dr. Carolyn Ryan
Кімната Марвіна Marvin's Room Лі
1998 Dancing at Lughnasa Kate 'Kit' Mundy
One True Thing Kate Gulden
1999 Chrysanthemum Оповідач
Музика серця Music of the Heart Роберта Гуаспарі
2001 Штучний розум A.I. Artificial Intelligence Blue Fairy
2002 Adaptation. Susan Orlean
Години The Hours Кларисса Воган
2003 Застряг у тобі Stuck on You Самої себе
2004 Маньчжурський кандидат The Manchurian Candidate Елеанор Шоу
Lemony Snicket's A Series of Unfortunate Events Aunt Josephine
2005 Мій найкращий коханець Prime Ліза Метцґер, психотерапевт
2006 A Prairie Home Companion Yolanda Johnson
The Music of Regret" The Woman
Диявол носить Прада The Devil Wears Prada Міранда Престлі, головна редакторка
The Ant Bully Queen Ant
2007 Dark Matter Джоанна Сілвер
Evening Lila Wittenborn Ross
Rendition Corrine Whitman, CIA official
Леви для ягнят Lions for Lambs Жанін Рот
2008 Мамма Міа! Mamma Mia! Donna Sheridan
Сумніви Doubt Sister Aloysius Beauvier
2009 Джулі і Джулія: Готуємо щастя за рецептом Julie & Julia Джулія Чайлд
Незрівнянний містер Фокс Fantastic Mr. Fox Mrs. Fox
Як все заплутано It's Complicated Джейн
2011 Залізна леді The Iron Lady Маргарет Тетчер
2013 Серпень: Графство Осейдж August: Osage County Віолета Вестон
2014 Посвячений The Giver Головна Старійшина
2014 Місцевий en:The Homesman Altha Carter
2014 Into the Woods[111] Відьма
2015 Suffragette en:Emmeline Pankhurst
2015 Ricki and the Flash TBA

Примітки[ред.ред. код]

  1. Meryl Streep Biography (1949-) (en). FilmReference. Процитовано 2012-1-3. 
  2. а б в Meryl Streep: Yahoo (en). Yahoo. Процитовано 2012-1-3. 
  3. Стюарт Джеффріс (2 липня 2008). A legend lightens up (en). The Guardian. Процитовано 2012-4-2. 
  4. N.J. TEACHERS HONOR 6 GRADUATES (en). Philly.com. Процитовано 2012-1-3. 
  5. Jean Arthur Trivia (en). Whosdatedwho. Процитовано 2012-1-3. 
  6. Марк Бубріскі (19 травня 2000). From Vassar (to Hanover) to Hollywood: Meryl Streep’s college years (en). TheDartmouth. Процитовано 2012-1-3. 
  7. School of Drama (en). Yale Arts. Процитовано 2012-1-3. 
  8. Мел Гассоу (7 січня 1991). Critic's Notebook; Luring Actors Back to the Stage They Left Behind (en). The New York Times. Процитовано 2012-1-3. 
  9. Shakespeare in the Park (The New York Shakespeare Festival) (en). Shakespeare in American Life. Процитовано 2012-1-3. 
  10. Meryl Streep: 'De Laurentiis Called Me A Pig' (en). Starpulse. 29 листопада 2008. Процитовано 2012-1-3. 
  11. The 50th Academy Awards (1978) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-3. 
  12. Style Evolution: Meryl Streep (en). MyDaily. Процитовано 2012-1-4. 
  13. а б в The 51st Academy Awards (1979) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-4. 
  14. The 36th Annual Golden Globe Awards (1979) (en). Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-4. 
  15. Дан Жарден (25 лютого 2007). The Deer Hunter (1978, USA, Michael Cimino) (en). Cinemania. Процитовано 2012-1-4. 
  16. Вінсент Кенбі (15 грудня 1978). The Deer Hunter: Vincent Canby (en). The New York Times. Процитовано 2012-1-4. 
