Солонь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Солонь (фр. Sologne) — географічний регіон у центральній Франції.

Розташована в північній течії Луари на території департаментів Луар і Шер, Луаре та Шер. Площа регіону — близько 5 000 км². Переважно лісиста та болотиста територія. У сільському господарстві зернові культури переважають виноградники[1]. Навіть назва території походить від латинського secale (жито). У регіоні збереглося кілька старовинних замків (Шеверні, Борегар, Шомон-сюр-Луар), що належать до групи замків Луари.

Географічне положення[ред. | ред. код]

Солонь — природний заповідник Франції, розташований в адміністративному районі Центр. Простираючись від Луари до Шеру, вона знаходиться на півдні Орлеане́.

Майже завжди Солонь зберігала риси дикої природи і вологий, а часом і небезпечний характер. Бідні піщано-глинисті ґрунти бувають сирими взимку та сухим літом[2]. Вони не сприяють розвитку сільського господарства і дуже довго призводили до поширення хвороб (наприклад, малярії).

Переважно Солонь відома своїми ставками, які займають близько 12 000 гектарів, що становить 2 % від усієї території, і лісами, описаними у творі «Кролик» (Raboliot) письменника Моріса Женевуа. Солонь підтримує стійкі традиції рибальства та полювання, які часто мають приватний характер.

Раніше болотисту місцевість, Солонь осушено за наказом Наполеона III.

Головні міста[ред. | ред. код]

Найбільші міста: Роморантен-Лантене (17 000 мешканців); Оліве (19 000 мешканців), лише частина якого належить до Солоні; Ла Ферте-Сан-Обан, Сальбрі і Ламотт-Беврон.

Йдеться про природний район, який дозволив створити офіційні адміністративні кордони, див. закон від 27 червня 1941 року, про значущість цієї території, яка вважається позбавленою природних ресурсів. Указ від 17 вересня 1941 р., що привів у дію закон від 27 червня 1941 р., офіційно встановлює список із 127 селищ, що входять до складу Солоні[3] .

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат Солоні особливий. Мінімальні температури особливо низькі через піщані ґрунти. Ґрунт легко насичується зимовими водами, але влітку він стає дуже сухим.

Гідрографія[ред. | ред. код]

Тут багато річок: , Беврон[fr], Бонер, Шер, Коссон[fr], Нер[fr], Рер[fr], Велика Содр[fr], Мала Содр[fr], Содр[fr], Таронн[fr] та Канал Содри[fr].

Також є понад 3000 озер, головними з яких є: озеро Криниць[fr], озеро Бомон, Жиродієр, Тейє, Ну, Нове озеро, Перрет, озеро Долини, Озеро Великої Корбуа, Марсії, Бінош, Велике озеро Руї, Егійон, озеро Полів.

Транспортні шляхи[ред. | ред. код]

Область перетинають автомагістралі A71 і A85, а також залізничні лінії Обіньї-сюр-Нер — Орлеан і Обре — Орлеан — Монтобан — Віль — Бурбон[fr].

Залізниця Блан-Аржан[fr] забезпечує пасажиропотік на вкороченій лінії, с октября 2009 года, на дільниці між Сальбрі (Луар і Шер) та Валансе (Ендр) через Роморантен-Лантене[4].

На початку XX століття компанія Трамваї Солоні[fr] забезпечувала сполучення, між Брінон-сюр-Содр і Роморантен-Лантене через Орлеан .

Топоніміка[ред. | ред. код]

Назва Солонь зустрічається у формах Secalaunia (не датована), Secalonia в 651, а також Sabulonia (від sabulum — пісок)[5][6].

Згідно з Альбером Доза і Шарлем Ростаном[fr], перша частина слова представляє пролатинський корінь «sec-» (болото), як і в назві Сени Sequana[fr].

Адміністративне управління[ред. | ред. код]

Назви кількох поселень у Солоні мають галльське походження, а численні тумулуси свідчать, що Солонь була заселеною вже в період Залізної доби. Основні річки також мають назви кельтського (галльського) походження: Коссон[fr] , Беврон[fr] (річка бобрів), Таронн[fr] («швидка річка»). Верхня частина річки Содр[fr] і Беврон, створювали кордони між двома важливими кельтськими народами: карнутами на півночі та бітуригами на півдні. Вона відповідає тому величезному лісовому масиву, який древні автори називали «Лісом карнутів», у якому містився головний неметон Галлії, який вважали особливо важливим, тому що він належав усім племенам Галлії (Омфал), і свідчив про галльську приналежність, яка перевершує племінні відмінності[7].

