Бернадський Валентин Данилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бернадський Валентин Данилович
рос. Валентин Данилович Бернадский
При народженні рос. Валентин Данилович Бернадский
Народження 31 грудня 1916 (13 січня 1917)[1]
Озеряни, Щаснівська волость, Козелецький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Смерть 11 вересня 2011(2011-09-11) (94 роки)
  Сімферополь, Україна
Країна  Російська імперія
 СРСР
 Україна
Жанр жанрове малярство, портрет, пейзаж і натюрморт
Навчання Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна (1950)
Діяльність художник, педагог
Вчитель Йогансон Борис Володимировичd, Бернштейн Михайло Давидович і Зайцев Олександр Дмитровичd
Відомі учні Бакаєв Сергій Іванович, Мірошниченко Павло Петрович і Гаврилюк Микола Степанович
Працівник Кримське художнє училище імені Миколи Самокиша
Член Спілка радянських художників України
Партія КПРС
У шлюбі з Драгомирова Ніна Степанівна
Діти Gennady Bernadskyd
Учасник німецько-радянська війна
Звання лейтенант
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден «Знак Пошани» орден «За заслуги» III ступеня
народний художник УРСР Заслужений художник УРСР Народний художник Російської Федерації Заслужений діяч мистецтв Автономної Республіки Крим Почесний знак Автономної Республіки Крим «За вірність обов'язку»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бернадський.

Валентин Данилович Берна́дський (нар. 13 січня 1917, Озеряни — пом. вересень 2011, Сімферополь) — український живописець; член Спілки радянських художників України з 1950 року. Почесний академік Російської академії мистецтв з 2009 року[2]. Чоловік художниці Ніни Драгомирової, батько художника Геннадія Бернадського.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 31 грудня 1916 [13 січня 1917](19170113) року в селі Озерянах (нині Ніжинський район, Чернігівської області, Україна) у багатодітній сім'ї. З 1937 по 1940 рік навчався в Ленінградському художньому училищі, але був звідти виключений, як син ворога народу. У 1940 році вступив до Ленінградського інституту живопису, скульптури й архітектури і вже після першого курсу за блискучі успіхи був відзначений Сталінською стипендією[2].

1942 року, разом з іншими студентами, евакуйований до Самарканда, де був призваний до Червоної армії. Після закінчення військового училища зв'язку направлений до військової роботи в Москві, згодом воював на 4-му Українському фронті, в 63-й гірськострілецькій бригаді. 9 травня 1945 року зустрів під Прагою. Після перемоги його направили до маршала Костянтина Рокосовського — малювати «бойовий шлях армії Рокосовського». Згодом, після демобілізації, продовжив навчання в Ленінграді, яке закінчив у 1950 році. Його викладачами були Борис Йогансон, Олександр Зайцев, Михайло Бернштейн.

Упродовж 1950—1952 років викладав у Кримському художньому училищі в Сімферополі. Серед учнів Сергій Бакаєв, Павло Мірошниченко. З 1952 року — на творчій роботі. Член КПРС з 1963 року. З 1970 по 1980 рік очолював правління Кримської організації Спілки художників України[2]. Жив у місті Сімферополі, в будинку на вулиці Беспалова, № 98. Помер в Сімферополі у вересні 2011 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Працював в галузі станкового живопису, писав сюжетно-тематичні картини, портрети, пейзажі, натюрморти. Серед робіт:

  • «Мітинг у Джанкої» (1952, у співавтостві з Віктором Апановичем);
  • «Колгоспний сторож» (1955, Севастопольський художній музей імені Крошицького);
  • «Портрет художника Михайла Крошицького» (1955);
  • «Кримська осінь»(1959—1960);
  • «На винограднику» (1961, Полтавський художній музей);
  • «Портрет Героя Соціалістичної Праці Михайла Македонського» (1961);
  • «Наташа» (1963);
  • «Керченські судноремонтники» (1964);
  • «Сонячні грона» (1967);
  • «Легендарний 1920-й» (1967);
  • «Портрет художника Віктора Апановича» (1969);
  • «Будівельники Північно-Кримського» (1969);
  • «Портрет заслуженого діяча мистецтв Костянтина Прохорова» (1970);
  • «Дівчина в шубці» (1971);
  • «Зацвів мигдаль» (1972);
  • «Осіння пора» (1975);
  • «Портрет повного кавалера ордена Слави Івана Клименка» (1974);
  • «Династія хліборобів» (1981);
  • «Портрет художника Лева Балкінда» (1984; Сімферопольський художній музей[3]);
  • «Переможці Врангеля» (1985);
  • «Аджимушкайська трагедія» (1987);
  • «Портрет письменника Анатолія Домбровського» (1989);
  • «Дівчина в садку» (1995);
  • «Осінні квіти» (1998);
  • «Ранок» (1998, полотно, олія);
  • «Автопортрет» (1998);
  • «Осінні квіти на вікні» (1999);
  • «Осінні турботи» (2001);
  • «Антон Чехов та Ольга Кніппер-Чехова в Гурзуфі» (2001);
  • «В майстерні увечері» (2001).

Брав участь у всесоюзних виставках з 1950 року, республіканських — з 1954 року, та у зарубіжних з 1983 року (Велика Британія, Японія, Греція, США, Франція)[2]. Персональні виставки відбулися в Києві у 1988, 2002 роках, Парижі у 1992 році.

Роботи художника знаходяться у музейних та приватних колекціях України, Росії, США, Франції, Голландії, Великої Британії[2]. Понад 90 творів майстра зберігається у Музеї сучасного мистецтва України.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ різні автори Енциклопедія сучасної України — Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
  2. ↑ а б в г д е ж и к Бернадский Валентин Данилович / Галерея Art-nostalgie. [Архівовано 6 квітня 2022 у Wayback Machine.](рос.)
  3. ↑ К юбилею Льва Балкинда / Симферопольский художественный музей.(рос.)
  4. ↑ Подвиг народа. [Архівовано 4 жовтня 2018 у Wayback Machine.](рос.)

Література[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бернадський_Валентин_Данилович&oldid=40585999