Тільда Свінтон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тільда Свінтон
Tilda Swinton
Зображення
Ім'я при народженні Кетрін Матильда Суінтон
Дата народження 5 листопада 1960(1960-11-05) (60 років)
Місце народження Лондон, Велика Британія
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Alma mater Murray Edwards Colleged[1], Fettes Colleged і Queen's Gate Schoold
Професія актриса
Кар'єра з 1986
Нагороди «Оскар» (2007)
BAFTA (2007)
Кубок Вольпі (1991)
«Тедді» (1998, 2008)
«Сатурн» (2009, 2017)
«Незалежний дух» (2019)
IMDb ID 0842770
CMNS: Тільда Свінтон у Вікісховищі
Див. також: Свінтон

Кетрін Матильда «Тільда» Свінтон (англ. Katherine Mathilda «Tilda» Swinton; нар. 5 листопада 1960, Лондон, Велика Британія) — британська кіноакторка. Володарка нагород Берлінського (1988) і Венеційського (1991) кінофестивалів. Лауреат премії BAFTA (2007) і «Оскар» (2008). В основному знімається в незалежному кіно, також взяла участь у кількох Голлівудських проєктах. Найвідоміші фільми акторки — «Орландо» (1992), «Пляж» (2000), «Молодий Адам» (2003), «Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка та шафа» (2005), «Костянтин: Володар темряви» (2005), «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» (2008), «Прочитати і спалити» (2008), «Виживуть тільки коханці» (2013), «Доктор Стрендж» (2016).

Біографія[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Герб вождів клану Свінтон — на чорному полі золота кроква між трьома головами кабанів

Тільда Свінтон походить із давнього шотландського роду Свінтон[2][3] Історія її родини налічує понад тисячу років[4] Перші згадки про Свінтонів датуються 886 роком, коли їх родоначальник Едвард лорд Бамбург присягнув на вірність королю Альфреду Великому, правителю королівства Вессекс. Родинні володіння Свінтонів знаходились у Нортумбії та на півдні Шотландії.

Дитинство та юність[ред. | ред. код]

Тільда народилась 5 листопада 1960 у сім'ї сера Джона Свінтона 7-го лорда Кіммергема[2][5] та леді Джудіт Белфур Кіллен родом з Австралії[6]. Дитинство акторка провела у Німеччині, де у званні генерал-майора збройних сил Великої Британії служив її батько. У віці 10 років дівчинку відправили у закриту школу-інтернат у графстві Кент. Її однокласницями були доньки британської аристократії, в тому числі — леді Діана Спенсер, майбутня принцеса Уельська.

Тільда відмінно вчилася, отримувала високі оцінки з основних предметів і регулярно ставала переможницею у шкільних змаганнях з бігу. Однак, коли її збиралися відправити на чемпіонат графства, вона сказала, що розтягла зв'язки, і таким чином уникла поїздки, так як вважала за краще, щоб її стимулом було відчуття перемоги, а не призу. Ще будучи в школі, Тільда почала проявляти інтерес до театру, брала участь в учнівських постановках. Крім того, вона співала в шкільному хорі.

Після цього Свінтон навчалась в іншому престижному навчальному закладі — колледжі Феттс[en] у Единбурзі, де окрім неї навчалися колишній прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер, теоретик реклами Девід Огілві та пращур акторки Алан Арчибальд Кемпбелл-Свінтон[en], чиї дослідження були взяті за основу для створення телебачення. Після навчання Тільда волонтером поїхала у Африку, і пробула там 2 роки, працюючи у школах Кенії та ПАР. В ці ж роки, захопившись лівими ідеями вона вступила у Коммуністичну партію Великої Британії.

Театральна кар'єра[ред. | ред. код]

У 1980 році Свінтон вступила у Коледж Мюррей - Едвардс[en] - жіночий коледж при Кембриджському університеті, - де її дисциплінами стали політологія, соціологія і англійська література. Там вона грала на сцені знаменитого студентського театру «Кембриджські лицедії» в постановках «Герцогиня Мальфі» за п'єсою Джона Вебстера, «Комедія помилок» і «Сон в літню ніч»за п'єсами Вільяма Шекспіра.

Провчившись в коледжі до 1983 року, Свінтон приєдналася до трупи знаменитого Королівського Шекспірівського театру в Стратфорді[7], членами якої були майбутні знаменитості Гері Олдмен, Кеннет Брана, Деніел Дей-Льюїс, Джульєт Стівенсон, Гаррієт Волтер і Фіона Шоу. Однак там Свінтон не вдалося в повній мірі проявити свої здібності. У 1984 році вона була задіяна в чотирьох спектаклях, але на незначних ролях - з'явилася в ролі Джульєтти в «Мері за міру» і плебейки в «Юлії Цезарі» (обидві вистави були поставлені за п'єсами Шекспіра), черниці в спектаклі «Диявол» і матері солдата в спектаклі «Матінка Кураж та її діти» за однойменною п'єсою Бертольта Брехта з Джуді Денч і Зої Вонамейкер в головних ролях.

