Добра стаття

Човен-довбанка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сучасні човни-довбанки на о. Бабаті в Танзанії

Човен-довбанка[1][2], каное-довбанка, довбанка, однодеревка, кадовба — човен, виготовлений шляхом видовбування серцевини стовбура одного суцільного дерева. Це тип судна, який масово використовувався з доісторичних часів до XIX століття, а в Африці, на островах Тихого океану і навіть у деяких місцях Європи[3] використовується донині. Інша назва цього типу човна, що переважно використовувалась у класичних грецьких текстах — «моноксилон» (від грец. μονόξυλον: μονό- «одиночне» + ξύλον «дерево»). Моноксилони або моноксили широко використовувалися кельтами та стародавніми слов'янами[4][5].

Довбанка — це найдавніший тип човнів, відомий дотепер археологам, перші зразки їх, знайдені в Європі, Азії та Африці, датуються неолітом (біля 8000 р. до н. е.)[6]. Можливо, це зумовлено тим, що виготовлені з масивного цільного дерев'яного стовбура човни-довбанки збереглися в часі краще, ніж човни, виготовлені з очерету, кори або шкіри[7][8]. Традиції будівництва та використання човнів-довбанок в сучасному естонському регіоні Соомаа внесено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО[9].

Будівництво[ред. | ред. код]

Підготовка стовбура до видовбування каное. Сіетл. США

Будівництво човна-довбанки починається з вибору колоди відповідних розмірів. Відтак з її внутрішньої частини видаляють таку кількість деревини, щоб зробити судно відносно легким та плавучим, але все ще досить міцним, щоб утримати екіпаж з вантажем. Видовбували колоду зазвичай з південної сторони стовбура, там де щільність річних колець менша, а деревина м'якша, залишаючи найтвердішу частину стовбура для днища човна. Часто для виготовлення довбанок вибирали певні породи деревини, виходячи з їх міцності, довговічності та щільності. Для мінімізації опору води, зовнішню форму човна робили з загостреннями на носі та кормі[10].

Будівництво складалось з декількох етапів. Спочатку з зовнішньої сторони колоди видаляли кору. Далі видаляли деревину з середини стовбура. До появи металевих інструментів довбанки часто виготовляли за допомогою розведення в колоді контрольованого вогнища, після чого згорілу деревину видаляли за допомогою кам'яних тесел або морських мушель.

Іншим методом є вирізання у внутрішній частині колоди паралельних насічок, а потім розколювання та видалення деревини між насічками. Після видалення внутрішньої частини, зовнішню сторону човна обтесували та робили гладкою за допомогою ножів, сокир або тесел[10].

Будівництво морського човна-довбанки. Пласка форма дна досягається шляхом нагрівання і подальшого згинання бортів.

Будівництво довбанки не є технологічно складним процесом і потребує достатньо простих знарядь, проте ця робота вимагає докладення великих фізичних зусиль і займає багато часу. Щоб видовбати човен зі стовбуру достатньо будь-якої сокири (навіть кам'яної), а контрольоване використання вогню, крім того, що зміцнює деревину і захищає її від паразитів, значно скорочує витрати сил і часу[11]. Під час етнографічних досліджень у польському прикордонному селі Ганна на річці Західний Буг було встановлено, що для виготовлення сучасними підручними засобами човна-довбанки, двом майстрам потрібно близько 7-10 днів[12].

Більш примітивні конструкції довбанок зберігають оригінальні форми дерева з круглим дном. Щоб створити плоскодонну форму човна з широким днищем, боки видовбаної колоди обережно розпарювали в гарячій воді, поки вони не ставали податливими, а потім вигинали.

Для плавання у бурхливих водах відкритого океану, каное-довбанки могли бути обладнані виносними балансирами (аутригерами) — одну або дві менші дерев'яні колоди кріпили паралельно до основного корпусу човна на довгих виносних планках. У випадку встановлення двох балансирів, вони кріпились по одному з кожного боку корпуса[13].

Європа[ред. | ред. код]

У стародавній Європі багато довбанок виготовлялась зі стовбурів липи. По-перше, з часів мезоліту, після танення останнього віслинського зледеніння липи у Європі було багато і вона була легкодоступна. По-друге, в тогочасних лісах липи були одними з найвищих дерев, що сприяло будівництву довших човнів. Деревина липи також добре підлягає обробці і не схильна до розколювання або розтріскування. Липа була також легша за більшість інших типів дерев у європейських пралісах, і через це човни, виготовлені з деревини липи мають більшу вантажопідйомність і їх легше переносити[14].

В доісторичні та історичні часи довбанки широко використовувались по всій Європі. Німецький дослідник Крістіан Гірте оцінює кількість археологічних знахідок човнів-довбанок по всій Європі приблизно в три тисячі[15].

Нідерланди[ред. | ред. код]

Каное з Пессе — найстаріший відомий човен у світі

Знайдене в 1955 році в провінції Дренте в Нідерландах мезолітичне каное з Пессе — соснова довбанка, яка датується періодом між 8040 р. і 7510 р. до нашої ери, вважається найстарішим знайденим досьогодні у світі човном[16]. Інші довбанки, виявлені в Нідерландах, включають два човни з провінції Північна Голландія: один знайдений в 2003 р. поблизу Ейтґееста, датований 617—600 рр. до н. е.[17] і другий, знайдений в 2007 році поблизу Ден-Увера, датований 3300-3000 рр. до н. е.[18].

