Добра стаття

Екліптика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
При спостереженні із Землі здається, що Сонце протягом року рухається відносно нерухомих зір вздовж екліптики.
Екліптика та небесний екватор

Еклі́птика (від грец. έκλειψις — затемнення) — площина орбіти Землі навколо Сонця[1][2][ком. 1]. З точки зору наземного спостерігача річний рух Сонця небесною сферою на тлі нерухомих зір відбувається вздовж екліптики[3]. Екліптика є важливою площиною відліку й основою екліптичної системи небесних координат.

Кут нахилу площини екліптики до небесного екватора дорівнює куту нахилу площини екватора Землі до площини її орбіти та становить близько 23,4°[4]. Точки перетину екліптики з небесним екватором називають точками рівнодення[4].

Походження назви від грецького «затемнення» пов'язане з тим, що місячні й сонячні затемнення відбуваються лише тоді, коли Місяць у своєму русі небосхилом перетинає екліптику. Екліптика проходить через 12 сузір'їв, які називають зодіакальними сузір'ями, та сузір'я Змієносця.

Видимий рух Сонця[ред. | ред. код]

Екліптика — це видимий шлях Сонця небом протягом року[5].

Оскільки Земля обертається навколо Сонця за один рік, Сонцю теж потрібний один рік, щоб його видиме із Землі положення зробило повне коло вздовж екліптики. Поділивши 360° на трохи більше ніж 365 днів у році, отримуємо, що Сонце щодня рухається трохи менше ніж на 1° на схід[ком. 2]. Цей невеликий зсув Сонця відносно зір змушує будь-яку конкретну точку на поверхні Землі кожного дня наздоганяти Сонце приблизно на чотири зайві хвилини, тому сонячний день на Землі триває 24 години, тоді як зоряний день — лише 23 години 56 хвилин. Ця модель заснована на гіпотетичній Землі, яка обертається навколо Сонця з однаковою швидкістю. Фактична кутова швидкість, з якою Земля обертається навколо Сонця, дещо змінюється протягом року, тому видима швидкість руху Сонця екліптикою теж змінюється. Наприклад, Сонце перебуває на північ від небесного екватора приблизно 185 днів на рік і на південь від нього — приблизно 180 днів[6]. Зміна орбітальної швидкості пояснює частину рівняння часу[7].

Через рух Землі навколо барицентру системи Земля-Місяць видима траєкторія Сонця злегка коливається з періодом близько одного місяця. Через гравітаційні збурення з боку інших планет Сонячної системи барицентр системи Земля-Місяць додатково коливається у складний спосіб навколо свого середнього положення.

Положення відносно небесного екватора[ред. | ред. код]

Площина орбіти Землі (показана сірим), спроєктована на небесну сферу, утворює екліптичне коло (показане чорним). Зеленим показані небесний екватор і полярна вісь Землі. Червоним відмічені точки весняного й осіннього рівнодення, де екліптика перетинає небесний екватор.

Оскільки вісь обертання Землі не перпендикулярна до площини її орбіти, то екваторіальна площина Землі не збігається з площиною екліптики, а нахилена до неї приблизно під кутом 23,4°, який відомий як нахил осі обертання[8]. Екватор Землі, проєктуючись на небесну сферу, утворює небесний екватор, який перетинає екліптику в двох точках, названих точками рівнодення. Сонце під час свого видимого руху екліптикою перетинає небесний екватор у цих точках, один раз з півдня на північ, другий раз — з півночі на південь[ком. 2]. Перетин з півдня на північ називають точкою весняного рівнодення або висхідним вузлом екліптики[9], а перетин з півночі на південь — точкою осіннього рівнодення або низхідним вузлом.

Орієнтація осі Землі не є фіксованою — вісь обертається навколо полюсів екліптики[en] з періодом близько 26 000 років. Цей процес, відомий як місячно-сонячна прецесія, зумовлений переважно гравітаційним впливом Місяця та Сонця на сплюснуту фігуру Землі. Екліптика також не є фіксованою — гравітаційні збурення інших тіл Сонячної системи спричиняють слабкий рух площини орбіти Землі, а отже, й екліптики, відомий як планетна прецесія. Сукупну дію цих двох рухів називають загальною прецесією, і вона змінює положення точок рівнодення приблизно на 50 кутових секунд (близько 0,014°) на рік[10].

