Нейрохімія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нейрохімія
CMNS: Нейрохімія у Вікісховищі
Нікотиновий ацетилхоліновий рецептор у закритому стані з показаними прогнозованими межами мембрани
Нікотиновий ацетилхоліновий рецептор у закритому стані з показаними прогнозованими межами мембрани

Нейрохімія — галузь хімії та розділ нейронауки, що зосереджується на вивченні речовин і хімічних процесів, що містяться і відбуваються в нервовій системі. Це міждисциплінарна сфера, яка охоплює елементи біохімії, нейрофізіології та фармакології, щоб зрозуміти, як мозок і нервова система функціонують на молекулярному рівні.

Нейрохімія, зокрема, займається дослідженням нейроактивних хімічних сполук, головним чином нейромедіаторів і нейропептидів — речовин, які впливають на функції клітин та систем нервової системи. Основним завданням нейрохімії є дослідження того, як низькомолекулярні органічні сполуки впливають на функціонування нейронних мереж і нервової системи в цілому. Нейрохімія також фокусується на дослідженні ролі органічних сполук у таких процесах, як нейропластичність, нейрогенез, диференціація нервових клітин, синаптогенез тощо.

Нейрохімія відіграє важливу роль у розумінні того, як працює мозок, зокрема, як він обробляє інформацію, регулює поведінку та контролює функції організму. Ця галузь має значні наслідки для медицини та суспільства, оскільки вона дає розуміння розвитку та лікування неврологічних розладів, а також відкриття та розробку нових ліків.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Історію нейрохімії можна простежити до 19 століття, коли вчені вперше почали ідентифікувати та виділяти хімічні речовини в нервовій системі. Одна з передумов цього була у 1806 році, коли італійський лікар Луїджі Гальвані виявив, що електрична стимуляція м’язів жаби може бути використана для імітації потенціалу дії нервової системи. Це призвело до розуміння того, що нервова система є електрично збудливою системою, і проклало шлях до вивчення хімічної основи нервової сигналізації.[2]

Наприкінці 1800-х років дослідники почали ідентифікувати специфічні хімічні речовини в нервовій системі, такі як ацетилхолін, який відкрив німецький фізіолог Отто Леві в 1921 році. Відкриття Леві ролі ацетилхоліну в передачі нервових сигналів принесло йому Нобелівську премію з фізіології та медицини в 1936 році.[3]

Дослідження нейромедіаторів продовжило розвиватися в середині 20-го століття з відкриттям інших основних нейромедіаторів, таких як дофамін, серотонін і норадреналін. Ці відкриття проклали шлях для розробки ліків, які націлені на конкретні нейромедіаторні системи, які зробили революцію в лікуванні психічних розладів.

Нейрохімія стала самостійною галуззю досліджень у 1950-х роках.[4] Відгалуження нейрохімії у самостійну наукову дисципліну почалося з публікації серії матеріалів конференції «International Neurochemical Symposia», перший том якої опублікований у 1954 році мав назву «Біохімія нервової системи, що розвивається» (англ. Biochemistry of the Developing Nervous System).[5] Ці конференції привели до заснування Міжнародного товариства нейрохімії (англ. International Society for Neurochemistry) а також Американського товариства нейрохімії (англ. American Society for Neurochemistry). На зібраннях цих товариств уперше обговорювалась роль нейромедіаторів, таких як ацетилхолін, гістамін, серотонін, у функціонуванні нервової системи.

Удосконалення технологій, наприклад розробка методів вимірювання активності певних молекул у мозку та керування нею, покращили наше розуміння нейрохімії. Наприклад, винахід техніки patch-clamp у 1970-х роках дозволив дослідникам вимірювати електричну активність окремих нейронів та іонних каналів, що призвело до значного розуміння молекулярної основи нервової сигналізації.[6][7]

Предмет дослідження[ред. | ред. код]

Нейромедіатори[ред. | ред. код]

Дофамін
Дофамін

Нейромедіатори (нейротрансмітери) — це хімічні посередники (месенджери), які забезпечують зв’язок між нейронами нервової системи. Вони необхідні для регулювання багатьох фізіологічних процесів, таких як рух, відчуття, пізнання та емоції.

Нейромедіатори синтезуються всередині нейрона і зберігаються у синаптичних пухирцях (везикулах), поки не вивільняються в синапс у відповідь на потенціал дії. Після вивільнення нейромедіатори зв’язуються зі специфічними рецепторами на постсинаптичному нейроні або інших клітинах-мішенях (м'язи, залози), запускаючи каскад біохімічних подій, які в кінцевому підсумку призводять до фізіологічної реакції.

