Човен-довбанка

Сучасні човни-довбанки на о. Бабаті в Танзанії

Човен-довбанка, каное-довбанка, добанка, однодеревка, кадовба — човен, виготовлений шляхом видовбування серцевини стовбура одного суцільного дерева. Це тип судна, який використовувався з доісторичних часів до XIX століття, а в Африці, на островах Тихого океану і навть в деяких місцях Європи використовується донині. Інша назва цього типу човна, що переважно використовувалась в класичних грецьких текстах — «моноксилон» (від грец. μονόξυλον: μονό- «одиночне» + ξύλον «дерево»). Моноксилони або моноксили широко використовувалися кельтами та стародавніми слов'янами.

Човни-довбанки — це найдавніший тип човнів, відомий дотепер археологам, перші зразки їх датуються неолітом (біля 8000 р. до н. е.). Можливо, це зумовлено тим, що виготовлені з масивного цільного дерев'яного стовбура човни-довбанки зберіглися в часі краще, ніж човни, виготовлені з очерету, кори або шкіри.

Будівництво

Будівництво морського човна-довбанки. Пласка форма дна досягається шляхом нагрівання і подальшего згинання бортів.

Будівництво човна-довбанки починається з вибору колоди відповідних розмірів. Відтак з її серцевини видаляють таку кількість деревини, щоб зробити судно відносно легким за вагою та плавучим, але все ще досить міцним щоб утримати екіпаж з вантажем. Часто для виготовлення довбанок вибирали певні породи деревини, виходячи з їх міцності, довговічності та щільності. Для мінімізації опору води, зовнішню форму човна формували з гострими кінцями на носі та кормі.

Будівництво складалось з декількох етапів. Спочатку з зовнішньої сторони колоди видаляли кору. Далі видаляли серцевину стовбура. До появи металевих інструментів довбанки часто виготовляли за допомогою розведення в колоді контрольованого вогнища, після чого згорілу деревину видаляли за допомогою тесла. Іншим методом є вирізання у внутрішній частині клоди паралельних насічок, а потім розколювання та видалення деревини між насічками. Після видалення серцевини, завнішню сторону човна обтесували та робили гладкою за допомогою ножів, сокир або тесл.

Більш примітивні конструкції довбанок зберігають оригінальні форми дерева з круглим дном. Щоб створити більш «плоскодонну» форму човна з більш широким днищем, боки видовбаної колоди обережно розпарювали в гарячій воді, поки вони не ставали податливими, а потім вигинали.

Для плавання у більш бурхливих водах відкритого океану, каное-довбанки могли бути обладнані виносними балансирами (аутригерами) — одна або дві менші дерев'яні колоди кріпились паралельно основному корпусу човна на довгих виносних планках. У випадку встановлення двох баланстрів, вони кріпились по одному з кожного боку корпусу.

Європа

У стародавній Європі через декілька підстав багато довбанок виготовлялась зі стовбурів липи. По-перше, з часів мезоліту, після танення останнього вейхселівського заледеніння лип в Європі було багато і вони були легко доступні. По-друге, в тогочасних лісах липи були одними з найвищих дерев, що сприяло будівництву довших човнів. Деревина липи також добре піддається обробці і не схильне до розколювання або розтріскування. Липа була також легша за більшість інших типів дерев у європейських пралісах, і через це човни, виготовлені з деревини липи мають кращу вантажопідйомність і їх легше переносити.

Нідерланди

Каное з Пессе — найстаріший відомий човен у світі

Знайдене в 1955 році в провінції Дренте в Нідерландах мезолітичне каное з Пессе — соснова довбанка, яка датується періодом між 8040 р. і 7510 р. до нашої ери, вважається найстарішим знайденим досьогодні у світі човном. Інші довбанки, виявлені в Нідерландах, включають два човна з провінції Північна Голландія: один знайдений в 2003 р. поблизу Уйтгеста, датований 617—600 рр. до н. е. і другий, знайдена в 2007 році поблизу Ден-Овер, датований 3300-3000 рр. до н.е.

