Залізня

село Залізня
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Житомирський район
Рада	Головенківська сільська рада
Основні дані
Населення	177
Площа	0,85 км²
Густота населення	208,24 осіб/км²
Поштовий індекс	12464
Телефонний код	+380 412
Географічні дані
Географічні координати	50°09′00″ пн. ш. 28°31′20″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	219 м
Водойми	Гнилоп'ять
Місцева влада
Адреса ради	12464, Житомирська обл., Житомирський р-н, с.Головенка, вул.Шкільна,1 , тел. 40-22-45
Карта
Залізня
Залізня
Мапа
Залізня у Вікісховищі

Сільський клуб

Пам"ятний хрест на одному зі старих цвинтарів в с. Залізня, встановлений у червні 1911 року

Братська могила радянських воїнів на цвинтарі у с. Залізня

Відреставрований пам"ятний хрест на одному зі старих цвинтарів у с. Залізня

Залі́зня — село в Україні, в Житомирському районі Житомирської області. Населення становить 177 осіб. Національний склад населення - українці, поляки, росіяни. В селі мешкає значна частина нащадків старообрядців попівської гілки. Наявне діюче старообрядницьке кладовище.

Географія

Село розташоване у мальовничій місцині по обох берегах річки Гнилоп'яті (притока Тетерева) на кордоні з територією 37 загальновійськового полігону Міністерства оборони України. На північному заході від села бере початок річка Кривуха, права притока Кощи.

У селі річка Руда Кам'янка впадає у Гнилоп'ять.

Історія

В історичній літературі згадується назва населеного пункту Мократіца, поблизу Троянова, який згідно ревізії у 1545 році належав землевласникам Грицьку Івашковичу та Стецьку Гнєвошевичу Вороничам.

З великою долею вірогідності можна вважати, що воно існувало на околиці сучасної Залізні. Адже до теперішнього часу одна з околиць Залізні носить у народі назву, а до часів радянської колективізації існував хутір з назвою Мократичі.

У складі Речі Посполитої

Село Залізняк (польськ. Zielezniak, Żeleźniaki, Żeleźnice, Żelazna) згадується в документах 1609 року, де йдеться про втечу селян троянівського дідича Олександра Грицьковича Воронича (польськ. Alexander Hryćkowicz  Wrona) до маєтків Романа Ружинського. У 1612 році декілька селян втекли до маєтку Михайла Вишневецького. Наступна втеча відбулась 1614 року, цього разу до м. Сквири.

У 1646 році шляхтич Войтех Лесецький позивався на власника Желізняку київського скарбника Даніеля Ярему Воронича (польськ. Jerzy Daniel Woronicz), який на три роки віддав під заставу третину села разом із селянами та млин мократицький з млинарем Процьком на р. Пяті, але продовжував збирати з них різні податки. Це привело людей до зубожіння і вони були змушені піти наймитами по іншим селам. Окрім того, пан Воронич уклав договір з Флоріаном Радзиминським, за яким надав дозвіл побудувати двір з винницею на заставній землі. Через постійну потребу дров для виробництва горілки, Радзиминський заборонив селянам вирубувати в бору дерева для обігріву домів, а лиш виділяв маленьку частку.

У липні того ж року, велика гребля поблизу млина була вщент розтрощена, але пан Воронич не захотів її реставрувати власним коштом.

У XVIII та XIX століттях відоме, як слобода Железняки, значну частину населення якого становили старообрядці.

У складі Російської імперії

У 1875 році общиною старообрядців, що сформувалась у селі, було побудовано дерев'яну Свято-Покровську церкву, яка збереглась до теперішнього часу (в ній нині розташований сільський клуб).

Навкруги села розташовувались непоодинокі хутори-садиби селян-хліборобів, які мали по 3-9 десятин малопродуктивної піщаної землі у власності та обробляли її. При проведенні колективізації хутори були знищені, а їх мешканців змусили розібрати та перевезти свої оселі до Желєзняка. До цього часу у пам'яті старих жителів села зберіглись назви тих хуторів - Голопузівка, Лівончиків хутір, Лихотворищина, Мократичі, Орєхова гора , Шкрудєва гора,

До Другої світової війни на російський манер село іменували Желізняки. Щодо назви села немає однозначного підходу та тлумачення: його називають Железняк, Желізняки, Желєзняк, Залізняк. Українське населення села та оточуючих населених пунктів називає його - Желєзняк, хоча після Другої світової війни чиновники тодішнього СРСР перейменували його на Залізняки, а в подальшому на Залізня (дата перейменування невідома), що не відповідає історичним документам та назвам. Нажаль, такі необгрунтовані ні з ким не погоджені перейменування були дуже однією з ознак ідеології радянського ( в народ і- совкового) періоду.

На 1906 рік у селі налічувалось 57 дворів, в яких проживало 355 чоловік.

На одному з старих цвинтарів села зберігся релігійний пам'ятник, у вигляді гранітної стели з хрестом, встановлений у 1911 році, на якому наявний напис :

"Крестьянам общества деревни Железняка июня 1911 года Христос Воскресе Упокой Господи души их".