На цей повільний прецесійний рух накладаються короткочасні періодичні коливання земної осі малої амплітуди, відомі як нутація[11]. Це додає періодичний компонент до положення рівнодення. Положення небесного екватора та рівнодення з повністю врахованими прецесією та нутацією називають справжнім екватором та справжнім рівноденням, а положення без врахування нутації — середнім екватором і середнім рівноденням[12].

Нахил екліптики[ред. | ред. код]

Нахил екліптики — це термін, який астрономи використовують для позначення нахилу екватора Землі відносно екліптики або осі обертання Землі відносно перпендикуляра до екліптики. Він зараз становить близько 23,4° і зменшується на 0,013° (47 кутових секунд) за сто років через планетарні збурення[13].

Кутове значення нахилу визначається зі спостережень за рухом Землі та інших планет. З покращенням точності спостережень і зростанням розуміння динаміки астрономи розраховують нові фундаментальні ефемериди[en] [14]. З цих ефемерид визначають різні астрономічні величини, зокрема нахил осі Землі.

Зміна нахилу екліптики за 20000 років[21]
Зміна нахилу екліптики за 20000 років[21] 
Зміна нахилу екліптики за 1000000 років
Зміна нахилу екліптики за 1000000 років 

Площина Сонячної системи[ред. | ред. код]

Більшість великих тіл Сонячної системи обертаються навколо Сонця майже в одній площині. Це пов'язано з тим, як Сонячна система утворилася з протопланетного диска. Ймовірно, найкращим сучасним наближенням до того диска є незмінна площина Сонячної системи. Орбіта Землі, а отже, й екліптика, нахилена на 1,57° до незмінної площини, орбіта Юпітера — на 0,32°, орбіти інших великих планет перебувають у межах нахилу приблизно 6° від незмінної площини. Через це більшість тіл Сонячної системи рухаються небом дуже близько до екліптики[22].

Незмінна площина визначається кутовим моментом усієї Сонячної системи — векторною сумою всіх орбітальних і обертальних моментів усіх тіл системи. Понад 60 % від загального кутового моменту припадає на орбітальний рух Юпітера[22]. Для розрахунку повного кутового моменту треба врахувати всі (в тому числі ще невідкриті) об'єкти Сонячної системи. Через таку невизначеність незмінної площини та через те, що екліптика точніше вимірюється через видимий рух Сонця, саме екліптику використовують як площину для відліку координат в Сонячній системі — як для точності, так і для зручності. Єдиним недоліком використання екліптики замість незмінної площини є те, що в геологічних масштабах часу вона рухається відносно інерціальної систему відліку[23][24].

Вид згори на площину екліптики
Вид згори на площину екліптики 
Вид збоку на площину екліптики
Вид збоку на площину екліптики 
4 планети, розташовані майже на одній прямій
4 планети, розташовані майже на одній прямій 

Небесна площина відліку[ред. | ред. код]

Екліптика утворює одну з двох фундаментальних площин, які використовуються як орієнтир для позицій на небесній сфері (іншою є небесний екватор). З двох фундаментальних площин екліптика з більшою точністю є нерухомою на фоні зір, її рух становить приблизно 1/100 руху небесного екватора[25].

Позначення екліптичних координат[26]
Довгота Широта Відстань
Геоцентричні λ β Δ
Геліоцентричні л b r

Сферичні координати, відомі як екліптична система координат, використовують для визначення положення тіл на небесній сфері відносно екліптики. Екліптична довгота вимірюється на схід[ком. 2] від 0° до 360° вздовж екліптики від точки весняного рівнодення у тому самому напрямку, в якому відбувається видимий рух Сонця. Екліптична широта вимірюється перпендикулярно до екліптики, від +90° для північного полюса екліптики до −90° для південного полюса, а сама екліптика має широту 0°. Третьою сферичною координатою слугує відстань до об'єкта, яка в межах Сонячної системи зазвичай вимірюється в астрономічних одиницях. За центр екліптичної системи координат можна приймати як Сонце, так і Землю. Традиційні позначення екліптичних координат подані в таблиці[27].

Екліптичні координати зручні для визначення положень об'єктів Сонячної системи, оскільки більшість орбіт планет мають невеликі нахили до екліптики і тому завжди розташовані відносно близько від неї. Оскільки орбіта Землі, а тому й екліптика, рухається дуже повільно, то така система відліку близька до інерціальної.