Франція[ред. | ред. код]

На території Франції найдавніші відомі довбанки були виявлені в регіоні річки Сени. Знайдена в старому річищі Сени Нуаян-сюр-Сенська довбанка, виготовлена зі стовбура сосни, датується мезолітом — приблизно 7190-6450 рр до н. е.[19][20]. Знайдені на території Парижа Берсійські човни-довбанки були виготовлені вже в неоліті — в період між 4800-4300 і 2700 роками до нашої ери[21].

Німеччина[ред. | ред. код]

У Німеччині такий тип човнів знаний як айнбаум (нім. Einbaum, дослівно — «одне дерево»). У старому ганзейському місті Штральзунді у 2002 році було розкопано три човни, які отримали назву Штральузндські довбанки. Два човни були датовані близько 5000 роками до н.е і виявились найстарішими човнами, знайденими в Балтійському регіоні. Третій човен (віком 4000 років до н.е) був завдовжки 12 метрів і є найдовшим човном-довбанкою, знайденим у цьому регіоні. На жаль, знахідки були пошкоджені і втрачені через погані умови зберігання[22].

Швейцарія[ред. | ред. код]

Найстарішим човном, знайденим у Швейцарії, вважається датована серединою V тис. до н. е. довбанка, що була виявлена в 2011 році під час розкопок на узбережжі озера Моос в Моосзеедорфі, кантон Берн. Ця довбанка була виготовлена з липи і мала довжину біля 6 метрів при ширині 65 см і товщині бортів всього один сантиметр[23].

У 1991 році залишки довбанки з липи довжиною майже 6 метрів були знайдені в місті Меннедорф-Штрандбад, біля Цюрихського озера. Цей човен був датований приблизно 4000 роком до н. е.[24].

Італія[ред. | ред. код]

Найстаріший човен-довбанка в Середземноморському регіоні Європи був знайдений в 1993 році при підводних археологічних розкопках ранньонеолітичного селища La Marmotta на озері Браччано в Лаціо, Італія. Це майже 10-метровий човен віком приблизно 7500 років, що отримав назву La Marmotta-1[25]. Пізніше на цьому ж місці було знайдено ще декілька човнів-довбанок[26]. Тепер[коли?] ці човни, разом із іншими знахідками з селища, зберігаються в спеціально створеній залі в Національному музеї доісторичних часів і етнографії в Римі.

Оскільки озеро Браччано через річку Арроне з'єднується з Тірренським морем, була висунута гіпотеза, що човни-довбанки, подібні знайденим, могли використовуватись для плавання у відкритому морі[27]. Щоб перевірити цю версію, команда чеських археологів побудувала репліку човна та пропливла на ньому біля 800 км уздовж узбережжя Середземного моря, підтвердивши його морехідні якості[28][29].

Велика Британія[ред. | ред. код]

Генсонська довбанка

Найстарішу на території Великої Британії Генсонську довбанку було знайдено у 1998 році в Шардлоу на південь від Дербі, Англія. Чотириметровий човен, який був датований бронзовою добою (приблизно 1500 р. до н. е.) тепер експонується в музеї Дербі[30]. 2001 року на півдні Шотландії в Карпов-Бенк, поблизу Абернеті в естуарії річки Тей було розкопано дев'ятиметрову Карповську довбанку доби пізньої бронзи, що датується приблизно 1000 р. до н. е. Карповська довбанка є одним із найкраще збережених доісторичних човнів-довбанок в Британії і другим за віком човном-довбанкою в Шотландії[31].

Карповська довбанка в музейній експозиції

Човни пізньої залізної доби (біля 300-го року до н. е.) — Пульську та Гесголмську довбанки було виявлено, відповідно, в Дорсеті і Східному Йоркширі в Англії[32][33]. Загальна довжина Гесголмського човна становить 13 метрів при ширині 1,4 метра, така ширина дозволяла гребцям сидіти на лавах по двоє. Університет міста Галл, в якому зберігається Генсонський човен, описав його в 2010 році як найдовший знайдений човен-довбанку у Великій Британії[34].

У 2012 році в парку Гліндур, Монмут, Монмутшир в Уельсі, під час розкопок, проведених Археологічним товариством Монмута, було виявлено три паралельні канали, що на думку дослідників використовувались для спуску на воду неолітичного тримарана-довбанки, подібного довжиною до човна з Лерґана. Вуглецевим аналізом човен був датований 3700 +/- 25 р.р. до н.е[35][36].

Ірландія[ред. | ред. код]

У 1902 р. дубовий човен-довбанка завдовжки 15 м і 1 м завширшки був знайдений в Аддергуле-Бог, Лерґан, графство Голвей в Ірландії, і експонується в Національному музеї Ірландії. Радіовуглецева дата лурганського човна становила 3940 +/- 25 р.р. до н. е. На човні є отвори, що свідчать про те, що він мав аутригер або був приєднаний до іншого човна.

