Нижньогородська область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нижньогородська область
рос. Нижегородская область
Прапор Нижньогородської області   Герб Нижньогородської області
Країна Росія Росія
Фед. округ Приволзький
Адмін. центр Нижній Новгород
Глава Gleb Nikitind
Дата утворення 14 січня 1929
Оф. вебсайт nobl.ru
Географія
Координати 56°29′ пн. ш. 44°32′ сх. д. / 56.483° пн. ш. 44.533° сх. д. / 56.483; 44.533
Площа 76 900 км² (45-а)
  • внутр. вод 1,2 %
Часовий пояс MSK (UTC+3)
Населення
Чисельність 3307613 (01.01.2011) [1] (10-а) (2011)
Густота 43 осіб/км²
Економіка
Економ. район Волго-В'ятський
Коди
ISO 3166-2 RU-NIZ
ЗКАТО 22
Суб'єкта РФ 52
Телефонний (+7)831
Карти

Нижньогородська область на карті суб'єктів Російської Федерації

Мапа
CMNS: Нижньогородська область у Вікісховищі

Нижньогоро́дська о́бласть (рос. Нижегоро́дская о́бласть), з 1932 до 1990 р. Го́рьківська область (рос. Горьковская область) — суб'єкт Російської Федерації, область у центрі європейської частини Росії.

Історія[ред. | ред. код]

Область була утворена 14 січня 1929 як Нижньогородський край (рос. Нижегородский), в 1932 перейменована на Горьківський край, в 1936 — на Горьківську область, в 1990 — на Нижньогородську область.

Географічне положення й клімат[ред. | ред. код]

Нижньогородська область розташована в центральній частині Східно-Європейської рівнини.

Волга ділить область на низинне Лівобережжя (Заволжя) і піднесене Правобережжя — продовження Приволзької височини (Мордовська височина, висота до 247 м; Чуваська височина, Переміловські, Фадєєви гори, височина Міжп'яньє).

Клімат помірно континентальний. Середня температура січня −12 °C, липня +19 °C. Опадів близько 500 мм на рік. Вегетаційний період 165—175 днів.

Корисні копалини[ред. | ред. код]

Розвинені карстові форми рельєфу (печери, провали й ін). Є родовища торфу, фосфоритів, залізних руд. У басейні річки П'яна є велике родовище титан-цирконієвих руд («чорні піски»).

Тваринний і рослинний світ[ред. | ред. код]

Річка Кудьма

Нижньогородська область розташована у зонах південно-тайгових, мішаних і широколистяних лісів. Ґрунти переважно дерено-підзолисті, підзолисті, сірі лісові.

Ліси займають близько 40 % території. У Заволжі — хвойні (ялина, сосна) та мішані. На Правобережжі — діброви й лукові степи. На плоских вододілах і в низинах багато боліт.

У Нижньогородській області водяться вовк, лисиця, бурий ведмідь, рись, борсук, краплистий ховрашок, кріт, хом'як тощо. Також на території області є Керженський заповідник.

Економіка[ред. | ред. код]

Промисловість[ред. | ред. код]

Горьківський автомобільний завод

Основні галузі промисловості — машинобудування, хімія, передільна чорна металургія, лісова, целлюлозо-паперова, легка, харчова.

Підприємства машинобудування й металообробки випускають вантажні й легкові автомобілі, автобуси, гусеничні тягачі, автомобільні вузли, деталі й агрегати, річкові й морські судна, автомобільні й суднові двигуни внутрішнього згоряння, літаки, верстати, прилади, інструменти, устаткування для хімічної, легкої, харчової промисловості, телевізори й ін.

Хімічна промисловість: продукти органічного синтезу, пластмаси й синтетичні смоли, оргскло, лаки, фарби, отрутохімікати й ін. — Дзержинськ, Нижній Новгород.

Підприємства передільної чорної металургії (Викса, Кулебаки, Нижній Новгород, Бор) і кольорової металургії (Нижній Новгород). Целлюлозо-паперова промисловість (Правдинськ, Балахна), нафтопереробка й нафтохімія (Кстово).

Будинок обласної адміністрації в Нижньогородському Кремлі

Стародавні центри металообробки — Павлово, Ворсма й ін.

