Кодня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кодня
Kodnia.jpg
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Житомирський
Рада/громада Коднянська
Код КОАТУУ 1822083501
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1301
Населення 2 127
Площа 2,084 км²
Густота населення 1020.630 осіб/км²
Поштовий індекс 12452
Телефонний код +380 412
Географічні дані
Географічні координати 50°05′14″ пн. ш. 28°41′40″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
228 м
Водойми Коденка
Найближча залізнична станція Кодня
Місцева влада
Адреса ради 12456, Житомирська область, Житомирський район, с. Кодня, вул. Павла Грабовського, 1
Карта
Кодня. Карта розташування: Україна
Кодня
Кодня
Кодня. Карта розташування: Житомирська область
Кодня
Кодня
Мапа

Кодня у Вікісховищі?

Меморіал пам'яті жертвам Голодомору у с.Кодня.3.jpg

Ко́дня [1]— село Житомирського району, Житомирської області. Розташоване на р. Коденка, притоці р. Гуйва

Історія[ред. | ред. код]

Залізнична станція Кодня

Поруч з селом знаходяться поселення І тис. до н. е., III—V та ХІІ-ХІІІ ст.ст.[2]

Литовський та польський період.[ред. | ред. код]

Містечко під назвою Кодеденград вперше згадується у письмових джерелах 1301 року, як місто, знищене монголо-татарами. Але населений пункт швидко відродився, адже через нього йшов торговий шлях з Києва на Поділля і до Чорного моря. Знаходилася у складі Литовського князівства 1362.

У переліку складових частин Луцького єпископства римо-католицької церкви кінця ХIV ст., є графство Коденське[3].

На початках Кодня ймовірно належала білорусько-литовському роду Сапігів, яким належало також м. Кодень, (нині село у складі Люблінського воєводства Польщі)[4].У 1545 р. власниками містечка стають Тишкевичі. По смерті Василя Тишкевича Кодня переходить до Сапігів, але через деякий час знов повертається у власність Тишкевичей[5].

Після об'єднання Литовського князівства з Королівством Польським в 1569 року — у складі Речі Посполитої.

У 1587 р. загін селян та козаків під керівництвом Л.Чернинського, зруйнували панський маєток у Кодні.[6]

За Андрусівським перемир'ям 1667 залишилася під владою Речі Посполитої.

Коліївщина[ред. | ред. код]

Вигляд Кодні. XIX століття
Пам'ятник коліївщині у Кодні

У 1768 в Холодному Яру поблизу Чигирина почалося повстання запорожців і гайдамаків під керівництвом Максима Залізняка та Івана Гонти, що отримало назву «Коліївщина». Повстанці захопили ряд міст: Середнього Придніпров'я, штурмом узяли Умань, і Річ Посполита була вимушена звернутися до Катерини II з проханням сприяти в придушенні бунту.

Російські і польські війська незабаром розгромили розрізнені загони повстанців, а захоплені в полон повстанці були жорстоко покарані. Влаштовувалися показові страти в різних містах Речі Посполитої, а в Кодні відбулася масова різанина. Під керівництвом коронного воєначальника Юзефа-Ґабріеля Стемпковского повстанцям рубали голови, садили на палю, чвертували. Тут стратили близько 300[7] учасників «Коліївщини», і село стало символом скорботи і пам'яті про волелюбних і непокірних синів українського народу.

Як писав у своїх спогадах Михайло Станіславович Чайковський:

Я родился в селе Гальчинце, волынской губ. житомирского уезда, в кодненском приходе, в 13 верстах от Бердичева, этого торгового Иерусалима израиля, в приднепровской Руси, в 9 верстах от «святой» Кодни, где карали гайдамаков Гонты и Железняка мечем, колом и виселицей во славу короля польского и Речи Посполитой. Такой страх был наведен тогда на украинский люд, что до сего дня этот люд, произнося угрозу или проклятие, повторяет: «щоб тебе свята Кодня не минула!»

До 200-ліття трагедії на околиці Кодні, на козацькому кургані-могилі, оточеною щільним кільцем дерев, встановлений монумент пам'яті учасників «Коліївщини» (29 червня 1968 р.).Письменником В. Б. Грабовським були знайдені у архівах деякі прізвища тих, хто похований у могилі.[8]

У складі Російської імперії[ред. | ред. код]

Після 2-го поділу Речі Посполитої 1793 — містечко у складі Правобережної України ввійшло до складу Російської імперії, через деякий час стало центром волості[9].

У кінці XVIII ст. Кодня була власністю Міхала Гленбоцького, діда письменника Михайла Чайковського, потім як посаг за його названою донькою, перейшла до Коженьовських (Korzeniowskich)[10].

Власник Кодні Михайло Коженьовський був досвідченим юристом, не обмеженим у статках. На поч. ХІХ ст. на місці старого палацу побудував новий палац у стилі ампір, фронтон якого був прикрашений гербами та ефектними колонами іонічного ордеру[5]. У палаці часто проходили бали та гучні розваги, про що згадує волинський письменник Євстахій Івановський[11]. Також ним були побудовані новий мурований костел (1828)[12] та православна церква (1841) (див. розділ Пам'ятки).

