Люсіль Болл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Люсіль Болл
Lucille Ball cropped 1953.jpg
Дата народження 6 серпня 1911(1911-08-06)[1][2][3][4][4][5]
Місце народження Jamestown[d], Чотоква, шт. Н.-Йорк, США
Дата смерті 26 квітня 1989(1989-04-26)[1][2][3][4][4][5] (77 років)
Місце смерті Беверлі-Гіллз, окр. Л.-Анджелес, Каліфорнія, США
Поховання Меморіальний парк «Форест-Ловн» (Голлівуд-Гілз)
Громадянство Flag of the United States.svg США
Професія актор, телеактор[d], співак, модель, кіноактор, комік і телепродюсер[d]
Нагороди
IMDb ID 0000840
lucilleball.com
Люсіль Болл у Вікісховищі?

Люсіль Дезіре Болл (англ. Lucille Désirée Ball; 6 серпня 1911(19110806) — 26 квітня 1989) — американська комедійна теле- і кіноакторка, співачка, модель, комік, телепродюсерка; зірка телесеріалу «Я люблю Люсі», що отримала на батьківщині прізвисько «Королева комедії».

Юність[ред. | ред. код]

Люсіль Болл народилася і виросла в Селороне (штат Нью-Йорк) в сім'ї баптистів. Її батько був шотландського походження, а предки матері були з Ірландії і Франції. Батько працював монтером в телефонній компанії «Bell Company» і його часто переводили з одного об'єкта роботи на інший. Коли Люсіль виповнилося три роки, її сім'я покинула рідний Джеймстаун і переїхала в містечко Анаконда в штаті Монтана. Але незабаром батька знову перевели, і новим місцем проживання стало місто Вайндотт в Мічигані. Там в лютому 1915 року її батько помер від черевного тифу, залишивши дружину вагітною другою дитиною.

Після смерті батька Люсіль Болл і її брат Фред виховувалися матір'ю і дідусем з бабусею. Її дід Фред С. Хант був ексцентричним соціалістом, який дуже любив театр. Він часто водив маленьку Люсі на спектаклі в місцевий театр і був дуже радий тому, що вона бере участь в шкільних постановках.

У 1925 році, зі схвалення матері, Болл пішла в школу драматичного мистецтва Джона Мюрея Андерсона. Там сором'язливу Люсі затьмарювала інша починаюча зірка, Бетт Девіс. Через кілька тижнів шкільні викладачі сказали їй, що у неї немає ніякого майбутнього на сцені, і Люсіль Болл покинула школу.

Троюрідна сестра Люсіль — Сюзен Болл (1934—1955), також була акторкою.

Акторський дебют[ред. | ред. код]

В 1932 Болл повернулась в Нью-Йорк, щоб стати акторкою. Спочатку вона досягла деякого успіху як модель для дизайнера Хеті Карнегі і реклами цигарок «Chesterfield». Потім стала брати участь у бродвейських постановках, взявши псевдонім Дайан Белмонт, хоч надовго там і не затрималась. Після невеликої работи в якості однієї з «Золотих дівчаток» в фільмі «Римські скандали» Болл покидає Нью-Йорк и перебирається в Голівуд, щоб стати киноакторкою. Там вона знайомиться з Джинджер Роджерс, котра стала її найближчою подругою. В 1930-ті багато знімалася в епізодичних ролях, а на початку 1940-х підписала контракт зі студією «MGM». В голівудських колах була відома як «Королева боліварів» (звання раніше належало Фей Рей), тому що знімалась переважно в фільмах категорії «B», а актор Макдональд Кері був визнаний її «королем».

В 1940 році Люсіль Болл познайомилась з керівником джаз-оркестру кубинцем Дезі Арназом, з котрим незабаром одружилась. Їх часті публічні конфлікти і екстравагантні витівки притягували велику увагу преси. В 1942 році Арназа призвали на службу в армію, але через травму коліна він лишився в Лос-Анджелесі, де влаштовував музичні концерти для поранених солдатів. В 1944 році Болл подала на розлученння, проте помирилася с Арназом і вирішила залишитись з ним до того, як процедура офіційно завершилась.

«Я люблю Люсі»[ред. | ред. код]

В 1948 Люсіль Болл отримала роль Ліз Кагат (пізніше Купер), ексцентричної дружини, в радіопрограмі для «CBS» «Мій любий чоловік». Програма була дуже успішною і «CBS» вирішило зробити її телеверсію під назвою «Я люблю Люсі». Болл погодилась за умови, що з нею зніматиметься її чоловік. Спочатку керівництво «CBS» відмовилось, вважаючи, що публіці не сподобається пара, де дружина американка, а чоловік кубинець. Але після експериментального епізоду, в якому Люсі показала весь свій комедійний талант, «CBS» були в захваті і серіал вийшов на екрани.

