Синдром Скуміна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Синдром Скуміна
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 F48.8


Синдром Скуміна — специфічний симптомокомплекс порушень психічної діяльності, якій виникає у четвертої частини пацієнтів після протезування клапанного апарату серця[1] та проявляється нав'язливими сумнівами у надійності імплантатів, невиправданим страхом їх поломки, стійким негативним відношенням до фізичних та психоемоційних навантажень, специфічним розладом сну, почуттям тривоги, розгубленості, депресивним фоном настрою.

Історія відкриття[ред. | ред. код]

Найважливіше завдання медицини — створення найбільш ефективних методів лікування серцевих хвороб як основної причини інвалідності та смертності населення. Широке втілення в клінічну практику сучасних методів кардіохірургії відкрило можливість для подовження життя та відновлення працездатністі мільйонів людей, котрі раніше вважались невиліковними. Після хірургічної операції та фізичної реабілітації їх працездатність значно зростає, однак кількість осіб що повернулись до праці, за статистикою нерідко навіть зменшується. Суттєва диспропорція між потенційними та фактичними можливостями соціальної реабілітації обумовлюється психічними розладами. Їх корегування потребує компетентної уваги. Найбільш важкий і швидко зростаючий контингент — пацієнти з протезами клапанів серця[2].

Описав цю хворобу у 1978 році лікар Віктор Скумін[3][4][5] під назвою «кардіопротезного психопатологічного синдрому». Згодом синдром дістав ім'я автора — Синдром Скуміна[6][7][8].

На підставі ґрунтовного наукового дослідження, виконаного у Києві в Інституті М. М. Амосова у 1976 — 1980 роках, В. А. Скумін вивчив етіологію, патогенез, клінічну картину цієї хвороби, розробив методи її діагностування, лікування, профілактики, систему реабілітаційних заходів, програму прищеплення основ культури здоров'я даній когорті населення[9][10][11][12].

Етіологія та патогенез[ред. | ред. код]

1. Starr-Edwards Herzklappe 2. Starr-Edwards Herzklappe 3. Smeloff-Cutter Herzklappe

Етіопатогенетичними механізмами, які обумовлюють виникнення та розвиток синдрому Скуміна, є три основні чинники:

Сприяють розвитку синдрому психотравмуючий характер кардіохірургічної ситуації в передопераційний період та стан «психологічної дестабілізації» після імплантації.

Кардіохірургічною ситуацією В. А. Скумін назвав стан, в якому пацієнт невідкладно повинен зробити остаточний вибір — дати згоду на хірургічну операцію, яка відкриває перспективу відновлення здоров'я, але одночасно є безпосередньою загрозою для життя, або відмовитися, усвідомлюючи, що хвороба неминуче буде прогресувати, а кардіохірургічна корекція може в майбутньому стати неможливою через незворотність порушень соматичного здоров'я.

«Психологічна дестабілізація», за В. А. Скуміним, виникає внаслідок послаблення психологічної установки боротьби за життя, яка домінує у передопераційний та найближчий післяопераційний періоди. Незважаючи на позитивну динаміку соматичного статусу, пацієнти заявляють про погіршення самопочуття, виказують сумніви що до успіху хірургічної операції. Це сприяє виникненню та фіксації уваги на соматичних відчуттях, роботі імплантатів.

Після багатоклапанного протезування синдром Скуміна виникає частіше — у 2,6 раза, ніж при імплантації мітрального клапану, та у 5,7 раза, ніж при імплантації аортального клапану. Якщо замінюється один клапан, то при аортальному протезуванні синдром набуває розвитку у 2,2 раза рідше, ніж при заміні мітрального клапану. На формування синдрому впливає також характер граничних психічних розладів, які виявлені у 81,9 % хворих, що надходять на протезування кардіальних клапанів[13].

