Славське

смт Славське
	Герб Славська
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Стрийський район
Громада	Славська селищна громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване	1014
Перша згадка	1483 (540 років)
Статус	із 1961 року
Площа	60 км²
Населення	▲ 3584 (01.01.2020)
Густота	810,8 осіб/км²
Поштовий індекс	82660
Телефонний код	+380 3251
Географічні координати	48°50′00″ пн. ш. 23°27′03″ сх. д. / 48.83333° пн. ш. 23.45083° сх. д.Координати: 48°50′00″ пн. ш. 23°27′03″ сх. д. / 48.83333° пн. ш. 23.45083° сх. д.
Висота над рівнем моря	500—600 м над рівнем моря м
Водойма	р. Опір, Славка ;
Відстань
Найближча залізнична станція:	Славське
	До обл. центру:
- залізницею:	141 км
- автошляхами:	141 км
Селищна влада
Адреса	82660, Львівська обл., Стрийський р-н, смт Славське
Голова селищної ради	Бега Володимир Миронович
Вебсторінка	Славсько-гори вражень
Карта
	Славське
	Славське у Вікісховищі

Ця стаття про селище міського типу. Про залізничну станцію див. Славське (станція).

Слáвське (діалектне Славсько)^[2] — селище міського типу у Стрийському районі Львівської області, адміністративний центр Славської селищної територіальної громади.

Географія[ред. | ред. код]

Селище Славське розташоване глибоко в Українських Карпатах за 23 км від міста Сколе, в мальовничій долині річки Опір та її правої притоки Славки, серед покритих лісами та полонинами хребтів Бескидів та Ґорґанів, на схилах гір Тростяна (1235 м над рівнем моря), Ільзи (1066 м), Писаної або Довбушанки (1236 м), Менчела (1014 м), і Погару 840 м які оточують селище з усіх боків. На північ від селища височить гора Клива (1069 м).

Історія[ред. | ред. код]

Давня епоха та Річ Посполита[ред. | ред. код]

На території смт Славське знайдено крем'яні знаряддя епохи неоліту.

На думку українського історика Венедикта Площанського, перші поселенці на території села з'явилися близько X століття. Венедикт Площанський особливо наголошує на давнє походження Славська:

«Славське — село старовинне, положене на давнім шляху з Галича (через Синєвідсько) до Угорщини».

Назва села походить від річки Славка. За іншою версією вона походить від прізвиська «славні», яке отримали у населення навколишніх місць за їх участь у походах дружинників князя Святослава Володимировича, вбитого над Опором між Сколем та Гребеновим під час князівських міжусобиць у 1015 році. За переказами, що передаються тут з покоління в покоління, дружинники князя Святослава Володимировича, які залишилися живими, не повернулися у рідні місця, а оселилися в горах над Опором, зокрема біля впадіння в нього річки Славки.

Вперше Славське згадується в документальних джерелах 1483 року як вже існуюче поселення. В записах Перемиського земського суду згадується, що шляхтич Іванко із Криниці письмово оформив право своєї дружини Марусі на половину його майна в Криниці і Славську Перемиської округи.

Після встановлення панування шляхетської Польщі селяни Славська обкладалися все зростаючими податками і повинностями. Нерідко ватаги шляхтичів та їх прислужників чинили набіги на села, палили й грабували, калічили і вбивали підданих своїх противників.

Шляхетські напади і пограбування у XVI—XVII століттях були іноді настільки жахливими, кривавими й безкарними, що навіть польський історик Владислав Лозинський, розповідаючи про них, писав з обуренням:

«Що за світ, що за світ! Темний, дикий, убивчий. Світ без уряду, без ладу, без справедливости і без милосердя. Кров у ньому дешевша вина, людина дешевша коня. Світ, у якому легко вбити, важко не бути вбитому».

