Вулиця Винниченка (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Винниченка
Львів
Початок вулиці. Вигляд з площі Соборної.

Початок вулиці. Вигляд з площі Соборної.
Район Галицький, Личаківський
Назва на честь Винниченка Володимира Кириловича
Історичні відомості: колишні назви
Широка за бернардинами (названа не пізніше 1544), Панська вища (названа не пізніше 1828), Чарнецького (1871), Радянська (1940), Чарнецького (VIII 1940), Дістріктштрасе (XI 1940), Чарнецького (VII 1944), Радянська (1944), Винниченка (1992)
Загальні відомості
Протяжність 750 м
Координати початку 49°50′42″ пн. ш. 24°02′08″ сх. д. / 49.8450611° пн. ш. 24.0358111° сх. д. / 49.8450611; 24.0358111Координати: 49°50′42″ пн. ш. 24°02′08″ сх. д. / 49.8450611° пн. ш. 24.0358111° сх. д. / 49.8450611; 24.0358111
Координати кінця 49°50′19″ пн. ш. 24°02′07″ сх. д. / 49.8388833° пн. ш. 24.0354028° сх. д. / 49.8388833; 24.0354028
Поштові індекси 79008[1]
Транспорт
Трамваї № 1, 4, 5, 9[2]
Покриття асфальт, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники памʼятник Вʼячеславові Чорноволу
Поштові відділення № 8 вул. Валова, 14 [1]
Парки Сквер «На Валах»
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Вулиця Винниченка у Вікісховищі
№ 1. Кутовий будинок на розі площі Соборної і вулиці Винниченка
Кінний трамвай на фоні неіснуючого нині будинку № 7
Будинок № 8.
Будинки № 18, 16, 14 (з ліва на право) в яких розмістились установи Львівської обласної ради та Львівської обласної державної адміністрації
Монастир кармелітів босих (№ 22)
Костел Стрітення (№ 30)

Ву́лиця Винниче́нка — вулиця у Личаківському районі Львова. Простягається від площі Соборної до вулиці Максима Кривоноса.

Історія і назва[ред.ред. код]

  • Широка за бернардинами (пол. Szeroka za bernardynami). Є відомості, що під такою назвою не пізніше 1544 року вже існувала початкова частина вулиці. Проходила паралельно до східного (тильного) муру Бернардинського монастиря на відрізку від нинішньої пл. Соборної до вул. Личаківської,
  • У 1828 році згадується як Панська вища.
  • 1871 року нова назва — Чарнецького на честь польського полководця Стефана Чарнецького. Разом із перейменуванням, припинили своє існування і ввійшли до складу вулиці дві площі:
  • Площа Архієпископська або Єпископська (пол. Arcybiskupska, Biskupska), знаходилась перед Палацом римо-католицьких архієпископів. До неї початково належали усі будинки на парній стороні майбутньої вулиці від Палацу архієпископів (№ 32) до нинішнього будинку НТШ (№ 24).
  • Площа вогневого пікету (пол. Plac pikety ogniowej), що над нинішнім підземним переходом на Т-подібному перехресті із Личаківською. Назва походила від пожежного управління, що знаходилось тут.

Опис[ред.ред. код]

Вулиця розташована у межах Личаківського району Львова. Початкова ділянка до перехрестя із вулицею Личаківською, є межею Личаківського і Галицького районів. Бере початок від перехрестя із вулицею Франка і площею Соборною, завершується Т-подібним перехрестям із вулицею Кривоноса. До парної сторони примикають: вулиця Личаківська, площа Митна, вулиця Просвіти, вулиця Лисенка. До непарної — вулиця Підвальна. Рух транспорту ускладнений перекритою ділянкою навпроти будинків Обласної адміністрації (№ 18—14), котра використовується для паркування службових автомобілів. Об'їзд даної ділянки здійснюється через вулицю Підвальну. Непарна сторона вулиці забудована лише на самому початку. Це будинки № 1 і 3. Наступний — 7-й будинок існував до 1900-х років. Нині на його місці влаштовано один із виходів підземного переходу та реконструйована частина каналу з містком до Глинянської брами Бернардинського монастиря.

