Деревляни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Древляни
Дуліби Image missing
VI ст. – 884, 912—946 Київська Русь Alex K Kievan Rus..svg
Розташування Древлян
Східнослов'янські племена 8-9 ст.
Столиця Іскоростень
Мови Давньоруська (давньоукраїнська)
Релігії Язичництво
Форма правління плем'я
князь
 - ? —945 Мал
Історичний період Середньовіччя
 - Засновано VI ст.
 - Ліквідовано 884, 912—946
Картина К. В. Лебедєва «Князь Ігорь збирає данину з древлян в 945 році»

Древляни, деревляни (давньорус. Древлѧне[1], чеськ. Drevljané, тепер поліщуки) — східнослов'янське плем'я (союз племен), у VI-X ст. жили на українському Поліссі[2]. На півночі землі Древлян доходили до р. Прип'яті, на півдні — до річок Здвижу і Тетерева, на сході — до р. Дніпра, на заході — до межиріччя Случі й Горині[2]. За повідомленнями Костянтина VII Багрянородного на півдні їх землі межували з печенігами. Повністю увійшли у формування українського народу[2].

Найбільші міста: Іскоростень (Коростень)[3], Вручій (Овруч)[3], Мическ, Микгород (Радомишль), Малин До входження в Київську Русь землі Древлян становили самостійне князівство з центром в Іскоростені, що став київським уділом з центром у м. Вручне[2].

Древляни займалися землеробством, скотарством і ремеслами (залізоплавильним, виготовленням з овруцького шиферу пряслиць тощо).


Етимологія[ред. | ред. код]

Назва племені деревляни дав.-рус. «дєрєвлѧнє» (укр. деревляни, давньорус. Древлѧне[1]) ідентична старо-слов'янському слову древляни, «дрєвлєнє» де неповноголосся видає запозичення з староболгарської. В давньоруській найперша форма це «дєрєвлѧнє» є у значенні дерева за верем'яних літ первинно «лісові люди»: занє сѣдоша въ лѣсѣхъ «бо вони поселилися в лісах» (Лаврентівський літоп.), у середньогрецькій Δερβλενίνοι [букв. дервленіні] (Кост. Багр.). Від де́рево. Так прозвалося як й інші племена за місцевістю, тому вторинне значення деревній як старий, старший, яке у стар.-церк.-слов. дрєвній є вторинним значенням слова.

У XIX ст. Ґільфердінґ досліджував мову й культуру деревлян серед полабських слов'ян[4].

Історія[ред. | ред. код]

884 року київський князь Олег Віщий підкорив деревлян, але після його смерті (912 року) вони вийшли з-під влади м. Києва. 914 року київський князь Ігор знову підкорив деревлян, у яких, однак, залишився свій князь. 942 року відбулися збройні сутички між військами київського князя й деревлянами, які прагнули стати незалежними від Києва. Спроба князя Ігора 945 року провести повторний збір данини серед древлян привела до повстання деревлян і загибелі князя. За легендою після смерті Ігора, древлянський князь Мал сватався до його дружини Ольги, але вона знищила сватів і повела дружину на Коростень. 946 року княгиня Ольга придушила повстання і ліквідувала древлянське князівство. Східну частину земель древлян з центром у місті Вручій було включено до Київського князівства.

  • Відомий князь деревлян Олег Святославич у 955—977 роках[5];
  • князь древлян Ніскіна (Нишкіна), Мстиш Свенельдич (Miskina), балтське «mi skinis» значить «лісовий»[6][7];
  • князь древлян Мал (Малк — відповідник у литовській мові слову «malka», означає «поліно», «дрова»; Малдіт князь-спадкоємець Діра[8])[6][7].

Останній раз древляни згадуються в літописі під 1136 роком, коли князь Ярополк, син князя Володимира Мономаха подарував їхню землю Десятинній церкві.

Археологія[ред. | ред. код]

Вчені відносять плем'я древлян до Луки-Райковецької археологічної культури[9]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
  2. а б в г стор. 497, том 2, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4050-7
  3. а б стор. 2171, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
  4. Гильфердинг А. Ф., Памятники наречия залабских древлян и глинян, г. Санкт-Петербурге, 1856 г., 77 с. (репринт 2012 г.) ISBN 978-5-458-55473-2 (рос.)
  5. стр. 474, 377, 228—229, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша. (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.) (лат.)
  6. а б «Как росла Русь и кем были построены главнейшие города и крепости» (I. P. 121—123), КНИГА I (с комментарем), АННАЛЫ ИЛИ ХРОНИКИ СЛАВНОГО КОРОЛЕВСТВА ПОЛЬШИ, ЯН ДЛУГОШ (СРЕДНЕВЕКОВЫЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ ВОСТОКА И ЗАПАДА) (рос.)
  7. а б «О том, как дела русских шли в гору, и кем были построены главнейшие города и крепости» (с комментарем), Часть 3, АННАЛЫ ИЛИ ХРОНИКИ СЛАВНОГО КОРОЛЕВСТВА ПОЛЬШИ, ЯН ДЛУГОШ (СРЕДНЕВЕКОВЫЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ ИСТОЧНИКИ ВОСТОКА И ЗАПАДА), перевод с «Ioannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae». Liber 1/2. Warszawa. 1964 (рос.)
  8. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок drevlyane не вказаний текст
  9. Administrator. Східні слов'яни (літописні племена) у VIII-X ст., Райковецька культура - Археологія України - Навчальні матеріали онлайн. pidruchniki.com. Процитовано 2016-03-24. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]