Глутамінергічний синапс
Глутамінергічний синапс

Існує багато різних нейромедіаторів, кожен зі своїми унікальними функціями та механізмами дії. Деякі з найвідоміших нейромедіаторів включають[1]:

  • Ацетилхолін — це нейромедіатор, який бере участь у контролі моторики (рухів), уваги, навчання та пам’яті. Це також нейромедіатор, який використовується вегетативною нервовою системою для регулювання діяльності таких органів, як серце, легені та травна система.
  • Дофамін — бере участь у винагороді та задоволенні, а також у контролі моторики та мотивації. Дофамін відповідає за прагнення, очікування та мотивацію до чогось, що «поза тілом». Він також важливий для регулювання настрою та пізнання.
  • Серотонін — бере участь у регуляції настрою (відомий як «нейромедіатор радості, щастя»), апетиту та сну. Він також важливий для регулювання болю та агресії.
  • Норадреналін — бере участь у реакції «бійся або втечи», а також збуджує увагу та підсилює фокус.
  • ГАМК — бере участь у гальмуванні нейронної активності. Це важливо для регулювання надмірного збудження клітин та нейронних ланцюгів, і для контролю тривожності та сну.
  • Глутамат — бере участь в активації нервової діяльності. Глутамат є основним збуджуючим нейромедіатором мозку. Він важливий для навчання та пам'яті, а також для регулювання настрою.

Порушення регуляції нейромедіаторних систем може призвести до різноманітних неврологічних і психічних розладів, включаючи хворобу Паркінсона, депресію та шизофренію. Тому розуміння механізмів, що лежать в основі функції та дисфункції нейромедіаторів, має вирішальне значення для розробки методів лікування цих розладів.

Рецептори[ред. | ред. код]

Рецептори — це білки, розташовані на поверхні клітин, які зв'язуються з нейромедіаторами та іншими сигнальними молекулами. Вони відіграють вирішальну роль у опосередкуванні ефектів нейромедіаторів, ініціюючи серію внутрішньоклітинних сигнальних подій, які в кінцевому підсумку призводять до фізіологічної реакції.

Розрізняють два основних типи рецепторів: іонотропні та метаботропні. Іонотропні рецептори є швидкодіючими і безпосередньо відкривають або закривають іонні канали в мембрані постсинаптичного нейрона, що призводить до швидкої зміни мембранного потенціалу. Метаботропні рецептори, з іншого боку, діють повільніше та опосередковано активують внутрішньоклітинні сигнальні шляхи, що призводить до більш тривалих ефектів.

Ліганд-залежний іонний канал
Ліганд-залежний іонний канал

Існує багато різних типів рецепторів, кожен зі своїми специфічними функціями та характеристиками. Деякі з найбільш відомих рецепторів включають[1]:

Аномалії функції рецепторів пов’язані з різними захворюваннями, включаючи діабет і неврологічні розлади, такі як хвороба Альцгеймера та епілепсія, та онкопатології. Тому розуміння структури та функції рецепторів має важливе значення для розробки нових методів лікування цих станів.

Ферменти[ред. | ред. код]

Ферменти — це білки, які каталізують біохімічні реакції в організмі, в тому числі беруть участь у синтезі нейромедіаторів і метаболізмі. Ферменти відіграють вирішальну роль у регулюванні кількості нейромедіаторів у синапсі, а порушення функції ферментів можуть призвести до дисбалансу в передачі сигналів нейромедіаторами.

У метаболізмі нейромедіаторів бере участь багато різних ферментів, зокрема[1]:

Порушення регуляції функції ферментів може призвести до різноманітних неврологічних і психічних розладів, включаючи хворобу Паркінсона, депресію та тривогу. Тому розуміння механізмів, що лежать в основі функції та дисфункції ферментів, має важливе значення для розробки методів лікування цих розладів.

