Амосов Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Амосов Микола Михайлович
рос. Николай Михайлович Амосов
Nikolai Amosov - Soviet Life, October 1984.jpg
Народився 6 (19) грудня 1913
село Ольхово поблизу Череповця (нині на дні Рибінського водосховища, Вологодська область), Російська імперія
Помер 12 грудня 2002(2002-12-12)[1] (89 років)
Київ, Україна
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Україна Україна
Діяльність кардіохірургія, судинна хірургія, трансплантологія, біокібернетика, філософія, письменництво.
Відомий завдяки уперше в СРСР зробив протез мітрального клапана, автор художніх та популярних книжок
Alma mater Архангельський медичний інститут[ru] (1933), Заочний індустріальний інститут (1940)
Науковий ступінь доктор медичних наук
Вчене звання професор, академік
Науковий керівник директор Інституту серцево-судинної хірургії
Відомі учні Ольга Авілова, Озар Мінцер, Віктор Скумін та ін.
Заклад Інститут серцево-судинної хірургії
Учасник Німецько-радянська війна
Членство НАН України
Посада директор Інституту серцево-судинної хірургії
Діти Амосова Катерина Миколаївна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Орден Жовтневої Революції Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Ленінська премія — 1961

Амо́сов Мико́ла Миха́йлович (6 (19) грудня 1913, с. Ольхово (сучасна Вологодська область, затоплено Рибінською ГЕС), Російська імперія — 12 грудня 2002, Київ, Україна) — радянський та український лікар, учений в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997). Директор Інституту серцево-судинної хірургії (19831988). Доктор медичних наук (1953), Герой України.

М. М. Амосов — автор понад 400 наукових робіт, включаючи 19 монографій. Ряд монографій перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них очолює великі наукові центри.

Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися у нас в країні та за кордоном.

М. М. Амосов обирався депутатом Верховної Ради СРСР п'яти скликань. Він був удостоєний багатьох високих урядових нагород СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України присвоєно ім'я академіка Миколи Михайловича Амосова.

У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки «Великі українці»[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї селян. Мати була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на війну 1914 року, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім — там само — в механічному технікумі.

З 1932 року працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1934 році розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 року поступив в Архангельський медичний інститут[ru], який закінчив з відзнакою у 1939 році. Паралельно з медициною продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною.

У 1940 році отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку Другої світової війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві.

У 1952 році переїхав до України в Київ, де прожив 49 років. У березні 1953 року захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». У 1955 р. М. Амосов створив та очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. В 1958 р. починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 рік — уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана.

Клініку серцевої хірургії, яку очолював Амосов, в 1983 році реорганізували в Київський науково-дослідний інститут серцевої хірургії. Щороку в інституті проводиться близько 3000 операцій на серці, в тому числі близько 2000 зі штучним кровообігом.

З часом наукові дослідження М. Амосова, за його власними словами, сформувались у такі напрямки:

  1. Регулюючі системи організму — від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.
  2. Механізми розуму і штучний інтелект.
  3. Психологія і моделі особистості.
  4. Соціологія і моделі суспільства.
  5. Глобальні проблеми людства.

У 1962 році обраний членом-кореспондентом Академії Медичних Наук СРСР. В тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 року — академік Академії Наук УРСР.

Надгробок Миколи Амосова на Байковому кладовищі в Києві

12 грудня 2002 року помер від інфаркту. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). 12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський.[3]

Факти з життя[ред. | ред. код]

У 1960-х — початку 1970-х років Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував у санаторії пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії, так і в Старокримській міській лікарні[4].

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:

Був Амосов дуже простою людиною — без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, який скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. На наступний день на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, ніби між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробили кур'єром …»

Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989).

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — Денисенко Лідія, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом. Дочка — Катерина Миколаївна (нар. 1956), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Онука — Анна.

Книги[ред. | ред. код]

M. Амосов — автор понад 400 наукових публікацій та 19 монографій[5][6].

  • 1964 — «Мысли и сердце»
  • 1965 — «Записки из будущего»
  • 1975 — «ППГ 2266 (Записки полевого хирурга)»
  • 1977 — «Раздумья о здоровье»
  • 1979 — «Здоровье и счастье ребенка»
  • 1983 — «Книга о счастье и несчастьях»
  • 1996 — «Преодоление старости»
  • 1997 — «Моя система здоровья»
  • 1998 — «Голоса времен»
  • 2000 — «Размышления»
  • 2002 — «Энциклопедия Амосова»
  • 2003 — «Мое мировоззрение»

Пам'ять[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка на честь Амосова у Києві

У 2000 році він увійшов у першу десятку особистостей, які визначили вигляд країни у ХХ столітті.

