Персіваль Ловелл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Персіваль Ловелл
англ. Percival Lowell
Percival Lowell.jpg
Персіваль Ловелл, 1904
Народився 13 березня 1855
Бостон, Массачусетс
Помер 12 листопада 1916
Флагстафф, Арізона
Громадянство Flag of the United States.svg США
Alma mater Гарвардський університет
Галузь наукових інтересів Астрономія
Науковий ступінь почесний доктор права
Нагороди Премія Жюля Жансена, Медаль Жансена Французького астрономічного товариства (1904), Золота медаль астрономічного товариства Мексики (1908)

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Персіва́ль Ло́велл також Лоуелл (англ. Percival Lowell; 13 березня 1855, Бостон, Массачусетс — 12 листопада 1916, Флагстафф, Арізона) — американський бізнесмен, сходознавець, дипломат, астроном і математик, дослідник планети Марс, відкрив астероїд (793) Арізона в 1907 році. Почесний член Американської академії мистецтв і наук, Британського товариства сходознавців, Французького астрономічного товариства, Астрономічних товариств США, Бельгії, Німеччини та Мексики. Удостоєний медалі Жансена Французького астрономічного товариства (1904), а також Золотою медаллю Астрономічного товариства Мексики (1908) — обидві за дослідження Марса. Почесний професор астрономії Массачусетського технологічного інституту. В честь Лоуелла названі кратери на Місяці і на Марсі.

Персіваль Ловелл — засновник і перший директор найбільшої приватної обсерваторії в США. Багато років витратив на пошуки дев'ятої планети Сонячної системи. Після виявлення карликової планети Плутон Клайдом Томбо через 14 років після смерті Ловелла, назва планети було вибрано так, щоб, не вибиваючись з міфологічного ряду, воно включало в себе також ініціали Ловелла (♇).

Біографія[ред.ред. код]

Родина[ред.ред. код]

Персіваль Ловелл - представник одного з найстаріших сімейств Бостона, що оселилося в США з 1639 року. Сім'я входить до числа так званих «Бостонських брамінів» [1]. Клан Ловеллів дав Америці десятки видатних особистостей [2]. Батько — відомий бізнесмен і філантроп, віце-президент Американської Академії наук і мистецтв Огастас Ловелл (1830-1900), мати — Кетрін Бігелоу Лоуренс. В сім'ї було семеро дітей, Персиваль був первістком. Молодший брат Персиваля, Еббот Лоуренс Ловелл [3] (1856-1943) став президентом Гарвардського університету, а молодша сестра Емі Ловелл [4](1874-1925) стала поетесою-імажиністкою і посмертно, в 1926 році, була нагороджена Пулітцерівською премією.
Сам Персіваль був багатосторонньо освіченою людиною: вільно володів латинською, давньогрецькою та староанглийскою мовами, був відомий як знавець літератури. Захоплювався грою в поло, і був одним із засновників престижного Dedham Polo Club [5].

Навчання та освіта[ред.ред. код]

Закінчив престижну школу «Noble and Greenough School» [6](1872), де удостоївся нагороди Bowdoin Prize, а потім - Гарвардський університет (1876), де займався не тільки математикою і фізикою, але й гуманітарними науками. Захоплювався астрономією з раннього дитинства. Отримав пропозицію залишитися в Гарварді для приготування до професорського звання, але відмовився від нього. Успадкувавши родинний бізнес (текстильні фабрики і електричну компанію), у 1877-1878 роки, здійснив тривалу поїздку в Європу і на Близький Схід (в Сирію), займався сходознавством і японською мовою. Надалі працював керуючим текстильними фабриками діда — відомого філантропа Джона Ейморі Ловелла.

Дослідження Сходу[ред.ред. код]

У 1883 році Персіваль Ловелл був призначений радником корейського посольства в США. В 1883-1893 рр. здійснив три поїздки в Японію, де займався науковими дослідженнями і дипломатією. Опублікував ряд монографій, присвячених особливостям японського національного характеру, мови і релігії. Головні його сходознавчі праці: «Noto» (1891), «Occult Japan» (1894) і «The Soul of the Far East» («Душа Далекого Сходу»)[7] (1888). Остання користувалася великою популярністю. Він висунув теорію про те, що прогрес у значній мірі є плодом індивідуальних зусиль і фантазії. В своїх працях він намагався розглядати особливості японського укладу життя через алгебраїчні побудови. Вважав особливості західного менталітету уособленням чоловічого начала, а східного — уособленням жіночого начала.

Астрономія[ред.ред. код]

Справа всього життя[ред.ред. код]

Стабільне політичне становище та значний добробут, дозволили Ловеллу в 1894 році повністю змінити своє життя і присвятити себе астрономії, дослідженню Марса, яким він зацікавився після прочитання праць Каміля Фламмариона[8] і Джованні Скіапареллі, які робили спроби пояснити походження марсіанських каналів.

