Одеради (Луцький район)
село Одеради | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Волинська область |
Район | Луцький район |
Тер. громада | Луцька міська громада |
Код КАТОТТГ | UA07080170260086751 |
Основні дані | |
Засноване | 1583 |
Населення | 339 |
Площа | 0,231 км² |
Густота населення | 1467,53 осіб/км² |
Поштовий індекс | 45642 |
Телефонний код | +380 332 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 50°41′38″ пн. ш. 25°5′55″ сх. д. / 50.69389° пн. ш. 25.09861° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
209 м |
Водойми | Чорногузка |
Місцева влада | |
Адреса ради | с. Одеради, вул. Центральна, 4 |
Карта | |
Мапа | |
Одера́ди — село в Україні, у Луцькому районі Волинської області. Населення становить 339 осіб.
В селі розташовані: комунальний заклад загальної середньої освіти «Одерадівський ліцей №37 Луцької міської ради, бібліотека», комунальний заклад «Одерадівський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 47 Луцької міської ради», поштове відділення зв’язку «Укрпошта», православний храм архангела Михаїла.
На південь від села знаходиться гідрологічний заказник місцевого значення Чорногузка, створений з метою охорони екосистеми однойменної річки.
На території села відомі такі пам'ятки археології:
- В південній частині села — городище XI ст. діаметром 42 м, яке оточене валом заввишки 2,5 м. Пам'ятку обстежив у 1960 р. П. Раппопорт.
- На північ від городища — селище давньоруського періоду.
- За селом в 30-х рр. XX ст. було розорано курган доби бронзи зі скорченим тілопокладенням. Біля кістяка виявлено дві посудини із шнуровим орнаментом.
- На східній околиці села, навпроти с. Коршів, на терасі лівого берега Чорногузки — багатошарове поселення городоцько-здовбицької, стжижовської і тщинецько-комарівської культур, відкрите Ю. Захаруком у 1952 р.
- У східній частині села, за 300 м на схід від школи, на лагідному схилі першої надзаплавної тераси лівого берега Чорногузки висотою 4-5 м над рівнем заплави — селище давньоруського періоду ХІ–ХІІІ ст. площею до 1,5 га. Уламки гончарних горщиків зібрані з території присадибних ділянок селян. На північ від пам'ятки проходить дорога.
- У 1962 в полі С. Калінчуком знайдено скарб литовських монет початку XVI ст., що містився в малому горщику.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 344 особи, з яких 150 чоловіків та 194 жінки.[1]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 339 осіб.[2]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
Мова | Відсоток |
---|---|
українська | 98,53 % |
російська | 1,18 % |
білоруська | 0,29 % |
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
- Кучинко М. М., Златогорський О. Є. Пам'ятки археології Луцького району Волинської області: навчальний посібник. — Луцьк: Волинські старожитності, 2010. — С.233-234.
- Одера́ди // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.454
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986.
- Oderady (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 400. (пол.)