Погон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Командувач НГУ генерал-полковник Аллеров Ю. В. у польовому однострої з непарним погоном генерал-лейтенанта на грудях (2014).

Пого́н (від рос. погон[1] чи пол. pogon[2][3]) — наплічна нашивка чи накладка на однострої. Зазвичай (але не завжди) погон виконує роль знаку розрізнення військового чи спеціального звання, а також класного чину чи посади носія. Також на погонах можуть розміщуватися емблеми роду військ чи служби, позначення міністерства, відомства чи організації у якій працює носій.

Крім того погони використовуються як елемент одягу у цивільному (не спеціалізованому) одязі, особливо у одязі виробленому у стилі «мілітарі».

Використання[ред.ред. код]

Погони використовуються майже у всіх сучасних арміях. Типові погони П'ятикутної форми. На погоні позначені тим або іншим чином (смужками, зірочками і нашивками), які носяться на плечах власника погонів. Як правило жорсткі погони шиті галуном з яскравими зірками і значками носять з парадною формою, тоді як з польовою формою одягу зазвичай уживаються скромніші матер'яні погони без шиття.

Також до погонів близькі еполети, що відрізняються тим, що якщо погон має здебільшого прямокутну форму і одним кінцем жорстко закріплений біля плечового шва, а другим зазвичай застібається на ґудзик біля коміра, то еполет має форму круга з бахромою біля плечового кінця і прямокутною «ручкою», що простромляється під спеціальний контрпогон і також застібається біля коміра на ґудзик.

Походження назви[ред.ред. код]

Слово погон запозичено з російської мови, де воно пов'язане з дієсловом погонять («поганяти») — первісно так називалися петельки, через яких пропускали («поганяли») щось, потім — нашивні смуги на плече, під якими проходив ремінь патронної суми[4].

За іншими даними, це слово походить від пол. pogon («джгут», «шнур»), що пов'язано з матеріалом, з якого робили погони[5][6].

Історія[ред.ред. код]

Історія появи[ред.ред. код]

Спочатку погони мали чисто утилітарне значення: вони утримували від сповзання ремінь патронної сумки.

Відповідно, погон був тільки один — на лівому плечі (патронну сумку носили на правому боці). Саме з цієї причини в більшості флотів світу погони не вживаються, а посада або ранг позначається нашивками на рукаві (матроси патронну торбу не носили).

Історія використання у Російській імперській армії[ред.ред. код]

Тарас Шевченко в солдатському однострої Оренбурзького окремого корпусу. Автопортрет. 1847 р.

У Російській імперії погон з'явився на військовому одязі за часів Петра I. Упроваджені нові однострої «західного зразка» (нім. Rock чи нім. Vebezrock ) у 1700—1702 роках мали на лівому плечі шнур, для утримання амуніції. Офіцерські однострої погонів не мали, бо не використовували сумок, та не носили рушниць. «Єлизаветинські» однострої 1732 року мали вже широкий погон на лівому плечі, також кольору, що і каптан. Як і доти, погон був приналежністю лише солдатського однострою.

У 1762 році відбулася чергова («катерининська») реформа збройних сил, і в тому числі затвердження нових типів одностроїв. На каптанах зразка 1762 року погон (еполет) став використовуватися як засіб розпізнавання військовослужбовців одного полку від іншого. Кожному полку були встановлені погони різного плетіння та кольору з гарусного шнура. Одночасно була зроблена спроба зробити погон засобом розрізнення солдатів і офіцерів, для чого в одному і тому ж полку у офіцерів і солдатів плетіння погона було різним.

Під час реформ Потьомкіна у 1783 році, були значно змінені мундири військовиків. Гарусний еполет на лівому плечі куртки, як і доти за кольором і плетінням відрізняв військовослужбовців одного полку від іншого.

Під час «павлівських» реформ 1797 року, військовики знову отримали нові мундири. На лівому плечі каптану розташовувався погон п'ятикутної форми певного кольору полка, який збігався з кольором коміра, відлоги та обшлагів.