  17. Star Treks (en). Horizon Magazine. серпень 1978. Процитовано 2012-1-4. 
  18. Outstanding Lead Actress In A Limited Series 1978 (en). Emmys. Процитовано 2012-1-4. 
  19. The 37th Annual Golden Globe Awards (1980) (en). Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-4. 
  20. Вінсент Кенбі (19 грудня 1979). Kramer vs. Kramer: Vincent Canby (en). The New York Times. Процитовано 2012-1-4. 
  21. Дон Вілмотт (14 листопада 2008). Kramer vs. Kramer: Don Wilmott (en). Filmcritic. Процитовано 2012-1-4. 
  22. Meryl Streep to the Rescue (en). Ms. Magazine. Процитовано 2012-1-4. 
  23. The 54th Academy Awards (1982) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-4. 
  24. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок .D0.9E.D1.81.D0.BA.D0.B0.D1.80-1982 не вказаний текст
  25. The 40th Annual Golden Globe Awards (1983) (en). Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-4. 
  26. Роджер Еберт (1 січня 1982). Sophie's Choice: Roger Ebert (en). RogerEbertSunTimes.com. Процитовано 2012-1-4. 
  27. Джанет Маслін (10 грудня 1982). Sophie's Choice: Janet Maslin (en). The New York Times. Процитовано 2012-1-4. 
  28. а б The 58th Academy Awards (1986) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-4. 
  29. а б The 43rd Annual Golden Globe Awards (1986). Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-4.  Проігноровано невідомий параметр |langий= (довідка)
  30. Емануель Леві. Out of Africa: Emanuel Levy (en). EmanuelLevy.com. Процитовано 2012-1-4. 
  31. Вінсент Кенбі (18 грудня 1985). Out of Africa: Vincent Canby (en). The New York Times. Процитовано 2012-1-4. 
  32. The 61st Academy Awards (1989) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-4. 
  33. The 46th Annual Golden Globe Awards (1989) (en). Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-4. 
  34. Вінсент Кенбі (11 листопада 1988). Reviews/Film; Meryl Streep in 'A Cry in the Dark' (en). The New York Times. Процитовано 2012-1-4. 
  35. Роджер Еберт (11 листопада 1988). A Cry In The Dark: Roger Ebert (en). RogerEbertSunTimes.com. Процитовано 2012-1-4. 
  36. The 63rd Academy Awards (1991) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-4. 
  37. The 48th Annual Golden Globe Awards (1991) (en). Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-4. 
  38. Hope I Die before I get Old (en). Premiere Magazine. вересень 1992. Процитовано 2012-1-4. 
  39. Карен Холлінгер, Biography of Meryl Streep, сторінка 78
  40. Євген Гришковець (30 сентября 2011). 30 вересня. Лиознова (ru). Odnovremenno.com. Процитовано 2012-1-5. 
  41. Новорічна сінематерапія (ru). Психологія. Процитовано 2012-1-5. 
  42. The 68th Academy Awards (1996) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-5. 
  43. The 53rd Annual Golden Globe Awards (1996) (en). Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-5. 
  44. Мік Ласаль (1 червня 1995). THE BRIDGES OF MADISON COUNTY: Mick LaSalle (en). San Francisco Chronicle. Процитовано 2012-1-5. 
  45. The 55th Annual Golden Globe Awards (1998) (en). Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-7. 
  46. Outstanding Lead Actress In A Miniseries Or A Special 1997 (en). Emmys. Процитовано 2012-1-7. 
  47. The 54th Annual Golden Globe Awards (1997) (en). The Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-31. 
  48. The 71st Academy Awards (1999) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture Arts and Sciences. Процитовано 2012-1-31. 
  49. The 72nd Academy Awards (2000) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture Arts and Sciences. Процитовано 2012-1-31. 
  50. The 5th Annual Screen Actors Guild Awards (en). Screen Actors Guild. Процитовано 2012-1-31. 
  51. The 6th Annual Screen Actors Guild Awards (en). Screen Actors Guild. Процитовано 2012-1-31. 
  52. Пітер Маркс (5 серпня 2001). THEATER; The Stars Favor Chekhov (en). The New York Times. Процитовано 2012-1-5. 
  53. Бен Брентлі (13 серпня 2001). THEATER REVIEW; Streep Meets Chekhov, Up in Central Park (en). The New York Times. Процитовано 2012-1-5. 