Нестерпний феодальний гніт змушував селян ставати до боротьби. Чимало верховинців вступало в загони опришків, які понад три століття наганяли жах на шляхту та її прислужників. Зокрема в районі Бескидів майже протягом десяти років (1671—1681) вів боротьбу опришківський загін, очолений колишнім пастухом Андрієм Дзигановичем. На горі, що височить поблизу селища, в печері знаходили притулок опришки Олекси Довбуша (звідси і нинішня назва гори — Довбушанка).

Під правлінням Відня[ред. | ред. код]

Славське. Австрійська мапа (1763—1787)

Після першого поділу Речі Посполитої Галичина ввійшла до складу імперії Габсбургів (з 1804 року — у Австрійській імперії). З 1820 року Славське належало польському графові Потоцькому, який посилює нещадну експлуатацію селян^{[джерело?]}.

В останній чверті ХІХ століття через Славське була прокладена залізницю, яка сполучила Сколе з Мукачевом. Перший поїзд залізницею пройшов 4 квітня 1887 року.

Доведені до відчаю злиднями, безправ'ям та панською сваволею жителі Славська та інших навколишніх сіл взяли активну участь у антифеодальному повстанні 1824—1826 років на Сколівщині, яке привернуло увагу ще Івана Франка та Миколи Устияновича. 1901 року завершено спорудження нової церкви за проєктом Василя Нагірного. 10 липня 1902 року її освятив митрополит Андрей Шептицький^[3].

Міжвоєнний та післявоєнний період[ред. | ред. код]

Славське. Вид з залізничної станції (1915 рік)

У 1934—1939 роках Славське було адміністративним центром Славської ґміни (волості).

У 1939—1941 та 1944—1959 роках було адміністративним центром Славського району Дрогобицької області.

1 жовтня 1944 року радянські війська оволоділи районним центром Дрогобицької області та залізничною станцією Славське^[4].

1963 року встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку (скульптор Володимир Сколоздра, архітектор Микола Мікула^[5]).

Знищення парафією села церкви[ред. | ред. код]

15 квітня 1994 року розпорядженням № 374 Представника Президента України у Львівській області Степана Давимуки, храм Успіння Пресвятої Богородиці (1901) в смт Славське, та дзвіницю храму занесено до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення охоронний № 2922/1.

11 травня 2013 року парафіянами церкви Успіння Пресвятої Богородиці на чолі з отцем Андрієм Петришином було самовільно перекрито храм булатною бляхою, наново поштукатурено храм і знищено автентичні елементи декору, замінено автентичні вхідні двері та демонтовано кам'яний хрест над входом у храм, на його місце самовільно встановлено фігуру Богородиці.

15 травня 2019 року парафіяни храму Успіння Пресвятої Богородиці в смт Славське за вказівкою пароха отця Андрія Петришина знищили автентичні розписи авторства Модеста Сосенка і Юліана Буцманюка, та плитку фабрики Івана Левинського^[6].

17 травня 2019 року Прокуратурою Львівської області відкрито кримінальне провадження № 12019140300000214 за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 за статті 298 КК України «Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини»^[7].

За результатами проведеного досудового розслідування 15 листопада 2020 року слідчим СВ Сколівського РВ ГУ МВС України у Львівській області винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку із закінченням строків досудового розслідування. З прийнятим СВ Сколівського РВ ГУ МВС України у Львівській області рішенням прокуратура погодилася.

Герб Славська[ред. | ред. код]

Сучасний герб Славська має такий вигляд: у срібному щиті зелене вістря, завершене п'ятьма ялинами і обтяжене трьома золотими мечами, покладеними зіркоподібно. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною.

Гірськолижний курорт[ред. | ред. код]

Славське взимку

Крісельний витяг на гору Погар

Канатна дорога в Славському

Селище є відомим гірськолижним курортом. Туристичний бізнес у Славську розпочали підприємці Ґредлі (Grödl), які у XIX столітті влаштували тут готелі та кліматотерапевтичну станцію. У 1920—1930-х роках Ґредлями і Шмідтами були споруджені гірськолижні витяги і трампліни на горах Погар та Ільза^[8]. Найбільшого туристичного розвитку Славське набуло у 1970—1980-х роках, коли було споруджено понад 10 витягів та засновано спортивні гірськолижні школи.