У грудні 2002 року у сквері «На Валах», навпроти будинку Обласної державної адміністрації відкрито пам'ятник першому демократично обраному голові обласної ради, лідеру Народного Руху України В'ячеславу Чорноволу. Скульптор Іван Самотос, архітектор Василь Каменщик[3].

Археологічні дослідження[ред.ред. код]

Перед встановленням пам'ятника В'ячеславу Чорноволу було проведено археологічне дослідження ділянки під майбутнім фундаментом. Майже від поверхні і до глибини 6 м знайдено залишки мурованого ескарпу валу третьої міської оборонної лінії XVXVII ст., а також сліди поселень XVXVIII ст. Знайдено також велику кількість уламків керамічного та скляного посуду, кахлів, архітектурних деталей, німецьку монету XVXVI ст., мідну боратинку XVII ст., крейцер 1780 року. Дослідження проведено філією підприємства «Галстар», Архітектурно-археологічною службою міста Львова, Рятівною археологічною службою України, Інститутом українознавства ім. Крип'якевича, Інститутом археології НАН України[4].

Будівлі[ред.ред. код]

№ 1. Кутовий будинок на розі площі Соборної і вулиці Винниченка. Початково збудований для Купецького товариства. 1904 року на першому поверсі відкрилась кав'ярня «Сецесія»[5]. Нині тут розташований кафе-бар «На розі». Другий поверх займає Львівська обласна бібліотека для дітей.[6] У 1892 році в ніші на 3 поверсі було встановлено скульптуру Матері Божої авторства Леонарда Марконі, втрачену під час Другої світової[7]. В часи незалежності, встановлено нову скульптуру.

№ 2. Колишній будинок М. Баворовського. Архітектор Еразм Герматнік[8].

№ 3. Споруджений будівельною фірмою Зигмунта Кендзерського (1898), скульптурне оздоблення Броніслава Солтиса[9]. На першому поверсі з 2010 року працює ресторан «Панська чарка». Раніше у цьому ж приміщенні розміщувався ресторан «Глинянська вежа».

№ 6. Будинок в стилі функціоналізму. На першому поверсі розміщений ресторан-пивоварня «Кумпель»[10], а також Почесне консульство Федеративної Республіки Німеччина[11]. На п'ятому поверсі розмістилась телекомпанія «НТА»[12].

№ 7. 1817 року тут збудовано «Стражницю пожежну» у стилі класицизму, яку розібрано близько 1880 року[13]. Наступну будівлю пожежного управління зведено у 18831885 роках. Архітектор Юліуш Гохберґер. Будинок одно- дво-поверховий, цегляний, нетинькований, поєднував риси романського і готичного стилів. Розібрано у 1900-х[14][15].

№ 8. Наріжний будинок на перехресті із вулицею Личаківською. Збудований близько 1804-1805 року для друкарні родини Піллерів. Фасад оздоблений скульптурами на аттиках та п'ятнадцятьма рельєфами, що зображують античних богів та путті-ремісників. Усе оздоблення виконано Гартманом Вітвером і його братом Йоганом-Міхаелем[16]. 1839 року перебудована у стилі ампір архітектором Францішеком Томеком для австрійської податкової адміністрації[17]. Перший поверх частково зайнятий виходом із підземного переходу. У будинку міститься редакція комунальної газети «Ратуша»[18].

У цьому будинку від 1817 року у приватній друкарні львівського поліграфіста Корнелія Піллера діяло «Стоваришування взаємної допомоги членів друкарської справи». Метою організації був захист соціально-економічні прав та інтересів робітників. Вони першими серед друкарень міста відстояли 10-годинний робочий день, скасували дитячу працю та домоглися збільшення зарплатні. У 2013 році на фасаді будинку встановлено меморіальну таблицю, присвячену 195-річчю від часу створення першої профспілкової організації в Україні, яка тоді йменувалася, як «Стоваришування взаємної допомоги членів друкарської справи». Бронзову пам’ятну таблицю виготовили скульптори Василь та Микола Гурмаки, а проект створили архітектори Олег Микита та Андрій Лисенко[19].

№ 10. На першому поверсі розміщене відділення № 33 Приватбанку[20].