Клінічна картина[ред. | ред. код]

Синдром Скуміна має характерну клінічну картину. Мислення, поведінка оперованих специфічно змінюються. Увага концентрується на роботі протезу. Виникають незвичні відчуття з боку серця, нав'язливі побоювання що до можливості поломки штучних клапанів, їх відриву від м'язу серця. З'являються пригнічений настрій, почуття особливої тривоги, суму, безвихідності — як жити з «залізякою» у серці, з протезом у «моторі життя». Можливі суїцидальні тенденції (направленість на самогубство). Пацієнти схильні берегти себе від найменшого фізичного та психоемоційного навантаження, вводячи неадекватні режими самообмеження. Вони уникають піших прогулянок, занять лікувальною фізкультурою, інших адекватних навантажень, гадаючи, що таким чином вони зможуть запобігти передчасному зносу імплантата. Специфічні розлади сну спостерігались у 79,6 % пацієнтів. Вночі через стук штучного клапану вони були не в змозі заснути, годинами прислуховуючись до роботи серця, підраховуючи кількість екстрасистол, відмічаючи найменші зміни ритму та мелодії імплантованого протезу. Вдень, навіть за незручних для сну обставин, вони можуть міцно спати.[14].

У неврологічному статусі характерні вегетативні порушення — больові відчуття у зонах сонячного сплетення та сонної артерії, збочення рефлексу Даньіні-Ашнера, артеріальна гіпотензія.

Лікування та профілактика[ред. | ред. код]

Терапія даної нозологічної форми психопатологічних розладів здійснюється у комплексі з іншими лікувально-відновлюваними заходами, які проводяться з приводу основного захворювання.

Структура психотерапевтичної допомоги, по В. А. Скуміну[15], складається з чотирьох етапів:

  1. підготовчого,
  2. седативно-мобілізуючого,
  3. активної психосоціальної реадаптації та
  4. підтримуючи-корегуючого[16].

Перший етап[ред. | ред. код]

Підготовчий етап відповідає передопераційному періоду і триває 6—12 днів. Його завдання:

  1. вивчення психічного стану,
  2. встановлення психотерапевтичного контакту,
  3. психологічна підготовка до протезування клапанів серця.

Для попередження виникнення синдрому Скуміна проводяться сеанси раціональної та сугестивної психотерапії наяву і в стані гіпнозу. Пацієнти інформуються про особливості функціонування серця після операції, "психологічно адаптуються до з'явлення нових незвичайних відчуттів. Їм навіюється впевненість у надійній роботі серця після протезування клапанів.

З пацієнтами проводять бесіди хірурги, анестезіологи, кардіологи у котрих у дохідливій формі подається психотерапевтично опосередкована та психопрофілактично направлена інформація про цілі та можливості хірургічного втручання, нешкідливих сучасних методів наркозу, особливостях післяопераційного стану та завданнях реабілітації, про можливості та переваг повернення до праці. Демонструється найбільш досконала та естетична модель імплантата, надається інформація про його надійність.[17] Для цього оформлюються у відділах стенди, на котрих з допомогою малюнків, фотографій з лаконічними написами розповідається про основні засоби лікування і реабілітації, про приклади високої ефективності застосовуваних методів.

Другий етап[ред. | ред. код]

Седативно-мобілізуючий етап триває 2—4 тижні, починаючись з реанімаційного блоку та продовжуючись в хірургічному відділенні. Завдання етапу:

  1. заспокоєння оперованих,
  2. формування адекватного відношення до післяопераційного стану,
  3. вироблення активних позицій особисти.

З методів психотерапії ефективний психотренінг по Скуміну[18], який складається з п'яти вправ:

  1. «Релаксація» — послідовне розслаблення м'язів ніг, рук, тулуба, шиї, голови. Особливу увагу приділяють релаксації кистям рук, спини, обличчя, збиткова напруга котрих є у даного контингенту.
  2. «Тепло» — викликається у ногах, руках, сонячному сплетенні, шиї, голові. Пацієнти з синдромом Скуміна потерпають від відчуття холоду в периферичних ділянках тіла. Усування неприємних відчуттів крім безпосереднього позитивного ефекту, сприяє активації особистості у боротьбі з хворобою.
  3. «Паріння, невагомість» — використовуються формули які викликають відчуття паріння, невагомості, «розчинення» тіла. Після оволодіння цією вправою зменшуються біль, розбитість, важкість, характерні для таких хворих, поліпшується їх самопочуття, настрій.
  4. «Цільове самонавіювання» — формули його визначаються конкретними лікувальними завданнями. Вони направлені на вироблення адекватного відношення до роботи імплантатів, нормалізування сну, корекцію характерологічних відхилів, подолання страхів, тривоги, мобілізацію ресурсів особисти.
  5. «Активація» — проводиться за допомогою формул та уявлень, сприяючих виходу зі стану занурення. Підкреслюється, що організм зарядився енергією, силою і це сприяє відновленню здоров'я, подальшому покращанню стану.

