Координати: 50°27′54″ пн. ш. 30°30′48″ сх. д. / 50.465° пн. ш. 30.513333333333° сх. д. / 50.465; 30.513333333333
Очікує на перевірку

Церква Миколи Притиска

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква Святого Миколая.
Церква Миколи Притиска
50°27′54″ пн. ш. 30°30′48″ сх. д. / 50.465° пн. ш. 30.513333333333° сх. д. / 50.465; 30.513333333333
Тип спорудиправославний храм
Розташування Україна,  СРСР і  Російська імперія, Київ
Будівельна системацегла
Стильбароко і українське бароко
Належністьправослав'я
ЄпархіяКиївська єпархія ПЦУ
Станпам'ятка архітектури національного значення України
Оригінальна назваПритисько-Микильська церква
ЕпонімМиколай Чудотворець
ПрисвяченняМиколай Чудотворець
Вебсайтpritiska.com.ua
Мапа
CMNS: Церква Миколи Притиска у Вікісховищі
Дзвіниця
Краєвид із Замкової гори

Храм святого Миколая Чудотворця (церква Миколи Притиска) — зведено наприкінці XVII ст. на місці старої дерев'яної церкви. Деякий час вважався найдавнішою спорудою Подолу (будівництво датувалось 1631 р.).

Історія

[ред. | ред. код]

Одна з версій походження назви «Притиська» заглиблює історію храму аж до княжих часів, коли в гирлі річки Почайна біля притики, тобто порту на шляху з варяг у греки, постала одна з перших на теренах Русі церков, присвячена Святому Миколі. Згідно з іншою версією, при спробі пограбування храму, Святий (або його ікона) притис злодія і тримав до появи вірян.

Храм зазнав суттєвих пошкоджень під час пожеж 1718 та 1811 років, після чого споруду відновлювали (зокрема, у 1820-х роках — за проєктом А. Меленського). Роботи з розбудови храму (розширення теплої Стрітенської церкви на першому ярусі дзвіниці, прибудова каплиці, утеплення основного приміщення церкви) здійснювалися у 30-х, 60-х і 80-х роках ХІХ століття. Крім того, в другій половині ХІХ ст. зведено другий ярус дзвіниці.[1]

У перші роки ХХ ст. в інтер'єрі храму виконано сюжетні розписи, близькі за манерою до розписів Володимирського собору. Вони доповнили більш ранні розписи 1830 року.

Пам'ятка зазнала руйнувань за часів Другої світової війни: постраждала покрівля споруди, було зруйновано верх бані, в стінах і склепіннях з`явилися тріщини. У 1956-1958 pp. науково-реставраційні виробничі майстерні Держбуду УРСР провели капітальні ремонтно-реставраційні роботи. За проєктом архітектора М. Александрової завершення храму набуло форми, яку воно мало у XIX ст.

1 січня 1960 р. церкву, за рішенням Київського міськвиконкому, було закрито для богослужінь. Відтоді й до середини 1970-х pp. в ній розташовувався склад Укркниготоргу.

Від початку 1980-х відбувався новий етап реставраційних робіт, тут планувалося відкрити Театр поезії.[1]

У 1983 через підтоплення ґрунтовими водами стався обвал південно-східної частини споруди, внаслідок чого зруйнувалися баня та перекриття підкупольного простору[2].

У 1990 р. храм повернуто віруючим та передано УАПЦ. Пізніше - увійшов до юрисдикції УПЦ КП. З 2019 належить ПЦУ. У ході реставраційних робіт розпис підкупольного простору та нави виконав Микола Стороженко (1997 — 2000). За цю роботу художник був відзначений Золотою медаллю Національної Академії мистецтв України[3].

На сьогодні це хрестоподібна в плані будівля, в її зовнішньому вигляді поєднані елементи українського бароко та класицизму.

Внутрішні приміщення оздоблені розписами, різьблений позолочений іконостас виконано у стилі бароко.

Просторова орієнтація храму не збігається з сусідніми будівлями не лише через православну традицію ставити храм вівтарем на схід, але й нагадує про колишнє планування вулиць міста, до пожежі 1811 року. Порівняти: Будинок Петра I, Будинок Мазепи, Храм Миколи Набережного також стоять «кособіч» до сітки сучасних вулиць.

Поблизу храму є Притисько-Микільська вулиця, що отримала назву від назви храму.

На південному фасаді храму встановлено меморіальну дошку на честь останнього митрополита Української автокефальної православної церкви Івана Павловського, який мав тут кафедру в 1934—1935 pp.

Сповідні розписи, метричні книги і клірові відомості церкви (з 1737 по 1920 рік) зберігаються в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ (ЦДІАК України)[4].

Службу Божу у храмі нині відправляє священство ПЦУ.

На Подолі є або існували й інші святині присвячені Миколі Чудотворцю:

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Офіційний сайт храму. Архів оригіналу за 30 вересня 2016. Процитовано 28 вересня 2016.
  2. ↑ 1983 р. Вівтар. Вигляд з півдня після обвалу в ході реставрації. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. Процитовано 28 вересня 2016.
  3. ↑ Голуб, Олена. Барочні забави. День (укр) . Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 07.02.2021.
  4. ↑ Церква Св. Миколая (Притисько-Микільська, Миколи Притиска) на Подолі у м. Києві [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів, ЦДІАК України

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Церква_Миколи_Притиска&oldid=43177735