Аполлон-11

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Емблема польоту

«Аполлон-11» (англ. Apollo 11) — пілотований космічний корабель серії Аполлон, який 1969 уперше доставив людей на поверхню Місяця. Попередній політ за програмою Apollo-10-LOGO.png Аполлон-10. Наступний політ AP12goodship.png Аполлон-12.

Екіпаж[ред.ред. код]

Екіпаж Аполлона-11

Загальна інформація[ред.ред. код]

Сатурн V, що несе Аполон 11, через 1-2 секунди після зльоту 16 липня 1969 року
Конденсаційний слід при досягненні кораблем Сатурн V швидкості звуку, 1 хвилина польоту
Інженери в Центрі управління польотами

Космічний корабель серії Аполлон включав командний модуль (зразок 107) та місячний модуль (зразок LM-5). Для командного модуля астронавти обрали позивний «Колумбія» («Columbia»), для місячного модуля — «Ігл» («Eagle» — Орел). Вага корабля 43,9 т. «Колумбія» — назва статуї на будові Конгресу США у Вашингтоні і корабля, в якому летіли на Місяць герої Жюля Верна. Емблема польоту — орел над поверхнею Місяця, який тримає у кігтях оливкову гілку. Для запуску використовувалася ракета Сатурн-5 (зразок AS-506). Мета польоту: «Здійснити посадку на Місяць і повернутися на Землю».

Задачі польоту[ред.ред. код]

Посадка на Місяць у західній частині Моря Спокою (База Спокою), збір зразків місячного ґрунту, фотографування поверхні Місяця, встановлення на поверхні Місяця приладів, проведення з поверхні Місяця телевізійних сеансів.

Передстартова підготовка і старт[ред.ред. код]

За шість діб до старту була виявлена течія в одному з балонів стиснутого гелію, розміщених у баці окиснювача першої ступені ракети-носія. Два техніка проникли у бак і, затягнувши гайку на балоні, ліквідували течію.

В Центрі управління запуском серед почесних гостей був колишній президент США Джонсон, віце-президент Агню і піонер німецької ракетної техніки 75-літній Герман Оберт. На космодромі і в прилеглих районах старт спостерігало близько 1 млн чоловік, а телевізійну трансляцію старту дивилося близько 1 млрд жителів планети з різних країн світу.

Корабель Аполлон-11 стартував 16 липня 1969 р. в 13 годин 32 хвилин за Грінвічем.

Двигуни всіх 3-х ступенів ракети-носія відпрацювали згідно з розрахунковою програмою і корабель було виведено на геоцентричну орбіту, близьку до розрахункової.

Старт з навколоземної орбіти і політ до Місяця[ред.ред. код]

Після виходу останньої ступені ракети-носія з кораблем на геоцентричну орбіту екіпаж протягом двох годин перевіряв бортові системи.

Двигун останньої ступені ракети-носія було включено для переводу корабля на траєкторію польоту до Місяця в 2 години 44 хв 22 секунди польотного часу та працював 347 секунд.

В 3 години 26 хв польотного часу почався маневр перебудови відсіків, який завершився з першої спроби через сім хвилин.

В 4 години 30 хв польотного часу корабель (командний і місячний модуль) відокремився від останньої ступені ракети-носія, відійшов від неї на безпечну відстань і розпочав самостійний політ на Місяць.

За командою з Землі було злито компоненти палива з останньої ступені ракети-носія в результаті чого ступінь під дією місячного притягання вийшла на геліоцентричну орбіту, де і знаходиться до сьогодні.

Під час телевізійного сеансу на 55 годині польоту Армстронг і Олдрін перейшли в місячний модуль для першої перевірки бортових систем.

Посадка на Місяць[ред.ред. код]

Нейл Армстронг описує поверхню Місяця перед тим, як ступити на неї
Базз Олдрін ступає на Місяць
Телевізійна камера Аполлона показує Нейла Армстронга, коли він спускається на поверхню
Базз Олдрін позує на Місяці, дозволяючи Армстронгу сфотографувати його і власне відображення у шоломі Базза
Нейл Армстронг працює біля місячного модуля
Відбиток черевика Базза Олдріна. Є частиною експерименту з вивчення властивостей реголіту.