№ 12. Перший поверх і підвал займає кав’ярня-книгарня «Кабінет»[21].

За цією ж адресою, 9 серпня 2017 року, відкрито Почесне Консульство Королівства Нідерландів у Львові[22].

№ 14, 16. Палац губернаторів перебудований у стилі ампір із колишнього палацу Ф. Краттера, для губернатора Галичини Ф. фон Гауера, котрий замешкав у перебудованому палаці із 1821 року[17][23][24]. Нині у будинку № 16 знаходиться сесійна зала Львівської обласної ради. 23 вересня 2008 року обидва будинки внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[25].

№ 18. Будинок Львівської обласної ради та Львівської обласної державної адміністрації, початково збудований для Галицького намісництва, тут же знаходився архів намісництва[26]. В часи Першої світової війни тут розмістився штаб 8-ї російської армії. У листопаді 1918 року тут знаходився Секретаріат закордонних справ ЗУНР[27]. З 1940 року розміщувався обласний комітет Компартії України. Будинок зведено у 18761884 роках у стилі неоренесансу. Архітектори Фелікс Ксенжарський, Сильвестр Гавришкевич[28]. Скульптурне оздоблення вестибюля і сходової клітки виконав Леонард Марконі[29]. На фасаді встановлено меморіальну табличку про те, що тут у 19901992 роках головою Обласної ради працював В'ячеслав Чороновіл. 23 вересня 2008 року будівлю внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[25]. Нині у будинку розміщуються підрозділи виконавчого апарату Львівської обласної ради, управління та відділи Львівської обласної державної адміністрації та представництво Міністерства закордонних справ України[30].

Попередній будинок, що стояв на цьому місці — палац Холоневських, був збудований у стилі класицизму у 18181820 роках за проектом Фридерика Баумана, оздоблений циклом рельєфів на тему троянської війни скульптора Антона Шімзера. Від 1830 будинок належав графам Адаму і Здиславу Замойським, а згодом — Альфреду Млоцькому.[31] Приблизно від 1863 року тут діяло фотоательє Рудольфа Едера[32]. Поруч у XVIII ст. був невеликий палац Коморовських, в якому містився заїзд диліжансової пошти, що утримувала комунікацію між Львовом і Віднем[27].

№ 22. Храм Архистратига Михаїла і монастир студитів УГКЦ. Знаходиться на пагорбі, раніше званому Галюсівським[33]. Початково належав римо-католицькому орденові кармелітів босих. Будівництво почато у 1634 році. Авторство приписують Яну Покоровичу. Будівництво тривало довго. Завершено мурування склепінь аж на початку XVII ст. Вежі спроектовані Алоїзом Вондрашкою у 18351849 роках завершено аж у 1906 році під час реставрації архітектором Владиславом Галицьким. Розписи виконано Джузеппе Карлом Педретті разом з учнем Бенедиктом Мазуркевичем. Частково збереглось скульптурне оздоблення XVIII ст. Антона Штиля. Головний вівтар XVII ст. ймовірно виконав Олександр Прохенкович. Збереглись залишки монастирських укріплень XVII ст. зі сторони вулиці Просвіти[34].

№ 24. Прибутковий будинок споруджений у 18371838 роках. Архітектори Йоган Зальцман і Флоріан Ондерка. Збудований на частині великої ділянки, котра у XVII ст. належала родині Жолкєвських, потім — Якову Собєщину (батькові Яна III Собеського). У середині XIX ст. тут проживав архітектор Йозеф Енґель[35]. 1912 року придбаний Науковим товариством ім. Шевченка[36][37]. На першому поверсі було розміщено бібліотеку НТШ (150 тис. томів), на другому — музей етнографічної тематики, а також археологічних знахідок. У будинку містилась природознавча збірка, однак через нестачу місця не експонувалась[38]. Від 1982 року в будинку в колишньому книгосховищі бібліотеки НТШ міститься відділ українознавчої літератури Наукової бібліотеки ім. Стефаника[39]. Також у будинку розмістилась Рятівна археологічна служба, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського[40][33]. 23 вересня 2008 року будівлю внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[25]