Розчарована Свінтон відправилася на пошуки більш провокаційних театральних форм до Единбургу. Там у 1985 році відбувся її дебют на сцені театру «Траверс» в постановці «Біла троянда», в якій крім неї брали участь всього два актори. У цьому спектаклі про внесок жінок у протистояння фашистам у Сталінграді Свінтон виконала роль інженера Ірини Паспортнікової. Тоді ж Свінтон познайомилася з Джоном Бірном, сорокап'ятирічним шотландським художником і драматургом — він оформляв декорації до постановки — за якого вийшла заміж чотири роки по тому.

Перші ролі у кіно та на телебаченні[ред. | ред. код]

Кар'єра Свінтон продовжувала розвиватися. У 1986 році вона дебютувала на телебаченні у фільмі «Застроцці», сучасній інтерпретації готичного роману Персі Шеллі і одному з найдорожчих проєктів британського телеканалу Channel 4. У тому ж році відбувся дебют актриси в кіно — в дуеті з Удо Кіром вона знялася в картині «Егоманія: острів без надії» режисера Крістофа Шлінґензіфа, відомого своїм радикальним підходом до мистецтва.

Тільда ​​Свінтон на Берлінському кінофестивалі у 2010 році

У 1986 році знялася в картині «Караваджо» - біографічній фантазії британського режисера-авангардиста Дерека Джармена на тему життя і творчості великого італійського живописця [[Караваджо|Мікеланджело да Караваджо] ]. У цьому фільмі, у якому режисер надає відносинам художника і його моделі Рануччо (в його ролі знявся Шон Бін) гомосексуальний відтінок, Свінтон виконала роль Олени - коханки Рануччо і натурниці Караваджо. Знайомство з Джарменом стало важливим етапом у формуванні творчого шляху актриси. Його ідеї, та відмінні від загальноприйнятих погляди на життя і мистецтво збігалися з її власними, і тому режисер і актриса з легкістю знаходили спільну мову[8]. Всього Свінтон з'явилася в дев'яти проєктах Джармена.

У 1987 році Свінтон з'явилася в картині «Арія» - фільмі-компіляції з декількох десятихвилинних епізодів, знятих різними авторами на тему опери. Над фільмом працювали Роберт Альтман, Жан-Люк Годар, Кен Расселл та інші режисери - в тому числі Джармен, в новелі якого під назвою Depuis le jour і брала участь актриса. У тому ж році вона знялася у фантастичному фільмі «Смерть Дружби». Події фільму розгортаються на Близькому Сході під час конфлікту Палестини і Йорданії у 1970 році. Журналіст Салліван рятує героїню Свінтон від переслідування бойовиків ОВП, а потім дізнається, що вона - андроїд на ім'я Дружба, багато років тому відправлена ​​інопланетянами з місією миру на Землю.

Не зробивши поки остаточного вибору між кіно і театром, у 1987 році Свінтон взяла участь у трьох театральних постановках - «Путівник», «Захід» за п'єсою Бертольда Брехта і «Людина людині». В останньому спектаклі, заснованому на реальній історії, вона постала в ролі жінки, яка, щоб вижити у нацистській Німеччині, змушена ховатися під ім'ям свого загиблого чоловіка.

Муза Дерека Джармена[ред. | ред. код]

У 1988 році, після короткометражного фільму «Ступені сліпоти», створеного асистентом Джармена під враженням поеми Вільяма Блейка, Свінтон знялася у самого Джармена в двохвилинному відео «натхнення» за мотивами авангардної гомоеротічної опери сучасного італійського композитора Сільвано Буссотті.

Далі була ще одна робота у Джармена у фільмі «Все, що залишилося від Англії». Ця апокаліптична драма, відзнята на кіноплівку формату «8 Супер», представляла собою досить хаотичне змішання найрізноманітніших сюжетів - від королівського одруження до Фолклендського конфлікту, — об'єднаних загальним мотивом роздумів про долю нації при Маргарет Тетчер. Свінтон з'явилася в надприродній сцені-пародії на весілля принца Чарльза і леді Діани Спенсер, де, піддавшись пориву імпровізації, розірвала на собі весільну сукню[9].

Тільда ​​Свінтон у 2012 році

На Берлінському кінофестивалі у 1988 році Свінтон отримала свою першу кінонагороду — спеціальний приз «Тедді», який вручається за фільми про гомосексуальних людей.

Незабаром вона знялась черговій роботі Джармена. Це була відзнята в рекордно короткі терміни (три місяці) антивоєнна драма «Реквієм війни» (1989), візуальний ряд до ораторії британського композитора Бенджаміна Бріттена і поем Вілфреда Овена - британського поета, який загинув вього за тиждень до закінчення Першої світової війни. У цьому проєкті Свінтон виконала роль медсестри. Образ її героїні символізував співчуття і безпорадність перед ликом війни. Крім неї у фільмі брали участь Натаніель Паркер, Шон Бін і Лоренс Олів'є, для якого роль старого солдата, який перебирає медалі сидяси у інвалідному візку, стала останньою появою на екрані (у липні 1989 року він помер у віці вісімдесяти двох років). Критики високо оцінили гру акторського ансамблю в цьому пронизливому і здатному шокувати фільмі, який являє собою яскраве антивоєнне висловлювання[10].

У тому ж році акторка взяла участь в телефільмі «Виконай мені що-небудь» за оповіданням лауреата премії Букера Джона Бергера. Письменник сам виконав головну роль, зігравши таємничого незнайомця, який розважає бесідою групу пасажирів (серед яких була героїня Свінтон) в аеропорту Барри, острова в архіпелазі Зовнішніх Гебридських островів.

