Чорноморське (Євпаторійський район)
| селище Чорноморське | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
| Країна |  Україна | ||||
| Регіон | Автономна Республіка Крим | ||||
| Район/міськрада | Євпаторійський район | ||||
| Код КАТОТТГ | UA01080770010068666  | ||||
| Облікова картка | Чорноморське | ||||
| Основні дані | |||||
| Засновано | XIV століття | ||||
| Колишня назва | Акмєчит, Ак-Мечеть | ||||
| Статус | із 2024 року | ||||
| Площа | 119 км² | ||||
| Населення | ▼11 092 (на 2014 рік)[1] | ||||
| Густота | 93.21 осіб/км²; | ||||
| Поштовий індекс | 96400 | ||||
| Телефонний код | +380 6558 | ||||
| Географічні координати | 45°30′7″ пн. ш. 32°42′9″ сх. д. / 45.50194° пн. ш. 32.70250° сх. д.G O | ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція: | Євпаторія-Курорт | ||||
| До станції: | 70 км | ||||
| До обл. центру: | |||||
| - фізична: | 140 км | ||||
| Селищна влада | |||||
| Адреса | 96400, смт Чорноморське, вул. Кірова, 16 | ||||
| Карта | |||||
.svg)  Чорноморське | |||||
.svg) Чорноморське | |||||
 | |||||
|
| |||||
Чорномо́рське (до 1944 року — Акмєчи́т[2]; кримс. Aqmeçit) — селище в Україні, в Євпаторійському районі Автономної Республіки Крим. Колишній адміністративний центр Чорноморського району.
Розташоване в західній частині Криму на Тарханкутському півострові, на березі Ак-Мечетської бухти Каркінітської затоки за 140 км від столиці АР Крим, з якою пов'язаний автодорогою.
Найближчою залізничною станцією є Євпаторія (за 70 км).
Автобусні рейси пов'язують селище з містами Сімферополь, Севастополь, Євпаторія.
Населення складає 12 тис. осіб.
Проживають українці, росіяни, кримські татари, німці, болгари, греки, вірмени та інші.
Райони селища: Житломасив «Південна», Болгарські будинки, Центр, Шейхлер.
В період давньогрецької колонізації (близько IV ст. до н. е.) в районі сучасного селища, на березі нинішньої бухти Вузької з'явилися грецькі колоністи. Вони заснували місто Калос-Лімен (із давньогрецького — Прекрасна Гавань). Калос-Лімен був одним з важливих центрів сільськогосподарської округи — хори, підпорядкованої старогрецькому місту-державі Херсонес. У II ст. до н. е., в період греко-скіфської війни, місто було захоплене скіфами, потім звільнений прибулими сюди херсонеситами. Греки не мали сил довго утримувати Калос-Лімен, і в Північно-західному Криму затверджуються скіфи. За припущенням учених, скіфи залишили околиці Калос-Лімена в III ст. н. е.
За кілька століть Західний Крим заселяють тюркомовні племена, представники так званої салтово-маяцької культури, що прийшли з Приазов'я та Нижнього Дону. Можливо, на місці нинішнього селища Чорноморське існувало їхнє невелике осіле землеробське поселення аїльного типу, оскільки під час розкопок городища Калос-Лімен археологи знаходили характерну ліпну кераміку VII—X століть нашої ери. Втім, склад поселення невдовзі знову змінюється. У Крим вторгаються кочівники: половці-кипчаки, що прийшли в X—XII століттях з Волги та Уралу. Їхнє існування на Тарханкуті підтверджується археологічними знахідками, найцікавіші з яких — масивні кам'яні статуї, так звані половецькі баби. Одне з них було виявлено трактористом В. С. Савченком у 1964 році під час оранки на околицях Чорноморського.
Половців спіткала доля багатьох племен, які населяли Крим у давнину. Вони злилися з представниками інших народів, що прийшли на півострів. При розкопках городища Калос-Лімен археологічною експедицією під керівництвом П. М. Щеглова у 1970-ті роки було знайдено візантійську монету, датовану XII століттям, а з дна бухти Вузька піднято горло двох амфор XIII—XIV століть. Змінені назви стародавнього міста Калос-Лімена — Калолімен, Варанголімен з'являються на італійських портоланах. Можливо тут, на березі невеликої та зручної бухти Вузька, венеціанські чи генуезькі купці створили свою торгову факторію, через яку вивозили закуплені у місцевого населення сіль та хліб.
В період Кримського ханства на березі Каркінітської затоки було засноване поселення Акмєсджит Ліман. Майже одночасно в архівних документах зустрічається назва ще одного населеного пункту, розташованого на території Тарханкутського півострова — Шейхлар. Довгий період ці два населені пункти окремо виявлялися на географічних картах.
