Каллісто (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Каллісто

Callisto.jpg
Знімок «Галілео»

Дані про відкриття
Дата відкриття 1610
Відкривач(і) Галілей
Планета Юпітер
Номер IV
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 1,88 млн. км
Орбітальний період 16,69 діб
Ексцентриситет орбіти 0,007
Нахил орбіти 0,21° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Діаметр 4821 км
Середній радіус 2410,5 км
Площа поверхні 73 млн. км²
Маса 1,08x1023 кг
Густина 1,83 г/см³
Прискорення вільного падіння 1,24 м/с²
Період обертання навколо своєї осі синхронізований діб
Альбедо 0,17
Температура поверхні ~120 К К
Атмосфера нема
Інші позначення
Юпітер IV

Каллі́сто́ (дав.-гр. Καλλιστώ) — один із галілеєвих супутників Юпітера. Третій за величиною супутник у Сонячній системі, розміром приблизно з Меркурій (але помітно поступається цій планеті за масою).

Історія відкриття і назва[ред.ред. код]

Каллісто був відкритий Галілео Галілеєм у 1610 за допомогою його першого в історії телескопу. На відкриття супутника претендував також німецький астроном Сімон Маріус, який спостерігав Каллісто в 1609, але своєчасно не опублікував дані про це.

Назва «Каллісто» була запропонована саме Маріусом у 1614, однак протягом тривалого часу вона практично не використовувалася. Галілей присвоїв чотирьом відкритим ним супутникам порядкові номери, й Каллісто позначалася як «четвертий супутник Юпітера». Лише з середини XX століття назва «Каллісто» стало загальновживаною.

Каллісто названа за ім'ям персонажа давньогрецької міфології, коханої Зевса ( Юпітера).

Фізичні характеристики[ред.ред. код]

Каллісто - одне з найкратерованіших тіл у Сонячній системі. Отже, поверхня супутника дуже стара (близько 4 млрд років), а його геологічна активність украй низька.

Внутрішня будова Каллісто

Передбачається, що Каллісто вкрита крижаною корою завтовшки 200 км, під якою знаходиться шар води завтовшки близько 10 км. Більш глибокі шари складаються, очевидно, із спресованих гірських порід і льоду з поступовим зростанням гірських порід і заліза до центру. Така композиція, взагалі, не характерна для великих небесних тіл, у яких ядро, як правило, яскраво виражено.

Каллісто має найменшу щільність з усіх галілеєвих супутників (чим далі від Юпітера - тим нижче щільність). Вона складається, ймовірно, на 60% з льоду і води і на 40% з гірських порід і заліза. Аналогічний склад мають Титан та Тритон

Наявність рідкого океану обумовлена характеристиками магнітного поля Каллісто (яке породжене, як уважають, електрострумом у солоній воді). Виявлено, що магнітне поле супутника змінюється в залежності від орієнтації щодо магнітного поля Юпітера; це припускає наявність високопровідної рідини всередині Каллісто. Ще одне підтвердження існування рідкого океану полягає в тому, що Каллісто не має характерного «розламаної» рельєфу в місцях, протилежних падінню гігантських метеоритів (на Місяці та Меркурії такі місцевості є, що пояснюється дією сейсмічних хвиль у результаті удару; на Каллісто сейсмічні хвилі можуть гаситься шаром рідини).

Темний матеріал, видимий на поверхні Каллісто, є тонким «покривалом». Цей матеріал може бути або уламковий природи, після зіткнень метеоритів з поверхнею, або утворитися в результаті випаровування молекул води з поверхневого шару. Відносно молоді кратери оголюють світліший підповерхневий лід.

Місцевість усередині утворення Асгард

Особливістю супутника є утворення Вальгалла, яке являє собою світлу пляму діаметром 600 км і концентричні кільця навколо нього діаметром до 3000 км. Мабуть, це стало наслідком падіння великого метеорита. Ще одне подібне утворення - Асгард - має діаметр 1600 км. Виявлено також цікаву низку кратерів, що йде прямою лінією. Ймовірно, космічне тіло під дією гравітаційних сил було розірвано на шматки, що вишикувалися в ряд та врізалися потім у Каллісто (подібно до комети «Шумейкер-Леві 9» перед падінням на Юпітер).

Місцевості з гірськими піками (на нижній фотографії більшість піків імовірно зруйнувалися)

На Каллісто є незвичайні місцевості (див) з безліччю невисоких гірських піків, які поступово руйнуються. Механізм даної ерозії не зовсім зрозумілий, можливо це пов'язано з «випарюванням» (сублімацією) льоду під дією сонячної радіації.

У Каллісто виявлена вкрай слабка атмосфера, що складається з вуглекислого газу.

Загроза вибуху крижаної кори[ред.ред. код]

Доктор фізико-математичних наук, головний науковий співробітник Петербурзького Фізико-технічного інституту імені А. Ф. Йоффе РАН, Едуард Дробишевський висунув версію, що в крижаній корі Каллісто і подібних супутників йде електроліз льоду, в результаті якого утворюється воднево-киснева суміш. Каллісто, за його словами, має найстарішу крижану кору, і найбільш близький до того, щоб ця суміш здетонувала. Результатом вибуху може стати утворення нових короткоперіодічних комет, а також падіння на Землю деяких шматків, еквівалентних вибуху атомної бомби потужністю близько тисячі мегатонн.

Можливості колонізації[ред.ред. код]

За оцінками вчених, Каллісто може стати першим з колонізованих супутників Юпітера. Це можливо завдяки тому, що Каллісто геологічно дуже стабільний і знаходиться поза зоною дії радіаційного пояса Юпітера. Цей супутник може стати центром подальших досліджень околиць Юпітера, зокрема, Європи.

Посилання[ред.ред. код]

Сайт про Каллісто