У 1989 році акторкаа завершила свою театральну кар'єру, наостанок взявши участь у театральних постановках «Довга подорож навколо світу» і «Моцарт і Сальєрі» за трагедією Пушкіна. В останньому спектаклі вона вперше постала в образі чоловіка - великого Моцарта. Далі, в 1990 році вона з'явилася в ролі офіціантки Кісс Крауч в телесеріалі « Твоє невірне серце» за сценарієм Джона Бірна. У тому ж році Тільда ​​і Джон одружилися.

Суїнтон знову з'явилася у Джармена в 1990 році в зухвалій провокаційній драмі «Сад». Режисер помирав від СНІДу, яким був хворий вже чотири роки, і це смертельне захворювання наклало важкий відбиток на його творчість і на цю картину особливо. Зйомки проходили в імпровізованому саду, засипаному гравієм, біля будинку Джармена в околицях атомної електростанції в Дандженессі, куди режисер переїхав незабаром після того, як у нього була діагностована хвороба. Там, в цьому незвичайному просторі на тлі неясних обрисів електростанції, розгорталася дія практично позбавленої діалогів картини. Воно являло собою чергування сцен на тему Нового Заповіту і було щільно зав'язане на відношенні церкви і суспільства до гомосексуальності. Спотворення релігійних сюжетів у фільмі межувало з богохульством — уособленням Христа стала гомосексуальна пара, а Свінтон постала в образі Діви Марії, яка ховається від переслідування репортерів, зображуючи тим самим втечу до Єгипту.

З'явившись в 1991 році в німецькому фільмі «Вечірка: Натюрморт», режисером якого була її подруга Синтія Беатт, Суїнтон приступила до зйомок у новому проєкті Джармена — драмі «Едуард  II »за п'єсою драматурга єлизаветинської епохи Крістофера Марлоу. Сюжет фільму був побудований на історії любовних відносин короля Англії Едуарда   II і його фаворита П'єра Гавестона. Суїнтон зіграла гордовиту королеву Ізабеллу, яка, будучи відкинутою чоловіком, за підтримки суду і церкви змусила короля підписати указ про вигнання фаворита. За блискуче втілення образу Ізабелли Суїнтон отримала премію Венеційського кінофестивалю як найкраща актриса 1991 року.

Наступною її роботою стала роль жертви концентраційного табору Елли Геріке у драмі « Людина людині» (1992), екранізації однойменного спектаклю, у якому Свінтон грала п'ять років тому. Обставини змусили її героїню вести життя під ім'ям свого загиблого чоловіка Макса - вона носила чоловічий одяг, чорнила зуби і підкладала в штани кролячу ногу, щоб зробити цей трагічний маскарад правдоподібним. Режисером стрічки виступив Джон Мейбері, художник по костюмах джарменівського «Ювілею».

«Орландо»[ред. | ред. код]

1992 рік став поворотним в кар'єрі акторки - вона зіграла головну роль у фільмі Саллі Поттер «Орландо» за знаменитим романом-біографією Вірджинії Вулф, і ця картина стала, мабуть, найвідомішим фільмом з її участю. Фільм розділений на сім смислових частин - «Смерть», «Любов», «Поезія», «Політика», «Суспільство», «Секс» і «Народження» - і охоплює період у 350 років. Першу половину цього терміну Орландо проживає як чоловік, а як другу - жінка.

Перша частина і історія Орландо починаються в епоху королеви Єлизавети   I, яка благоволить миловидному шістнадцятирічному юнакові і робить його своїм фаворитом. На смертному одрі вона дарує йому значний стан, а натомість просить не в'янути і залишатися вічно молодим. Друга частина описує історію першого сильного почуття Орландо - любові до дочки російського посла Саші, з якою він познайомився, катаючись на ковзанах по скутою льодом Темзі під час Великих морозів 1607 року. Але Саша зраджує почуття Орландо, і, розчарувавшись в жінках, він віддаляється в свій маєток, де засинає непробудним сном на цілий тиждень. Прокинувшись, Орландо знаходить нове захоплення - поезію, — і виписує з Лондона відомого поета, щоб поговорити з ним про мистецтво, проте той теж не виправдовує його очікувань.

Тільда ​​Свінтон на кінофестивалі у Довілі 7 вересня 2013 року

Позбувшись чергових ілюзій, Орландо відправляється з посольством в Константинополь - так починається четверта частина фільму. Він робить політичну кар'єру, але, одного разу заснувши, прокидається істотою іншої статі. Тепер жінка, Орландо повертається в Англію, де за час її відсутності наступила епоха Просвітництва. Вона входить у вищий світ, відвідує салони, але пересичується і цим заняттям. Покінчивши з суспільством, Орландо знайомиться з Мармадьюк Шелмердіном (Біллі Зейн), закохується в нього і відкриває для себе секс. Вже на початку XX століття Орландо стає матір'ю - і це стає фіналом картини.

Гра акторки отримала схвальні відгуки критиків[11]. На Міжнародному кінофестивалі в Сіетлі Свінтон отримала премію кращої акторки року, а сама картина була визнана кращим фільмом на Венеційському кінофестивалі і отримала ряд інших престижних кінонагород.