№ 26. Збудований 1879 року за проектом Міхала Фехтера на замовлення власника ділянки, члена міської ради Петра Вайди. До йосифінської реформи 1784 року на цьому місці був двір із господарськими будівлями Монастиря кармеліток босих. Після націоналізації його було продано 1786 року львівському стельмахові («каретникові») Якову Велькеру. 8 лютого 1802 року маєток куплений Каспаром і Єлизаветою Захерль, пізніше успадкований їх дітьми, а у 1865 році проданий купцю Леопольдові Габерману, котрий у тому ж році провів реконструкцію двоповерхового будинку. 17 жовтня 1875 року Габерман продає будинок подружжю Петра і Гонорати Вайдів, котрі уже в наступному ж році замовляють проект реконструкції у Міхала Фехтера. Однак перший проект не був реалізований, натомість було зведено новий будинок у 18791880 роках за другим проектом Фехтера. До побудови 1887 року власного будинку на нинішній вулиці Січових стрільців, 3 тут перебувала дирекція залізниці[41]. Будинок мав номер 28 до 1896 року, коли на прохання Вайди змінений магістратом на № 26. 5 серпня 1898 року будинок продано Науковому товариству ім. Шевченка (договір купівлі-продажу підписаний особисто К. Левицьким і Є. Озаркевичем. Товариство перенесло сюди свою бібліотеку, котра проіснувала тут до 1907 року. У 1912 році проведено реконструкцію під керівництвом архітекторів Володимира Підгородецького та Івана Левинського і влаштовано друкарню і палітурню товариства. Решта будинку винаймалась як житло орендарями[42][33][38]. 1981 року фасаді встановлено пам'ятну дошку Іванові Франкові. Скульптор Теодозія Бриж, архітектор Л. Романюк[43]. 1994 року встановлено бронзову таблицю з горельєфним зображенням Ярослави Музики, яка проживала тут від 1909 по 1973 рік. Скульптор Еммануїл Мисько, архітектор Василь Каменщик.[44]

№ 28. Збудований 1880 року у стилі французького неоренесансу. Архітектор Міхал Фехтер[45]. Автор скульптур на фасаді — Леонард Марконі[29].

№ 30. Колишній Костел Стрітення і монастир кармеліток босих або ж діюча Церква Стрітення Господнього, збудована за проектом архітектором Джованні Баттистою Джизлені у 1642 році. За зразок послужив храм Санта Сусана у Римі, архітектором якої був Карло Мадерно. Будівництво велось із 1644 по 1680-ті роки. Храм однонефний хрещатий (з трансептом). Над трансептом розміщено невеликий купол, завершений сигнатуркою. З двох боків від порталу у нішах стоять вази, на другому ярусі — скульптури св. Йосифа і св. Терези (автор Стефан Шванер)[46]. Перше приміщення Наукової бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.[джерело?] Храм реставровано і 1976 року там відкрився Львівський обласний будинок якості, метрології та стандартизації (нині - Державне підприємство «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем», при вул. Кривоноса, 6[47]). Нині належить греко-католицькій громаді. У монастирі розмістився Прикарпатський інститут МАУП ім. М. Грушевського.