Техніки та методи[ред. | ред. код]

Нейрохімія включає вивчення хімічних процесів і молекул, які забезпечують функціонування нервової системи. Існує кілька методів, які використовуються в нейрохімії для дослідження хімічного складу, функції та регуляції нервової системи. Ці методи, серед іншого, відіграють вирішальну роль у вдосконаленні нашого розуміння нервової системи та ролі нейрохімії в здоров’ї та хворобах. Використовуючи ці методи, дослідники можуть отримати цінну інформацію про молекулярні механізми, що лежать в основі неврологічних і психічних розладів, і розробити нові методи лікування для пацієнтів.[1]

Мікродіаліз[ред. | ред. код]

Мікродіаліз — це метод, який використовується для взяття зразків позаклітинної рідини в головному або спинному мозку. Невеликий зонд з напівпроникною мембраною вставляється в мозок, і рідина перфузується через зонд. Цей метод дозволяє дослідникам вимірювати рівні нейромедіаторів, метаболітів та інших сполук у позаклітинній рідині.[27]

Високоефективна рідинна хроматографія[ред. | ред. код]

Високоефективна рідинна хроматографія (HPLC, ВЕРХ) — це техніка, яка використовується для розділення, ідентифікації та кількісного визначення різних сполук у зразку. ВЕРХ часто використовується в нейрохімії для вимірювання рівнів нейромедіаторів, нейропептидів та інших малих молекул у зразках тканин.[28][29][30]

Імуногістохімія[ред. | ред. код]

Міентериальний ганглій миші з тирозингідроксилазою (позначає симпатичні вегетативні аксони), позначений імуногістохімічним методом (зелений), отриманий за допомогою лазерного скануючого конфокального мікроскопа. Синій колір – це аутофлуоресценція в УФ-діапазоні постгангліонарних нейронів.
Міентериальний ганглій миші з тирозингідроксилазою (позначає симпатичні вегетативні аксони), позначений імуногістохімічним методом (зелений), отриманий за допомогою лазерного сканувального конфокального мікроскопа. Синій колір – це аутофлуоресценція в УФ-діапазоні постгангліонарних нейронів.

Імуногістохімія — це техніка, яка використовується для візуалізації специфічних молекул, таких як нейромедіатори, рецептори та ферменти, у зразках тканин. Антитіла, які зв’язуються з певними молекулами, помічені флуоресцентним або ферментативним маркером, що дозволяє візуалізувати їх під мікроскопом.[31][32]

Нейровізуалізація[ред. | ред. код]

Позитронно-емісійна томографія (ПЕТ)[33][34] і однофотонна емісійна комп’ютерна томографія (ОФЕКТ)[35][36] — це методи нейровізуалізації, які використовуються для вимірювання рівнів нейромедіаторів, рецепторів та інших молекул у мозку. Радіоіндикатори, мічені радіоактивним ізотопом, вводяться в кров, і їх розподіл у мозку вимірюється за допомогою спеціальних камер.

Електрофізіологія[ред. | ред. код]

Електрофізіологія — це метод, який використовується для вимірювання електричної активності нейронів у головному та спинному мозку. Цей метод передбачає введення невеликого електрода в тканину та вимірювання електричних сигналів, що генеруються нейронами.[37]

Аналіз експресії генів[ред. | ред. код]

Аналіз експресії генів — це техніка, яка використовується для вимірювання рівнів різних генів у нервовій системі. Це може дати уявлення про молекулярні механізми, що лежать в основі неврологічних і психіатричних розладів.[38][39]

Перспективні технології[ред. | ред. код]

Майбутнє нейрохімії багатообіцяюче, оскільки постійні дослідження та прогрес у технології дозволяють краще зрозуміти складну взаємодію між нейронами та нейромедіаторами. Ось деякі з потенційних сфер розвитку в галузі:

  • Нейропротеоміка: протеоміка — це вивчення повного набору білків у клітині чи організмі. У нейрохімії нейропротеоміка включає вивчення білків, які беруть участь у нейронному зв’язку та синаптичній функції. Очікується, що цей підхід дасть нові знання про механізми, що лежать в основі неврологічних розладів, і може призвести до відкриття нових лікарських цілей.[40][41][42]
  • Моделювання білків — за допомогою штучного інтелекту AlphaFold від DeepMind на кінець 2022 року вдалось розшифрувати структуру 214 мільйонів білків. Це значний крок в розумінні фолдингу білку і він відкриває великі можливості для синтезу нових ліків для лікування неврологічних, і не тільки, розладів.[43]
  • Нанотехнології: використання нанотехнологій у нейронауках є новою сферою досліджень, яка може революціонізувати наше розуміння мозку та його функціонування. Інструменти нанотехнологій, такі як наносенсори та нанороботи, можна використовувати для вивчення активності окремих нейронів та їхніх зв’язків, що дозволяє з більшою точністю вимірювати вивільнення та поглинання нейромедіаторів.[44][45][46][47] (Див. також Біомолекулярна електроніка)
  • Системна нейронаука: технологічний прогрес і обчислювальна потужність дозволяють вивчати складні нейронні схеми з безпрецедентним рівнем деталізації. Очікується, що цей підхід призведе до глибшого розуміння механізмів, що лежать в основі функціонування мозку на рівні нейронних ланцюгів, ансамблів та їх мереж, і, зрештою, може призвести до розробки нових методів лікування неврологічних розладів.[48][42]
  • Нейрофармакологія — це вивчення впливу ліків на нервову систему крізь призму фармакології. Зі зростанням розуміння механізмів, що лежать в основі неврологічних розладів, є потенціал для розробки більш цілеспрямованих і ефективних методів лікування.