Корабель досяг місячної орбіти через 76 годин після старту. Після цього Армстронг і Олдрін почали готуватися до розстикування місячного модуля для висадки на місячну поверхню.

Командний і місячний модулі були розстиковані приблизно через сто годин після старту. В принципі було можливим використання автоматичних програм аж до моменту посадки, однак Армстронг ще до польоту вирішив, що на висоті близько 100 м над місячною поверхнею він перейде на напівавтоматичну програму управління. Він сказав: «Автоматика не знає як обирати майданчики для посадки». Фактично Армстронг перейшов на ручний режим управління спуском набагато раніше, так як бортовий комп'ютер працював з перевантаженням і горів аварійний сигнал (червона лампа), що певним чином все ж нервувало екіпаж. Рішення попри цей сигнал все ж здійснити посадку на Місяць згодом було достойно поціновано NASA спеціальною нагородою.

Пізніше було встановлено, що перевантаження комп'ютера було викликане одночасною роботою програми посадки (90 % потужності) і управління радіолокатором, який забезпечував зустріч з командним модулем на орбіті (14 % потужності).

Необхідність перейти на напівавтоматичну програму посадки виникла ще й з тієї причини, що автоматична програма вела корабель на посадку у кратер діаметром близько 180 м заповнений великим камінням. Армстронг прийняв рішення перелетіти цей кратер, побоюючись, що посадка в таких умовах може бути не успішною або навіть у випадку успіху утруднить вихід на поверхню Місяця і місію екіпажу на поверхні.

Посадка на місячну поверхню здійснювалась в 5 етапів.

  • I (тривалість етапу 56 хв 25 сек) - "спуск" з 111 км до 15 км наближення до Місяця);
  • II (8 хв. 24 сек.) - Зниження з 15 км до 2,3 км (над поверхнею);
  • III (1 хв. 42 сек.) - Зниження з 2,3 км до 230 м (розрізнимо рельєф поверхні);
  • IV (1 хв. +08 Сек.) - Вибір майданчика зі 230 м до 155 м (помітні деталі рельєфу);
  • V (40 сек.) - Примісячення на обраний майданчик (помітні деталі майданчика).

Місячний модуль здійснив посадку в Море Спокою 20 липня в 20 годин 17 хвилин 42 секунди за Грінвічем. В момент посадки Армстронг передав: «Х'юстон, говорить База Спокою. „Орел“ сів».

Перебування на Місяці[ред.ред. код]

Астронавти спершу виконали операції, які імітували старт з Місяця, щоб пересвідчитися у справності відповідних систем. Зовнішня бортова камера, яка була встановлена на місячному модулі, забезпечила пряму трансляцію виходу Армстронга на місячну поверхню. Армстронг спустився на поверхню Місяця 21 липня 1969 року в 02 години 56 хвилин 20 секунд по Грінвічу. Зробивши крок з драбинки місячного модулю на поверхню Місяця він промовив свою знамениту фразу:

«Це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства».

Олдрін вийшов на поверхню Місяця через 15 хв. після Армстронга. Олдрін випробував різні способи швидкого пересування на поверхні Місяця. Найдоцільнішою астронавти визнали звичайну ходьбу. Астронавти пройшлися по поверхні, зібрали зразки місячного ґрунту і установили телевізійну камеру. Потім астронавти установили прапор США (Конгрес США до польоту відкинув пропозицію NASA встановити на Місяці прапор ООН замість національного), провели двохвилинний сеанс зв'язку з президентом Ніксоном, встановили на поверхні Місяця наукові прилади (сейсмометр і відбивач лазерного променя).

Після встановлення приладів астронавти додатково зібрали зразки місячного ґрунту і повернулися на модуль.

При ресурсі автономної системи життєзабезпечення близько 4 годин, Олдрін пробув на поверхні Місяця більш ніж півтори години, Армстронг — приблизно 2 години 10 хвилин.