«Олександрівські» мундири 1802 року, значно відрізнялися від попереднього зразка. Зокрема, саме з 1802 року, погони почали носити на обох плечах у піхоті (у кавалерії як і раніше носили на лівому плечі). Мундири мали кольорові коміри та обшлаги, якщо обшлаг і комір був кольору інспекції (16 у імперії), то погони були кольору полка. Унтер-офіцери носили погон лише на правому плечі, офіцери на обох, але їх погони відрізнялися від погонів нижніх чинів золотою чи срібною облямівкою.

У 1807 році для офіцерів були введені еполети (у уланів введені раніше і використовувалися не лише офіцерами, а також нижніми чинами), погони на довгий час стали частиною одностроїв лише нижніх чинів. Також змінилося використання кольорів на погонах. У піхоті (мушкетери та гренадери) кольори погонів стали позначати номер полка у дивізії:1-й червоні, 2-й білі, 3-й жовті, 4-й темно-зелені з червоною облямівкою, 5-й блакитні (чи світло-сині). Самі піхотні погони почали нести на собі номер дивізії. У єгерських полках використовувалися погони лише двох кольорів червоні та світло-сині (пізніше змінено на жовті). Артилеристи носили червоні погони на яких жовтою тасьмою викладали номер роти, та літеру «Б», «Л» чи «К» в залежності от типу роти («батарейна», «легка», «кінна»). Колір поля офіцерських еполетів співпадав з кольором солдатських погонів (окрім кавалерії). Кавалерійські полки мали обшлаги, коміри та погони (по обох плечах), як і раніше використовували по полкам, наприклад Харківський драгунський полк мав погони помаранчевого кольору.

На 1812 рік, відбулися деякі зміни в одностроях, вони мали такий вигляд. Погони були на обох плечах, завширшки 1 вершок біля плеча і 3/4 у коміра, зрізані біля коміра кутом і цим кінцем застібаються на ґудзик. Колір комірів, погонів, клапанів та обкладання по полкам і роду зброї. А саме комір, обкладка і обшлаги у важкій піхоті — червоні, а в єгерських полках темно-зелені з червоною облямівкою, у морських полках облямівка була замість червоної, білою. У артилерії і піонерів ці частини мундирів чорного кольору, з червоною облямівкою. Погони у всіх полках пішої гвардії, гренадерських полках, перших полках (важкої піхоти і морських полків) дивізії — червоні; у других полках — білі; у третіх полках — жовті; у четвертих полках — темно-зелені з червоною облямівкою. Погони єгерів були: жовті — у перших полках дивізії, світло-сині — в других. В артилерії використовувалися червоні погони. У піонерів погони в першому полку — червоні, у другому — білі. Металевий прилад у піонерів — білий (олово) у всіх інших золотий (мідь). В армійських частинах на погон нашивалися цифри або літери: на жовтих і білих — з червоного шнура, на червоних, світло-синіх і темно-зелених — з жовтого шнура. У гренадерських полках нашивалася початкова буква назви полка, а в піхотних, морських і єгерських — номер дивізії. В артилерії, номер роти з першими літерами назви типу роти (Б — батарейна рота, Л — легка рота, П- понтонна рота). У піонерських полках: в першому — 1П, у другому — 2П.

У кавалерії погони, як і раніше в кожному полку були свого кольору. Улани носили еполети, як офіцери так і нижні чини, а гусари погонів не мали. Кінна артилерія мала червоні погони з номером і літерою «К», наприклад «1К» — перша кінна рота.

Погони у козаків на одностроях з'являються у 1812 році. Погони були темно-сині з кольоровою облямівкою згідно приналежності до козацького війська, офіцери замість еполетів мали наплічні джгути. У лейб-гвардії козацькому полку (донському) мали на жупанах і напівкаптанах замість погонів жовті гарусні еполети уланського типу, а на шинелях червоні погони. В залежності від козацького війська облямівка на темно-синіх погонах була відповідною: Отаманський полк (донські) — блакитна, донські полки — червона, уральські козаки — малинова, бузькі козаки — біла. Калмики мали однострої схожі на козацькі, на темно-синіх погонах була жовта облямівка.

З 1843 року на погонах вперше почали позначати чин військовослужбовця. Він вказувався поперечними стрічками на погоні, кількість та ширина яких вказувала на ранг. Вузька галунна облямівка погона вказувала на юнкера чи портупей-юнкера. Слід зауважити, що офіцери отримали знаки розрізнення на еполети, ще у 1827 році.