У складі УРСР

На кінець 1922 року у селі Желізняки наявно 197 дворів, населення складало 991 чоловік. З 1923 р. по 12.05.1958 р. село було центром Желізняцької сільської ради Троянівського, Коростишівського, а потім Житомирського районів, до складу якої входило також село Головенка. Після неодноразових адміністративно-територіальних реформ до 1996 р. село входило до складу Троянівської сільської ради Житомирського району. Зі створенням Головенківської сільської ради (17.04.1996 р.) перейшло до її складу.

22 листопада 1921 р. через Железняки, вертаючись з Листопадового рейду, проходила Подільська група (командувач Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки.

З 1945 року на території населеного пункту розташовувалась бригада колгоспу "Більшовик", пізніше перейменованого у колгосп "Світанок" (правління у с. Троянів), яка займалась тваринництвом та рослинництвом. Діяла кузня, в якій не лише ремонтували колгоспну техніку, а й задовольняли ковальсько-слюсарні потреби населення. Працювала школа-восьмирічка,у якій навчались діти селян.

Голодомор

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932-1933. Наразі відомо про 17 жертв.

Німецько-радянська війна

На цвинтарі, розташованому на околиці села, знаходиться братська могила 17 воїнів, які загинули при його визволенні у 1944 році :

ст. сержант	Абаєв	Килч	-	1896	01-01-1944	-	-	-
рядовий	Босик	Петро	Сидорович	1902	01-01-1944	-	-	-
рядовий	Бондарев	Григорій	Іванович	1912	01-01-1944	-	-	-
рядовий	Готун	Микола	Степанович	-	01-01-1944	-	-	-
ст. сержант	Кобець	Андрій	Андрійович	1924	03-01-1944	-	-	-
гв. мол. сержант	Колтун	Олександр	Кузьмович	-	03-01-1944	-	-	-
рядовий	Колтун	Олександр	Кух	-	03-01-1944	-	-	-
мол. сержант	Кострицький	Павло	Прокопович	1919	01-01-1944	-	-	-
рядовий	Красилович	Василь	Ількович	1908	01-01-1944	-	-	-
мол. лейтенант	Кургузов	Григорій	Гаврилович	-	03-01-1944	-	-	-
рядовий	Павлюк	Антоніна	Михайлівна	-	13-04-1944	-	-	-
рядовий	Петручек	Яків	Сазонович	1911	01-01-1944	-	-	-
рядовий	Панежда	Лука	Кузьмович	1907	01-01-1944	-	-	-
ст. сержант	Суховеєв	Володимир	Степанович	1905	01-01-1944	-	-	-
рядовий	Татченко	Григорій	Якович	1910	07-01-1944	-	-	-
мол. сержант	Тимаков	Семен	Фролович	1922	03-01-1944	-	-	-
рядовий	Юткін	Олексій	Григорович	1911	01-01-1944

Інфраструктура

Будь-якого значного промислового чи сільськогосподарського виробництва, окрім особистих селянських господарств, за часів незалежності України в селі не існує.

В приміщеннях колишніх ферм, які вціліли, зараз розташовані приватні пилорама та цех з обробки каменю. Село електрифіковано та газифіковано, має фельдшерсько-акушерський пункт та сільський клуб Головенківської сільської ради.

Посилання

• Литовська метрика. Книга 561: Ревізії українських замків 1545 року / Підготував В. Кравченко; редкол: П. Сохань (відповідальний редактор), Г. Боряк, М. Крикун та ін. Наук. тов. ім. Шевченка в Америці, Наук. тов. ім. Шевченка в Україні, НАН України, Інститут укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. - Київ, 2005. - 597 с.

• Книга Київського підкоморського суду (1584–1644). / Упорядники: Г. В. Боряк, Т. Ю. Гирич, Л. 3. Гісцова, В. М. Кравченко, В. В. Німчук, Г. С. Сергійчук, В. В. Страшко, Н. М. Яковенко. — Київ, 1991. — 344 с. (Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні АН України; Археографічна комісія АН України; Інститут історії АН України; Центральний державний історичний архів України у м. Києві).
• КЦАДА, Актова книга №17, арк. 857—859
• Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року / Опрац. К. Жеменецький; Вступ укр. перек. Є. Чернецький. ‒ Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2015. ‒ 272 с.
• Селянський рух на Україні 1569—1647: збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1993.
• Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.
• Погода в селі Залізня
• Масштаби Голодомору в Житомирському районі. Сайт Житомирської РДА
• Żeleźniaki, w dokumentach także Żeleźnice, Żelazna, wieś nad Hnyłopiatem... // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 767. (пол.)
• http://graves.code.ua/soldier/ccc050000000093
• http://victimsholodomor.org.ua/zhytomyr/easytable/25-peoples-new.html
• Список землевладельцев и арендаторов волынской губернии, во владении коих находится не менее 50 десятин земли, 1913