Скандинавія[ред. | ред. код]

У Скандинавії було знайдено багато доісторичних човнів-довбанок. Ці човни використовувались для перевезення вантажів та для риболовлі, а іноді — для китобійного промислу та полювання на моржів. Довжина довбанок була обмежена розмірами дерев у прадавніх лісах і досягала 12 метрів завдовжки.

У Данії в 2001 р., а також за кілька років до цього, під час широкомаштабних археологічних розкопок в місті Егодален, на північ від Орхуса, було виявлено кілька видовбаних каное з липи. Вони були датовані вуглецевим аналізом 5210-4910 р.р. до н. е. і є найстарішими дотепер відомими човнами в Північній Європі[37][38].

Будівництво довбанки в Естонії. Національний парк Соомаа, 2008 рік

У Скандинавії в пізніших моделях довбанок борти човнів нарощували за допомогою додаткових дошок, що покращувало вантажопідйомність і морехідні якості цих човнів. Врешті-решт, довбанка зменшилася до виготовленого з цільної колоди кіля, а корпус човнів стали виготовляти повністю з дошок[39].

Країни Балтії[ред. | ред. код]

У країнах Балтії традиція виготовляти човни-довбанки збереглася до XX—XXI століть в Естонії, де сезонні повені в пустоші Соомаа площею 390 км2 унеможливлюють інші звичайні засоби пересування, крім човнів. В останні десятиліття новий сплеск інтересу до виготовлення довбанок (естонською гааб'яс) відродив в Естонії цю традицію[3]. 1 грудня 2021 року традиції будівництва та використання човнів-довбанок в естонському регіоні Соомаа було внесено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО[9].

Чехія[ред. | ред. код]

У Чехії знайдено понад 40 доісторичних човнів-довбанок. Останнім у 1999 році було знайдено 10-метровий Могельницький човен-довбанку в Могельніце (округ Шумперк). Він виготовлений з дубової колоди і має ширину 1,05 м. Човен датується приблизно кінцем III століття до нашої ери, часами кельтської колонізації Моравії. Географічно чеські знахідки каное-довбанок зосереджені вздовж річок Ельба та Морава[40].

Польща[ред. | ред. код]

Слов'янська довбанка X ст, знайдена в річці Одер.

Польща відома так званими човнами-довбанками типу Lewin, знайдених біля міста Левін-Бжеський, сіл Козел і Рошовіцький-Ляс, і пов'язаних з Пшеворською культурою перших сторіч нашої ери. Човни-довбанки типу Lewin мають характерний квадратний або трапецієподібний переріз, прямокутні торці корпусу і малу висоту бортів по відношенню до довжини судна. Крім того, майже всі човни типу Lewin мають один отвір в носовій частині і два на кормі. Низька висота бортів є наслідком того, що колоду для човнів розколювали уздовж навпіл, щоб отримати дві однакові заготовки з одного стовбура. Перевага полягала в отриманні двох ідентичних подвійних корпусів, які потім з'єднувались, утворюючи двокорпусний катамаран або пліт. Парні корпуси з'єднувалися поперечними жердинами, які не проходили крізь отвори в торцях платформи, а кріпилися або до верхнього краю бортів, або в спеціальних пазах, створених на торцях корпусу. Зазвичай такі судна було 7–12 м завдовжки, а найбільші з них, завдяки особливій конструкції могли перевозити до 1,5 тонн вантажу[41][42].

Україна[ред. | ред. код]

В трактаті візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» є згадка про те, що слов'яни будували «моноксили» (тобто, однодеревні човни[43]):

Підвладні Русі слов'яни, що звуться кривичі й лучани і інші слов'яни, вирубують на зиму дерева на човни, обробляють і як прийде час, коли розтане лід, спускають їх у близькі озера. І як спустять у річку Дніпро, їдуть цією рікою, приходять до Києва, витягають човни і передають Русі. А Русь купує самі кадовби, розбиває давні однодеревки, бере з них весла, уключини до весел, та інший припас і споряджає нові.
— Трактат «Про управління імперією» візантійського імператора Костянтина Багрянородного (X століття) [2].

Ці човни використовувались для набігів на Візантійську імперію під час русько-візантійських воєн IX—X століть. Русичі використовували довбанки для нападу на Константинополь і з дивовижною швидкістю та рухливістю відступали на них у свої землі. Через це в деяких візантійських джерелах до Русі застосовувалося ім'я Δρομίται («дроміти», букв. «люди, що біжать»). Моноксили часто супроводжували більші галери, які служили центрами управління. Кожна слов'янська довбанка могла вмістити від 40 до 70 воїнів.

Українська довбанка кінця ХІХ ст

Військові ж кораблі київських князів-язичників були невеликі, робились вони їх з цільного дерева і звали їх лоді (ладді).[2] Були лоді звичайні, тобто видовбані з дерева (на зразок моноксилів), були й так звані «побойні» — пооббивані горизонтально, вздовж стовбура дошками[2]. Вони мали кермо, щоглу, яку можна було зняти та покласти на дно вітрила, були порівняно легкими, так що їх можна було транспортувати по суші[2]. Кожен такий корабель містив біля 40 чоловік і рухався переважно за допомогою весел[2].