У 2003 році:

На його честь названо астероїд, відкритий 8 жовтня 1969 року.

Stamps of Ukraine, 2013-62.jpg

2013-й рік за рішенням ЮНЕСКО оголошено роком Миколи Амосова[8].  

Верховна Рада України постановила оголосити 2013 рік роком Миколи Амосова у галузі медицини та відзначити на державному рівні 100-річчя з дня його народження[9]

Його ім'я перебуває поряд із Гіппократом, Миколою Пироговим, Робертом Кохом, Зиґмундом Фрейдом, Володимиром Бехтєрєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства. 

Реверс срібної монети 5 гривень,
Національний банк України, 2013

26 листопада 2013 року — Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив срібну ювілейну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень, з посвятою «легенді світової науки, видатному вченому в галузі медицини та біокібернетики, громадському діячеві, академіку Національної академії наук та Академії медичних наук України, засновнику і директорові Інституту серцево-судинної хірургії — Миколі Михайловичу Амосову. Микола Амосов врятував тисячі людей завдяки великій любові до них, почуттю відповідальності за їх життя».[10]

6 грудня 2013 року у день 100-річчя із дня народження М. М. Амосова, у м. Старий Крим на території районної лікарні ім. М. М. Амосова відкриті пам'ятник роботи Івана Кавалерідзе та кімната-музей видатного кардіохірурга[11][12].

Документальний фільм Таймураза Золоєва «Микола Амосов», Міністерство охорони здоров'я України, Науковий токсикологічний центр імені академіка Л. І. Медведя, 2013 — переможець XII Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів у номінації «Документальні кінопортрети. Ретроспектива»[13].

Документальний фільм «Амосов: Сторіччя». Режисер — Сергій Лисенко, оператор — Андрій Лисецький, генеральний продюсер — Катерина Амосова. Компанія — «Generator Films», 2013[14].

У 2015 році на честь Миколи Амосова[15] перейменували одну з вулиць у Броварах.[16]

У м. Вінниця 28 грудня 2015 року перейменовано вул. Медведєва на вул. Миколи Амосова[17] (цікавий факт, що парадний вхід до Вінницького національного медичного університету імені Миколи Пирогова — вулиця Пирогова 56, а в'їзд до двору університету — з вулиці Амосова).

У м. Харків 2 лютого 2016 року вул. Корчагінців перейменовано на вул. Амосова[18]

У м. Костопіль 17 листопада 2016 року вул. Лобача перейменовано на вул. Миколи Амосова[19]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. Яворівський В. Пояснительная записка к проекту Постановления Верховного Совета Украины о праздновании 100-летия со дня рождения Николая Амосова [1]
  3. http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=42714 photo.ukrinform.ua
  4. Потієнко Анатолій. Старий Крим: місто музеїв, місто-музей.— Сімферополь: Видавництво «Салта» ЛТД, 2009. — ISBN 978-966-16-2312-4.
  5. Список публикацій на Google Citations
  6. Перелік книжок в світовіх бібліотеках за версією (VIAF)
  7. www.interesniy.kiev.ua(рос.)
  8. Резолюція № 36С/15 36-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (25 жовтня — 10 листопада 2011 р., м. Париж)
  9. Верховна Рада України, Постанова від 06.09.2012 № 5214-VI «Про відзначення 100-річчя з дня народження Миколи Амосова»
  10. Пам'ятні монети України — Микола Амосов // Офіційне інтернет-представництво Національного банку України — Переглянуто 18.12.2013
  11. В Старому Криму відкрили пам'ятник Миколі Амосову// Офіційний веб-сайт Міністерства охорони здоров'я України — 09.12.2013 — Переглянуто 18.12.2013
  12. Микола Семена У Криму відкрили унікальний пам'ятник Амосову //Газета «День», — 6 грудня, 2013 — 20:38 — Переглянуто 18.12.2013
  13. Фрагменти фільму Таймураза Золоєва «Микола Амосов» на YouTube
  14. «Амосов: Сторіччя» на сайті телеканалу «Інтер»
  15. Пропозиції щодо перейменування вулиць у Броварах винесено на громадське обговорення. Маєш право знати. 26.06.2015
  16. Рішення від 25.12.2015 № 52-04-07 «Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари» [2], [3]. Броварська міська рада. 28.12.2015
  17. Вінницька міська рада ухвалила перейменування 135 вулиць та провулків // Офіційний веб-сайт УІНП
  18. Про перейменування об’єктів топоніміки міста Харкова // Офіційний сайт Харківської міської ради
  19. Костопільська міська рада. kostopil-rada.gov.ua (uk-ua). Процитовано 2018-08-06. 

Микола Амосов був атеїстом.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]