Франція

На території Франції найдавніші відомі довбанки були виявлені в регіоні річки Сена. Знайдена в старому річищі Сени Нуаян-сюр-Сенська довбанка, виготовлена з стовбура сосни датується мезолітом — приблизно 7190-6450 рр до н. е.. Знайдені на території Парижу Берсійські човни-довбанки були виготовлені ввже в неоліті — в період між 4800-4300 і 2700 роками до нашої ери.

Німеччина

Німецькою мовою такий тип човнів відомі як айнбаум (нім. Einbaum — дослівно: «одне дерево»). У старому ганзейському місті Штральзунд у 2002 році було розкопано три човна, які отримали назву Штральузндські довбанки. Два човни були датовані близько 5000 роками до н.е і виявились найстарішими човнами, знайденими в районі Балтії. Третій човен (віком 4000 років до н.е) був довжиною 12 метрів і є найдовшим човном-довбанкою, знайденим в цьому регіоні. На жаль, знахідки були пошкоджені і втрачені через погані умови зберігання.

Швейцарія

У 1991 році залишки довбанки з липового дерева довжиною майже 6 метрів були знайдені в місті Меннедорф-Штрандбад, біля Цюріхського озера в Швейцарії. Цей човен був датований віком 4500 років до н. е..

Велика Британія

Генсонська довбанка

Найстаріша знайдена на території Великої Британі довбанка — Генсонський човен, був знайдений у 1998 році в Шардлоу на південь від Дербі. Він був датований бронзовою добою (приблизно 1500 р. до н. е.) і зараз експонується в музеї Дербі. На тому ж місці пізніше було знайдено ще один доісторичний човен, але його було законсервовано і поховано на місці знахідки.

Човен-довбанку залізного віку було виявлено у 1964 році в Пул-Харбор, Дорсет. Цей човен датований 300 роком до нашої ери, був побудований з гігантського дуба та був достатньо великим, щоб вмістити 18 людей. Зараз він знаходиться в Музеї міста Пула.

У 2012 році в парку Гліндур, Монмут, Монмутшир в Уельсі (Велика Британія), під час розкопок, проведених Археологічним товариством Монмута, було виявлено три канали, що використовувались для спуску на воду неолітичного тримарана-довбанки, подібної по довжині до човна з Лургана. Вуглецевим аналізом човен був датований 3700 +/- 25 р.р. до н.е.

Ірландія

У 1902 р. дубовий човен-довбанка завбільшки 15 м довжиною і 1 м завширшки був знайдений в Аддергуле Бог, Лурган, графство Голвей в Ірландії, і експонується в Національному музеї Ірландії. Радіовуглецева дата лурганського човна становила 3940 +/- 25 р.р. до н. е. На човні є отвори, що свідчать про те, що він мав аутригер або був приєднаний до іншого човна.

Скандинавія

У Скандинавії було знайдено багато доісторичних човнів-довбанок. Ці човни використовувались для перевезення вантажів та для риболовлі, а іноді — для китобійного промислу та полювання на моржів. Довжина довбанок була обмежена розмірами дерев у прадавніх лісах і досягала 12 метрів в довжину.

У Данії в 2001 р., а також за кілька років до цього, під час широкомаштабних археологічних розкопок в місті Егадален, на північ від Орхуса, було виявлено кілька видовбаних каное з липи. Вони були датовані вуглецевим аналізом 5210-4910 р.р. до н. е. і є найстарішими дотепер відомими човнами в Північній Європі.

Будівництво довбанки в Естонії

У Скандинавії в пізніших моделях довбанок борти човнів нарощували за допомогою додаткових дощок, що покращувало вантажопідйомність і морехідні якості цих човнів. Врешті-решт, довбанка зменшилася до виготовленого з цільної колоди кіля, а корпус човнів стали виготовляти повністю з дощок.

Країни Балтії

У країнах Балтії традиція виготовляти човни-довбанки збереглася до XX—XXI століть в Естонії, де сезонні повені в пустоші Соомаа площею 390 км² унеможливлюють інші звичайні засоби пересування. В останні десятиліття новий сплеск інтересу до виготовлення довбанок (естонською хааб'яс) відродив в Естонії цю традицію.

