Агрохімія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сільське господарство
Культури
Зернові культури
Кормові культури
Овочі і гриби
Олійні культури
Плодово-ягідні і горіхи
Технічні культури
Техніки
Агротехніка
Агрохімія
Гербологія
Агроґрунтознавство
Економіка
Ентомологія
Захворювання рослин
Захист рослин
Зберігання і переробка
Меліорація
Насінництво
Техніка і устаткування
Шкідники
Галузі
Вівчарство
Конярство
М'ясо-молочний комплекс
Птахівництво
Свинарство
Сільськогосподарський портал · ред.
За допомогою сільськогосподарської авіації на поля вносять добрива

Агрохі́мія (агрономічна хімія) — наука, завданням якої є вивчення круговороту речовин у землеробстві і виявлення таких заходів впливу на хімічні й біологічні процеси, що відбуваються в ґрунті та рослині, які сприяють підвищенню врожайності сільськогосподарських культур і поліпшенню якості сільськогосподарської продукції.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Агрохімія (з агрономічних проблем) — галузь науки, яка вивчає кругообіг речовин у системі «ґрунт — рослина — добрива», а також їх вплив на якість сільськогосподарської продукції та проблеми охорони довкілля в зоні ведення аграрного сектора. Агрохімічні дослідження стосуються питань відтворення родючості ґрунтів, високоефективного використання мінеральних, органічних добрив, мікроелементів на фоні інших засобів хімізації, вивчення агрохімічної, економічної, енергетичної й екологічної ефективності добрив, їх фізико-хімічних та агрохімічних властивостей, організації системи хімізації галузей АПК та управління агроценозами.

Основні розділи агрохімії:

Агрохімія є науковою основою хімізації сільського господарства. Вона розвивається під впливом вимог землеробства і покликана сприяти підвищенню його культури. Агрохімія застосовує у своїх дослідженнях методику хімічного аналізу рослин, ґрунту й добрив, широко користується методами лабораторного і польового досліду, мічених атомів, спектроскопії й хроматографії.

Зародження агрохімії[ред.ред. код]

Початок вивченню круговороту речовин у землеробстві був покладений у 30-х рр. 19 ст. французьким ученим Ж. Буссенго. Він встановив, що конюшина і люцерна здатні збагачувати ґрунт на азот. У 1866 російський учений М. С. Воронін відкрив, що азот нагромаджується в бульбочках, які утворюються на коренях рослин під впливом життєдіяльності мікроорганізмів. Німецький агрохімік Г. Гельрігель остаточно встановив, що азот повітря засвоюють мікроорганізми, які живуть у бульбочках на коренях бобових рослин. Німецький учений Ю. Лібіх (1840) створив теорію мінерального живлення рослин, яка відіграла велику роль у розвитку уявлень про живлення рослин і про добрива.

Агрохімія в Російській імперії[ред.ред. код]

У Росії розвиток агрохімії зв'язаний з працями О. М. Енгельгардта (1888) по використанню фосфоритного борошна; Д. І. Менделєєва — ініціатора вивчення в ґрунтових умовах ефективності кісткового борошна, суперфосфату і вапна; А. Є. Зайкевича (1888), який запропонував рядковий спосіб внесення суперфосфату; П. А. Костичева (1884), автора першого посібника з агрохімії. Великий вплив на розвиток агрохімії зробив К. А. Тімірязєв. У 90-х рр. 19 ст. за його пропозицією були збудовані перші вегетаційні будиночки, в яких ставились досліди по вивченню живлення рослин та їх удобрення. Відкриття в кінці 19 ст. великих покладів фосфоритів дало новий поштовх розвитку агрохімії. Була доведена можливість безпосереднього застосування розмелених фосфоритів як добрива і використання їх для вироблення суперфосфату. Велика заслуга в цьому належить радянському агрохіміку Д. М. Прянішнікову, а також П. С. Коссовичу.

