Перейти до вмісту

Селін Діон

Редагувати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Селін Діон
Céline Dion
Зображення
2012
Основна інформація
Повне ім'яСелі́н Марі́ Клоде́тт Діо́н
Дата народження30 березня 1968(1968-03-30) (57 років)
Місце народженняШарлемань[d], L'Assomptiond, Ланодьєр, Квебек, Канада Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1981 — дотепер
ГромадянствоКанада Канада
ВіросповіданняРимо-католичка
Професіяспівачка
Співацький голоссопрано Редагувати інформацію у Вікіданих
Інструментивокал[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мовафранцузька
англійська
Жанрпоп, попрок
ЛейблSony BMG
Нагороди
Офіцер Ордену Канади
Офіцер Ордену Канади
Лицар Національного ордена Квебеку
Лицар Національного ордена Квебеку
Офіцер ордена Почесного легіону
Офіцер ордена Почесного легіону
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
БатькоAdhémar Diond[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиThérèse Diond Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зRené Angélild Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти (3 Редагувати інформацію у Вікіданих)René-Charles Angelild, Nelson Angélild і Eddy Angélild Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриClaudette Diond, Paul Diond і Jacques Diond[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
www.celinedion.com
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Селі́н Марі́ Клоде́тт Діо́н (фр. Céline Marie Claudette Dion — МФА: [selin maʁi klodɛt djɔ̃]; нар. 30 березня 1968(19680330), Шарлемань, Канада) — канадська співачка, одна з найбільш високооплачуваних музикантів сучасності. По всьому світу продано понад 200 мільйонів копій її альбомів.[3] Переможниця Пісенного конкурсу «Євробачення-1988», на якому з піснею «Ne partez pas sans moi» представляла Швейцарію.

Життя та кар'єра

[ред. | ред. код]

1968—1989: ранні роки та початок кар'єри

[ред. | ред. код]

Селін Діон народилася в місті Шарлемань[en] (Квебек, Канада), розташоване за 24 кілометрів на північний схід від Монреаля. Вона була наймолодшою з 14 дітей франко-канадців Терези (уродженої Танґе, 1927—2020), домогосподарки, та Адемара Діона (1923—2003), м'ясника[4]. Як наймолодшій у багатодітній родині, Селін доводилося рости в одязі, що вже був у вжитку, і спати в одному ліжку з кількома своїми сестрами[5][6]. Також, коли вона була ще немовлям, її вкладали спати у шухляду замість ліжечка, для заощадження грошей[7]. У школі над нею часто знущалися і називали «Вампіркою» через її зуби та худорляву статуру[8]. Місцеві таблоїди навіть охрестили Селін «Canine Dion» («Ікластою Діон») у підліткові роки її кар'єри[9]. Вона часто розповідала про те, як тікала зі школи додому, щоб грати музику в підвалі зі своїми братами та сестрами. «Я ненавиділа школу», — писала вона пізніше у своїй автобіографії. «Я завжди жила в оточенні дорослих і дітей, набагато старших за мене. Від них я навчилася всього, що мені потрібно було знати. Мені здавалося, що навколо них існує справжнє життя»[10]. Старшій сестрі Селін було вже за двадцять, коли вона вийшла заміж і була вагітна первістком, тоді як її мати, Тереза, тільки-но завагітніла нею[11].

За словами Селін вона росла в Шарлемані у бідній, але щасливій католицькій родині[12][13]. Музика завжди була важливою складовою сім'ї Діон, вона отримала своє ім'я на честь пісні «Céline», записаної французьким співаком Югом Офре[en] за два роки до її народження[14]. 13 серпня 1973 року Селін вперше виступила публічно на весіллі свого брата Мішеля, заспівавши пісню Крістін Шарбонно[en] «Du fil, des aiguilles et du coton»[15]. Надалі вона виступала зі своїми братами і сестрами в маленькому піано-барі[en] своїх батьків під назвою Le Vieux Baril («Стара бочка»)[16].

У дитинстві вона пережила кілька нещасних випадків, включаючи індидент у п'ятирічному віці, коли її збила машина на очах у батька і брата Клемана. Селін ненадовго госпіталізували зі струсом мозку[17]. З раннього дитинства вона мріяла стати артисткою[18]. В інтерв'ю журналу People 1994 року вона згадувала: «Я сумувала за своєю сім'єю і домом, але я не шкодую про те, що втратила свою юність. У мене була одна мрія: Я хотіла стати співачкою»[19]. У дитинстві в Квебеку Селін брала участь у програмах для дівчат як член організації Girl Guides of Canada («Дівчата-гіди Канади»)[20].

У 12-річному віці вона за допомогою матері та брата Жака записала на касету свою першу пісню «Ce n'était qu'un rêve»[en]. Її інший брат, Мішель, надіслав запис музичному менеджеру Рене Анжелілю[en], чиє ім'я він знайшов на обкладинці платівки канадської співачки Жинетт Рено[en][21]. Анжеліль був до сліз зворушений голосом Діон і вирішив зробити її зіркою[13]. 1981 року він заклав свій будинок, щоб профінансувати її перший альбом La voix du bon Dieu, який згодом став місцевим хітом «номер один» і миттєво зробив Діон зіркою у Квебеку. Надалі її популярність поширилася на інші частини світу, коли вона 1982 року взяла участь у Всесвітньому фестивалі популярної пісні Yamaha у Токіо, де виграла нагороду «Найкращий виконавець», а також золоту медаль «Найкраща пісня» за композицію «Tellement j'ai d'amour pour toi»[en][21].

1983 року Діон стала першою канадською артисткою, яка отримала «золоту» сертифікацію у Франції за сингл «D'amour ou d'amitié»[en], а також здобула декілька нагород «Фелікс»[en], зокрема як «Найкраща виконавиця» та «Відкриття року»[21][22]. Подальший успіх до Діон прийшов, коли вона з невеликим відривом виграла конкурс «Євробачення» 1988 року, який проходив у Дубліні, на якому вона представляла Швейцарію з піснею «Ne partez pas sans moi»[23]. У віці 18 років, побачивши виступ Майкла Джексона, Діон повідомила Анжелілю, що хоче стати такою ж зіркою, як цей співак[24]. Будучи впевненим у таланті співачки, Анжеліл все ж прийшов до висновку, що її образ необхідно змінити для того, щоб вона могла отримати комерційний успіх у всьому світі[13]. Хоча Анжеліль і був впевнений у таланті Діон, він прийшов до висновку, що для отримання комерційного успіху у всьому світі — співачці потрібно змінити свій імідж. Діон зникла зі сцени на деякий час, протягом якого вона зробила стоматологічну операцію для покращення своєї зовнішності, і 1989 року відвідувала Школу «Берліц»[en] для вдосконалення своєї англійської[25]. Того ж року, під час туру на підтримку альбому Incognito, Діон втратила голос. Вона консультувалася у оториноларинголога Вільяма Гулда[26][27], який поставив її перед вибором: або негайно зробити операцію на голосових зв'язках, або повністю мовчати протягом трьох тижнів[26]. Діон обрала останнє і пройшла вокальне навчання у Вільяма Райлі, оскільки, він з Гулдом, вважали, що співачка неправильно використовує свої голосові зв'язки[26][27].

1990—1992: Unison, Dion chante Plamondon, Celine Dion

[ред. | ред. код]

Через два роки після вдосконалення своєї англійської, Діон дебютувала на англомовному ринку з альбомом Unison (1990), головний сингл якого був кавером однойменной пісні[en], спочатку записаної англійським співаком Джуніором[en] 1983 року, а пізніше Лорою Бреніган[28][21]. Серед продюсерів альбому були Віто Лупрано[en] та Девід Фостер[18]. Альбом, значною мірою створений під впливом софт-рок музики 1980-х років, швидко знайшов свою нішу у радіоформаті «сучасної музики для дорослих». Також Unison отримав позитивні відгуки критиків: Джим Фарбер з Entertainment Weekly писав, що її вокал був «зі смаком, без прикрас», і вона ніколи не намагалася «виконувати стилі, які виходять за межі її можливостей»[29]. Стівен Томас Ерлвайн з AllMusic назвав його «прекрасним, витонченим американським дебютом»[30]. Синглами альбому стали «(If There Was) Any Other Way»[en], «The Last to Know»[en], «Unison»[en] та «Where Does My Heart Beat Now»[en], середньотемпової софт-рок балади, із активним використанням електрогітари. Остання пісня стала її першим хітом, що потрапив у «топ-10» американського чарту Billboard Hot 100, посівши четверте місце. 1991 року Діон запросили виконати вокал в альбомі Voices That Care[en], присвяченому американським військам, які брали участь в операції «Буря в пустелі»[31][32].

Проте справжній міжнародний прорив у кар'єрі Діон стався, коли вона заспівала дуетом з Пібо Брайсоном[en] однойменну пісню «Beauty and the Beast»[en] до диснеївського мультфільму «Красуня і чудовисько» (1991)[33]. Пісня стала її першим хітом, що потрапив до «топ-10» чартів Великої Британії та другим хітом, що потрапив до «топ-10» чартів США. «Beauty and the Beast» принесла її авторам «Оскар» за «Найкращу пісню до фільму», а Діон — перше «Греммі» за «Найкраще вокальне поп-виконання дуетом або групою»[en][34]. Також пісня стала головним синглом її альбому Celine Dion 1992 року, у музиці якого, як і у Unison, був присутній сильний вплив поп-року в поєднанні з елементами соулу та класичної музики[35]. Завдяки успіху головного синглу та її співпраці з Девідом Фостером і Даян Воррен[en], альбом мав ще більший комерційний успіх, ніж «Unison»; він отримав діамантову сертифікацію у Канаді та двічі платинову сертифікацію у США[36]. Другий сингл альбому «If You Asked Me To» (кавер пісні Патті Лабелль[en] з фільму «Ліцензія на вбивство» 1989 року) став її першою піснею, що очолила чарти Канади та посів четверте місце в американському чарті Billboard Hot 100[37][35].

Також цього часу Діон випустила франкомовний альбом Dion chante Plamondon, який здебільшого складався з каверів й містив чотири нові пісні: «Des mots qui sonnent»[en], «Je danse dans ma tête»[en], «Quelqu'un que j'aime, quelqu'un qui m'aime»[en] та «L'amour existe encore»[en]. Спочатку він вийшов у Канаді та Франції у 1991—1992 роках, а потім 1994 року відбувся світовий реліз. Таким чином він став першим міжнародним французьким альбомом Діон. «Un garçon pas comme les autres (Ziggy)» став справжнім хітом у Франції, що досяг 2 місця в чарті і отримав золоту сертифікацію. Також золоту сертифікацію альбом отримав у Квебеку у день його релізу[38].