Загалом, майбутнє нейрохімії захоплююче з новими досягненнями в технології та методах дослідження, які дозволяють краще зрозуміти мозок і його функції. Очікується, що ці розробки призведуть до нових методів лікування неврологічних розладів і, зрештою, покращать якість життя тих, хто страждає від цих захворювань, чи застосовуватимуться в удосконаленні людини.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Brady, Scott T.; Siegel, George J.; Albers, R. Wayne; Price, D. L.; Benjamins, Joyce (2012). Basic neurochemistry : principles of molecular, cellular and medical neurobiology (вид. Eighth edition). Amsterdam. ISBN 978-0-12-374947-5. OCLC 754167839.
  2. ↑ Piccolino, Marco (1 жовтня 1997). Luigi Galvani and animal electricity: two centuries after the foundation of electrophysiology. Trends in Neurosciences (English) . Т. 20, № 10. с. 443—448. doi:10.1016/S0166-2236(97)01101-6. ISSN 0166-2236. PMID 9347609. Процитовано 21 березня 2023.
  3. ↑ The Nobel Prize in Physiology or Medicine 1936. NobelPrize.org (амер.). Процитовано 21 березня 2023.
  4. ↑ Agranoff, Bernard W. (22 липня 2003). History of Neurochemistry. Encyclopedia of Life Sciences. doi:10.1038/npg.els.0003465. Процитовано 13 листопада 2014.
  5. ↑ Siegel, George J.; Albers, R.W.; Brady, S.T.; Price, D.L. (2006). Basic Neurochemistry, 7th Ed. Academic Press. ISBN 0-12-088397-X.
  6. ↑ Verkhratsky, Alexei; Parpura, Vladimir (2014). Martina, Marzia; Taverna, Stefano (ред.). History of Electrophysiology and the Patch Clamp. Patch-Clamp Methods and Protocols (англ.). New York, NY: Springer. с. 1—19. doi:10.1007/978-1-4939-1096-0_1. ISBN 978-1-4939-1096-0.
  7. ↑ Bauer, Jennifer A.; Lambert, Katherine M.; White, John A. (2014-05). The Past, Present, and Future of Real-Time Control in Cellular Electrophysiology. IEEE Transactions on Biomedical Engineering. Т. 61, № 5. с. 1448—1456. doi:10.1109/TBME.2014.2314619. ISSN 1558-2531. PMC 4086259. PMID 24710815. Процитовано 21 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  8. ↑ Shih, J. C.; Chen, K.; Ridd, M. J. (1999-03). MONOAMINE OXIDASE: From Genes to Behavior. Annual Review of Neuroscience (англ.). Т. 22, № 1. с. 197—217. doi:10.1146/annurev.neuro.22.1.197. ISSN 0147-006X. PMC 2844879. PMID 10202537. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  9. ↑ Edmondson, Dale E.; Binda, Claudia (2018). Harris, J. Robin; Boekema, Egbert J. (ред.). Monoamine Oxidases. Membrane Protein Complexes: Structure and Function (англ.). Singapore: Springer. с. 117—139. doi:10.1007/978-981-10-7757-9_5. ISBN 978-981-10-7757-9.
  10. ↑ Ostadkarampour, Mahyar; Putnins, Edward E. (2021). Monoamine Oxidase Inhibitors: A Review of Their Anti-Inflammatory Therapeutic Potential and Mechanisms of Action. Frontiers in Pharmacology. Т. 12. doi:10.3389/fphar.2021.676239. ISSN 1663-9812. PMC 8120032. PMID 33995107. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  11. ↑ Leuzinger, W. (1 січня 1969). Akert, K.; Waser, P. G. (ред.). Structure and Function of Acetylcholinesterase*. Progress in Brain Research (англ.). Т. 31. Elsevier. с. 241—245. doi:10.1016/s0079-6123(08)63242-2.
  12. ↑ Appleyard, M. E. (1994-08). Non-cholinergic functions of acetylcholinesterase. Biochemical Society Transactions. Т. 22, № 3. с. 749—755. doi:10.1042/bst0220749. ISSN 0300-5127. PMID 7821678. Процитовано 22 березня 2023.
  13. ↑ Silman, Israel; Sussman, Joel L. (25 вересня 2008). Acetylcholinesterase: How is structure related to function?. Chemico-Biological Interactions (англ.). Т. 175, № 1. с. 3—10. doi:10.1016/j.cbi.2008.05.035. ISSN 0009-2797. Процитовано 22 березня 2023.
  14. ↑ Lionetto, Maria Giulia; Caricato, Roberto; Calisi, Antonio; Giordano, Maria Elena; Schettino, Trifone (2013). Acetylcholinesterase as a biomarker in environmental and occupational medicine: new insights and future perspectives. BioMed Research International. Т. 2013. с. 321213. doi:10.1155/2013/321213. ISSN 2314-6141. PMC 3727120. PMID 23936791. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  15. ↑ Thapa, Sunita; Lv, Min; Xu, Hui (2017). Acetylcholinesterase: A Primary Target for Drugs and Insecticides. Mini Reviews in Medicinal Chemistry. Т. 17, № 17. с. 1665—1676. doi:10.2174/1389557517666170120153930. ISSN 1875-5607. PMID 28117022. Процитовано 22 березня 2023.
