Сердюк Євген Наумович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сердюк (значення).
Сердюк Євген Наумович
Народження1876(1876)
Смерть1921(1921)
ПохованняКам'янець-Подільський
Країна Російська імперія →
 УНР
НавчанняРизький технічний університет
ВчителіКричевський Василь Григорович
Діяльністьархітектор
Праця в містахПолтава, Харків, Київ, Кам'янець-Подільський
Архітектурний стильУкраїнський архітектурний модерн
Найважливіші спорудиШкола імені Івана Котляревського у Полтаві,
Харківська селекційна станція,
Носівська селекційна станція
ЗакладХарківський технологічний інститут[d] і Харківське товариство грамотності

Євге́н Нау́мович Сердю́к (*1876 — †1921) — український архітектор. Учень і послідовник Василя Кричевського, один з фундаторів українського архітектурного модерну.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Школа імені Івана Котляревського у Полтаві (не збереглася)
Листівка 1910-х років

Народився у 1876 році. День та місце народження невідомі.

Закінчив Ризький політехнічний інститут[1].

Учень і послідовник Василя Кричевського[2][3].

Ранні твори невідомі. Вперше звернув на себе увагу, коли розробив проєкт будинку школи імена Івана Котляревського у Полтаві (1903-1905 роки, у співавторстві з Михайлом Стасюковим) — однієї з перших трьох споруд у стилі українського архітектурного модерну. Сердюк розробив композицію та рішення фасадів, планування розробив Стасюков. Перший поверх школи зробили цегляним, другий — каркасним, облицьований цеглою. Праворуч від школи планували зробити прибудову, в якій мали облаштувати музей Котляревського, але на це не знайшлося фінансування[4]. Будівля школи не збереглася — згоріла під час Німецько-радянської війни[5][6].

У 1906 році розробив проєкт церкви в селі Новий Кокорів на Волині. Тоді ж взяв участь в роботі Полтавської губернської вченої архівної комісії — урядової установи, створеної для виявлення і впорядкування цінних архівних документів. Також виступив з доповідями — виступи потрапили в пресу Полтави та Києва.

Харківський період

[ред. | ред. код]

До 1907 року — працював у Полтаві. Із 1907 по 1917 рік — у Харкові. Викладав архітектурне креслення та проєктування у Харківському технологічному інституті, а з 1915 по 1916 рік — викладав також у Художньо-ремісничій навчальній майстерні декоративного живопису Харківського товариства грамотності. Також із 1907 по 1913 рік обіймав посаду архітектора в Харківському товаристві взаємного страхування від вогню. Член повітового Харківського окружного суду (1909). Колезький асесор[7].

Разом із викладацькою роботою — індивідуально та у співавторстві — розробляв проекти житлових та громадських будівель та вів технічний нагляд за їх будівництвом. Із 1909 по 1911 рік — спорудив у Харкові перший комплекс будинків наукового призначення у формах українського архітектурного модерну — Харківську сільськогосподарську селекційну станцію (у співавторстві зі Здиславом Харманським; нині адреса будівель — проспект Героїв Харкова, 142): головний будинок селекційної лабораторії, господарчі споруди, житлові будинки. У 1910 році — спорудив школу в станиці Новомінській на Кубані. Із 1910 по 1912 рік — житловий чотирьохповерховий односекційний прибутковий будинок Висоцького у Харкові, на вулиці Катеринославській, 67 (тепер — вулиця Полтавський Шлях; зведений у співавторстві з Олександром Гамаженком; пам'ятка архітектури місцевого значення — охоронний №288). У 1911 році — комерційне училище у слободі Барвінкова Ізюмського повіту Харківської губернії (тепер — місто Барвінкове Ізюмського району Харківської області). Із 1911 по 1913 рік — спорудив комплекс будівель Носівської селекційної станції на Чернігівщині поблизу Ніжина: науково-дослідну та господарчу частини, житлове селище, дослідницькі луки (будівля станції нині є пам'яткою архітектури місцевого значення, охоронний №25).

У 1912 році — будинок Кредитово-кооперативного товариства у Мерефі (пам'ятка архітектури місцевого значення, охоронний №726). У 1913 році — пошту на Петинській вулиці (тепер — вулиця Георгія Тарасенка) у Харкові — будівля не збереглася. Із 1913 по 1914 рік — великий будинок громадських зібрань (у співавторстві з С.В. Котляревським) у місті Слов'янськ Ізюмського повіту Харківської губернії (тепер — місто Краматорського району Донецької області). Будинок мав велику театральну залу на 550 місць, приймальні та ділові кабінети. Постраждав під час Німецько-радянської війни — після реконструкції 1948 року будинок добудували і надбудували, через що він повністю втратив свій первісний вигляд[8]. У цей період у Слов'янську (сучасна адреса — вулиця Коха, 1) за проектом Сердюка також звели двоповерховий особняк[9].