До 1992 року Unison, Celine Dion, і численні гучні виступи у ЗМІ зробили Діон суперзіркою в Північній Америці. Їй вдалося досягти однієї з головних своїх цілей: закріпитися на англомовному ринку і досягти слави[39]. Однак під час зростання популярності Діон в США її французькі шанувальники в Канаді почали критикували її за те, що вона нехтує ними[18][40]. Пізніше Діон повернула прихильність шанувальників на церемонії вручення премії «Фелікс»[en] 1991 року, де, отримавши нагороду «Англійський артист року», вона відкрито відмовилася від неї. Співачка стверджувала, що була і завжди буде французькою, а не англійською артисткою[25][41]. Свідченням цього є те, що вона й досі розмовляє англійською з помітним квебексько-французьким акцентом. Окрім комерційного успіху, в її особистому житті також відбулися зміни: Анжеліль, який був на 26 років старший за неї, перетворився з менеджера на її коханого. Однак їхні стосунки трималися в таємниці, оскільки обидва боялися, що громадськість вважатиме їх неприйнятними[42].

1993—1995: The Colour of My Love, D'eux

[ред. | ред. код]

1993 року Діон оголосила про почуття до свого менеджера, назвавши його «цвітом свого кохання» у присвяті до свого третього англомовного альбому The Colour of My Love. Спочатку співачка побоювалася, що їхні стосунки будуть критикувати, однак шанувальники нормально сприйняли цю новину[18]. Зрештою Анжеліл і Діон одружилися на екстравагантній весільній церемонії 17 грудня 1994 року, яку транслювали в прямому ефірі канадського телебачення[43].

Як і більшість її інших альбомів, The Colour of My Love був присвячений темі кохання та романтики[44]. На той час він став її найуспішнішим альбомом, який розійшовся накладом понад 6 мільйонів його копій у США та 2 мільйони у Канаді, й очолив чарти низки країн. Альбом також дав перший сингл Діон «The Power of Love»[en] (ремейк хіта Дженніфер Раш 1985 року), який очолив чарти США, Канади та Австралії; він також був її фірмовим хітом у різних країнах, поки вона не досягла нових кар'єрних висот наприкінці 1990-х років[39].

Сингл «When I Fall in Love»[en], записаний дуетом з Клайвом Гріффіном[en], мав незначний успіх в чартах США та Канади й був номінований на дві премії «Греммі», одну з яких виграв. «The Colour of My Love» також став першим великим хітом Діон в Європі, зокрема у Великій Британії. І альбом, і сингл «Think Twice»[en] одночасно очолювали британські чарти протягом 5 тижнів поспіль. «Think Twice», який очолював чарт протягом семи тижнів, зрештою став у Великій Британії четвертим синглом жінки-артистки, продажі якого склали понад 1 мільйон копій[45], а сам альбом отримав п'ять платинових сертифікацій за продаж двох мільйонів копій[46].

Надалі Діон дотримувалася свого французького коріння, продовжуючи випускати багато франкомовних записів між кожним релізом англомовних альбомів[47]. Як правило, вони користувалися більшим авторитетом у публіки, ніж її англомовні роботи[40]. Вона випустила концертний альбом À l'Olympia[en], записаний 1994 року під час одного з її виступів у паризькій залі «Олімпія». До нього увійшов один промо-сингл, концертна версія пісні «Calling You», яка очолила французький чарт синглів. Вона також записала двомовну версію пісні «Petit Papa Noël»[en] з гуртом Alvin and the Chipmunks для святкового альбому A Very Merry Chipmunk[en] 1994 року. 1995 року вийшов D'eux (також відомий як «Французький альбом» у США), який став найпродаванішим франкомовним альбомом усіх часів[47]. Написаний і спродюсований переважно Жан-Жаком Ґольдманом, альбом здобув великий успіх завдяки синглам «Pour que tu m'aimes encore»[en] та «Je sais pas»[en]. «Pour que tu m'aimes encore» очолював французький чарт протягом 12 тижнів, пізніше він отримав платинову сертифікацію у Франції[48]. Сингл також потрапив до «топ-10» чартів Великої Британії та Ірландії, що було рідкісним досягненням для франкомовної пісні. «Je sais pas» також очолював чарт синглів Франції і отримав там срібну сертифікацію[49].

З середини 1990-х років альбоми Діон зазвичай будувалися на основі мелодраматичних балад у стилі софт-рок, з вкрапленнями темпової поп-музики та рідкісними заходами в інші жанри[50]. Вона співпрацювала з такими піснярами та продюсерами, як Джим Стейнмен[en] та Девід Фостер, які допомогли їй виробити своє фірмове звучання[18][51]. Попри те, що критики коливалися у своїх відгуках, її альбоми займали все більш високі позиції в міжнародних чартах, і 1996 року вона втретє отримала премію World Music Awards як «Найпродаваніша у світі артистка року». До середини 1990-х років Діон стала однією з найпродаваніших артисток у світі[52].

1996—1999: Falling into You, Let's Talk About Love, S'il suffisait d'aimer

[ред. | ред. код]

Протягом п'яти років після випуску її дебютного англомовного альбому 1990 року, за даними Billboard, вона продала 40 мільйонів дисків по всьому світу[53]. 1996 року Діон випустила четвертий англомовний альбом Falling into You, представлений на піку її популярності, він демонстрував подальший розвиток музики співачки[42]. У спробі охопити ширшу аудиторію альбом комбінував безліч елементів, таких як складне оркестрове звучання, африканські піснеспіви і складні музичні ефекти. Крім того, нове звучання створили такі інструменти, як скрипка, іспанська гітара, тромбон, кавакіньо[en] і саксофон[54]. У синглах альбому було представлено безліч музичних стилів. У заголовному треку «Falling into You»[en] і «River Deep — Mountain High»[en] (кавер-версія пісні Тіни Тернер) широко використовувалися ударні інструменти; «It's All Coming Back to Me Now»[en] (автор Джим Стейнмен[en]) і ремейк пісні Еріка Кармена[en] «All by Myself»[en] підтримували атмосферу софт-року в поєднанні з класичним звучанням фортепіано; а сингл «Because You Loved Me»[en], що очолив чарти, написаний Даян Воррен[en], був поп-баладою, яка стала музичною темою до фільму «Близько до серця» 1996 року[52].

Falling into You отримав найкращі в кар'єрі Діон відгуки. Хоча Ден Лерой вважав, що альбом не дуже відрізнявся від її попередніх робіт[55], а Стівен Голден з The New York Times і Наталі Ніколс з Los Angeles Times писали, що він «шаблонний»[56][57], інші критики, такі, як Чак Едді з Entertainment Weekly, Стівен Томас Ерлвайн і Деніел Дерчгольц, назвали його «переконливим», «пристрасним», «стильним», «елегантним» і «напрочуд добре продуманим»[54][58]. Falling into You став критично та комерційно найуспішнішим у творчості Діон, очоливши чарти в багатьох країнах і ставши одним з найпродаваніших альбомів усіх часів[59]. 2013 року радіомережа CBC Music поставила Falling into You на 33 місце у списку 100 найкращих канадських альбомів[60]. У США він посів перше місце[61], а згодом отримав 12-кратну платинову сертифікацію за понад 12 мільйонів проданих копій[62]. У Канаді альбом отримав діамантову сертифікацію за понад мільйон проданих копій[63]. IFPI дали Falling into You 9-кратну платинову сертифікацію, лише два інших альбома в історії були удостоєні такої нагороди, причому один з них теж належав Діон — Let's Talk About Love[64]. Falling into You також отримав «Греммі» як «Найкращий поп-альбом»[en] і «Альбом року»[65]. У березні 1996 року Діон розпочала гастролі на підтримку свого нового альбому Falling into You Tour, виступаючи протягом року з концертами по всьому світу. У липні того року вона виконала пісню «The Power of the Dream»[en] на церемонії відкриття XXVI Літніх Олімпійських ігор в Атланті[66].

1997 року вийшов альбом Let's Talk About Love, який був представлений як продовження Falling into You"[67]. Запис альбому проходив у Лондоні, Нью-Йорку та Лос-Анджелесі, за участю спеціально запрошених гостей, таких як Барбра Стрейзанд у пісні «Tell Him», гурт Bee Gees у пісні «Immortality»[en] та тенор Лучано Паваротті у пісні «I Hate You Then I Love You»[42][68]. Серед інших музикантів були Керол Кінг, Джордж Мартін, Браян Адамс та ямайська співачка Даяна Кінг[en], яка додала реггі-звучання до «Treat Her Like a Lady»[69]. Let's Talk About Love став ще одним великим успіхом Діон, він очолив чарти у всьому світі та отримав платинову сертифікацію у двадцяти чотирьох країнах, ставши найшвидше продаваним альбомом в її кар'єрі[70]. У США альбом очолив чарт на сьомому тижні після релізу[71], а згодом отримав там 11-кратну платинову сертифікацію за продаж понад 11 мільйонів копій[72]. У Канаді альбом розійшовся накладом понад 230 тисяч копій за перший тиждень після релізу, що досі залишається рекордом[73]. Згодом він отримав у цій країні діамантову сертифікацію за понад мільйон проданих копій[74][75]. Найуспішнішим синглом альбому стала балада у класичному стилі «My Heart Will Go On», написана Віллом Дженнінгсом[en] і Джеймсом Горнером, який також продюсував її з Волтером Афанасьєффом[en][65]. Ставши любовною темою до фільму-блокбастера «Титанік» 1997 року, «My Heart Will Go On» очолила чарти по всьому світу, ставши найбільш упізнаваною піснею Діон[76]. Горнер і Дженнінгс отримали премії «Оскар» і «Золотий глобус» за найкращу пісню до фільму[77], а сама Діон — два «Греммі» за «Найкраще жіноче поп-вокальне виконання» і найбажанішу для неї нагороду — «Запис року» (сама пісня отримала чотири нагороди, дві з яких були вручені її авторам)[78]. Пісні «My Heart Will Go On» і «Think Twice» зробили її єдиною виконавицею у Великій Британії, чиї два сингли розійшлися накладом понад мільйон копій[79]. На підтримку свого альбому протягом 1998—1999 років Діон провела гастролі Let's Talk About Love Tour[en][80].

