Каменщик Василь Вікторович
| Каменщик Василь Вікторович | |||
 | |||
| Ім'я при народженні | Василь Вікторович Каменщик | ||
|---|---|---|---|
| Народився | 14 січня 1944 (80 років) с. Новогригорівка Перша, Долинський район, Кіровоградська область | ||
| Національність | українець | ||
| Громадянство |  СРСР Україна
| ||
| Навчання | інженерно-будівельний факультет Львівського політехнічного інституту | ||
| Напрямок | скульптура | ||
| Нагороди |
медаль «Найрамдал» (Монголія), орден святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, орден «За вірність» імені Василя Стуса | ||
Васи́ль Ві́кторович Ка́менщик (14 січня 1944, с. Новогригорівка Перша, Долинський район, Кіровоградська область) — український скульптор, професор кафедри монументальної скульптури Львівської національної академії мистецтв (1990), дійсний член Академії архітектури України (2005) та Спілки архітекторів України, головний архітектор м. Львова (2002—2006).
Життєпис
Народився 14 січня 1944 року у с. Новогригорівка Перша Долинського району Кіровоградської області у родині Віктора Федосійовича та Марфи Дмитрівни Каменщиків. Невдовзі родина переїхала до міста Станіслава. Змалку Василь прихилявся до всього гармонійного і красивого. У школі цікавився різними видами мистецтва, зокрема архітектурою.
Закінчивши десятирічку, 1961 року вступив на інженерно-будівельний факультет Львівського політехнічного інституту. Після закінчення інституту з серпня 1967 року, понад три десятиліття працював у Львівському державному інституті проектування міст «Містопроект», а від 1976 року — керівником комплексної проєктної майстерні КПМ-1 цього ж інституту.[1]
Від 1990 року — професор кафедри монументальної скульптури Львівської національної академії мистецтв. Від 2002 року й до виходу на заслужений відпочинок у 2006 році — головний архітектор м. Львова — начальник управління архітектури та містобудування Львівської міськради. Від 2008 року — головний експерт з архітектури Львівської обласної філії ДП «Укрдержбудекспертиза». Нині співпрацює з Національним університетом «Львівська політехніка» у процесі творчих обговорень проектів.
Водночас професія є його найбільшим захопленням, а рідні — його однодумцями. З дружиною Евеліною Андріївною (видатний художник книги) виховали сина Андрія, який продовжив справу батька — закінчив у 1992 році «Львівську Політехніку» та став архітектором.
Нині ще й займається громадською діяльністю, зокрема, є членом Спілки архітекторів України, Львівської обласної ліги творчих спілок та правління Львівської обласної організації «Меморіал».[2]
Творчість
Василь Каменщик є автором сотень реалізованих проєктів, серед них:[3]
- будівля львівського палацу мистецтв на вул. Коперника (1983–1996);[4]
- будівля львівської обласної податкової адміністрації на вул. Стрийській (1977–1987). Об’єкт початково проектувався як адміністративний будинок Львівського обкому КП України та облвиконкому;[5]
- комплекси будівель Львівського обласного управління СБУ на вул. Вітовського (1970–1985);
- будівля кінотеатру імені О. П. Довженка у співавторстві з архітекторами Анатолієм Ващаком та Євгенією Мінковою, а також конструкторами М. Бачинським, Ю. Хробаком;[6]
- будівля рибного магазину «Океан» у співавторстві з архітектором Ярославом Мастило (1982, вул. Володимира Великого, 26-А).[7]
- будівля Державного інституту проектування міст «Містопроект» на вул. Чупринки (співавторство з архітекторами Зіновієм Підлісним, Борисом Кузнецовим, Миколою Столяровим, 1982—1986);[1][8]
- Південний (1970—1985) та Сихівський (1976—2002) житлові масиви;
- комплекс будівель, початково задуманий як громадський центр південного житлового району на вул. Княгині Ольги, 106, 108, 114, 116, у співавторстві з архітекторами Зіновієм Підлісним, Юлією Верблян та Віталієм Петельком;[9]
- реставрація палацу Потоцьких під будинок прийомів Президента України на вул. Коперника (1999);
- санаторій «Перлина Прикарпаття» (м. Трускавець).[10]
Встановлено понад сто створених ним пам’ятників, серед яких:
- стела з барельєфом Михайла Грушевського, у співавторстві зі скульптором Еммануїлом Миськом. Встановлена 1991 року перед будівлею Державного меморіального музею М. Грушевського у Львові;
- Михайлові Грушевському (1994), жертвам політичних репресій (1998), патріарху Димитрію (2001), Вячеславу Чорноволу (2002) та меморіалу «Марсове поле» (1970) у Львові;
- Пам'ятник Ю. Мельничуку у Львові (1973, співавторство — скульптор Яків Чайка);[11]