З 1854 року для офіцерів замість еполет вводяться погони, спершу для носіння на шинелі, а з 1855 року для усіх видів одягу. Еполети поступово стають лише аксесуаром парадного однострою. Так як на еполетах клас офіцера можливо було розпізнати за бахромою (п'ятипроменеві зірочки були однакового розміру для усіх класів), з'являється особлива технологія виробництва офіцерських погонів. При виготовленні офіцерського погона спочатку брався солдатський кольоровий погон і на нього нашивали дві чи три галунні смужки. Галун використовувався золотий чи срібний залежно від полка чи роду служби. Смужки нашивалися не впритул одна до одної, таким чином, щоб залишалася невелика кольорова смужка (просвіт). Таким чином на погоні обер-офіцера була одна смужка-просвіт, а на погоні штаб-офіцера іх було дві. Генеральські погони були викладені галунним зигзагом.

Згідно табелі 1881 року кольори погонів у піхотних полках були згідно бригад дивізії в котру входив полк: 1-ша червоні, 2-га світло-сині. Гренадери носили жовті погони, але з облямівкою за номером дивізії: 1-ша шарлатові, 2-га світло-сині, 3-тя білі, 4-та без облямівок. Стрілкові полки та батальйони мали малинові погони. Кавалерійські погони як і раніше різнилися в залежності від полка. На офіцерських погонах відповідного кольору були просвіти.

20 жовтня 1914 року для Діючої армії були введені польові погони захисного кольору, на яких просвіти були темно-брунатні чи темно-жовті молескінові. Просвіти нашивали просто на погони.

Як знаки розрізнення в ході Громадянської війни були введені нашивки на рукави у вигляді геометричних фігур, що позначали посаду військовослужбовця. У СРСР в Збройних силах погони введені 6 січня 1943 для особового складу Червоної Армії, а 15 лютого — для особового складу ВМФ.

16 грудня 1917 року після Жовтневого перевороту декретом керівництва Радянської Росії було скасовано всі старі імперські чини, звання та титули. Погони зривали з одностроїв. Деякий час погони з просвітами використовувалися у Добровольчій армії, та в деяких інших військових формуваннях у 191721 роках.

Відставні офіцери[ред.ред. код]

З кінця ХІХ століття офіцери носили поперечні погони. На таких погонах просвіти розташовувалися не вздовж плечового шва, а поперек, при цьому їх розташування залишалося вздовж погона. Розташування ж зірочок зоставалося стандартне (наприклад у підполковника це три зірочки «трикутником», вершиною в напрямі до коміру, тобто розвернуто відносно осі погона на 90 %.

Історія використання у цивільних установах Російській імперії[ред.ред. код]

Уродженець Східної Слобожанщини вахмістр окремого корпусу прикордонної варти І. Г. Власенко (Кібартай, Литва, не пізніше 1917)

Цивільні чини імперії використовували петлиці, але деякі чиновники, які носили воєнізований одяг (співробітники військових навчальних закладів та приписані до армії, а також деякі співробітники міністерств транспорту, внутрішніх справ та інших) використовували галунні погони. Чиновницькі погони були вужчі від військових, а зірочки на них йшли вздовж погону. Також наприкінці ХІХ століття практикувалося використання поперечних погонів, на яких зірочки також йшли вздовж погона.

Поперечні погони з емблемами навчальних закладів використовували також студенти та учні.

Старші співробітники поліції, які повинні були носити однострої, які передбачали погони, носили погони подібні до армійських. Нижні чини поліції, носили особливі поперечні погони, зверху яких повздовж плечового шва йшов кручений джгут. Залежно від рангу на поперечному погоні розташовувалися стрічки.

Історія використання у Збройних силах СРСР[ред.ред. код]

Підчас Громадянської війни використовувалися однострої різних держав, як колишньої Російської імперії, так і австрійські, німецькі, британські та навіть австралійські. Здебільшого погони як деталь одягу спарувалися. Знаки розрізнення посади знаходилися на рукавах, а пізніше на петлицях одностроїв.