Восени 1846 по дорозі з Кам'янця-Подільського (через Бердичів) до Житомира Кодню відвідав Т. Г. Шевченко.

У 1860-х рр. у містечку діяли свічковий і пивоварений заводи. У 1860 р. у Кодні було відкрито народне училище[13]. До 1877 р. дорога з Бердичіва до Житомира проходила через Кодню, у якій була розташована почтова станція[14].

У 1870 р. у містечку проживало 1060 мешканців, 317 дворів, 9 крамниць, 17 ремісників. Власність Ледуховських.[12]

У 1882 р. римо-католицька парафія, що відносилася до Житомирського деканату, налічувала 766 прихожан.[12]

У 1894 р. у Кодні було 385 дворів, у яких мешкало 2468 осіб, функціонували православна церква, костел, єврейський молитовний будинок, 12 ярмарків на рік. З 1899 р. частину земель орендував поміщик Терещенко під вирощування цукрового буряка.

У 1906 році містечко Коднянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 23 верст. Дворів 325, мешканців 2403[15]. 23 травня 1907 року на землях, орендованих Терещенком, розпочався страйк робітників.

У 1912 відкрито двокласне училище. Станом на 1913 насел. складало 2994 особи.

Останніми власниками Кодні були гр. Аполлон Ледуховський (син Вінцента Ледуховського, маршалка Волинської губернії та Анни Гленбоцької) та його діти — син, Антон Ледуховський, пізніше-донька Юзефа Ледуховська-Стецька[16]. (Józefa Anna Helena Ledóchowska).[5]

Комуністичний Голодомор[ред. | ред. код]

1917 року Кодня увійшла до складу УНР, але внаслідок Громадянської війни у 1920 році окупована військами московсько-більшовицької Червоної армії.

З 1925 р. у новоствореній Волинській окрузі стала функціонувати Коднянська єврейська селищна рада.

1929 року відбулась масова насильницька колективізація з вилученням земель у заможних землевласників. Коднянці протидіяли проведенню колективізації.

Під час Голодомору 1932–33 загинула значна кількість коденчан-встановлених жертв 268 осіб[9]. Секретар райпарткому Троянівського району Михайлов у листі до Київського обкому КП(б)У вимагав внесення Кодні до «чорної дошки». «Фактично невиконання по одноосібному сектору затримують 2—3 села: Велика Татарнівка, де по одноосібному сектору ще недовиконано до 64 т. хліба; Кодня — до 60 т. Репресивних заходів (суди, штрафи, безмірне стягнення) до них застосовувалось в достатній мірі, хліб в цих селах є, плани цілком реальні, населення в більшості не біднота, але вся біда в тому, що хліб закопаний в землю, перехований…». Через це згідно з директивою ЦК ВКП(б) та РНК, РПК просить «занести ці два села: Велику Татарнівку та Кодню на чорну дошку, а також просимо терміново дати відповідні вказівки, яких ще заходів застосувати до цих 2-х сіл, щоб заставити здати хліб державі».[17]

ІІ Світова війна.[ред. | ред. код]

Від 8 липня 1941 до 31 грудня 1943 Кодня була окупована нацистськими військами.

У серпні 1941р. у Кодні було розстріляно 185 євреїв. За весь час окупації німці знищили 644 євреїв.[18]

31 грудня 1943 року під час проведення Житомирсько-Бердичівської операції, Кодня була зайнята воїнами 53-ї гвардійської танкової бригади 1-го Українського фронту.

Під час війни загинуло 173 жителі Кодні, 254-нагороджені орденами та медалями.

Післявоєнний період.[ред. | ред. код]

У 1945 році 50 юнаків та дівчат з Кодні було вивезено на розбудову Донбасу.[13] Також у 1945 р. відновилися заняття у школі, був створений інтернат для дітей-сиріт.

У січні 1958р. з двох колгоспів-ім.Петровського та ім.Чапаєва був створений один - "Україна".Колгосп займався тваринництвом та птахівництвом, вирощуванням зернових культур, цукрових буряків, картоплі. Село було електрифіковане та радіофіковане.

У 1967 р. було відкрито Будинок культури з сільським краєзнавчим музеєм.

У 1973р. у селі проживало 2844 чол., було 997 дворів. Працювала лікарня на 50 ліжок, пологовий будинок, аптека, два дитсадка, 8-річна та 10-річна школи, дві бібліотеки.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Церква Різдва Богородиці 

У 1828 р. у Кодні був збудований мурований римо-католицький костел[12] на честь Діви Марії Утішительки.[19]Святиня в плані прямокутник була взнесена на невеликому, оточеному з трьох сторін деревами, пагорбі. Мала в собі риси класицизму. У головному алтарі знаходилась ікона Матері Божої Утішительки[20]. При комуністичній владі у костьолі розмістився склад, остаточно будівля знищена на поч. 80-х р.р. 20 ст.[21] .На місці костьолу утворився сквер, у якому зараз розташовані пам'ятник Тарасу Шевченку та Меморіал пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій.

