Аймалін
| |
| Систематична назва (IUPAC) | |
| (17R,21β)-ajmalan- 17,21-diol OR (1R,9R,10S,13R,14R,16S,18S)- 13-ethyl- 8-methyl- 8,15-diazahexacyclo [14.2.1.01,9.02,7.010,15.012,17] nonadeca- 2(7),3,5-triene- 14,18-diol | |
| Ідентифікатори | |
| Номер CAS | |
| Код ATC | |
| PubChem | |
| DrugBank | |
| Хімічні дані | |
| Формула | C20H26N2O2 |
| Мол. маса | 326,433 г/моль |
| SMILES | & |
| Фармакокінетичні дані | |
| Біодоступність | 30% (перорально), 100% (в/в) |
| Метаболізм | гепатичний |
| Період напіврозпаду | 4 год. |
| Виділення | нирковий |
| Терапевтичні застереження | |
| Кат. вагітності |
? |
| Лег. статус | |
| Шляхи введення | в/в, в/м, перорально |
Аймалін (англ. Ajmaline, лат. Ajmalinum (торговельні назви гілуритмал, ритмос, аритміна) — природний антиаритмічний препарат, що відноситься до підкласу Іа антиаритмічних препаратів[1][2] (згідно деяких варіантів класифікації — до підгрупи Іс[3]). Аймалін може застосовуватися як перорально, так і парентерально.[4] За своєю хімічною структурою є алкалоїдом, який отриманий із кореня раувольфії зміїної[5], пізніше із деяких інших видів роду раувольфія, а також із катарантуса рожевого (Catharanthus roseus).[6] На відміну від інших алкалоїдів раувольфії, аймалін не має седативної та гіпотензивної дії.[4][7] Аймалін уперше виділений індійським ученим Салімуззаманом Сіддікі у 1931 році[8], та названий ним на честь його вчителя, відомого спеціаліста з традиційної індійської медицини Хакім Аймал Хана.[9] У зв'язку із низькою біодоступністю аймалін натепер застосовується вкрай рідко, частіше застосовується його напівсинтетичне похідне праймалін (найрозповсюдженіша торговельна марка нео-гілуритмал).[10]
Аймалін — природний антиаритмічний препарат Іа класу. Механізм дії препарату полягає у інгібуванні швидких натрієвих каналів. Аймалін, подібно до прокаїнаміду має також мембраностабілізуючі властивості, гальмує швидкість початкової деполяризації кардіоміоцитів, подовжує тривалість та ефективний рефрактерний період потенціалу дії кардіоміоцитів як у передсердях, так і шлуночках.[1][4] Препарат також знижує збудливість міокарду, сповільнення провідності, як у атріовентрикулярному вузлі, так і внутрішньошлуночкову провідність[1][11], і провідність по додаткових шляхах провідної системи.[4][2] Аймалін не впливає на скоротливу здатність міокарду, на тонус артерій, та має слабкі властивості бета-блокатора.[4] Аймалін застосовується також для діагностики синдрому Бругада — рідкісного спадкового захворювання, яке супроводжується синдромом раптової смерті в молодих людей, найчастіше чоловіків із Південно-Східної Азії, та проявляється характерними змінами на ЕКГ під час приступу.[12][13][14] Оскільки при синдромі Бругада, як і при застосуванні аймаліну, спостерігається інгібування швидких натрієвих каналів у міокарді, тому внутрішньовенне введення аймаліну[15] (іноді пероральне[14]), а також застосування інших блокаторів натрієвих каналів (прокаїнаміду, флекаїніду), у хворих із даним синдромом викликає або посилює характерні зміни на ЕКГ, які не проявляються у пацієнтів, котрі не мають даного синдрому.[13][12] Оскільки застосування даних антиаритмічних засобів може спровокувати виникнення небезпечних для життя порушень ритму серця, такі фармакологічні проби мають проводитись у стаціонарі, а медперсонал має бути готовим надавати невідкладну медичну допомогу на випадок раптової зупинки серця або небезпечної для життя аритмії.[14][12]
Аймалін погано (приблизно на 30 %) всмоктується у шлунково-кишковому тракті, біодоступність при пероральному прийомі становить 30 % у зв'язку із ефектом першого проходження через печінку. При парентеральному застосуванні біодоступність препарату становить 100 %. Препарат добре (на 65—75 %) зв'язується з білками плазми крові. Початок дії аймаліну після внутрішньовенного застосування спостерігається за 10—30 хвилин, після внутрішньом'язової ін'єкції за 30—60 хвилин, при пероральному застосуванні протягом 1 години. Метаболізується препарат у печінці з утворенням як активних, так і неактивних метаболітів. Виводиться аймалін у вигляді метаболітів переважно із сечею у вигляді метаболітів. Період напіввиведення препарату становить у середньому 4 години, цей час може збільшуватися при печінковій та нирковій недостатності.[1]
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Аймалін застосовують при шлуночковій та надшлуночковій екстрасистолії, шлуночковій пароксизмальній тахікардії (у тому числі при при синдромі WPW), пароксизмі миготливої аритмії або фібриляції передсердь, порушення ритму при інтоксикації серцевими глікозидами[1][2], а також для діагностики синдрому Бругада.[13][14][12]
При застосуванні аймаліну можуть спостерігатись наступні побічні ефекти[1]:
- Алергічні реакції — рідко шкірні алергічні реакції.