Із 1914 по 1915 рік, у співавторстві з Петром Крупком, розробив проєкт лікарні у слободі Деркачі (тепер — місто Дергачі Харківського району Харківської області)[9]. У цей же період — спроєктував і спорудив церкву у селі Вільшанка Курської губернії[7].

Київ і Кам'янець-Подільський

[ред. | ред. код]

Із 1917 року — активний учасник Української революції в Харкові, через що наприкінці 1917 року був змушений перебратися до Києва, а у 1919 році — до Кам'янець-Подільського. Протягом трьох років працював викладачем архітектури в місцевому інституті[10]. Із вересня 1919 року — розробляв плани будівництва корпусів Кам'янець-Подільського державного українського університету у національному стилі[11].

Помер у 1921 році у Кам'янець-Подільському, де і був похований[10]. День смерті невідомий.

Творчість

[ред. | ред. код]

Увесь час намагався творити по-своєму, і цим робив особистий внесок у формування українського архітектурного модерну. В теоретичних працях торкався проблем українського архітектурного модерну — наполягав на необхідності органічності рішень, виступав проти неузгодженості у планах та фасадах будівель (називав цю ваду «ахіллесовою п'ятою» новітнього українського стилю)[4].

Активно публікував у часописах «Сніп», «Рада», «Діло» матеріали з питань розвитку національної архітектури[5]. Свої архітектурні проєкти експонував на виставках у Харкові та Києві[4].

Саме Сердюк у своїх публікаціях одним з перших застосував визначення «модернізований український стиль», яке пізніше, завдяки працям Віктора Чепелика, закріпилося як «український архітектурний модерн»[12]. Сучасні дослідники характеризують цей напрямок, як явище романтизму, виражене через різні напрямки модерну і раціоналізму з метою утвердження української національної ідентичності в архітектурі[1].

Коли працював у Харкові — брав активну участь у громадському житті міста. У 1909 році був членом повітового Харківського окружного суду. Із 1912 по 1917 рік працював відповідальним секретарем Товариства техніків[5].

Творчий архів Сердюка знищений частково у Харкові у 1918 році, а інша, вивезена ним частина, втрачена після його смерті у 1921 році у Кам'янець-Подільському[13].

Віктор Чепелик зазначає, що архітектурна творчість Євгена Сердюка — це непересічне явище в українському мистецтві початку XX століття, і хоча його твори протягом десятиліть лишались невідомими навіть фахівцям і розкрили своє значення лишь за останню чверть століття, внесок архітектора в український архітектурний модерн вартий високої оцінки[14].

Споруди

[ред. | ред. код]
№ п/п Охоронний № Адреса Початкове використання Співавтори Дата будівництв Сучасне використання Зображення
1 - Полтава, вул. Небесної Сотні, 45 школа імені Івана Котляревського Михайло Стасюков 1903-1905 не збереглася
2 - Тернопільська область, Кременецький район, село Новий Кокорів церква - 1906 немає даних
3 401 Харків, пр. Героїв Харкова, 142 Селекційна станція Здислав Харманський 1909-1911 Інститут рослинництва імені В. Я. Юр'єва НААН України
4 288 Харків, вул. Полтавський Шлях, 67 прибутковий будинок Георгія Висоцького Олександр Гамаженко 1910-1912 деякий час у будинку розміщувався проєктний інститут «Харківгіпродор»
5 - Росія, Краснодарський край, Канівський район, станиця Новомінська школа - 1910 немає даних
6 - Харківська область, Ізюмський район, місто Барвінкове комерційне училище - 1911 немає даних
7 25 Чернігівська область, Ніжинський район, село Дослідне комплекс будівель Носівської селекційної станції - 1911-1913 Носівська селекційно-дослідна станція
8 726 Харківська область, Харківський район, місто Мерефа, вул. Савченка, 25 Кредитово-кооперативне товариство - 1912 загальноосвітня школа № 1
9 - Харків, вул. Петінська (тепер — вул. Георгія Тарасенка) пошта - 1913 не збереглася
10 - Харків, пр. Героїв Харкова, 144/1 Житловий будинок при селекційній станції Здислав Харманський 1913 Житловий будинок
11 573 Донецька область, Краматорський район, Слов'янськ, вул. Університетська, 60 Будинок громадських зібрань технік С.В. Котляревський 1913-1914 станом на 2020 рік будівля належала ПАТ «Донецькоблгаз» (будинок дістався підприємству за борги від збанкрутілого в 1998 році Слов'янського керамічного комбінату)[15]
12 - Донецька область, Краматорський район, Слов'янськ, вул. Коха, 1 особняк - - немає даних
13 - Харківська область, Харківський район, місто Дергачі, вул. 1 Травня, 4 лікарня - 1914-1915 районна лікарня
14 - Росія, Курська область, село Вільшанка (рос. — Ольшанка) церква - 1914-1915 немає даних