На узбережжі Балтійського моря, знайдено залишки такого одноцільного човна на 15 метрів завдовжки[2].

Козаки Запорозького війська славились вмілим використанням човнів-довбанок, які виходили з Дніпра для нападів на узбережжя Чорного моря в XVI—XVII століттях. Використовуючи невеликі, пласкодонні та дуже маневрені човни, знані як чайки, вони швидко пересувались Чорним морем. Чайки були довбанками з нарощеними за допомогою дошок бортами. Згідно з власними звітами козаків, ці судна, які перевозили екіпаж від 50 до 70 чоловік, могли досягти узбережжя Анатолії від гирла Дніпра за сорок годин.

Довбанка побутувала в багатьох районах України аж до початку ХХ ст., а на території Полісся нею подекуди користуються і досі. Народні назви цього типу човна — «човен», «дуб», «дубовка», «душогубка», «кодлуб», «кадовба» тощо. Слово «комига» на позначення видовбаного човна зустрічається у Франка[44].

У 1984 р. човен-довбанку виявили в невеликому озері в с.Любитів Ковельського р-ну Волинської обл. Через рік його підійняли на поверхню і передали до Волинського обласного краєзнавчого музею, де наукові співробітники успішно здійснили його консервацію. Для збереження судна використали водний розчин клею ПВА, скипидару та оліфи. Довжина човна сягає 3,7 м, найбільша ширина — 0,52 м. Радіовуглецевий аналіз деревини любитівського човна, зроблений в Інституті геохімії і фізики мінералів АН УРСР (зараз НАНУ), показав, що довбанка була виготовлена між 4285 і 4145 рр. до н. е. (Кі-3586). Однак цілком покладатися на цей висновок не можна — цьому суперечить серія знаків, нанесена на внутрішній бік правого борту. З огляду на них, навіть найсміливіші датування цієї довбанки не можуть виходити за межі середньовіччя[45].

27 серпня 2015 року в урочищі Гострий кут між селами Копилля і Старосілля на Волині у річці Стир було знайдено середньовічний човен-довбанку. Перші дослідження за допомогою радіовуглецевого аналізу вказали, що човен був зроблений в XI—XIV століттях. А на основі досліджень європейських інституцій із Центру підводних досліджень університетів Клайпеди та Вільнюса уточнили: човен виструганий із суцільної колоди в 1223—1295 роках. Цей човен планують експонувати в краєзнавчому музеї в Маневичах[46][47].

У 2020 році поблизу села Хочине Олевського району на Житомирщини на дні річки Уборть було знайдено 9-метровий, як вважають, можливо ще древлянський човен-довбанку, який кілька століть пролежав на дні[48][49].

В 2023 році у запорізькому заказнику «Дніпровські Пороги» виявили 7-метрову дубову довбанку, виготовлену з цільного стовбура дуба, вік якої може сягати 300—500 років. Човен виявили працівники заповідника, коли досліджували ділянку берегової зони, яка обміліла після підриву Каховської ГЕС[50].

Довбанку виготовляли в три етапи: збір та заготівля матеріалу, попередня його обробка та видовбування. Для довбанок підбирали дерево лише з певними параметрами — діаметр стовбура у прикореневій частині повинен був сягати щонайменше 70-80 см. Дуб для довбанок рубали переважно взимку, після чого три-чотири роки витримували на свіжому повітрі, щоб він «переболів». Видовбаний з такого матеріалу човен довше зберігався та менше коловся[4].

Африка[ред. | ред. код]

Конголезька довбанка завдовжки 22,5 м і вагою 3,500 кг в Королівському музеї Центральної Африки в Тервюрені
Каное-довбанки на березі озера Малаві

Дуфунське каное з Нігерії — човен-довбанка віком біля 8000 років, найстаріший човен, виявлений в Африці, і третій за віком у світі[51].

На території Нігерії були знайдені теракотові скульптури, що відносяться до культури Нок (990 р.д.н.е-200 р. н. е.), серед яких були зображення каное-довбанки з двома гребцями та їх товарами[52]. Обидві антропоморфні фігури у човні тримають весла[53]. Теракотові скульптури з зображенням довбанки вказують на те, що люди Нок використовували каное-довбанки для транспортування вантажів уздовж приток річки Нігер та здійснювали обмін товарами через регіональну торгову мережу. Теракотове зображення фігури з морською черепашкою на голові може вказувати на те, що розмах цих річкових торгових шляхів, можливо, поширився до узбережжя Атлантичного океану[53]. Будучи другою найдавнішою формою водного судна, відомою в Субсахарській Африці після Дуфунського каное, теракотове зображення каное-довбанки культури Нок було створено в центральному регіоні Нігерії протягом першого тисячоліття до нашої ери[53].