Продовження кар'єри[ред. | ред. код]

Озвучивши Офелію в мультфільмі «Гамлет», Свінтон повернулася до Джармена і у 1993 році взяла участь у двох його фільмах. Першим став «Вітгенштейн», ще одна біографійна фантазія Джармена, на цей раз - про життя відомого філософа XX століття Людвіга Вітгенштейна. Суінтон з'явилася там в ролі леді Оттолін Моррелл, коханки Бертрана Рассела, друга і наставника Вітгенштейна під час його навчання у Кембриджі , де почали формуватися ідеї майбутнього філософа і де він вперше усвідомив свою гомосексуальність. Другим фільмом стала повністю позбавлена ​​візуального ряду передсмертна стрічка Джармена «Blue» — за кадром на тлі синього фону звучали лише голоси Свінтон, двох інших акторів і самого режисера, який розповідає про свої останні дні.

19 лютого 1994 року Джармен помер. Глибоко переживаючи втрату друга[12], Свінтон перестала зніматися (у 1994 році вона з'явилася на знімальному майданчику лише одного разу - в експериментальному фільмі « Спогад про швидкоплинному: правдиві історії, візуальна брехня» ). Вона захопилася перегонами і проводила багато часу, роблячи ставки на іподромі.

У 1995 році Суінтон взяла участь у виставці художниці-авангардистки Корнелії Паркер, на тиждень перетворившись на живий експонатю Виставку відвідало близько 22 тисяч чоловік. Вона проводила по вісім годин на день , лежачи, немов Спляча Красуня, з закритими очима в скляному боксі. Після того як актриса побувала з виставкою в Римі і знялася у відеокліпі техно-групи Orbital, відбулося її повернення в кіно — у— драмі 1996 року «Жіноча збоченість» за однойменним феміністський трактатом Луїзи Каплан. Як і раніше, Суїнтон чудово передала характер своєї героїні — успішного адвоката Верб Стефенс, що приховує під маскою зовнішнього благополуччя темний світ своєї сексуальності, насичений забороненими еротичними фантазіями[13]. «Жіноча збоченість» увійшла до конкурсної програми фестивалю незалежного кіно «Санденс».

У 1997 році Свінтон знялася у фантастичному фільмі Лінн Хершман-Лісон «Задумуючи Аду» - історії про жінку, яка, використовуючи кіберпростір як машину часу, знаходить спосіб зв'язатися з давно покійної дочкою лорда Байрона - героїнею Свінтон Адою, відомим математиком XIX століття. У тому ж році актриса стала матір'ю, народивши близнюків Ксав'є і Онор, а потім, бажаючи більше часу приділяти сім'ї, знову скоротила участь у кінопроєктах до мінімуму і переїхала з чоловіком і дітьми з Челсі на північний схід Шотландії.

Наступна її поява на екранах сталася у 1998 році в біографічному фільмі її давнього знайомого Джона Мейбері «Любов - це диявол: штрихи до портрета Френсіса Бекона», в основу якого лягла історія взаємин знаменитого художника-експресіоніста Френсіса Бекона і його коханця Джорджа Дайера. У цьому фільмі Свінтон була практично невпізнанна в ролі Мюріель Белчер, власниці лондонського пабу Colony Club, завсідником якого був Бекон[14].

Зовсім іншою було поява акторки у режисерському дебюті Тіма Рота — психологічному трилері 1999 року «Зона військових дій» за однойменним твором Олександра Стюарта, фільмі про жахливі взаємини між членами однієї англійської родини. Свінтон виконала роль матері, яка дізналася від сина, що її чоловік вступив в кровозмісний зв'язок з їх власною дочкою.

У 2000 році Суінтон з'явилася в пригодницькому трилері Денні Бойла «Пляж» з Леонардо Ді Капріо у головній ролі. У цьому фільмі йдется про молодого американця Річарда, який потрапляє на відокремлений острів, актриса виконала роль Сел — жінки, яка очолює комуну остров'ян, як добровільно віддалилися від цивілізації.

Далі в тому ж році була робота в містичній стрічці відомого канадського режисера Робера Лепажа «Можливі світи. Фільм починається з загадкового злочину — поліція виявляє труп Джорджа Барбера, з черепа якого витягнуті мізки. Однак Джордж зовсім не мертвий, він продовжує жити в декількох паралельних світах, в кожному з яких зустрічає в різних втіленнях героїню Свінтон, жінку на ім'я Джойс. По суті актриса зіграла чотири самостійні ролі, і кожну з яких виконала ідеально[15].

Голівуд[ред. | ред. код]

Після «Пляжу», знятого на гроші кінокомпанії 20th Century Fox, Свінтон стали запрошувати в Голівудські проєкти, і, якщо сценарії справляли на неї враження, актриса приймала ці пропозиції. Першою голлівудської картиною Свінтон став фільм «На самому дні» (2001) — містичний трилер за романом Елізабет Холдинг.

Фільм оповідає про жінку Маргарет Хол, яка разом з трьома синами живе на березі озера Тахо. Маргарет стурбована гомосексуальними нахилами старшого сина, але справжні неприємності починаються, коли вона виявляє біля будинку труп його коханця. Підозрюючи, що злочин міг скоїти син, Маргарет ховає тіло вбитого в озері, але хтось дізнається про цей вчинок і починає її шантажувати.