Згідно з указами Президії Верховної Ради від 6 січня 1943 року «О введении новых знаков различия для личного состава Красной Армии» та від 15 лютого 1943 року «О введении новых знаков различия для личного состава ВМФ» вводяться нові однострої, та нові знаки розрізнення. Замість петлиць вводяться погони, на яких стали розміщуватися знаки розрізнення. Нові знаки розрізнення майже збігалися з імперськими, але на відміну від імперських знаків розрізнення, де зірочки були одного розміру для всіх класів офіцерів, зірочки на погонах старших офіцерів РСЧА були більші за розміром від зірочок на погонах молодших офіцерів, та менші від генеральських зірочок. Погони були п'ятикутної чи шестикутної форми і кріпилися на контрпогонах які вшивалися. Погони поділялися на польові та повсякденні. Колір п'ятикутних повсякденних погонів солдатів, сержантів та старшин залежав від роду військ носія, здебільшого збереглася кольорова гамма яка використовувалася на скасованих петлицях. Піхотинці та стрільці мали малинові погони з чорним кантом, кавалерія — сині з чорним кантом, артилерія та бронетанкові війська — чорні з червоним кантом, технічні війська — чорні погони з чорним кантом, лікарняна та ветеринарна служби — темно-зелені погони з червоним кантом. Офіцери носили золоті чи срібні галунні погони п'ятикутної форми з просвітами за родом військ чи служби: піхота, стрільці та інтенданти — малинові; артилерія, бронетанкові війська, лікарняна та ветеринарна служби — червоні; авіація — блакитні; кавалерія — сині; технічні війська — чорні. У генералів на галунних шестикутних погонах для кантів використовували три кольори: загальновійськові, артилерія та бронетанкові війська — червоний; авіація — блакитний; всі інші війська та служби — малиновий. На повсякденних погонах солдатів та сержантів розміщувався номер полка, та емблеми роду військ чи служби (піхота не мала емблеми). На офіцерських погонах розміщувалася золота чи срібна емблема роду військ чи служби (також крім піхотинців).

Польові погони солдатів і сержантів були кольору хакі, з кантами згідно роду військ чи служби: піхота та стрільці — малинові, авіація — блакитні, артилерія та бронетанкові війська — червоні, лікарняна та ветеринарна служби — темно-зелені, технічні війська — чорні. Офіцерські погони кольору хакі, мали відповідні до роду військ чи служби просвіти. Данні погони використовувалися з 1943 по 1955 роки.

У 1955 році були введені нові чотирикутні погони які нашивалися на мундир. Погони як і раніше поділялися на польові та повсякденні. Повсякденні погони солдатів, сержантів та прапорщиків були кольорові, за родом військ: мотострільці (загальновійськовий) — червоний; авіація, ПДВ та інженерно-аеродромні частини — блакитні; всі інші — чорні. Кольори кантів та просвітів офіцерів та генералів були: блакитні у авіації, ПДВ та інженерно-аеродромних частинах та червоні у інших родах військ. На флоті офіцери використовували погони з чорними просвітами, а неофіцерський склад, чорні погони.

У 1973 році вводяться шифровки «СА» (рос. Советская Армия-Радянська Армія), «ВВ» (Внутрішні Війська), «ПВ» (Прикордонні Війська), «ГБ» ((рос. Госсударственная Безопастность-війська КДБ) на погонах солдатів і сержантів, «К» — на погонах курсантів і «Ф»- для ВМФ. Крім того на погонах матросів і старшин розміщуються шифровки: «БФ» (Балтійський флот), «СФ» (((рос. Северный флот-Північний флот), «ТФ» (Тихоокеанський флот), «ЧФ» (Чорноморський флот).

У 1988 році з'являється нова польова форма — «афганка», на якій використовувалися вшивні погони без просвітів, де клас військовослужбовця, можливо було впізнати лише за розміром зірочок.

У майже такому вигляді знаки розрізнення проіснували до розпаду СРСР у 1991 році. Після цього, ще деякий час використовувалися у державах які утворилися на його руїнах.

Історія використання у невійськових формаціях СРСР[ред.ред. код]

У 1943 році погони були введені крім РСЧА і в деяких інших наркоматах, як силових (накшталт НКВС) так і ні.