Чехія

У Чехії знайдено понад 40 доісторичних човнів-довбанок. Останнім у 1999 році було знайдено 10-метровий Могельницький човен-довбанку в Могельніце (округ Шумперк). Він виготовлений з дубової колоди і має ширину 1,05 м. Човен датується приблизно кінцем III століття до нашої ери, часами кельтської колонізації Моравії. Географічно чеські знахідки каное-довбанок зосереджені вздовж річок Ельба та Морава.

Польща

Слов'янська довбанка X ст, знайдена в річці Одер.

Польща відома так званими човнами-довбанками типу Lewin, знайдених біля міста Левін-Бжеський, сіл Козел і Рошовіцький-Ляс, і пов'язаних з Пшеворською культурою перших сторіч нашої ери. Човни-довбанки типу Lewin характеризуються квадратним або трапецієподібним перерізом, прямокутними торцями корпусу і малою висотою бортів по відношенню до довжини судна. Крім того, майже всі човни типу Lewin мають один отвір в носовій частині і два на кормі. Низька висота бортів є наслідком того, що колоду для човнів розколювали уздовж навпіл, щоб отримати дві однакові заготовки з одного стовбура. Перевага полягала в отриманні двох ідентичних подвійних корпусів, які потім з'єднувались, утворюючи двокорпусний катамаран або пліт. Парні корпуси з'єднувалися поперечними жердинами, які не проходили крізь отвори в торцях платформи, а кріпилися або до верхнього краю бортів, або в спеціальних пазах, створених на торцях корпусу. Зазвичай такі судна було 7–12 м завдовжки, а найбільші з них, завдяки особливій конструкції могли перевозити до 1,5 тонн вантажу.

Україна

В трактаті грецького царя Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» є згадка про те, що слов'яни будували «моноксили» (тобто, однодеревні човни):

«Підвладні Русі слов'яни, що звуться кривичі й лучани і інші слов'яни, вирубують на зиму дерева на човни, обробляють і як прийде час, коли розтане лід, спускають їх у близькі озера. І як спустять у річку Дніпро, їдуть цією рікою, приходять до Києва, витягають човни і передають Русі. А Русь купує самі кадовби, розбиває давні однодеревки, бере з них весла, уключини до весел, та інший припас і споряджає нові».

Продавали в Києві, і потім ці човни використовувались проти Візантійської імперії під час русько-візантійських воєн IX—X століть. Русичі використовували довбанки для нападу на Константинополь і з дивовижною швидкістю та рухливістю відступали на них у свої землі. Через це в деяких візантійських джерелах до Русі застосовувалося ім'я Δρομίται («дроміти», букв. «люди, що біжать»). Моноксили часто супроводжували більші галери, які служили центрами управління. Кожна слов'янська довбанка могла вмістити від 40 до 70 воїнів.

Українська довбанка кінця ХІХ ст

Військові ж кораблі київських князів-язичників були невеликі, робились вони їх з цільного дерева і звали їх лоді (ладді). Були лоді звичайні, тобто видовбані з дерева (на зразок моноксилів), були й так звані «побойні» — пооббивані горизонтально, вздовж стовбура дошками. Вони мали кермо, щоглу, яку можна було зняти та покласти на дно вітрила, були порівняно легкими, так що їх можна було транспортувати по суші. Кожен такий корабель містив біля 40 чоловік і рухався переважно за допомогою весел.

На узбережжі Балтійського моря, знайдено залишки такого одноцільного човна на 15 метрів завдовжки.

Довбанка побутувала в багатьох районах України аж до початку ХХ ст., а на території Полісся нею подекуди користуються і досі. Народні назви цього типу човна — «човен», «дуб», «дубовка», «душогубка», «кодлуб», «кадовба» тощо. Слово «комига» на позначення видовбаного човна зустрічається у Франка.

У 1984 р. човен-довбанку виявили в невеликому озері в с.Любитів Ковельського р-ну Волинської обл. Через рік його підняли на поверхню і передали до Волинського обласного краєзнавчого музею, де наукові співробітники успішно здійснили його консервацію. Для збереження судна використали водний розчин клею ПВА, скипидару та оліфи. Довжина човна сягає 3,7 м, найбільша ширина — 0,52 м. Радіовуглецевий аналіз деревини любитівського човна, зроблений в Інституті геохімії і фізики мінералів АН УРСР (зараз НАНУ), показав, що довбанка була виготовлена між 4285 і 4145 рр. до н. е. (Кі-3586). Однак цілком покладатися на цей висновок не можна — цьому суперечить серія знаків, нанесена на внутрішній бік правого борту. З огляду на них, навіть найсміливіші датування цієї довбанки не можуть виходити за межі середньовіччя.