  16. ↑ Colovic, Mirjana B.; Krstic, Danijela Z.; Lazarevic-Pasti, Tamara D.; Bondzic, Aleksandra M.; Vasic, Vesna M. Acetylcholinesterase Inhibitors: Pharmacology and Toxicology. Current Neuropharmacology (англ.). Т. 11, № 3. с. 315—335. doi:10.2174/1570159x11311030006. PMC 3648782. PMID 24179466. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  17. ↑ Walczak-Nowicka, Łucja Justyna; Herbet, Mariola (2021-01). Acetylcholinesterase Inhibitors in the Treatment of Neurodegenerative Diseases and the Role of Acetylcholinesterase in their Pathogenesis. International Journal of Molecular Sciences (англ.). Т. 22, № 17. с. 9290. doi:10.3390/ijms22179290. ISSN 1422-0067. PMC 8430571. PMID 34502198. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  18. ↑ Rizzi, Susanna; Spagnoli, Carlotta; Frattini, Daniele; Pisani, Francesco; Fusco, Carlo (11 жовтня 2022). Clinical Features in Aromatic L-Amino Acid Decarboxylase (AADC) Deficiency: A Systematic Review. Behavioural Neurology (англ.). Т. 2022. с. e2210555. doi:10.1155/2022/2210555. ISSN 0953-4180. PMC 9578880. PMID 36268467. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  19. ↑ Rossignoli, Giada; Krämer, Karolin; Lugarà, Eleonora; Alrashidi, Haya; Pope, Simon; De La Fuente Barrigon, Carmen; Barwick, Katy; Bisello, Giovanni; Ng, Joanne (4 вересня 2021). Aromatic l-amino acid decarboxylase deficiency: a patient-derived neuronal model for precision therapies. Brain: A Journal of Neurology. Т. 144, № 8. с. 2443—2456. doi:10.1093/brain/awab123. ISSN 1460-2156. PMC 8418346. PMID 33734312. Процитовано 22 березня 2023.
  20. ↑ Pearson, Toni S.; Gupta, Nalin; San Sebastian, Waldy; Imamura-Ching, Jill; Viehoever, Amy; Grijalvo-Perez, Ana; Fay, Alex J.; Seth, Neha; Lundy, Shannon M. (12 липня 2021). Gene therapy for aromatic L-amino acid decarboxylase deficiency by MR-guided direct delivery of AAV2-AADC to midbrain dopaminergic neurons. Nature Communications (англ.). Т. 12, № 1. с. 4251. doi:10.1038/s41467-021-24524-8. ISSN 2041-1723. Процитовано 22 березня 2023.
  21. ↑ Goodwill, K. E.; Sabatier, C.; Marks, C.; Raag, R.; Fitzpatrick, P. F.; Stevens, R. C. (1997-07). Crystal structure of tyrosine hydroxylase at 2.3 A and its implications for inherited neurodegenerative diseases. Nature Structural Biology. Т. 4, № 7. с. 578—585. doi:10.1038/nsb0797-578. ISSN 1072-8368. PMID 9228951. Процитовано 22 березня 2023.
  22. ↑ Hoffmann, Georg F.; Assmann, Birgit; Bräutigam, Christa; Dionisi-Vici, Carlo; Häussler, Martin; de Klerk, Johannes B. C.; Naumann, Markus; Steenbergen-Spanjers, Gerry C. H.; Strassburg, Hans-Michael (2003). Tyrosine hydroxylase deficiency causes progressive encephalopathy and dopa-nonresponsive dystonia. Annals of Neurology. Т. 54 Suppl 6. с. S56—65. doi:10.1002/ana.10632. ISSN 0364-5134. PMID 12891655. Процитовано 22 березня 2023.
  23. ↑ Bueno-Carrasco, María Teresa; Cuéllar, Jorge; Flydal, Marte I.; Santiago, César; Kråkenes, Trond-André; Kleppe, Rune; López-Blanco, José R.; Marcilla, Miguel; Teigen, Knut (10 січня 2022). Structural mechanism for tyrosine hydroxylase inhibition by dopamine and reactivation by Ser40 phosphorylation. Nature Communications (англ.). Т. 13, № 1. с. 74. doi:10.1038/s41467-021-27657-y. ISSN 2041-1723. Процитовано 22 березня 2023.
  24. ↑ Sze, P. Y. (1979). L-Glutamate decarboxylase. Advances in Experimental Medicine and Biology. Т. 123. с. 59—78. doi:10.1007/978-1-4899-5199-1_4. ISSN 0065-2598. PMID 390996. Процитовано 22 березня 2023.