На території Нижньогородської області розташовані Нижньогородська ГЕС (Волга) і Нижньогородська ГРЕС (Балахна).

Народні промисли[ред. | ред. код]

Художні промисли (хохломський й городецький розпис).

Сільське господарство[ред. | ред. код]

Вирощують жито, овес, ячмінь, пшеницю, гречку, цукровий буряк, льон-довгунець. Обробляють цибулю, картоплю. Також розвинене молочно-м'ясне й молочне скотарство, свинарство, птахівництво.

Транспорт[ред. | ред. код]

Територією області проходить Горьківська залізниця. Судноплавство можливе на Волзі, Оці, Ветлузі, Сурі.

У цей час будується постійний міст на трасі МуромНавашино, поки що діє понтонний міст, який працює тільки в літню пору й обмежений вантажопідйомністю.

Адміністративно-територіальний поділ[ред. | ред. код]

До складу області входить 48 районів, 28 міст, 69 селищ міського типу, 540 сільських адміністрацій і 4852 сільських населених пунктів.

Райони Нижньогородської області[ред. | ред. код]

Міські округи Нижньогородської області[ред. | ред. код]

Населення[ред. | ред. код]

За даними на 2006 рік, населення області становить 3411,0 тис. осіб, переважна більшість із яких — росіяни.

Чисельність населення
1897[2]1926[3]1928[4]1959[5]1970[6]1979[7]1987[8]
1 584 7742 743 3442 785 5003 590 2743 682 4843 695 5233 688 000
1989[9]1990[10]1991[10]1992[10]1993[10]1994[10]1995[10]
3 714 3223 780 2563 773 1853 762 3403 753 0983 737 3643 730 590
1996[10]1997[10]1998[10]1999[10]2000[10]2001[10]2002[11]
3 711 1163 691 6893 673 8963 655 4893 628 2223 594 4763 524 028
2003[10]2004[10]2005[10]2006[10]2007[10]2008[10]2009[10]
3 515 6733 479 2963 445 3413 411 0303 381 3283 359 8163 340 684
2010[12]2011[10]2012[13]2013[14]2014[15]2015[16]2016[17]
3 310 5973 307 6483 296 9473 289 8413 281 4963 270 2033 260 267
2017[18]
3 247 713


Національний склад[ред. | ред. код]

Народ Чисельність 2002, тис.
Росіяни 3 346 тис. (94,96 %)
Татари 50,5 тис. (1,44 %)
Мордва 25 тис. (0,71 %)
Українці 24,2 тис. (0,7 %)
Чуваші 11,4 тис. (0,32 %)

Релігія[ред. | ред. код]

Церква св. Животворящої Трійці, с. Безводне, Кстовський район

Нижній Новгород є столицею Приволзького федерального округу — одного з найбільш багатоконфесійних регіонів Росії. У Нижньогородській області існують молитовні й храми таких християнських конфесій: православ'я, старообрядництво, баптизм, п'ятидесятники, католицизм.

Широко розповсюджений ісламПриволзькому федеральному окрузі проживають представники більш 150 національностей, у тому числі 40 % мусульман Російської Федерації). Їхнім духовним центром є Духовне управління мусульман Нижньогородської області, очолюване Умаром-Хазратом Ідрисовим. Духовне управління мусульман Нижньогородської області видає газету «Медина аль-іслам» і журнал «Мінарет».

Також у Нижньому Новгороді є синагога — місце для зборів юдеїв.

Визначні пам'ятки[ред. | ред. код]

Шуховські вежі на Оці під Дзержинськом, 1989

На території Нижньогородської області перебуває Болдіно — родовий маєток Пушкіних, у якім жив і працював А. С. Пушкін.

При впадінні річки Керженець розташований Желтоводський Макарієв монастир, заснований у першій половині XV століття преподобним чудотворцем Макарієм.

Жіночий Дівєєвський монастир є місцем православного паломництва як обитель, що перебуває під заступництвом святого чудотворця Серафіма Саровского, чиї мощі перебувають у Троїцькому соборі монастиря.

