Водяний горіх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Водяний горіх
Illustration Trapa natans0.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Миртоцвіті (Myrtales)
Родина: Плакунові (Lythraceae)
Підродина: Trapoideae
Рід: Trapa
Вид: Водяний горіх
Біноміальна назва
Trapa natans
L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Trapa natans
ITIS logo.jpg ITIS: 27170
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 22666
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Trapa natans

Водяний горіх (Trapa natans L.) — рослина родини плакунові. Реліктовий (третинний) вид.

Морфологічна характеристика[ред.ред. код]

Однорічна трав'яниста водяна рослина.

Стебло[ред.ред. код]

Стебло підводне, довге (40 — 150 см).

Листя[ред.ред. код]

Листки (завдовжки 3 — 4 см, завширшки 3 — 4,5 см) плаваючі, широкоромбічні, подібні за формою на листя берези, зі споду вздовж жилок опушені, зібрані у розетку.

Зарослі горіха на озері

Черешки завдовжки 3 — 10 см, циліндричні або з довгасто-еліптичним здуттям біля листової пластинки. Черешки мають утовшення-здуття з бульбашками повітря, що слугують поплавками. Завдяки ним розетка листя утримується на поверхні води.

Квіти[ред.ред. код]

Квіти з'являються у пазухах листя у липні-серпні (за іншими даними - в кінці травня[1]), утримуються під водою. На поверхні з'являються лише вранці або ввечері. Опилення квітів може бути і під водою в закритих квітках.

Запилення відбувається в закритих квітках, часто під водою. Під водою на вигнутій квітконіжці утворюється з зав'язі твердий плід - горіх в 2 і навіть 5 сантиметрів завдовжки, з чотирма, а у деяких видів з трьома і двома загнутими ріжками, що нагадують якір[1]. Тому в деяких місцевостях рослину і прозвали: «рогульник», «чортів горіх», «рогатий горіх», «водяний каштан», «водяний горіх»[1].

Плоди[ред.ред. код]

Квіти і листя
Плід водяного горіха

Плоди (діаметр 6— 10 мм) з твердою оболонкою, чотирирогі(є різновид дворогих). Плодоносить у серпні — вересні. Розмножується плодами. Одна рослина здатна дати 10-15 горішків. Тверда оболонка горішків є перешкодою до поїдання плодів водяними пацюками, качками чи рибою. Аби утримати розетку листя та важкі горіхи, здуття рослини та бульбашки повітря в них збільшуються восени. Перші морози восени припиняють вегетацію, рослини гинуть, горішки падають на дно, а листя та стовбур згнивають.

Горіхи досить важкі, швидко тонуть і не здатні переноситися водою. Колись у переносі горішків брали участь великі ссавці — під час водопою вони заходили у воду, а горішки чіплялися на хутро тварин. Новий водопій в новому місці — і горіхи потрапляли в нове місце. У зв'язку зі значним знищенням великих ссавців людиною під час полювань, цей засіб розповсюдження рослин зараз не працює.

Коли з квіток починають розвиватися важкі горіхи, у листових черешків збільшуються повітряні порожнини, які утримують на поверхні води рослину з звисаючими у воді горіхами. Коли до осені горіхи дозрівають, «канатик» від «якоря» не в змозі утримати при хвилях рослину - горіх зривається зі свого якоря і пливе по воді. Пізно восени листя і стебло рослини згнивають, а горіхи падають на дно, проникаючи в нього своїми ріжками. Весною горіх починає проростати, але не так, як насіння всіх рослин. У рослини виростає спочатку не корінь, а довга, як канат, сім'ядоля; і з неї розвивається стебло, а потім корінь. І корінь спочатку піднімається вгору, а потім опускається вниз, роблячи дугу. Довгий час утримує зачеплений за дно плід-якір цілу рослину, яка виросла з нього, котру і течія води не в силах відірвати і понести.[1]

Горішки в воді зберігають здатність до пророщення впродовж 40 років. Пророщення навесні не у всіх, а лише у частини плодів, що є природним механізмом збереження виду.

Поширення[ред.ред. код]

Плід і монета
Плоди
Водяний горіх на водяному полі в місті Тайнань
Зарослі горіха на на озері Бабичак (пол. Babiczak), Польща

На території України нині зустрічається лише в деяких заплавних водоймах долини Прип'яті та Дніпра, а також гирла Дунаю.[2]
Любить неглибокі озера та річкові заводі з повільною течією. Вид поширений у Середземному морі, на Кавказі, в Центральній та Східній Європі, на півночі Казахстану, південній частині Сибіру, на Далекому Сході, у Західній Азії.

В Росії[ред.ред. код]

В Росії, горіх також носить назву «чилім»[1]. У Краснодарському краї продавали чилім на ринках цілими мішками і возами. У Горьківській області на річці Алатир чиліма дуже багато[1].

Близько Мурома, біля Оки, є ціле озеро, назване «Орєховим», заросле чилімом, з якого протягом літа збирали до 150 тонн водяних горіхів[1].