Озера безперечно стали більш численнішими від XI до XIII століття, що дозволило оздоровити вологі та болотисті землі[8]. Їхня кількість досягла 4000 на XVI століття.

Столітня війна не обійшла Солоні: Роморантен-Лантене узяв Чорний Принц. Жанна д'Арк пройшла через цей район. Наприкінці війни, відновлення країни супроводжується зміною пейзажу та створенням численних озер, оскільки рибництво було вигіднішим, ніж сільське господарство.

Наприкінці XV століття король та його двір приїжджали сюди відпочивати. Людовік XII облаштувався в Роморантені. Франциск I зустрів тут Клод Французьку, з якою згодом одружився. Солонь була на той час відносно благополучною. У період Відродження буржуазія і дворянство відчували особливий інтерес до клімату Солоні. У цей короткий період процвітання збудовано численні замки та маєтки дворян і заможних городян, зокрема, Замок Шамбор та Шеверні. Під час подальших релігійних воєн частина орних земель виявилася занедбаною.

Протягом XVII і XVIII століть землі стали заболочуватися і область збідніла. Солонців не зачепила революційна колотнеча. Адміністративна реформа поділила Солонь між трьома департаментами: Луар і Шер, Луаре та Шер. Сеньєр Жером де Бельфор будує у цих місцях свій замок.

З приходом до влади в 1852 році Наполеона III, тоді ще президента Республіки, але майбутнього імператора і власника маєтку в Ламот-Бевроні, Солонь отримала значні субсидії і знову зазнала відносного зростання. Інтерес, який імператор відчував до Солоні, зокрема завдяки родинним зв'язкам по материнській лінії (мати Гортензія де Богарне, численні предки якої мали маєтки в Солоні), популярність серед любителів полювання і залізниця в 1847, привабили велику буржуазію. Так буржуазія змінила аристократів.

Регіон переважно сільськогосподарський, проте важливою є текстильна промисловість у Роморантені, яка тривалий час була єдиною індустрією області. Промисел сягає середньовічної епохи і набув особливого значення на початку XIX століття завдяки мануфактурі братів Норманів[fr], потім, у XX столітті, занепав. Відтоді сільське господарство та лісова промисловість відійшли на другий план. Полювання швидше приносить більший дохід.

Святими Солоні є свята Корнелія із Жуї-ле-Потьє на півночі та свята Монтена на півдні.

Адміністративне управління[ред. | ред. код]

Територія Солоні охоплює декілька областей[fr]:

  • На національному рівні : змішаний синдикат Південної Долини Солоні[fr]Офіційний сайт Південної Долини Солоні. Архів оригіналу за 12 листопада 2008. Процитовано 19 листопада 2015.</ref>
  • Громади муніципалітетів[fr] : Солонь озер[fr][9], Солонь річок[fr][10], Шер — Солонь[fr][11], Серце Солоні[fr][12], Содр і Солонь[fr][13] або область Шамбор[fr] .

Природне середовище[ред. | ред. код]

Екологія[ред. | ред. код]

Територія Солоні вписується в програму «Натура 2000» трьома зонами.

Найбільша зона називається Солонь[14], її площа становить 3461,84 км², більше половини міститься в департаменті Луар і Шер. Простягається з півночі на південь, від південної частини орлеанської агломерації до північної частини В'єрзону, і із заходу на схід, від західної частини агломерації міста Блуа до Обіньї-сюр-Нер[15].

Друга заповідна зона називається Озера Солоні, це зона особливої охорони птахів[fr] (ЗОО) від березня 2006 року, входить до складу першої зони. Ця зона займає 296,24 км² і простягається з півночі на південь, від Ла-Мароль-ан-Солоні до північного сходу Роморантена-Лантене та із заходу на схід від Курмемену до Нуан-ле-Фюзельє[16].

Третя зона, що також входить до складу першої, відповідає області Шамбор і частково вписана у всесвітню спадщину ЮНЕСКО[17][18]. Від березня 2006 року її класифіковано як зону особливої охорони птахів, вона охоплює 46,65 км² на околицях Шамбору[19]. У квітні 2002 року цю область пропоновано на звання пам'ятки суспільного значення[20].

Ділянка НАТУРА 2000 року в Солоні є найбільшою наземною пам'яткою громадського значення в Європі[21], її площа становить 3461.84 км², тобто приблизно 9 % від загальної площі району Центр — Долина Луари.