Після повернення до місячної кабіни астронавти склади непотрібні речі в мішок, розгерметизували кабіну і викинули мішок на поверхню Місяця. Надалі астронавти перевірили бортові системи, прийняли їжу і поспали близько 7 годин.

Старт з Місяця і повернення на Землю[ред.ред. код]

Перша фотографія, зроблена Нілом Армстронгом на Місяці.

Після ще одного прийняття їжі астронавтами, на 125-тій годині польотного часу відбувся старт з Місяця злітної ступені місячного модуля.

Загальна тривалість перебування місячного модуля на поверхні Місяця : 21 година 36 хвилин.

На посадковій ступені, яка залишилася на Місяці закріплена табличка с вигравіруваною на ній мапою півкуль Землі і словами:

«Тут люди з планети Земля вперше ступили на Місяць. Липень 1969 р. нової ери. Ми прийшли з миром від імені всього Людства».

Під цими словами вигравірувані підписи трьох астронавтів корабля «Аполлон-11» і президента Ніксона.

Після виходу злітної ступені на селеноцентричну орбіту її стикування з командним модулем відбулося на 128-й годині польотного часу. Екіпаж місячного модуля взяв зразки місячного ґрунту, зібрані на Місяці, і перейшов у командний модуль, злітна ступінь була відстикована і командний модуль стартував на Землю. Розділення відсіків командного модуля виконали на 195-ій годині польоту.

Відсік екіпажу приводнився в Тихому океані приблизно за 20 км від авіаносця «Хорнет»(CV-12) (англ. Hornet (CV-12)) через 195 годин 15 хвилин 21 секунду від початку експедиції.

Екіпаж підняли на борт вертольота і доставили на авіаносець через 63 хвилини після приводнення. Астронавти прямо з вертольота перейшли в карантинний фургон, де їх чекав лікар і технік.

На авіаносець для зустрічі астронавтів прибули президент Ніксон, директор NASA Томас Пейн, а також астронавт Френк Борман. Ніксон звернувся до астронавтів, які перебували в цей час у карантинному фургоні, з промовою-привітанням.

Астронавти знаходилися в карантині 21 день (з моменту старту з Місяця). З першого ж дня перебування на Землі екіпаж почав звітувати про політ і одночасно проходив медичне обстеження. Ці обстеження, а також аналіз зразків місячних порід не виявили позаземних мікроорганізмів. Після одержання таких результатів карантин було знято.

13 серпня 1969 року відбулася урочиста зустріч астронавтів у Нью-Йорку, потім Чикаго і Лос-Анжелесі.

16 вересня відбувся прийом екіпажу «Аполлона-11» в Конгресі США. В цей день Конгрес затвердив нову державну нагороду США — Почесну медаль Конгресу за освоєння космосу.

Результати польоту[ред.ред. код]

NASA підкреслювало, що основна задача — це вирішення інженерно-технічних проблем досягнення Місяця, посадки на його поверхню, вихід екіпажу та пересування на Місяці тощо. Всі ці цілі були досягнуті.

Крім того, непересічним є наукове значення польоту (яке не вважалося головним) — встановлення дослідницьких приладів, збір зразків ґрунту Місяця, багатий матеріал з практичної космонавтики, проблем життєзабезпечення космонавтів (астронавтів).

Загальна вага зразків місячного ґрунту доставлених на Землю — 24,9 кг при максимально допустимій вазі 59 кг.

Наукові результати місії[ред.ред. код]

Місячна геологія[ред.ред. код]

Місячні камені в місячнії приймальної лабораторії

5 січня 1970 року в Х'юстоні відкрилася перша Конференція з вивчення Місяця (англ. Lunar Science Conference). На неї зібралися кілька сотень учених, включаючи всіх 142 основних дослідників, які отримали від НАСА зразки місячного грунту. Вони представили перші результати своєї роботи. З доповідей випливало, що серед зразків, привезених астронавтами «Аполлона-11», були базальти, що сформувалися шляхом плавлення, а також брекчії. Більшість дрібних фрагментів були такими самими, як велике каміння, але невелика кількість зовсім не були на них схожі і, можливо, попали на місце посадки з розташованих поблизу високогірних районів. Властивості місячної породи говорили про те, що вона сформувалася при високих температурах, в умовах повної відсутності кисню та води. Були ідентифіковані 20 мінералів, відомих на Землі, що говорило на користь єдиного джерела походження обох небесних тіл. У той же час було виявлено три нових мінерала, яких немає на Землі. Один з них був названий армалколітом (за першими літерами прізвищ астронавтів) [1]. Вік місячних зразків був неоднаковий. Базальти з району Бази Спокою мали вік 3 — 4 млрд років, в той час як в грунті були присутні частинки, які могли утворитися 4,6 млрд років тому. Це вказувало на те, що поверхня Місяця була сформована більш ніж однією катастрофічною подією. Проби, що їх було взято з глибини, показали, що колись цей грунт знаходився на поверхні. При цьому вивчення ізотопів, що утворилися в результаті бомбардування космічними променями, виявило, що зразки, привезені астронавтами, перебували на або в безпосередній близькості від поверхні Місяця, як мінімум, протягом останніх 10 млн років. Хімічний склад місячних базальтів виявився відмінним від земних. У них було менше летючих елементів, таких як натрій, але набагато більше титану. Вражаючою для вчених виявилась майже повна відсутність в місячних базальтах такого рідкоземельного елементу, як Європій. Пошуки можливих слідів життя виявилися безрезультатними. Карбон та деякі його сполуки були виявлені, але жодних молекул, які могли б бути ідентифіковані, як такі що походять від живих організмів, знайдено не було. Інтенсивний пошук живих або викопних решток мікроорганізмів не дав жодних результатів[2][1].

В цілому конференція показала, що попередні результати вивчення місячних порід, доставлених на Землю, поставили більше запитань, ніж дали відповідей. Проблему походження Місяця не було розв'язано. Стало зрозуміло, що поверхня Місяця неоднорідна за складом та віком і що необхідно отримати та вивчити матеріал не з одного, а з декількох різних районів[2].

Цікаві факти[ред.ред. код]

Загалом Радянський Союз на той час випереджав США у більшості космічних областей, і освоєння космоса проходило в рамках гострого політичного суперництва. Лише розробка програми «Аполлон» дозволила США наздогнати Москву.

Армстронг згадав драматичний момент під час польоту на 'Аполлоні', коли астронавтам повідомили, що радянський космічний корабель «Луна-15» вже вийшов на орбіту Місяця.[3] На борту у нього не було екіпажу, — згадував Армстронг, — але його секретне завдання полягало в тому, щоб сісти, зібрати зразки ґрунту, відправити їх назад на Землю і дозволити Совітам заявити про свою перемогу — перші шматки Місяця, доставлені на Землю людьми '.

«Луна-15» не впоралася із завданням і зазнала аварії 21 липня 1969 — через день після того, як американські астронавти зробили перші кроки по місячній поверхні.

Тим часом, це був перший випадок співпраці між Сполученими Штатами і Радянським Союзом у сфері освоєння космосу. Москва надала американському центру управління польотами в Х'юстоні траєкторію руху Луни-15, щоб не допустити перетину орбіт двох космічних кораблів. Малий жест відкрив нову епоху космічних взаємин двох країн, які тепер вважають свої наукові цілі загальними устремліннями. За словами Армстронга, саме тоді конкуренція почала перетворюватись на співпрацю, і результатом стало "видатне національне досягнення для обох сторін".

Фото-галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б Wilhelms, Don E. (1993). «Tranquillity Base 1969». To a Rocky Moon: A Geologist's History of Lunar Exploration (англійською). University of Arizona Press. с. P. 210. Архів оригіналу за 2012-06-21. Процитовано 2012-03-19. 
  2. а б Compton, William David (1989). «Where No Man Has Gone Before: A History of Apollo Lunar Exploration Missions» (англійською). NASA. с. P. 189 — 191. Архів оригіналу за 2012-06-21. Процитовано 2012-03-19. 
  3. Нил Армстронг: путь на Луну проложила 'холодная война' - (Radio Free Europe / Radio Liberty)

Посилання[ред.ред. код]

Мультимедія[ред.ред. код]