Славське

смт Славське
	Герб Славська
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район/міськрада	Стрийський район
Рада	Славська селищна рада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване	1014
Статус	із 1961 року
Площа	60 км²
Населення	▲ 3584 (01.01.2020)
Густота	810,8 осіб/км²
Поштовий індекс	82660
Телефонний код	+380 3251
Географічні координати	48°50′00″ пн. ш. 23°27′03″ сх. д. / 48.83333° пн. ш. 23.45083° сх. д.Координати: 48°50′00″ пн. ш. 23°27′03″ сх. д. / 48.83333° пн. ш. 23.45083° сх. д.
Висота над рівнем моря	500-600 м над рівнем моря м
Водойма	р. Опір, р. Славка
Відстань
Найближча залізнична станція:	Славське
	До обл. центру:
- залізницею:	141 км
- автошляхами:	141 км
Селищна влада
Адреса	82660, Львівська обл., Стрийський р-н, смт Славське
Голова селищної ради	Бега Володимир Миронович
Карта
	Славське
	Славське
	Славське у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Славське.

Слáвське (діалектне Славсько)^[2] — селище міського типу у Стрийському районі Львівської області. Центр Славської селищної об'єднаної територіальної громади.

Розташування[ред. | ред. код]

Славське взимку

Селище Славсько розташоване глибоко в Українських Карпатах за 23 км від м. Сколе, в мальовничій долині річки Опір та її правої притоки Славки, серед покритих лісами та полонинами хребтів Бескидів та Горганів, на схилах гір Тростяна (1235 м над рівнем моря), Ільзи (1066 м), Писаної або Довбушанки (1236 м), Менчела (1014 м), які оточують селище з усіх боків. На північ від селища височить гора Клива (1069 м).

Історія[ред. | ред. код]

Славське взимку

На території Славська знайдено крем'яні знаряддя епохи неоліту.

На думку українського історика Венедикта Площанського, перші поселенці на території села з'явилися близько 10 століття. Площанський особливо наголошує на давнє походження Славська: «Славсько,— пише він,— село старовинне, положене на давнім шляху з Галича (через Синєвідсько) до Угорщини».

Що ж до походження назви села та річки Славки, найбільш ймовірно, що вона походить від прізвиська «славні», яке отримали у населення навколишніх місць за їх участь у походах дружинники князя Святослава Володимировича, вбитого над Опором між Сколем і Гребеновим під час князівських міжусобиць (в 1015 році). За переказами, що передаються тут з покоління в покоління, дружинники князя Святослава, котрі залишилися в живих, не повернулися в рідні місця, а оселилися в горах над Опором, зокрема біля впадіння в нього річки Славки.

Вперше Славсько згадується в документальних джерелах 1483 року як вже існуюче поселення. В записах Перемиського земського суду згадується, що шляхтич Іванко із Криниці письмово оформив право своєї дружини Марусі на половину його майна в Криниці і Славську Перемиської округи.

Після встановлення панування шляхетської Польщі селяни Славська обкладаються все зростаючими податками і повинностями. Нерідко ватаги шляхтичів та їх прислужників чинили набіги на села, палили й грабували, калічили і вбивали підданих своїх противників.

Шляхетські напади і пограбування у XVI—XVII століттях були іноді настільки жахливими, кривавими й безкарними, що навіть польський історик Владислав Лозинський, розповідаючи про них, писав з обуренням: «Що за світ, що за світ! Темний, дикий, убивчий. Світ без уряду, без ладу, без справедливости і без милосердя. Кров у ньому дешевша вина, людина дешевша коня. Світ, у якому легко вбити, важко не бути вбитому»

Славське взимку

Нестерпний феодальний гніт змушував селян ставати до боротьби. Чимало верховинців вступало в загони опришків, які понад три століття наводили жах на шляхту та її прислужників. Зокрема в районі Бескидів майже протягом десяти років (1671—1681) вів боротьбу опришківський загін, очолений колишнім пастухом Андрієм Дзигановичем. На горі, що височить поблизу селища, в печері знаходили притулок опришки Олекси Довбуша (звідси і нинішня назва гори — Довбушанка).

Після першого поділу Польщі Галичина входить до складу імперії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської імперії). З 1820 року Славсько належить польському графу Потоцькому, який посилює нещадну експлуатацію селян^{[джерело?]}.

В останній чверті ХІХ століття через Славсько було прокладено залізницю, яка з'єднала Сколе з Мукачевом. Перший поїзд цією лінією пройшов 4 квітня 1887 року.

Доведені до відчаю злиднями, безправ'ям та панською сваволею жителі Славська та інших навколишніх сіл взяли активну участь у антифеодальному повстанні 1824—1826 рр. на Сколівщині, яке привернуло увагу ще Івана Франка та Миколи Устияновича. 1901 року завершено спорудження нової церкви за проєктом Василя Нагірного. 10 липня того ж року її освятив митрополит Андрей Шептицький^[3]

У 1934—1939 роках Славсько було адміністративним центром Славської ґміни (волості).

У 1939—1941 та 1944—1959 рр. було центром Славського району.

1 жовтня 1944 року радянські війська оволоділи районним центром і залізничною станцією Дрогобицької області Славське^[4].

1963 року встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку. Скульптор Володимир Сколоздра, архітектор Микола Мікула.^[5]

15 квітня 1994 року розпорядженням № 374 Представника Президента України у Львівській області Степана Давимуки, храм Успіння Пресвятої Богородиці (1901 р.) в смт Славське, та дзвіницю храму занесено до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення охоронний № 2922/1.