Тільда ​​Свінтон на San Diego Comic-Con International у 2016 році

За роль Маргарет Свінтон було номінована на отримання ряду престижних кінонагород (в тому числі на «Золотий глобус») і в підсумку було нагороджено преміями Товариства кінокритиків Бостона і Товариства кінокритиків Лас-Вегаса як найкраща акторка. У тому ж році вона зіграла епізодичну роль у трилері Кемерона Кров «Ванільне небо», а через рік ще одну другорядну роль - у фільмі «Адаптація ».

У 2002 році Суінтон знову попрацювала з Лінн Хершман-Лісон. На цей раз вона взяла участь у фантастичному фільмі «Техносекс», історії про біогенетика Розетті Стоун, творця трьох своїх клонів - кіборгів Рубі, Олів і Маринн, у яких є одна цікава особливість: для підтримки існування їм необхідно підживлюватися Y-хромосомами, які містяться в чоловічій спермі. Щоб добути необхідну субстанцію, Рубі регулярно виходить на міські вулиці і спокушає чоловіків, але після сексу з кіборгом ті прокидаються імпотентами і з маленьким штрих-кодом на лобі. У цьому фільмі Суїнтон належали всі чотири головні ролі - і біогенетика Стоун, і трьох її клонів.

Далі актриса знялася у себе на батьківщині в драмі Девіда Маккензі «Молодий Адам» за мотивами однойменного роману Олександра Троккі. Пождії фільму розгортаються у 1950-х роках в Шотландії. Героїня Свінтон - господарка вугільної баржі Елла Голт - живе в похмурому шлюбі, поки на баржу не наймається волоцюга Джо, в минулому письменник-невдаха. Між ним і Еллою спалахує пристрасть, але потім чоловік і коханець виловлюють з річки труп молодої жінки - колишньої подруги Джо, яка не наклала на себе, як здавалося на перший погляд, а була вбита. Ця робота принесла Свінтон премію BAFTA за кращу жіночу роль в шотландському фільмі.

У 2003 році актриса разом з такими зірками як Майкл Кейн і Шарлотта Ремплінг з'явилась у драмі «Вирок», у якому її героїня, суддя Анна-марі Ліві, підіймає давню справу П'єра Броссара, пособника нацистів у Франції часів режиму Віші, з наміром домогтися, щоб він відповів за скоєні 60 років тому злочини проти людства.

Після невеликої перерви Свінтон з'явилася в незвичайному проєкті - відеоінсталяції турецького модельєра Хусейна Чалаяна «Відсутність присутності», яка була представлена ​​у павільйоні Туреччини на 61-му Венеційському кінофестивалі. На думку модельєра[16], андрогінний вигляд акторки ідеально підходив для його режисерського дебюту. 2005 рік став досить плідним для Свінтон — вона була задіяна відразу в чотирьох картинах. Спочатку вона знялася в дотепній мелодрамі «Погана звичка», зігравши роль матері сімнадцятирічного підлітка Джастіна, який ніяк не може позбутися звички смоктати палець. Далі вперше за свою кар'єру актриса з'явилася в великобюджетному голлівудському проєкті - в містичному трилері «Костянтин: Володар темряви», де її партнером став Кіану Рівз, а Свінтон зіграла ангела Габріель.

У 2005 році Свінтон на запрошення Джима Джармуша знялася в його фільмі «Зламані квіти» з Біллом Мюрреєм у головній ролі. Ця некваплива картина починається з моменту, коли герой Мюррея, підстаркуватий ловелас Дон Джонстон, отримує лист з повідомленням про те, що у нього є дев'ятнадцятирічний син. Так як лист було підписано, він відправляється на пошуки матері свого гіпотетичного сина і відвідує своїх колишніх подруг, з якими був близький двадцять років тому. Одну з цих жінок — Пенні — і зіграла Свінтон. Поява її героїні на екрані було зовсім коротким - ледь побачивши колишнього коханця на порозі, вона закриває перед його носом двері.

У драмі 2006 року «Стефані Дейлі» Свінтон виконала роль судового психолога Лідії Крейн. Лідії належить непросте завдання - визначити, чи була осудна шістнадцятирічна Стефані в момент вбивства своєї новонародженої дитини, яка передчасно з'явилась на світ, і чи дійсно вона до самих пологів не підозрювала про те, що вагітна. Становище ускладнюється тим, що у Лідії недавно був викидень, а під час розслідування вона сама знаходиться на 8 місяці вагітності. У січні 2006 року фільм був представлений на кінофестивалі «Санденс» і отримав нагороду за кращий сценарій.

У 2007 році Свінтон взяла участь у зйомках першого повнометражного фільму одіозного музиканта Меріліна Менсона «Фантасмагорія: Видіння Льюїса Керролла», де сам Менсон постав в ролі Льюїса Керролла. Вихід цієї картини був запланований на 2011 рік, однак у 2010 році зйомки були зупинені. Також Суінтон з'явилася в драмі угорського режисера-авангардиста Бели Тарра «Людина з Лондона» за романом Жоржа Сіменона.