Інформацію про них ми знаходимо у книзі «Кримське ханство», виданій 1784 року німецьким автором Тунманном, професором університету в Галлі (Німеччина). Розповідаючи про Каркінітську затоку, що омиває з півночі Тарханкутський півострів, він зазначав: «… згодом цю затоку називали Некропила, а пізніше в італійців Негропіла або Гольфо ді Нігрополі, турки називали його Олу-Денгісі, Мертве море або Ак-Месджид Ліман. Він дуже неглибокий, тож у багатьох місцях можна пересуватися ним лише на плоскодонних шлюпках». І далі: «… Ак-Месджид — маленьке містечко біля Мертвого моря з малонадійною гаванню. Мені здається, тут знаходиться Калос-Лімен древніх».
Поступово Шейхлар і Акмєсджит зливаються в одне поселення під назвою Акмєчит (Ак-Мечеть). Проживало у цих місцях населення займалося, переважно, скотарством і меншою мірою хліборобством. Детальну та різноманітну інформацію про господарство, культуру, побут, історичні перекази кримських татар дав нам відомий турецький мандрівник середини XVII століття Евлія Челебі у своїй «Книзі подорожей»: «… Усі селища (Західного Криму — авт.) знаходяться у степу без дерев, без садів. Весь народ тут топить бичачим, верблюжим і кінським гноєм… Вони збирають чималі врожаї. Всі стіни їхніх будинків складені із земляної цегли та з широкої цегли з гною. А окрасою їх є брудна солома. Ці селища знаходяться у степу і не мають води. Воду дістають коні бурдюками з колодязів, і мешканці напувають худобу і п'ють самі. За гостем доглядають добре. Пригощають щедро кониною, юшкою ляхсі, талканом і куртом, а також солодкою, як мед, бузою, яка називається тарма і максума».[3]
Після анексії Криму Російською імперією, землі на березі Ак-Мечетськой бухти, загальною площею у 2745 десятин, були даровані графу М. Войновичу, командувачу Севастопольською ескадрою. У 1824 році ці землі стають власністю генерал-губернатора Новоросійського краю графа М. Воронцова. Велика частина земель графа призначалася для випасу овець і верблюдів. У Ак-Мечеті були розбиті виноградні й тютюнові плантації, вироблялося вино. У бухті граф побудував кам'яну пристань. Воронцов будує церкву святих Захара і Єлизавети. За документами 1835 року в містечку Ак-Мечеть налічувалося 20 дворів, в селі Шейхлар — 15 селянських садиб. У 1885 році в Ак-Мечеті була відкрита церковнопарафіяльна школа. На початку 1900 року земство відкрило однокласне училище, яке потім було реорганізоване в трирічну школу. Тут працювала лікарня на 14 ліжок.
За переписом 1897 року кількість мешканців становила 575 осіб (288 чоловічої статі та 287 — жіночої), з яких , 566 — магометанської[4].
1944 року Ак-Мечеть перейменована в Чорноморське. 1957 року Чорноморське отримало статус селища міського типу.
З лютого 2014 року окуповане Росією. З 7 вересня 2023 року у складі Євпаторійського району.[5][6] З 2024 року має статус селища.
Зараз в Чорноморському працює п'ять промислових підприємств, в тому числі: завод торгового устаткування, фабрика «Чорноморочка», молокозавод.
Біля селища збудовано Тарханкутську ВЕС.
На березі моря розташована пляжно-паркова зона.
Поступово селище перетворюється на курортну зону. Діють дев'ять пансіонатів.
У селищі працюють 3 загальноосвітніх школи, музична і спортивна школа, школа-інтернат, філіал професійно-технічного училища.
Функціонує районна лікарня, Будинок культури, бібліотека, краєзнавчий музей, кінотеатр, готель.
Діє церква Святих Захара і Єлизавети та будується Соборна мечеть.
Археологічні пам'ятки: античне поселення Калос-Лімен (45°31′14″ пн. ш. 32°41′24″ сх. д. / 45.52056° пн. ш. 32.69000° сх. д.G O), розкопки якого проводяться з 1985 року.
На території селища встановлений обеліск в пам'ять чорноморців, загиблих в роки Другої світової війни.
- Борис Апрєль — співак, учасник «Фабрики зірок 2». Народився і провів дитинство у Чорноморському;
- Тимур Фаткуллін — український льотчик, чемпіон світу із вищого пілотажу 2019 року.
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
- ↑ за правилом дев'ятки, ближче до оригіналу Акмєчі́т, зросійщений варіант — Ак-Мече́ть
- ↑ История Черноморского: древний период — путеводитель по отдыху в Крыму. jalita.com (рос.). Процитовано 22 жовтня 2025.
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-216. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Закон України від 23 серпня 2023 року № 3334-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою Автономної Республіки Крим»
- О. О. Пилипенко. Чорноморське // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 571. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- стаття Чорноморське — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
- Калос Лімен — Чарівна Гавань — Чорноморське
- На Тарханкуті створять національний парк «Чарівна гавань»
- Фотогалерея «Тарханкут 2007-2008-2009»
- Готелі
- Мініпансіонат «АРАТТА»
- Мапа селища
 |
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |