Кодня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кодня
Kodnia.jpg
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Житомирський
Громада Коднянська
Код КОАТУУ 1822083501
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1301
Населення 2 127
Площа 2,084 км²
Густота населення 1020.630 осіб/км²
Поштовий індекс 12452
Телефонний код +380 412
Географічні дані
Географічні координати 50°05′14″ пн. ш. 28°41′40″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
228 м
Водойми Коденка
Найближча залізнична станція Кодня
Місцева влада
Адреса ради 12456, Житомирська область, Житомирський район, с. Кодня, вул. Валентина Грабовського, 1
Карта
Кодня. Карта розташування: Україна
Кодня
Кодня
Кодня. Карта розташування: Житомирська область
Кодня
Кодня
Мапа

CMNS: Кодня у Вікісховищі

Пам'ятник жертвам Голодомору у Кодні

Ко́дня [1]— село Житомирського району, Житомирської області. Розташоване на р. Коденка, притоці р. Гуйва

Історія[ред. | ред. код]

Поруч з селом знаходяться поселення І тис. до н. е., III—V та ХІІ-ХІІІ ст.ст.[2]

Литовський та польський період.[ред. | ред. код]

Містечко під назвою Кодеденград вперше згадується у письмових джерелах 1301 року, як місто, знищене монголо-татарами. Але населений пункт швидко відродився, адже через нього йшов торговий шлях з Києва на Поділля і до Чорного моря. Знаходилася у складі Литовського князівства 1362.

У переліку складових частин Луцького єпископства римо-католицької церкви кінця ХIV ст., є графство Коденське[3].

На початках Кодня ймовірно належала білорусько-литовському роду Сапігів, яким належало також м. Кодень, (нині село у складі Люблінського воєводства Польщі)[4].У 1545 р. власниками містечка стають Тишкевичі. По смерті Василя Тишкевича Кодня переходить до Сапігів, але через деякий час знов повертається у власність Тишкевичей[5].

Після об'єднання Литовського князівства з Королівством Польським в 1569 року — у складі Речі Посполитої.

У 1587 р. загін селян та козаків під керівництвом Л.Чернинського, зруйнували панський маєток у Кодні.[6]

За Андрусівським перемир'ям 1667 залишилася під владою Речі Посполитої.

Недалеко від Кодні, по свідченням місцевих мешканців, знаходилось грецьке поселення. Це підтверджують знайдені череп'я грецького посуду і залишки жител того часу.[7]

Коліївщина[ред. | ред. код]

Пам'ятник коліївщині у Кодні

У 1768 в Холодному Яру поблизу Чигирина почалося повстання запорожців і гайдамаків під керівництвом Максима Залізняка та Івана Гонти, що отримало назву «Коліївщина». Повстанці захопили ряд міст: Середнього Придніпров'я, штурмом узяли Умань, і Річ Посполита була вимушена звернутися до Катерини II з проханням сприяти в придушенні бунту.

Російські і польські війська незабаром розгромили розрізнені загони повстанців, а захоплені в полон повстанці були жорстоко покарані. Влаштовувалися показові страти в різних містах Речі Посполитої, а в Кодні відбулася масова різанина. Під керівництвом коронного воєначальника Юзефа-Ґабріеля Стемпковского повстанцям рубали голови, садили на палю, чвертували. Тут стратили близько 300[8] учасників «Коліївщини», і село стало символом скорботи і пам'яті про волелюбних і непокірних синів українського народу.

Як писав у своїх спогадах Михайло Станіславович Чайковський:

Я родился в селе Гальчинце, волынской губ. житомирского уезда, у кодненском приходе, в 13 верстах от Бердичева, этого торгового Иерусалима израиля, у приднепровской Руси, в 9 верстах от «святой» Кодни, где карали гайдамаков Гонты и Железняка мечем, колом и виселицей во славу короля польского и Речи Посполитой. Такой страх был наведен тогда на украинский люд, что до сего дня этот люд, произнося угрозу или проклятие, повторяет: «щоб тебе свята Кодня не минула!»

У складі Російської імперії[ред. | ред. код]

Після 2-го поділу Речі Посполитої 1793 — містечко у складі Правобережної України ввійшло до складу Російської імперії, через деякий час стало центром волості[9].

У кінці XVIII ст. Кодня була власністю Михайла Гленбоцького, діда письменника Михайла Чайковського, потім як посаг за його названою донькою- Анною, перейшла до Корженьовських (Korzeniowskich)[10].