Через прецесійний рух точки рівнодення[28] екліптичні координати об'єктів на небесній сфері поступово змінюються. Щоб задати положення в екліптичних координатах, треба уточнити епоху — дату, на яку береться точка рівнодення[29].

Затемнення[ред. | ред. код]

Орбіта Місяця рухається навколо Сонця рпазом із Землею, зберігаючи нахил до екліптики 5°. Затемнення можливі, коли вузлах орбіти[en] збігаються з напрямком на Сонце (приблизно кожні 6 місяців).

Орбіта Місяця нахилена приблизно на 5,145° до екліптики. Тому затемнення не відбуваються в кожному сполученні чи протистоянні Місяця — зазвичай він в ці моменти проходить вище або нижче екліптики. Затемнення можуть відбуватися лише поблизу точок перетину площин орбіт Місяця і Сонця — в так званих вузлах місячної орбіти[en]. Від цього зв'язку із затемненнями й походить назва екліптики, яка грецькою означає «затемнення»[30].

Рівнодення і сонцестояння[ред. | ред. код]

Точні моменти рівнодення та сонцестояння — це моменти, коли видима екліптична довгота Сонця становить 0°, 90°, 180° та 270°. Через збурення орбіти Землі та наявність високосних років у календарі ці моменти не є фіксованими, а трохи різняться між роками[31].

Зодіакальні сузір'я[ред. | ред. код]

Карта сузір'їв з нанесеною на них екліптикою. Зодіакальні сузір'я відмічені сірим

Екліптика проходить через такі 13 сузір'їв:

Сузір'я Кита й Оріона не перетинаються екліптикою, але перебувають достатньо близько від неї, щоб Місяць і планети могли іноді в них заходити[33].

Смуга навколо екліптики завширшки близько 20°, через яку рухаються Сонце, Місяць і всі планети, називається зодіаком[34]. В античні часи ця область була поділена на 12 знаків зодіаку, кожен з яких приблизно відповідав руху Сонця за один місяць і простягався за довготою приблизно на 30°[35][36]. Цю стародавню відповідність між датами та знаками зодіаку продовжують використовувати в астрології понині, незважаючи на те, що через прецесію рівнодення відповідність між датами і сузір'ями змістилась приблизно на місяць, так що, наприклад, астрологічний знак Рака найчастіше мають люди, народжені, коли Сонце перебувало в сузір'ї Близнят, знак Близнят — народжені, коли Сонце перебувало в сузір'ї Тельця тощо[37].