  25. ↑ Zhang, Yifan; Vanmeert, Michiel; Siekierska, Aleksandra; Ny, Annelii; John, Jubi; Callewaert, Geert; Lescrinier, Eveline; Dehaen, Wim; de Witte, Peter A. M. (3 серпня 2017). Inhibition of glutamate decarboxylase (GAD) by ethyl ketopentenoate (EKP) induces treatment-resistant epileptic seizures in zebrafish. Scientific Reports. Т. 7. с. 7195. doi:10.1038/s41598-017-06294-w. ISSN 2045-2322. PMC 5543107. PMID 28775328. Процитовано 22 березня 2023.
  26. ↑ Yin, Yongqi; Cheng, Chao; Fang, Weiming (2018). Effects of the inhibitor of glutamate decarboxylase on the development and GABA accumulation in germinating fava beans under hypoxia-NaCl stress. RSC Advances (англ.). Т. 8, № 36. с. 20456—20461. doi:10.1039/C8RA03940B. Процитовано 22 березня 2023.
  27. ↑ Chefer, Vladimir I.; Thompson, Alexis C.; Zapata, Agustin; Shippenberg, Toni S. (2009-04). Overview of Brain Microdialysis. Current Protocols in Neuroscience (англ.). Т. 47, № 1. doi:10.1002/0471142301.ns0701s47. ISSN 1934-8584. PMC 2953244. PMID 19340812. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  28. ↑ Blum, Francesca (2014-02). High performance liquid chromatography. British Journal of Hospital Medicine (London, England: 2005). Т. 75, № 2. с. C18—21. doi:10.12968/hmed.2014.75.Sup2.C18. ISSN 1750-8460. PMID 24521830. Процитовано 22 березня 2023.
  29. ↑ González, Roberto Romero; Fernández, Remedios Fernández; Vidal, José Luis Martínez; Frenich, Antonia Garrido; Pérez, María Luz Gómez (15 червня 2011). Development and validation of an ultra-high performance liquid chromatography–tandem mass-spectrometry (UHPLC–MS/MS) method for the simultaneous determination of neurotransmitters in rat brain samples. Journal of Neuroscience Methods (англ.). Т. 198, № 2. с. 187—194. doi:10.1016/j.jneumeth.2011.03.023. ISSN 0165-0270. Процитовано 22 березня 2023.
  30. ↑ de Freitas Silva, Danielle Marra; Ferraz, Vany P.; Ribeiro, Ângela Maria (15 березня 2009). Improved high-performance liquid chromatographic method for GABA and glutamate determination in regions of the rodent brain. Journal of Neuroscience Methods (англ.). Т. 177, № 2. с. 289—293. doi:10.1016/j.jneumeth.2008.10.011. ISSN 0165-0270. Процитовано 22 березня 2023.
  31. ↑ Kim, Se-Hoon; Che, Priscilla; Chung, Seung-Hyuk; Doorn, Debora; Hoy, Monica; Larouche, Matt; Marzban, Hassan; Sarna, Justyna; Zahedi, Sepehr (2006-08). Whole-mount immunohistochemistry of the brain. Current Protocols in Neuroscience. Т. Chapter 2. с. Unit 2.10. doi:10.1002/0471142301.ns0210s36. ISSN 1934-8576. PMID 18428633. Процитовано 22 березня 2023.
  32. ↑ White, Joshua J.; Reeber, Stacey L.; Hawkes, Richard; Sillitoe, Roy V. (5 квітня 2012). Wholemount immunohistochemistry for revealing complex brain topography. Journal of Visualized Experiments: JoVE. № 62. с. e4042. doi:10.3791/4042. ISSN 1940-087X. PMC 3466652. PMID 22508094. Процитовано 22 березня 2023.
  33. ↑ Placzek, Michael S.; Zhao, Wenjun; Wey, Hsiao-Ying; Morin, Thomas M.; Hooker, Jacob M. (2016-01). PET Neurochemical Imaging Modes. Seminars in Nuclear Medicine. Т. 46, № 1. с. 20—27. doi:10.1053/j.semnuclmed.2015.09.001. ISSN 1558-4623. PMC 5709996. PMID 26687854. Процитовано 22 березня 2023.
  34. ↑ Issue Information. Journal of Neurochemistry (англ.). Т. 164, № 3. 2023-02. с. 255—261. doi:10.1111/jnc.15625. ISSN 0022-3042. Процитовано 22 березня 2023.
  35. ↑ Smith, Daniel J.; Cavanagh, Jonathan T. O. (2005-03). The use of single photon emission computed tomography in depressive disorders. Nuclear Medicine Communications. Т. 26, № 3. с. 197—203. doi:10.1097/00006231-200503000-00004. ISSN 0143-3636. PMID 15722900. Процитовано 22 березня 2023.
  36. ↑ Goffin, Karolien; van Laere, Koen (2016). Single-photon emission tomography. Handbook of Clinical Neurology. Т. 135. с. 241—250. doi:10.1016/B978-0-444-53485-9.00013-1. ISSN 0072-9752. PMID 27432669. Процитовано 22 березня 2023.