Визначними архітектурними пам'ятками села є: церква Різдва Богородиці побудована у 1841 р. у стилі класицизм коштом поміщика Михаіла Леонтієвича Коженьовського, дзвіниця побудована у 1863 р. коштом прихожан та держскарбниці.

У роки незалежності України в Кодні був встановлений ефектний, виконаний з поліського рожевого граніту, пам'ятник Тарасу Шевченку, що побував тут 1846.

23 листопада 2013 р у Кодні було відкрито меморіал пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій. Пам'ятник збудовано за рахунок благодійних коштів та за підтримки Житомирської обласної організації ВО «Свобода».[22] Гранітний меморіал побудовано в центрі села Кодні, поруч із пам'ятником Тарасу Шевченкові. На одній із його гранітних дощок — напис: «Вічна пам'ять землякам, закатованим у часи Голодомору (1932—1933 рр.) і репресованим в сталінські роки. Пробачте нам, пращури наші, що вас ніхто не захистив у ті страшні роки. У 80-ту річницю Голодомору замученим предкам нашим — від правнуків ваших. Боже, прости й помилуй загиблих предків наших. Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. 2013 Божий. Село Кодня».[23]

Дзвіниця церкви Різдва Богородиці

Визначні місця[ред. | ред. код]

  • церква Різдва Богородиці;
  • дзвіниця (1841 р.);
  • Народний музей історії с. Кодня.
Братська могила учасників гайдамацького повстання «Коліївщина»
Пам'ятник Шевченку на місці стародавньої дерев'яної церкви, під якою він почав писати «Гайдамаків»

Персоналії[ред. | ред. код]

В селі народилися:

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Карта Волинської губернії Шуберта Ф.Ф. 
  2. Стародавня Україна – Google Мої карти. Google My Maps. Процитовано 2019-09-27. 
  3. Niesiecki, Kasper (1728). Herby y familie rycerskie, tak w Koronie jako y Wielkim Xięstwie Litewskim zebrane (пол). Lwow: Drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu. с. 38. 
  4. Юрій Гаврилюк (28.10.2009). Кодня Штрихи до історії руського роду Сопігів. samiosobie (укр). Процитовано 12.04.2019. 
  5. а б в Antoni Urbański (1929). Memento kresowe (pol). Warszawa: nakladem autora. с. 60–61. 
  6. Архив Юго-Западной России (рос). с. ч.3,т.1, стор.19–20, 23. 
  7. Петро Мірчук. Коліївщина. Гайдамацьке повстання 1768 р.
  8. Малашевич, Юрій (29-06-2016). 29.06.1968 - в селі Кодня на честь 200-річчя Коліївщини на місці поховання гайдамаків відкрито пам’ятник.. Житомир.info (українською). Процитовано 08.03.2019. 
  9. а б Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2019-03-08. 
  10. Чайковський, Михайло (1891, №1). ЗАПИСКИ МИХАИЛА ЧАЙКОВСКОГО (САДЫК-ПАШИ). (рос). Київ: Киевская старина,. 
  11. Eustachy Iwanowski, (1873). Rozmowy o polskiéj koronie (пол). Kraków. с. 683 (694). 
  12. а б в г Filip Sulimierski,Bronislav Chlebowski,Władysław Walewski (1883). Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich (пол). Warszawa: druk.Wieku Nowy-Swyat, nakl.W.Walewski. с. т.ІV,с.241. 
  13. а б TRON'KO, Petro Timofiiovich. (1973). Історія міст і сіл Української РСР ... Головна редакційна колегія: Тронько П. Т., голова Головної редколегії [and others], etc. (укр). Київ: Гол. ред. Українська рад. енциклопедії Академії наук УРСР. с. 276–283. OCLC 504597254. 
  14. Бовкун, Сергій (07.03.2019). «Нестандартний» Шевченко. Обласна газета Житомирщина (українською). Процитовано 08.03.2019. 
  15. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.
  16. Uruski Seweryn (1814-1890) (1911). Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. Koźn-Leut (пол). Warszawa: Gebethner i Wolff. с. т.8, с.322. 
  17. Лутай, М.Є. (2003). ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр. НА ЖИТОМИРЩИНІ (В ДОКУМЕНТАХ І СПОГАДАХ ОЧЕВИДЦІВ) (укр). Житомир: Житомирський державний педуніверситет ім. Івана Франка. с. 149. 
  18. а б Рудницька, Наталія. Містечко Кодня: візуальні, усні та писемні джерела дослідження (укр). Житомир: ЖДУ. 
  19. Карта Римо-Католицьких костелів України XIX століття. genea (укр). Процитовано 11.04.2019. 
  20. Костел в Кодні. Бо належить Христу царювати (українською). Процитовано 09.03.2019. 
  21. Медвідь, В'ячеслав (03.02.2007). Кодня. Архітектурні та природні пам*ятники України (українською). Процитовано 09.03.2019. 
  22. У Кодні відкриють пам'ятник жертвам Голодомору та політичних репресій (українська). Рупор Житомира. 19.11.2013. Процитовано 02.03.2019. 
  23. 80 років скорботи. Український тижневик Міст (укр). 27.11.2013. Процитовано 25.03.2019. 

Посилання[ред. | ред. код]