27 серпня 2015 року в урочищі Гострий кут між селами Копилля і Старосілля на Волині у річці Стир було знайдено середньовічний човен-довбанку. Перші дослідження за допомогою радіовуглецевого аналізу вказали, що човен був зроблений в XI—XIV століттях. А на основі досліджень європейських інституцій із Центру підводних досліджень університетів Клайпеди та Вільнюса уточнили: човен виструганий із суцільної колоди в 1223—1295 роках. Цей човен планують експонувати в краєзнавчому музеї в Маневичах.

У 2020 році поблизу села Хочине Олевського району на Житомирщини на дні річки Уборть було знайдено 9-метровий, як вважають, можливо ще древлянський човен-довбанку, який кілька століть пролежав на дні.

Козаки Запорізького війська славились вмілим використанням човнів-довбанок, які виходили з Дніпра для нападів на узбережжя Чорного моря в 16-17 століттях. Використовуючи невеликі, пласкодонні та дуже маневрені човни, відомі як чайки, вони швидко пересувались Чорним морем. Чайки представляли собою довбанки з нарощиними за допомогою дошок бортами. Згідно з власними звітами козаків, ці судна, які перевозили екіпаж від 50 до 70 чоловік, могли досягти узбережжя Анатолії від гирла Дніпра за сорок годин.

Довбанку виготовляли в три етапи: збір та заготівля матеріалу, попередня його обробка та видовбування. Для довбанок підбирали дерево лише з певними параметрами — діаметр стовбура у прикореневій частині повинен був сягати щонайменше 70-80 см. Дуб для довбанок рубали переважно взимку, після чого три-чотири роки витримували на свіжому повітрі, щоб він «переболів». Видовбаний з такого матеріалу човен довше зберігався та менше коловся.

Африка

Конголезька довбанка в Королівському музеї Центральної Африки в Тервюрені

Дуфунське каное з Нігерії — човен-довбанка віком 8000 років, найстаріший човен, виявлений в Африці, і третій за віком у світі.

На території Нігерії були знайдені теракотові скульптури, що відносяться до культури Нок (990 р.д.н.е-200 р. н. е.), серед яких були зображення каное-довбанки з двома гребцями та їх товарами. Обидві антропоморфні фігури у човні тримають весла. Теракотові скульптури з зображенням довбанки вказують на те, що люди Нок використовували каное-довбанки для транспортування вантажів уздовж приток річки Нігер та здійснювали обмін товарами через регіональну торгову мережу. Теракотове зображення фігури з морською черепашкою на голові у Нок може вказувати на те, що розмах цих річкових торгових шляхів, можливо, поширився до узбережжя Атлантичного океану. Будучи другою найдавнішою формою водного судна, відомою в Субсахарській Африці після Дуфунського каное, теракотове зображення каное-довбанки культури Нок було створено в центральному регіоні Нігерії протягом першого тисячоліття до нашої ери.

Каное-довбанки на березі озера Малаві

Добре зрошувані тропічні ліси та лісисті райони в Субсахарській Африці забезпечують як водні шляхи, так і джерела деревини для човнів-довбанок, які є типовими човнами від басейну річки Лімпопо на південному сході до Західної Африки. Африканський тик — це деревина, яка надвичайно придатна для виготовлення довбанок, хоча ця назва насправді охоплює ряд різних порід.

Каное-довбанки дотепер широко поширені і використовуються в різних внутрішніх і приморських регіонах Африки. Каное-довбанки, такі як мокоро в розлогій дельті Окаванго призначені для плавання по внутрішнім водоймам, тоді як для плавання у відкритому морі використовуються як звичайні довбанки (такі як мтумбві), так і довбанки з одним виносним аутригером, як лакана на Мадагаскарі, або довбанки з двома аутригерами (тримарани) типу нгалава, що поширені на узбережжі Суахілі.