- Конкурсний проект другої черги будівництва меморіалу на Марсовому полі — статуї св. Георгія Переможця на коні (1985, скульптор Еммануїл Мисько). Проект відзначено премією, не реалізовано.[12]
- Тарасові Шевченку у Новому Роздолі (1987), Сокалі (1989), Моршині (1997) на Львівщині, а також у м. Коломия на Івано-Франківщині (1988);
- Василю Стефанику (1994), Іванові Франку (1995, співавтори скульптори Любомир Яремчук та Микола Посікіра) у Івано-Франківську;[13]
- Іванові Франку (1999) у м. Відень (Австрія);
- Степанові Бандері у Стрию (1991), Старому Самборі (2008), Трускавці (2010);
- Капличка-пам’ятник жертвам комуністичних репресій (1995, замковий парк у Золочеві; у співавторстві зі скульптором Теодозією Бриж, художниками — Євгеном та Яремою Безнісками);[14]
- надмогильного пам’ятника князю Святославу Володимировичу поблизу Славського на Львівщині (1996–2008);
- Українського військового меморіалу на горі Маківка у Карпатах (1997);
- Загиблим землякам (1977, в с. Кути у співавторстві зі скульптором Володимиром Бецем.[15]
А також встановлено декілька меморіальних таблиць:
- Таблиця із горельєфом Ярослави Музики на вулиці Винниченка, 26 у Львові (1994, бронза, скульптор Еммануїл Мисько).[16]
- Таблиця Ростиславові Братуню на вулиці Грицая, 8 у Львові (1998, бронза, скульптор Еммануїл Мисько).[17]
- Таблиця Миколі Івасюку на вулиці Фредра, 7 у Львові (2002), бронза, скульптор Микола Посікіра).[18]
Відзнаки, нагороди
Десятки проектів за авторством В. В. Каменщика та під його безпосереднім керівництвом удостоєні дипломів Держбуду України. Нагороджений премією Ради Міністрів СРСР, Золотою медаллю ВДНГ СРСР, за підготовку національних кадрів архітекторів — державною нагородою Монголії — медаллю «Найрамдал» (1981), за видатні заслуги в царині культури — орденом святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. Крім того нагороджений орденом «За вірність» імені Василя Стуса.
Примітки
- ↑ а б Будинок «Містопроекту» у Львові по вул. Генерала Чупринки. zuap.org. Західноукраїнський архітектурний портал. Процитовано 17 травня 2020.
- ↑ НУ «ЛП». Еліта держави, 2008, с. 301.
- ↑ О. Ф. Базюк Каменщик Василь Вікторович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ Львівський палац мистецтв по вул. Коперника. zuap.org. Західноукраїнський архітектурний портал. Процитовано 17 травня 2020.
- ↑ Львівська податкова адміністрація по вул. Стрийській. zuap.org. Західноукраїнський архітектурний портал. Процитовано 17 травня 2020.
- ↑ Мисак Н. Проспект Червоної Калини, 081 — кінотеатр «Кінопалац ім. О. Довженка», «Кіно», «ім. О. Довженка». lia.lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 17 травня 2020.
- ↑ Львів. Архітектурно-історичний нарис, 1989, с. 246—247.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 636.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 619.
- ↑ Санаторій «Перлина Прикарпаття» у м. Трускавець. zuap.org. Західноукраїнський архітектурний портал. Процитовано 17 травня 2020.
- ↑ Сосса Р. Львов. Атлас туриста. — Москва : Главное управление геодезии и картографии при Совете Министров СССР, 1989. — С. 52. (рос.)
- ↑ Романюк П. «Свій храм» Архітектор Василь Каменщик на тлі історії та нашої доби. — Львів : ЛА «Піраміда», 2015. — С. 213. — ISBN 978-966-441-384-5.
- ↑ Шпільчак В. Станиславів—Івано-Франківськ: Місто давнє і сучасне / В. Шпільчак, З. Соколовський, М. Головатий. — Львів : Світ, 2011. — С. 239—241. — (Історичні місця України) — ISBN 978-966-603-636-3.
- ↑ Капличка-пам’ятник жертвам комуністичних репресій. zolochiv.net. 3 травня 2012. Процитовано 17 травня 2020.
- ↑ Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог–справочник / АН УССР. Ин-т истории; Украинское общество охраны памятников истории и культуры; Редкол.: П. Т. Тронько (гл. ред.) и др. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 323. (рос.)
- ↑ Перейма Л. За деякими пам'ятними львівськими адресами // Наукові записки / Львівський історичний музей. — Вип. XI. — Львів: Новий час, 2006. — С. 211. — ISBN 966-96146-9-4.
- ↑ Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, 2012, с. 176—177.
- ↑ Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, 2012, с. 307.
Джерела
- Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 619, 636. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 176—177, 207. — ISBN 978-617-629-077-3.
- Національний університет «Львівська політехніка». Еліта держави. — Львів : ТОВ «Видавничий центр «Логос Україна», 2008. — 370 с. — ISBN 978-966-1581-02-8.
- Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — С. 246—247. — ISBN 5-7705-0178-2.