Біля міста Дзержинська на лівому березі Оки розташована унікальна архітектурна споруда: 128-метрова сталева гіперболоїдна ажурна вежа, побудована великим інженером і вченим Володимиром Григоровичем Шуховим в 1929 році. Це одна із двох збережених у Росії висотних багатосекційних гіперболоїдних конструкцій, друга — знаменита Шуховська вежа на Шаболовці в Москві. Вежа на Оці служила однієї з опор унікального переходу ЛЕП НіГРЕС 110 кіловольт через річку Оку.

У Нижньому Новгороді багато архітектурних пам'ятників, серед яких Нижньогородський кремль, Строгановська церква, Староярмарочний собор тощо.

Біля ЗАТО Саров, на місці давнього святилища ерзян розташована пам'ятка природи.

Населені пункти[ред. | ред. код]

Населені пункти з кількістю мешканців понад 10 тисяч
2007
Нижній Новгород 1278,3 Семьонов 24,6
Дзержинськ 249,9 Лисково 22,9
Арзамас 106,3 Сергач 22,0
Саров 87,8 Шахун'я 21,4
Бор 76,9 Навашино 16,9
Кстово 65,4 Первомайськ 14,8
Павлово 61,7 Чкаловськ 13,0
Викса 57,9 Лукоянов 12,5
Балахна 54,5 Починки 11,9 (2003)
Заволжя 42,2 Ворсма 11,9
Кулебаки 37,2 Урен 11,8
Богородськ 36,4 Муліно 10,7 (2003)
Городець 31,5 Володарськ 10,4

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Росстат - оцінка чисельності населення станом на 01.01.2011. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 14 грудня 2011. 
  2. Первая Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 года. Владимирская губерния. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 26 жовтня 2013. 
  3. Всесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928. Том 9. Таблица I. Населённые места. Наличное городское и сельское население. Архів оригіналу за 7 лютого 2015. Процитовано 7 лютого 2015. 
  4. Статистический справочник СССР за 1928 г.
  5. Всесоюзная перепись населения 1959 года. Архів оригіналу за 10 жовтня 2013. Процитовано 10 жовтня 2013. 
  6. Всесоюзная перепись населения 1970 года. Численность наличного населения городов, поселков городского типа, районов и районных центров СССР по данным переписи на 15 января 1970 года по республикам, краям и областям. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 14 жовтня 2013. 
  7. Всесоюзная перепись населения 1979 г.
  8. Народне господарство СРСР за 70 років : [арх. 28 червня 2016] : ювілейний статистичний щорічник / Державний комітет СРСР зі статистики. — Москва : Фінанси і статистика, 1987. — 766 с.
  9. Всесоюзная перепись населения 1989 года. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. 
  10. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Численность постоянного населения на 1 января (человек) 1990-2013 года
  11. Всероссийская перепись населения 2002 года. Том. 1, таблица 4. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, районов, городских поселений, сельских населённых пунктов - райцентров и сельских населённых пунктов с населением 3 тысячи и более. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. 
  12. Итоги Всероссийская перепись населения 2010 года. 5. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, районов, городских населённых пунктов, сельских населённых пунктов – районных центров и сельских населённых пунктов с населением 3 тысячи человек и более. Архів оригіналу за 14 листопада 2013. Процитовано 14 листопада 2013. 
  13. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям. Таблица 35. Оценка численности постоянного населения на 1 января 2012 года. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 31 травня 2014. 
  14. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2013 года. — М.: Федеральная служба государственной статистики Росстат, 2013. — 528 с. (Табл. 33. Численность населения городских округов, муниципальных районов, городских и сельских поселений, городских населённых пунктов, сельских населённых пунктов). Архів оригіналу за 16 листопада 2013. Процитовано 16 листопада 2013. 
  15. Оценка численности постоянного населения на 1 января 2014 года. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 13 квітня 2014. 
  16. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2015 года. Архів оригіналу за 6 серпня 2015. Процитовано 6 серпня 2015. 
  17. Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2016 року
  18. (рос.) Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2017 року. 31 липня 2017. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 31 липня 2017. 

Посилання[ред. | ред. код]


 Костромська область  Кіровська область
 Івановська область
 Владимирська область
 Марій Ел
 Чувашія
 Рязанська область  Мордовія  Мордовія