Діон на презентації альбому Let's Talk About Love (1998)

Діон завершила 1990-ті роки релізом ще трьох альбомів, які мали надзвичайний успіх: різдвяним These Are Special Times (1998), франкомовним S'il suffisait d'aimer (1998) та компіляцією All the Way... A Decade of Song[en] (1999)[81]. These Are Special Times містив пісню «Don't Save It All for Christmas Day» написану нею спільно з Ріком Вейком та Пітером Зіццо[82]. Альбом став в кар'єрі співачки таким, що найбільше містить класичне звучання, практично у кожному треці присутнє оркестрове аранжування[83]. Він включав пісню «I'm Your Angel»[en] (дует з Р. Келлі), яка стала її четвертим синглом, що посіла перше місце у США і стала хітом по всьому світу. Другий сингл альбому «The Prayer»[en] (дует з Андреа Бочеллі) став саундтреком до фільму «У пошуках Камелота» (1998) і отримав премію «Золотий глобус» як «Найкраща оригінальна пісня». All the Way… A Decade of Song складався з її найуспішніших хітів та семи нових пісень: включаючи заголовний сингл «That's the Way It Is»[en]; кавер-версію пісні Роберти Флек «The First Time Ever I Saw Your Face»[en]; і «All the Way»[en], виконану дуетом з Френком Сінатрою[81]. All the Way… A Decade of Song став однією із найпродаваніших компіляцій усіх часів, він очолював чарт США протягом трьох тижнів[61]. Пізніше альбом отримав 7-кратну сертифікацію у США за продаж 7 мільйонів копій[84]. Також він очолив чарти у Великій Британії[85], Канаді[86] та Австралії[87]. Її останній франкомовний студійний альбом 1990-х років, S'il suffisait d'aimer, також мав великий успіх, він очолив чарти всіх крупних франкомовних країн, включаючи Францію[88], Швейцарію[89], бельгійську Валлонію[90] та Канаду[86]. У Франції альбом отримав статус діамантового за продаж 1,5 мільйона копій[91]. До кінця 1990-х років Діон продала понад 130 мільйонів дисків по всьому світу і здобула безліч нагород в музичній індустрії[92][93]. Статус Діон, як однієї з найвизначніших поп-дів музичної індустрії, ще більше зміцнився, коли 1998 року її запросили виступити у спецвипуску шоу Divas Live каналу VH1 разом із такими суперзірками, як Арета Франклін, Глорія Естефан, Шаная Твейн і Мерая Кері[94]. Того ж року вона отримала дві з найвищих канадських нагород: «офіцер Ордена Канади за видатний внесок у світ сучасної музики»[95][96] та «офіцер Національного ордена Квебеку»[97]. Через рік її включили до Канадської зали слави мовлення і удостоїли зірки на Канадській Алеї слави[98].

Починаючи з середини 1990-х, вплив поп-року, більш помітний у її ранніх релізах, був замінений більш зрілим звучанням[67]. Крім того, у більшості релізів Діон домінувала повторювана тема «кохання», яка призвела до того, що деякі критики відкидали її музику як банальну[99]. Інші критики, такі як Еліза Гарднер та Хосе Ф. Проміс високо оцінювали її голос цього періоду, назвавши його «технічним дивом»[100][101]. Стів Долар у своїй рецензії для видання The Are Special Times зазначив, що Діон була «вокальним олімпійцем, для якого не існує достатньо високої гори чи масштабу»[102].

2000—2003: творча перерва, A New Day Has Come, One Heart, 1 fille & 4 types

[ред. | ред. код]

Після випуску та розкрутки протягом 1990-х років тринадцяти альбомів, під час презентації диску All the Way… A Decade of Song Діон заявила, що їй потрібно заспокоїтися, позбутися загальної уваги та насолодитися життям[12][103]. Також зробити творчу перерву змусив поставлений Анжелілу діагноз раку стравоходу[104]. Проте під час перерви Діон все ж не вдалося уникнути уваги преси. 2000 року журнал National Enquirer[en] опублікував неправдиву історію про неї. Виставивши фотографію Діон та її чоловіка, журнал неправильно процитував її, надрукувавши заголовок: «Селін — „Я вагітна двійнею!“» («Celine — „I'm Pregnant With Twins!“»)[105]. Вона подала позов проти журналу на суму понад 20 мільйонів доларів[106]. В наступному номері журналу редактори надрукували вибачення і повне спростування, та пожертвували гроші Американському онкологічному товариству[en] на честь неї та її чоловіка. Через рік після цього інциденту, пройшовши курс лікування від безпліддя, 25 січня 2001 року у Флориді вона народила сина, Рене-Шарля Діона Анжеліля[107][108].

Діон в листопаді 1998 року

Після терористичних терактів 11 вересня 2001 року Діон повернулася на музичну сцену для телевізійного виступу на благодійному концерті America: A Tribute to Heroes[en], де заспівала пісню «God Bless America». Чак Тейлор з Billboard писав: «Цей виступ… змушує згадати про те, що зробило її однією зі знаменитих вокалісток нашого часу: здатність передавати емоції, що вражають душу. Зворушливий, змістовний і сповнений благодаті, це музичний роздум, яким варто поділитися з усіма нами, хто все ще шукає способи впоратися із ситуацією»[109]. 2003 року вона знову виконала цю пісню перед Супербоулом XXXVII[en] у Сан-Дієго. У грудні 2001 року Діон опублікувала свою автобіографію «Моя історія, моя мрія», в якій описала свій шлях до успіху[10].

Вихід у березні 2002 року альбому A New Day Has Come ознаменував завершення трирічної творчої перерви Діон у музичному світі. Альбом став одним із найособистіших у творчості співачки, з піснями, присвяченими її материнству і дорослішанню як жінки, такими як «A New Day Has Come»[en] і «Goodbye's (The Saddest Word)»[en]. Діон заявила: «Ставши матір'ю, ви стаєте дорослою»[103]. Також вона казала: «„A New Day Has Come“ для Рене, для мене, — це дитина. Вона повністю пов'язаний з дитиною… Пісня „A New Day Has Come“ дуже добре передає настрій, який я відчуваю зараз. Вона представляє весь альбом»[110]. Альбом посів очолив чарти більш ніж 17 країн, зокрема Великої Британії та Канади[111][112][113]. У США альбом теж очолив чарт Billboard 200, та розійшовся накладом 527 тисяч копій протягом першого тижня. Це було вперше коли вона очолила цей чарт, а також стало найвищим показником тижневих продажів в США за всю її кар'єру[114]. У підсумку альбом отримав трикратну платинову сертифікацію у США[115] і шестикратну платинову — у Канаді[116].

Хоча альбом мав комерційний успіх, критики вважали його «незапам'ятовуваним», а тексти пісень — «неживими»[117]. Роб Шеффілд[en] з Rolling Stone і Кен Такер з Entertainment Weekly стверджували, що музика Діон не дуже розвинулася за час її перерви, і оцінили її матеріал як банальний і посередній[118][119]. Сел Чінквемані зі Slant Magazine назвав альбом «довгою колекцією слізливої попсової сентиментальщини»[120]. Перший сингл альбому, «A New Day Has Come», посів 22 місце в чарті Billboard Hot 100, будучи релізом лише для радіо. У чарті Hot Adult Contemporary Tracks пісня знаходилася на першому місці 21 тиждень поспіль, побивши рекорд найдовшого його очолювання[121]. Попередніми рекордсменами були «You'll Be in My Heart»[en] Філа Коллінза та «Because You Loved Me» Діон, які очолювали його по 19 тижнів. Наступний сингл альбому, «I'm Alive»[en], увійшов до саундтреку анімаційного фільму «Стюарт Літтл 2»[en] (2002) і посів 2 місце чарті European Hot 100 Singles, а також 6 місце в американському чарті Hot Adult Contemporary Tracks[122]. 2002 року Діон виступила на багатьох благодійних концертах, зокрема вдруге на Divas Live каналу VH1, який проходив на користь VH1 Save The Music Foundation, разом із Шер, Анастейшею, Dixie Chicks, Мері Джей Блайдж, Вітні Г'юстон, Сінді Лопер, Шакірою і Стіві Нікс[123].

2003 року в рамках укладення угоди з компанією Chrysler Діон випустила альбом One Heart, в якому висловлювала свою вдячність життю[124]. Альбом здебільшого складався з поп- і танцювальної музики, що було відходом від піднесених та мелодраматичних балад, якими вона була відома раніше. Хоча One Heart отримав помірний успіх, він був зустрінутий зі змішаною критикою, такі слова, як «передбачувано» та «банально», з'явилися навіть у найм'якших відгуках[125][126]. Кавер-версія хіта Сінді Лопер «I Drove All Night»[en] 1989 року, випущена для запуску її рекламної кампанії з Chrysler[127], поєднувала у собі елементи денс-попу та рок-н-ролу. Рекламна угода була зустрінута критикою, деякі оглядачі стверджували, що Діон намагається догодити своїм спонсорам[128][129].

2004 року після One Heart Діон випустила свій наступний англомовний студійний альбом Miracle, присвячений темі немовлят і материнства, який був мультимедійним проектом, задуманим нею та австралійським фотографом Енн Геддс[en]. Альбом був наповнений колисковими та іншими піснями про материнську любов та натхнення, двома найпопулярнішими з яких були кавер-версії «What a Wonderful World» Луї Армстронга і «Beautiful Boy»[en] Джона Леннона. Miracle отримав змішані відгуки[130]. Стівен Томас Ерлвайн дав альбому три зірки з п'яти можливих, зазначивши: «Найгірше, що можна сказати про альбом — це те, що у ньому немає сюрпризів, але слухачі цього альбому не хочуть сюрпризів; вони хочуть комфорту, незалежно від того, чи приходить він у вигляді відшліфованої музики або художніх фотографій новонароджених, і Miracle надає і те, та інше, що робить його привабливим для майбутніх або молодих мам з числа слухачів Діон»[130]. Чак Тейлор з Billboard писав, що сингл «Beautiful Boy» був «несподіваною перлиною» і назвав Діон «позачасовою, надзвичайно багатогранною артисткою»[131], тоді як Чак Арнольд з People назвав альбом надмірно сентиментальним[132], а Ненсі Міллер з Entertainment Weekly висловила думку, що «вся ця історія з Матінкою-Землею — це просто перероджений опортунізм»[133]. Miracle посів 4 місце в чарті Billboard 200 і став «номером один» в Канаді. Він отримав платинову сертифікацію від RIAA[134].

Діон виконує «God Bless America» з членами оркестру резерву ВПС США 2002 року

Франкомовний альбом 1 fille & 4 types, випущений у жовтні 2003 року, мав більший успіх, ніж її попередні два релізи, і продемонстрував намагання співачки дистанціюватися від образу «діви»[135]. У записі брали участь пісняри Жан-Жак Гольдман, Ґільдас Арзель, Ерік Бенці та Жак Венерузо, які раніше працювали над її двома франкомовними альбомами-бестселерами S'il suffisait d'aimer та D'eux. На обкладинці 1 fille & 4 types, який сама Діон назвала «альбомом насолоди», вона зображена в простій і розслабленій манері, на відміну від хореографічних поз, які зазвичай зустрічаються на обкладинках її дисків[135]. Альбом досяг широкого комерційного успіху у Франції, Канаді та Бельгії, де очолив чарти. У Франції альбом отримав подвійну платинову сертифікацію, за продажі понад 700 000 копій[135]. Стівен Томас Ерлвайн написав, що вокал Діон «знову на висоті» і що вона «повертається до основ поп-музики і виступає на нечуваному досі рівні»[136].

Хоча останні альбоми Діон мали комерційний успіх, вони не досягли таких показників продажу або такого ж успіху у публіки, як її попередні роботи. Її пісні стали менше звучати в ефірі, оскільки радіо переключилося з балад Діон, Мераї Кері та Вітні Г'юстон на більш швидку музику в стилях урбан[en]/хіп-хоп[137]. До 2004 року Діон продала понад 175 мільйонів дисків по всьому світу і отримала за свої досягнення Діамантову нагороду Chopard від World Music Awards. Згідно з офіційним сайтом World Music Awards, ця нагорода є рідкісною, її «вручають не щороку», артист може бути удостоєний її лише за продаж «понад 100 мільйонів альбомів протягом своєї кар'єри»[138].