Персіваль спостерігає за Марсом з Ловеллівської обсерваторії.

Персіваль Ловелл переїжджає в Флагстафф, і наступні 23 роки працює в обсерваторії, яку сам заснував. З ним працювали кращі фахівці того часу, у тому числі Вільям Пикеринг і Весто Слайфер. Для заснування обсерваторії Ловелл вибрав гористу місцевість в Арізонській пустелі на висоті близько 7 тис. футів (2175 м). Дослідження Марса тривали 15 років, при цьому результати спостережень фіксувалися в малюнках ( їх було зроблено понад 15 тис.), оскільки астрономічна фотографія була в той час неможлива. Він зробив докладні креслення поверхні планети, що показують складну мережу пересічних ліній і темних областей. Лоуелл вважав, що ці лінії , канали , побудовані розвиненою цивілізацією розумних істот . Він стверджував, що ці канали були використані для транспортування дорогоцінної води з крижаних полюсів планети. Темні області, вважав учений, були оазисами зелені, отриманими завдяки зрошувальних каналах. Результати спостережень були опубліковані в трьох надзвичайно популярних у той час книгах присвячених Марсу, які стали бестселерами: «Mars» ("Марс"1895), «Mars and Its Canals» ("Марс і його канали" 1906), «Mars As the Abode of Life» (1908),( рос. «Марс і життя на ньому» Одеса, вид-во Mathesis, 1912).

Останні роки життя[ред.ред. код]

Критику своїх теорій науковим співтовариством Ловелл переносив дуже важко. В нього почалася депресія. У 1897—1901 рр. він припиняє дослідження і живе поперемінно на Бермудських островах і у Франції. Надалі, постійно проживає у Бостоні, буваючи в Флагстаффі лише наїздами. У 1908 році, в Бостоні, Персіваль Ловелл одружився з художницею Констанс Севідж Кейт (1863—1954).
Як послідовний пацифіст, Ловелл не міг перенести звістку про початок Першої світової війни і вступу до неї США. Він помер від інсульту у 61-річному віці. Персіваль Ловелл похований у мавзолеї на території свого творіння - обсерваторії.

Почесні звання та нагороди[ред.ред. код]

  • 1904 рік - Медаль Жансена Французького астрономічного товариства, Премія Жюля Жансена.
  • 1907 рік - удостоєний почесного ступеня доктора права Коледжем Амхерста.
  • 1908 рік - Золота медаль астрономічного товариства Мексики.
  • 1909 рік - удостоєний ступеня доктора наук Університетом Кларка.

З 1912 року провернувся до справ після перерви, і присвятив діяльність своєї обсерваторії пошукам «занептуновій» планети Сонячної системи.

Астрономічна теорія Ловелла та її критика[ред.ред. код]

Теорія[ред.ред. код]

Ловелл розробив теорію еволюції планет Сонячної системи. Стадії еволюції, за Ловеллом, такі:

  1. Сонячна стадія (англ. The Sun Stage): планета розпечена настільки, що володіє власним світловим випромінюванням.
  2. Розплавлена стадія (англ. The Molten Stage): планета ще гаряча, але вже не має самосвітіння.
  3. Стадія затвердіння (англ. The Solidifying Stage): формується тверда поверхня планетної кори. Формуються океанічні басейни. Геологічно — це ера метаморфічних гірських порід.
  4. Стадія землі і води (англ. The Terraqueous Stage): формуються осадові породи.
  5. Стадія суші (англ. The Terrestrial Stage): починається висихання океанів.
  6. Стадія смерті (англ. The Dead Stage): зникає атмосфера.

Кожна планета має проходити через ці стадії. Зараз планети знаходяться на таких стадіях:

  • 2 стадія: Нептун, Уран, Сатурн і Юпітер,
  • 4 стадія: Земля 
  • 5 стадія: Марс 
  • 6 стадія: Місяць і великі супутники планет.[9]


Марсіанські канали, замальовка Ловелла

Марс, який менше Землі за розмірами, охолов раніше, і еволюція життя на ньому йшла більш швидкими темпами. З-за висихання планети, на якій немає великих водойм, місцева цивілізація змушена була побудувати глобальну мережу каналів (Ловелл налічував їх понад 600), що переносять води танучих полярних льодовиків в екваторіальні зони. Це можливо тільки при наявності набагато більш розвиненої ніж земна, всепланетної держави . Ловелл усвідомлював, що видимі з Землі «канали» повинні мати ширину не менше 100 км, але заявляв, що спостерігаються пояси рослинності, розташовані поблизу джерел води.