  37. ↑ Babes, Alexandru; Fischer, Michael J. M.; Reid, Gordon; Sauer, Susanne K.; Zimmermann, Katharina; Reeh, Peter W. (2010). Szallasi, Arpad (ред.). Electrophysiological and Neurochemical Techniques to Investigate Sensory Neurons in Analgesia Research. Analgesia: Methods and Protocols (англ.). Totowa, NJ: Humana Press. с. 237—259. doi:10.1007/978-1-60327-323-7_19. ISBN 978-1-60327-323-7.
  38. ↑ Segundo-Val, Ignacio San; Sanz-Lozano, Catalina S. (2016). Introduction to the Gene Expression Analysis. Methods in Molecular Biology (Clifton, N.J.). Т. 1434. с. 29—43. doi:10.1007/978-1-4939-3652-6_3. ISSN 1940-6029. PMID 27300529. Процитовано 22 березня 2023.
  39. ↑ Karimizadeh, Elham; Sharifi-Zarchi, Ali; Nikaein, Hassan; Salehi, Seyedehsaba; Salamatian, Bahar; Elmi, Naser; Gharibdoost, Farhad; Mahmoudi, Mahdi (27 грудня 2019). Analysis of gene expression profiles and protein-protein interaction networks in multiple tissues of systemic sclerosis. BMC Medical Genomics. Т. 12, № 1. с. 199. doi:10.1186/s12920-019-0632-2. ISSN 1755-8794. PMC 6935135. PMID 31881890. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  40. ↑ Bayés, Alex; Grant, Seth G. N. (2009-09). Neuroproteomics: understanding the molecular organization and complexity of the brain. Nature Reviews Neuroscience (англ.). Т. 10, № 9. с. 635—646. doi:10.1038/nrn2701. ISSN 1471-0048. Процитовано 22 березня 2023.
  41. ↑ Li, Ka Wan (2019). Neuroproteomics (вид. Second edition). New York, NY. ISBN 978-1-4939-9662-9. OCLC 1114303987.
  42. ↑ а б Kobeissy, Firas H.; Guingab-Cagmat, Joy D.; Zhang, Zhiqun; Moghieb, Ahmed; Glushakova, Olena Y.; Mondello, Stefania; Boutté, Angela M.; Anagli, John; Rubenstein, Richard (2016). Neuroproteomics and Systems Biology Approach to Identify Temporal Biomarker Changes Post Experimental Traumatic Brain Injury in Rats. Frontiers in Neurology. Т. 7. doi:10.3389/fneur.2016.00198. ISSN 1664-2295. PMC 5118702. PMID 27920753. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  43. ↑ Callaway, Ewen (28 липня 2022). ‘The entire protein universe’: AI predicts shape of nearly every known protein. Nature (англ.). Т. 608, № 7921. с. 15—16. doi:10.1038/d41586-022-02083-2. Процитовано 22 березня 2023.
  44. ↑ Kumar, Anil; Tan, Aaron; Wong, Joanna; Spagnoli, Jonathan Clayton; Lam, James; Blevins, Brianna Diane; G, Natasha; Thorne, Lewis; Ashkan, Keyoumars (2017-10). Nanotechnology for Neuroscience: Promising Approaches for Diagnostics, Therapeutics and Brain Activity Mapping. Advanced Functional Materials (англ.). Т. 27, № 39. с. 1700489. doi:10.1002/adfm.201700489. PMC 6404766. PMID 30853878. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  45. ↑ Naqvi, Saba; Panghal, Archna; Flora, S. J. S. (2020). Nanotechnology: A Promising Approach for Delivery of Neuroprotective Drugs. Frontiers in Neuroscience. Т. 14. doi:10.3389/fnins.2020.00494. ISSN 1662-453X. PMC 7297271. PMID 32581676. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  46. ↑ Ngowi, Ebenezeri Erasto; Wang, Yi-Zhen; Qian, Lei; Helmy, Yasmeen Ahmed Saleheldin Hassan; Anyomi, Bright; Li, Tao; Zheng, Meng; Jiang, En-She; Duan, Shao-Feng (2021). The Application of Nanotechnology for the Diagnosis and Treatment of Brain Diseases and Disorders. Frontiers in Bioengineering and Biotechnology. Т. 9. doi:10.3389/fbioe.2021.629832. ISSN 2296-4185. PMC 7960921. PMID 33738278. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  47. ↑ Shabani, Leili; Abbasi, Milad; Azarnew, Zeynab; Amani, Ali Mohammad; Vaez, Ahmad (2 січня 2023). Neuro-nanotechnology: diagnostic and therapeutic nano-based strategies in applied neuroscience. BioMedical Engineering OnLine. Т. 22, № 1. с. 1. doi:10.1186/s12938-022-01062-y. ISSN 1475-925X. PMC 9809121. PMID 36593487. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  48. ↑ Shen, Yang; Luchetti, Alessandro; Fernandes, Giselle; Do Heo, Won; Silva, Alcino J. (4 січня 2022). The emergence of molecular systems neuroscience. Molecular Brain. Т. 15, № 1. с. 7. doi:10.1186/s13041-021-00885-5. ISSN 1756-6606. PMC 8728933. PMID 34983613. Процитовано 22 березня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)