11 травня 2013 року парафіянами церкви Успіння Пресвятої Богородиці на чолі з о. Андрієм Петришином було самовільно перекрито храм булатною бляхою, наново поштукатурено храм і знищено автентичні елементи декору, замінено автентичні вхідні двері та демонтовано кам'яний хрест над входом у храм, на його місце самовільно встановлено фігуру Богородиці.

15 травня 2019 року парафіяни храму Успіння Пресвятої Богородиці в смт Славське за вказівкою пароха о. Андрія Петришина знищили автентичні розписи авторства Модеста Сосенка та Юліана Буцманюка, та плитку фабрики Івана Левинського^[6].

17 травня 2019 року Прокуратурою Львівської області відкрито кримінальне провадження за статтею статтю 298 ККУ «Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини^[7].

Герб[ред. | ред. код]

Сучасний герб Славська має такий вигляд: у срібному щиті зелене вістря, завершене п'ятьма ялинами і обтяжене трьома золотими мечами, покладеними зіркоподібно. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною.

Гірськолижний курорт[ред. | ред. код]

Канатна дорога в Славському

Відомий гірськолижний курорт. Туристичний бізнес у Славську розпочали підприємці Ґредлі (Grödl), які у XIX столітті влаштували тут готелі та кліматотерапевтичну станцію. У 1920—1930-х роках Ґредлями і Шмідтами були споруджені гірськолижні витяги і трампліни на горах Погар та Ільза^[8]. Найбільшого туристичного розвитку Славське набуло у 1970-х—1980-х роках, коли було споруджено понад 10 витягів та засновано спортивні гірськолижні школи.

Працюють заклади харчування (кафе, ресторани, гриль-бари, швидка їжа), готелі, аптеки, магазини, лікарня.

У період водопілля та паводків Опір стає придатним для заняття водним туризмом та рафтингом.

За сприяння місцевої влади, компанії «Спортивні та культурні ініціативи» (СКІ) та інвесторів з 2007 по 2011 року проходив міжнародний рок-фестиваль Славсько Рок.

Рекламна інсталяція

У рамках заявки Львова на проведення Зимових Олімпійських ігор 2022 року у Славську планували провести змагання зі сноубордингу^[9].

Одні із відомих готелів є:

Бюргер Тростян resort & hotel
готельно-відпочинковий комплекс «Смерічка»
готель «Лагуна» та інші.

Основними лижними трасами є:

Гора Тростян (1235 м) — найвідоміший комплекс серед любителів та професіоналів лижного спорту;

Вигляд на гору Тростян

Гора Погар (857 м) — порівняно невеличка гора, працює двохмісний крісельний підйомник, розташована недалеко від самого містечка, поблизу розташовані кілька барів. На Погарі ще у 1896 році, за Австро-Угорщини, був збудований перший у Славську підйомник на кінній тязі.
Гора Кремінь — на горі розташовані «Політех» і «ФМІ» — найлегші та найпологіші траси, розташовані близько від містечка.
Гора Менчіл (Варшава) — гора поблизу села Грабовець, де є низькі ціни на витяги та житло. На початку траси знаходиться досить полога поличка, де можуть тренуватись недосвідчені, існує декілька варіантів спуску, серед яких — по трубі.

Карта гірськолижних спусків у Славську
Карта гірськолижних спусків на горі Тростян
Карта спусків "Крокус"
Карта спусків на горі Погар
Карта спусків на горі Кремінь (Політех, ФМІ)
Карта спусків на горі Тростян
Карта спусків на горі Менчіл (Варшава)
Карта спусків на горі Писана ("Захар Беркут")
Карта спусків на горі Ільза

Лісове господарство[ред. | ред. код]

Докладніше: Славський лісгосп

Населення[ред. | ред. код]

Населення Славська зростає. Якщо 1787 року в селі налічувалось 148 дворів, в 1820 — 173, то в 1880 — 237, а число населення досягло 1280 чоловік. У 1900 році кількість дворів зросла до 302, а населення — до 1672 чоловік.

Чисельність населення[ред. | ред. код]

1979	1989	2001	2017	2018	2019	2020
3282	3537	3274	3508	3530	3551	3584

Розподіл населення за рідною мовою (2018)[ред. | ред. код]

українська мова	російська
100 %	0 %

Люди, пов'язані зі Славськом[ред. | ред. код]

Федір Іванович Заревич (1835, Славсько — 1879, Сколе) — український письменник, журналіст. Засновник української періодики в Галичині. Псевдоніми — Юрко Ворона, Федько Клепайло, Ф. Чорногір
Качмарський Євстахій — парох, делегат Української Національної Ради ЗУНР
Микола Устиянович — український письменник і громадський діяч, священик УГКЦ
Модест Сосенко — український художник-монументаліст
Юліян Буцманюк — український художник-монументаліст, учень Модеста Сосенка
Глушко Михайло Степанович — етнолог, історик фольклорист, доктор історичних наук, професор, дійсний член НТШ в Україні, навчався у Славській десятирічці (1967–1973)
Кузьмін Любомир Ігорович (1990—2014) — старший солдат, водій санітарного автомобіля 1-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗС України; загинув під час проведення антитерористичної операції на сході України під Волновахою
Підприємці Ґредлі
Онаць Василь Іванович (1934, Славське — 2017) — інженер-геофізик, громадський діяч
Бурачек Віктор Романович (*1959) — український науковець
Альошин Андрій (1987—2020) — солдат 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Загинув на Донбасі 23 квітня 2020 року.