Добре зрошувані тропічні ліси та лісисті савани в Субсахарській Африці забезпечують як водні шляхи, так і джерела деревини для човнів-довбанок, які є типовими човнами від басейну річки Лімпопо на південному сході до Західної Африки. Африканський тик — це деревина, яка надзвичайно придатна для виготовлення довбанок, хоча ця назва насправді охоплює ряд різних порід.

Каное-довбанки дотепер досить поширені і використовуються в різних внутрішніх і приморських регіонах Африки. Каное-довбанки, такі як мокоро в розлогій дельті Окаванго призначені для плавання по внутрішнім водоймам[54], тоді як для плавання у відкритому морі використовуються як звичайні довбанки (такі як мтумбві), так і довбанки з одним виносним аутригером, як лакана на Мадагаскарі, або довбанки з двома аутригерами (тримарани) типу нгалава, що поширені на узбережжі Суахілі[55].

Каное-довбанки дотепер широко використовуються африканськими народностями для транспортування людей і вантажів, для риболовлі та полювання, включаючи, в минулому, дуже небезпечне полювання на бегемота. У франкофонних районах Африки каное-довбанки називають пірогами.

Азія[ред. | ред. код]

Залишки 8000-річного човна-довбанки, розкопані в Китаї

8000-річний човен-довбанку було знайдено археологами в на сході Китаю в Куахуцяо, провінція Чжецзян[56]. Це найдавніший човен, знайдений в Азії і другий найдавніший в світі, після європейської довбанки з Пессе.

Арабськими племенами на Аравійському півострові, поруч з «зшитими» човнами дау, традиційно широко використовувались для риболовлі невелички човни-довбанки — хуррі.

Арабський човен-довбанка хурі (houri) з Аравійського п-ву. Морський музей в Дубаї
Човни-довбанки айнів в 20-х роках епохи Мейдзі.

Мокен, етнічна група морських кочівників, яка мешкає в архіпелазі Мерґі в М'янмі та на півночі Таїланду дотепер будує і використовує каное-довбанки[57]. Згідно з легендами народу Мокен про їх походження, міфічна королева покарала їх предка за порочне кохання до своєї невістки, прирікши його та його нащадків до життя у морі в човнах-довбанках. Довбанки Мокен мають характерне заглибленнями спереду та в кормі човна — «рот, що їсть і тил, який випорожнюється», що символізує нескінченний цикл прийому їжі, перетравлення та дефекації[58].

Столітній недобудований човен-довбанка величезних розмірів (вагою п'ять тонн і розміром 8х2х1,5м) був випадково знайдений у листопаді 2010 року в містечку Барангай Касаніколасан, Росалес, Пангасінан, Філіппіни, в річці Лагасіт, поблизу річки Агно[59]. Зараз ця довбанка демонструється перед муніципальною ратушею. На Філіппінах традиційні човни-довбанки, такі як овонг чи джункун дотепер широко застосовуються для риболовлі і транспортних цілей.

В Японії айни — мешканці північних островів Японського архіпелагу широко використовували човни-довбанки до початку XX століття. Шляхом нарощування бортів своїх довбанок за допомогою додаткових дошок, айни будували морські човни — ітаомаціпи, на яких вони плавали по відкритому морю між Хоккайдо та сусідніми островами[60].

Америка[ред. | ред. код]

Американські індіанці виготовляють каное-довбанку за допомогою вогню та морських мушель. Малюнок 1590 року

Каноє-довбанки будувались тубільцями на всій території Америки, де були доступні стовбури дерев відповідного розміру.

Корінні американці тихоокеанського північного заходу були і залишаються дуже вправними майстрами в обробці дерева. Найвідоміші своїми стовпами-тотемами заввишки до 24 м, вони також будували каное-довбанки завдовшки понад 18 м, які використовували як для повсякденного вжитку, так і для використання в обрядах[61]. У штаті Вашингтон каное-довбанки для океанічних мандрівок традиційно виготовляють із величезних стовбурів рослин з родини кипарисових (наприклад, з туї велетенської), тоді як для плавання по невеликих внутрішніх річках використовувались менші стовбури ялини. Це було зумовлено зокрема й тим, що кипарисові колоди мають набагато більшу стійкість до солоної води, ніж ялинові.

У 1978 році Джорді Точер з двома напарниками здійснив плавання з Ванкувера в Канаді до Гаваїв на каное-довбанці під назвою Оренда-2 (Orenda II), яке було збудоване на основі конструкцій човнів племені хайда, але додатково озброєне вітрилами. Довбанка була виготовлена з сосни виду Псевдотсуга Мензіса, мала 12 м довжини і важила 3,2 тони. Плавання було покликане перевірити припущення достовірності легенд індіанців хайда про те, що їх предки в стародавні часи здійснювали подорожі до Гаваїв Загалом протягом двох місяців перебування в морі, вітрильне каное пройшло в океані близько 4500 миль (7242 км)[62][63].

Океанія[ред. | ред. код]

Каное-довбанка з аутригером, острів Нова Гвінея (прибл.1907 р.)