Третій етап[ред. | ред. код]

Період активної психосоціальної реадаптації проходить в продовж 6—8 тижнів. Починається в клініці серцевої хірургії і продовжується в санаторії. Завдання періоду:

  1. комплексна терапія психопатологічних проявів,
  2. корекція рентних позицій особистости,
  3. формування та укріплення адекватних психологічних установок.

Для вирішення завдань застосовуються такі методи психотерапії як раціональна, переконуюча, стимулююча, ландшафтопсихотерапія, лібропсихотерапія, недирективна, гіпносуггестивна, моральна ортопедія аретепсихотерапія, та ін.

Психосоціальній адаптації сприяють гуртові заняття, тематика котрих найактуальніша для пацієнтів: «Здоровий спосіб життя після протезування клапанів серця», «Психологічні механізми одужання», «Абетка психологічного загартовування», «Фізична активність та серце», "Основи раціонального харчування осіб з протезами клапанів серця, «Праця — запорука активного довголіття» та ін.[19]

В проведенні бесід окрім психотерапевта беруть участь хірурги, терапевти, дієтологи, фізіотерапевти, фахівці культури здоров'я, ЛФК. Для формування у пацієнтів оптимістичного відношення до майбутнього практикується такий організаційний прийом, як запрошення до обговорювання окремих тем оперованих з найкращими результатами реабілітації. Вони є для інших хворих наглядним прикладом успішного лікування.

Активній ресоціалізації сприяє регулярна трудотерапія під керівництвом інструктора — догляд за садом та квітниками санаторію тощо. Підкреслюється значення фізичних навантажень як фактору тренування серця та стабілізації психічного стану. Культурно-масові заходи також опосередковуються психотерапевтично.

Четвертий етап[ред. | ред. код]

Підтримуючи-корегуючий період починається за 5—10 днів до виписки з санаторію, згодом здійснюється у процесі амбулаторного нагляду, при повторному надходженні до стаціонару та шляхом листування. Завдання періоду:

  1. підтримка досягнутого рівня психосоціальної адаптації,
  2. здійснення психокорегуючих заходів,
  3. психопрофілактика, психогігієна.

Останні дні перебування у стаціонарі мають особливе психологічне значення для пацієнтів. Звикнувши знаходитись під лікарським наглядом, хворі побоюються виписки. Пацієнти з рентними установками особистості наполягають на подовженні строку перебування в санаторії або на переводі в клініку. У таких випадках проводяться індивідуальні психотерапевтичні бесіди, роз'яснюється необґрунтованість «перед від'їзного побоювання», укріплюється віра в особисті сили. Підкреслюється, що пацієнт може вести з лікарем листування, котре в подальшому використовується як частина психотерапевтичного супроводження.

У всіх випадках роз'яснюється необхідність ретельного виконання призначеного режиму, лікувально-тренувальних заходів.

Значна роль психотерапії в лікуванні синдрому не виключає застосування психофармакологічних препаратів, хоча необхідно пам'ятати про кардіотоксичну дію декотрих з них. Добре зарекомендувала себе мікстура Скуміна, яка складається з настою трави горицвіту 10,0–250,0; екстракту глоду, настою валеріани та пустиннику по 5,0; настою евкаліпту та м'яти перцевої по 2,0; сиропу плоду шипшини 30,0. Клінічне випробування показало, що застосування її по 10–15 мл 3–4 рази на добу за 15–20 хв. до прийому їжі на протязі 1–2 місяців сприяє покращенню сну, нормалізує настрій, нівелює проявлення синдрому. Цю мікстуру назначають при не різкому вираженні порушень, а також як засіб підтримуючої терапії після відміни фармакологічних препаратів[20].