Література[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

  • Basic Neurochemistry: Molecular, Cellular and Medical Aspects (8th ed.) / Edited by Scott T. Brady, George J. Siegel et al. — Academic Press, 2012. ISBN 978-0-12-374947-5
  • Principles of neural science (6th ed.) / Kandel, E. R., Schwartz, J. H., & Jessell, T. M. McGraw-Hill, Health Professions Division, 2019. ISBN 978-1259642234.
  • Neuroproteomics (2nd ed.) / Li, Ka Wan. — New York, NY; 2019. ISBN 978-1-4939-9662-9.
  • Molecular biology of the cell (6th ed.) / Alberts B. Johnson A. Lewis J. Morgan D. Raff M. C. Roberts K. Walter P. Wilson J. H. & Hunt T. Garland Science Taylor and Francis Group, 2014. ISBN 978-0815345244.
  • From Molecules to Networks An Introduction to Cellular and Molecular Neuroscience. / John H. Byrne, Ruth Heidelberger and M. Neal. Academic Press, 2014. ISBN 978-0-12-397179-1
  • The synaptic organization of the brain / Gordon M. Shepherd. Oxford; New York :Oxford University Press, 2003. ISBN 978-0195159561

Журнали[ред. | ред. код]

Профільні:

Пов'язані:

Розділи хімії
Неорганічна
SCI:
Органічна
Фізична
Аналітична
Теоретична хімія
Комп'ютерна хімія
Хімія довкілля
Інші розділи
Галузі
Біомедицина
Нейронаука
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нейрохімія&oldid=41732069