Ганімед (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ганімед

Ganymede g1 true.jpg
Ганімед, сфотографований КА «Галілео».
Кольори справжні.

Дані про відкриття
Дата відкриття 7 січня 1610 року
Відкривач(і) Галілео Галілей
Планета Юпітер
Номер
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 1 070 400 км
Перицентр 1 069 200 км
Апоцентр 1 071 600 км
Орбітальний період 7,15455296 діб
Ексцентриситет орбіти 0,0013
Нахил орбіти 0,20° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Середній радіус 2634,1 ± 0,3 км
Площа поверхні 8,7×107 км²
Об'єм 7,6×1010 км³
Маса 1,4819×1023 кг
Густина 1,936 г/см³
Прискорення вільного падіння 1,428 м/с²
Друга космічна швидкість 2,741 км/с
Атмосфера
Інші позначення

Ганімед – найбільший супутник Юпітера, що належить до групи галілеєвих супутників. Одночасно є найбільшим супутником у Сонячній системі.

Відкриття[ред.ред. код]

Зазвичай відкриття Ганімеда приписують Галілеєві, який скерував на Юпітер сконструйований власноруч телескоп, і спостерігав поблизу цієї планети чотири "зірки", що постійно змінювали своє розташування. Ці об'єкти і виявилися найбільшими супутниками Юпітера, які пізніше назвали „галілеєвими”. 1614 року з'явилася праця німецького астронома Сімона Маріуса „Mundus Jovialis”, в якій він стверджував, що спостерігав ці об'єкти на кілька днів раніше Галілея. Сам Галілей цю працю вважав плагіатом.

Назва[ред.ред. код]

Назву супутника було запропоновано Маріусом, проте ухвалено її було лише у XX столітті. Вона походить з грецької міфології. Юнак Ганімед був слугою, виночерпієм і коханцем Зевса (Юпітера).

Поверхня[ред.ред. код]

Світлі і темні регіони на поверхні Ганімеда

На межі 20-21 століть навколо Ганімеду обертався космічний зонд Галілей, завдяки якому було отримано докладні дані про будову Юпітера та його супутників. На їхній підставі стверджується, що поверхня Ганімеду є диференційована - спостерігаються геологічно молоді райони, що відрізняються світлішим кольором і виступом канав, та старіших районів, що виглядають темнішими і рясніють ударними кратерами.

Можна також спостерігати регіони, що пересувалися один відносно одного, подібно континентальній корі на Землі, а на їхніх краях підіймалися гори. Проте загалом спостереження свідчать, що тектонічна активність Ганімеда згасла. Також на поверхні супутника видні полярні льодовики, що простягаються від полюсів до 40 паралелі.

Внутрішня будова[ред.ред. код]

Внутрішня будова

Ганімед є найбільшим супутником Сонячної системи[1]. За розмірами він більший за Плутон i Меркурій. Проте середня густина його порівняно низька (близько 1,9 г/см3), тому маса супутника становить лише половину маси Меркурія.

Внутрішня структура Ганімеду також диференційована. У його надрах виділяють порівняно невелике залізне ядро, оточене товстою мантією із силікатів. Над мантією простягається шар м'якого льоду, або океан рідкої води, подібний океану на Європі. Однак поверхня являє собою тверду льодову шкаралупу.

Атмосфера[ред.ред. код]

Спостереження за допомогою телескопа Хаббла вказують на існування навколо супутника розрідженої атмосфери, яка майже на 100% складається з кисню. Вона з'являється завдяки дисоціації поверхневих льодів під дією сонячних променів. Вивільнені у такий спосіб кисень та водень підіймаються вгору, причому водень, як найлегший газ, не втримується гравітацією супутника і виноситься до космічного простору.

Магнітне поле[ред.ред. код]

Ганімед має магнітне поле досить сильне, щоб створити магнітосферу, яка захищає його від магнітосфери Юпітера. Проте магнітне поле Ганімеда має елементи, зумовлені змінами в магнітосфері Юпітера.

Виміри зонду Галілей показали, що індуковане поле становить 84% від передбаченого теоретичними розрахунками. Ця різниця може свідчити про наявність рідкої води під льодом Ганімеда.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Кравчук П. А. Рекорды природы. – Любешов: Эрудит, 1993, 216 с.: ил. ISBN 5-7707-2044-1