В цілому, застосування вказаної системи профілактики та терапії забезпечує, згідно з данними Інституту М. М. Амосова, ефективну профілактику та своєчасну корекцію психічних розладів. В групі, в котрій застосовувались описані заходи, синдром Скуміна через 2—3 місяці після операції реєструвався у 11,4 % випадках і у 9,6 % через 1—1,5 роки. В групі, де здійснювалось лікування тільки соматичного захворювання, відповідно у 24,7 % і 26,1 % обстежених. При цьому психічні розлади були більш виразними та стійкими, а рівень соціально-трудової адаптації виявився на 27,6 % нижчим, ніж у першій групі[21].

Синдром Скуміна, як особлива нозологічна форма, має властиві тільки йому етіологію, патогенез, характерну клінічну картину, потребує специфічного підходу до лікування та попередження. Своєчасна діагностика, терапія та профілактика дозволяють покращити стан здоров'я цієї категорії громадян, підвищити якість їх життя, ефективність реабілітації та соціально-трудової адаптації[22].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Carpentier. About artificial heart (en). Heart For Your Soul. Архів оригіналу за 2012-06-19. Процитовано 2011-02-19. «Рассказ о перспективах создания искусственного сердца на основе материалов, предоставленных WordPress. О синдроме Скумина — в последнем абзаце» 
  2. Терапевтические аспекты кардиохирургии
  3. Andrea Ruzza. Nonpsychotic mental disorder after open heart surgery. Asian Cardiovascular and Thoracic Annals October 16, 2013
  4. Профессор В. А. Скумин
  5. Skumin, V.A. (1982). Nonpsychotic mental disorders in patients with acquired heart defects before and after surgery (review). Журнал неврологии и психиатрии имени С. С. Корсакова 82. OCLC 112979417. Архів оригіналу за 18 April 2016. Процитовано 18 July 2017. 
  6. Скумина синдром
  7. Le syndrome de Skoumine
  8. Bizunkov, A. Зачем человеку сердце [What for a man need a heart]. Medvestnik.by. Архів оригіналу за 7.10.2015. Процитовано 7.8.2016.. 
  9. Психотерапия и психопрофилактика в системе реабилитации больных с протезами клапанов сердца. Диссертация
  10. Ukrainian doctors which changed the world (en). ukraine-in.ua. Архів оригіналу за 2016-02-02. Процитовано 20 июня 2017 года. 
  11. Амосов первым провёл протезирование клапана на сердце. Киевский новостной общегосударственный телеканал «24». 2013-12-07. Архів оригіналу за 2015-10-11. 
  12. Николай Михайлович Амосов. Архів оригіналу за 2015-10-12. 
  13. Амосов, Н. М. and Бендет, Я. А., 1990. Терапевтические аспекты кардиохирургии.
  14. В. Д. Менделевич, С. Л. Соловьёва. Неврозология и психосоматическая медицина. Москва, 2002. — С. 505—506.
  15. Скумин, В. А. К проблеме психологической реабилитации больных с искусственными клапанами сердца // Совершенствование хирургического лечения пороков сердца: Тезисы докладов конференции 17-18 января 1978 г. — Киев: Министерство здравоохранения УССР, Киевский ордена Трудового Красного Знамени научно-исследовательский институт туберкулеза и грудной хирургии им. акад. Ф.Г. Яновского, 1978. — C. 38-41.[1]
  16. Бобина Л. А. Синдром Скумина как нозологическая форма
  17. Bendet, Ya. A.; Morozov, S. M.; Skumin, V. A. (1980). Психологические аспекты реабилитации больных после хирургического лечения пороков сердца [Psychological aspects of the rehabilitation of patients after the surgical treatment of heart defects]. Kardiologiia 20 (6): 45–51. OCLC 114137678. PMID 7392405. 
  18. Скумин В. А. Искусство психотренинга и здоровье
  19. Филатов А.Т., Скумин В.А. Психопрофилактика и психотерапия в кардиохирургии.
  20. Микстура Скумина
  21. Терапевтические аспекты кардиохирургии.[2]
  22. Психотерапия и психопрофилактика в системе реабилитации больных с протезами клапанов сердца. Методические рекомендации Министерства здравоохранения УССР