Введені у НКВС погони були подібні до армійських. Кольорами внутрішніх віськ був червоний, а міліції (ГУ РКМ) синім. Вищій командний склад мав звання відповідно армійським, у міліції вищій командний склад мав спеціальні звання (комісар міліції певного рангу) зі знаками розрізнення відповідно армійським генералам.

У 1943 році співробітники прокуратури отримують класні чини згідно указу Президії ВС СРСР від 16.09.1943 року «О встановленні класних чинів для прокурорсько-слідчих органів прокуратори». За знаки розрізнення співробітники прокуратури отримали погони схожі а погони офіцерів збройних сил. Відмінністю було те, що зірочки розташовувалися вздовж просвітів, як у цивільних чинів Російської імперії. У 1954 році, погони для прокуратури було скасовано, а знаки розрізнення чинів переходять на оксамитові петлиці з золотою облямівкою

Наказом № 711Ц від 13 вересня 1943 року для працівників залізничного транспорту (НКШС) ввелися персональні звання, а також вводилися нові знаки розрізнення. Петлиці зникли, а знаки розрізнення почали розміщуватися на погонах. Погони були у вигляді витягнутого шестикутника з паралельними довгими сторонами, нижній кінець прямокутний а верхній скінчується тупим кутом. Погон облямований (крім нижнього краю) світло-зеленим сукном. Довжина погона 13,5—15,5 см. Ширина погона (з кантом) для вищого складу — 6 см, старшого та середнього — 5,5 см. Кант завширшки 0,25 см. Погон молодшого начальницького та рядового складів складався з двох шестикутників. Верхній шестикутник витягнутий з паралельними довгими сторонами, нижній шестикутник з паралельними протилежними сторонами. Сам погон завдовжки 13,5 — 15,5 см (довжина верхнього шестикутника — 8,5 — 10,5 см, нижнього — 5 см). Верхній шестикутник завширшки — 3 см, нижній — 6 — 6,2 см. Як і у співробітників прокуратури, у співробітників міністерства транспорту зірочки розташовувалися вздовж погонів. У 1954 році спеціальні звання були скасовані, а погони замінено на петлиці.

Також у 1943 році погони були введені для працівників народного комісаріату закордонних справ.

Україна (з 1914 року)[ред.ред. код]

Українські січові стрільці, українське добровольче національне формування (легіон) у складі австро-угорської армії мало такі ж знаки розрізнення, як і інші підрозділи цісарського війська, звання хоч і мали українську назву, але були порівняні до австро-угорських. По австро-угорській традиції, де знаки розрізнення розміщувалися на петлицях (для УСС синього кольору), погони несли лише утилітарну функцію для утримання амуніції і були лише на солдатських одностроях. На офіцерських одностроях, погони були відсутні. Отож і серед січових стрільців, погони на офіцерських одностроях були відсутні, їх мали лише рядові та унтер-офіцери.

Україна (з 1917 року)[ред.ред. код]

Кокарда і погони армії Української Держави (1918).

Після розпаду Російської імперії на території України (як і у других новоутворених державах чи формаціях) використовувалися однострої різних держав, як колишньої Російської імперії, так і австрійські, німецькі, також з'явилися нові зразки українських стандартів. Перші знаки розрізнення УНР, розташовувалися на петлицях, отож роль погонів як знаків розрізнення відпала, але при заснуванні Гетьманщини Скоропадського, знову з'являються чотирикутні з округленою вершиною погони, на яких позначалося звання носія. Погони як і російські імперські мали просвіти чи генеральський зигзаг, але зірочки були чотирипроменеві і розташовувалися вздовж погону.

Після відновлення УНР, знаки розрізнення знову перейшли на петлиці і погону втрачають свою роль як знаки розрізнення, залишаючись на деяких типах одностроїв, в залежності від їх походження.

В Українській Галицькій армії (УГА) регулярні армії Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) 22 квітня 1919 року розпорядом державного секретаріату військових справ (ДСВС) Західної області УНР було регламентовано однострій військовослужбовців. Знаки розрізнення у вигляді стрічок, розташовувалися на рукавах одностроїв на яких погони не передбачалися.

Українські військові формування України середини ХХ століття[ред.ред. код]

Військовики батальйону « Роланд» у 1941 році використовували модифіковані знаки розрізнення Галицької армії[7]. Легіонери мали однострої колишньої чехословацької армії зразка 1930 року. Бунчужний, підстаршини та старшини батальйону мали на правому плечі погони у вигляді вузького плетеного шнура золотого кольору. Після переформування легіону військовики отримали німецькі однострої.