Працюють заклади харчування (кафе, ресторани, гриль-бари, швидка їжа), готелі, аптеки, крамниці, лікарня.

У період водопілля та паводків Опір стає придатним для заняття водним туризмом та рафтингом. Славське є лідером Львівщини за кількістю чанів. Такий різновид відпочинку тут пропонують як відпочинкові комплекси, так приватні садиби^[9].

За сприяння місцевої влади, компанії «Спортивні та культурні ініціативи» (СКІ) та інвесторів з 2007 по 2011 роки проходив міжнародний рок-фестиваль Славсько Рок.

У рамках заявки Львова на проведення Зимових Олімпійських ігор 2022 року у Славську планували провести змагання зі сноубордингу^[10].

Одні із відомих готелів є:

Бюргер Тростян «Resort&Hotel»;
готельно-відпочинковий комплекс «Смерічка»;
котедж «ZIGVA»^[11];
готель «Лагуна» тощо.

Вигляд на гору Тростян

Основними лижними трасами є:

Гора Тростян (1235 м) — найвідоміший комплекс серед любителів та професіоналів лижного спорту;
Гора Погар (857 м) — порівняно невеличка гора, працює двохмісний крісельний витяг, розташована недалеко від самого містечка, поблизу розташовані кілька барів. На Погарі ще у 1896 році, за Австро-Угорщини, був збудований перший у Славську витяг на кінній тязі;
Гора Кремінь — на горі розташовані «Політех» і «ФМІ» — найлегші та найпологіші траси, розташовані близько від містечка;
Гора Менчіл (Варшава) — гора поблизу села Грабовець, де є низькі ціни на витяги та житло. На початку траси знаходиться досить полога поличка, де можуть тренуватись недосвідчені, існує декілька варіантів спуску, серед яких — по трубі.

Мапа гірськолижних спусків у Славському
Мапа гірськолижних спусків на горі Тростян
Мапа спусків "Крокус"
Мапа спусків на горі Погар
Мапа спусків на горі Кремінь (Політех, ФМІ)
Мапа спусків на горі Тростян
Мапа спусків на горі Менчіл (Варшава)
Мапа спусків на горі Писана («Захар Беркут»)
Мапа спусків на горі Ільза

Лісове господарство[ред. | ред. код]

Докладніше: Славське лісове господарство

Населення[ред. | ред. код]

Населення Славська зростає. Якщо 1787 року в селі налічувалось 148 дворів, в 1820 — 173, то в 1880 — 237, а число населення досягло 1280 чоловік. У 1900 році кількість дворів зросла до 302, а населення — до 1672 чоловік.

Чисельність населення[ред. | ред. код]

1979	1989	2001	2017	2018	2019	2020
3282	3537	3274	3508	3530	3551	3584

Розподіл населення за рідною мовою (2018)[ред. | ред. код]

українська мова
100 %

Відомі особистості[ред. | ред. код]

Народились[ред. | ред. код]

Євген Голубович (1884—1944) — український освітній і громадський діяч;
Федір Заревич (нар. 1835, Славське — пом. 1879, Сколе) — український письменник, журналіст, засновник української періодики в Галичині. Псевдоніми — Юрко Ворона, Федько Клепайло, Ф. Чорногір;
Євстахій Качмарський — парох, делегат Української Національної Ради ЗУНР;
Любомир Кузьмін (1990—2014) — старший солдат, водій санітарного автомобіля 1-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗС України; загинув під час проведення антитерористичної операції на сході України в боях під Волновахою;
Віктор Бурачек (*1959) — український науковець;
Андрій Альошин (1987—2020) — солдат 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Загинув на Донбасі 23 квітня 2020 року.