Див. також[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ Точніше, площина середньої орбіти, усереднена за часом для усунення невеликих збурень.
  2. ↑ а б в Напрямки «північ» і «південь» на небесній сфері мають значення «до північного небесного полюса» і «до південного небесного полюса». «Схід» — це «напрямок, у якому обертається Земля», «захід» — протилежний.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ USNO Nautical Almanac Office; UK Hydrographic Office, HM Nautical Almanac Office (2008). The Astronomical Almanac for the Year 2010. GPO. с. M5. ISBN 978-0-7077-4082-9.
  2. ↑ LEVEL 5 Lexicon and Glossary of Terms.
  3. ↑ The Ecliptic: the Sun's Annual Path on the Celestial Sphere.
  4. ↑ а б Екліптика // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 148. — ISBN 966-613-263-X.
  5. ↑ U.S. Naval Observatory Nautical Almanac Office (1992). P. Kenneth Seidelmann (ред.). Explanatory Supplement to the Astronomical Almanac. University Science Books, Mill Valley, CA. ISBN 0-935702-68-7., p. 11
  6. ↑ Astronomical Almanac 2010, sec. C
  7. ↑ Explanatory Supplement (1992), sec. 1.233
  8. ↑ Explanatory Supplement (1992), p. 733
  9. ↑ Astronomical Almanac 2010, p. M2 and M6
  10. ↑ Explanatory Supplement (1992), sec. 1.322 and 3.21
  11. ↑ U.S. Naval Observatory Nautical Almanac Office; H.M. Nautical Almanac Office (1961). Explanatory Supplement to the Astronomical Ephemeris and the American Ephemeris and Nautical Almanac. H.M. Stationery Office, London. , sec. 2C
  12. ↑ Explanatory Supplement (1992), p. 731 and 737
  13. ↑ Chauvenet, William (1906). A Manual of Spherical and Practical Astronomy. Т. I. J.B. Lippincott Co., Philadelphia., art. 365—367, p. 694—695, at Google books
  14. ↑ Seidelmann, P.K., 1979. The ephemerides: past, present and future. In Symposium-International Astronomical Union (Vol. 81, pp. 99-114). Cambridge University Press.
  15. ↑ Explanatory Supplement (1961), sec. 2B
  16. ↑ U.S. Naval Observatory, Nautical Almanac Office; H.M. Nautical Almanac Office (1989). The Astronomical Almanac for the Year 1990. U.S. Govt. Printing Office. ISBN 0-11-886934-5., p. B18
  17. ↑ Astronomical Almanac 2010, p. B52
  18. ↑ Newcomb, Simon (1906). A Compendium of Spherical Astronomy. MacMillan Co., New York., p. 226—227, at Google books
  19. ↑ Laskar, J. (1986). Secular Terms of Classical Planetary Theories Using the Results of General Relativity. Astronomy and Astrophysics. 157 (1): 59. Bibcode:1986A&A...157...59L., table 8, at SAO/NASA ADS
  20. ↑ Meeus, Jean (1991). Astronomical Algorithms. Willmann-Bell, Inc., Richmond, VA. ISBN 0-943396-35-2., chap. 21
  21. ↑ Laskar, J. (1986). Secular Terms of Classical Planetary Theories Using the Results of General Relativity. Astronomy and Astrophysics. 157 (1): 59. Bibcode:1986A&A...157...59L., table 8, at SAO/NASA ADS
  22. ↑ а б Heider, K.P. (3 квітня 2009). The mean plane (invariable plane) of the Solar System passing through the barycenter. Архів оригіналу за 3 червня 2013. Процитовано 10 квітня 2009.
    отримано за допомогою
    Vitagliano, Aldo. Solex 10 (computer program). Università degli Studi di Napoli Federico II. Архів оригіналу за 24 травня 2015. Процитовано 23 листопада 2010.
  23. ↑ Danby, J.M.A. (1988). Fundamentals of Celestial Mechanics. Willmann-Bell, Inc., Richmond, VA. section 9.1. ISBN 0-943396-20-4.
  24. ↑ Roy, A.E. (1988). Orbital Motion (вид. third). Institute of Physics Publishing. section 5.3. ISBN 0-85274-229-0.
  25. ↑ Montenbruck, Oliver (1989). Practical Ephemeris Calculations. Springer-Verlag. ISBN 0-387-50704-3., sec 1.4
  26. ↑ Explanatory Supplement (1961), sec. 1G
  27. ↑ Explanatory Supplement (1961), sec. 2A
  28. ↑ Прецесія // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 378. — ISBN 966-613-263-X.
  29. ↑ Епоха // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 152. — ISBN 966-613-263-X.
  30. ↑ Ball, Robert S. (1908). A Treatise on Spherical Astronomy. Cambridge University Press. с. 83.
  31. ↑ Meeus (1991), chap. 26
  32. ↑ Serviss, Garrett P. (1908). Astronomy With the Naked Eye. Harper & Brothers, New York and London. с. 105, 106.
  33. ↑ Kidger, Mark (2005). Astronomical Enigmas: Life on Mars, the Star of Bethlehem, and Other Milky Way Mysteries. The Johns Hopkins University Press. с. 38–39. ISBN 9780801880261.
  34. ↑ Bryant, Walter W. (1907). A History of Astronomy. с. 3. ISBN 9781440057922.
  35. ↑ Bryant (1907), p. 4.
  36. ↑ See, for instance, Leo, Alan (1899). Astrology for All. L.N. Fowler & Company. с. 8. astrology.
  37. ↑ The Constellations of the Zodiac, AstronomyOnline.org

Посилання і джерела[ред. | ред. код]

Україномовні[ред. | ред. код]

Англомовні[ред. | ред. код]

Сузір'я Зодіаку

Овен | Телець | Близнята | Рак | Лев | Діва | Терези | Скорпіон | Стрілець | Козоріг | Водолій | Риби
Хоча Сонце проходить і через 13-е сузір’я Змієносця, його традиційно не включають до зодіакальних сузір’їв.

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Екліптика&oldid=42353397