Вояджер-1

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Див. також: Вояджер
Космічний зонд Вояджер 1
Бліда блакитна точка: Фото Землі з відстані 6.4 мільярди кілометрів. Земля виглядає як маленька крапка в смузі розсіяного сонячного світла
Траекторія польоту Вояджера 1, великі планети забезпечили додаткове гравітаційне прискорення апарату
Штучно колоризоване зображення Юпітера, надіслане Вояджером 1

Вояджер-1 (англ. Voyager-1) — американський роботизований космічний зонд вагою 722 кілограми, запущений 5 вересня 1977 року для дослідження Сонячної системи та простору за її межами.

Зонд перебуває в робочому стані і в рамках розширеної місії використовується для пошуку та дослідження границі Сонячної Системи, включаючи пояс Койпера і далі. Початковим завданням було дослідження Юпітера та Сатурна; це був перший зонд, який зробив детальні зображення супутників цих планет.

Наразі, Вояджер 1 є найвіддаленішим від Землі створеним людиною об'єктом, який віддаляється як від Землі так і від Сонця на порівняно більшій швидкості, ніж будь-який інший зонд.[1] Попри те, що двійник Вояджер-2 було запущено на 16 днів раніше, Вояджер 2 ніколи не наздожене Вояджер 1. Зонд програми New Horizons, запущений до Плутону на більшій ніж обидва Вояджери швидкості, також не наздожене Вояджер 1, оскільки Вояджер 1 декілька разів застосував гравітаційне прискорення. Поточна швидкість зонду New Horizons більша за Вояджер 1, та, коли зонд New Horizons досягне такої ж, як зараз у Вояджера, відстані від Сонця, його швидкість буде приблизно 13 км/сек, у порівнянні з 17 км/сек у Вояджера.[2]

Основними цілями Вояджер 1 були планети Юпітер і Сатурн та їхні супутники та кільця; його поточна місія полягає у виявленні геліопаузи та виміри елементарних часток у сонячному вітрі та міжзоряному просторі. Обидва зонди Вояджер надовго перевершили початкові очікування терміну використання. Кожен зонд отримує електричну енергію від трьох радіоізотопних термоелектричних генераторів, котрі, як очікується, вироблятимуть достатньо електричної енергії для зв'язку з Землею до 2025 року.

Станом на 26 вересня 2008 року Вояджер 1 знаходився на відстані приблизно 107.58 AU (16.093 мільярдів км) від Сонця і увійшов до пограничної зони між Сонячною системою та міжзоряним простором, величезного простору, в якому вплив Сонця поступається впливу інших тіл у галактиці. Поточне завдання полягає в досягненні та досліджені геліопаузи, відомої границі нашої зоряної системи. Якщо Вояджер 1 залишиться в робочому стані після виходу за межі геліопаузи (ставши в такий спосіб першим зробленим людиною об'єктом, що вийшов за межі нашої зоряної системи), науковці отримають результати перших безпосередніх вимірів умов у міжзоряному просторі, що може надати підказки до питань виникнення та природи Всесвіту. На цій відстані сигнали від Вояджера 1 досягають центру керування Jet Propulsion Laboratory за 14 годин. Вояджер 1 рухається за гіперболічною траєкторією та досяг третьої космічної швидкості, що означає, що його орбіта не повернеться назад до Сонячної системи. Як і Піонер 10, Піонер 11, Вояджер-2 та New Horizons, Вояджер 1 є міжзоряним зондом.

14 червня 2012 апарат вийшов на кордон міжзоряного простору. Датчики автоматичної станції зафіксували різке зростання рівня галактичних космічних променів — високоенергетичних заряджених частинок міжзоряного походження — та різке зниження кількості заряджених частинок, що виходять від Сонця[3].

20 березня 2013 року, після того, як прилади апарата показали істотну зміну магнітного поля та інтенсивності космічного випромінення, було об'явлено, що апарат Вояджер-1 став першим штучним об'єктом, який минув кордон Сонячної системи[4]. Щоправда, наступного дня критерії виходу за межі Сонячної системи Американським космічним агентством були уточнені в частині орієнтації магнітного поля і, відповідно до уточнених критеріїв, на 21 березня 2013 року Вояджер 1 все же перебуває в межах Сонячної системи[5].

Див. також [ред.]

Ресурси інтернету [ред.]

Посилання [ред.]