Тільда ​​Свінтон на Берлінському кінофестивалі в 2018 році

У 2008 році актриса отримала свого першого «Оскара» за кращу роль другого плану у фільмі «Майкл Клейтон», зйомки якого завершилися ще в 2006 році. У фільмі актриса грає бізнесвумен Карен Краудер, якій доводиться йти на серйозний злочин, щоб виправити робочі неприємності. Краудер робить свій вільний вибір, а потім несе за нього відповідальність.

У тому ж році Свінтон зіграла в ще одному великому голлівудському проєкті «Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка та шафа» виробництва студії The Walt Disney Company. У цій картині за однойменним твором Клайва Льюїса акторка з'явилася в образі злої чаклунки, яка занурила чарівну країну Нарнію у вічну зиму. Спочатку передбачалося, що в цій ролі буде задіяна Мішель Пфайффер, але через сімейні обставини актриса не змогла взяти участь у фільмі, і на її місце запросили Свінтон. Це був бездоганний вибір - на думку критиків, актриса була народжена для цієї ролі[17], а її зовнішність ідеально збігалася з описом чаклунки в першоджерелі: «Обличчя у неї теж було біле — не просто бліде, а біле, як сніг, як папір, як цукрова глазур на пирозі, а рот - яскраво-червоний. Красиве обличчя, але гордовите, холодне і суворе »[18].

2011 рік приніс Свінтон роль нещасної матері підлітка-вбивці в британській драмі «Щось не так з Кевіном». Її акторська робота була в черговий раз високо оцінена кінокритиками, а за її виконання Свінтон було висунуто на премію «Золотий глобус» і BAFTA. З шорт-листу «Оскару» актрису витіснила молодша Руні Мара. У 2012 році Тильду можна було побачити у фільмі Веса Андерсона «Королівство повного місяця».

У 2013 році Свінтон зіграла головну роль у фентезійній драмі Джима Джармуша «Виживуть лише коханці». Її партнером по картині став Том Хіддлстон. У тому ж році вийшли ще два фільми за участю Суїнтон: «Крізь сніг» з Крісом Евансом і «Теорема Зеро» з Крістофом Вальцем. У 2014 році вийшов фільм «Готель «Гранд Будапешт»» Веса Андерсона, у якому поряд зі Свінтон зіграли такі актори, як Рейф Файнс, Сірша Ронан, Едрієн Броуді, Джуд Лоу, Леа Сейду, Овен Вілсон і Білл Мюррей. Фільм був нагороджений кількома кінопреміями і визнаний одним з 10 найкращих фільмів року.

У 2015 році Тільда ​​Свінтон зіграла у фільмах «Дівчина без комплексів» і «Великий сплеск», а у 2016 році - у картинах «Аве, Цезар!» Братів Коен і «Доктор Стрендж». В останньому вона зіграла роль Старійшини, духовного наставника персонажа Бенедикта Камбербетча.

У 2018 році вийшов фільм «Суспірія», ремейк однойменного фільму 1977 року Даріо Ардженто [19][20][21]. Тільда ​​Суінтон виконала в картині відразу три ролі.

10 грудня 2020 року в український прокат вийшов новий фільм Педро Альмодовара «Людський голос» з Тільдою ​​в головній ролі. Фільм поставлений за п'єсою Жана Кокто. Прем'єра стрічки відбулася на Венеційському кінофестивалі.

Участь у кінофестивалях[ред. | ред. код]

У 1988 році Тільду ​​Свінтон було обрано до журі 38-го Берлінського міжнародного кінофестивалю[22], в 1993 році увійшла до складу журі XVIII Московського міжнародного кінофестивалю[23], а у 2004 році стала членом журі Каннського кінофестивалю[24].

У серпні 2008 року актриса виступила організатором і спонсором Шотландського кінофестивалю The Ballerina Ballroom Cinema Of Dreams у Нерні[25].

У 2009 році Тільда ​​Свінтон очолила журі 59-го Берлінського кінофестивалю[26].

Фільмографія[ред. | ред. код]

Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1986 ф Караваджо Caravaggio
1987 ф На Англію прощальний погляд The Last of England
1987 ф Арія (фільм) Aria
1989 ф Реквієм війни (фільм) War Requiem
1990 ф Сад The Garden
1991 ф Едуард II Edward II
1992 ф Орландо Orlando
1993 ф Вітгенштейн (фільм) Wittgenstein
1993 ф Блю Blue
1996 ф Female Perversions[en] Female Perversions
1997 ф Conceiving Ada[en] Conceiving Ada
1998 тф Love Is the Devil: Study for a Portrait of Francis Bacon[en] Love Is the Devil: Study for a Portrait of Francis Bacon
1999 ф The War Zone[en] The War Zone
2000 ф Пляж The Beach
2000 ф Possible Worlds[en] Possible Worlds
2001 ф Ванільне небо Vanilla Sky
2001 ф The Deep End[en] The Deep End
2002 ф Адаптація Adaptation
2002 ф Teknolust[en] Teknolust
2003 ф Молодий Адам Young Adam
2003 ф The Statement[en] The Statement
2005 ф Костянтин: Володар темряви Constantine
2005 ф Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка і чарівна шафа The Chronicles of Narnia: The Lion, the Witch and the Wardrobe
2005 ф Broken Flowers[en] Broken Flowers
2005 ф The Chronicles of Narnia[en] The Chronicles of Narnia
2005 ф Thumbsucker Thumbsucker
2006 ф Stephanie Daley[en] Stephanie Daley
2007 ф Майкл Клейтон Michael Clayton
2007 ф The Man from London[en] The Man from London
2007 ф Strange Culture[en] Strange Culture
2008 ф Загадкова історія Бенджаміна Баттона The Curious Case of Benjamin Button
2008 ф Хроніки Нарнії: Принц Каспіан The Chronicles of Narnia: Prince Caspian
2008 ф Прочитати і спалити Burn After Reading
2008 ф Julia[en] Julia
2009 ф The Limits of Control[en] The Limits of Control
2009 ф Я — це кохання‎ I Am Love
2010 ф Хроніки Нарнії: Підкорювач Світанку The Chronicles of Narnia: The Voyage of the Dawn Treader
2011 ф Щось не так з Кевіном We Need to Talk About Kevin Єва Хачадурян
2011 ф Cinema Is Everywhere[en] Cinema Is Everywhere
2012 ф Королівство повного місяця Moonrise Kingdom співробітниця соціальної служби
2013 ф Крізь сніг Snowpiercer Міністр Мейсон
2013 ф Виживуть тільки коханці Only Lovers Left Alive Єва
2013 ф The Zero Theorem[en] The Zero Theorem
2014 ф Готель «Гранд Будапешт» The Grand Budapest Hotel Мадам Д.
2015 ф Дівчина без комплексів Trainwreck Діана - начальниця Емі
2015 ф Великий сплеск A Bigger Splash Маріанна
2016 ф Доктор Стрендж Doctor Strange Прадавня
2016 ф Аве Hail, Caesar! Тора Текер / Тессалі Текер
2018 мф Острів собак Isle of Dogs голос
2018 ф Суспірія Suspiria мадам Бланш
2019 ф Мертві не вмирають The Dead Don't Die шотландська працівниця моргу
2019 ф Історія Девіда Коперфілда The Personal History of David Copperfield Бетсі Тротвуд
2019 ф Сувенір (фільм 2019) The Souvenir Розалінда
2019 ф Неграновані коштовності Uncut Gems Енн менеджер аукціону Адлі (голос)
2020 ф Останні і перші люди (фільм 2020) Last and First Men Оповідач (голос)
2020 ф Людський голос (фільм) The Human Voice жінка
2021 ф Піноккіо (фільм, 2021) Pinocchio (2021 film) Фея з бірюзовим волоссям
2021 ф «Французький вісник» від «Ліберті, Канзас Івнінґ Сан» The French Dispatch Дж. К. Л. Беренсен, письменниця та співробітник «Французького вісника»
2021 ф Сувенір: Частина 2 The Souvenir Part II Розалінда
2022 ф Untitled Wes Anderson Film

Ролі у театрі[ред. | ред. код]

Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
19801983 Герцогиня Мальфі The Duchess Of Malfi Ім'я персонажа невідомо
Комедія помилок The Comedy Of Errors Ім'я персонажа невідомо
Сон літньої ночі A Midsummer Night’s Dream Ім'я персонажа невідомо
1984 Міра за міру Measure For Measure Джульєтта
Юлій Цезар Julius Caesar Плебейка
Дияволи The Devils Черниця
Матінка Кураж та її діти Mother Courage Мати солдата
1985 Біла троянда The White Rose Ірина Паспортнікова
1987 Путівник The Tourist Guide Ім'я персонажа невідомо
Захід Die Massnahme Ім'я персонажа невідомо
Людина людині Man To Man Елла Герік / Макс Герік
Шаблон:Рік ву театрі Довга навколосвітня подорож The Long Way Round Ім'я персонажа невідомо
Моцарт і Сальєрі Mozart And Salieri Моцарт

Особисте життя[ред. | ред. код]

Свінтон жила з шотландцем Джоном Патріком Бірном, художником і драматург , від якого народила двійнят - сина Ксав'є і дочку Онор (нар. 6 жовтня 1997). Картини Бірна входять до колекції Національній портретній галереї Шотландії у Единбурзі. З 2004 року акторка зустрічається з художником з Нової Зеландії Сандро Коппом[27].

15 січня 2021, Тільда ​​Суїнтон зробила камінг-аут як Квір-особа[28].