  54. а б The 60th Annual Golden Globe Awards (2003) (en). Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-5. 
  55. The 75th Academy Awards (2003) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-5. 
  56. а б Film Nominations 2002 (en). British Academy of Film and Television Arts. Процитовано 2012-1-5. 
  57. Скотт Коллара (5 грудня 2002). Adapting Meryl Streep (en). Mania. Процитовано 2012-1-5. 
  58. Cage has Adaptation Inclination (en). Variety. Процитовано 2012-1-5. 
  59. Елеанор Рінджел Гіллеспі. Adaptation.: Eleanor Ringel Gillespie (en). Процитовано 2012-1-5. 
  60. Пітер Рейнер. Celluloid Heroes (en). New York Movies. Процитовано 2012-1-5. 
  61. Prizes and Honours: Berlinale (en). Berlinale. Процитовано 2012-1-5. 
  62. Пітер Бредшоу (14 лютого 2003). The Hours: Peter Bradshaw (en). The Guardian. Процитовано 2012-1-6. 
  63. Патрік Неш. The Hours: Patrick Nash (en). Three Movie Buffs. Процитовано 2012-1-5. 
  64. Лі Джонсон. The Hours: Leigh Johnson (en). Hollywood. Архів оригіналу за 2013-01-25. Процитовано 2012-1-5. 
  65. Пітер Рейнер. War Hero (en). New York Movies. Процитовано 2012-1-5. 
  66. Outstanding Lead Actress In A Miniseries Or A Movie 2004 (en). Emmys. Процитовано 2012-1-5. 
  67. The AFI Life Achievement Awards (en). American Film Institute. Процитовано 2012-1-5. 
  68. Мел Вінсент (2 липня 2006). Prada: Streep, costume designer know where the devil lives (en). HamptonRoads. Процитовано 2012-1-5. 
  69. Джо Лозіто (30 червня 2006). The Devil Wears Prada Review (en). BigPictureBigSound. Процитовано 2012-1-5. 
  70. The 64th Annual Golden Globe Awards (2007) (en). Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-5. 
  71. The 79th Academy Awards (2007) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-5. 
  72. BAFTA: Actress in a Leading Role 2006 (en). British Academy of Film and Television Arts. Процитовано 2012-1-5. 
  73. Mamma Mia! (2008) (en). RottenTomatoes. Процитовано 2012-3-1. 
  74. Oh, 'Mamma Mia!' A Grammy for Meryl Streep? (en). Gold Derby. 14 серпня 2008. Процитовано 2012-1-5. 
  75. а б The 66th Annual Golden Globe Awards (2009) (en). Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-5. 
  76. Дана Стівенс (18 липня 2008). Hot Mamma! (en). Slate. Процитовано 2012-1-5. 
  77. Волтер Чоу. Mamma mia!: Walter Chaw (en). FilmFreakCentral. Процитовано 2012-1-5. 
  78. The 81st Academy Awards (2009) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-5. 
  79. BAFTA: Leading Actress 2008 (en). British Academy of Film and Television Arts. Процитовано 2012-1-5. 
  80. Meryl Streep's essential make-up (en). ChinaDaily. 19 січня 2009. Процитовано 2012-1-5. 
  81. а б The 67th Annual Golden Globe Awards (2010) (en). Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-5. 
  82. The 82nd Academy Awards (2010) Nominees and Winners (en). The Academy of Motion Picture and Sciences. Процитовано 2012-1-5. 
  83. BAFTA: Leading Actress 2009 (en). British Academy of Film and Television Arts. Процитовано 2012-1-5. 
  84. а б Meryl Streep film The Iron Lady wows British critics (en). BBC News. 15 листопада 2011. Процитовано 2012-1-5. 
  85. Фильм «Залізна леді»: думки розділились (ru). Вести.ru. 5 січня 2012. Процитовано 2012-1-5. 
  86. The 69th Annual Golden Globe Awards (2012) (en). The Hollywood Foreign Press Association. Процитовано 2012-1-5. 
  87. В Каліфорнії вручили «Золотий глобус» (ru). Lenta.ru. 16 января 2012. Процитовано 2012-1-16. 