2003—2007: A New Day…

[ред. | ред. код]

На початку 2002 року Діон оголосила про укладення трирічної контракту на 600 шоу, у рамках якого вона по п'ять вечорів на тиждень виступала у розважальній феєрії A New Day...[en], у закладі The Colosseum at Caesars Palace[en] в Лас-Вегасі[139]. Такий крок загалом вважався ризикованим, але як писала журналістка Міріам Нунціо, це було «одне з найрозумніших бізнес-рішень за останні роки для кожного великого музиканта»[140]. Ідея щодо шоу прийшла до Діон після того, як вона побачила виставу O Франко Драгоне[en] під своєї творчої перерви. Прем'єра відбулася 25 березня 2003 року на арені на 4000 місць, спеціально спроектованій для її виступів і побудованій за зразком римського Колізею[139]. На прем'єрі були присутні багато зірок, зокрема Дік Кларк[en], Алан Тік, Кеті Гріффін, Ленс Басс[en] і Джастін Тімберлейк, який був ведучим телевізійного спецвипуску[141]. Шоу, організоване Драгоне та хореографом Мією Майклз[en], було поєднанням танцю, музики та візуальних ефектів. Діон виконувала свої найвідоміші хіти у супроводі безлічі танцюристів та спецефектів. Рецензент Майк Везерфорд вважав, що спочатку Діон поводилася на сцені нет так розкуто, як треба було б, і часом її було важко знайти серед надмірної кількості сценічних прикрас та танцюристів. Однак він зазначив, що з часом перегляд шоу став більш приємним завдяки покращенню її манери поведінки на сцені та спрощенню костюмів[76].

Глядачі добре прийняли шоу; попри скарги на дорогі квитки, вони стабільно розпродувалися до кінця 2007 року[142]. Середня вартість квитків становила 135,33 долара[143]. За даними Pollstar[en], у першій половині 2005 року Діон продала 322 000 квитків і зібрала 43,9 мільйона доларів, а до липня того року квитки на її виступи були розпродані на 315 з 384 шоу[144]. До кінця 2005 року вона зібрала понад 76 мільйонів доларів, посівши шосте місце в списку Billboard Money Makers за цей рік[145]. Оскільки шоу мало успіх — її контракт продовжили до 2007 року на неоголошену суму. 5 січня 2007 року оголосили, що шоу завершиться 15 грудня того року, квитки на виступи, заплановані на період після жовтня 2007-го надходили в продаж з 1 березня[146]. Згідно Billboard, A New Day… стала найуспішнішою концертною резиденцією всіх часів, зібравши понад 385 мільйонів доларів (565,73 мільйона доларів в цінах 2023 року), його відвідали майже три мільйони людей на 717 шоу[147]. 10 грудня 2007 року в Європі і наступного дня в Північній Америці вийшов на DVD один з виступів під назвою Live in Las Vegas: A New Day…[148].

2007—2010: D'elles, Taking Chances, Taking Chances Tour

[ред. | ред. код]
Селін Діон на сцені з танцюристами виконує «River Deep Mountain High» у рамках туру на підтримку альбому Taking Chances у вересні 2008 року

21 травня 2007 року Діон випустила франкомовний альбом D'elles, який дебютував очоливши канадський чарт альбомів, із продажами понад 72 000 копій за перший тиждень[149]. У Канаді альбом отримав двічі платинову сертифікацію, протягом першого місяця його продажі склали півмільйона копій по всьому світу[150]. D'Elles також очолив чарти Франції та Бельгії. Перший сингл «Et s'il n'en restait qu'une (je serais celle-là)»[en] дебютував очоливши французький чарт місяцем раніше. Пізніше того ж року Діон випустила англомовний альбом Taking Chances, 12 листопада він вийшов Європі, а 13 листопада — у Північній Америці[151]. Це був її перший англомовний студійний альбом після One Heart 2003 року, який містив музику в стилі поп, ритм-енд-блюз та рок[152]. У записі альбому брали участь Джон Шенкс[en], екс-гітарист гурту Evanescence Бен Муді, Крістіан Лундін, Пер Острем[en], Лінда Перрі, японська співачка Юна Іто[en] і ритм-енд-блюз-співак та пісняр Ne-Yo[153][154]. Діон заявила: «Я вважаю, що цей альбом представляє позитивну еволюцію в моїй кар'єрі… Я відчуваю себе сильною, можливо, трохи сміливішою, ніж раніше, і такою ж пристрасною до музики і життя, як і раніше»[155]. 14 лютого 2008 року у Південній Африці розпочався її річні світові гастролі Taking Chances Tour[en], протягом яких вона дала 132 концертів на стадіонах і аренах п'яти континентів[156][157].

Тур на підтримку Taking Chances мав великий успіх у США, де очолив чарт Billboard Boxscore. У цій країні та Канаді були розкуплені всі квитки на його концерти[157]. Також цього часу, вона протягом двох років поспіль з'являлася на шоу Idol Gives Back[en][158]. 2008 року Діон номінували на шість премій «Джуно»[en], на додаток до її 53-х попередніх номінацій (абсолютний рекорд)[159]. Серед її номінацій були «Артистка року», «Поп-альбом року» (за Taking Chances), «Франкомовний альбом року» (за D'elles) і «Альбом року» (за Taking Chances і D'elles). Наступного року її номінували ще на три премії «Джуно», включаючи нагороду «Вибір фанатів», «Пісня року» (за «Taking Chances»[en]) та «Музичний DVD року» (за Live in Las Vegas: A New Day…)[160].

22 серпня 2008 року Діон дала безкоштовний концерт під відкритим небом на Полях Авраама з нагоди 400-річчя міста Квебек, де співала переважно французькою мовою[161]. Святкування зібрало близько 490 000 глядачів. Концерт під назвою Céline sur les Plaines[en] вийшов на DVD 11 листопада 2008 року в Квебеку, а 20 травня 2009 року — у Франції[162]. Наприкінці жовтня 2008 року в усьому світі вийшла англомовна збірка найкращих хітів My Love: Essential Collection[en][163]. Крім цього, 3 жовтня того року в Канаді вийшов телевізійний фільм-біографія «Селін[en]», який розповідав про життя співачки[164].

У травні 2009 року Діон посіла 20-те місце серед найпродаваніших артистів десятиліття і друге місце серед найпродаваніших артисток десятиліття в США, де, починаючи з 2000 року, вона продала приблизно 17,57 мільйонів копій своїх альбомів[165]. У червні 2009 року Forbes повідомив, що протягом 2008 року Діон заробила 100 мільйонів доларів[166]. У грудні того ж року Pollstar оголосив, що вона стала найприбутковішим сольним виконавцем живої музики десятиліття в Північній Америці, поступившись лише Dave Matthews Band. Протягом десятиліття Діон заробила 522,2 мільйона доларів, значну частину цієї суми вона отримала за п'ятирічні виступи у Caesars Palace[167].

У січні 2010 року Los Angeles Times представили свій щорічний список десяти найвисокооплачуваніших артистів року, у якому Діон посіла перше місце за все десятиліття із загальним доходом у 747,9 млн доларів за 2000—2009 роки. Найбільший прибуток був отриманий від продажу квитків, що становив загалом 522,2 млн доларів[168]. Крім того, у грудні 2009 року монреальське видання Le Journal de Québec за результатами опитування назвало її «Артистом десятиліття» у Квебеку[169].

17 лютого 2010 року Діон випустила в кінотеатрах документальний фільм про гастролі Taking Chances Tour під назвою «Селін: Очима світу»[en] (Celine: Through the Eyes of the World). У фільмі показані закулісні кадри зі сцени та за її межами, а також кадри з родиною Діон, яка подорожувала з нею по світу[170]. Пізніше фільм вийшов у форматах Blu-ray і DVD 4 травня 2010 року, разом з CD/DVD Taking Chances World Tour: The Concert[en][171]. Також у лютому того року Діон з'явилася на 52-й церемонії вручення премії «Греммі», де разом з Керрі Андервуд, Ашером, Дженніфер Гадсон і Смокі Робінсоном виконала пісню «Earth Song» для вшанування пам'яті Майкла Джексона у 3D-форматі[172].

Крім того, у травні 2010 року в опитуванні Harris Poll[en] Діон було названо найпопулярнішим музикантом у США, випередивши U2, Елвіса Преслі та The Beatles[173]. У вересні 2010 року вона випустила сингл «Voler», виконаний дуетом з французьким співаком Мішелем Сарду, пізніше пісня увійшла його альбому. У жовтні того року було оголошено, що Діон написала та аранжувала нову пісню для канадського співака Марка Дюпре[en] під назвою «Entre deux mondes»[174].

2011—2014: Celine, Sans attendre, Loved Me Back to Life

[ред. | ред. код]

В інтерв'ю People, опублікованому в лютому 2010 року, Діон оголосила, що повернеться в Caesars Palace, де на три роки влаштує свою нову концертну резиденцію Celine[en], й буде давати по 70 концертів на рік, починаючи з 15 березня 2011 року[175]. Вона заявила, що на концертах будуть представлені «всі пісні з мого репертуару, які люди хочуть почути», а також звучатиме музика з класичних голлівудських фільмів[175]. Щоб прорекламувати своє повернення в Лас-Вегас, Діон з'явилася на «Шоу Опри Вінфрі»[en] 21 лютого, під час його фінального сезону, що стало її рекордною 27 появою на ньому[176]. 2018 року журнал Billboard заявив, що Celine стала другою за успішністю резиденцією всіх часів. До кінця 2011 року Діон продала 331 000 альбомів (попри те, що з 2007 року не випустила жодного студійного альбому) і 956 000 цифрових треків у США[177].

Потім вона у рекордний шостий раз виступила на 83-й церемонії вручення премії «Оскар», де виконала пісню «Smile» у рамках сегмента церемонії «In Memoriam»[178]. 4 вересня вона з'явилася на телемарафоні MDA 2011 Labor Telethon Event і представила заздалегідь записане виконання пісні «Open Arms»[en] зі свого нового концерту в Лас-Вегасі[179]. 1 жовтня 2011 року на каналі OWN Network відбулася прем'єра документального фільму про життя Діон, в якому детально розповідається про місяці до, під час і після її вагітності, а також про підготовку її нового концерту в Лас-Вегасі, під назвою «Селін: 3 хлопчики та нове шоу»[180]. Документальний фільм став другою за рейтингом програмою на канадському телеканалі TV OWN. У жовтні сайт FlightNetwork.com провів опитування серед 780 учасників, з якою знаменитістю вони найбільше хотіли б сидіти поруч у літаку. Діон стала фаворитом опитування, отримавши 23,7 % голосів[181]. Також у вересні вона випустила 14-й парфум її колекції Celine Dion Parfums[en] під назвою «Signature»[182]. 15 вересня вона виступила на безкоштовному концерті[en] Андреа Бочеллі в Центральному парку[183]. 2012 року Діон виступила на 16-му фестивалі джазу та блюзу на Ямайці[184].

