Будинок Петра I (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Будинок Петра І» у Києві
House of Peter Kyiv 01.jpg
«Будинок Петра І»

50°27′55″ пн. ш. 30°30′52″ сх. д. / 50.46547222000000232° пн. ш. 30.51466667000000044° сх. д. / 50.46547222000000232; 30.51466667000000044Координати: 50°27′55″ пн. ш. 30°30′52″ сх. д. / 50.46547222000000232° пн. ш. 30.51466667000000044° сх. д. / 50.46547222000000232; 30.51466667000000044
Країна Україна Україна
Розташування Київ
Архітектор Іван Григорович-Барський (добудова другої половини XVIII століття) — ?
Клієнт Ян Бикович — ?
Дата початку спорудження не раніше 1696 року
Дата закінчення спорудження друга половина XVIII століття
Стиль українське бароко
Адреса вул. Костянтинівська, 6/8

«Будинок Петра І» у Києві is located in Україна
«Будинок Петра І» у Києві
«Будинок Петра І» у Києві
«Будинок Петра І» у Києві (Україна)

CMNS: «Будинок Петра І» у Києві на Вікісховищі

Житловий будинок рубежу XVII–XVIII століть, відомий під фольклорною назвою «Буди́нок Петра́ І»[1] — пам'ятка архітектури рубежу 17 — 18 століть у Києві, розташований на Подолі за адресою вул. Костянтинівська 6/8 (на розі з вулицею Хорива). Найдавніший зі збережених житлових будинків Києва, має оригінальну об'ємно-просторову композицію з рисами оборонної споруди. На сьогодні функціонує як філія Музею історії Києва — Музей історії благодійництва у Києві.

1799 року в будинку утримувався заарештований за сфальшованими політичними звинуваченнями композитор Артемій Ведель. У 1870-х роках мешкав лікар Феофіл Яновський.

Міська легенда пов'язує будівлю з іменем російського імператора Петра І, проте насправді він тут ніколи не бував.[1].

Історія[ред.ред. код]

Будинок було зведено, імовірно, наприкінці 17 (не раніше 1696 року) — на початку 18 століття[2], у період активного мурованого будівництва у Києві, у садибі, яка з 1663 року належала відомій київській купецькій та козацькій родині Биковських. Власник садиби Ян Биковський — київський війт у 16871699 рр. — володів на Подолі багатьма дворами, крамницями, ставком з млином, землями вздовж Глибочиці та на горі Щекавиці.

Первинно будинок у садибі Биковських був двоповерховим, Г-подібним у плані, з підвалом та двома круглими вежоподібними наріжними об'ємами. Усі приміщення споруди перекривалися склепіннями. На початку 1730-х рр. онук Яна Биковського — Леонтій — розпочав перебудову будинку під 10 кімнат, проте у 1734 році його призначили сотником до Опішні, тож Биковський поїхав з Києва, лишивши родовий будинок недобудованим.

Перебудову дому на Костянтинівській завершив відомий київський архітектор Іван Григорович-Барський[1] на замовлення київського магістрату, який у 1780-ті рр. викупив усі київські маєтності Биковських за неймовірну на той час суму — три тисячі рублів[3]. У результаті перебудови із західного боку будівлі було зроблено двоповерхову прибудову, а між вежами і на вхідному ризаліті з півдня влаштовано відкриті аркади у барокових формах. Після завершення ремонту, у 1791 році, за рішенням магістрату у колишньому будинку Биковських було розміщено «смирительный дом» — місце ізоляції пияків та дебоширів, а також божевільних. У 1799 році їхній список поповнив і оголошений владою божевільним відомий український композитор Артемій Ведель, що утримувався тут під вартою до 1803 року.

У 1803 році божевільня була переведена до Кирилівської лікарні, і протягом наступних років будинок стояв пусткою. Значної шкоди споруда зазнала під час пожежі Подолу 1811 року: її наслідки було усунуто лише після нового ремонту і перебудови у 18171820 рр. Після цього будівля була віддана під Подільське парафіяльне училище, що проіснувало тут до кінця 1860-х рр.

Тильний фасад, вигляд з вул. Хорива

У 1870-х рр. у будівлі на Костянтинівській жив видатний український лікар-терапевт Феофіл Яновський. З кінця 1870-х у будинку містилися казарми, а у 1883 році її було передано Олександрівському дитячому притулку, що діяв тут до 1917 року. Директором притулку був доктор Іван Воскресенський — вітчим видатного російського письменника Михайла Булгакова.[4]

Після революційних подій 1917–1921 рр., будинок функціонував як житловий. У середині 1970-х рр. споруду було капітально відреставровано і у 1978 році передано на баланс Музею історії Києва.

Архітектура[ред.ред. код]

Будинок цегляний, тинькований, асиметричний за композицією, розрахований на огляд з усіх боків. Будівля складається з кількох приміщень, з'єднаних анфіладно, входи — з півночі та півдня, північно-східну його вежу займають кручені сходи. Мальовничого вигляду будинку надає різноманітність фасадів. Північний оформлено трипрогінною арковою лоджією, що має опори у вигляді пілонів на першому поверсі та приземкуватих колон спрощеного композитного ордера — на другому. Аналогічну двопрогонну аркаду використано у вирішенні відкритої тераси південного фасаду. Масивні стіни основного об'єму розчленовано невеликими вікнами.