Каное-довбанки дотепер широко використовуються африканськими народностями для транспортування людей і вантажів, для риболовлі та полювання, включаючи, в минулому, дуже небезпечне полювання на бегемота. У франкофонних районах Африки каное-довбанки називають пірогами.

Азія

Залишки 8000-річного човна-довбанки, розкопані в Китаї

8000-річне каное-довбанку було знайдено археологами в Куахуцяо, провінція Чжецзян, на сході Китаю. Це найдавніше каное, знайдене в Азії.

Арабськими племенами на Аравійському півострові, поруч з вітрильними «зшитими» човнами дау традиційно широко використовувались для риболовлі невелички човни-довбанки — хуррі.

Арабський човен-довбанка хурі (houri) з Аравійського п-ву. Морський музей в Дубаї

Човни-довбанки айнів в 20-х роках епохи Мейдзі.

Мокен, етнічна група морських кочівників, яка мешкає в архіпелазі Мерґі в М'янмі та на півночі Таїланду дотепер будує і використовує каное-довбанки. Згідно з легендами Мокен про походження їхнього народу, міфічна королева покарала їх предка за порочне кохання до своєї невістки, прирікши його та його нащадків до життя у морі в човнах-довбанках. Довбанки Моке мають характерне заглибленнями спереду та в кормі човна — «рот, що їсть і тил, який випорожнюється», що символізує нескінченний цикл прийому їжі, перетравлення та дефекації.

Столітній недобудований човен-довбанка величезних розмірів (вагою п'ять тонн і розміром 8х2х1,5м) був випадково знайдений у листопаді 2010 року в містечку Барангай Касаніколасан, Росалес, Пангасінан, Філіппіни, в річці Лагасіт, поблизу річки Агно. Зараз ця довбанка демонструється перед муніципальною ратушею. На Філіпінах традиційні човни-довбанки, такі як овонг чи джункун широко застосовуються для риболовлі і транспортних цілей дотепер.

В Японії айни — мешканці північних островів Японського архіпелагу широко використовували човни-довбанки до початку XX століття. Шляхом нарощування бортів своїх довбанок за допомогою додаткових дошок, айни будували морські човни — ітаомаціпи, на яких вони плавали по відкритому морю між Хоккайдо та сусідніми островами.

Америка

Корінні американці виготовляють каное-довбанку, 1590 рік

Каноє-довбанки будувались тубільцями по всій території Америки, де були доступні стовбури дерев відповідного розміру.

Корінні американці тихоокеанського північного заходу були і залишаються дуже вправними майстрами в обробці дерева. Найбільш відомі своїми стовпами-тотемами висотою до 24 м, вони також будували каное-довбанки завдовшки понад 18 м, які використовували як для повсякденного вжитку, так і для використання в обрядах. У штаті Вашингтон каное-довбанки для океанічних мандрівок традиційно виготовляють із величезних стовбурів рослин з родини кипарисових (наприклад, з туї велетенської), тоді як для плавання по невеликих внутрішніх річках використовувались менші стовбури ялини. Це було обумовлено зокрема й тим, що кипарисові колоди мають набагато більшу стійкість до солоної води, ніж ялинові.

У 1978 році Джорді Точер з двома напарниками здійснив плавання з Ванкувера в Канаді до Гаваїв на каное-довбанці під назвою Оренда-2 (Orenda II), яке було збудоване на основі конструкцій човнів племені хайда, але додатково озброєне вітрилами. Довбанка була виготовлена з сосни виду Псевдотсуга Мензіса, мала 12 м довжини і важила 3,2 тони. Плавання було покликане перевірити припущення достовірності легенд індіанців хайда про те, що їх предки в стародавні часи здійснювали подорожі до Гаваїв Загалом протягом двох місяців перебування в морі, вітрильне каное пройшло в океані близько 4500 миль (7242 км).

Океанія

Сучасна морське каное-довбанка з північного заходу Тихого океану

Тихий океан є батьківщиною багатьох різних форм вітрильних човнів-довбанок. Вони відрізняються своїм планом вітрила та форматами корпусу (одинарні, катамарани чи проа) та будівлею щогли (суцільних або складених). Форми корпусу, носу та корми також сильно відрізняються. Корпуси зустрічались як видовбані з єдиних стовбурів, так і зформовані з дощок. Дизайн човнів залежав як від їх призначення (риболовля, перевезення людей та товарів, війна) так і від географічних особливостей (мілководдя, лагуни, рифи). Каное-довбанки, що використовувались у для далеких подорожей відкритому океані як правило були дуже великі і оснащені аутригерами для підвищення остійності.