№ 32. Палац латинських архієпископів. Збудований у 18421844 роках у стилі бідермаєру Йоганом Зальцманом на кошти архієпископа Франца Піштека. На аттику було розміщено п'ять скульптур, що зображували католицьких святих. Ймовірно авторства віденського скульптора Йозефа Клебера. Скульптури усунуто під час перебудови 1866 року[48]. Реставрований у 1886 році. 1939 року відібраний у римо-католицької курії, після чого тут було розміщено радянську військову частину. Інтер'єр було знищено, зроблено переобладнання приміщень, вивезено усі меблі. 1941 року німецька адміністрація повернула палац Римо-католицькій церкві[49]. Від 1972 року у будинку містився науково-дослідний інститут «Система»[17][50][51]. У 2001 Кабінет Міністрів України постановив передати будинок курії Львівської архідієцезії римо-католицької церкви до 1 січня 2005 року[52].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти. Переглянуто 7 квітня, 2010.
  2. Офіційний портал Львівської міської ради Трамваї. Переглянуто 26 липня, 2010.
  3. Архітектура Львова… — С. 675.
  4. Мацкевий Л. Г. Археологічні пам'ятки Львова. — Львів : Логос, 2008. — С. 71. — ISBN 966-7379-47-5..
  5. Бірюльов Ю. О. Музи кав'ярень старого Львова // Галицька брама. — 1995. — № 6. — С. 12.
  6. Офіційний сайт Львівської обласної бібліотеки для дітей
  7. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 156.
  8. Герматнік Еразм // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 515.
  9. Biriulow J. Rzeźba… — S. 168.
  10. Офіційний сайт ресторану-пивоварні «Кумпель»
  11. Офіційний сайт посольства Федеральної Республіки Німеччина в Україні
  12. Офіційний сайт телеканалу «НТА». Контакти
  13. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 25.
  14. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 569.
  15. Архітектура Львова… — С. 324, 325.
  16. Бірюльов Ю. О. Брати Вітвери — майстри львівського класицизму // Галицька брама. — 2004. — № 7-12 (115-120). — С. 12; Архітектура Львова… — С. 216–219, 222—223.
  17. а б в Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 60.
  18. Офіційний сайт газети «Ратуша» Контакти
  19. У Львові вчора відкрили меморіальну таблицю на честь 195-річчя утворення першої профспілкової організації
  20. Приватбанк. Офіційний сайт. Офисы во Львове (рос.) Переглянуто 8 серпня, 2010.
  21. Офіційний сайт Мистецького об'єднання «Дзига» Кав’ярня-книгарня «Кабінет» Переглянуто 8 серпня, 2010.
  22. У Львові відкрили Почесне Консульство Нідерландів. Фото
  23. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 596.
  24. Архітектура Львова… — С. 176.
  25. а б в Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 10 вересня, 2010.
  26. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 43.
  27. а б Крип'якевич І. П. Історичні… — С. 83.
  28. Архітектура Львова… — С. 270, 271.
  29. а б Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 153.
  30. Львівська обласна рада. Історія будівлі
  31. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 38.
  32. Dawna fotografia lwowska 1839–1939. — Lwów: Centrum Europy, 2004. — S. 67. — ISBN 966-7022-55-2.
  33. а б в Вуйцик В. С. До історії будинків наукового товариства ім. Шевченка // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 14, Львів, 2004. — С. 166—170. — ISBN 966-95066-4-13.
  34. Архітектура Львова… — С. 128, 129, 451; Вуйцик В. С. Державний… — С. 26.
  35. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 234.
  36. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 387.
  37. Архітектура Львова… — С. 221.
  38. а б Крип'якевич І. П. Історичні… — С. 82.
  39. Офіційний сайт Наукової бібліотеки ім. Стефаника Відділ україніки Переглянуто 2 серпня, 2010.
  40. Головний портал НАНУ Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства Переглянуто 8 серпня, 2010.
  41. Ґранкін П. Е. Projekty przebudowy i adaptacji Baszty prochowej we Lwowie i jej otoczenia od połowy XIX do I połowy XX wieku // Статті (1996–2007). — Львів : Центр Європи, 2010 — С. 261.
  42. Архітектура Львова… — С. 342.
  43. Архітектура Львова… — С. 634.
  44. Перейма Л. За деякими пам'ятними львівськими адресами // Наукові записки / Львівський історичний музей. — Вип. XI. — Львів: Новий час, 2006. — С. 211. — ISBN 966-96146-9-4.
  45. Архітектура Львова… — С. 346.
  46. Овсійчук В. А. Архітектурні пам'ятки Львова. — Львів : Каменяр, 1969. — С. 64.
  47. Історія інституту
  48. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 26.
  49. Смірнов Ю. Казимир Смучак — учень і послідовник Яна Генрика Розена // Галицька брама. — 1999. — № 11—12 (59—60). — С. 15.
  50. Архітектура Львова… — С. 208.
  51. Енциклопедія Львова… — Т. 1. — С. 119.
  52. Офіційний сайт Верховної Ради України Кабінет Міністрів України. Постанова № 628 від 02.06.2001 Переглянуто 26 серпня, 2010.

Джерела[ред.ред. код]

Додаткова література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]