Під час реставрації у 1970-х рр. реставраторам вдалось під пізнішими перебудовами виявити та відновити первісний декор фасадів та внутрішнє планування будівлі.[5]

Легенда про перебування Петра І[ред.ред. код]

Легенда про перебування у будинку на розі Костянтинівської та Хорива російського імператора Петра І почала розповсюджуватися приблизно після пожежі 1811 року[1] і стверджувала, ніби цар мешкав за цією адресою під час свого приїзду до Києва у 1706 році. Розповідали навіть, що будинок належав гетьману Івану Мазепі, який особисто і приймав у себе царя.[1] І хоча жодних документальних підтверджень переказу не існує, так само як невідомі і точні причини його виникнення, легенда, тим не менш, справила значний вплив на культуру міста, а також неодноразово експлуатувалася російською та радянською владою.[4]

Російський імператор Петро І

Підґрунтям для появи переказу став факт приїзду Петра І до Києва у липні 1706 року. Візит царя був пов'язаний із початком будівництва фортеці навколо Києво-Печерської лаври та укріплення Печерська, що здійснювалось у рамках Північної війни. Петро І боявся, що Київ може стати легкою здобиччю для шведського війська, що на той час стояло під Гродно[3], а відтак, оглянувши київські рельєфи, вирішив розбудовувати Печерський монастир.

Загалом у Києві цар провів півтора місяці — з липня до середини серпня 1706 року. Єдиною відомою згадкою про місце перебування Петра у місті є запис у власному щоденнику царя, де говориться, що тиждень цього часу він мешкав у митрополита у Києво-Печерській лаврі[6]. Жодних інших документальних свідчень не існувало, і саме це й породило згодом безліч чуток.

Вважалося, що цар мусив зупинися в одній із заможних київських кам'яниць, яких у тодішньому Києві було всього п'ять, і всі вони містилися на Подолі: будинки шевського цеху та Рибальського на вулиці Притисько-Микільській та київського сотника Сави Туптала, купчихи Артемихи та Биковського на вулиці Хорива.[4] Саме з останнім будинком народна думка з незрозумілих причин і пов'язала перебування царя.

Хоча серйозні дослідники історії Києва, зокрема Федір Ернст, ніколи не сприймали легенду про Петра І серйозно, вона, тим не менш, виявилася стійкою і привабливою для основної маси киян, і лишається популярною до сьогодні. Значний вплив справила легенда і на культуру міста: зокрема історія про Петра згадується у відомій пісні «А без Подолу Київ неможливий». Так само під впливом міської легенди у приміщенні пошти навпроти будинку художником Даниловим у 1985 році була створена фреска про Петра.[4]

Російська та радянська пропаганда[ред.ред. код]

Незважаючи на відсутність достовірних фактів, переказ про Петра І активно використовувався російською та радянською пропагандою.

29 червня 1909 року, у рамках програми святкування 200-річчя Полтавської битви, російською владою на будинку було урочисто повішено мармурову[4] меморіальну дошку на честь Петра І. Таким чином російські чиновники підкріпили і офіційно визнали міську легенду.

У 1965 році вже радянська влада замінила цю дошку на нову, гранітну, із графічним зображенням імператора. Її текст повідомляв: «У цьому будинку у 17061707 рр. перебував Петро І». На фасаді «будинку Петра І» ця дошка провисіла трохи більше 20 років: наприкінці 1980-х рр. невідомі написали на ній слово «кат», а згодом — вночі — розбили дошку.[4]

Музей історії благодійництва[ред.ред. код]

Один з інтер'єрів Музею благодійництва

У 2007 році «будинок Петра І» коштом міста було відремонтовано та розміщено у ньому філію Музею історії Києва — Музей історії благодійництва у Києві.

Найціннішим елементом музею є сама пам'ятка архітектури, інтер'єр якої спробували максимально наблизити до XIX століття: зокрема приміщення будинку облаштували типовими для тієї доби меблями, частину з яких придбали у колекціонерів, а частину взяли з фондів Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ».[6]

Експозиція музею присвячена історії спорудження пам'ятки, перебуванню Петра І в Києві, меценатству представників духовної та імперської влади й різноманітним формам офіційної і громадської благодійності у Києві часів Російської імперії. З найцінніших експонатів — книга «Октоїх», видана у Львові у 1644 році з посвятою Петру Могилі, ікона «Божа Матір з Немовлям на руках» із майже повністю збереженим бароковим різьбленням XVIII ст. та книга «Житія святих» 1762 року, що, серед інших, містить опис життя Дмитра Туптала.

Також виставка містить велику колекцію фотокарток та документів XIX ст., що розповідають про життя киян у ті часи.

Музей історії благодійництва у Києві працює щоденно з 10:00 до 17:00. Вихідними днями є неділя та понеділок.[6]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]