Водяний горіх
| Водяний горіх | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
| Trapa natans L. |
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
|
Водяний горіх (Trapa natans L.) — рослина родини плакунові. Реліктовий (третинний) вид.
Зміст |
Загальна характеристика [ред.]
Однорічна трав'яниста водяна рослина.
Стебло [ред.]
Стебло підводне, довге (40 — 150 см).
Листя [ред.]
Листки (завдовжки 3 — 4 см, завширшки 3 — 4,5 см) плаваючі, широкоромбічні, подібні за формою на листя берези, зі споду вздовж жилок опушені, зібрані у розетку.
Черешки завдовжки 3 — 10 см, циліндричні або з довгасто-еліптичним здуттям біля листової пластинки. Черешки мають утовшення-здуття з бульбашками повітря, що слугують поплавками. Завдяки ним розетка листя утримується на поверхні води.
Квіти [ред.]
Квіти з'являються у пазухах листя у липні-серпні (за іншими даними - в кінці травня[1]), утримуються під водою. На поверхні з'являються лише вранці або ввечері. Опилення квітів може бути і під водою в закритих квітках.
Запилення відбувається в закритих квітках, часто під водою. Під водою на вигнутій квітконіжці утворюється з зав'язі твердий плід - горіх в 2 і навіть 5 сантиметрів завдовжки, з чотирма, а у деяких видів з трьома і двома загнутими ріжками, що нагадують якір[1]. Тому в деяких місцевостях рослину і прозвали: «рогульник», «чортів горіх», «рогатий горіх», «водяний каштан», «водяний горіх»[1].
Плоди [ред.]
Плоди (діаметр 6— 10 мм) з твердою оболонкою, чотирирогі(є різновид дворогих). Плодоносить у серпні — вересні. Розмножується плодами. Одна рослина здатна дати 10-15 горішків. Тверда оболонка горішків є перешкодою до поїдання плодів водяними пацюками, качками чи рибою. Аби утримати розетку листя та важкі горіхи, здуття рослини та бульбашки повітря в них збільшуються восени. Перші морози восени припиняють вегетацію, рослини гинуть, горішки падають на дно, а листя та стовбур згнивають.
Горіхи досить важкі, швидко тонуть і не здатні переноситися водою. Колись у переносі горішків брали участь великі ссавці — під час водопою вони заходили у воду, а горішки чіплялися на хутро тварин. Новий водопій в новому місці — і горіхи потрапляли в нове місце. У зв'язку зі значним знищенням великих ссавців людиною під час полювань, цей засіб розповсюдження рослин зараз не працює.
Коли з квіток починають розвиватися важкі горіхи, у листових черешків збільшуються повітряні порожнини, які утримують на поверхні води рослину з звисаючими у воді горіхами. Коли до осені горіхи дозрівають, «канатик» від «якоря» не в змозі утримати при хвилях рослину - горіх зривається зі свого якоря і пливе по воді. Пізно восени листя і стебло рослини згнивають, а горіхи падають на дно, проникаючи в нього своїми ріжками. Весною горіх починає проростати, але не так, як насіння всіх рослин. У рослини виростає спочатку не корінь, а довга, як канат, сім'ядоля; і з неї розвивається стебло, а потім корінь. І корінь спочатку піднімається вгору, а потім опускається вниз, роблячи дугу. Довгий час утримує зачеплений за дно плід-якір цілу рослину, яка виросла з нього, котру і течія води не в силах відірвати і понести.[1]
Горішки в воді зберігають здатність до пророщення впродовж 40 років. Пророщення навесні не у всіх, а лише у частини плодів, що є природним механізмом збереження виду.
Поширення [ред.]
На території України нині зустрічається лише в деяких заплавних водоймах долини Прип'яті та Дніпра, а також гирла Дунаю.[2]
Любить неглибокі озера та річкові заводі з повільною течією. Вид поширений у Середземному морі, на Кавказі, в Центральній та Східній Європі, на півночі Казахстану, південній частині Сибіру, на Далекому Сході, у Західній Азії.
В Росії [ред.]
В Росії, горіх також носить назву «чилім»[1]. У Краснодарському краї продавали чилім на ринках цілими мішками і возами. У Горьківській області на річці Алатир чиліма дуже багато[1].
Близько Мурома, біля Оки, є ціле озеро, назване «Орєховим», заросле чилімом, з якого протягом літа збирали до 150 тонн водяних горіхів[1].
У світі [ред.]
Новим ареалом водяного горіху стали прісноводні водойми Східної Америки та Австралії. В Східну Америку водяний горіх завезли випадково, де він добре прижився. За висновками науковців водяний горіх колись був і в Америці, але потім (під час останнього льодовикового періоду) зник.
У посушливій Австралії водяний горіх став екологічною катастрофою. Теплі водойми та відсутність природних ворогів сприяли швидкому розповсюдженню горіха і той вкриває усю поверхню прісноводних водойм.
