Каштелян

Каштеля́н (пол. kasztelan) або кастеля́н (від лат. castellanus) — у Королівстві Польському (1385—1569), Речі Посполитій службова особа, яку призначав король або князь для управління «гродом» (замком) та навколишньою місцевістю. У німецьких землях — бургграф.

Уперше посаду каштеляна запровадив король Болеслав I Хоробрий. Призначався у кожне воєводство заступником воєводи.

Каштелянові належала військова, поліцейська влада, яка в XIII ст. перейшла до королівських старост. Мав право брати участь у королівській раді (сенаті). У випадку скликання посполитого рушення каштелян командував шляхтою свого повіту під час воєнного походу. Каштелян призначався й на українських землях, що входили до складу Речі Посполитої.

Серед світських сенаторів каштеляни вагомістю поступались місцем воєводам. З українських земель серед 31 важливішого каштеляна (кріслового) були: київський (10), львівський (12), волинський (13), кам'янецький (14), белзький (18), підляський (23), берестейський(25), брацлавський (29). За ними йшло 49 менш значних сенаторів дражкових, що сиділи під стінами на лавах: чернігівський (2), перемишльський (15), галицький (16), сяноцький (17), холмський (18).

Посада існувала до поділу Речі Посполитої наприкінці XVIII ст.. Надалі це був почесний титул.

Дружина каштеляна називалась каштеляно́ва, син — каштеля́нич, дочка — каштеля́нка.

Джерела та література

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
• Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К. : Генеза, 1993.
• Каштелян // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 617. — 1000 екз.
• Сас П. М. Каштелян // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 159. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Kasztelan, Kаsztelanіа // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 902. (пол.)