Агрохімія в СРСР[ред.ред. код]

Після революції розпочався новий етап у розвитку агрохімії. Індустріалізація країни і колективізація на селі викликали необхідність широкої хімізації землеробства. Незабаром після революції було створено Комітет по хімізації народного господарства, в 1919 — науковий інститут добрив, у 1928 — кафедри агрохімії при ряді вищих навчальних сільськогосподарських закладів. В 1931 у складі Всесоюзної академії сільськогосподарських наук організовано Всесоюзний науково-дослідний інститут добрив, агротехніки і агроґрунтознавства. Перед інститутом та іншими науковими установами було поставлено завдання вивчити ефективність мінеральних і органічних добрив у різних ґрунтово-кліматичних та виробничих умовах і на цій основі розробити принципи раціонального розміщення і застосування добрив.

Агрохімія в Україні[ред.ред. код]

В Україні важливі агрохімічні дослідження були проведені на дослідних полях, на дослідних станціях, в університетах, вищих навчальних сільськогосподарських закладах і в науково-дослідних установах. Зокрема, було встановлено ефективність на чорноземах мінеральних добрив, особливо фосфорних, і вивчено динаміку поживних речовин у ґрунті. Було розв'язано важливі проблеми біологічної фіксації в ґрунті елементів живлення, вивчено склад гною, компостів і умови їх застосування, досліджено закономірності надходження до різних рослин поживних речовин.

Вперше було встановлено, що цукрові буряки засвоюють поживні речовини протягом усього періоду вегетації. В УРСР спочатку для зони бурякосіяння, а тепер для всіх зон складено карти ґрунтів, вивчено ефективність зелених і різних форм мінеральних добрив, налагоджено виробництво гранульованого манганізованого суперфосфату, розроблено метод осолонцювання ґрунтів звичайними калійними солями і сильвінітом. Велика увага приділяється гіпсуванню солонцюватих і вапнуванню дерново-підзолистих ґрунтів. Інститутом фізіології рослин і агрохімії АН УРСР (тепер Інститут фізіології рослин Української академії сільськогосподарських наук) розроблено і запропоновано використання відходів буровугільної промисловості для регулювання живлення рослин і підвищення якості біологічно збагачених на азот компостів і звичайного гною.

Напрямки досліджень[ред.ред. код]

Напрямки досліджень:

  • Теоретичні моделі процесів живлення й удобрення сільськогосподарських культур.
  • Теоретичні та практичні основи системи застосування добрив.
  • Вивчення механізму засвоєння, трансформації поживних речовин ґрунту й добрив, розроблення методів і способів регулювання умов живлення, формування врожаю.
  • Теоретичне обґрунтування агрохімічного забезпечення хімізації галузей АПК.
  • Агрохімічне й екологічне обґрунтування процесів розроблення, використання та встановлення ефективності нових видів, форм добрив.
  • Теоретичне й експериментальне обґрунтування впливу фізико-хімічних, агрохімічних та біологічних властивостей ґрунтів на врожайність, якість і збереження сільськогосподарської продукції.
  • Теоретичне обґрунтування рівня ефективності добрив та інших засобів хімізації при їх тривалому застосуванні.
  • Сортогенетичні, біологічні особливості живлення й удобрення сільськогосподарських культур.
  • Розроблення та вдосконалення методів встановлення оптимальних норм добрив, прийомів програмування врожайності й оптимізації живлення рослин.
  • Розроблення і вдосконалення методів агрохімічних досліджень і проведення агрохімічного, екологічного моніторингу ґрунтів.
  • Розроблення теоретичних та експериментальних моделей для обґрунтування процесів відтворення родючості ґрунтів.
  • Вивчення закономірностей, практичне здійснення формування екологічно стійких агроландшафтів. Виділення екологічно чистих регіонів і виробництво чистої продукції рослинництва.
  • Розроблення нових та вдосконалення наявних агрохімічних методів зменшення вмісту радіонуклідів у ґрунті та їх надходження до сільськогосподарських рослин.

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Лисенко Т. Д. Агробіологія. К., 1952
  • Мічуріні І. В. Вибрані твори. К.—X., 1949;
  • Прянішнінов Д. М. Агрохімія. К., 1954;
  • Тімірязєв К. А. Вибрані твори, т. 2. К., 1949;
  • Власюк П. А. Розвиток агрономічної хімії та ґрунтознавства нашої Вітчизни. К., 1954.
  • ВАК України. Паспорт спеціальності.