17 липня 1951 року Болл народила першу дитину, Люсі Арназ, а через півтора року — другу, Дезі Арназа. Під час другої вагітності серіал «Я люблю Люсі» був настільки популярним, що зупиняти зйомки не стали, і персонажу Болл — Люсі Рікардо — теж довелось народжувати.

В 1953 році Болл була викликана до суду, оскільки в 1936 році голосувала за комуністичну партію. На звинувачення Арназ відповів саркастично: «Єдина червона річ в Люсі — це її волосся, і навіть те фарбоване!».

В 1960 році Люсіль Болл втілила в життя свою давню мрію — зіграла в бродвейському мюзиклі «Ризикована справа», пісню з якого, «Hey, Look Me Over» («Гей, поглянь на мене»), виконала разом з Паулою Стюарт в «Шоу Еда Саллівана».

4 травня 1960 року, наступного дня після завершення зйомок телесеріалу «Час комедії Люсі-Дізі» (продовження «Я люблю Люсі»), Болл і Арназ розлучились. Проте зберігали дружні і теплі відносини до смерті Арназа в 1986 році. В 1961 році акторка одружилася з коміком Гарі Мортоном.

Останні роки[ред. | ред. код]

В 1985 році Болл знялася в телевізійному фільмі про бездомну жінку похилого віку «Кам"яна подушка», який був добре прийняти публвкою. В 1986 році випустила телешоу «Життя з Люсі», котре очікувало фіаско і зняття з показу через два місяці після першого ефіру. Останній раз акторка з"явилась на публіці за кілька тижнів до смерті на церемонії вручення «Оскара» 29 березня 1989 року.

18 квітня 1989 року через болі в грудях Люсіль була госпіталізована, перенесла операцію з протезування грудної аорти. 26 квітня 1989 року Люсіль Болл неочікувано померла через розрив аневризми черевної аорти. Спочатку була похоронена на кладовищі Голівуд-Хіллз в Лос-Анджелесі, пізніше перезахоронена дітьми в Джеймстауні.

В 2003 році вийшов теле-фільм «Люсі» з Рэйчел Йорк в ролі Люсіль (Мэйделін Зіма в ролі молодої Люсіль).

Фільмографія[ред. | ред. код]

  • 1933 — Римські скандали
  • 1934 — Нана
  • 1934 — Романи Челліні
  • 1934 — Марнославне вбивство
  • 1934 — Мільйони дітей
  • 1934 — Бродвейський рахунок
  • 1935 — Роберта — модель
  • 1935 — Циліндр — Флауер Клерк
  • 1935 — Три мушкетери
  • 1935 — Я забагато мрію — Гвендолін Діллі
  • 1936 — Слідуючи за флотом — Кітті Колінз
  • 1936 — Зима на порозі — дівчина
  • 1936 — Ця дівчина з Парижу — Клер Вільямс
  • 1937 — Двері на сцену — Джуді Кенфілд
  • 1938 — Насолоджуйтесь життям — Саліна Гаррет Пайн
  • 1940 — Танцюй, дівчинко, танцюй — Бабл
  • 1942 — Велика вулиця — Глорія Лайонс
  • 1945 — Ебботт і Костелло в Голівуді — камео
  • 1946 — Темний кут — Кетлін Стюарт
  • 1946 — Безумства Зігфелда
  • 1946 — Одружуватись легко — Гледіс Бентон
  • 1947 — Спокушений — Сандра Карпентер
  • 1951 — Червоний сокіл — принцеса Нара
  • 1954 — Довгий, довгий трейлер — Теси Болтон-Колліні
  • 1960 — Правда життя — Кітті Вівер
  • 1963 — Критичний вибір — Анджела Баллантин
  • 1967 — Гид для женатого человека — технічний консультант
  • 1968 — Твоє, моє в наше — Хелен Норт Бірдслі
  • 1974 — Маме — Маме Денніс

Роботи на телебаченні[ред. | ред. код]

  • Я люблю Люсі (1951 — 1957)
  • Час комедії Люсі-Дізі (1957 — 1960)
  • Шоу Люсі (1962 — 1968)
  • Ось Люсі (1968 — 1974)
  • Кам"яна подушка (1985)
  • Життя з Люсі (1986)

Роботи на радіо[ред. | ред. код]

  • Мій милий чоловік (1948 — 1951)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC
  4. а б в г Internet Broadway Database — 2000.
  5. а б Discogs — 2000.
  6. https://www.womenofthehall.org/inductee/lucille-ball/

Посилання[ред. | ред. код]