  88. 64th BAFTA Awards Winners: ‘The Artist’, Meryl Streep, Jean Dujardin, Director Michel Hazanavicius, ‘Rango’, Octavia Spencer, Christopher Plummer (en). Deadline. 12 лютого 2012. Процитовано 2012-2-12. 
  89. Бред Бревет. Oscar Predictions: Best Actress (en). RopeofSilicon. Процитовано 2012-1-5. 
  90. Енді Свіфт (24 січня 2012). Academy Awards 2012 — See The Full List Of Oscar Nominations (en). HollywoodLife. Процитовано 2012-1-24. 
  91. Meryl Streep rules as Oscar best actress (en). Today Entertainment. Процитовано 2012-2-27. 
  92. а б Berlin film festival to honor Meryl Streep (en). Dawn.com. 2 січня 2012. Процитовано 2012-1-16. 
  93. Джоді Джилл (14 лютого 2012). Meryl Streep honored at Berlin Film Festival receives Golden Bear award (en). Examiner. Процитовано 2012-2-15. 
  94. Роджер Фрідман (3 серпня 2012). Meryl Streep, Tommy Lee Jones “Hope Springs” Is Oscar Material (en). Showbiz. Процитовано 2012-8-29. 
  95. Бред Бревет (13 грудня 2012). 2013 Golden Globe Award Nominations (en). Rope of Silicon. Процитовано 2012-12-13. 
  96. Едді Кім. (12 вересня 2013). Pill-popping Meryl Streep gets snarky in new trailer for adaptation of Pulitzer-winning play August: Osage County (en). Daily Mail. Процитовано 2013-11-2. 
  97. а б Річард Корлісс. (11 вересня 2013). August: Osage County: Meryl Streep and Julia Roberts Duke It Out for an Oscar (en). Time. Процитовано 2013-11-2. 
  98. Oscars 2013 Nominations: Charts & Graphs (en). Gold Derby. Процитовано 2013-11-2. 
  99. Roxbury Composer's Future: New Town, Working with Meryl Streep as a Witch. Litchfield Country Times. Процитовано January 31, 2013. 
  100. Meryl Streep Will Head Into The Woods With Rob Marshall. Cinema Blend. Процитовано February 1, 2013. 
  101. Abramovitch, Seth (December 10, 2014). Perverted Wolves, Cheating Wives and a Fired 10-Year-Old: The Dark Path to Disney's 'Into the Woods'. The Hollywood Reporter (Prometheus Global Media). Процитовано December 13, 2014. 
  102. Labrecque, Jeff (15 January 2015). Oscars 2015: Full list of nominations. Entertainment Weekly. Процитовано 15 January 2015. 
  103. Gray, Tim (11 December 2014). Golden Globes: ‘Birdman,’ ‘Fargo’ Top Nominations. Variety. Процитовано 15 January 2015. 
  104. Richard Shepard Talks John Cazale Doc, Plus The Trailer For 'I Knew It Was You' (en). The Playlist. 6 січня 2010. Процитовано 2012-1-5. 
  105. About Henry Wolfe (en). HenryWolfe.com. Процитовано 2012-1-5. 
  106. Meryl Streep’s struggle with faith (en). The Week. 18 грудня 2008. Процитовано 2012-1-5. 
  107. Meryl Streep and Liam Neeson Host The Nobel Peace Prize 100th Anniversary Concert (en). The Free Library. Процитовано 2012-1-5. 
  108. Meryl Streep elected to elite arts academy (en). BBC News. 13 квітня 2010. Процитовано 2012-1-5. 
  109. Honorary degrees awarded (en). HarvardGazette. Процитовано 2012-1-5. 
  110. Рубен Непалес (10 грудня 2011). Meryl on ‘Streep Tease’ and Margaret Thatcher (en). National Woman's History Museum. Процитовано 2012-1-6. 
  111. WORLD EXCLUSIVE! New Confirmed Casting For the INTO THE WOODS Movie, Starring Streep & Depp Broadway World, Retrieved July 27, 2013

Посилання[ред.ред. код]