Відносна охорона цих заповідних місць забезпечується завдяки техногенезу. Пасовища дозволяли вести автарктичний (самодостатній) спосіб життя. До кінця Другої світової війни вони майже повністю зникли. Відтепер більшість Солоні перебуває відмовляється від сільського господарства[22]. Сучасне лісове господарство, як і раніше, має великий інтерес до лісу Солонь, завдяки різноманітності його флори та фауни.

Флора[ред. | ред. код]

Ялиновий та березовий ліс у Солоні

Ліс займає три чверті території Солоні. Найпоширенішими лісами є ацидофільні, пристосовані до бідних і кислих ґрунтів. Вони складається з лісових масивів різних типів: дубові й букові ліси, паркові ліси, великі приватні лісові володіння. Тут можна зустріти звичайний, піренейський і скельний дуби, граб, польовий клен, білий клен, ліщину, березу, сосну, приморську сосну, псевдотсугу Мензіса, кілька видів буків, осик та ясенів. Навесні, завдяки цвітінню, можна помітити дикі фруктові дерева: груші, яблуні, круглолисту горобину та черешню.

У підлісках можна знайти різні види первоцвітів: первоцвіт весняний, барвінок малий, гіацинт лісовий з фіолетовими дзвіночками, лісові фіалки.

Фауна[ред. | ред. код]

У Солоні мешкає багато диких тварин: псові та мустелові такі як лисиці, куниці, горностаї, кам'яні куниці, ласки, лісові тхори. Серед зайцеподібних, дикий кролик — символ популярного в Солоні полювання, яке нині[коли?] обмежено через міксоматоз.

У культурі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Регион Солонь. Архів оригіналу за 2 червня 2013. Процитовано 6 липня 2013.
  2. Guellec I, Caractérisation de quelques sols majeurs de la Sologne centrale. Rôle des facteurs écologiques dans la répartition et l’évolution des profils[недоступне посилання з квітня 2018], Ann Sci For, 1987;44:489-510
  3. Site sologne-nature.org [Архівовано 2023-05-11 у Wayback Machine.], доступ 30 липня 2012.
  4. Історія залізниці Блан-Аржан. Архів оригіналу за 4 квітня 2010. Процитовано 6 листопада 2015.
  5. Сайт ducange.enc.sorbonne.fr [Архівовано 2015-10-06 у Wayback Machine.], доступ 30 липня 2012.
  6. Історичне дослідження міста Орлеан, написане Ореліаном, від 274 до 1789, присвячене землякам-співгромадянам [Архівовано 2014-10-13 у Wayback Machine.], доступ 5 травня 2023
  7. Фабіан Реньє, Жан-П'єр Друан, передмова Вансесласа Крута[fr], Народи-засновники біля початків Галлії, вид. Йорана Амбаннера, стор. 103.
  8. Друе С., Історія озерного рибальства, Журнал Солоні[fr], зима 2008, стор. 17-21. (фр.)
  9. Офіційний сайт союзу поселень Солоні озёр. Архів оригіналу за 30 грудня 2015. Процитовано 19 листопада 2015.
  10. Офіційний сайт союзу поселень Солоні річок. Архів оригіналу за 24 листопада 2015. Процитовано 19 листопада 2015.
  11. Офіційний сайт союзу поселень області Шер — Солонь. Архів оригіналу за 24 жовтня 2015. Процитовано 19 листопада 2015.
  12. Офіційний сайт союзу поселень області Серце Солоні. Архів оригіналу за 9 лютого 2016. Процитовано 19 листопада 2015.
  13. Офіційний сайт союзу поселень області Содр і Солонь. Архів оригіналу за 9 грудня 2015. Процитовано 19 листопада 2015.
  14. Ділянку мережі заповідних зон НАТУРА 2000 Солонь запропоновано як пам'ятку обласного значення.
  15. Документ FR2402001 Заповідна зона Солонь. Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 20 листопада 2015.
  16. Документ FR2410013 Заповідна зона Озера Солоні. Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 20 листопада 2015.
  17. Долин Луари між Сюллі-сюр-Луар і Шалонн. Архів оригіналу за 13 квітня 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  18. Долина Луари — Периметр, вписаний у всесвітню спадщину ЮНЕСКО. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  19. Документ FR2410024 : Помістя Шамбор (зона особливої охорони птахів). Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  20. Документ FR2400558 : Область Шамбор (пам'ятка суспільного значення). Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  21. Pays de Grande Sologne. Архів оригіналу за 27 листопада 2015. Процитовано 21 листопада 2015.
  22. Зміни у використанні земель у Франції від 1990 до 2000. Архів оригіналу за 1 травня 2015. Процитовано 21 листопада 2015.