Критика[ред.ред. код]

Незважаючи на популярність у читаючої публіки, професійні вчені зустріли теорію Лоуелла скептично. Було складено безліч карт марсіанських каналів, але жодна не збігалася одна з одною. Ряд дослідників пояснювали появу каналів на Марсі оптичною ілюзією. Відомі астрономи наприклад, Едвард Барнард і Ежен Антоніаді, взагалі не бачили прямолінійних каналів. Ежен Антоніаді, що спостерігав Марс в телескоп Медонської обсерваторії, в 1909 році, зробив висновок: «Гіпотеза про уявне існування геометричної мережі отримала остаточне спростування… бо самі сильні інструменти нашого часу не виявили й сліду цієї мережі, між тим як деталі, набагато більш тонкі, ніж прямолінійні канали, були постійно видно». У 1907 році Альфред Рассел Уоллес опублікував брошуру «Is Mars Habitable?», в якій показав, що температура на поверхні Марса набагато нижче, ніж вважалося Ловеллом, а атмосферний тиск занадто мал для існування води в рідкому вигляді. До того ж спектральний аналіз атмосфери не показав наявності в ній водяної пари. Звідси він зробив висновок, що існування на Марсі високоорганізованого життя неможливо, не кажучи вже про розвинутої цивілізації і штучні споруди. Таким чином, Ловелл опинився в повній наукової ізоляції.

В 1965 році політ зонда Марінер-4 , передав на Землю фотографії Марса, на яких можна було побачити лише неживу поверхню з метеоритними кратерами.

У 19711972 роках штучний супутник Марса Марінер-9 провів зйомку 85 % поверхні планети з роздільною здатністю від 1 до 2 км (2 % поверхні сфотографовані з роздільною здатністю від 100 до 300 метрів).

В 1975 році американські астрономи К. Саган та П. Фокс порівняли канали Ловела з реальними структурами рельєфу і межами материків і морів. Тільки менша частка класичних каналів пов'язана з розломами, гірськими хребтами, ланцюжками кратерів і іншими утвореннями. У їх числі опинилися всі канали які виходили на фотографіях. Більшість класичних каналів оптичною ілюзією.

«Марсіанські канали представляються наслідком якогось дивного збою у спільній роботі рук, очей і мозку, що проявляється у людей в складних умовах спостереження (принаймні, у деяких людей; багато астрономів, маючи такі ж, як у Ловелла, інструменти і умови для спостереження, заявляли, що ніяких каналів немає). Але і це пояснення досить далеко від задовільного, і мене продовжують мучити сумніви, що якась суттєва деталь в проблемі марсіанських каналів залишається нерозкритою. Ловелл завжди говорив, що правильна форма каналів є безпомилковим ознакою їх розумного походження. Безумовно, це вірно. Єдине невирішене питання — з якого боку телескопа знаходився цей розум.»[10]

Вклад в астрономічну науку[ред.ред. код]

Крім детальних спостережень Марса, найбільший внесок Персіваля Ловелла в астрономію був зроблений в останні вісім років його життя. Він був першим, хто зрозумів різницю між розрахунковими і спостережуваними позиціями Урана і Нептуна . Він вважав, що дев'ята планета за орбітою Нептуна була відповідальна за аномалії. Він став розглядати фотографії ділянок неба, де, за його підозрами, могли знайти нову планету. Протягом всієї своєї короткої біографії він марно шукав нову планету до своєї смерті в в 1916 році. Пошуки дев'ятої планети тривали протягом кількох років після смерті Ловелла. У 1930 році планета Плутон була, нарешті, виявлена Клайдом Томбо. Це відкриття, можливо, не вдалося, якби не було піонерської роботи Ловелла і його спостереження нових планет. Хоча це був його найбільший внесок, він, як і раніше, більше відомий своїми теоріями та творами про знамениті марсіанські каналах.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Дослідження Ловелла справили великий вплив на Герберта Уеллса та його книгу «Війна світів».
  • Картами Марса, складеними Ловеллом, користувався і Едгар Райс Берроуз, створюючи свою картину марсіанської цивілізації.
  • Після публікації теорій Ловелла ніхто в тодішньому світі не сумнівався в наявності життя на Марсі. У 1900 р. К. Гузман заснувала премію в 100 000 франків за налагодження двостороннього зв'язку з позаземною цивілізацією. Звістки з Марса (якщо б вони були отримані) при цьому ігнорувалися.
  • Ловелл мав 24-дюймовим (61 см) телескопом-рефрактором, виготовлений фірмою Елвіна Кларка. При спостереженнях без телескопа видимий розмір Марса навіть під час великого протистояння не перевищує 25" (1/70 розміру місячного диска). При фотографуванні діаметр марсіанського диска на фотопластинці не перевищував 2 мм, і накладався на зерна фотоемульсії.
  • Праця Ловелла «Марс і його канали» (1906) присвячена «Джованні Скіапареллі, Колумбу нового планетарного світу».

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

[[]]