Тихий океан є батьківщиною багатьох різних форм вітрильних човнів-довбанок[64]. Вони відрізняються своїм планом вітрила та форматами корпусу (одинарні, катамарани чи проа) та будівлею щогли (суцільних або складених). Форми корпусу, носу та корми також сильно відрізняються. Корпуси зустрічались як видовбані з єдиних стовбурів, так і зформовані з дощок. Дизайн човнів залежав як від їх призначення (риболовля, перевезення людей та товарів, війна) так і від географічних особливостей (мілководдя, лагуни, рифи)[65]. Каное-довбанки, що використовувались для далеких подорожей у відкритому океані як правило були дуже великі і оснащені аутригерами для підвищення остійності[66].

Меланезія та PT-109 Джона Кеннеді[ред. | ред. код]

Мешканці Соломонових островів в Меланезії використовували і продовжують використовувати каное-довбанки для подорожей між островами[64]. Під час японської окупації протягом Другої світової війни, вони завдяки своїй безшумності і невеликим розмірам були одними з найменших човнів, що використовувались союзними силами у цій війні. Після затоплення японцями торпедного катера PT-109, який очолював майбутній президент США, а тоді лейтенант американської армії Джон Кеннеді, меланізійці Біуку Гаса і Ероні Кумана добрались до ненаселеного острова, на якому врятувався американський екіпаж з затонулого катера, подолавши 65 км по відкритому океану на каное-довбанці[67].

Полінезія[ред. | ред. код]

Дівчата, які несуть ва'а у Вайалі, Самоа. Картина Джона Ла Фаржа, (1891)

На островах Самоа корпуси традиційних човнів з аутрігером ва'а невеликих розмірів, що використовуються для риболовлі, часто виготовляються як довбанки зі стовбура єдиного дерева, до якого пізніше додається для стабільності один бічний аутригер[68].

На Гаваях — каное а'а традиційно виготовляється зі стовбура дерева коа. Зазвичай вони перевозять екіпаж із шести осіб — одного керманича та п'яти веслярів[64].

Нова Зеландія[ред. | ред. код]

Маорі, які прибули до Нової Зеланді ймовірно, зі Східної Полінезії приблизно в 1280 році, користувались дуже великим каное-вака. Один такий човен, датований вуглецем приблизно до 1400 р., був знайдений у Новій Зеландії в 2011 р[66]. Ці каное були здатні перевозили від 40 до 80 воїнів у спокійних захищених прибережних водах або річках. Вважається, що трансокеанські подорожі здійснювались у полінезійських катамаранах. У Новій Зеландії ваки менших розмірів виготовляли з однієї колоди, часто з дерев одного виду ногоплідника, через її легкість, міцність і стійкість до гниття, а більші вака виготовляли приблизно із семи складових частин, зв'язаних між собою рослинними мотузками. Всі ваки характеризуються дуже низьким надводним бортом.

Австралазія[ред. | ред. код]

Сучасна морське каное-довбанка з північного заходу Тихого океану

Населення австралійських аборигенів в прибережних районах північної Австралії почало використовувати каное-довбанки приблизно з 1640 року. Їх привезли бугінські рибалки за голотуріями, знані як трепангери, з Макасару в Південному Сулавесі[69]. В Арнемленді місцеві жителі з народності юлну (yolngu) використовують каное-довбанки, які називають ліпаліпа або ліппа-ліппа[70].

Аборигени з островів Торресової протоки використовували подвійний аутригер, унікальний для своєї місцевості і, ймовірно, інтродукований з папуаських спільнот і згодом модифікований. Їх човни були близько 14 метрів завдовжки, з двома бамбуковими щоглами та вітрилами з пандану. Вони могли плавати на відстань до 80 км і перевозити до 12 осіб[71].

