Тис ягідний

Гілки з плодами

Тис я́гідний, або негній-дерево (лат. Taxus baccata L.) — хвойне вічнозелене дерево або великий чагарник (10-20 м заввишки) родини тисових.

Тіньовитривалий, деревина з чорно-бурою серцевиною, важка, міцна, стійка проти гниття, добре полірується; використовують у меблевій промисловості, машинобудуванні, підводному будівництві тощо.

Біологічні характеристики

Сягає висотою від 25 до 30 м. Росте відносно повільно. Тривалість життя 700–1500 років. Кора червонувато-бура, на молодих пагонах гладка, на грубших гілках і стовбурах лущиться від старості (відшаровується тонкими пластинками). Деревина дуже тверда і важка, складається з тоненьких судин зі спіральними потовщеннями. Серцевинні промені складаються тільки з самої м‘якоті, смоляні ходи відсутні.

Листкорозміщення чергове, на бічних горизонтальних гілках переходить майже в супротивне, при цьому листя, завдяки черешкам розміщується переважно в 2 ряди.

Листя ланцетовидне або лінійне зі звуженою основою, інколи на коротких черешках (1-2 мм). Знаходиться у формі голок довжиною до 30 мм, шириною 2,5 мм, зверху темно-зелене, блискуче, знизу світло-матові, без білих прожилок, м‘які, кінці загострені. Отруйні для коней і худоби.

Тис ягідний — дводомна рослина, тому плодоносять не всі його екземпляри. На чоловічих деревах мікроспорангії помітні вже восени, округлої форми, жовтуваті, розміщені в пазухах листків на останньому пагоні. Під час цвітіння висовується коротка ніжка, на якій містяться пиляки, кожен з яких має 5-8 мішечків, що тріскаються поздовжно, пилкові зерна без повітряних мішків, одноклітинні.

Мегастробіли, які утворюються на жіночих особинах, зібрані у дрібні шишки, на яких пари мегастробілів розміщені супротивно. Переважно ці сукупності сильно редуковані і представлені поодинокими мегастробілами. Мегастробіл складається з одного прямого насінного зачатка, пізніше насінина вільно оточена м'ясистою оболонкою — принасінником (арилюсом) червоного кольору.

Насінний зачаток у тиса з'являється пізньої осені і зимує в стадії утворення мегаспор, з них утворюються архегонії. У тиса в одному нуцелусі буває 2-4 жіночі гаметофіти, що утворюються з мегаспор, але не кожен з них утворює архегонії. У тиса вони оточені шаром прилягаючих клітин гаметофіта. В оболонці яйцеклітини тиса ягідного, яка прилягала до клітин оточуючого шару, були відкриті плазмодесми, які пронизували шари чисельних пор.

Запліднення відбувається від кінця травня до початку червня. Від запилення до запліднення проходить біля 1 місяця, насіння дозріває 6 тижнів. Насіння — бурий горішок, блискучий, твердий, довжиною 6-8 мм, з загостреним кінцем, розміщений в глибині яскраво-червоної м'ясистої оболонки (принасінника), схожого на ягоду, їстівного.

Висіяне насіння лежить в землі 1 рік або й більше, поки не дозріє.

Тис зазвичай розмножують вегетативним методом. Цікаво, що живці, узяті з гілок, спрямованих угору, дають кущі з компактним вертикальним зростанням, а живці з горизонтальних гілок утворюють розкидисті низькі рослини.

Екологічна приуроченість

Тис ягідний — рослина, вимоглива до вологості ґрунту та повітря. Він є найбільш тіньовитривалим із усіх хвойних порід деревом. Жіночі особини дають насіння щорічно до глибокої старості, починаючи з 25-30 річного віку. Коренева система добре розвинута, пластична, утворює ендотрофну мікоризу, завдяки чому може пристосовуватись до різних умов. Молоді пагони, кора і листя містять алкалоїд токсин — C37H51NO10 і сильно подразнюючу олію.

Властивості

Тис ягідний у давнину був поширений на дуже великій території, та майже повністю винищений людиною через свою міцну деревину, яка має сильні бактерицидні властивості — вона вбиває навіть мікроорганізми, які є в повітрі. Побутувала думка, що хата, у якій хоча б стельові балки зроблені з тиса, надійно захищена від хвороботворних інфекцій, що надзвичайно цінувалося з огляду на масові епідемії.

Деревина, кора і листя тиса містять алкалоїд (токсин) і тому отруйний для людини і багатьох тварин, хоча, наприклад, зайці і олені охоче їдять тис без шкоди для себе. Існувало повір'я, що людину можна отруїти, подавши їй вино в кубку з тиса, що насправді не є ймовірним. Чим старша хвоя тиса, тим вона отруйніша.

Поширення

На території України тис ягідний природно росте лише в Карпатах та в Криму, в культурі — у дендраріях та в інших декоративних насадженнях по всій Україні.

У давнину тисові ліси були поширені в Карпатах і на Передкарпатті (сліди в топоніміці — ріка Тиса, Тисів, Тисьмениця тощо); тепер залишилися лише невеликі острівці, серед них тисовий резерват у с. Княждвір (за СРСР — Верхнє) — один з найбільших заказників тису ягідного в Європі.

Ареал поширення тиса ягідного досить широкий. Він зустрічається в Польщі, Чехії, Словаччині, Шотландії, Іспанії, Португалії, Греції, Північній Африці. Рідко зустрічається вздовж узбережжя Балтійського моря під покривом широколистяно-хвойних лісів і більш часто на схилах гір Прикарпаття, Карпат, Кавказу і Криму. Північніше його ареал зміщується в Туреччину, де охоплює узбережжя Чорного моря, західну і південну — центральну частину території Туреччини, і заходить у Північний Іран біля Каспійського моря.

В Карпатській гірській системі найбільший осередок тиса (біля 160 тис. штук на площі 20 га), зберігається в буково-ялицевому пралісі в долині потоку Торміанець у Високих Татрах в Словаччині.

В Румунських Карпатах тис зустрічається дуже часто в межах висот 490–1486 м над рівнем моря. Порівняно зі Словацькими Карпатами, в Українських росте значно менше тисів. В даний час поодинокі дерева тису ростуть в Болехівському, Вигодському, Рахівському районах Івано-Франківської області (у Надвірнянському, Солотвинському держлісгоспах), а також у кількох місцях у Чернівецькій та Закарпатській областях. Досить цікава ділянка тиса збереглася в урочищах Велика і Мала Уголька на Закарпатті (1500 штук на площі 10 га), вона займає друге місце в Україні після заказника «Княждвірський» (15,1 тис. штук на площі 70 га) у Коломийському лісгоспі коло села Княждвір. Загальна площа заказника 208 га .

Хвоя

Розташування - поодинці. Хвоїнки досягаютьь до 5 см в довжину, мають зелений колір.

Див. також

• Список дикорослих корисних рослин України

Література

• В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. «Дикорастущие полезные растения Украины». Справочник; Киев, Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.

Це незавершена стаття про Хвойні. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.