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Амосов Н. М., Бендет Я. А. Терапевтические аспекты кардиохирургии. — Киев: Здоров'я, 1983. — 296 с.
  • Бендет Я. А., Морозов С. М., Скумин В. А. Психологические аспекты реабилитации больных после хирургического лечения пороков сердца. // Кардиология. — 1980. — № 6. — C. 45—50.
  • Бобина Л. А. Синдром Скумина как нозологическая форма. // К Здоровью через Культуру. — 2010. — № 18. — С. 22-36. ISSN 0204-3440
  • Клиническая психиатрия. Под ред. Н.E.Бачерикова. [3]. — Киев: Здоров'я, 1989. — 512 с. ISBN 5-311-00334-0
  • Скумин В. А. Непсихотические нарушения психики у больных с приобретёнными пороками сердца до и после операции. // Журнал невропатологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. — 1982. — Вып.11. — C. 1730—1735.[4]
  • Скумин В. А. К проблеме психологической реабилитации больных с искусственными клапанами сердца. — В кн.: Совершенствование хирургического лечения пороков сердца. Киев: Здоров'я, 1978, с. 38—41.
  • Скумин В. А. Некоторые особенности нервно-психической сферы у больных с протезами клапанов сердца. — Там же. — C. 41—43.[5]
  • Скумин В. А. Значение и особенности психотерапевтической тактики в предоперационной подготовке больных к протезированию клапанов сердца. — В кн.: Материалы конференции по неврозам. — Кострома, 1978, с. 54—55.[6]
  • Скумин В. А. Организационная структура психотерапевтической помощи в хирургии приобретённых пороков сердца в аспекте задач реабилитации. — В кн.: Шестой съезд невропатологов и психиатров УССР. — Харьков, 1978, с. 54—55.
  • Скумин В. А. Состояние интеллектуально-мнестических функций у больных с приобретёнными пороками сердца до и после операции. — В кн.: Первый съезд кардиологов УССР. — Киев, 1978, с 288.
  • Скумин В. А. Роль медицинской сестры в медико-психологической реабилитации больных с искусственными клапанами сердца. // Медицинская сестра. — 1979. — № 9. — C. 44—45.[7]
  • Скумин В. А. О социально-трудовой и психической адаптации больных с ревматическими пороками сердца, перенёсших кардиохирургическую операцию. — В кн.: Процессы адаптации и компенсации в кардиологии. — Львов, 1979, с. 75—77.
  • Скумин В. А. Вегетативные нарушения в структуре кардиопротезного психопатологического синдрома. — В кн.: Центральная регуляция вегетативных функций. Тбилиси, 1980, с. 41—42.
  • Скумин В. А. Психологические аспекты реабилитации больных, оперированных по поводу приобретённых пороков сердца. — В кн.: Реабилитация при ИБС и пороках сердца. — Горький, 1980, с. 136—138.
  • Скумин В. А. Психотерапия и психопрофилактика в системе реабилитации больных с протезами клапанов сердца. Методические рекомендации МЗ УССР. Киев, 1980. — 16 с.
  • Скумин В. А. Психическое и соматическое в структуре кардиопротезного психопатологического синдрома. — В кн.: Клиника, диагностика, лечение нейрогенных соматических заболеваний. Пермь, 1981, с. 194—195.
  • Скумин В. А. Искусство психотренинга и здоровье. — Харьков, 1993. — 32 с. ISBN 5-86389-002-9
  • Скумин В. А., Бобина Л. А. Пропедевтика культуры здоровья. Новочебоксарск: Терос, 1994. — 192 с. ISBN 5-88167-002-7
  • Скумин В. А. Культура здоровья. Избранные лекции. — Чебоксары, 2002. — 264 с. ISBN 5-88167-019-1
  • Филатов А. Т., Скумин В. А. Психопрофилактика и психотерапия в кардиохирургии. — Киев: Здоров'я, 1985. — 72 с. (Б–ка практ. врача).

Посилання[ред. | ред. код]