В Українській повстанській армії (УПА), враховуючи напівпідпільний характер організації, спостерігається різноманіття використовуваних одностроїв (як трофейних так і саморобних). На них могли бути присутні, так і ні, в залежності від їх походження.

Збройні Сили України (з 1991 року)[ред.ред. код]

Погон полковника Збройних Сил України (2016).

У Збройних силах України погони застосовуються з моменту створення в 1991. Збройні сили України, які утворилися під час розпаду СРСР, перейняли радянський зразок військових звань, а також радянських знаків розрізнення. У 1995 році з'являється новий зразок погонів, на якому просвіти як засіб розрізнення класів офіцерів зникають, але саме позначення військового звання як і раніше співпадало з радянським.

5.07.2016 року був затверджений президентом України «Проект однострою та знаки розрізнення Збройних Сил України». В Проекті серед іншого розглянуті знаки розрізнення військовослужбовців. Військовослужбовці, поділяються за належністю до трьох видів збройних сил (Повітряні сили, Сухопутні війська та ВМС). Погони Сухопутних та Повітряних сил подібні, різниця лише в кольору матеріалу. Самі погони п'ятикутні, одним кінцем вшиті в плечовий шов, іншим застібаються на ґудзик. На погон одягається чотирикутна муфта на якій закріплені знаки розрізнення. Знаки розрізнення солдатів та сержантів — кути та дуги, у офіцерів — чотирипроменеві зірочки. Також на муфточках розташовані знаки класу офіцерів: генерали — орнамент на основі «зубчатки», старші офіцері — орнамент на основі офіцерських стрічок УГА.

На польовій формі, використовується закріплення одного непарного погона на грудях. Погони на польовому однострої можуть бути відсутні.

Інші підрозділи та відомства України[ред.ред. код]

Окрім збройних сил, погони в Україні застосовуються у співробітників поліції, податкових, екологічних органів, транспорту (головним чином, залізничного, морського, річкового, цивільній авіації) і деяких інших організаціях.

Співробітники МВС України (міліція) з 1991 року використовували погони радянського зразка з п'ятипроменевими зірочками і червоними просвітами. При заснуванні у 2015 році національної поліції були введені нові знаки розрізнення які носяться на погонах чи рукавах. Самі знаки розрізнення були нового, не пов'язаного з радянськими типа.

Співробітники Генеральної прокуратури України мають погони подібні до армійських погонів радянського зразка, з блакитними просвітами та п'ятипроменевими зірочками. Слід зауважити, що погони саме такого типу не використовувалися у прокуратурі СРСР.

Цікаві факти[ред.ред. код]

У стрічці 1944 року «Весілля» фігурує персонаж Ревунов-Караулов (у виконанні Миколи Коновалова), «весільний генерал» який виявляється капітаном II рангу у відставці. На його однострої присутні особливі знаки розрізнення для відставних офіцерів ; погон поперечний з двома штаб-офіцерськими просвітами.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.
  2. Військовий енциклопедичний словник/Гол. гол. ред. Ком. С. Ф. Ахромєєв — М.:Військове видавництво Міністерства Оборони СРСР,1986— С.561 — 863с. (з 30 іл.) — ББК 68я2 В63
  3. Ганічев П. П. Військові звання—М.: ДТСААФ, 1989. — С.130 — 164с. —ISBN 5-7030-0073-4
  4. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 4: Н — П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.; Ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 2003. — 656 с. ISBN 966-00-0590-3.
  5. Военный энциклопедический словарь // Гл. гол. ред. Ком. С. Ф. Ахромеев — М.:Военное издательство Министерства Обороны СССР,1986— С.561 — 863с. (з 30 іл.) — ББК 68я2 В63
  6. Ганичев П. П. Военные звания — М.: ДОСААФ, 1989. — С.130 — 164с. —ISBN 5-7030-0073-4
  7. С. Музичук, І. Марчук. Батальйон «Roland» // Однострій. Військово-історичний журнал. — 2002. — № 7. — С. 40.

Джерела і література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]