У жовтні 2012 року Sony Music Entertainment випустила альбом Діон The Best of Celine Dion & David Foster в Азії[185]. У квітні та травні 2012 року вона почала записувати пісні для своїх наступних англомовних та франкомовних альбомів[186]. 2 листопада 2012 року вийшов франкомовний альбом Sans attendre, що мав великий успіх у всіх франкомовних регіонах, особливо у Франції, де він отримав діамантову сертифікцію[187]. Реліз англомовного альбому Loved Me Back to Life перенесли на 1 листопада 2013 року, він включав співпрацю з цілою командою піснярів та продюсерів, зокрема дуети з Ne-Yo та Стіві Вандером[188][189]. Головний сингл «Loved Me Back to Life» вийшов 3 вересня 2013 року[190]. У листопаді 2013 року Діон вирушила в турне «Sans attendre» і виступила в Бельгії та Франції[191]. Пісні «Breakaway», «Incredible» і «Water and a Flame» вийшли як наступні сингли[192]. У червні 2013 року Діон виступила співпродюсером шоу Voices Веронік Ді Кер, яке проходило у Bally's Hotel & Casino's Jubilee Theatre 145 разів до 2015 року[193].

2014—2021: смерть чоловіка, Encore un soir, Courage, повернення до Лас-Вегаса

[ред. | ред. код]

13 серпня 2014 року Діон оголосила про перенесення на невизначений термін усіх своїх заходів у сфері шоу-бізнесу, включно з концертною резиденцією в Caesars Palace, і про скасування свого азіатського туру через погіршення стану здоров'я її чоловіка, який переніс операцію з видалення ракової пухлини в грудні 2013 року[194][195]. Однак 20 березня 2015 року вона оголосила, що повернеться в Caesars Palace наприкінці серпня 2015 року. 14 січня 2016 року Діон скасувала решту січневих виступів у зв'язку зі смертю чоловіка і брата від раку. 23 лютого вона відновила виступи, зібравши повну залу та отримавши захоплені відгуки[35].

Виступ Селін Діон у Бірмінгемі 2017 року

У жовтні 2015 року Діон оголосила в соціальних мережах про початок роботи над новим франкомовним альбомом, опублікувавши фотографію, на якій вона була поруч з алжирською співачкою Захо[en][196]. 24 травня 2016 року вийшов франкомовний сингл Діон «Encore un soir»[en]. 20 травня вона випустила кавер пісні гурту Queen «The Show Must Go On» за участю Ліндсі Стерлінг на скрипці[197]. 22 травня Діон виконала пісню «The Show Must Go On» на церемонії вручення нагород Billboard Music Awards[en] 2016 року і отримала нагороду Billboard Icon Award[en] (яку вручив її син Рене-Шарль) на знак визнання її понад тридцятирічної кар'єри[198].

26 серпня 2016 року вийшов новий франкомовний альбом Діон Encore un soir, до якого увійшли 14 треків, за її словами, вона особисто займалася відбором пісень, обираючи найбільш надихаючі тексти[199]. Encore un soir очолив чарти Франції, Канади, Бельгії та Швейцарії[200][201]. У Франції він отримав діамантову сертифікцію, у Канаді — двічі платинову, та платинову — у Бельгії та Швейцарії. Продажі альбому склали понад 1,5 мільйона копій по всьому світу[202]. У 2016—2017 роках Діон гастролювала Європою і Канадою з двома аншлаговими концертними турами[203][204]. 9 вересня 2016 року вона випустила «Recovering»[en], пісню, написану для неї співачкою Pink після смерті Анжеліла у січні 2016 року. Діон також записала пісню «How Does a Moment Last Forever»[en], саундтрек до фільму «Красуня і чудовисько», випущену в березні 2017 року[205]. У липні та серпні 2017 року її збірка Un peu de nous[en] очолила чарт Франції[206].

Виступ Селін Діон у Лас-Вегасі 2018 року

3 травня 2018 року Діон випустила сингл «Ashes»[en], саундтрек фільму «Дедпул 2»[207]. Ремікс-версія «Ashes» очолила в липні 2018 року чарт танцювальних клубних пісень США[208]. З червня по серпень 2018 року вона гастролювала в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, де на 22 концертах заробила 56,5 мільйонів доларів[209]. 24 вересня 2018 року Діон оголосила про завершення виступів у своїй резиденції в Лас-Вегасі Celine, з останньою датою 8 червня 2019 року[210]. Після цього вона почала працювати над новим англомовним альбомом[211]. У січні 2019 року Діон виконала пісню «A Change Is Gonna Come» на триб'ют-концерті Арети Франклін Aretha! A Grammy Celebration for the Queen of Soul, який транслювався в березні[212][213]. Також у березні 2019 року вона була однією з 11 співачок з Квебеку, разом з Жинетт Рено[en], Діаною Дюфрен[en], Ізабель Буле[en], Люс Дюфо[en], Луїзою Форестьє[en], Лоранс Жальбер[en], Катрін Майор[en], Аріан Моффатт[en], Марі Деніз Пеллетьє[en] та Марі-Елен Тібер[en], які взяли участь у супергуртовому записі синглу Рене Клод[en] «Tu trouveras la paix» 1971 року. Цей захід організували у зв'язку з оголошенням у Клод хвороби Альцгеймера[214]. 3 квітня того року під час заходу Facebook Live Діон оголосила про свій світовий тур Courage[en] 2019—2020 років, який розпочався в Квебеку 18 вересня[215]. Вона також анонсувала новий англомовний альбом Courage[en], що вийшов у листопаді 2019 року[216]. Courage очолив чарт Канади і американський чарт Billboard 200[217][218]. Courage став її п'ятим альбомом «номер один» у США, він зібрав 113 000 еквівалентних альбому одиниць, включно зі 109 000 чистих продажів альбому[217]. Завдяки Courage, Діон увійшла до числа виконавців, чиї альбоми ставали «номером один» у США протягом кожного з останніх трьох десятиліть, ставши четвертою жінкою, яка досягла цього результату після Джанет Джексон, Барбри Стрейзанд і Брітні Спірс[217].

З 2022 року

[ред. | ред. код]

15 січня 2022 року Діон скасувала дати свого північноамериканського туру через сильні м'язові спазми. 8 грудня вона оголосила, що у неї діагностували синдром скутості, рідкісне неврологічне захворювання. Вона сказала, що хвороба вплинула на всі аспекти її життя, ускладнивши ходьбу, і вразила її голосові зв'язки. Всі дати її туру були скасовані.

2023 року Діон знялася в ролі самої себе у фільмі «Знову кохаю», що став її першою акторською роботою у повнометражною стрічці. Вона також записала п'ять нових пісень для саундтреку, який вийшов 12 травня; прем'єра першого синглу «Love Again» відбулася 13 квітня. 3 травня 2024 року вийшов сингл, що поєднує пісню Діон «I'm Alive» та пісню гурту «The Whispers» 1979 року «And the Beat Goes On». «Set My Heart on Fire (I'm Alive x And the Beat Goes On)», виконаний Majestic та Jammin Kid, також містить Діон у головній ролі. Сингл дебютував на 6 місці в британському чарті завантажень синглів.

2024 року не дивлячись на хворобу виступила на Олімпіаді у Парижі у сукні Dior[219].

13 травня 2025 записала звернення до глядачів, учасників пісенному конкурсу пісенному конкурсу Євробачення 2025 який відбувся у місті Базелі. Співачка зазначила, що на жаль не може присутня бути на конкурсі. Та згадала свій виступ 1988 року та додала що Швейцарія буде її у серці.[220]

у жовтні 2025 стала обличчям косметичного бренду Charlotte Tilbury.[221]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

У місті Гендерсон, штат Невада, Селін вперше зустріла свого чоловіка і менеджера, Рене Анджелі[fr], в 1980 році, коли їй було 12, а йому 38. Це трапилось саме після того, як брат Діон, Мішель, послав Рене звукозапис «Ce n'était qu'un Rêve» («Це був тільки сон / Не більше як сон»), пісню, яку вона, її мати та брат, Жак Діон, спільно написали. У пари зав'язалися романтичні відносини в 1987 році. Згодом в 1991 році вони побралися та 17 грудня 1994 року одружилися в Базиліці Нотр-Дам в Монреалі, Квебек. З 5 січня 2000 року Діон і Рене відновили свої весільні клятви в Лас-Вегасі.

У травні 2000 року Діон перенесла дві невеликі операції в клініці безпліддя в Нью-Йорку. Їх перший син, Рене-Чарльз Анджелі, народився 25 січня 2001 року. У травні 2010 року Рене сповістив, що Діон була вагітна двійнятами після шостого лікування екстракорпорального запліднення. У суботу, 23 жовтня 2010, о 11:11 і 11:12 ранку відповідно, в медичному центрі Святої Марії в Вест-Палм-Біч, Флорида, Селін народила здорових двійнят за допомогою кесаревого розтину.[222] Близнюки були названі Едді, на честь улюбленого французького композитора Селін, Едді Марнея, і Нельсон, на честь колишнього президента ПАР Нельсона Мандели. Діон з'явивилася зі своїми новонародженими синами на обкладинці канадського видання журналу Hello!  9 грудня 2010 року.

14 січня 2016 року Рене Анджелі помер від ускладнень раку.[223] Два дні потому, брат Діон, Даніель, помер від раку у 59-річному віці.

Мешкає у Гендерсон у штаті Невада.