Власник Кодні Михайло Коженьовський був досвідченим юристом, не обмеженим у статках. На поч. ХІХ ст. на місці старого палацу побудував новий палац у стилі ампір, фронтон якого був прикрашений гербами та ефектними колонами іонічного ордеру[5]. У палаці часто проходили бали та гучні розваги, про що згадує волинський письменник Євстахій Івановський[11]. Ще у 20-ті роки ХХ ст. палац існував, але в 30-ті роки був розібраний.

У 1790 році, власником Кодні М.Глембоцьким[7], (по іншим даним, у 1828 р. Коженьовським) у Кодні був збудований мурований римо-католицький костел на честь Діви Марії Утішительки.[12][13] Святиня в плані прямокутник була взнесена на невеликому, оточеному з трьох сторін деревами, пагорбі. Мала в собі риси класицизму. У головному вівтарі знаходилась ікона Матері Божої Утішительки[14]. При комуністичній владі у костьолі розмістився склад, остаточно будівля знищена на поч. 80-х р.р. 20 ст.[15]


Восени 1846 по дорозі з Кам'янця-Подільського (через Бердичів) до Житомира Кодню відвідав Т. Г. Шевченко.

Церква Різдва Богородиці 
Вигляд Кодні. XIX століття

Улітку 1848 року мешканці Кодні постраждали від холери, про що свідчать записи смертей у метричній книзі Кодненського костелу.[16]

У 1860-х рр. у містечку діяли свічковий і пивоварений заводи. У 1860 р. у Кодні було відкрито народне училище[17]. До 1877 р. дорога з Бердичіва до Житомира проходила через Кодню, у якій була розташована почтова станція[18].

У 1870 р. у містечку проживало 1060 мешканців, 317 дворів, 9 крамниць, 17 ремісників. Власність Ледуховських.

У 1882 р. римо-католицька парафія, що відносилася до Житомирського деканату, налічувала 766 прихожан[12].До парафії Діви Марії Утішительки відносилися вірні РКЦ - жителі навколишніх сіл Агатівка, Борисівка, Гальчинець, Городище, Журбинці, Ляхівці, Никонівка, Ружки, Семаки, Сінгури, Солотвин, Янківці[19].

У 1887 році у праці «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии» Теодоровича зазначається, що у містечку ще на той час частково збереглися фортечні підвали, де катували гайдамаків і козаків, а на місці страти у той час знаходилася ратуша[20].

У 1894 р. у Кодні було 385 дворів, у яких мешкало 2468 осіб, функціонували православна церква, костел, єврейський молитовний будинок, 12 ярмарків на рік. З 1899 р. частину земель орендував поміщик Терещенко під вирощування цукрового буряка.

У 1906 році містечко Коднянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 23 верст. Дворів 325, мешканців 2403[21]. 23 травня 1907 року на землях, орендованих Терещенком, розпочався страйк робітників.

У 1912 відкрито двокласне училище. Станом на 1913 насел. складало 2994 особи.

Останніми власниками Кодні були гр. Аполлон Ледуховський (син Вінцента Ледуховського, маршалка Волинської губернії та Анни Гленбоцької) та його діти — син, Антон Ледуховський, пізніше-донька Юзефа Ледуховська-Стецька[22]. (Józefa Anna Helena Ledóchowska).[5]

Комуністичний Голодомор[ред. | ред. код]

1917 року Кодня увійшла до складу УНР, але внаслідок Громадянської війни у 1920 році окупована військами московсько-більшовицької Червоної армії.

З 1925 р. у новоствореній Волинській окрузі стала функціонувати Коднянська єврейська селищна рада.

1929 року відбулась масова насильницька колективізація з вилученням земель у заможних землевласників. Коднянці протидіяли проведенню колективізації.

Під час Голодомору 1932 - 1933 р.р. загинула значна кількість коденчан-встановлених жертв 268 осіб[9]. Секретар райпарткому Троянівського району Михайлов у листі до Київського обкому КП(б)У вимагав внесення Кодні до «чорної дошки». «Фактично невиконання по одноосібному сектору затримують 2—3 села: Велика Татарнівка, де по одноосібному сектору ще недовиконано до 64 т. хліба; Кодня — до 60 т. Репресивних заходів (суди, штрафи, безмірне стягнення) до них застосовувалось в достатній мірі, хліб в цих селах є, плани цілком реальні, населення в більшості не біднота, але вся біда в тому, що хліб закопаний в землю, перехований…». Через це згідно з директивою ЦК ВКП(б) та РНК, РПК просить «занести ці два села: Велику Татарнівку та Кодню на чорну дошку, а також просимо терміново дати відповідні вказівки, яких ще заходів застосувати до цих 2-х сіл, щоб заставити здати хліб державі».[23]

Залізнична станція Кодня

ІІ Світова війна.[ред. | ред. код]

Від 8 липня 1941 до 31 грудня 1943 Кодня була окупована нацистськими військами.

У серпні 1941р. у Кодні було розстріляно 185 євреїв. За весь час окупації німці знищили 644 євреїв.[24]

31 грудня 1943 року під час проведення Житомирсько-Бердичівської операції, Кодня була зайнята воїнами 53-ї гвардійської танкової бригади 1-го Українського фронту.

Під час війни загинуло 173 жителі Кодні, 254-нагороджені орденами та медалями.

Післявоєнний період.[ред. | ред. код]

У 1945 році 50 юнаків та дівчат з Кодні було вивезено на розбудову Донбасу.[17] Також у 1945 р. відновилися заняття у школі, був створений інтернат для дітей-сиріт.

У січні 1958р. з двох колгоспів - ім.Петровського та ім.Чапаєва був створений один - "Україна".Колгосп займався тваринництвом та птахівництвом, вирощуванням зернових культур, цукрових буряків, картоплі. Село було електрифіковане та радіофіковане.

У 1967 р. було відкрито Будинок культури з сільським краєзнавчим музеєм.

У 1973р. у селі проживало 2844 чол., було 997 дворів. Працювала лікарня на 50 ліжок, пологовий будинок, аптека, два дитсадка, 8-річна та 10-річна школи, дві бібліотеки.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

В інвентарі маєтностей шляхтичів Тишкевичів, складеного у 1593 р. згадується стародавнє городище, укріплене валом.У серпні 1922 року волинський археолог Гамченко С.С. здійснив розвідки в басейні р. Коднянки, зокрема, й Кодні. У результаті досліджень С.С. Гамченку вдалося на території Кодні і прилеглих до нього місцевостей зафіксувати понад 20 різноманітних історико-археологічних об’єктів. В їх числі 1 городище, 1 замчище, 1 укріплення, 2 окремих кургани (Могила і Лиса гора), 1 місце масового поховання, 1 окреме поховання, сліди 2 давніх некрополів, сліди 2 поселень, провали підземель у 5 пунктах, 2 храми з погостами і 3 кладовища.Деякі з цих пам'яток, наприклад залишки городища та замчища, існують і зараз, але не досліджені належним чином і знищуються оранкою та шукачами скарбів.[7] Також містечко було знане своїми підземними ходами.

Визначною архітектурною пам'яткою села є церква Різдва Богородиці, закладена у 1835 і добудована у 1841 р. у стилі класицизм коштом поміщика Михаіла Леонтієвича Коженьовського, дзвіниця побудована у 1863 р. коштом прихожан та держскарбниці. Давня дерев'яна церква сгоріла під час пожежі, але ще в 20-ті роки ХХ ст. у новій церкві зберігалися стародавні ікони та дзвони[7].

До 200-ліття трагедії на околиці Кодні, на кургані встановлений монумент пам'яті учасників «Коліївщини» (29 червня 1968 р.).Письменником В. Б. Грабовським були знайдені у архівах деякі прізвища тих, хто похований у могилі.[25] Однак у матеріалах генеральної візити Коденського костьолу 1786 р. згадано про те, що могила, яку було насипано у 1769 р. і у якій було поховано 114 гайдамаків, знаходилася на західній околиці містечка, за 50 кроків від старовинного фортечного валу. Курган, який у 1960-ті роки був визнаний козацькою могилою, деякі дослідники вважають давнім похованням.[7]

У роки незалежності України в Кодні був встановлений ефектний, виконаний з поліського рожевого граніту, пам'ятник Тарасу Шевченку, що побував тут у 1846. Пам'ятник розташований у сквері, який утворився після остаточного знищення римо-католицького костелу.

23 листопада 2013 р у Кодні було відкрито меморіал пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій. Пам'ятник збудовано за рахунок благодійних коштів та за підтримки Житомирської обласної організації ВО «Свобода».[26] Гранітний меморіал побудовано в центрі села Кодні, поруч із пам'ятником Тарасу Шевченкові. На одній із його гранітних дощок — напис: «Вічна пам'ять землякам, закатованим у часи Голодомору (1932—1933 рр.) і репресованим в сталінські роки. Пробачте нам, пращури наші, що вас ніхто не захистив у ті страшні роки. У 80-ту річницю Голодомору замученим предкам нашим — від правнуків ваших. Боже, прости й помилуй загиблих предків наших. Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. 2013 Божий. Село Кодня».[27]

Дзвіниця церкви Різдва Богородиці

Визначні місця[ред. | ред. код]

  • церква Різдва Богородиці;
  • дзвіниця (1841 р.);
  • Народний музей історії с. Кодня.
  • Братська могила учасників гайдамацького повстання «Коліївщина»
Братська могила учасників гайдамацького повстання «Коліївщина»
Пам'ятник Шевченку на місці стародавньої дерев'яної церкви, під якою він почав писати «Гайдамаків»