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Школа им. Котляревского // Кіевская старина. — 1904. — № 9. — С. 96-99.
  • Из впечатлений на XIII Археологическом съезде в Екатеринославе // Діло. — 1905. — 30 серпня. — № 194. — С. 1-2.
  • Рецензція на книгу Г.Г. Павлуцького «Древности Украины» (К., 1905, вып. 1) // Нова громада. — 1906. — № 7. — С. 153.
  • Про памятник Шевченкові // Рада. — 1907. — 9 березня. — № 57. — С. 1.
  • Pro domo sua // Сніп. — 1912. — № 2. — С. 2.
  • До стильної народної школи // Сніп. — 1912. — № 15. — С. 6.
  • Український стиль у Харкові: Наші гласні // Сніп. — 1912. — № 29-30. — С. 13-14.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Вітченко Д. М. Український традиційний контекст в архітектурному доробку Є.Н. Сердюка харківського періоду творчості// Архітектурний вісник КНУБА: наук.-вироб. збірник / відпов. ред. Куліков П.М. — Київ: КНУБА, 2017. — Вип. 11–12. — С. 31.
  2. ↑ Теоретична спадщина українського архітектурного модерну // Чепелик В. Український архітектурний модерн / Упорядник:З.В. Мойсеєнко-Чепелик. — Київ : КНУБА, 2000. — 378 с. — ISBN 966-627-002-1.
  3. ↑ Сердюк Євген Наумович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 534 . — ISBN 5-88500-071-9.
  4. ↑ а б в Сердюк Євген Наумович // Чепелик В. Український архітектурний модерн / Упорядник: З. В. Мойсеєнко-Чепелик. — Київ : КНУБА, 2000. — 378 с. — ISBN 966-627-002-1.
  5. ↑ а б в Вітченко Д. Український модерн Євгена Сердюка// Пам'ятки України. — 2016. — № 2. — С. 74.
  6. ↑ Полтавська школа ім. І.П. Котляревського// Полтавщина: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — Київ: УЕ, 1992. — С. 737-738.
  7. ↑ а б Харківський технологічний інститут в особах// Про Євгена Сердюка на сайті Бібліотеки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»
  8. ↑ Харківський центр // Чепелик В. Український архітектурний модерн / Упорядник:З.В. Мойсеєнко-Чепелик. — Київ : КНУБА, 2000. — 378 с. — ISBN 966-627-002-1.
  9. ↑ а б Вітченко Д. М. Український традиційний контекст в архітектурному доробку Є.Н. Сердюка харківського періоду творчості// Архітектурний вісник КНУБА: наук.-вироб. збірник / відпов. ред. Куліков П.М. — Київ: КНУБА, 2017. — Вип. 11–12. — С. 35.
  10. ↑ а б Вітченко Д. М. Український традиційний контекст в архітектурному доробку Є.Н. Сердюка харківського періоду творчості// Архітектурний вісник КНУБА: наук.-вироб. збірник / відпов. ред. Куліков П.М. — Київ: КНУБА, 2017. — Вип. 11–12. — С. 36.
  11. ↑ Телячий Ю. В. Участь української літературно-мистецької інтелігенції в національно-культурному відродженні (1917-1921 рр.): дисертація д-ра іст. наук: 07.00.01. — Кам'янець-Подільський, 2014. — С. 131.
  12. ↑ Вітченко Д. М. Український традиційний контекст в архітектурному доробку Є.Н. Сердюка харківського періоду творчості// Архітектурний вісник КНУБА: наук.-вироб. збірник / відпов. ред. Куліков П.М. — Київ: КНУБА, 2017. — Вип. 11–12. — С. 30.
  13. ↑ Український архітектурний модерн у дзеркалі епохи// Чепелик В. Український архітектурний модерн / Упорядник: З.В. Мойсеєнко-Чепелик. — Київ: КНУБА, 2000. — 378 с. — ISBN 966-627-002-1.
  14. ↑ Визначні майстри українського архітектурного модерну. Євген Наумович Сердюк.// Чепелик В. Український архітектурний модерн / Упорядник: З.В. Мойсеєнко-Чепелик. — Київ: КНУБА, 2000. — 378 с. — ISBN 966-627-002-1. Архів оригіналу за 12 грудня 2010. Процитовано 11 червня 2011.
  15. ↑ Повержук В. У Слов'янську міськрада продовжує спроби повернути Будинок купецьких зібрань// 6262 Сайт міста Слов'янськ. — 2020. — 30 вересня.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сердюк_Євген_Наумович&oldid=42843262