Дискографія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Дискографія Селін Діон

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Pas L. v. Genealogics — 2003.
  2. ↑ https://www.celinedion.com/about/biography/
  3. ↑ Céline Dion — D'elles. Sony Music Entertainment Switzerland. 18 травня 2007. Архів оригіналу за 2 березня 2012. Процитовано 23 жовтня 2010. [Архівовано 2012-03-02 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Celine Dion: From the Perche (France) to Las Vegas. perche-quebec.com. Архів оригіналу за 13 травня 2011. Процитовано 23 січня 2016.
  5. ↑ Bullock, Maggie (5 вересня 2019). Vanity Fair 2019 Best Dressed List. Vanity Fair. Архів оригіналу за 23 жовтня 2019. Процитовано 17 вересня 2019.
  6. ↑ Helligar, Jeremy (1999). Family Matters. People. Архів оригіналу за 27 серпня 2019. Процитовано 17 вересня 2019.
  7. ↑ Heilpern, John (14 грудня 2011). Caesars Princess. Vanity Fair. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 17 вересня 2019.
  8. ↑ Beaunoyer, Jean (1 березня 2004). René Angelil: The Making of Céline Dion: The Unauthorized Biography (англ.). Dundurn. ISBN 978-1-4597-1477-9.
  9. ↑ Glatzer, Jenna (2005). Céline Dion: For Keeps. Andrews McMeel Publishing. ISBN 978-0-7407-5559-0.
  10. ↑ а б Dion, Celine (4 грудня 2001). Celine Dion: My Story, My Dream. Mass Market Paperback. ISBN 0-380-81905-8.
  11. ↑ Germain, Georges-Hébert (2006). Thérèse Dion : La Vie Est un Beau Voyage. Montreal: Libre Expression. ISBN 2764802978.
  12. ↑ а б The 'ultimate diva'. People in the News. CNN. 22 жовтня 2002. Архів оригіналу за 25 вересня 2023. Процитовано 25 вересня 2013.
  13. ↑ а б в «Profiles of Celine Dion, Enrique Iglesias, Moby». Paula Zahn, Charles Molineaux, Gail O'Neill. People in the News, 18 May 2002. Transcript.
  14. ↑ Germain, Georges-Herbert (1998). Céline: The Authorized Biography. translated by David Homel and Fred Reed. Dundurn Press. с. 16. ISBN 978-1-55002-318-3.
  15. ↑ jmaster. Céline Dion Biography. portrait-star.fr. Архів оригіналу за 5 квітня 2012. Процитовано 18 квітня 2014.
  16. ↑ Celine Dion's brother dies two days after her husband latimes.com Процитовано 10 червня 2025
  17. ↑ Gillis, Barry; Brown, Jim (2004). Celine Dion: A New Day Dawns, An Unauthorized Biography (англ.) (вид. 1st). Kingston, Ontario: Fox Music Books. с. 32. ISBN 1-894997-05-0.
  18. ↑ а б в г д Alexander, Charles P. (7 березня 2004). The Power of Celine Dion. Time. Архів оригіналу за 7 квітня 2019. Процитовано 25 вересня 2013.(потрібна безкоштовна реєстрація)
  19. ↑ Sanz, Cynthia (13 червня 1994). North Star. People. Архів оригіналу за 21 жовтня 2012. Процитовано 10 лютого 2012.
  20. ↑ Opinion | Celine Dion, Margaret Atwood among long list of Girl Guides. CambridgeTimes.ca (en-CA) . 2 грудня 2015. Архів оригіналу за 29 лютого 2016. Процитовано 23 квітня 2020.
  21. ↑ а б в г Dion, Celine. Jam!. Canoe.ca. Архів оригіналу за 29 червня 2012. Процитовано 25 вересня 2013.
  22. ↑ Celine Dion Biography [Архівовано 27 September 2013 у Wayback Machine.], The Biography Channel. 13 September 2007.
  23. ↑ O'Connor, John Kennedy (2 квітня 2007). The Eurovision Song Contest — The Official History. UK: Carlton Books. ISBN 978-1-84442-994-3.
  24. ↑ Céline Dion. MTV Artists. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 27 вересня 2014.
  25. ↑ а б Celine Dion. The Canadian Encyclopedia. Historica-Dominion. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 25 вересня 2013.
  26. ↑ а б в Bombardier, Denise (2009). L'énigmatique Céline Dion (фр.). Albin Michel, XO éditions. с. 172–73. ISBN 978-2-84563-413-8.
  27. ↑ а б Germain, Georges-Hébert (2010). René Angélil: Derrière le conte de fées, Michel Lafon. pp. 279—280.
  28. ↑ Unison by Junior - Track Info | AllMusic (англ.), архів оригіналу за 10 квітня 2023, процитовано 10 квітня 2023
  29. ↑ Farber, Jim (25 січня 1991). Review—Céline Dion Unison. Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 25 червня 2009. Процитовано 10 лютого 2012.
  30. ↑ Allmusic. Review—Céline Dion Unison. Архів оригіналу за 4 квітня 2024. Процитовано 18 листопада 2005.
  31. ↑ Patrin, Nate (12 березня 2021). We Are The War: 30 Years Ago "Voices That Care" Nearly Killed The All-Star Charity Single. Stereogum (англ.). Архів оригіналу за 4 грудня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  32. ↑ Arrieta, Anthony (11 липня 2023). The Rise and Fall of the Charity Single. CultureSonar (амер.). Архів оригіналу за 8 червня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  33. ↑ Bliss, Karen (1 March 2004). «25 Years of Canadian Artists». Canadian Musician. p. 34. ISSN 0708-9635
  34. ↑ «The Power of Celine Dion» content.time.com Процитовано 19 червня 2025
  35. ↑ а б в «Celine Dion» top40-charts.com Процитовано 23 грудня 2025
  36. ↑ «Céline Dion» thecanadianencyclopedia.ca Процитовано 23 грудня 2025
  37. ↑ «Home Entertainment 21 Best Celine Dion Songs, Ranked» musicgrotto.com Процитовано 23 грудня 2025
  38. ↑ Eurochart Hot 100 Singles (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 21 лютого 2021. Процитовано 10 лютого 2024.
  39. ↑ а б Alexander, Charles P. «The Arts & Media/Music: At Age Five She Belted Out French pop tunes standing atop tables». Time International. 28 February 1994. pg 44.
  40. ↑ а б «Celine Dion». Newsmakers 1995, Issue 4. Gale Research, 1995.
  41. ↑ Celine Dion. Biography. Архів оригіналу за 18 січня 2012. Процитовано 26 квітня 2006.
  42. ↑ а б в «Celine Dion». Contemporary Musicians, Volume 25. Gale Group, 1999.
  43. ↑ 1994: Céline Dion marries her longtime manager. CBC.ca. Архів оригіналу за 23 грудня 2025. Процитовано 23 грудня 2025.
  44. ↑ Celine Dion The Colour of My Love. Plugged In. Архів оригіналу за 23 грудня 2025. Процитовано 23 грудня 2025.
  45. ↑ The Journey so Far. celinedion.com. Архів оригіналу за 23 грудня 2025. Процитовано 23 грудня 2025.
  46. ↑ Certified Awards Search. Архів оригіналу за 15 січня 2013.
  47. ↑ а б «Celine Dion». Compton's by Britannica. Encyclopædia Britannica. 2005.
  48. ↑ Celine Dion. disqueenfrance.com. Архів оригіналу за 23 грудня 2025. Процитовано 23 грудня 2025.
  49. ↑ Les disques d'or (фр.). Архів оригіналу за 23 грудня 2025. Процитовано 23 грудня 2025.
  50. ↑ «Let's Talk About Love: Album review» Erlewine, Stephen Thomas. allmusic.com. Процитовано 23 грудня 2025
  51. ↑ Falling Into You - Céline Dion | Album. AllMusic. Процитовано 23 грудня 2025.
  52. ↑ а б Jerome, Jim. «The Dream That Drives Her. (Singer Celine Dion) (Interview)», Ladies Home Journal, 1 November 1997. 146(4).
  53. ↑ Taylor, Chuck (7 грудня 1996). Celine Dion: The Chantuese Who Conquered the World. Billboard (англ.). с. 41. Архів оригіналу за 4 квітня 2024. Процитовано 10 червня 2025.
  54. ↑ а б Entertainment Weekly. Review --Falling into You. Архів оригіналу за 5 січня 2009. Процитовано 14 липня 2006.
  55. ↑ Leroy, Dan (12 березня 1996). Album Review: Falling into You. Yahoo Music. Архів оригіналу за 8 липня 2012. Процитовано 1 лютого 2012.
  56. ↑ Stephen, Holden. Review: Falling into you. The New York Times. (Late Edition (East Coast)). New York: 14 April 1996.
  57. ↑ Nichols, Natalie. Pop music review: The Grammy Winner is Charming At the Universal Amphitheatre But Her Singing Still Lacks Emotional Connection. Los Angeles Times. Los Angeles: 27 March 1997. p. 47
  58. ↑ Allmusic. Review --Falling into You. Архів оригіналу за 2 травня 2011. Процитовано 1 листопада 2005.
  59. ↑ Angelfire.com. Céline Dion Discography. Архів оригіналу за 1 жовтня 2005. Процитовано 1 листопада 2005.
  60. ↑ CBC Music. Music.cbc.ca. Архів оригіналу за 1 березня 2016. Процитовано 27 вересня 2014.
  61. ↑ а б Basham, David (5 квітня 2002). Got Charts? Wrestling With WWF LPs; Breaking Records With Celine. MTV News. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 27 вересня 2013.
  62. ↑ Falling into you. Riaa.com. Архів оригіналу за 1 липня 2007. Процитовано 19 березня 2010.
  63. ↑ Search Certification Database [Архівовано 19 October 2010 у Wayback Machine.] CRIA.ca; retrieved 31 December 2009.
  64. ↑ IFPI Platinum Europe Awards (PDF). IFPI. 2009. Архів оригіналу (PDF) за 25 липня 2013. Процитовано 7 січня 2010.
  65. ↑ а б Celine Dion Biography. ARTISTdirect. Архів оригіналу за 21 серпня 2017. Процитовано 27 вересня 2013.
  66. ↑ Carwell, Nikea. «Over the Years», Variety, 13 November 2000, pg. 66. vol 380; No. 13 ISSN 0042-2738.
  67. ↑ а б Review- Let's Talk About Love. AllMusic Guide. 2007. Архів оригіналу за 4 квітня 2024. Процитовано 7 січня 2010.
  68. ↑ Celine Dion, Let's Talk About Love. plugged in.com. Focus on the Family. 2009. Архів оригіналу за 15 липня 2011. Процитовано 7 січня 2010.
  69. ↑ Céline Dion, at Junior Canadian Encyclopedia (2002). Historica Canada. 2002.
  70. ↑ Sandler, Kevin S.; Studlar, Gaylyn (2009). Titanic: anatomy of a blockbuster. Rutgers University Press. ISBN 978-0-8135-2669-0. Архів оригіналу за 4 квітня 2024. Процитовано 9 листопада 2020.
  71. ↑ Let's Talk About Love – Celine Dion. Billboard music charts. 2009. Архів оригіналу за 7 квітня 2013. Процитовано 7 січня 2010.
  72. ↑ GOLD & PLATINUM certification. Recording Industry Association of America (RIAA). 2009. Архів оригіналу за 24 травня 2012. Процитовано 7 січня 2010.
  73. ↑ Billboard 26 December 1998 – 2 January 1999. Billboard music charts. 2009. Архів оригіналу за 19 грудня 2023. Процитовано 9 листопада 2020.
  74. ↑ Search Certification Database [Архівовано 1 May 2010 у Wayback Machine.] CRIA.ca; retrieved 31 December 2009.
  75. ↑ Billboard Magazine. 2 січня 1999. Архів оригіналу за 19 грудня 2023. Процитовано 27 вересня 2014.
  76. ↑ а б Weatherford, Mike (2004). Show review: As Dion feels more comfortable, her show improves. Reviewjournal.com. Архів оригіналу за 12 жовтня 2004.