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Єфименко, І. В. (2014). До походження деяких українських суднобудівних термінів. Folia Linguistica Comparativa. «Філологічні науки: мовознавство» 133. Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. с. 84.  (стор.: 82)
  2. а б в г д е ж Історія війн і сучасного військового мистецтва: конспект лекцій: / О. В. Уваркіна та ін. Київ: ІСЗЗІ КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2021. 304 с. (стор.: 99)
  3. а б Aivar Ruukel. Haabjas - Estonian Dugout Canoe. 
  4. а б Глушко М. Транспорт / М. Глушко, Ю. Гошко // Етнографія України. За ред. С. А. Макарчука. — Львів, 2004. — С. 212.
  5. «Про управління імперією» Костянтина VII Порфирогенета (Багрянородного) 948—952 років // Німчук В. Історія української мови. Хрестоматія Х-ХІІІ ст. — Житомир: Полісся, 2015. — С. 17-20
  6. 1000 Inventions and Discoveries, by Roger Bridgman
  7. Johnstone, Paul (1988). The Sea-craft of Prehistory (англ.). Psychology Press. ISBN 978-0-415-02635-2. 
  8. McGrail, Sean (1985). Towards a Classification of Water Transport. World Archaeology. Т. 16, № 3. с. 289–303. ISSN 0043-8243. Процитовано 3 червня 2023. 
  9. а б Tambur, Silver (15 грудня 2021). Dugout boat culture of Estonia’s Soomaa region added to UNESCO’s Intangible Cultural Heritage list. Estonian World (en-GB). Процитовано 5 червня 2023. 
  10. а б McGrail, Seán (25 березня 2004). Boats of the World: From the Stone Age to Medieval Times (English). Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-927186-3. 
  11. De Graeve M. C. 1981, The Ships of the Ancient Near East (2000—500 b. C.), Leuven, p. 99
  12. Krapiec, Marek; Ossowski, Waldemar. Ossowski W., Krąpiec M. 2003: Wczesnośredniowieczna łódź jednopienna z jeziora Strupino, Pomorania Antiqua, t. XIX, s. 117-130. Процитовано 5 червня 2023. 
  13. McGrail, Seán (30 червня 2015). Early Ships and Seafaring: Water Transport Beyond Europe (English). Pen & Sword Archaeology. 
  14. McGrail, Seán (30 листопада 2014). Early Ships and Seafaring: Water Transport within Europe (англ.). Pen and Sword. ISBN 978-1-4738-4777-4. 
  15. Christian Hirte: Zur Archäologie monoxyler Wasserfahrzeuge im nördlichen Mitteleuropa. Eine Studie zur Repräsentativität der Quellen in chorologischer, chronologischer und konzeptioneller Hinsicht. Dissertation, Christian-Albrechts-Universität zu Kiel 1987.
  16. http://bootvanpesse.com/
  17. Kano. Huis van Hilde (нід.). Процитовано 17 лютого 2018. 
  18. Kano. Huis van Hilde (нід.). Процитовано 17 лютого 2018. 
  19. Daniel Mordant: Noyen-sur-Seine avant le Néolithique: des vestiges mésolithiques en milieu humide. In: Bulletin du Groupement archéologique de Seine-et-Marne, n° 28-31, années 1987—1990 (1992), S. 17–38
  20. Gérard Cordier: Pirogues monoxyles de France In: Bulletin de la Société préhistorique française 1972 S. 206—211
  21. Arnold Béat. Les pirogues néolithiques de Paris-Bercy [Traces de travail et techniques de façonnage]. In: Archaeonautica, 14, 1998. Construction navale maritime et fluviale. Approches archéologique, historique et ethnologique. pp. 73-78. DOI:10.3406/nauti.1998.1188
  22. Stefanie Klooss. The Terminal Mesolithic and Early Neolithic log boats of Stralsund-Mischwasserspeicher (Hansestadt Stralsund, Fpl. 225). Evidence of early waterborne transport on the German Southern Baltic coast. 
  23. Das älteste Schiff der Schweiz liegt am Moossee vor Anker. Der Bund (нім.). 20 серпня 2018. Процитовано 6 червня 2023. 
  24. Einbäume aus Zürcher Gewässern - Ulmer Museum. web.archive.org. 1 лютого 2012. Архів оригіналу за 1 лютого 2012. Процитовано 6 червня 2023. 
  25. MA Fugazzola Delpino, M. Mineo: La piroga neolítica del lago di Bracciano («La Marmotta 1») , in: Bullettino di Paletnologia Italiana 86, ns IV (1995) 197—266.
  26. Delpino, Maria Antonietta Fugazzola (1 січня 2014). La seconda imbarcazione monossile del villaggio neolitico de “La Marmotta”. The second dugout canoe discovered in the neolithic site of "La Marmotta". Navis, Archeologia, Storia, Etnologia Navale (a cura di A.Asta, G.Caniato, D.Gnola, S.Medas), Atti del II Convegno nazionale (Cesenatico, 13-14 Aprile 2012), Borgoricco (PD). Процитовано 5 червня 2023. 
  27. La Piroga. web.archive.org. 11 травня 2006. Архів оригіналу за 11 травня 2006. Процитовано 5 червня 2023. 
  28. Radomir Tichy, Monoxylon Expeditions 1995 and 1998. Facts about the oldest Sea Navigation. Experimental Archeology in Europe. Balance sheet 2002. Issue 1, 2002, pp. 189—197.
  29. Summary report of the Monoxylon expeditions [Архівовано 2009-12-18 у Wayback Machine.] (Czech/English/French)
  30. Tale of the Bronze Age barge sunk in Trent. web.archive.org. British Archaeology magazine, March 2003. 27 вересня 2013. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 3 червня 2023. 
  31. Carpow Logboat - Perth and Kinross Heritage Trust (en-GB). 17 серпня 2021. Процитовано 3 червня 2023. 