У світі[ред.ред. код]

Новим ареалом водяного горіху стали прісноводні водойми Східної Америки та Австралії. В Східну Америку водяний горіх завезли випадково, де він добре прижився. За висновками науковців водяний горіх колись був і в Америці, але потім (під час останнього льодовикового періоду) зник.

У посушливій Австралії водяний горіх став екологічною катастрофою. Теплі водойми та відсутність природних ворогів сприяли швидкому розповсюдженню горіха і той вкриває усю поверхню прісноводних водойм.

В Китаї і Індії рослину розводять на болотах[1].

Водяний горіх розводять на острові Шрі Ланка, в Японії, Китаї і на півдні Африки, до гирла річки Замбезі[1].

Назва озера Ньяса (Південно-Східна Африка) означає: «житло водяного каштана»[1].

Місця зростання[ред.ред. код]

Прісноводні непроточні або малопроточні водойми, заводі річок, на глибині до 150 см. Нерідко є домінантом угруповань водяної рослинності.

Чисельність[ред.ред. код]

Трапляється спорадично. Популяції численні.

Причини зміни чисельності[ред.ред. код]

Меліоративні роботи, пересихання чи засолення водойм, забруднення водойм, знищення рослин під час збору плодів.

Заходи охорони[ред.ред. код]

Охороняється у природних заповідниках. Необхідно створити нові заказники (зокрема, на Поліссі), контролювати стан популяцій.

Якщо вам, читачу, вдасться знайти водяний горіх, не виривайте його, не з'їдайте усі горіхи, а киньте їх(горіхи) в інші водойми недалеко від берега, на глибину не більше 0,7 - 1 метра.

Застосування[ред.ред. код]

Використання в ландшафтній архітектурі[ред.ред. код]

Garden lilypads.jpg

Водяний горіх — одна з бажаних рослин для декоративних ставків та штучних озер. Горіхи або кидають на дно, або садять в невеликі горщики з мулом. Горщики ставлять на дно на відстані 5-15 см від поверхні на бік, що добре прогрівається сонцем. Коли температура води досягне позначки 25-27 градусів за Цельсієм, горішки проростуть. Тепер їх переносять на глибину 80-150 см. Не слід боятися переносів, бо рослина не має коренів і добре переносить зміну місця розташування. Для додатковою фіксації рослин на необхідному місці до стовбура можна прилагодити камінь — котву (якір). Рослина добре підходить до мілких прісних водойм, але не у всіх дає горішки.

У харчуванні[ред.ред. код]

Розламавши тверду шкаралупу горіха, в середині знаходять велике біле ядро. Водяний горіх дуже смачний і поживний: у ньому міститься до 3 відсотків жиру, 24 відсотка білка і 55 відсотків крохмалю. Його їдять сирим, відвареним в солоній воді або запеченим у попелі, як картоплю.[1]

Горіх розмелюють у крупу та борошно.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • У багатьох місцях, де тепер не росте ця рослина, знаходять її горіхи в шарах торфу[1]. Горіх цієї рослини в давнину, ще в епоху пальових будівель, був одним з головних джерел харчування[1].
  • В болоті біля озера Ванаявезі (Фінляндія) археологи напали на велику кількість розколотих горіхів «чиліма», змішаних з деревним вугіллям. У Латвії знайдений був шар шкаралупи горіхів і дерев'яні калатала з шипами горіха, що вп’ялися в них. Ці знахідки відносять до кам'яного віку[1].

В Індії[ред.ред. код]

В Індії, зокрема в Кашмірі, до 40 000 чоловік протягом 5 місяців на рік харчуються горіхами «чиліма». У неврожайні роки під час голоду чилім рятував життя не одній тисячі індусів. Його вживають і як ліки при дизентерії.[1]

Густі зарості чиліма надають озерам вигляд зелених луків.

Індуси з особливих човників збирають «чилім», званий ними «сінгара». Люди, що не мають човників, стоять по груди у воді і кладуть горіхи в кошики, що плавають поряд. Ділянки водойм з горіхом здають в оренду за особливу плату на право збору горіхів. Водні «поля» горіха відгороджені плавучими стовбурами бамбука[1].

В Індії сіють насіння рослини ногами, стоячи у воді. Садять молоді кореневища рослини теж ногами: захоплюючи шматок кореневища між великим і другим пальцем ноги, втоптують їх у мул[1].

У Бенаресі з водяних горіхів роблять «священні» намиста[1].

Індуси їдять горіх із сіллю і перцем, варять юшку і печуть з нього хліб. Горіхи або розмелюють на борошно на ручному млині, або кладуть на ніч у воду і на ранок розминають в тісто. За смаком хліб з горіха схожий на пшеничний[1].

Щороку від коренів водяного горіха виростають нові пагони. Горіхи «чиліма» без води втрачають схожість, тому при посадці в інші водойми їх слід переносити в банці з водою[1].

В Індії зібрані восени горіхи, призначені для посіву навесні, закопують на зиму в землю[1].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  2. Дитяча енциклопедія: Живий світ України / О.Ф. Цеханська, Д.Г. Стрєлков — Харків: «Ранок», 2007 — 128с., іл.

Джерела[ред.ред. код]