- З боку травної системи — нудота, блювання, відчуття важкості в епігастрії, холестаз.
- З боку нервової системи — при тривалому застосуванні головний біль, головокружіння.
- З боку серцево-судинної системи — гіпертензія, порушення синоатріальної та внутрішньошлуночкової провідності, рідко асистолія та фібриляція шлуночків.
- Інші побічні ефекти — відчуття жару при внутрішньовенному застосуванні.
- Зміни в лабораторних аналізах — агранулоцитоз, тромбоцитопенія, збільшення активності амінотрансфераз в крові.
Аймалін протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, синдромі слабості синусового вузла, внутрішньошлуночковій або AV-блокаді II—III ступеня, важких формах хронічної серцевої недостатності, артеріальній гіпотензії, кардіогенному шоці, нирковій недостатності, анемії.
Аймалін випускається у вигляді таблеток по 0,05 г та ампул по 2 мл 2,5 % розчину для парентерального застосування.[2][11] На 1 червня 2016 року в Україні не зареєстрований.[16]
- ↑ а б в г д е http://www.vidal.ru/drugs/molecule/24 [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б в г "Аймалин в Справочнике Машковского". Архів " оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 19 лютого 2019. (рос.)
- ↑ Антиаритмические средства [Архівовано 11 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б в г д Антиаритмические препараты I группы [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Аймалин [Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Roberts, M.F.; Wink, M. (1998), Alkaloids: Biochemistry, Ecology, and Medical applications. Plenum Press (англ.)
- ↑ Аймалин [Архівовано 28 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Siddiqui, S.; Siddiqui, R. H. (1931). J. Indian Chem. Soc. 8: 667–80. (англ.)
- ↑ Ahmed Nasim Sandilvi (2003), Salimuzzaman Siddiqui: pioneer of scientific research in Pakistan [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Hinse, C.; Stöckigt, J. (2000). The structure of the ring-opened N beta-propyl-ajmaline (Neo-Gilurytmal) at physiological pH is obviously responsible for its better absorption and bioavailability when compared with ajmaline (Gilurytmal). Pharmazie. 55 (7): 531—2. PMID 10944783. (англ.)
- ↑ а б АЙМАЛИН (Ajmalinum) [Архівовано 1 липня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б в г Синдром Бругада [Архівовано 15 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б в Синдром Бругада [Архівовано 22 червня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ а б в г Синдром Бругада и бругадоподобные изменения на ЭКГ при лечении психотропными препаратами [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Rolf, S.; Bruns, H.J.; Wichter, T.; Kirchhof, P.; Ribbing, M.; Wasmer, K.; Paul, M.; Breithardt, G.; Haverkamp, W.; Eckardt, L. (2003). The ajmaline challenge in Brugada syndrome: Diagnostic impact, safety, and recommended protocol. EUR HEART J. 24 (12): 1104—1112. doi:10.1016/s0195-668x(03)00195-7. PMID 12804924. (англ.)
- ↑ Державний реєстр лікарських засобів України. http://www.drlz.kiev.ua/ [Архівовано 9 січня 2016 у Wayback Machine.]
- Аймалін [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.]