В Китаї і Індії рослину розводять на болотах[1].
Водяний горіх розводять на острові Шрі Ланка, в Японії, Китаї і на півдні Африки, до гирла річки Замбезі[1].
Назва озера Ньяса (Південно-Східна Африка) означає: «житло водяного каштана»[1].
Місця зростання [ред.]
Прісноводні непроточні або малопроточні водойми, заводі річок, на глибині до 150 см. Нерідко є домінантом угруповань водяної рослинності.
Чисельність [ред.]
Трапляється спорадично. Популяції численні.
Причини зміни чисельності [ред.]
Меліоративні роботи, пересихання чи засолення водойм, забруднення водойм, знищення рослин під час збору плодів.
Заходи охорони [ред.]
Охороняється у природних заповідниках. Необхідно створити нові заказники (зокрема, на Поліссі), контролювати стан популяцій.
Якщо вам, читачу, вдасться знайти водяний горіх, не виривайте його, не з'їдайте усі горіхи, а киньте їх(горіхи) в інші водойми недалеко від берега, на глибину не більше 0,7 - 1 метра.
Застосування [ред.]
Використання в ландшафтній архітектурі [ред.]
Водяний горіх — одна з бажаних рослин для декоративних ставків та штучних озер. Горіхи або кидають на дно, або садять в невеликі горщики з мулом. Горщики ставлять на дно на відстані 5-15 см від поверхні на бік, що добре прогрівається сонцем. Коли температура води досягне позначки 25-27 градусів за Цельсієм, горішки проростуть. Тепер їх переносять на глибину 80-150 см. Не слід боятися переносів, бо рослина не має коренів і добре переносить зміну місця розташування. Для додатковою фіксації рослин на необхідному місці до стовбура можна прилагодити камінь — котву (якір). Рослина добре підходить до мілких прісних водойм, але не у всіх дає горішки.
У харчуванні [ред.]
Розламавши тверду шкаралупу горіха, в середині знаходиться велике біле ядро. Водяний горіх дуже смачний і поживний: у ньому міститься до 3 відсотків жиру, 24 відсотка білка і 55 відсотків крохмалю. Його їдять сирим, відвареним в солоній воді або запеченим у золі, як картоплю.[1]
Горіх розмелюють в крупу та борошно.
Цікаві факти [ред.]
- У багатьох місцях, де тепер не росте ця рослина, знаходять її горіхи в шарах торфу[1]. Горіх цієї рослини в давнину, ще в епоху пальових будівель, був одним з головних джерел харчування[1].
- В болоті біля озера Ванаявезі (Фінляндія) археологи напали на велику кількість розколотих горіхів «чиліма», змішаних з деревним вугіллям. У Латвії знайдений був шар шкаралупи горіхів і дерев'яні калатала з впившимися в них шипами горіха. Ці знахідки відносять до кам'яного віку[1].
В Індії [ред.]
В Індії, зокрема в Кашмірі, до 40 000 чоловік протягом 5 місяців на рік харчуються горіхами «чиліма». У неврожайні роки під час голоду чилім рятував життя не одній тисячі індусів. Його вживають і як ліки при дизентерії.[1]
Густі зарості чиліма надають озерам вид зелених луків.
Індуси з особливих човників збирають «чилім», званий ними «сінгара». Люди, що не мають човників, стоять по груди у воді і кладуть горіхи в плаваючі поряд з ними кошики. Ділянки водойм з горіхом здають в оренду за особливу плату на право збору горіхів. Водні «поля» горіха відгороджені плаваючими стволами бамбука[1].
В Індії сіють насіння рослини ногами, стоячи у воді. Садять молоді кореневища рослини теж ногами. Захоплюючи шматок кореневища між великим і другим пальцем ноги, втоптували їх у мул[1].
У Бенаресі з водяних горіхів роблять «священні» намиста[1].
Індуси їдять горіх з сіллю і перцем, варять юшку і печуть з нього хліб. Горіхи або розмелюють на борошно на ручному млині, або кладуть на ніч у воду і на ранок розминають в тісто. За смаком хліб з горіха схожий на пшеничний[1].
Щороку від коренів водяного горіха виростають нові пагони. Горіхи «чиліма» без води втрачають схожість, тому при посадці в інші водойми їх слід переносити в банці з водою[1].
В Індії зібрані восени горіхи, призначені для посіву навесні, закопують на зиму в землю[1].
Примітки [ред.]
Джерела [ред.]
- Флора УРСР, 1955;
- Дубина Д. В., 1982; Заверуха Б. В., Андриенко Т. Л., Протопопова В. В., 1983;
- Зеленая книга Украинской ССР, 1987;
- Определитель высших растений Украины, 1987.
Т. Л. Андрієнко.
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Trapa natans |