  77. ↑ My Heart Will Go On, Goldenglobes.org; retrieved 22 October 2009. [Архівовано 19 September 2012 у Wayback Machine.]
  78. ↑ That thing: Lauryn Hill sets Grammy record. CNN. 24 лютого 1999. Архів оригіналу за 29 вересня 2013. Процитовано 27 вересня 2013.
  79. ↑ Iley, Chrissy (10 грудня 2007). People are jealous. The Guardian. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 27 вересня 2013.
  80. ↑ Babs, Pavarotti, Others May Sing With Celine. Rolling Stone. 6 серпня 1998. Архів оригіналу за 24 лютого 2009. Процитовано 29 липня 2008.
  81. ↑ а б Taylor, Chuck. «Epic/550's Dion offers Hits», Billboard, 6 November 1999. pg. 1.
  82. ↑ These Are Special Times Review. AllMusic. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 27 вересня 2014.
  83. ↑ Lewis, Randy. "Album Review/Pop; Celine Dion Aims to Be the Christmas Star; These Are Special Times, Los Angeles Times (page F-28), October 1998.
  84. ↑ GOLD & PLATINUM. Riaa.org. Архів оригіналу за 24 травня 2012. Процитовано 19 березня 2010.
  85. ↑ UK Top 40 Hit Database. Everyhit.co.uk. Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 27 вересня 2014.
  86. ↑ а б Jam! Showbiz. Jam.canoe.com. Архів оригіналу за 19 грудня 2023. Процитовано 27 вересня 2014.
  87. ↑ CÉLINE DION – ALL THE WAY... A DECADE OF SONG (ALBUM). Australian-charts.com. Архів оригіналу за 16 жовтня 2011. Процитовано 19 березня 2010.
  88. ↑ French Albums Chart [Архівовано 11 October 2011 у Wayback Machine.], LesCharts.com; retrieved 31 December 2009.
  89. ↑ Swiss Albums Chart [Архівовано 19 January 2012 у Wayback Machine.] Hit Parade; accessed 27 June 2017.
  90. ↑ CÉLINE DION — S'IL SUFFISAIT D'AIMER (ALBUM) [Архівовано 28 March 2022 у Wayback Machine.], UltraTop.be; retrieved 31 December 2009.
  91. ↑ LES CERTIFICATIONS, disqueenfrance.com; retrieved 31 December 2009.
  92. ↑ Epic Records advertisement. Billboard (англ.). 18 березня 2000. Архів оригіналу за 19 грудня 2023. Процитовано 5 червня 2022.
  93. ↑ Taylor, Chuck. «Epic/550's Dion offers Hits». Billboard. 6 November 1999. p. 1
  94. ↑ Macdonald, Patrick (8 October 1998) «The Unsinkable Celine Dion — Pop Diva Is On Top Of The World, And Not Even An Iceberg Could Stop Her Now», Seattle Times; retrieved 22 October 2009.
  95. ↑ The Right Honourable Roméo LeBlanc (1998). Céline Dion, C.C., O.Q. gg.ca. Ottawa: Governor General of Canada. Процитовано 20 березня 2011.
  96. ↑ LeBlanc, The Right Honourable Roméo (16 травня 1998). Canada Gazette Part I, Vol. 132, No. 20 (PDF). gazette.gc.ca. Ottawa: Governor General of Canada. Canada Gazette. Rideau Hall. с. 6 (page 1096 in the Canada Gazette). Архів оригіналу (PDF) за 10 березня 2012. Процитовано 20 березня 2011. {{cite web}}: Текст «Government House]]» проігноровано (довідка)
  97. ↑ Home > Members > Céline Dion: Officer (1998). ordre-national.gouv.qc.ca (фр.). Governor-in-Council. Процитовано 16 лютого 2012.
  98. ↑ Céline Dion. Canada's Walk of Fame. Архів оригіналу за 14 грудня 2008. Процитовано 30 жовтня 2006.
  99. ↑ findarticles.com. The unsinkable Céline Dion — French-Canadian singer — Interview. Архів оригіналу за 8 квітня 2005. Процитовано 5 грудня 2005.
  100. ↑ Gardner, Elysa. «Review: Falling Into You». Los Angeles Times: 16 November 1997, p. 68
  101. ↑ [http://www.allmusic.com/album/r367753 À l'Olympia Celine Dion] AllMusic. Retrieved 27 February 2010.
  102. ↑ Dollar, Steve. «Review: These Are Special Times», The Atlanta Constitution, pg. C01, 3 November 1998.
  103. ↑ а б VH1. Céline Dion: Let's Talk About Success: The Singer Explains Her Career High-Points. Архів оригіналу за 30 березня 2005. Процитовано 19 грудня 2005.
  104. ↑ King, Larry. Larry King Live. Personal Interview Interview With Celine Dion. CNN. 26 March 2002.
  105. ↑ BBC News. News.bbc.co.uk. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 27 вересня 2014.
  106. ↑ «Celine Dion Sues National Enquirer Over Twin Pregnancy Story» [Архівовано 29 December 2008 у Wayback Machine.], courttv.com, 29 February 2000; retrieved 15 May 2007.
  107. ↑ CNN. «Celine Dion Gives Birth to Baby Boy». 25 January 2001. Retrieved 15 May 2007.
  108. ↑ Pappas, Ben. «Celine fights for her marriage». Us. 22 April 2002. pg 30.
  109. ↑ Taylor, Chuck. Céline Dion: God Bless America. Billboard Magazine, 6 October 2001, vol 113, issue 40; pg. 22.
  110. ↑ Peter Nansbridge, with Alison Smith. «Interview with Celine Dion», The National, CBC-TV, 28 March 2002.
  111. ↑ Celine Dion profile [Архівовано 10 May 2009 у Wayback Machine.], columbiarecords.com; retrieved 5 December 2009.
  112. ↑ «Celine's 'One Heart' debuts at No. 1» retrieved 5 December 2009.
  113. ↑ Dion's CD can crash PCs [Архівовано 20 August 2011 у Wayback Machine.], BBC.co.uk; retrieved 5 December 2009.
  114. ↑ Basham, David. (5 April 2002). Got Charts? Wrestling With WWF LPs; Breaking Records With Celine: A weekly tale of the tape for the statistically obsessed [Архівовано 2 October 2009 у Wayback Machine.]; retrieved 14 October 2009.
  115. ↑ A New Day Has Come. Billboard. 11 квітня 2002. Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 27 вересня 2014.
  116. ↑ Gold and Platinum Certification, CRIA.ca; retrieved 5 December 2009. [Архівовано 19 October 2010 у Wayback Machine.]
  117. ↑ Tyrangiel, Josh. «Heart, No Soul». Time; Canadian edition. 8 April 2002. pg. 61
  118. ↑ Rolling Stone. Review—A New Day has come. Архів оригіналу за 15 лютого 2012. Процитовано 1 листопада 2005.
  119. ↑ Entertainment Weekly. EW.com. Архів оригіналу за 17 жовтня 2014. Процитовано 27 вересня 2014.
  120. ↑ Slant Magazine. Review—A New Day Has Come. Архів оригіналу за 6 листопада 2002. Процитовано 18 липня 2006.
  121. ↑ «Adult Programming Boosts Pop Vets», yahoo.com; retrieved 14 October 2009.
  122. ↑ Celine Dion — «I'm Alive» cantstopthepop.com Процитовано 11 червня 2025
  123. ↑ «Divas do Vegas» news24.com Процитовано 11 червня 2025
  124. ↑ Flick, Larry. «One Heart». Billboard magazine. New York: 29 March 2003. Vol.115, Iss. 13; pg. 30, 1 pg
  125. ↑ Allmusic. Review—One Heart. Архів оригіналу за 19 грудня 2023. Процитовано 17 липня 2006.
  126. ↑ Durchholz, Daniel. One Heart:Céline's a Diva Who Still Goes On and On. St. Louis Post-Dispatch, 24 April 2003. pg. F3
  127. ↑ Stein, Jason. «Celine Dion sings flat for Chrysler». Automotive News. 24 November 2003. Volume 78.
  128. ↑ Murray, Sonia. Céline Dion's latest takes easy, well-worn route. The Atlanta Journal–Constitution, 25 March 2003, pg. C1.
  129. ↑ Kiley, David. (8 June 2003) Chrysler bets big on Dion's auto endorsement deal [Архівовано 28 September 2013 у Wayback Machine.], USA Today; retrieved 14 October 2009.
  130. ↑ а б [http://www.allmusic.com/album/r709313 Miracle: A Celebration of New Life]. Allmusic.com; retrieved 14 October 2009.
  131. ↑ Taylor, Chuck. Céline Dion: «Beautiful Boy». Billboard. New York: 16 October 2004. Vol.116, Iss. 42; pg. 33.
  132. ↑ Arnold, Chuck. «Review: Celine Dion, Miracle». People, 22 November 2004. pg, 48.
  133. ↑ Entertainment Weekly. Review: Miracle. Архів оригіналу за 22 травня 2007. Процитовано 30 листопада 2005.
  134. ↑ GOLD & PLATINUM; retrieved 5 December 2009.
  135. ↑ а б в Celine Dion en.slowradio.com Процитовано 12 червня 2025
  136. ↑ Allmusic. Review—1 Fille & 4 Types. Архів оригіналу за 19 грудня 2023. Процитовано 20 листопада 2005.
  137. ↑ Gardner, Elysa. Mariah Carey, 'standing again' [Архівовано 16 October 2011 у Wayback Machine.]. USA Today, 28 November 2002; retrieved 19 August 2005.
  138. ↑ Diamond Award. World Music Awards. 2010. Архів оригіналу за 27 січня 2012. Процитовано 3 лютого 2012.
  139. ↑ а б Helligar, Jeremy (31 березня 2003). Céline Dion livin' la vida Vegas!. Us: 56.
  140. ↑ Di Nunzio, Miriam (20 March 2009)'A New Day': Vegas gamble pays off for Celine Dion, Chicago Sun-Times; retrieved 14 October 2009.
  141. ↑ Gardner, Elysa. (26 March 2003) «Celine Dion's 'New Day' dawns with a TV preview» [Архівовано 16 October 2011 у Wayback Machine.]. USA Today; retrieved 14 October 2009.
  142. ↑ Ryzik, Melena (17 December 2007) «Celine Dion, she went on and on» [Архівовано 13 May 2018 у Wayback Machine.]. The New York Times. Retrieved 14 October 2009.
  143. ↑ Hau, Louis (19 September 2007).The Top-Earning Musicians [Архівовано 13 May 2018 у Wayback Machine.]. Forbes. Retrieved 14 October 2009.
  144. ↑ Dion extends long Las Vegas stint. BBC. 19 вересня 2004. Архів оригіналу за 13 травня 2018. Процитовано 2 січня 2010.
  145. ↑ Billboard.com. U2 Tops Billboard's Money Makers Chart. 20 січня 2006. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 25 січня 2006.
  146. ↑ Céline Dion is leaving Las Vegas. BBC News. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 5 січня 2007.
  147. ↑ Review: A New Day; accessed 27 June 2017.
  148. ↑ Celine Dion debuts new single, "Taking Chances"... new Album and Worldwide tour, to come!. Sony Music Entertainment Canada Inc. 12 вересня 2007. Архів оригіналу за 4 грудня 2012. Процитовано 24 вересня 2012.
  149. ↑ Celine Dion top40-charts.com Процитовано 13 червня 2025
  150. ↑ «Celine's 'D'elles' Debuted #1 on the Charts and Certified 2× Platinum in Canada!» celinedion.com Процитовано 13 червня 2025
  151. ↑ «'Taking Chances' — Celine's New English Album» celinedion.com Процитовано 13 червня 2025
  152. ↑ Eva Simpson & Caroline Hedley. «3AM: Celine Dion», Daily Mirror, 30 July 2007. pg 17.
  153. ↑ Johnson, Kevin C. «Ne-Yo Rides His R&B Vision to the Top», Saint Louis Post-Dispatch. 21 June 2007. pg. 5.
  154. ↑ «Celine Ready To Take 'Chances' On New Album» billboard.com Процитовано 14 червня 2025