Персоналії[ред. | ред. код]

В селі народилися:

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Карта Волинської губернії Шуберта Ф.Ф. 
  2. Стародавня Україна – Google Мої карти. Google My Maps. Процитовано 2019-09-27. 
  3. Niesiecki, Kasper (1728). Herby y familie rycerskie, tak w Koronie jako y Wielkim Xięstwie Litewskim zebrane (пол). Lwow: Drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu. с. 38. 
  4. Юрій Гаврилюк (28.10.2009). Кодня Штрихи до історії руського роду Сопігів. samiosobie (укр). Процитовано 12.04.2019. 
  5. а б в Antoni Urbański (1929). Memento kresowe (pol). Warszawa: nakladem autora. с. 60–61. 
  6. Архив Юго-Западной России (рос). с. ч.3,т.1, стор.19–20, 23. 
  7. а б в г д О. О. Т а р а б у к і н (2017). Коднянські старожитності (за матеріалами досліджень С.С. Гамченка) (укр). Археологія і давня історія України, вип.1. с. 362–373. 
  8. Петро Мірчук. Коліївщина. Гайдамацьке повстання 1768 р.
  9. а б Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2019-03-08. 
  10. Чайковський, Михайло (1891, №1). ЗАПИСКИ МИХАИЛА ЧАЙКОВСКОГО (САДЫК-ПАШИ). (рос). Київ: Киевская старина,. 
  11. Eustachy Iwanowski, (1873). Rozmowy o polskiéj koronie (пол). Kraków. с. 683 (694). 
  12. а б Filip Sulimierski,Bronislav Chlebowski,Władysław Walewski (1883). Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich (пол). Warszawa: druk.Wieku Nowy-Swyat, nakl.W.Walewski. с. т.ІV,с.241. 
  13. Карта Римо-Католицьких костелів України XIX століття. genea (укр). Процитовано 11.04.2019. 
  14. Костел в Кодні. Бо належить Христу царювати (українською). Процитовано 09.03.2019. 
  15. Медвідь, В'ячеслав (03.02.2007). Кодня. Архітектурні та природні пам*ятники України (українською). Процитовано 09.03.2019. 
  16. Metryki Wolyn. wolyn-metryki.pl (пол). 1848 розд.Zgony. Процитовано 2020-11-16. 
  17. а б TRON'KO, Petro Timofiiovich. (1973). Історія міст і сіл Української РСР ... Головна редакційна колегія: Тронько П. Т., голова Головної редколегії [and others], etc. (укр). Київ: Гол. ред. Українська рад. енциклопедії Академії наук УРСР. с. 276–283. OCLC 504597254. 
  18. Бовкун, Сергій (07.03.2019). «Нестандартний» Шевченко. Обласна газета Житомирщина (українською). Процитовано 08.03.2019. 
  19. Žitomirskij Oblastnoj Gosudarstvennyj Archiv. (2010). Kataloh metryčnych knyh : u 2-ch tomach. 1, Rymo-katolycyzm, hreko-katolycyzm, ljuteranstvo, iudaïzm (укр) 1. Žytomyr: Vydavnyctvo "Volynʹ". с. 10. ISBN 978-966-690-107-4. OCLC 859424843. 
  20. Теодорович Н. И. (1888). Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии (рос). Почаїв. 
  21. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.
  22. Uruski Seweryn (1814-1890) (1911). Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. Koźn-Leut (пол). Warszawa: Gebethner i Wolff. с. т.8, с.322. 
  23. Лутай, М.Є. (2003). ГОЛОДОМОР 1932-1933 рр. НА ЖИТОМИРЩИНІ (В ДОКУМЕНТАХ І СПОГАДАХ ОЧЕВИДЦІВ) (укр). Житомир: Житомирський державний педуніверситет ім. Івана Франка. с. 149. 
  24. а б Рудницька, Наталія. Містечко Кодня: візуальні, усні та писемні джерела дослідження (укр). Житомир: ЖДУ. 
  25. Малашевич, Юрій (29-06-2016). 29.06.1968 - в селі Кодня на честь 200-річчя Коліївщини на місці поховання гайдамаків відкрито пам’ятник.. Житомир.info (українською). Процитовано 08.03.2019. 
  26. У Кодні відкриють пам'ятник жертвам Голодомору та політичних репресій (українська). Рупор Житомира. 19.11.2013. Процитовано 02.03.2019. 
  27. 80 років скорботи. Український тижневик Міст (укр). 27.11.2013. Процитовано 25.03.2019. 

Посилання[ред. | ред. код]