На Гаваях — каное аʻа традиційно виготовляється зі стовбура дерева коа. Зазвичай вони перевозять екіпаж із шести осіб — одного керманича та п'яти веслярів.

Соломонові острови та PT-109 Джона Ф. Кеннеді

Мешканці Соломонових островів в Меланезії використовували і продовжують використовувати каное-довбанки для подорожей між островами. Під час японської окупації протягом Другої світової війни, вони завдяки своїй безшумності і невеликим розмірам були одними з найменших човнів, що використовувались союзними силами у Другій світовій війні. Після затоплення човна PT-109, тубільці Біуку Гаса і Ероні Кумана добрались до жертв кораблетрощі на чолі з Джоном Кеннеді на каное-довбанці.

Нова Зеландія

Вака — каное-довбанка маорі в музейній експозиції

Маорі, які прибули до Нової Зеланді ймовірно, зі Східної Полінезії приблизно в 1280 році, користувались дуже великим каное-вака. Один такий човен, датований вуглецем приблизно до 1400 р., був знайдений у Новій Зеландії в 2011 р. Ці каное були здатні перевозили від 40 до 80 воїнів у спокійних захищених прибережних водах або річках. Вважається, що трансокеанські подорожі здійснювались у полінезійських катамаранах. У Новій Зеландії ваки менших розмірів виготовляли з однієї колоди, часто тотари, через її легкість, міцність і стійкість до гниття, а більші вака виготовляли приблизно із семи складових частин, зв'язаних між собою рослинними мотузками. Всі ваки характеризуються дуже низьким надводним бортом.

Австралазія

Населення австралійських аборигенів в прибережних районах північної Австралії почало використовувати каное-довбанки приблизно з 1640 року. Їх привезли бугінські рибалки за голотуріями, відомі як трепангери, з Макасару в Південному Сулавесі. В Арнемленді місцеві жителі з народності юлну (yolngu) використовують каное-довбанки, які називають ліпаліпа або ліппа-ліппа.

Аборигени з островів Торресової протоки використовували подвійний аутригер, унікальний для своєї місцевості і, ймовірно, інтродукований з папуаських спільнот і згодом модифікований. Їхчовни були близько 14 метрів завдовжки, з двома бамбуковими щоглами та вітрилами з пандану. Вони могли плавати на відстань до 80 км і перевозити до 12 осіб.

Див. також

• Каное
• Пірога
• Очеретяний човен
• Зшитий човен

Посилання

• Довбанка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
• Зародження судноплавства на теренах України // chovny.com
• На Олевщині знайшли та розкопали древлянський човен-довбанку

Джерела

• С. А. Макарчук, Етнографія України // Львів: «Світ», 2004
• М. М. Мордовськой, Г. І. Шаповалов, Любитівський човен — унікальна пам'ятка судноплавства // Археологія, — Київ: Інститут археології НАН України, — 4, ст. 97, — 2010
• Шаповалов Г. І., Поховання на човнах у давніх слов'ян // Підводні дослідження: Археологія. Історія. Дайвінг., — Випуск 1. — 2009
• Hornell, James (1946) Water transport: origins and early evolution. Cambridge: Cambridge University Press. — Google Scholar(англ.)
• Johnstone, Paul (1980) The sea-craft of prehistory. Cambridge (MA): Harvard University Press. — Google Scholar(англ.)
• McGrail, Seán (1985) Towards a classification of Water transport World Archeology, 16 (3) (англ.)
• McGrail, Seán (2004) Boats of the World, From the stone age to medieval times. Oxford University Press. Amazon. ISBN 978-0199271863
• McGrail, Seán (2014) Early Ships and Seafaring: Water Transport within Europe. Pen & Sword Archaeology, ISBN 9781473847774 (англ.)
• McGrail, Seán (2015) Early Ships and Seafaring: Water Transport Beyond Europe. Amazon. Pen & Sword Archaeology, ISBN 978-1473825598 (англ.)