  155. ↑ «Coming attractions: Dion channels cool, fiesty (sic) 'Woman'» usatoday30.usatoday.com Процитовано 14 червня 2025
  156. ↑ «Concert Dates» celinedion.com Процитовано 14 червня 2025
  157. ↑ а б «Celine Dion Announces Courage World Tour and New Album» billboard.com Процитовано 17 червня 2025
  158. ↑ «Idols Celine and Annie give back for charity» hellomagazine.com Процитовано 17 червня 2025
  159. ↑ «Dion up for most awards» pressreader.com Процитовано 17 червня 2025
  160. ↑ «Nickelback leads Juno nominations» canada.com Процитовано 17 червня 2025
  161. ↑ «Céline Dion à Québec vendredi le 400e promet un spectacle mémorable» lapresse.ca Процитовано 17 червня 2025
  162. ↑ «Céline sur les Plaines: Un moment rempli d'émotions» tvanouvelles.ca Процитовано 17 червня 2025
  163. ↑ «My Love: Essential Collection» discogs.com Процитовано 17 червня 2025
  164. ↑ «Céline» imdb.com Процитовано 19 червня 2025
  165. ↑ «Chart Watch Extra: The Top 20 Album Sellers Of The 2000s» music.yahoo.com Процитовано 17 червня 2025
  166. ↑ «The Year's Top-Earning Musicians» forbes.com Процитовано 17 червня 2025
  167. ↑ «Matthews tops in concert sales for the decade» denverpost.com Процитовано 17 червня 2025
  168. ↑ «Celine Dion reaches peak of the decade's Ultimate Top 10» latimes.com Процитовано 18 червня 2025
  169. ↑ Celine Dion & Josh Groban Artist Page es.jango.com Процитовано 18 червня 2025
  170. ↑ «Celine: Through the Eyes of the World» celinedion.com Процитовано 18 червня 2025
  171. ↑ «Celine Dion store» sonymusicdigital.com Процитовано 18 червня 2025
  172. ↑ «Michael Jackson 'Earth Song' Grammy Tribute Focuses On His Love Of The Planet» mtv.com Процитовано 18 червня 2025
  173. ↑ «Celine Dion Is Americans' Musical Fave» adweek.com Процитовано 19 червня 2025
  174. ↑ «Marc Dupre: un nouvel extrait compose par Celine Dion» matin.qc.ca Процитовано 19 червня 2025
  175. ↑ а б Celine Dion Confirms Her Return to Vegas Stage. People. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  176. ↑ Top 10 Highest Grossing Las Vegas Residencies Of All Time: Celine Dion, Britney Spears, Elton John and More. Billboard. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  177. ↑ Music's Top 40 Money Makers 2012. Billboard (англ.). Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  178. ↑ We Know Céline Dion's Post-Baby Plans (Hint: Think Oscar!). E! Online. 15 лютого 2011. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  179. ↑ Celine on MDA Labor Day Telethon Tonight. Celinedion.com. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  180. ↑ 'Celine: 3 Boys and a New Show' On OWN This Weekend!. Celinedion.com. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  181. ↑ Who Is Your Dream Celebrity Seat-Mate? | The Official Celine Dion Site. Celinedion.com. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  182. ↑ Signature – Celine's New Fragrance, Coming Soon To The Boutique | The Official Celine Dion Site. Celinedion.com. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  183. ↑ Celine To Appear At Andrea Bocelli's Concert in Central Park | The Official Celine Dion Site. Celinedion.com. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  184. ↑ VIDEOS: Celine Dion performing LIVE at 2012 Jamaica Jazz and Blues!. Jayblessed.com. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  185. ↑ The Best of Celine Dion & David Foster (кит.). Five Music. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  186. ↑ Celine's New Albums. celinedion.com. 7 червня 2012. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  187. ↑ "Sans attendre" – A Big Day For Germany, Switzerland and Belgium. celinedion.com. 2 листопада 2012. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  188. ↑ Release Dates For 'Loved Me Back To Life'. celinedion.com. 4 вересня 2013. Архів оригіналу за 7 вересня 2013. Процитовано 27 грудня 2025.
  189. ↑ Celine Dion: Loved Me Back to Life. celinedion.com. 4 вересня 2013. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  190. ↑ Celine Dion Talks 'Loved Me Back to Life' Single, Album (Exclusive). Billboard. 29 серпня 2013. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  191. ↑ Celine Dion Returns to Europe for 7 Exceptional shows. celinedion.com. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  192. ↑ 'Loved Me Back To Life' Certified Gold and a New Single in the UK!. celinedion.com. 2 грудня 2013. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  193. ↑ Veronic Voices at Jubilee Theater, Bally's Las Vegas – It's The Norm. vegas-to-you.com. Архів оригіналу за 27 грудня 2025. Процитовано 27 грудня 2025.
  194. ↑ Messer, Lesley (13 серпня 2014). Celine Dion Cancels Tour Because of Husband Rene Angelil's Illness. ABC News. Архів оригіналу за 25 грудня 2025. Процитовано 25 грудня 2025.
  195. ↑ Lynch, Joe (13 серпня 2014). Celine Dion Puts Career on Hold 'Indefinitely' to Deal With Husband's Health. Billboard. Архів оригіналу за 25 грудня 2025. Процитовано 25 грудня 2025.
  196. ↑ Celine Dion Begins Work On New French Language Album. idolator.com. 22 жовтня 2015. Архів оригіналу за 25 грудня 2025. Процитовано 25 грудня 2025.
  197. ↑ Celine releases "The Show Must Go On" featuring Lindsey Stirling. celinedion.com. 25 грудня 2025. Процитовано 25 грудня 2025.
  198. ↑ Billboard Staff (4 травня 2016). Celine Dion to Receive ICON Award. Billboard. Архів оригіналу за 25 грудня 2025. Процитовано 25 грудня 2025.
  199. ↑ Céline Dion's new album out Aug. 26. Montreal Gazette. 17 липня 2016. Архів оригіналу за 19 липня 2016. Процитовано 19 липня 2016.
  200. ↑ Lescharts.com – Céline Dion – Encore un soir. Hung Medien. Архів оригіналу за 12 листопада 2017. Процитовано 10 серпня 2017.
  201. ↑ Albums – SNEP. SNEP. Syndicat National de l'Édition Phonographique. November 2013. Архів оригіналу за 10 серпня 2017. Процитовано 10 серпня 2017.
  202. ↑ Céline Dion présente un nouvel extrait de son album "Encore un soir" (фр.). frequence-plaisir.com. 13 лютого 2017. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 10 серпня 2017.
  203. ↑ Billboard Boxscore :: Current Scores. Billboard. 19 липня 2016. Архів оригіналу за 22 липня 2016. Процитовано 10 серпня 2017.
  204. ↑ Billboard Boxscore :: Current Scores. Billboard. 6 вересня 2016. Архів оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 10 серпня 2017.
  205. ↑ Celine Dion almost turned down 'Beauty and the Beast' song. Zee News (англ.). 4 березня 2017. Архів оригіналу за 4 березня 2017. Процитовано 10 серпня 2017.
  206. ↑ Le Top de la semaine : Top Albums – SNEP. SNEP. Syndicat National de l'Édition Phonographique. November 2013. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 10 серпня 2017.
  207. ↑ Cummings-Grady, Mackenzie (3 травня 2018). Celine Dion Debuts Epic New Single & Video 'Ashes' For 'Deadpool 2': Watch. Billboard. Архів оригіналу за 4 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.
  208. ↑ Murray, Gordon (19 липня 2018). Celine Dion Smolders at No. 1 on Dance Club Songs Chart With 'Ashes'. Billboard. Архів оригіналу за 3 серпня 2018. Процитовано 26 вересня 2018.
  209. ↑ Frankenberg, Eric (7 вересня 2018). Celine Dion Wraps Summer Tour With $56 Million in the Bank. Billboard. Архів оригіналу за 13 вересня 2018. Процитовано 25 вересня 2018.
  210. ↑ Bowenbank, Starr (24 вересня 2018). Céline Dion Announces End Of Her Las Vegas Residency After Eight Years. Billboard. Архів оригіналу за 24 вересня 2018. Процитовано 26 вересня 2018.
  211. ↑ Glicksman, Josh (20 вересня 2018). Celine Dion Is Back in the Studio Recording Something 'Great'. Billboard. Архів оригіналу за 21 вересня 2018. Процитовано 26 вересня 2018.
  212. ↑ Merrill, Philip (27 грудня 2018). "Aretha! A Grammy Celebration..." Announced. grammy.com. Архів оригіналу за 7 січня 2022. Процитовано 2 січня 2019.
  213. ↑ Wood, Mikael (14 січня 2019). Review: Was Aretha Franklin properly honored at her all-star Grammy tribute?. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 9 квітня 2023. Процитовано 14 січня 2019.
  214. ↑ «La chanson pour Renée Claude en tête du palmarès iTunes Canada» [Архівовано 17 August 2019 у Wayback Machine.]. Ici Radio-Canada. Процитовано 30 грудня 2025.
  215. ↑ Spencer, Tallie; Brooks, Dave (3 квітня 2019). Celine Dion Announces 'Courage World Tour' and New Album. Billboard. Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 4 квітня 2019.
  216. ↑ Legaspi, Althea (4 квітня 2019). Celine Dion Plots First U.S. Tour in 10 Years. Rolling Stone. Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 4 квітня 2019.
  217. ↑ а б в Caulfield, Keith (24 листопада 2019). Celine Dion Scores First No. 1 Album in Over 17 Years on Billboard 200 Chart. Billboard. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 25 листопада 2019.
  218. ↑ Celine Slays Competition With No. 1 Album Selling 50K+ Copies. FYIMusicNews. 24 листопада 2019. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 24 січня 2026.
  219. ↑ Культура, Суспільне (27 липня 2024). Селін Діон на Олімпіаді 28 років потому: яким був виступ (відео). Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 12 березня 2025.
  220. ↑ Луценко, Євгенія (14 травня 2025). Селін Діон звернулася до глядачів на "Євробаченні-2025". Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 15 травня 2025.
  221. ↑ Панюшкіна, Яна (2 жовтня 2025). Селін Діон стала обличчям Charlotte Tilbury. Marie Claire - жіночий журнал - все про моду, зірки та красу (укр.). Процитовано 3 жовтня 2025.
  222. ↑ Селін Діон народила передчасно. ТаблоID. Процитовано 3 червня 2017.
  223. ↑ Помер чоловік і менеджер співачки Селін Діон. BBC Україна. Процитовано 3 червня 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Селін_Діон&oldid=47336760