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Повний перелік нагород і номінацій на сайті IMDb.com[29].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Murray Edwards College | Notable alumnae
  2. а б Person Page. thepeerage.com. Процитовано 2017-04-27. 
  3. Tilda opens up. The Guardian (en). 2005-10-08. 0261-3077. Процитовано 2017-04-27. 
  4. Swinton. www.electricscotland.com. Процитовано 2017-04-27. 
  5. Tilda Swinton: 'I was expected to marry a duke!'. The Independent (en). 2010-04-03. Процитовано 2017-04-27. 
  6. Lady Judith Swinton (en). www.berwickshirenews.co.uk. Процитовано 2017-04-27. 
  7. [https: //web.archive.org/web/20150226125433/http: //www.ahds.rhul.ac.uk/ahdscollections/ docroot / shakespeare / performancedetails.do? performanceId = 11558 Measure for Measure, Noble / Crowley, Royal Shakespeare Company, April 1984]. www.ahds.rhul.ac.uk. Архів [http: //www.ahds.rhul.ac.uk/ahdscollections/docroot/shakespeare/performancedetails.do? performanceId = 11558 оригіналу] за 2015-02-26. Процитовано 2017-04-27. 
  8. Див. інтерв'ю //www.otkakva.ru/interview/swinton/index.htm Архівовано січень 2, 2006 на сайті Wayback Machine. Дерек зробив з мене актрису, яка знімає фільми, або ж, іншими словами, дозволив мені, актрисі, брати участь у створенні фільму — це те, про що я мріяла.
  9. [http : //www.otkakva.ru/interview/swinton/index.htm Див. інтерв'ю] //www.otkakva.ru/interview/swinton/index.htm Архівовано січень 2, 2006 на сайті Wayback Machine. В момент зйомок у мене стався напад клаустрофобії. Його викликало вінчальну сукню. І мені захотілося його обрізати, обкраяти ... Я його обрізала, і почала крутитися, на щастя, оператори весь цей час не припиняли знімати.
  10. Washington Post They perform brilliantly in this violent, horrifying, ultimately inspiring film - an eloquent, complex and profoundly negative statement on war.
  11. videos / orlandopg13brown_a0adf2.htm Washington Post Orlando would be unimaginable without Swinton in the title role. Her radiant, androgynous beauty makes every scene look like an Old Master portrait, and her charismatic character is touched with grace, gravity and a nimble humor.
  12. Див. Статтю про актрису I am profoundly sad, she says. I lost my friend.
  13. femaleperversions.html Nashville Scene ' She creates an entirely original character, one who works so hard on her image that womanhood itself becomes just another role. It's one of the finest performances of the year.
  14. /c/a/1998/10/09/DD70677.DTL San Francisco Chronicle Tilda Swinton is almost unrecognizable as the sharp-tongued proprietor of a drinking club Bacon frequents.
  15. BBC Films Tilda Swinton gives a remarkable performance - or four performances - reprising the same character in different but simultaneous worlds.
  16. Див. Інтерв'ю Tilda Swinton is the perfect character for The Absent Presence, because she looks so androgenous and also Aryan, which is important, as the film is about questions of identity.
  17. The Guardian The greatest impression is likely to have been made by the White Witch. 'Her face was white, not merely pale,' Lewis writes, 'but white like snow or paper or icing sugar, except for her very red mouth. It was a beautiful face in other respects, but proud and cold and stern. ' He might have been describing the mature Tilda Swinton, who was born to play this role.
  18. До. С. Льюїс. Хроніки Нарнії. - М.:ЕКСМО, 2002. — ISBN 5-699-00535-8
  19. [https: //web.archive.org/web /20160304085244/http://darumaview.it/2015/11/a-bigger-splash-abbiamo-incontrato-il-regista-luca-guadagnino-0110490.php A Bigger Splash - Abbiamo incontrato il regista Luca Guadagnino] (it). darumaview.it. 2015-11-23. Архів [http: //darumaview.it/2015/11/a-bigger-splash-abbiamo-incontrato-il-regista-luca-guadagnino-0110490.php оригіналу] за 2016-03-04. Процитовано 2015-12-05.  Вказано більш, ніж один |archiveurl= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |archivedate= та |archive-date= (довідка)
  20. [http: //velvetcinema.it/2015/11/23/suspiria-luca-guadagnino-dakota-johnson-e-tilda-swinton-sono-nel-cast/ Suspiria, Luca Guadagnino: "Dakota Johnson e Tilda Swinton sono nel cast"] (it). 2015-11-23. Процитовано 2015-12-05.  Проігноровано невідомий параметр |Publisher= (можливо, |publisher=?) (довідка)
  21. Jacomina, Kristina (2016-10-05). Doctor Strange Movie: Tilda Swinton Supports Film's Whitewashing?. Процитовано 2017-01-12.  Проігноровано невідомий параметр |Publisher= (можливо, |publisher=?) (довідка)
  22. [http: //www.berlinale.de/en/archiv/ jahresarchive / 1988 / 04_jury_1988 / 04_Jury_1988.html Berlinale: 1988 Juries]. berlinale.de (en). Процитовано 2021-01-21. 
  23. [https: //web.archive.org/web/20140403093721/http: //www.moscowfilmfestival.ru/miff34/eng/archives /? year = 1993 1993] (en). Moscow International Film Festival. 
  24. [https: //web.archive.org/web/20160304123300/http: //www.festival-cannes.fr/en/archives/2004/allJury.html Juries 2004: Додати All the Juries] (en). Festival de Cannes. 
  25. [http: //www.spanglefish.com/ballerinaballroom/ Ballerina Ballroom]. Spanglefish.com (en). 2008-08-23. Процитовано 2021-01-21. 
  26. Тільда ​​Свінтон очолить журі Берлінале. Кіноафіша. 2008-11-14. Процитовано 2021-01-21. 
  27. [http: //www.dailyexpress.co.uk/posts/view/47593 The World's Greatest Newspaper :: Day & Night :: Proud parents but not partners]. Daily Express. 2008-06-08. Процитовано 2011-02-11. 
  28. aktorka-tilda-svinton-zrobyla-kaminh-aut/. 
  29. Tilda Swinton Awards. Tilda Swinton—IMDb (en). 2019-04-25. 

Посилання[ред. | ред. код]