  32. Hasholme Boat - Hull Museums Collections. museumcollections.hullcc.gov.uk. Процитовано 13 червня 2023. 
  33. Log boat begins year's drying out (en-GB). 31 липня 2005. Процитовано 6 червня 2023. 
  34. Pre-historic vessel provides clue to sea level change - University of Hull. web.archive.org. 4 березня 2016. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 червня 2023. 
  35. Clark S, Monmouth Archeological Society. The Lost Lake evidence of Prehistoric Boat Building, 2013 (ISBN 978-0-9558242-2-7)
  36. Bronze Age 'boat building' discovery in Monmouth. BBC News. 25 вересня 2013. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 24 січня 2022.  (англ.)
  37. Arkæologien under motorvejen. 
  38. 'Viking era' dugout boat found in Norway. 
  39. The Viking Longship. 
  40. Jason Rogers. Logboats from Bohemia and Moravia, Czech Republic. International Journal of Nautical Archaeology. 
  41. Jason Rogers. Czech Logboats: Early Inland Watercraft from Bohemia and Moravia. 
  42. «Radiocarbon and Dendrochronological Dating of Logboats from Poland» Radiocarbon, Vol 43, Nr 2A, 2001, p 403—415 (Proceedings of the 17th International 14C Conference)
  43. Of the Pechenegs, and how many advantages. 
  44. Словничок з творів Івана Франка (к) — Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 27 жовтня 2018. 
  45. http://www.vgosau.kiev.ua/a/Archaeology_2010_04.pdf
  46. Такими човнами ходили з варяг у греки. 
  47. Старовинний 12-метровий козацький човен знайшли на Волині. YouTube. 5 канал. 8 вересня 2015. Процитовано 24 січня 2022. 
  48. Старовинний човен знайдений на Олевщині помістять в спеціально виготовлений саркофаг — Новини півночі (ru-RU). Процитовано 5 листопада 2021. 
  49. Українські артефакти — довбанки — можуть опинитися під загрозою через недофінансування музеїв (uk-UA), процитовано 5 листопада 2021 
  50. На обмілілій ділянці в Запоріжжі знайшли човен, якому може бути понад 1000 років. Українська правда _Життя. Процитовано 30 червня 2023. 
  51. (PDF) DUFUNA CANOE FIND: BIRTHING THE UNDERWATER CULTURAL HERITAGE IN NIGERIA | Afolasade A Adewumi — Academia.edu. web.archive.org. 30 жовтня 2021. Архів оригіналу за 30 жовтня 2021. Процитовано 3 червня 2023. 
  52. Franke, Gabriele та ін. (2020). Pits, pots and plants at Pangwari — Deciphering the nature of a Nok Culture site. Azania: Archaeological Research in Africa. 55 (2): 129–188. doi:10.1080/0067270X.2020.1757902. 
  53. а б в Männel, Tanja M.; Breunig, Peter (12 січня 2016). The Nok Terracotta Sculptures of Pangwari. Journal of African Archaeology. 14 (3): 313–329. 
  54. What is a Makoro ? Dugout Canoe Excursions, Okavango Delta, Botswana. web.archive.org. 1 березня 2021. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 3 червня 2023. 
  55. The Boat — The Adventurists. web.archive.org. 19 червня 2017. Архів оригіналу за 19 червня 2017. Процитовано 3 червня 2023. 
  56. Leping Jiang & Li Liu, The discovery of an 8000-year-old dugout canoe at Kuahuqiao in the Lower Yangzi River, China. 2005 antiquity.ac.uk
  57. Mergui Archipelago. Burma Boating: Sailing Holidays, Yacht Charters and Private Cruises in Myanmar & Beyond. 
  58. The Mergui Archipelago and The Moken. Burma Boating: Sailing Holidays, Yacht Charters and Private Cruises in Myanmar & Beyond. 
  59. Centuries-old wooden boat retrieved in Pangasinan. philstar.com. 
  60. NetCommons (1 березня 2014). 07 日本海沿岸のチキリによる船殻造成法をめぐる考察 -船殼造成法における位置づけの試み-. 国際常民文化研究叢書5 -環太平洋海域における伝統的造船技術の比較研究- =Culture Studies Monographs 5 -Comparative Research on Traditional Boat-Building Techniques around the Pacific Rim- (яп.). Т. 5. с. 87–112. Процитовано 19 січня 2023. 
  61. Meadow Lakes Elementary / Overview. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 29 серпня 2006. 
  62. Stall, Robert (5 березня 1979). A man, a tree and an ocean to cross. Maclean's: 4–6. 
  63. Peter SpSpeck, Peter (22 листопада 1978). Orenda recalled. North Shore News. с. 2 and 12. 
  64. а б в Canoes of the Grand Ocean
  65. Louis, Jean. Pacific islands sailing canoes. webring.com. Процитовано 18 січня 2016. 
  66. а б Johns D. A., Irwin G. J. and Sung Y. K. (2014) «An early sophisticated East Polynesian voyaging canoe discovered on New Zealand's coast» Proceedings of the National Academy of Sciences, 111 (41): 14728–14733. DOI:10.1073/pnas.1408491111
  67. Biuku Gasa and Eroni Kumana - Alchetron, the free social encyclopedia. Alchetron.com (амер.). 25 грудня 2017. Процитовано 3 червня 2023. 
  68. https://teara.govt.nz/en/waka-canoes/page-3
  69. Clark, ред. (2013). Macassan History and Heritage: Journeys, Encounters and Influences. ANU Press. ISBN 9781922144966. Процитовано 20 січня 2020. 
  70. Djalu’ Gurruwiwi. Buku-Larrnggay Mulka Centre. 2015. Архів оригіналу за 19 січня 2020. Процитовано 19 січня 2020. 
  71. Korff, Jens (5 листопада 2019). Torres Strait Islander culture. Creative Spirits. Процитовано 20 січня 2020. 

Джерела[ред. | ред. код]